Нефритове місто

РОЗДІЛ 45
ЖАРТ ДЛЯ СВОЇХ

Хіло здав зброю представниці зеленокостих охоронців в уніформі, що стояли біля входу до Зали мудрості. Охоронницею була молода жінка, чия нефритова аура з наближенням Хіло аж загуділа від старанної зосередженості. Вважалося, що члени «Щита Хаєдо» проходять спеціальний вишкіл, щоб досягнути дуже високого рівня Чуття і розпізнавати ознаки вбивчих намірів. «Щоб сьогодні впустити до будівлі бодай когось, їй треба знизити свої стандарти, не чіпляючись до загальної ворожості», — подумав собі Хіло і з посмішкою відстібнув меч-місяць, ніж-кіготь та витягнув з кобури пістолет, викладаючи зброю на стіл перед металодетектором. Ні, він не сумнівався у здібностях охоронниці й розумів, звідки взялася традиція залишати зброю за межами зали переговорів, але все це не мало жодного сенсу. Люди в тому приміщенні матимуть чимало нефриту просто на собі. Якщо перемовини не заладяться, Зеленокості завиграшки можуть повбивати одне одного голіруч.

Але не зроблять цього — бо ж тут є покаяльники. Троє з них якраз були в переговорній, де за розкладом мала відбутися зустріч між очільниками кланів. Очевидно, радники вважали за потрібне забезпечити потрійну дозу духовної підтримки. Покаяльники — чоловік і дві жінки — тихо стояли по кутах приміщення, схиливши поголені голови та сховавши руки в рукави довгих зелених ряс. Прояви насильства були під забороною не лише на території усіх храмів, а й у присутності священнослужителів. Вважалося, що вони підтримують прямий зв’язок із небесами: боги одразу дізнаються, хто здійснив переступ проти небесних чеснот, і невідкладно покарають за це. Отакі-от шпигуни з райського боку. Причому прокляття впаде не тільки на душу грішника: коли настане день Повернення, увесь його рід — пращури, батьки, діти, нащадки — не зможе здійнятися в небо й блукатиме спорожнілою землею на віки вічні.

Учора Хіло порадився з Шае, чи варто ризикнути теоретично-метафізичними наслідками, що впадуть на них після смерті, і вбити удвох Айт Маду, коли вона сидітиме просто по той бік стола.

Шае зміряла його напрочуд холодним поглядом:

— Хіло, боги — жорстокі істоти, — промовила вона так, наче особисто з ними запізналася. — Не спокушай їх такою зарозумілістю.

До зали вели два входи, тож йому та Айт навіть не довелося йти одним коридором. Хіло зайшов до зали й сів за один із країв стола, кивнувши дюжині радників, що сиділи обабіч і складали комітет з переговорів. Усі вони мали дуже офіційний вигляд: темні костюми, дорогі ручки, блокноти у шкіряних оправах.

Четверо представників комітету належали до Безгірного клану — суворий з вигляду пан Ван, сивий пан Лої, пані Нур з конячим обличчям та усміхнений пан Кові, голова якого скидалася на ріпку. Хіло впізнав кожного з них завдяки брифінгу, що йому вчора ввечері влаштував Вунь. Працьовитий і старанний колишній Стовповий довів, що став хорошим поповненням контори Синоптика. Хіло радів, що вирішив зберегти йому життя. Він не винуватив Вуня у смерті Ланя (принаймні не більше, ніж винуватив себе), а все ж приємно було бачити, як Вуневі докори сумління переплавилися в ефективну роботу на клан.

З інших політиків серед присутніх четверо були віддані «горянам». А остання четвірка не була пов’язана із жодним кланом. Хіло навіть не знав, що є радники, які не укладали союзів із кланами, — люди, яких можна перекупити. «З трьох сотень радників чотирнадцятеро — “незалежники”, а ще двоє належать до малозначущих кланів, — просвітила його Шае. — Постарайся таке запам’ятовувати».

