Нефритове місто

РОЗДІЛ 17
НІЧ У «РАЙСЬКОМУ БУЗКУ»

Куртизанка мала дійсно унікальний голос: він сягав був оперних висот і чистоти, аж тут — набував спокусливої пристрасності. Вона грала на тунській арфі та співала, заплющивши очі, граційно похитуючи в такт мелодії головою, від чого колихалися хвилі темного волосся. Лань, що зручно влаштувався на м’яких подушках, дозволив напрузі полишити його плечі й зосередився на музиці. У пишно вмебльованій кімнаті він був сам-один — ішлося про приватний виступ. Пісня оповідала про мандрівника, що загубився і сумує за рідним островом. Тут усім вистачало такту, щоб не співати йому про любов чи розбите серце.

Лань звик виїжджати в супроводі одного-двох тілоохоронців, але до чоловічого клубу «Райський бузок» він прийшов сам. Йому хотілось порадіти життю без того, аби за ним тягався хвостом хтось із представників клану. Тут він не хотів думати про те, як це — бути Стовпом. Пані Суґо, Ліхтарниця, що володіла «Бузком», високо це цінувала, й він міг покластись і на її стриманість, і на прекрасний смак. Та й ніщо не могло його тут потурбувати — усі знали, що до цього закладу вчащають «безгірники», і треба було мати суїцидальні нахили, щоб зчинити тут рейвах — навіть якщо у гральній залі внизу щось пішло не так.

Де в чому Зеленокостим треба віддати належне, міркував собі Лань. Скажімо, Дзаньлунь належав до найбезпечніших міст світу. Клани віднаджували чужоземних злочинців та гангстерів, добряче придушили вуличну злочинність, обкладали ласі місця даниною та тримали їх під контролем настільки, що це влаштовувало і політиків, і громадськість. І якщо в закладі пані Суґо вночі пропонували щось не дуже законне, їй вистачало клепки, щоб вчасно сплачувати щедрі кланові внески й не жаліти зусиль, аби Лань діставав від відвідин неабияке задоволення.

Юньні — так звали куртизанку — тягнула останню меланхолійну ноту пісні, голос її вібрував, поки пальці легенько, танцюючи, торкалися струн арфи. Лань відставив келих з вином і зааплодував. Юньні з удаваною скромністю похилила голову й кинула на нього погляд крізь густо нафарбовані вії.

— Чи вам сподобалось, Ланю-дзень?

— Дуже сподобалось. Прекрасна пісня.

Вона вже була підвелася, і шовкова шаль зіслизнула з її плечей, але Лань промовив:

— Ще одну пісню?

Юньні граційно сіла на місце.

— Може, щось життєрадісніше?

Вона торкнулася струн і завела легковажнішу баладу.

Лань роздивлявся вигин її шиї, червоний блиск пухких вуст, що рухались, співаючи слова. Він насолоджувався тим, як напівпрозора сукня підкреслювала лінії грудей та блідих стегон. Бути тут, з нею, ставало все легше. Він, Стовп, міг отримати будь-яку тутешню дівчину, і то не одну на раз, якби йому цього захотілося. Але в ті перші рази, коли він приходив сюди, нарешті змирившись із тим, що Ейні пішла від нього назавжди, усе, що він замовляв, — сидіти отак і слухати спів Юньні. Він казав собі, що секс йому не потрібен — тільки можливість відволіктися, просто товариство. Місця, що кілька разів пропонував навідати Дожу, змушували його здригатися. А от з Юньні було легко розмовляти, й вона була дуже красива — і голосом, і тілом. Вона не була надто поштивою, не прагнула занадто прислужитися; вони розмовляли про музику й іноземні фільми, але дівчина ніколи не питала нічого про клан чи його справи. І коли Лань нарешті взяв її до ліжка, це було приємно й наснажливо.

Та цього вечора йому було важче, ніж зазвичай, відволіктися від гризот. Клани не контактували один з одним уже два місяці, проте Лань знав, що Айт із легкістю розгадає його наміри. Він відкинув пропозицію «горян» об’єднати зусилля задля виробництва СВ-1, намовив голову Ради Соня запропонувати реформу НАК, а замість того щоб позбавити Хіло посади, дозволив братові збільшити присутність клану вздовж усіх ліній розмежувань. Він вважав, що в кожному випадку діяв коректно, проте розумів, що то небезпечна межа, особливо коли йшлося про останнє рішення.

Усього лиш минулого тижня здійнявся жорстокий рейвах між байкерськими бандами Грошомийки та Рибгорода — достатньо масштабний, щоби про нього коротенько згадали в новинах, і це вже на щось натякало. Обидва райони — злиденні й багатолюдні нетрі; якщо там вбивають кількох людей, зазвичай ніхто на це уваги не звертає.

Зеленокості не мали до цього прямого стосунку, тож жоден клан не міг висувати претензій, але всі знали, що Роги по обидва боки кордону не лише тримають кримінальників на короткій шворці, а й можуть ними маніпулювати. Лань побоювався, що варто одному-єдиному Зеленокостому чи Ліхтарнику вплутатися у неприємний інцидент — і це призведе до ескалації, яка зачепить уже й самі клани.

