Нефритове місто

РОЗДІЛ 43
НОВИЙ БІЛИЙ ЩУР

Шае, як завше, повернулась до маєтку Каулів з контори Синоптика вже за північ. Вунь висадив її перед парадними дверима, а сам скерував автівку до гаража. Він справді перетворився на Тінь Синоптикині: ніколи не полишав хмарочос на Корабельній вулиці раніше за неї, та й поводився не лише як її помічник, а як особистий охоронець. Щоб забезпечити його відданість, вона зманіпулювала ним у розпал горя, але жаліти про це не випадало — надто вже вдячна вона була за його професійний досвід та етичне поводження. Без нього вона б і тижня не протрималася на посаді Синоптика.

Шае повільно і втомлено здолала сходи до парадних дверей, відчуваючи, як і раніше, суміш незвичності та приємної ностальгії. Вона розірвала договір оренди на свою квартирку та переїхала до будинку Каулів ще до того, як Хіло її про це попросив. Враховуючи війну та її роботу Синоптикинею, це єдиний слушний варіант. Рогові більше не доводилось розкидуватися людьми, щоб забезпечувати спецохорону її помешкання в Північному Сотто. Жити в маєтку безпечно, а ще це був єдиний надійний спосіб розшукати Стовпа, коли в неї виникала потреба.

Тож вона спакувала всі свої речі, сказала квартировласнику, що він може передати її меблі наступному пожильцю, і востаннє прогулялася околицями. Купила булочку з м’ясом у пекарні на розі й неквапно насолодилась її ароматом. Із захватом пороздивлялася принадні вітрини уздовж вулиці. Звернула увагу, що в повітрі ширяла певна напруга, а пішоходи пришвидшували крок, проминаючи ятку з газетами, де заголовки сповіщали про війну між кланами.

А тоді вона востаннє зайшла до своєї квартири, зателефонувала регіональному директору компанії «Електроприлади Стандарт & Крофт» і пояснила, що сімейні обставини більше не дозволяють їй виїжджати у справах за кордон і вона змушена відхилити його пропозицію.

Шае самотужки знайшла цю квартиру. Самотужки отримала цю робочу пропозицію. Дрібні особисті перемоги, але вони дуже багато для неї важили. Вона не аж так довго жила в цій оселі, та й робота не викликала в неї якогось надзвичайного захвату, але ж сумувала вона і за тим, і за іншим.

Переїхати до будинку Синоптика Шае не могла, бо там і досі жив ув’язнений Дожу, коли не проводив час з її дідусем — під охороною, звісно. Та вона й не думала, що колись зможе в ньому жити, хіба що будинок знесуть і відбудують наново, аби позбутися будь-якого натяку на присутність того чоловіка. І тому, хай як це було іронічно, Шае повернулася до своєї дитячої кімнати. Хоча часу вона там проводила небагато.

Шае затримала руку на парадних дверях. Вона потягнулась Чуттям і зрозуміла, що брат не вдома. Він теж переїхав до центральної будівлі, щоб родина Майк могла оселитися в резиденції Рога. І часом, коли й вона, й Хіло були вдома, Шае здавалося, що вони знову стали дітьми: спали через коридор, перетиналися на кухні, а їхні аури дзижчали одна проти одної, немов проводи під струмом. І ніхто з них не торкався кімнати Ланя.

— Шае-дзень.

Шае озирнулася й побачила, що позаду неї на під’їзній доріжці стоїть Майк Вень. У флісовому халаті поверх вільної сорочки та спортивних штанів, а на босих ногах — пляжні сандалі. Мабуть, вибігла на вулицю, щойно з вікна будинку Рога помітила, що приїхала Шае.

— Вень, — промовила Шае. — Щось сталося?

— Ні, — співрозмовниця наближалась до Шае стрімкою граційною ходою. — Мені не вдається заснути, і я подумала, може, ви будете такі люб’язні й приєднаєтесь до мене за чашкою чаю.

— Певно, іншим разом, — сказала Шае. — День був дуже довгий, і навряд чи з мене зараз вийде гарне товариство, — вона знову розвернулася до будинку.

Вень поклала долоню на її руку.

— Може, бодай кілька хвилин? Я ж постійно бачу, як ви пізно повертаєтесь додому, а потім ще з годину сидите зі стосом документів на кухні і вже опісля лягаєте спати. Може, разочок поміняєте сценарій? Я оновлюю будинок, і мені страшенно кортить показати, що вийшло, іншій жінці.