Стілець на другому краю стола лишався порожнім. Айт ще не з’явилася. Хіло зиркнув на годинник. Тоді відкинувся на спинку стільця й посміхнувся до зібрання, всіляко виказуючи, що очікування його не напружує:

— Мабуть, Айт-дзень затрималась, щоб подряпати мені машину ключами.

За столом де-не-де пролунали знервовані смішки. Пан Лої легенько всміхнувся, пан Кові засміявся вголос, а от Ван і Нур зберегли незворушний вигляд. Ставлення більшості присутніх до Хіло (незалежно від того, який стосунок вони мали до кланів) було неоднозначним — від нервової поваги до прихованого презирства, — вони не знали, як поводитися з вовкуватим молодим Стовпом. Та Хіло їхньою думкою не дуже переймався. Маріонетки інших маріонеток.

Він відчув, як ліворуч і трохи позаду від нього трохи погучнішала аура Шае — сестра постукувала ручкою по бильцю свого стільця, нагадуючи, що вони сюди прийшли покращувати стосунки з радниками, а не погіршувати.

І тут зненацька у приміщенні запала тиша. Політики, що тихенько перемовлялися між собою, звернули на це увагу й вичікувально випросталися навколо стола. Хіло лише за мить збагнув, що це він спричинив таку реакцію. Він завмер з розфокусованим поглядом, що вдивлявся в нікуди, поки його Чуття тягнулося крізь стіни. До будівлі зайшли Айт Мада та її Синоптик і прямували до зали зібрань. Аура його суперниці була темною, густою та клекотливою, неначе лава, що невблаганно наближалася, приносячи із собою жар. З нею ширилася спокійно-непохитна злоба, безпомильно спрямована прямо на нього. Чуття явно підказало їй, де саме він сидить, і обмін оцими уявними поглядами був настільки інтенсивним, що, коли десь за хвилину Айт увійшла до зали, Хіло вже здавалося, наче більше й нема про що говорити. Усе, що мало статися сьогодні, вже відбулося. Решта — пустопорожні балачки.

Як він і очікував, зовнішність Айт Мади справляла геть інакше за ауру враження. Вбрання на ній було чорне, доповнене кремовим піджаком; ані сумочки, ані прикрас, жодного макіяжу. Вона увійшла в залу, виказала легке здивування тим, що на неї вже всі чекають, і сіла на стілець на другому краю стола — якраз навпроти Хіло. За її лівим плечем своє місце зайняв коротун Рі Тужа з прилизаним волоссям.

— Доброго дня, панове радники, — промовила Айт.

— Айт-дзень, — пов’язані з «горянами» політики кивнули в її бік.

Їхні знаки пошани були помітно виразніші за ті, якими радники-«безгірники» обдарували Хіло, і той скривив губи, не відриваючи погляду від Стовпа іншого клану. Щойно Айт увійшла — і все в кімнаті змінилося. До того в приміщенні царювало ділове очікування, а тепер воно перетворилося на напругу, що передує чомусь неминучому. Атмосфера була як туго натягнута тятива, як ніж, що ось-ось упаде, як відстань між молотком та цвяхом. І це з легкістю відчули навіть оті люди в костюмчиках, які не мали жодних здібностей до Чуття.

Очільниці комітету — жінці на ім’я Оньде Паттанья, яка належала до нечисленних радників-«незалежників», — вистачило сміливості підвестися й розпочати нараду. Вона відкашлялась:

— Вельмиповажні Зеленокості та колеги з Князівської Ради, сьогодні ми зібралися в Залі мудрості з усією вірою та відданістю духу небесних чеснот, перед очима богів, що спостерігають за нами… — вона з натяком глянула на покаяльників, які розмістились у кутках, — а також за заступництва гідного неба князя Йоана III, — вона схилила голову перед портретом монарха на стіні.

— Хай живе він триста літ, — шанобливим хором пробурмотіли присутні.

