Нефритове місто

РОЗДІЛ 29
ВАС НАПЕВНЕ ЧЕКАТИМЕ СМЕРТЬ

Красти в Доках стало ще небезпечніше, відколи Майк Кень спіймав оту бригаду й «безгірники» збагнули, як працює вся схема. Беро не хотів скінчити, як ті нещасні мудаки — ті двоє, кому скрутили в’язи, чи навіть той один, що відбувся всього лише переламаними руками. Він і досі здригався, згадуючи про братів Майків. Тому й відчув полегшу і радість, коли Мудт спитав, чи він тренувався з «фуллертоном» і вже може влучно стріляти. Беро запевнив Мудта, що вони зі Щоканем тричі на тиждень ходили на пустирі за водосховищем і вчилися там стріляти.

— Ну то приходьте завтра ввечері до крамниці, — сказав Мудт.

Коли вони з’явились у «Крамі і хламі», Зеленокостий з цапиною борідкою ганяв у гаражі кулі на старому Мудтовому більярдному столі. Він мав на собі сіру шанель замість дощовика і ті самі армійські чоботи, що й минулого разу. Цього вечора він поводився приязніше.

— Більш як місяць минув, а ви, хлопці, досі живі й гарно на нас попрацювали, а це значить, що ви або розумахи, або збіса везучі, — і мені байдуже, що з цього правда.

— Я ладен на більше, ніж цупити коробки з шикарними сумочками та іншим лайном, — сказав Беро.

— Я так і думав. Тож тепер матимете шанс це довести, — сказав цапобородий. Він поклав руки на плечі хлопцям. — Мудт сказав, що ви навчилися вправлятися з тими «фуллі», що я вам дав. Це добре. Тож тепер маю для вас завдання. Не від мене, а від людей, що стоять над тими, хто стоїть наді мною. Тому слухайте уважно й навіть не думайте облажатися. А якщо облажаетесь, то вас напевне чекатиме смерть. Та якщо ні — то зблизитесь із кланом по максимуму, що означатиме… — він багатозначно глянув на Беро й підморгнув, ледь посмикуючи нефритовий стрижень, що мав у лівому вусі.

— І що ви хочете, щоб ми зробили? — спитав Беро.

— Знаєте чоловічий клуб «Райський бузок»? — підсміхнувся Зеленокостий.

Та кожен хлопець-підліток, що жив у цій частині міста, знав про «Райський бузок», але ж то був висококласний заклад. М’язисті викидайли пані Суґо метали презирливі погляди й загрозливо розминали суглоби на пальцях, щойно хтось на взір Беро та Щоканя починав тинятися поблизу з марною цікавістю. Та Зеленокостий не чекав, що вони відповідатимуть на риторичне запитання, і промовив:

— В якийсь із вечорів — або другодня, або п’ятидня — вас викличуть. Вас підбере водій і відвезе до «Райського бузку» — Мудт усе влаштує. Як опинитесь там — добряче скористайтеся своїми «фуллі». Розстріляйте те місце, потрощіть шибки, хай кожен клієнт сховається під ліжко, схопившись за свій в’ялий хрін. Ви там побачите гарні машинки, особливо такий ну дуже гарний сріблястий «ройвольф», то добряче нашпигуйте їх свинцем. Ану ж щось та й влучить, знаєте, як воно, кеке?

— «Р-райський бузок» — місце Безгірного клану, — трохи затинаючись, сказав Щокань. — Там будуть по-справжньому важливі Ліхтарники й Зеленокості. Кажуть, що туди навіть Стовп клану навідується.

— От розумничок, до тебе щойно дійшло? — посмішка Зеленокостого ще поширшала. — Треба спритність мати, щоб після того вийти з території «безгірників» живим. І оце вже — не мій клопіт. Та якщо ви це зробите й повернетесь, то ніхто не питатиме, чи ви нам підходите і на що здатні.

— Ми це зробимо, якщо ви пообіцяєте нас прийняти, — слова зірвалися з вуст Беро, перш ніж Щокань устиг зробити щось, окрім як сіпнутись.

Мудт і його син сортували коробки з краденими вініловими платівками та вдавали, що їх ніяк не стосується ця розмова, але й вони спинилися і попідводили погляди, почувши ту палку заяву Беро. Хлопцю було байдуже, на яку там справу його посилає Зеленокостий, та йому вже не терпілось і він не хотів, щоб його піддурили.

— Після цього жодних інших перевірок не буде, правильно?

— Я тобі нічого такого не обіцяв, — різко відповів Зеленокостий. — Добре робиш свою справу, справляєш хороше враження, показуєш, що можеш стати для клану цінним надбанням, — отоді й поговоримо.

Щокань глитнув і швидко кивнув. Беро запхав руки в кишені й не ворухнув жодним м’язом на перекошеному від злості обличчі.

Багато років тому на околиці Кузні, де виріс Беро, жив старший хлопець, на прізвисько Гачок, який тероризував молодших хлопчаків та ловив і лупцював Беро за кожної нагоди. Одного дня він зловив гарненьку дівчинку — дочку профспілкового лідера й Ліхтарника Безгірного клану, — і невдовзі до їхнього кварталу завітали двоє Зеленокостих Пальців та спокійнісінько переламали Гачку гомілки. І більше він Беро наздогнати не міг.

Усі Зеленокості нагадували Беро про тих Пальців. Вони безтурботно навідувалися в його світ, щоб переламати людині кістки або зробити її життя кращим. Вони викликали в Беро не просто хлоп’ячий захват і страх, а й глибокі й усепоглинаючі заздрість та обурення.

І цапобородий Зеленокостий винятком не був. Він усміхнувся, немов його це розважало, але очі лишалися холодними, і в них спалахнуло розуміння.

— Чекайте, доки вас покличуть, — кинув він через плече й пішов з гаража. — Уже скоро.