Хто боїться смерті

Частина III Воїн

Ніч для мене минула кепсько.

Через мене загине ще один чоловік. Ну, через самого себе. Він сьогодні вранці, до сходу сонця, зайшов до мене в камеру. Сподівався прославитися. Я в цьому не така, як моя мати. Я не могла просто лежати пластом. Він був чоловіком нуру, названим на честь батька. Мав дружину, п’ятьох дітей і був талановитим річковим рибалкою. Нахабно вдерся сюди, як ідіот. Він мене так і не торкнувся. Я жорстока. Я ввела в його розум найогидніше видіння, і він побіг геть, тихий, як примара, і сумний, як зламаний раб-океке.

Я відключила всі важливі контури в його мозку. Два дні з ним усе буде гаразд — тільки соромно буде говорити про спробу зґвалтування, яку він вчинив. А тоді він раптом помре. Мені не шкода його дружини та дітей. Хто постелив постіль, той хай у ній і лежить. Дружини обирають чоловіків, і навіть діти обирають батьків.

Хай там як, я рада тебе бачити, але чому ти ризикуєш, приходячи сюди? У тебе є якась причина, чи не так? Жоден чоловік нуру не став би цього робити без причини, серйознішої за цікавість. Не кажи мені. Не кажи мені нічого.

Завтра мене заб’ють камінням. Тож сьогодні я розповім тобі про решту мого життя. Дитина в мені — її звати Енуїґве. Це давнє слово, що означає «небеса», домівка всього та всіх, навіть океке і нуру. Я розповідаю цю історію як тобі, так і їй. Вона має знати свою матір. Має зрозуміти. А ще має бути сміливою. Хто боїться смерті? Я не боюся, і вона теж не боятиметься. Друкуй швидко, бо я швидко говоритиму.