Хіло ледь сховав посмішку, глипаючи на написаний олією портрет. Картина зображувала статечного молодика з густими бровами, вбраного у традиційні довгі шати кеконського дворянства, що сидів на широкому, вкритому подушками кріслі, поклавши одну руку на піхви з мечем-місяцем у нього на колінах, а в другій тримаючи віяло з пальмового листя. Усе це сповіщало, що монарх водночас є і воїном, і миротворцем.

Суцільний архаїчний символізм. Меч-місяць — традиційна зброя Зеленокостих; Хіло мав цілковиту певність, що князь її жодного разу з піхов не витягував. Представникам правлячого роду Кеконю заборонено носити нефрит — з відродженням монархії після Війни багатьох народів і здобуттям незалежності від Шотарської імперії цей принцип закріпили в конституції держави. Хіло бачив князя (у житті той мав далеко не такий величний вигляд) під час публічних заходів на святкуванні Нового року й інших значущих свят, та й у їхньому фамільному будинку висіла велика фотографія в рамочці, на якій монарх обдаровував якоюсь нагородою дідуся Хіло — за службу народові. Князь Йоан III був популярним символом кеконської єдності й тяглості історії, але насправді він нічого не вирішував і провадив за державний кошт приємне життя, підпорядковане церемоніальним обов’язкам. У залі зібрань висів його парадний портрет, та сам він тут присутнім не був. Він хіба що благословляв Князівську Раду, яка представляла інтереси народу і впроваджувала закони. Дев’яносто п’ять відсотків радників мали той чи інший стосунок до кланів, їх спонсорували впливові Ліхтарники, які своєю чергою сплачували кланові внески. Справжня влада в Дзаньлуні й у всій державі була зосереджена в руках кланів, у двох Стовпах, чия взаємна ненависть насичувала атмосферу в залі неприємним душком.

— Дозвольте почати з того, — вела радниця Оньде, — щоб привітати Айт-дзень і Каула-дзень та їхніх Синоптиків з тим, що вони зробили дуже важливий крок, аби прийти сюди, доводячи свою готовність вирішити всі розбіжності шляхом перемовин, а не насильства. Від імені всієї Князівської Ради висловлюю щирі сподівання, що ми невдовзі досягнемо домовленостей, які повернуть мир до нашого міста. Ми розпланували п’ятиденний графік зустрічей, та всі представники комітету готові залишатися тут стільки, скільки потрібно, щоб допомогти ухвалити рішення, яке задовольнить усі сторони. Та звісно ж, — оптимістично всміхнулася Оньде, — якщо ми дійдемо згоди раніше, вийде тільки на краще.

Хіло похмуро подумав про весь той час, що йому доведеться згаяти, — час, коли він не зможе приділяти увагу критично важливим боям, що точилися по всьому місту. Поки він тут, війною самотужки керував Кень. І нехай Хіло довіряв своєму Рогу, самообманом було б не визнати, що Ґоньт перевершує братів Майків і як стратег, і як боєць. Айт могла дозволити собі розкіш просиджувати тут штани, а Хіло — ні.

— Розпочнімо зі вступних заяв кожної сторони, — промовила Оньде. — Жереб надав право першим почати Гірському клану. Айт-дзень, — вона сіла на місце і взялася за ручку.

Айт витримала паузу (коротку, але таку, що ще трішки — і спричинила б незручність) та заговорила дзвінким і впевненим тоном, що нагадав Хіло про викладачів з академії:

— Мене глибоко засмучує те, що розкол між двома визначними кланами цієї країни призвів до кровопролиття. А втім, мій батько — нехай признають його боги — вчив мене того, що до обов’язків Зеленокостих належать захист та підтримка звичайних людей. І коли тим, хто покладається на наш захист, щось загрожує, ми не можемо триматися осторонь.

Вона простягнула руку до свого Синоптика, й він негайно ж передав їй аркуш паперу.

