Нефритове місто

РОЗДІЛ 48
ВОРОЖІННЯ ЗА ХМАРАМИ

Хіло добряче розлютився на сестру. Він увірвався до головного будинку маєтку Каулів і знайшов її в кабінеті Ланя, де вона сиділа за столом разом із Вунем. На відміну від нього, їй, схоже, подобалось ховатися тут, хоча Хіло ніколи не бачив, щоб Шае сиділа в Ланевому кріслі, і якби вона таке зробила — він заборонив би їй заходити в цю кімнату.

Шае з Вунем мовчки чекали, поки він промчить крізь двері — мало яке Чуття не сповістило би про його наближення. Хіло змахнув рукою по столу, розкидуючи навсібіч документи, мимоволі штовхаючи Відхиленням порожнє крісло Ланя до задньої стіни і змітаючи книжки з полиць. Він вперся у стіл обома руками й нахилився над Синоптикинею.

— Дожу втік, — сказав він.

Шае пополотніла, миттю зрозумівши катастрофічну вагу наслідків. Зрадник побіжить просто до «горян» разом з усім, що знає про бізнесові секрети Безгірного клану, не кажучи вже про те, що йому відомо про маєток Каулів та організацію тутешньої системи безпеки.

— Це ти змусила мене зберегти йому життя, ти переконала мене, що від нього нема загрози. Не треба було тебе слухати. Слід було вбити ту зміюку! — обличчя Хіло палало, очі вирячилися. Кулаки стискалися й розтискалися, немов відчайдушно прагнули схопити за горло Дожу, за яким і слід похолов.

Вунь знервовано посунувся зі своїм стільцем подалі від Стовпа, а Шае просто ошелешено дивилася на розлюченого брата.

— Але як у нього це вийшло?

— Ом лежить у відключці зі зламаною щелепою, а Нуне загинув — старий мудак скрутив йому в’язи. Це ж Пальці, вони геть молоді! Вони ще не звикли до нефриту й цілком могли дати собі раду без нього. Як те висохле опудало Дожу зміг… — обличчям Хіло стрімко промайнуло розуміння. Щоку смикнув нервовий тик. — Дідо.

Він різко розвернувся й широкими кроками кинувся геть із кабінету, аж похитуючись від люті.

— Діду!

Шае підскочила й помчала за ним. Хіло на неї не зважав, він піднявся сходами й розчахнув двері до дідусевої кімнати. Каул Сень насмішкувато дивився на онука з крісла, що стояло біля вікна, із самовдоволеним виразом на зморшкуватому обличчі. Його погляд, останнім часом такий млявий і відсутній, виблискував жорстокою радістю.

— Хлопче, ти стукати у двері не навчився? — хрипло гримнув він.

— Це ви, — Хіло, не ймучи віри очам, міряв старого поглядом. — Це ви віддали Дожу нефрит. Свій нефрит.

— І чого ж мені цього не робити? — закричав Каул Сень. — Ти ж усе одно його в мене забираєш, погань нахабна! Гадаєш, я не помітив? Оце й усе, що в мене лишилося, — патріарх скинув ковдру додолу й різко розчахнув халат, виставляючи на позір обвислу бліду плоть торса над ременем, на якому майже не лишилося нефритових камінців. Той ремінь здавався вже якоюсь старожитністю — пошарпаний, спорожнілий, наче щось із асортименту благодійної крамнички. — Це мій нефрит. Я його можу віддати коли захочу й кому захочу.

У Хіло відібрало мову. Він стежив за тим, щоб у домі Дожу не лишилось і дрібочки нефриту й щоб ніхто з охоронців не мав на собі каміння, яке можна вкрасти. Колишній Синоптик був цілком здатний зрадити молодших Каулів, та він нізащо б не забрав нефрит у Світоча, як ніколи не зміг би перерізати своєму другові горло. Ідея про те, що Каул Сень може віддати свій нефрит, просто ніколи не спадала Хіло на думку.

— Та ви геть із глузду з’їхали, — сказав він. — Ви не уявляєте, що наробили.

— Я звільнив Дожу, — промовив дід зі злостивою посмішкою. — Він не мусить лишатися тут у полоні, терпіти це приниження. Як ви з ним поводились! Він же найкращий Синоптик усіх часів, справжній герой! А ти зірвав з нього нефрит і замкнув тут, наче звіра, — геть-чисто як зі мною вчинив. Це просто огидно.

