Нефритове місто

РОЗДІЛ 18
ШЕПНУТИ ІМ’Я

Цієї ж ночі, трохи раніше, пролунав переляканий дзвінок від пана Пака, який разом із дружиною вже дванадцять років керував бакалійною крамничкою в Пахві.

— Треба йти, — сказав Хіло до Вень, поклавши слухавку.

Його страшенно дратувало, що вона відмовлялася виселитися з тісної квартирки в Папаї та з’їхатися з ним у резиденції Рога в маєтку Каулів, доки вони не одружені.

— Але ж мені слід спитати, як годиться, дозволу в Ланя, а тоді треба планувати весілля, й це кілька місяців забере, — сперечався він. — Стосунки між кланами погіршуються. Я надто часто до тебе приїжджаю, це для тебе небезпечно.

Лише одна вулиця відділяла будинок Вень від Грошомийки, де нещодавно відбувся сплеск насильства. Хай це територія Безгірного клану, та Хіло не збирався ризикувати безпекою Вень. Від «горян» цілком можна чекати спроб обійти принципи айшо і влаштувати «нещасний випадок», якщо вони знатимуть, що це зможе його спровокувати.

— Якщо ти не будеш поводитись по-розумному, мені доведеться поставити тут Пальців тебе стерегти, а це значить, що я не зможу задіяти тих Пальців деінде. А той будинок безпечний. Ще й більший. Ти зможеш усе там причепурити, в тебе це добре виходить. Тобі там сподобається.

Вень схрестила руки на грудях і незворушно дивилась на нього.

— Я не дам твоїй родині ще одного приводу дивитися на мене згори вниз. Разом будемо жити, коли одружимось, не раніше. І взагалі, у мене є пістолет, і я знаю, як ним користуватися. Я не хочу ставати тягарем. Можу сама про себе подбати.

— Пістолет, — Хіло неприємно засміявся. — І це має мене втішити? Мої вороги — Зеленокості. А ти — кам’яноока.

— Дякую, що нагадав, — холодно промовила вона.

Там, на вулиці, Кень натиснув на клаксон «дукеси», і Хіло загарчав:

— Потім про це поговоримо.

Коли вони з братами Майками під’їхали до бакалійної крамнички, то побачили, що пан Пак сидить на тротуарі, тримаючись руками за голову, а пані Пак зі сльозами замітає всередині скло. Двоє молодиків з нефритовими стрижнями у бровах порозбивали вікна, зламали неонову вивіску над дверима й перекинули кілька полиць із товаром — покарання за те, що сімейна пара не платила внески «горянам». Хіло сердито роззирався безладом, настрій у нього стрімко псувався. З крамнички нічого не вкрали, але такі прикрі випадки обходились Безгірному клану дуже дорого: і річ не лише в тому, щоб подбати про пошкоджене, а й у настроях Ліхтарників району.

— Я не можу платити внески двом кланам, — простогнав пан Пак.

— Ми потурбуємося, — сказав Хіло. — Такого більше не станеться.

Пізніше виникли запитання, чи не завербували Паків «горяни» і чи не мали вони стосунку до цього клану. Коли пан Пак дізнався, про що йдеться, він відрізав собі вухо, аби довести свою невинуватість, і поклався на милість Каула Ланя. І будинок, і крамничку подружжя обшукали, від підозр звільнили, та минуло два місяці — і Паки зачинили крамничку й виїхали з Пахви назавжди.

Однак цієї ночі Хіло відправив своїх Пальців порозпитувати, доки не з’ясував, що двома чоловіками, які розгромили крамничку, були Єнь Йо та Чонь Даал, а знайти їх можна в цілодобовій гральній аркаді на залюдненому торговому бульварі в Пахві. Коли йшлося про дрібніші переступи, Хіло зазвичай посилав розібратися когось із Кулаків та кількох Пальців, але він до нудоти втомився від Ланевих заборон та всієї цієї лайняної ситуації в Пахві. Люди мали знати, що «безгірники» міцно тримають цей район і заїдатися з ними не варто. Пахва — жива, галаслива, барвиста — була одним із найцінніших районів Дзаньлуня. Удень вона вабила туристів та покупців, а вночі вулиці заполоняли як біржові брокери, так і докери, що розважалися, відвідуючи міріади ресторанчиків, гральних притонів, барів, стрипклубів та театрів. Безгірний клан просто не міг дозволити, щоб їхні позиції в районі похитнулися. Хіло вирішив, що мусить особисто відреагувати на цю образу. Стовп наказав йому нікого не вбивати, але ж це не значить, що він не може провчити когось на людях.