— Вже деякий час надто агресивна тактика Безгірного клану завдає шкоди поважним громадянам та бізнесам. Щоби пояснити членам комітету, про що йдеться, Же-дзень склав перелік, куди вніс лише кілька таких випадків, — Айт кинула короткий погляд на документ у руках. — Будівництво казино «Царство удачі» затримується вже на три місяці через саботаж, і в цьому випадку йдеться про недвозначний наказ Рога Безгірного клану, який було віддано…

Хіло мовчки слухав, як Айт озвучувала довгий список скарг. Він зберігав нейтрально-спокійний вираз обличчя, але всередині здіймалися нетерплячка й лють. Він міг відповісти на кожне звинувачення. Так, він наказав своїм Кулакам завадити будівництву «Царства удачі», та лише тому, що контракт на будівництво нахабно вкрали в Безгірного клану. Так, він дозволив своїм людям скалічити тих трьох Пальців «горян» — бо вони громили й тероризували низку закладів «безгірників». Айт вела далі, перераховуючи й давні образи, деякі з яких сягали дворічної (а то й більше) давнини, і жоден випадок не мав стосунку до нинішньої війни.

Коли Айт спинилася, радниця Оньде їй подякувала й нагадала присутнім, що дискусії з цього приводу не передбачені, допоки Безгірний клан не отримає права на відповідь. Оньде розвернулася до Хіло і спитала, чи він готовий оголосити їхню вступну заяву. Хіло на мить замислився, чи не відкинути цю пропозицію й не піти з цього цирку, доки вистава не продовжилась, та Шае гучно зашелестіла паперами, які, нахилившись, поклала біля нього на стіл. Хіло кинув погляд униз. Синоптикиня та її Тінь підготували різні промови — залежно від того, яку стратегію обере Айт: чи почне вона з гучних заяв, з конкретних вимог, а чи з невиразних пред’яв. Хіло взяв документ.

— Я хотів би привітати Князівську Раду і подякувати їй за визнання потреби провести такі збори. Як представники спільноти та громадяни з активною позицією, ми, Зеленокості, більше за будь-кого прагнемо, щоб у Дзаньлуні панували мир та процвітання.

В його вустах ці слова звучали манірно й неприродно, і частину промови він просто пропустив. «Невже Шае справді думала, що я отаке казатиму?» Він читав далі, перераховуючи базові вимоги до «горян»: відступити з Доків, поступитися позиціями в Пахві, зупинити виробництво СВ-1 і погодитися на незалежну експертизу фінансової документації та інвентаризацію нефриту. Остання вимога була настільки неприйнятною, що Хіло довелося перебороти посмішку, коли він побачив обурений вигляд Рі Тужі, а от Айт подиву не виказала й ніяк не відреагувала.

— Дякую, Кауле-дзень, — промовила радниця Оньде. — Мене дуже надихає прямота й відвертість, висловлені обома Стовпами в їхніх вступних заявах. Вони слугуватимуть міцним підґрунтям нашої дискусії.

Складалося враження, що Оньде була тут єдиною людиною, яка в це вірила. Політики з клановими зв’язками, зачувши поверхові промови, набули вже знервованішого вигляду: вони відчували — це ознака того, що їхні Стовпи порозумілися без слів.

— Оскільки питання територіальної юрисдикції має найсуттєвіший вплив на продовження вуличних боїв, пропоную почати з цього пункту, — піднесено промовила Оньде.

Минуло кілька годин. Айт влаштувала цілу виставу, погоджуючись, що «горяни» збережуть свої позиції на південь від Генеральського проїзду, не просуваючись глибше в Доки чи в Сміттярню. Хіло натомість оголосив радникам, що подальших нападів на Рибгород та Гострий Спис не буде. І ці домовленості не мали жодної ваги. «Горяни» просто не здатні просуватися в Доки глибше — Хіло знав, що їм для цього бракує людей. А ще він розумів, що Безгірний клан ні Рибгород, ні Гострий Спис не втримає, навіть якщо Хіло сам очолить захоплення. Та й жоден із цих районів значної цінності не мав. Найгірші бої точилися на території Пахви й Соґеню, а в цих випадках узгодження позицій далеко не просунулось. Просто зараз у Соґені чатував Кень — із вісьмома десятками воїнів.

