Нефритове місто

РОЗДІЛ 15
УГОДА З «ДЕМОНАМИ»

Поряд зі складом стояв із десяток відтюнінгованих мотоциклів марки «Торройо», пофарбованих у крикливі неонові кольори, що були так до вподоби байкерам з північних районів Дзаньлуня: пронизливо-червоний, лаймово-зелений, синій електрик. Хіло спинився, щоб захоплено пороздивлятися парочку, погладив плавні лінії шкіряного сидіння особливо цікавої машини, нахилився, щоб роздивитися блискучий двигун, кинув короткий погляд на панель приладів і рушив далі, до алюмінієвих дверей переобладнаної будівлі, що вібрували від гуркітливих басів гучної музики.

Разом із ним був Майк Таж, а ще — двоє старших Пальців, яких Хіло сподівався невдовзі підвищити до Кулаків. Тямущий, але трохи огрядний скромник Обу мав найкращі здібності до Відхилення серед усіх, кого знав Хіло, але він мусить навчитися наказувати, якщо хоче просуватися далі. Друга — Ійнь — не мала якогось видатного нефритового таланту, але, як і багато інших зеленокостих жінок (особливо якщо ті мали стосунок до Рогового боку клану), вона звикла працювати важче за суперників-чоловіків, і Хіло це високо цінував. Між Майком Тажем та Ійнь були складні стосунки — вони то збігалися, то розбігалися, але на цю мить якраз розбіглися. Надто вже вони були схожі, й коли ставали коханцями — чубилися, як ті коти.

Четверо Зеленокостих зайшли до штаб-квартири байкерської банди. Десь зо два десятки байкерів (майже всім — від шістнадцяти до двадцяти п’яти років) порозвалювалися на старих засмальцьованих канапах, пили, курили, хтось грав у більярд, кілька — дивилися телевізор. В одному кутку троє чоловіків, не ховаючись, рахували гроші. Хіло з цікавістю роздивився навкруги. Серед банд Грошомийки «Хромовані демони» мали один із найкраще облаштованих та споряджених штабів, наскільки це взагалі можливо в цьому районі: тут було не так уже й багато бруду, щурів та обдовбаних торчків.

Усі подивилися на непроханих гостей. І за мить «Хромовані демони» були вже на ногах, усі руки тягнулися по стволи, ножі чи яку там іще зброю, що була поруч: пляшки, більярдні киї. Троє чоловіків у кутку підскочили й дуже кумедно спробували сховати купу грошви за спинами.

— Слухайте сюди, дітлашня! — заволав Таж.

Хтось вимкнув музику.

— А чий це класний яскраво-червоний «торройо РП-550» отам, на вулиці? — спитав Хіло.

— Мій, — пролунала відповідь із глибини кімнати.

Уперед ступив набурмосений чолов’яга. Кремезний, мав на собі (як то в його банді заведено) куртку-шкірянку, рукави якої порізали на бахрому. Густе волосся вкладене на голові двома тугими (й дещо фалічними з виду) вихрами. Здавалося, він був на кілька років старший за навколишню юнь, і з того, що він володів найкрутішим мотоциклом і поводився пихато та владно, Хіло виснував, що це і є ватажок цієї чарунки «Демонів».

— Що тобі дорожче — обличчя чи мотик? — спитав у нього Хіло.

— Га? — розгублено прогарчав той.

— Обличчя чи мотик? — повторив Хіло. — Що обереш?

Поглядом чоловік ковзнув униз, туди, де над ключицями Хіло проглядав нефрит, а тоді глипнув на Майка, Обу та Ійнь.

— Обличчя, — відповів він із певним сумнівом.

І Хіло негайно ж його атакував, зламавши носа. Отетерілий від болю чоловік упав навзнак, очі його налилися слізьми. Він навіть не встиг здійняти рук, аби прикритися. Кілька молодших «Демонів», які явно нюхали замало пороху, смикнулись були постріляти з пістолетів, але жодного пострілу так і не прозвучало: Обу жбурнув такий імпульс Відхилення, що кожного члена банди швиргонуло об стіни, а канапи й важкий більярдний стіл посунулися зі своїх місць.

Поки «Хромовані демони» незграбно підводились на ноги, Хіло розважливо промовив:

— Нам часто скаржились, що в цьому кварталі забагато галасу й безладу через вуличні перегони. Та й пограбувань чимало. У вас на вулиці такі хороші мотоцикли стоять — одразу видно, що «Хромованим демонам» грошви не бракує. То вийде тільки по-чесному, якщо ви, бандюки, платитимете внески клану, щоб той подбав про законослухняних людей, яким ви бездумно спричиняєте незручності.

І доки Хіло говорив, Ійнь пройшлася складом з великою парусиновою сумкою, збираючи до неї купи готівки, що лежали на задньому столі, й діловито конфісковуючи пістолети. Під наглядом Майка та Обу, що спостерігали за кожним порухом, ніхто не ризикнув вступати в подальші бійки. «Хромовані демони» — люд суворий, серед них були й загартовані вулицею та вкриті татуюваннями небезпечні вбивці, але чимало з байкерів добровільно віддавали зброю та гроші. По всьому було видно, що вони вже програвали сутички із Зеленокостими й розуміли: гарантовано залишаться в живих, якщо підуть на співпрацю, або гарантовано втратять життя, якщо не стануть так чинити. Те, що клани назирають за всіма проявами суспільного життя, зокрема за злочинністю, майже всі вважали невід’ємною особливістю дзаньлунського трибу. Якийсь дурень криво глянув на Ійнь, але та у відповідь подивилася на нього так кровожерливо, що він винувато відвів погляд і спорожнив усі кишені, доки вона не встигла переламати йому кістки. Поведінка обох Пальців Хіло порадувала: наразі вони діяли точнісінько за його планом і застосували якраз стільки сили, скільки треба. Ніхто не зробив нічого зайвого, але водночас жоден у цьому приміщенні не засумнівався, що вони не вагатимуться, якщо треба буде пролити кров. Зеленокості мусили дотримуватися цього непростого балансу.

