Хто боїться смерті

Розділ 46

Але це ніяк не було пов’язано з моїм батьком і дуже тісно пов’язано з приходом маскарада. Принаймні так казав чаклун Ссайку. Коли я повернулася до себе після польоту до зеленого місця, на мене вже чекали Ссайку, Тінґ і Мвіта. Ми були в моєму наметі. Горів ладан, Ссайку мугикав якусь забуту мелодію, а Мвіта пильно дивився на мене. Щойно я лягла на власне тіло, він усміхнувся, кивнув і сказав:

— Вона повернулася.

Я теж йому всміхнулась, але одразу вжахнулася, зрозумівши, що мені зводить усі м’язи до останнього.

— Випий оце, — попросив Мвіта, піднісши до моїх губ чашку.

Не знаю, що воно було, але завдяки цьому мої м’язи розслабилися менш ніж за хвилину. Коли ми із Мвітою залишилися самі, я нарешті розповіла йому про все побачене. Що він про це думає, я так і не почула, бо, закінчивши оповідь, негайно провалилась у дичавину. Для нього це означало, що я практично зникла. Повернувшись до фізичного світу, я знову відчула болючі судоми у м’язах.

Ця недуга була не з тих, від яких блюють, палають жаром або мучаться проносом. Вона була духовна. Їжа стала мені огидною. Довкола мене боролися за територію дичавина та фізичний світ. Моя чутливість то загострювалася, то притлумлювалася. Останні дні перед усамітненням я здебільшого сиділа в наметі.

Час від часу до мого намету зазирали Фанасі й Діті. Фанасі приносив мені хліб, якого я не їла. Діті намагалася зав’язати зі мною розмову, якої я не могла підтримати. Вони були схожі на мишей, які чекають на слушну для втечі мить. Напевно, коли вони побачили маскарада, їм стало по-справжньому очевидно: я не лише чаклунка, а й пов’язана з таємничими та небезпечними силами.

Коли зі мною не міг залишатися Мвіта, лишалася Лую. Я зникала, коли вона сиділа зі мною, а коли знову з’являлася в тому ж місці, заставала її поруч. Вона була явно нажахана, та все ж нікуди не дівалася. Вона ні про що мене не питала, а коли ми говорили, розповідала про чоловіків, з якими спить, або ще про щось приземлене. Лише вона могла викликати в мене сміх.