Промовистим було й те, що жодна зі сторін не прохопилася про замах на Хіло, про вбивство Ланя чи про різанину на Бідняцькому шляху, де загинув двадцять один зеленокостий «горянин». Переговорна в Залі мудрості — не те місце, де обмінюються такими претензіями. Коли вони обоє підвелися, аби піти, Хіло прямо подивився на Айт. «Та це жарт якийсь. Просто для своїх».

На другий день перемовини принципово не просунулись. Під час однієї з п’ятнадцятихвилинних перерв Хіло відвів свою Синоптикиню вбік:

— Це якесь бабрання свиней у гівні, — сказав він. — Бляха, ну цілковито ж марна трата часу.

— Якщо ми зараз підемо, це створить враження, що саме Безгірний клан відмовився від переговорів, і нас звинуватять у продовженні війни, — оголосила Шае. — Усі ці політики вважають, що через «горян» ми втратили Ланя, то й самі завдали удару «горянам». З їхньої точки зору, це зрівняло рахунок крові між кланами, а все інше ми мусимо обговорити й повернутися до звичного життя, — вона урвала його ще до того, як Хіло вигукнув щось насмішкувате: — Згадай, чому ми тут. Нам потрібно продемонструвати Ліхтарникам та Князівській Раді, що ми докладаємо зусиль, аби укласти мир. Завдяки тому, що Айт не поступається ні на крок, коли ми останнього дня все викладемо, симпатизуватимуть вони саме нам.

Шае вже отримала перші результати офіційного аудиту НАК і планувала на п’ятий (він же останній) день перемовин використати їх як важіль проти «горян», а коли не вдасться — озвучити цю інформацію, щоб донести до відома радників: уся ця війна точилася не просто через міжкланові вендети, йдеться про те, що «горяни» порушували кеконські закони та зневажали кеконські цінності. Хіло визнав, що це — непоганий план. Або вони отримають достатньо поступок, щоб зміцнити свої оборонні позиції до весни, або дістануть моральну перевагу і завдяки цьому (хотілося б сподіватись) матимуть підтримку кланових Ліхтарників та громадськості. Проте Хіло однаково здавалося, що все це — тільки додаткові фактори, вони не матимуть суттєвого впливу на результати війни, і його страшенно бісила необхідність грати роль у цьому фарсі, просто щоб потішити глядачів.

Він повернувся на своє місце в переговорній. Його все дужче лютили нотки самовдоволеності в густій аурі суперниці, про які доповідало Чуття; її коли-не-коли задоволено скривлені губи. Їм доводилось робити це разом — втихомирювати й заколисувати політиків та ділків, отих самозакоханих сучасних кеконьців, які радо запевняли себе, що немає жодної потреби вирішувати суперечки по-старосвітському, до чистих клинків перед очима Старого Дядечка. Та обоє Стовпів розуміли, що віра в це не варта й шеляга.

А все ж Айт грала свою партію охочіше за Хіло, бо вона в цьому була вправнішою. По правді, значно вправнішою за нього, й вона не оминала шансу довести йому це кожним словом та жестом. Перш ніж стати Стовпом, вона була Синоптикинею й поводилась як бувала та прямолінійна ділова жінка. І зараз вона користалася цією перевагою, аби дражнити й провокувати, виставляти його якимсь хуліганом недолітнім. Такий контраст між ними змушував маріонеток-безнефритників забувати, що наймогутнішим Стовпом Кеконю вона стала, убивши Рога свого батька, його Першого та Другого Кулаків, Стовпового й наймолодшого із синів. Часом Хіло гмикав, коли про це згадував.

Результати другого дня переговорів так мало відрізнялися від першого, що засмутилась навіть непохитна Оньде. Хіло не терпілось дістатися до телефона, щоб з’ясувати, чи пережив операцію один із його Кулаків — Ґовнь Джеру, який перед світанком потрапив у засідку й зазнав тяжких поранень. Вони з Шае майже не розмовляли й на виході із Зали мудрості пішли різними шляхами. Шае сіла в автівку, яка чекала, щоб відвезти її до контори Синоптика на Корабельній вулиці. Хіло дуже розважало те, що людина, яка влаштувала цілу виставу, всіляко уникаючи кланових привілеїв після повернення до Дзаньлуня, щойно ставши Синоптикинею, користувалася ними без жодної задньої думки. І це знову переконало Хіло в тому, що сестра весь той час просто дурила себе і могла би раніше все зрозуміти й повернутися, перш ніж її змусило до цього життя.