Ійнь повернулася й поставила сумку зі зброєю та грошима Хіло під ноги.

— За звичних обставин, — сказав він, — я забрав би те, що ви тут нажили нечесним шляхом, і пішов би, попередивши наостанок, що якщо я ще раз почую скарги, то відправлю вас разом із вашими мотиками на дно гавані. Але для цього я міг відправити сюди будь-кого з моїх Кулаків. Сам я сюди прийшов з іншої причини.

— Ну й чому ти, бляха, сюди прийшов? — невиразно пробелькотів ватажок, тримаючись за обличчя.

— Добре, що ти спитав, — сказав Хіло. — Трипалого Ґі знаєш?

— Ґі помер, — гукнув хтось із присутніх.

— Черву годує, — погодився Хіло. — Той, хто його вбив, працює на «горян». У цьому я певен, але хочу знати, як саме це влаштовано. Я хочу знати, що він робить і з ким веде справи. Більша частина цього, — Хіло копнув сумку, — взялося від бодяжіння та продажу вуличного «сяйва» крадіям і перекупникам нефриту. Це якраз той люд, що торгує з різьбярами з чорного ринку, як Тем Бень. То маю до вас пропозицію: поговоріть зі знайомими серед крадіїв і кишенькових злодіїв, з вашими сутенерами й тими, хто «сяйвом» баришує. Але робіть це тихо. Знайдете мені того Тема Беня і стількох, скількох зможете, тих, хто з ним працює, — і я піду звідси, а ця сумка залишиться, — Хіло здійняв руки і широким жестом вказав на навколишній рейвах. — Обу, Ійнь та Майк Таж ще повернуться по новини, але мене ви більше не побачите — якщо більше не зчинятимете клопоту на території Безгірного клану. А що ви там робите чи тягнете з-за кордону — у Рибгороді чи в Корчі — ну, на таке я дивитимусь крізь пальці.

Зависла важка тиша, її уривало тільки приглушене совання. Фактично Ріг Безгірного клану видав «Хромованим демонам» карт-бланш — хай навіть із певними лімітами. В обмін на інформацію їх тимчасово звільнили від кланових обмежень та данини, і він відверто заохотив їх зчиняти безлад на території «горян» та вільно й без наслідків повертатися до Грошомийки, якщо їм це вдаватиметься. Люди на складі переминалися з ноги на ногу в несміливому захопленні — оце Рога щось вкурвило. Кланові війни — то просто вікно можливостей.

— Оканю, треба погоджуватись, — відчайдушно прошепотів хтось із молодших байкерів ватажкові, що затискав заюшений кров’ю ніс сорочкою.

— Це я вирішуватиму, що нам робити, — Окань вишкірив на малого зуби.

Він явно намагався відновити авторитет, що суттєво похитнувся. Чоловік роззирнувся та грізно насупився на непроханих Зеленокостих, але дивитися їм прямо в очі уникав, натомість витріщився на сумку, що валялась у Хіло в ногах. Нефриту він, ясна річ, не носив, але Хіло все одно ясно відчував його напругу: приниження та біль, які боролися з дедалі зловіснішим передчуттям, що йому зробили пропозицію, відмовлятися від якої буде справжньою дурістю. І нарешті він промовив:

— То ми отримаємо свою частку, коли ти дістанеш Тема Беня й отих «горян»?

— Та не сміши, — різко відповів Хіло, і невимушеність, яку він досі демонстрував, випарувалась так швидко, що від цієї зміни сахнулися всі присутні, разом із людьми самого Хіло. — Це кланова справа. Ти знайдеш мені Тема Беня та розповіси про те, що він робить і з ким зустрічається, але все, що відбудеться потім, — діло Зеленокостих. Завдяки мені ви опинитесь у значно кращому становищі, ніж «Червоні», чи «Сімка», чи будь-яка інша банда. Але якщо ви зловживатимете моїм щирим ставленням на території Безгірного клану, я вас знайду — і тоді хай вам боги помагають. А тепер кажи, що вирішив.

— Ну гаразд, — промимрив Окань, — ми одне одного зрозуміли. Ми погоджуємося.

— Треба казати: «Так, Кауле-дзень» — і ставати навколішки, коли даєш слово Рогу, пес ти смердючий, — гаркнув Майк Таж.

Хіло був подумав, що остання ремарка зайва — ватажка банди вже достатньо залякали й образили. Хіло цінував палку натуру молодшого Майка, але така азартна жорстокість Тажа радше применшувала, ніж закріплювала ефект від слів Рога.

Хіло промовчав і занотував собі на майбутнє: пізніше сказати Тажеві, щоб такого не робив. А поки що він підхопив із землі парусинову сумку і простягнув її Оканеві з поблажливою урочистістю, символічно відновлюючи частину поваги, втраченої цим чоловіком, щоб не довелося сумніватися в тому, що банда підкориться сьогоднішній угоді.

Ватажок «Хромованих демонів» і досі кипів від люті, але опустився-таки навколішки на бетонну підлогу складу й підняв долоні в шанобливому жесті.