Хіло ступив кілька непевних кроків до дідового крісла, надто розлючений, аби промовити вголос усі дідовбивчі думки. Шае стала поруч із Каулом Сенем, бажаючи захистити діда, її аура збуджено завирувала. Вона застережливо глянула на брата:

— Хіло.

Хіло зупинився за кілька кроків, стискаючи кулаки так, що аж пальці побіліли. І коли він заговорив, його голос перетворився на шепіт, повний ненависті:

— Ніхто в цій родині не може стати Стовпом після вас, правда, дідусю? Ні Лань, ні тим паче я. Ніхто не може бути Стовпом, окрім величного Світоча Кеконю. Ви на кожному кроці заважали Ланеві, сумнівалися в його рішеннях і радо посміялися б, якби дочка Айта Ю зняла нефрит з мого тіла. Ну, тоді лишайтеся в цій кімнаті, доки не помрете.

Він рвучко розвернувся й пішов, гримнувши за собою дверима. Проминув Вуня, який стояв попід сходами, і, забувши від роздратування, що той більше не Стовповий, сказав:

— Зателефонуй докторові Труву. Я хочу, щоб старого накачали заспокійливим і зняли з нього рештки нефриту. Коли Ом повернеться до тями, скажи йому, що віднині він охоронятиме дідову кімнату. Жодних телефонних дзвінків чи повідомлень — якщо Дожу спробує з ним зв’язатися, я хочу про це знати.

Вийшовши на ґанок, Хіло сів і запалив одну з останніх еспенських сигарет. Такі тепер непросто купити. Спалах насильства та злочинності перекрив потік імпортних товарів. Бізнесу взагалі кепсько велося.

Чому він повівся отак по-дурному? Чому так розм’як? А ще ця Шае, яка завжди захищала того старого збоченця. Доктор Трув казав, що Каул Сень занурюється в деменцію, що його опірність нефриту слабшає і він тепер не вповні усвідомлює свої дії, та Хіло вважав, що нині злобність дідового характеру просто вилізла назовні.

Він охопив коліна руками й відчув, як виснажливий гнів поволі заступає втома. Останні два тижні після його виступу в Залі мудрості минули важко, бо ж Безгірний клан оголосив, що перемир’я неможливе, а місто має готуватися до війни. Були в них і відчутні перемоги: оприлюднення результатів аудиту погано відбилося на репутації Айт, а голова Сонь очолив кампанію з публічного звинувачення «горян» і застосував свій вплив, тож найвагоміші для Безгірного клану Ліхтарники зберегли свою відданість, вичікуючи, що станеться далі.

А ставалося те, що Ґоньт перемагав у вуличній війні. «Горяни», схоже, вирішили, що сенсу відступати нема, Безгірний клан збереже політичні та громадські симпатії, але якщо всі їхні бійці загинуть — це вже не матиме значення. Навіть наявність власної шпигунської мережі не допомогла Хіло, він недооцінив і геніальність Ґоньта у вуличних боях, і масштаби того, як глибоко «горяни» закопалися на території «безгірників», підтримуючи вуличні банди та найманців, які повстали й підхопились атакувати клан просто в його районах.

З будинку вийшла Шае і стала позаду нього.

— Я знайду Дожу, — твердо промовила вона. — Ти мав рацію. Я помилилася. Зберегла йому життя, і виправити цю помилку — мій обов’язок.

— Та він давно втік, — сказав Хіло. — Зловити його ще раз буде непросто.

— Але я його дістану, — пообіцяла вона.

Ну хай спробує. Він відрядить на це завдання Тажа — і готовий побитися об заклад, що його помічник впорається першим.

— Та вже в будь-якому разі запізно, — сказав Хіло, не озираючись. Йому забракло енергії, щоб і далі злитися на сестру. — Мусимо припустити, що тепер «горяни» знатимуть усе, що знає Дожу. Вони дізнаються, які з наших ділових проєктів найцінніші, де в нас слабкі місця, скільки маємо грошей та нефриту, як довго можемо протриматись у цій війні, — він загасив сигарету.

— Тоді вони скоро знатимуть, що сил у нас вистачить ненадовго.

Хіло глянув на неї через плече і знову відвернувся.

