Нефритове місто

ІНТЕРЛЮДІЯ ПЕРША
НЕБО І ЗЕМЛЯ

Учення божистів проголошує, що дуже давно на Небі, в дивовижних нефритових палацах, жило багато-пребагато богів, які були одне одному родичами. І, як то заведено у великих родинах, боги чимало сварилися, та здебільшого їхні безсмертні життя минали щасливо. Хоча після того як у них народилися діти, а в тих дітей — свої діти, вільного місця на Небі стало так мало, що жилося там уже не надто зручно. Тому боги збудували другий дім за подобою першого й назвали його Землею.

Спочатку Земля була така ж прекрасна, як і Небо, на ній не бракувало безкраїх морів, високих гір, густих лісів та чудесних рослин і тварин. Але, на превеликий жаль, численні діти богів виросли розпещеними й узялися чубитися за Землю, коли та ще й готова не була. Кілька накинули оком на один і той самий океан, інші пересварилися, хто забере собі найвищий гірський хребет чи найбільший континент.

І врешті-решт ці сварки стали такими частими й такими нестерпними, що божественні батьки розлютилися.

— Ми збудували для вас бездоганний дім, і отак ви нам віддячили — зіпсували його дріб’язковістю, жадібністю, заздрощами, брат пішов проти брата, сестра проти сестри. Що ж, ви отримаєте Землю, але дорогою ціною, бо більше ми вам нічого не дамо.

І батьки позбавили своїх дітей божественних сил, перетворили їх на дрібних, слабких і беззахисних створінь та прогнали з Неба.

Ятто, Отець всього сущого, розтрощив на друзки перший і тільки наполовину збудований нефритовий палац на Землі й поховав його рештки на вкритому горами острові.

Та боги все ж були батьками — вони не могли опиратися спокусі назирати за своїми нещасними далекими дітьми. Деякі — наприклад, Тана-Місяць та Поя, богиня землеробства — пожаліли своїх нащадків і трималися поблизу, допомагаючи їм: освітлювали шлях крізь ніч чи забезпечували їжу. Інші — як-от бог тайфунів Йофо чи Саґі-Пошесть — відмовились перемінити гнів на милість і, якщо їх не вгамувати, часом спускалися з Неба, щоб нагадати людству про давні образи.

Джерелом усіх земних конфліктів, стверджували філософи-божисти, була ота прадавня образа, якої діти завдали своїм батькам та одні брати і сестри — іншим. Отож увесь прогрес, усі людські чесноти є спробою здобути прощення своїх родичів і повернутися — духовно й фізично — до божественності, що дрімає в людях, які вповні її так і не забули.