Хто боїться смерті

Розділ 37

Завдяки бездумному нахабству Діті, сміливості Лую та емоційному сум’яттю Фанасі наступні два тижні були аж ніяк не нудні. Вони берегли мене від похмуріших думок. Лую ставила свій намет біля намету Фанасі й раз на кілька днів тишком-нишком зникала там уночі. На ранок вони обоє виснажувались, а тоді весь день не дивились одне на одного. Мушу сказати, що вони добре грали свої ролі.

Тим часом я тренувалася, провалюючись у дичавину і планеруючи нею. При цьому я щоразу бачила вдалині червоне око, яке стежило за мною. Я дивувала Мвіту, підкрадаючись до нього в подобі пустельної лисиці. Я знов і знов різала й лікувала собі шкіру, доки мені не стало легко різатись і лікуватись. Я навіть розпочала триденний піст, намагаючись викликати мандрівне видіння. Якщо вже Даїб хоче за мною шпигувати, то я можу шпигувати за ним.

— Чого це ти не снідаєш? — запитав Мвіта.

— Я намагаюсь отримати видіння. Мені здається, що цього разу зможу його контролювати. Хочу побачити, що він робить.

— Кепська ідея, — хитнув головою Мвіта. — Він тебе вб’є.

Мвіта пішов і повернувся з тарілкою каші. Я поїла, не сперечаючись.

Я готувалася до прийдешнього. Однак не могла не зважати на бомбу з годинниковим механізмом, яка ось-ось мала вибухнути в нашому таборі. Якось увечері я пішла до Лую, що саме прала одяг у своєму відрі.

— Нам треба поговорити, — сказала я.

— Ну то говори, — озвалася вона й викрутила свою рапу.

Я нахилилася до неї, не зважаючи на краплі води, які летіли мені в обличчя.

— Я знаю.

— Що ти знаєш?

— Що в тебе з Фанасі.

Вона застигла, глибоко зануривши руки у воду в відрі.

— Тільки ти?

— Як мені відомо.

— Звідки?

— Почула.

— Ой, та ми ж не голосно, як ти із Мвітою.

— Чому ти це робиш? — запитала я. — Хіба ти не знаєш, що…

— Ми обоє цього хочемо, — відповіла Лую. — І не можна сказати, що Діті це бентежить.

— Тоді нащо така секретність?

Вона нічого не сказала.

— Якщо Діті довідається…

— Не довідається, — відрізала Лую і суворо подивилася на мене.

— Ой, та я їй не скажу. Ти скажеш. Лую, ми дуже близькі — хіба що на головах одне в одного не сидимо. Фанасі та Мвіта спілкуються. Якщо Мвіта й не знає, то скоро дізнається. Або тебе впіймає Діті чи Бінта. А що, як ти завагітнієш? Потенційних батьків тут лише двоє.

Ми поглянули одна на одну, а тоді розреготалися.

— Як ми до цього дійшли? — запитала я, коли ми опанували себе.

— Не знаю, — сказала вона. — Він чудовий, Оньє. Можливо, річ у тім, що я старша, але він викликає в мене приголомшливі відчуття.

— Лую, ти сама розумієш, що кажеш? Це — чоловік Діті.

Вона шумно втягнула повітря крізь зуби і закотила очі. Тієї ж ночі я ненадовго прокинулась і почула, як Лую нишком заходить до намету Фанасі. Невдовзі вони знову взялися за своє. Це не могло не скінчитися лихом.