Нефритове місто

РОЗДІЛ 26
ВІЙСЬКОВІ МАНЕВРИ

У видовженій залі для нарад, що в конторі на Корабельній вулиці, були зайняті всі місця. З десяток Ліхтарників Безгірного клану — президенти й директори деяких з найбільших компаній Кеконю — прийшли почути, що скаже сам Стовп, і розпитати його про заходи захисту й безпеки їхньої комерційної діяльності. Суперечки щодо території та бізнесу були справою звичною. А от наближення відкритої війни між двома найбільшими кланами країни — випадок безпрецедентний, і ділків це неабияк гнітило.

— А ті проєкти, які вже отримали гарантії підтримки з боку клану, можна буде продовжувати за розкладом та згідно з планами? — спитав забудовник, у якому Лань упізнав одного з тих, з ким зустрічався на День човнів.

Дожу закивав продовгуватою головою:

— Усі ініціативи, які наразі схвалив і фінансово забезпечив клан, підтримуватимуть і надалі.

— Чи захистять покращені заходи безпеки нашу власність? — спитав Ліхтарник, що володів кількома торговельними закладами в Пахві.

— Ріг працює над тим, щоб упевнитися, що територія клану добре захищена, — сказав Лань. — Пріоритет буде надано районам, які піддаються найвищому рівню загрози.

— Чи існує ймовірність, що «горяни» заважатимуть комерційній діяльності? Вони контролюють чималу частку вантажних перевезень. Чи не збираються вони стати на заваді та створити проблеми з постачанням товарів? — спитав торговець імпортними меблями.

— А як же галузі, що постраждають від падіння туризму? — втрутився власник готелю. — Чи планує клан підтримати індустрію гостинності?

Лань підвівся, і гомін над столом затих.

— Я не можу гарантувати того, що це ніяк не вплине на ваш бізнес, — сказав він. — Нам погрожує інший клан, і ми мусимо підготуватися до важких часів. Усе, що я можу пообіцяти, — ми захищатимемось. Захищатимемо кожну частину клану, кожен сектор, кожну справу.

Схоже, це справило враження на всіх присутніх. Стовп помітив, як їхні погляди притягує новий нефрит, що він мав на собі, — неспростовний доказ його нещодавньої перемоги, його здатності підкріпити свої слова силою. Лань окинув залу розважливим поглядом:

— Боюся, цього разу ми не встигнемо обговорити кожне конкретне питання. Якщо вас тривожить щось окреме, слід призначити зустріч, щоб розглянути це із Синоптиком і мною. Приємного дня, панове.

— Нехай боги осяють Безгірний клан своєю милістю, — промурмотів хтось із Ліхтарників, прикладаючи руки до чола, коли вони виходили.

І щойно всі пішли, Лань розвернувся до Дожу.

— Я хочу, щоб ти поїхав до Їґутану, — сказав він.

Навіть якщо Дожу здивувався, то вміло приховав це.

— Так нагально, Ланю-се? Ясна річ, зараз дуже важливо, щоб я лишався у Дзаньлуні й помагав вам вирішувати проблеми з Ліхтарниками.

— Ми можемо відкласти окремі зустрічі з Ліхтарниками на кілька тижнів. Я хочу, щоб ти з’ясував усе, що зможеш, про виробництво «сяйва», яке «горяни» затіяли в Їґутані. Де їхні потужності, хто їхні постачальники й дистриб’ютори, якого масштабу вже сягнув їхній бізнес. Потягни за кожну ниточку, яку ми маємо в тій країні, й зроби це тихо. Нам треба знати, куди інвестують наші вороги. Цю інформацію ми зможемо використати проти них у майбутньому, якщо виникне потреба.

Дожу підібгав тонкі губи. Можливо, він відчув і прихований мотив. Від дня двобою на Фабриці Лань поводився коло Синоптика дуже обережно, й Дожу явно розумів, що втратив милість, та Лань не хотів, аби той щось запідозрив. Стовп дозволив проявитися назовні лише часточці свого справжнього гніву і жорстко промовив:

— Дожу-дзень, мені потрібно, щоб це зробила людина, якій я довіряю. Я не стану посилати когось менш вправного чи обачливого. Останнім часом між нами виникли розбіжності, та зараз ми не можемо дозволити, щоб нас розділили будь-які сумніви. Чи будеш ти в подальшому чинити так, як я скажу? Якщо ні, я прийму твою відставку з посади Синоптика. Можеш залишити собі будинок, я не змушу тебе виїжджати.