Вони зупинилися на платній парковці неподалік від аркади «СуперПотіха». Від нежитю Кеня розбирав головний біль, він сякався в промоклий носовичок. Ще в підліткові роки старшому Майку роздробили вилицю, й відтоді ті дні, коли в Дзаньлуні зростали вологість і рівень забруднення повітря, минали для нього непросто.

— Залишайся в машині, — сказав йому Хіло. — Ми з Тажем ненадовго.

Кень радо погодився, увімкнув радіо й підпалив сигарету, а Хіло з Тажем рушили тротуаром до «СуперПотіхи». Те, що Кень лишився в автівці, врятувало Рогу життя. Коли Хіло з Тажем перейшли вулицю, звідкись вигулькнули двоє чоловіків, що гнали на мотоциклах. Щойно вони з ревом промчали повз «дукесу» — Кень миттю зрозумів, до чого все йде. Він застережливо закричав і наліг на клаксон «дукеси». І саме цей інстинктивний спалах тривоги Кеня, а не гудок автівки, першим сягнув Хіло — за якусь частку секунди до того, як Чуття повідомило йому про вбивчі наміри нападників, і ось вони дістали стволи й відкрили вогонь.

Одна куля розірвала піджак Хіло на плечі, інша — просвистіла повз вухо. Він припав до землі й виставив перед собою стіну Відхилення, що розкидала постріли обабіч нього. Кулі попрошивали дверцята автівок, поврізалися у стіни навколишніх будівель. Навколо здійнявся крик — люди кинулися врозтіч, штовхалися, відпихували одне одного, щоб якнайшвидше забратися геть. Та привітальний салют із пістолетів був тільки початком, він просто мав збити з пантелику. Обидва нападники з Легкістю зістрибнули з мотоциклів, а Єнь Йо та Чонь Даал виринули з припаркованої автівки, де чатували.

Хіло підвівся, тримаючи ніж-кіготь напохваті. Водночас із викидом адреналіну він відчув, як здіймається нефритова енергія. Двоє чоловіків полетіли просто на нього, мечі-місяці розітнули повітря страхітливими дугами. Хіло ковзнув убік, вгатив схрещеними зап’ястками по піднятій руці одного з них і рубонув ту руку ножем. Відкинув клинок противника вбік, розвернувся, й чоловік, не погасивши інерції, полетів сторчголов, а Хіло тим часом черконув ножем по його ліктю, розтинаючи сухожилля.

Меч іншого хвисько поцілив Хіло в торс. Той ледь устиг сфокусувати Гарт. Спробував відхилити ріжучий удар, білий метал по всій довжині леза вигнувся від неймовірного тиску й усе-таки з огидною повільністю лишив довгий поріз упоперек живота Хіло — Сила нападника стикнулась із захистом Хіло і проломила його. Хіло перехопив погляд убивці. І впізнав його — Ґам Обень. Другий Кулак Ґоньта Аша.

Хіло ледь уникнув того, щоб його випатрали просто на місці. Загарчавши від зусилля, він спромігся задіяти Легкість і відстрибнути назад, на дах припаркованої автівки. Ґам вивільнив потужну хвилю Відхилення й збив Хіло з ніг, коли той приземлився, — тож на дах Хіло упав плиском. Підборіддя вперіщилось по металевій поверхні, зір поплив. Він почув, як від болю та люті волає Майк Таж.

«Дукеса пріза», за кермом якої сидів Майк Кень, промчала вулицею, як носоріг. Вона підрізала один з мотоциклів, і той закрутився на дорозі, а тоді врізалась у Чоня Даала. Ґам ледь устиг відстрибнути вбік, коли хлопець перелетів через сріблясту ґратку радіатора і відрикошетив від капота. Загартоване тіло Чоня розтрощило вітрове скло, здійнялося в повітря й полетіло на тротуар, бо Кень різко вдарив по гальмах. Старший Майк із ревом вибрався з водійського сидіння.

