Нефритове місто

ІНТЕРЛЮДІЯ ТРЕТЯ
ТРІУМФ БАЙДЗЕНЯ

У кеконській міфології Старий Дядечко Дзеньшу, Той, хто повернувся, мав улюбленого племінника на ім’я Байдзень, який залишається найвідомішим та найшановнішим прадавнім героєм цієї країни. Оповідки про Байдзеня, сміливого воїна Зеленої Кістки, розказують кеконським дітлахам упродовж багатьох століть, а останнім часом його пригоди та звершення переповідають кінофільми й комікси. Та, на відміну від його божественного дядечка Дзеньшу, Байдзень залишився смертним героєм і як божеству йому не поклоняються.

Згідно з легендою, коли зрештою Байдзень поліг у лютій битві зі своїм найзапеклішим ворогом — тунським завойовником генералом Шаком, боги признали його за відвагу та вділили місце на небі. Звідти Байдзеневі було зручно спостерігати за землею. Він бачив, як його соратники боролися й гинули в його ім’я, бачив, як його народ опинився на межі завоювання. Безпорадно спостерігав, як його кохана дружина, охоплена горем, наготувалася кинутися зі стрімчака, доки військо нападників не захопило їхній дім на схилі гори.

Байдзень у відчаї став благати богів, щоб вони дозволили йому на одну ніч повернутися на землю, і пообіцяв поступитися своїм місцем на небі комусь іншому. Спершу йому відмовили, та Байдзень непохитно молив їх далі. Він кричав, бився головою об сходи нефритового палацу й відмовлявся зрушити з місця, аж доки Всеотець Ятто змилостивився над ним і пристав на прохання.

Полеглий воїн упав богам під ноги і вдячно заплакав. Тієї ж ночі він повернувся на землю, промчав над заваленим тілами полем битви й увійшов до шатра тунського генерала. Він кинувся до свого закляклого від подиву ворога і з тріумфальним реготом убив того на місці, просто в спідньому.

І, відповідно до угоди, яку Байдзень уклав з богами, душа генерала піднеслась на небеса. А Байдзеневі, рятівникові свого народу, навіки судилося блукати землею привидом-вигнанцем.

Поміж воїнами Зеленої Кістки поширене прислів’я: «Молися Дзеньшу, а чини як Байдзень».