Він зрозумів, що правильно розіграв карти, — старий радник трохи розпружився. Це ж зрозуміло: якби Стовп підозрював Дожу у зраді чи в намірі йому зашкодити, то не став би отак виказувати свої почуття. Він обережно вдавав би, що вони помирилися, й тримав його поблизу. Це заспокоїло Дожу, і він швидко промовив:

— Ланю-се, мене це дуже сприкрює. Я не погоджувався з вами лише тому, що непокоївся через майбутнє клану та вашу безпеку. Звісно, ви маєте рацію — ми мусимо більше дізнатися про справи «горян» в Їґутані. Я виїжджаю завтра.

Лань кивнув і вже спокійніше сказав:

— Я високо ціную твоє занепокоєння, дядечку Дожу. Ти потрібен мені більше, ніж будь-коли. До Їґутану я відправлю разом з тобою двох людей Рога. Це не надто безпечний край, і хай нас боги боронять від того, що може трапитись.

А ця звістка геть розвіяла слабеньку усмішку, що зринула була в Дожу на вустах. Він здогадався: Лань запевне потребує інформації про діяльність Гірського клану в Їґутані, але ще більше він прагне прибрати Дожу зі свого шляху, причому так, щоб за ним постійно назирали люди Хіло, — тут, на Корабельній, де Дожу правив в оточенні своїх підлеглих, цього не досягнути. Що Синоптик робитиме в Їґутані, Ланя не тривожило. Люди Хіло регулярно звітуватимуть і шукатимуть підтвердження всьому, що з’ясує Дожу. Там він не міг нічим зашкодити клану.

Отой вибух Ланевого роздратування мав приховати будь-які ворожі наміри, що їх міг вловити Дожу своїм Чуттям, а коли Синоптик уже погодився їхати, то не міг не підтримати запроваджені Стовпом заходи безпеки.

— Усе, що ви вважаєте за потрібне, Ланю-се, — сказав він.

І щойно Дожу сів до літака, як Лань попросив Вуня організувати термінову зустріч із головою Сонем Томарьо та двадцятьма п’ятьма іншими членами Князівської Ради Кеконю за обідом у гриль-ресторані «Гранд-острів».

«Гранд-острів» розмістився на пентгаузному поверсі двадцятивосьмиповерхового готелю «Восьме небо» у престижному Північному Сотто. На прохання Ланя Ліхтарник, що володів «Небом», зачинив ресторан для інших відвідувачів. Стовп разом із Вунем приїхав рано, і Лань вітав кожного радника, щойно той з’являвся. Поголос про двобій на Фабриці широко розійшовся Дзаньлунем, і останнім часом усі, з ким зустрічався Лань, звертали увагу на новий нефрит, що прикрасив його ремінь, на нові наручні на зап’ястках та разок намистин на шиї. Якби це не було настільки важливо для суспільної думки, Лань відмовився би від носіння всього здобутого нефриту. Пошкодження, яких він зазнав, поглинаючи та відбиваючи атаку Ґамового Направлення, ще не минулись, і йому досі було важко носити такий тягар. Він відвідував доктора Трува й уже не почувався хворим, як це було одразу після двобою, але й чудовим його самопочуття назвати не випадало. Часом у нього заходилося серце або його кидало в піт. Спалахувала безпричинна тривога. Безсоння погіршилося, і він часто почувався роздратованим.

— Нехай утікають усі ваші вороги, Кауле-дзень, — радники, що прибували, виголошували традиційні привітальні формули, з якими зверталися до Зеленокостого, котрий щойно здобув перемогу.

— Милість Дзеньшу принесла мені удачу, — відповідав Лань, дякував та брався розпитувати: «Як здоров’я вашої дружини, пане Лої?» або ж «Пані Нур, чи все гаразд із вашим будинком після тайфуну?». Ці двадцять один чоловік і чотири жінки були найзначущими політиками серед відданих Безгірному клану. Вони походили з давніх родин Ліхтарників або Зеленокостих і завдячували клану своїми політичними й фінансовими успіхами. Разом вони мали суттєвий вплив на Князівську Раду Кеконю, до якої входили три сотні радників.

Під час дорожезного двогодинного обіду, що складався з мангового салату, вогненного супу та грильованих восьминогів, жодні справи не обговорювались. А опісля Лань змахнув рукою, щоби все поприбирали зі стола. Почав він з того, що розлого похвалив голову Ради Соня за завбачливість, з якою той запропонував нещодавній закон, що реформував розподіл часток власності в НАК.