Хіло кинув погляд через дзеркальний ставок, шукаючи свого водія та «дукесу», але натомість побачив, що біля однієї з непримітних кланових автівок на нього чекає Майк Таж. Коли він сів на пасажирське місце, Таж вимкнув радіо й запропонував йому сигарету. Хіло звернув увагу на бризки підсохлої крові на рукаві Стовпового. Попід очима той мав темні кола від недосипу, зате очі світилися тріумфом, а притлумлений захват додавав його аурі шерехатості.

— І як воно? — спитав Таж. — Як завжди?

— Гірше. Дуже шкода, що покаяльники досі там.

— Можеш взяти мене із собою, — запропонував Таж. — Я все одно на небо не потраплю.

— Як там Ґовнь? — Засмучена зміна в аурі Тажа негайно ж відповіла на це запитання. — Бля, — тихо промовив Хіло.

Ґовнь був його однокласником, досвідченим бійцем, а ще — веселуном, який піднімав людям настрій і завжди мав напоготові цікаву байку. Хіло слід було навідати його перед смертю, слід було особисто сповістити його батьків та сестру про сумні новини. А він натомість обмінювався безсенсовими люб’язностями і лизав зади в Залі мудрості.

Хіло скипів гнівом; шия, а за нею й обличчя в нього розчервонілися.

— Бля! Блядські боги! Виїбать би Айт і Ґоньта колóм, уйобки, блядь! — він різко відкинув голову на підголівник і врізав по стелі машини, залишивши виїмку.

Таж викинув сигарету крізь прочинене вікно й зачекав, доки Стовп заспокоїться.

— Хай боги його признають, бідолашного, — мовив він нарешті.

— Хай боги його признають, — повторив Хіло мертвотним тоном.

— Та в нас не всі новини погані, — сказав Таж і не без явного самовдоволення зачекав, доки Хіло спитає, про що ж таке ідеться, що йому довелося самому приїхати, аби розповісти.

Часом Таж поводився як мала дитина: він любив, щоб його хвалили, мав схильність до безглуздих істерик і надто вже бурхливого захоплення, дивно поєднував хоробрість та невпевненість у собі. Відколи він вийшов з лікарні, відчайдушно шукав можливості проявити себе й затьмарити ганьбу від поранення. Змінити заради Тажа обов’язки Стовпового було геніальною кадровою ідеєю, якою Хіло неабияк пишався.

Та втрата Ґовня дуже сильно зіпсувала йому настрій, тож він не став одразу потурати Тажеві, а спершу спитав:

— А Кень уже ходив до родини Ґовнь?

— Не знаю, — сказав Таж. — Я з ним ще не розмовляв.

— А хто керуватиме Пальцями Ґовня?

— Як я чув, Вуай чи Лотт, — тепер Таж говорив понурішим тоном.

Ґовнь був і його однокласником, проте складалося враження, що смерть Кулака його лише побіжно зачепила. На всьому світі його цікавила доля лише кількох людей, зате вони могли просити його про будь-що.

Хіло здався-таки:

— То на що в тебе такий стояк, що аж мені треба розповісти?

Коли Таж пояснив, у чому річ, Хіло визирнув з вікна, розфокусовано вдивляючись палким поглядом у далечінь і легенько та швидко тарабанячи пальцями правої руки по коліну.

— Поїхали, — сказав він Тажеві. — Мені треба про це помізкувати. — Минуло чимало часу, й він оголосив: — Завтра все зміниться. Кардинально зміниться. Молодець, Таже. — Від похвали його Стовповий задоволено всміхнувся, торкаючись нового ножа-кігтя на поясі.