Шае бачила, як Вень заходила до головного будинку. Часом вона чекала там на Хіло, часом ішла, коли поверталась Шае, чи приходила, коли Шае йшла. Зустрічаючись у коридорі чи на кухні, жінки кивали одна одній або обмінювались люб’язностями, але розмов, довших за два десятки слів, між ними не траплялося. У більшості випадків присутність Вень була для Шае дискомфортною. Вночі вона крутилася, не в змозі заснути, бо доводилось блокувати Чуття, яке реагувало на спалахи енергії, що їх ширили братові любощі по той бік коридору.

Сама думка про те, що Вень звертає увагу на звички Шае, її настільки здивувала, що вона повагалася й розвернулася до майбутньої родички. Вень сприйняла це як знак згоди: вона тепло і трохи загадково всміхнулась до Шае й підхопила її під руку. Схоже, вона належала до тих людей, які люблять доторки, — геть як Хіло, — і демонструвала прихильність саме в такий спосіб.

— Наші брати ще не повернулися. Не здивуюсь, якщо вони просто зараз десь собі випивають. То чому нам не вчинити так само? — спитала Вень.

Шае наказала собі поводитися чемно.

— Гаразд, якщо ви наполягаєте.

Вона дозволила Вень провести себе до резиденції Рога. Поруч вони мали дивний вигляд: Вень у халаті, на ногах ляскають шльопанці, а Шае — в діловому костюмі консервативного крою, під високими підборами чорних «човників» хрускотить гравій, що всіював садову стежку між їхніми будинками.

— Сади — моє улюблене місце в маєтку, — невимушено промовила Вень. — їх так добре спланували — стільки різних рослин, але не забагато, і завжди щось квітне за будь-якої пори року. Вночі тут пахне, наче в раю. Будинки, звичайно, дуже показні, але сади — просто прекрасні.

Шае, яка ніколи не звертала на сади особливої уваги, кивнула і сказала:

— Так, тут гарно.

Вона знала, що сад дуже любив Лань. Простувала далі, дозволивши згадці про брата здолати звичний недовгий шлях від горя до гніву, а потім змусила її розвіятись.

Вень глянула на Шае:

— Я спочатку теж не хотіла сюди переїздити. Ми з Хіло через це сварилися. Моя квартира у Папаї не була чимось особливим, але я влаштувала там усе на свій смак і щомісяця сама сплачувала оренду. Якщо чесно, у тому, що Хіло приходив до мене, було щось таке романтичне. І я побоювалася, що тут почуватимуся небажаною чужинкою, що родина дивитиметься на мене, задерши носа, — вона ледь помітно випросталася й підвела підборіддя. — Але що таке дурнуваті гордощі порівняно з вчинками, які ми робимо заради тих, кого любимо? Переїхати сюди було правильним рішенням. Я про це взагалі не жалкую. Хоча мати компанію було б дуже приємно — тут рідко хтось буває.

Вень ще ніколи так довго з нею не розмовляла, й Шае здивувало, наскільки особисті думки вона висловлювала і як проникливо звернула увагу на небажання самої Шае жити у фамільному маєтку. Вона не могла зрозуміти: Вень їй співчувала чи намагалася дати пораду? Тому вирішила відповісти просто:

— Я знаю, що Хіло дуже радує, що ви тут, із ним.

Вони вже підійшли до освітленого ґанку будинку Рога. Коли Вень прочинила двері й зайшла досередини, Шае не втрималася і, поки жінка не бачить, смикнула себе за мочку правого вуха. Але ж кам’яноокі насправді не приносять неталану, шпетила вона себе. Це просто рецесивні гени, як альбінізм. Нечутливість до нефриту не була кармічною покарою, навіть якщо Вень і справді — позашлюбна дитина, як припускали всі навколо. А хай там як — тавро нікуди не поділося. Шае була переконана, що є логічніші пояснення, чому Зеленокості схильні уникати кам’янооких: ніхто не любить нагадувань про те, що нефритові здібності, як і саме життя, — штука ненадійна. Можна бути кеконьцем із довжелезним зеленокостим родоводом, а все одно народитися не кращим за абукейців.

Вень явно багато що змінила в тому домі. Шае пригадувала, що раніше там було зелене килимове покриття і немодні шпалери, та й пахло не дуже. А після втручання нареченої Хіло там з’явилася бамбукова підлога, яскраве світло, плетені килимки, нові меблі та приладдя. Стіни перефарбували у світлі кольори, що візуально розширювало простір. Шае й досі чула чіпкий запах свіжої фарби, що переплітався з пахощами трояндової олії. На пухких подушках та шторах вдало поєднувались густо-багряні й кремові відтінки. Скляна миска, що стояла на кухонному столі, повнилась декоративними чорними камінцями та квітами з білого шовку. Вень увійшла до кухні й поставила чайник на вогонь.