Хіло перекотився, упав на землю й хутко підвівся. Він кинувся до Ґама, та не встиг дотягнутися, як інший боєць «горян», той, кому він полоснув лікоть ножем, з рішучим ревом врізався в Хіло й завалив його на землю. Коли вони обидва впали на асфальт, Хіло заборсався і спромігся охопити тулуб чоловіка руками. Той крутився у хваті Хіло, його нефритова аура шалено кололася, та Хіло зібрав стільки нефритової сили, скільки зміг, і різко штовхнув уперед долоню, направляючи ту силу в серце противника. Гарт нападника прогнувся, немов бальсова деревина, серце його стиснулось і розірвалося.

По Хіло міцно вгатила енергетична віддача від смерті Зеленокостого. Життєва сила чоловіка з вибуховою потужністю вирвалася з тіла, що її обмежувало. Натиск підсиленої нефритом енергії вразив Хіло дужче, ніж якби йому гупнули по голові тараном. Він заточився, якусь мить йому ледь вдавалося вдихнути, а в роті зринув гіркувато-гострий металевий присмак. І тільки те, що він на це очікував, допомогло йому не втратити свідомість. Він різко відсунувся від тіла, поки мізки не перетворилися на яєчню. Із зусиллям звівся на ноги й, досі міцно стискаючи ножа, глянув, кого вбивати наступним. Та натомість побачив, що Єнь Йо вже лежить мертвим на дорозі — брати Майки його дістали. А Ґам і Чонь, який дивом пережив рикошет від капота «дукеси», втекли.

Від початку нападу минуло лише дві хвилини.

Таж спирався на перекручену ґратку радіатора — перехилився вперед, тримаючись за бік. Він спіймав кілька куль із тих розвіяних пострілів, що призначалися Хіло. Сорочка в нього просякла кров’ю. Кень затягнув молодшого брата на заднє сидіння «дукеси». Хіло бачив, як він затискає рану обома руками, направляючи власну енергію в Тажа, але він — не лікар, тож міг лише сповільнити кровотечу, не спинити її.

Здійнялася крижана лють і застелила зір Хіло білим туманом. Вона зміцнила його тіло й голос, коли він тицьнув пальцем в юрбу наляканих перехожих, що напакувалися в одвірки та за автівками, як сардини в банки.

— Ти, — обрав він власника газетного кіоску. — Ти. І ти.

Він вказав на ще двох людей: жінку, що притискала сумочку до грудей, та швейцара нічного клубу.

— Ходіть сюди!

Вони пополотніли — було видно, що ці люди радо втекли б, але не підкоритися наказу, який бринів у голосі Хіло, не насмілились. Швейцар знервовано ступив кілька кроків уперед, а інші двоє вже не мали вибору й подалися за ним. Хіло почергово подивився на кожного, переконуючись, що вони знають, хто він такий, зрозуміли, що він побачив їх, запам’ятав і звертається саме до них.

— Пройдіться вулицею, повідомте всім і скажіть їм, щоб розповіли іншим, — Хіло підвищив голос, щоб почули всі навколо. — Кожен, хто видасть мені, де саме ті двоє, що втекли цієї ночі, вважатиметься другом Безгірного клану й моїм особисто. Усі, хто допоможе їм або переховуватиме їх, — вороги мені й моєму клану, — він вказав на одного з мерців, що лежав на вулиці, потім на іншого: — Отаке трапляється з моїми ворогами.

Хіло хутко взявся до діла. Тажа просто зараз треба відвезти до лікарні, але Зеленокостий має право на нефрит убитих ворогів й ніколи не залишає його на поталу крадіям. З тіла першого він зняв три нефритові каблучки, браслет та круглий медальйон. З другого забрав ремінь, два гвіздки з брови та годинник із нефритовим корпусом. Щоб зняти каблучки та гвіздки, довелося грубо понадрізати плоть. Також він позбирав оздоблену нефритовими руків’ями зброю, що попадала на землю: два мечі-місяці й ніж-кіготь. Хіло підбіг до «дукеси», рвучко відчинив дверцята і кинув ножі та клинки на переднє пасажирське сидіння.

— Ключі, — наказав він.

Кень сунув руку в кишеню й кинув йому ключі. Хіло стер кров із зубчиків рукавом сорочки й запустив двигун. Таж низько стогнав на задньому сидінні. Автівка ринула вперед, розплескуючи потрощене вітрове скло панеллю приладів. Хіло крутнув кермо і натиснув на газ.