— Це кепсько.

— Прибутки від туризму впали більш як на п’ятдесят відсотків, й це завдало нам суттєвішої шкоди, ніж «горянам», — сказала Шае. — Деякі з їхніх найсильніших галузей, наприклад торгівля, у війну навіть краще почуваються: люди роблять запаси й зараз більше вмотивовані купувати речі, а не чекати — на той випадок, що завтра бізнес піде звідси.

Вунь, який підійшов до Шае, додав:

— Після того як заморозили діяльність НАК, зупинився і видобуток нефриту, і експорт, тож ці прибутки ми теж втратили.

«Горяни» так само мали відчути ці втрати, але вони накопичували нефрит і мають більші резерви.

— Ми здобуваємо нефрит у вуличних боях, — сказала Шае, — та якщо «горяни» й надалі отримуватимуть від нас більше, ніж ми від них, — наші запаси скоро вичерпаються. Нам усе ще треба, аби Пальцями стали випускники академії, які закінчують навчання за два місяці.

— А що там з меншими кланами? — спитав Хіло. — Можемо в них чимось розжитися?

— Клан Низького шатра та Спілка шести рук приєдналися до «горян», але це не дивина. «Кам’яна чаша» підтримує нас, але в них і не було особливого вибору, бо вони сильно залежні від будівельної галузі. Чорнохвостий клан та Дзо Сунь щось пискнули на нашу підтримку — і годі з нас. Балаканина — це, звісно, дуже добре, але з неї каші не звариш.

На Кеконі був із десяток дрібних кланів, які трималися певних менших міст чи традиційно займалися конкретними сферами діяльності; деякі лишалися незалежними, а інші були васалами більших кланів, але кількість людей у жодному з них не перевищувала навіть шостої частини «горян» чи «безгірників».

— Інші поводяться, як «Щит Хаєдо», й уникають будь-яких різких рухів — вони явно вичікують, коли вже надсилатимуть букети зірчастих лілій переможцям, — докинула Шае.

Хіло неохоче підвівся і сказав:

— Поговорімо всередині.

Вони увійшли до будинку, й він попрямував до кабінету Ланя — хоч Хіло і досі не любив цю кімнату, але там їм ніхто не заважатиме. Шае та Вунь пішли за ним. Книги й документи, що він розкидав, досі валялися на підлозі. Хіло переступив через них і сів у крісло, вказуючи Вуневі змахом руки, щоб той зачинив двері.

— Розказуй, як довго ми протримаємося.

— Такими темпами ми підемо в мінус за пів року, — сказала Шае. — Це якщо з нами залишаться наші Ліхтарники — досі вони не розбіглися. А може стати і значно гірше. Не важить, що каже Сонь Томарьо чи те, що люди вважають Айт пройдисвіткою. Щойно вони вирішать, що Безгірний клан програє, то звинуватять нас у тому, що це ми змусили страждати все місто. Вони кинуть платити внески й видивлятимуться переможців.

— А «горяни»? Як довго у війні можуть протриматись вони?

— Ми цього не знаємо, але довше за нас, — сказав Вунь. — Якщо вони, як самі кажуть, виробляють «сяйво» в Їґутані, це означає, що в них є джерело абсолютно незалежного доходу.

— Усе набагато гірше, — промовила Шае. — Вони контрабандою продають нефрит їґутанському уряду — мають такі таємні контракти. Отак вони й використали частину запасів, що вкрали з копалень, — стрибнули до ліжка з іншою іноземною стороною. Враховуючи це плюс виробництво «сяйва», припускаю, що з грошима в них усе гаразд.

Хіло здивовано глянув на Шае:

— Звідки ти знаєш, що «горяни» уклали з їґутанцями таємні контракти й торгують нефритом? Ти в цьому впевнена?

Шае сіла у крісло навпроти нього, схрестила ноги і зчепила пальці на коліні:

— Синоптики вміють ворожити за хмарами, — сказала вона.

То було давнє прислів’я, яке означало: робота Синоптиків — дізнаватися таємниці, знаходити собі секретні джерела інформації, що дозволятимуть випереджати всіх інших на крок. Хіло аж всміхнувся, коли почув, як сестра цитує старезну кланову примовку, нагадуючи, що хороший Стовп не сумнівається в методах Синоптика й не допитується, звідки той бере інформацію. «Ну просто як риба у воді», — він завжди це підозрював.