— Повірити не можу, що це той самий будинок, — зміни щиро вразили Шае.

— Ну а я не можу повірити, що Хіло так довго жив у тому страхітті, — сказала Вень. — А тепер, коли тут усе має презентабельний вигляд, він сюди навіть не заходить, бо каже, що це будинок Кеня й він не хоче виказувати неповаги до мого старшого брата, — вона відміряла закрученого чайного листя, поклала до чайничка, а потім глянула, знизавши плечима: — Кень і Таж сюди теж майже не зазирають, і їм було б байдуже, навіть якби це була печера із соломою на долівці.

З усього видно було, що Вень присвятила оновленню цього будинку багато часу й зусиль радше для власного задоволення, хоча вона й переїде звідси, щойно вони з Хіло одружаться. Перше, що спало Шае на гадку, було заздрісно-дошкульне: «Оце в неї вільного часу не бракує». А тоді вона з легким роздратуванням згадала, що пообіцяла Хіло знайти Вень нову цікавішу роботу в інтересах клану. Вона цього не зробила. Завдання було не дуже важливим і просто вислизнуло з голови.

Та Хіло явно пообіцяв нареченій, що Шае щось придумає. І саме це, мабуть, пояснювало наполегливе бажання Вень поговорити з нею цього вечора. Шае подумки зітхнула, скинула туфлі й примостилася на барному стільці біля кухонної стійки.

— Хіло казав, що ви хочете змінити роботу. Я збираюся попитати у клані — може, щось цікаве знайдеться. Самі знаєте, останнім часом тут такий хаос, але я постараюсь зайнятися цим на тижні. Може, вас цікавить щось конкретне? Посада секретарки в якійсь компанії?

На її подив, Вень відреагувала геть байдуже.

— Мати завжди казала мені, що кам’яноокій знадобляться практичні навички, щось таке корисне — машинопис, наприклад. І тоді я завше зможу знайти собі роботу, — Вень прогріла чайник та чашки окропом, виплеснула першу заливку, а потім знову налила води, щоб чай настоявся. — Більшість людей не так сильно переймаються неталаном, коли йдеться про людину, що посідає в конторі якусь із найнижчих посад, де не доводиться працювати з клієнтами чи з великими сумами грошей. Я можу друкувати сто слів на хвилину, уявляєте, — куточки губ Вень піднялися в іронічній посмішці.

Вона обернулася щось пошукати у вбудованій шафі.

— То я розумію, вас така робота не цікавить, — сказала Шае.

Вень розвернулась до неї з пляшкою в руках.

— Цинамоновий віскі з Еспенії, — оголосила вона. Розлила чай у дві чашки і хлюпнула до кожної алкоголю. — Неймовірно пасує до димкуватого аромату оцього «зеленого пороху». Я тут подумала, що, поки ви були в Еспенії, вам могли засмакувати тамтешні напої.

Поміж студентами з Віндтона найкраще йшло дешеве кегове пиво, та Шае вдячно кивнула, взяла чашку і пригубила напій, одразу відчувши, що Вень мала рацію щодо поєднання смаків. «Чого ця жінка від мене хоче?» Вень точно щось замислила, бо переймалася Шае більше, ніж та нею. Чи Вень до всіх ставиться з такою непересічною увагою?

Вона ніколи не почувалася розслабленою поруч із Майк Вень. Їй ніяк не вдавалося позбутися думки про те, що Вень — кам’яноока. А ще важче було визнати, що вона затаїла образу: для Хіло мати стосунки з кам’яноокою жінкою було цілком прийнятно, а от коли вона зустрічалася з іноземцем — цього стерпіти було не можна. Якби хтось напружився і спробував подивитися крізь Джеральдові шотарське походження й еспенську військову форму, то дізнався б, що він походить із дуже поважної родини. А от родина Майк мала кепську репутацію.