Лань добре знав свого брата. Хіло не було властиво хитрувати. Надто вже він поважав кланову ієрархію, щоб бодай у чомусь не підкоритися Стовпу, коли йшлося про важливі справи, але саме Хіло повністю контролював повсякденну діяльність клану на вулицях і керувався правилами, які не залишали жодного сумніву: якщо йому завдадуть кривди, він відповідатиме ворогам, і то непропорційно. Погляд обернеться словом, слово — ударом, удар — бійкою, бійка — стратою. Може, воно й краще вийшло б, якби Рогом була людина розважливіша та стриманіша, яка б не збільшувала і без того серйозну напругу.

Але ж піти проти брата — найгірше з усіх можливих рішень. Замінити Хіло не міг — та й не ладен був — ніхто інший. Кулаки Безгірного клану, а за ними й Пальці були віддані не просто клану чи Рогу як представнику влади — вони були віддані саме Каулу Хіло. Ланя значно більше, ніж він хотів би визнати, непокоїло те, що якби щось змусило клановиків обирати сторону — його чи Хіло, багацько зеленокостих воїнів могли б піти за його молодшим братом. Перетворюючи відставку Хіло на вимогу для продовження переговорів, Айт фактично просила його послабити власний клан та посіяти між його членами розбрат. Вона створила для нього дилему, яка більше скидалася на пастку.

— Вам, здається, не завадив би масаж.

Юньні дограла пісню й присіла поруч з ним. А Лань це ледве помітив.

— Вибач, — сказав він, — щось я заклопотаний.

— У вас чимало справ, — люб’язно промовила вона.

Лань цінував таке терпляче прийняття з її боку — від Ейні цього було годі й дочекатися. Він провів рукою по її довгому гладкому волоссю й підніс пасмо до свого обличчя, насолоджуючись дотиком та запахом, а вона тим часом розстібала його сорочку та стягувала її з плечей.

— Зажди, — сказав він.

Підвівся та попрямував до комода, що стояв у кутку кімнати. Там, у дзеркалі, у тьмяному червонястому світлі, він побачив своє відображення з оголеними грудьми й замислився про те, чи справді зможе стати такою людиною, якою його всі хотіли бачити, — сильним та впевненим у собі чоловіком, суворим воїном Зеленої Кістки, розцяцькованим нефритом ватажком. Таким чоловіком, яким був його батько.

Лань зняв інкрустований нефритом ремінь і наручні, залишив тільки буси, які носив на ланцюжку на шиї. Поклав пасок і наручні до сейфа, що стояв унизу комода, і прокрутив кодовий замок. Юньні казала, що вона наполовину абукейка, практично кам’яноока, але він усе одно знімав майже весь свій нефрит, турбуючись про неї, — про всяк випадок.

І, правду кажучи, коли минала кількахвилинна ломка, залишитись отак без усього свого нефриту — це навіть по-чудернацькому розслабляло. Усе навколо ставало трохи затуманеним, краї розмивалися. Відчуття притуплювались, і йому здавалося, ніби він кохається в темній кімнаті чи навіть у приємному сні і може діяти, не бачачи надто ясно й не беручи забагато в голову. Почувався більш відсторонено, спокійніше. Він подумав про те, чи не є це нетиповим поміж Зеленокостими. Зрештою, он Хіло нашпигував нефритом власне тіло, щоб той неможливо було зняти. А Шае зайшла надто далеко в інший бік. Лань усе чудувався, як вона з цим справляється — лишитися без нефриту.

Це був ще один клопіт, що гриз його цієї ночі. Минулого місяця Шае поїхала на його прохання до копалень і зателефонувала з Пули розповісти, що заявки на обладнання підписував Ґоньт Аш. Ніхто з них не знав, як це розуміти — Ґоньт намагається узурпувати владу Рі Тужі? Минуло цілих три тижні, й вона зателефонувала ще раз. Це було саме те, чого Лань і боявся. «Я знову і знову перевіряла цифри, й усе вказує на те, що обладнання, закупівлю якого схвалив Ґоньт, не згадується у фінансових звітах НАК, — розповіла йому Шае. — “Горяни” втрутилися в керування копальнями напряму, не консультуючись із радою директорів НАК». Шае сказала, що піде до Кеконської скарбниці перевірити тамтешні записи. І скоро йому повідомить.

Він дуже неохоче втягнув Шае у кланові справи, але тепер розумів, що воно того варте. Шае підтвердила його дедалі більші підозри, що Айт Мада упередила його візит до голови Соня й уже почала буцатися за більший контроль над видобутком нефриту в країні. На додачу до всього тепер Лань був переконаний, що на Дожу покладатися не можна. Пояснити, чому Синоптик міг не занепокоїтись через таку інформацію чи приховав її від Ланя, було просто неможливо. Якби Лань відверто виступив проти старого радника, то Дожу (і в цьому він мав певність) заперечив би будь-які підступи чи недбалість, придумав би якесь розумне пояснення і пішов би до Каула Сеня по підтримку. Ні, йому потрібні залізні докази, що нададуть підстави не просто позбавити Дожу посади, а й прибрати його з кола найближчих соратників. Вуню треба бути готовим перейняти посаду негайно й повністю, про перехідний період мови нема.