Та Шае не всміхнулась у відповідь.

— Хіло, нам потрібні дві речі, і то швидко. По-перше, гроші. По-друге, змінити хід вуличної війни. Якщо я виконаю перше завдання, а ви з Кенем впораєтеся з другим, то зможемо пережити цей рік, — вона на мить опустила погляд і знову звела очі на нього. — А також треба скласти план на той випадок, якщо нам це не вдасться.

Вона була цілком права, що про це заговорила, та Хіло сповз у кріслі, відкинув голову на спинку й заплющив очі.

— Не зараз, Шае. До цього ще не дійшло.

— Але скоро може й дійти.

— Я сказав: не зараз, — повторив Хіло. — Я хочу побути сам.

І після тривалої паузи він почув, як сестра підвелася. Вони з Вунем позбирали розкидані кімнатою документи й мовчки вийшли. Двері за ними з клацанням зачинилися. А Хіло так і не поворушився й не розплющував очей.

З не притаманним йому байдужим спокоєм він зважив можливість свого програшу. Якщо він програє і його вб’ють — а це одне й те саме, бо перше призведе до другого, — найімовірніше, Безгірний клан згине разом із ним. Він стане останнім Стовпом свого клану.

Якби після смерті Ланя знайшовся лідер, який краще відповідав би цій посаді, — він поступився би, залишився би Рогом, що пасувало йому значно ліпше, й доклав би всіх зусиль, щоби перемогти у війні на полі бою. Та іншого вибору в них не було. Шае не змогла б стати Стовпом. Ясна річ, вона розумна і вправно носить свій нефрит, але клан її не прийняв би. Вона була наймолодшою в родині, та ще й жінкою — і то не Айт Мадою, яка була старша за своїх братів, але ж однаково прийшла до влади, повбивавши всіх потенційних суперників. Шае так не вчинила б, а ще в неї не було потрібного вміння поводитися з людьми, сили характеру чи харизми, за допомогою яких вона змогла б схилити інших Зеленокостих (і зокрема — потужних Кулаків) радо віддати свої життя, й далі воюючи під її проводом, якщо Хіло загине. Ні, сумовито міркував Хіло, його сестра була взірцем незалежності й відстороненої компетентності, дуже здібною бізнес-леді, але не Стовпом для воїнів Зеленої Кістки. Вона прагнула цієї посади ще менше за нього.

А інших спадкоємців, що могли б очолити клан, не було. Аньдень став Каулом через усиновлення, але він був надто юним, навіть нефриту не носив, ще й мав змішане походження. Та Айт, мабуть, стратила би його за будь-яких обставин — просто про всяк випадок. Брати Майки були синами збезчещеного Кулака-«горянина» — їх ніколи б не прийняли як провідну родину Безгірного клану, якби на той час клан усе ще існував. У Каула Сеня була старша сестра, а ще їхня мати мала молодших родичів, які не відігравали великої ролі, тож у клані часом спливали всілякі кузени, але ніхто з них не мав ані імені, ані виховання Каулів, ніхто не мав у собі нічого видатного й не зміг би стати на чолі клану.

Хіло звик до думок про смерть, але уявляти зникнення своєї родини, переривання всього родоводу й розпад клану, що створив його рід, було для нього шокуючим досвідом. Він думав про те, чи зможе приєднатися до Ланя в посмертному житті, так і не здійснивши помсти, в якій присягнувся, — і його охопив відчай від того, що він усе ще не встиг одружитися з Вень та подарувати їй дітей. Хіло поборсався в цих болісних думках ще трішки, а тоді повільно повернувся до реальності.

Він ще не помер. Людину можуть застрелити чи зарізати, вона може дістати смертельне поранення, її життя виплескуватиметься на землю, та вона все одно матиме кілька дорогоцінних секунд, протягом яких устигне знищити свого ворога. Хіло таке вже бачив. Боротися попри все, завжди і в усьому шукати перевагу, розумно оцінювати ризики — оце й була властива Рогу сила, а Хіло був природженим Рогом. У битві може статися що завгодно. Правильна людина у правильну мить з правильною зброєю в руках — ось що мало найбільше значення.

«А тепер, — подумав він згодом, — можна й смерть планувати».