Під час навчання в академії Шае чула плітки про те, як багато років тому мати Вень спричинила скандал, коли завагітніла і втекла з «безгірної» родини до свого хлопця-«горянина». Минуло кілька років, і Майка Бацу звинуватили в жахливому переступі проти клану та стратили. У Безгірному клані ніхто не знав напевно, що саме сталося, але ширились чутки, що він убив впливового Ліхтарника, якого запідозрив у тому, що той спав з його дружиною. Вдова забрала двох синів та дочку в утробі й утекла назад до родичів-«безгірників», молячи знову прийняти її до родини. А що Каул Сень мимохіть дав на це свій дозвіл, вони так і вчинили, але до безбатченків Майків ставилися дещо жалісливо, а коли виявилось, що Вень народилась кам’яноокою, це остаточно закріпило за сім’єю недобру репутацію. «Майкам довіряти не можна, — підслухала якось Шае слова свого дідуся. — Вони зрадливі й імпульсивні, з якого боку родини не глянь».

Та Хіло все це відкидав: «Фаталістичне лайно. Нікому не судилося повторити долю своїх батьків». Те, що Хіло довірився братам Майкам і потоваришував із ними, коли всі інші їх уникали, стало для нього великим благом. І Шае страшенно бісило, бо вона так і не збагнула: брат зробив це з розрахунку чи ні? Він вважав, що шлюб із Вень непорушно закріпить відданість Кеня й Тажа? Чи просто закохався в неї, незважаючи ні на що?

Шае зміряла співрозмовницю уважним поглядом. От просто красунею Вень не назвеш, та Шае бачила, що саме Хіло міг вважати таким привабливим. Поводилась вона м’яко, але загадково, було в ній щось таке незбагненне, що вабило погляд, хоча й наче не привертало уваги. Розмову вона провадила лагідно, але наполегливо, і, як з’ясувалося, нічого не залишалося поза її увагою.

Вень обійшла кухонну стійку та всілася на барний стілець поруч із Шае. Торкнулась її коліна й дуже серйозно промовила:

— Шае-дзень, ви — Синоптикиня. Як гадаєте, на якій роботі я принесла б нині клану найбільше користі?

Шае не очікувала на повернення до цієї теми. Вона стиснула губи — їй не подобалося, коли її підловлювали із запитаннями, на які вона начебто мусила мати відповідь.

— Яку саме користь? — спитала вона.

— Користь для вас і Хіло, — сказала Вень. — Щось, що допоможе перемогти у війні.

Шае похилитала чай у чашці.

— Це війна між Зеленокостими.

— Отаке й Хіло каже, — відповіла Вень. — Але ж безглуздо це казати, щоб захистити мої почуття. Якщо переможуть «горяни» — вони уб’ють мого нареченого. Мої брати є його Рогом та Стовповим, і то навіть не згадую про те, що вони — сини зрадника Гірського клану й теж приречені на смерть. Я, може, й кам’яноока, але в цій війні можу втратити все, всіх, кого люблю. То що, я маю марнувати дорогоцінний час Синоптикині проханнями знайти мені незначущу посаду в конторі якогось дрібного Ліхтарника, де я копіюватиму документи й вестиму записи? — Вень звела брови. — Маю радо погодитися на таку роботу?

Шае замислилась про інших жінок, що жили в маєтку Каулів: про свою бабусю, про матір, про дружину Ланя Ейні.

— Ви станете дружиною Стовпа, — сказала вона до Вень. — Ніхто не чекатиме, що ви працюватимете, тим паче — що долучитеся до кланових справ, особливо зважаючи на вашу кам’яноокість.

— Очікування — така дивна штука, — промовила Вень. — Коли ти з ними народжуєшся, вони тебе бісять, ти з ними воюєш. Та коли від тебе ніхто й нічого не чекає, цього чомусь бракує — і то все твоє життя.

Вень допила свій чай. Вона взялася за пляшку з віскі, добряче хлюпнула просто до чайної чашки й вихилила. Глянувши на неї, Шае помітила в обличчі Майк Вень короткий і стрімкий спалах прихованої різкості. І тут вона зрозуміла, що геть не знає цієї жінки.

Майбутня дружина Стовпа проказала:

— Дозвольте я працюватиму на вас, Шае-дзень. Робитиму щось таке, що допоможе нам виграти війну.

— У конторі Синоптика є відкриті вакансії, — повільно промовила Шае. — Але я не впевнена, що ваша освіта — це те, що для них потрібно…

— Що найкориснішого для клану може робити кам’яноока людина?

Відповідь на це запитання Шае знала. Ясна річ, ця бентежна ідея вже спадала їй на думку, та минула хвилина мовчання, доки її очі зустріли погляд Вень і вона відповіла:

— Працювати Білим Щуром.

— А вам потрібен Білий Щур, Шае-дзень?