Це ще одна причина, чому він не мав змоги усунути Хіло: клан не міг одним махом позбутися й досвідченого Синоптика, й Рога. Забагато клопотів.

Юньні підвела його до ліжка, роздягнула повністю й підштовхнула, щоб він ліг долілиць. Лань заплющив очі, а вона взялась розтирати його спину ароматною олійкою.

— Ти такий напружений, — заспокійливо промовила вона, міцно розминаючи пальцями м’язи його шиї. — Може, тому що носиш так багато нефриту.

Подушка, в якій ховалось обличчя Ланя, приховала і його усмішку. Тутешні куртизанки знали трохи про Зеленокостих і як їм полестити. Навіть ті, що носять найбільше нефриту, однаково не надто впевнені у собі.

Кожна людина мала свій рівень витривалості. За будь-якими стандартами, що поширювалися на шанованих Зеленокостих, Лань носив чимало нефриту, але не вважав за потрібне доходити до власної межі. З певного часу додатковий нефрит змушував його почуватися розхлябаним, знервованим, примхливим. Проблема полягала в тому, що хай роль Стовпа була значно ширшою за те, скільки «зелені» людина може на себе начепити, люди так глибоко не копали. Старі подейкували, що великий Каул Ду носив нефриту більше за будь-якого воїна його часу. Якщо противниця його сина, Стовп-жінка, демонстративно хизується більшою кількістю нефриту, про це патякатимуть. Шепотітимуться, вважаючи за його персональний недолік.

Юньні спустилася до його талії. Плеснула теплої олійки на долоні та передпліччя й провела руками вздовж його тіла. Торкнулася його між ногами. Лань не помітив, якої саме миті вона позбулася сукні, але відчув, як його спини торкаються оголені груди, як шкірою ковзає її довге волосся, поки Юньні повільно й чуттєво прослизає угору-вниз його тілом.

Коли вона перевернула його горілиць, стала над ним навкарачки і її оголений живіт та промежина опинилися над його обличчям, усі тривоги нарешті полишили Ланеві думки. Він підвів голову, упиваючись її ароматом, поки вона розминала елегантними пальцями арфістки його груди, живіт, таз і внутрішній бік стегон. Його неабияк вражало, наскільки вона обдарована вміннями. На якусь мить подумав про Ейні, страшенно за нею засумував, але то було мимолітне почуття, настільки знайоме, що вже встигло потьмяніти. Збудження відступило лише на мить і одразу повернулося, щойно руки та рот Юньні взялися до захопливо-майстерного служіння, і коли Лань відчув, що оргазм наближається, то попросив її лягти на ліжко. Юньні застогнала, зітхнула та прошепотіла:

— О, так, я хочу отак, — і схопилася за його стегна, щойно він у неї увійшов.

Кінчив він швидше, ніж сам очікував, осів униз, і всі тривоги покинули його, коли він скотився з дівчини й занурився у м’який матрац.

Юньні принесла теплий вологий рушник, протерла його обличчя, шию та груди.

— Можеш лишатися скільки хочеш, — ніжно проспівала вона.

Лань знав, що це неправда, але з усієї брехні, з якою йому доводилось мати справу, слова Юньні — найбезневинніші, і проковтнути їх було найлегше. Йому було приємно бачити, що вона начебто теж отримувала задоволення від проведеного разом часу. І навіть якщо вона майстерно вдавала, він однаково це цінував. Коли кімната почала розчинятися, а Лань — поринати у дрімоту, він за звичкою торкнувся нефритових намистин.

У Двері постукали. Лань не був певен, що правильно розчув, — ніхто й ніколи його тут не турбував. Юньні несхвально насупилась і потягнулась по халат, щоби прикритися. Вона підвелася й пішла до дверей, та Лань її спинив.

— Хто там? — гукнув він.

— Кауле-дзень, — долинув крізь двері голос пані Суґо, високий та повний побоювань. — Будь ласка, пробачте, що турбую. За звичних обставин я б нізащо… але до вас прийшли від клану. Це дуже терміново.

Лань підвівся з ліжка й натягнув штани.

— Лишайся тут, — сказав він Юньні.

Пішов до сейфа й увів комбінацію двічі, перш ніж замок нарешті відчинився. Він надів пасок і нефритові наручні та схопився обома руками за край комода, коли його накрила хвиля енергії, що обійняла тіло. Усе навколо попливло, а відтак загострилось: у голові вибухали звуки, зорові образи, відчуття. Він глибоко вдихнув, звикаючи, потім випростався. Знову глянув на себе у дзеркало — сорочки нема, але кожен нефритовий камінчик на своєму місці. Підійшов до дверей, прочинив їх.

Пополотніла пані Суґо позадкувала, звільняючи йому шлях. За нею стояв задиханий і розлючений Майк Кень, чий світло-брунатний піджак забризкало чужою кров’ю.

— «Горяни» пішли на це, — видихнув він. — Вони шепнули ім’я Хіло.