Тепер Шае бачила, що ця жінка завела її на манівці. Й обережненько рушила вперед, немов наготувалася долати трясовище. Кам’яноокі здатні тихо та спокійно визбирувати й перевозити будь-яку кількість нефриту, й аура їх ніяк не виказувала. На відміну від абукейців, до яких ставилися з підозрою й могли дискримінувати, кам’яноокі легко губилися поміж звичайних кеконьців. З кам’янооких і справді виходили дуже помічні Білі Щури, що діяли як шпигуни, контрабандисти, гінці або й крадії. І то була ще одна причина не довіряти таким людям.

— Вас надто добре знають, — сказала Шае.

— Тільки за ім’ям і тільки всередині Безгірного клану. Ніхто з «горян» не знає, хто я така, і не впізнає мене в обличчя. Вони знають моїх братів, але ж я на них не схожа, — вона явно була в курсі чуток про невизначене батьківство.

— Хіло цього нізащо не дозволить.

— Нізащо, — погодилась Вень. — Але йому не треба про це знати. Я ж можу знайти собі іншу роботу, щось таке простеньке — як прикриття. Я впевнена, що ви мені щось підшукаєте.

— Ви збираєтеся брехати своєму майбутньому чоловіку, — промовила Шае, якій уже було несила приховати приголомшене здивування. — Та й ще просите мене, Синоптикиню, піти проти бажань Стовпа. Якщо я так вчиню, то наражатиму вас на небезпеку. Вас більше не захищатиме кодекс айшо.

У темних очах і на повних вустах Вень промайнула жалість.

— Шае-дзень, ви погодилися стати Синоптикинею, щоб порадувати Стовпа чи щоби врятувати клан? — вона сумно всміхнулася, показуючи, що знає відповідь, відвернула голову і вже тихіше промовила: — Хіло був прекрасним Рогом. Він чесний і лютий, і його люди глибоко його шанують. Якби для перемоги у війні було досить самого серця, ми б уже її відсвяткували. Але ж він ніколи й не думав, що стане Стовпом. Йому бракує далекоглядності, та й політичної прозорливості, й увесь нефрит на світі не ладен цього змінити.

Вона знову глянула на Шае, в якої аж мову відібрало від настільки тверезої оцінки ситуації.

— Він знає, що потребує вашої допомоги. Якщо від мене буде користь, коли я стану Білим Щуром, я зроблю все, аби допомогти моїй сім’ї вижити. Він постійно каже, що надто сильно мене кохає, щоб дозволити мені так чи інакше втягнутись у війну… а я надто сильно його кохаю, щоб підкоритися.

Це вже, мабуть, перша ночі, та Шае навіть не хилило на сон, і її розум взявся перебирати страхітливі можливості. Вона знову роззирнулася, повільно роздивляючись оновлений дім. На те, щоб повністю змінити інтер’єр, Вень витратила кілька тижнів, вона дуже вправно поєднала візуал, запахи, текстури, й усе разом створювало приємне блискуче враження, раніше не властиве простій, але негарній резиденції найшаленіших представників Безгірного клану. Тепер Шае розуміла, що сильно недооцінила Майк Вень, коли звертала увагу на оті теплі, піддатливі й чуттєві манери, й не помітила в ній зеленокостого нутра, що ховалося за стигмою кам’яноокості, забула про те, що вона сестра лютих братів Майків. Раніше вона відчувала до Вень певну антипатію, та тепер їй було ніяково.

Шае подумала: «Якщо дві розумні й упевнені в собі жінки в чоловічому світі швидко не перетворяться на союзниць, їм уже ніколи не уникнути суперництва». Шае давно звикла протистояти Хіло, але вона розуміла, що такого він їй не подарує.

Їй треба ретельно все обміркувати й діяти обережно.

Вень забрала в Шае порожню чашку й підвелася.

— Я сьогодні згаяла стільки вашого часу й завадила вам лягти спати, Шае-дзень.

Шае помітила, що без підборів вона була нижчою за Вень і не мала таких м’яких вигинів фігури — їх забрали роки важких тренувань.

Синоптикиня підвелася.

— Дякую за чай, Вень. Ми ще скоро поговоримо.

Вона підійшла до дверей та взулася. І щойно відчинила двері — із садів занесло делікатний аромат цвіту зимової сливи. Вона завмерла в одвірку й на секунду озирнулася, відкидаючи на ґанок будинку Рога довгу тінь у світлі, що точилося з передпокою.

— Мені тут спало на думку, — ризикнула промовити Шае, — що мій брат має значно кращий смак, ніж я думала.

Вень усміхнулась:

— Добраніч, сестрице.