— Безгірний клан цілковито підтримує бажання уряду забезпечити прозорість та збалансованість управління видобутком кеконського нефриту. Я дуже вдячний, що можу розраховувати на Друзів клану в Князівській Раді, які ухвалюють правильні рішення на користь країни.

Голова Сонь аж засяяв і скромно помахав тлустою рукою, а інші радники затарабанили по столу на знак оплесків. Усі дотримувалися політесу, хоча кожна людина в кімнаті прекрасно знала, що це сам Лань проінструктував Соня, які кроки треба зробити.

Лань дозволив ущухнути оплескам і похмуро промовив:

— На жаль, мушу вас попередити, що ці зусилля виявились надто запізнілими, аби виправити вже завдану кривду.

Він пояснив, що зібрав їх тут, аби вони почули це від нього прямо і з перших вуст: він застосує свої повноваження як співдиректора Нефритового альянсу Кеконю, щоб заморозити діяльність НАК та негайно й на невизначений термін зупинити весь видобуток. Клану стало відомо про суттєві фінансові розбіжності між видобутком на копальнях і записами скарбниці, казав він, а зважаючи на значення нефриту для економіки, безпеки та іміджу держави, видобуток буде заборонено на той час, доки триває незалежний аудит. Він наполегливо радить Князівській Раді запровадити й призначити цей аудит якомога скоріше. Діяльність копалень не буде відновлено, аж доки не з’ясується, у чому полягає проблема і не буде запроваджено закон про реформу НАК, який забезпечить майбутній нагляд.

Першим той приголомшений гомін, що здійнявся після заяви Стовпа, порушив Сонь Томарьо. Голова Ради важко сперся на стіл ліктями і гучно прочистив горло. Лань зрозумів: цей звук мав висловити незадоволення радника тим, що з ним не проконсультувалися персонально, перш ніж ухвалювати настільки радикальне рішення.

— Кауле-дзень, з усією повагою, чому ми вперше чуємо про ці бухгалтерські розбіжності? І чому тут немає Синоптика, який міг би нам усе пояснити?

— Синоптик поїхав у важливих кланових справах, — сказав Лань, відповідаючи на друге запитання й ігноруючи перше.

Лань не міг наперед обговорити свої наміри із Сонем без того, щоб до Дожу не долинула звісточка. Хіба що він пояснив би голові, що підозрює зраду на вищих щаблях керівництва клану, а такого він не збирався робити задля жодного Ліхтарника, хай який він високопоставлений. Якщо Дожу дійсно працює на «горян» і мав стосунок чи ніс відповідальність за ті розбіжності, що виявила Шае, — коли він повернеться з Їґутану, то вже не встигне зупинити офіційне вивчення документації НАК.

Довголиця радниця Нур Ума поставила запитання, що цікавило всіх:

— Ми правильно припускаємо — ви вважаєте, що за цим стоїть Гірський клан?

Лань змахнув рукою до офіціантів, щоб ті долили гостям чаю. Зі своєї чашки, що сходила парою, він не відпивав: з учорашнього вечора його трохи лихоманило, й гарячі напої змушували Ланя надто вже рясно пітніти на людях.

— Так, — сказав він. — Саме так я і вважаю.

— Мені складно повірити в те, що Гірський клан настільки відкрито маніпулював постачанням нефриту на свою користь за спинами Ради та всіх інших кланів, — з неприхованим скептицизмом промовив біловолосий радник Лої Тучада.

— Я можу в це повірити, — сказала Нур, члени родини якої мали стосунок і до ділового, і до бойового крил клану. — Але ясно, що представники Айт Мади заперечуватимуть будь-які порушення. Чого ви сподіваєтесь досягнути цим аудитом, Кауле-дзень?

— Клани залежать від підтримки людей так само, як люди залежать від захисту кланів, — і так було завжди, — сказав Лань. — Народ не захоче, щоб один клан забрав собі забагато влади й контролював більше нефриту за інші. Якщо те, що «горяни» діють проти добробуту країни, випливе назовні, супроти них виступить і суспільство, і політикум. Результати аудиту доведуть термінову потребу Ради застосувати серйозніший нагляд за діяльністю НАК та викликатимуть більшу довіру до цих намірів.

Лань спинився й потайки вдихнув, щоб зосередитися. Багато їсти за обідом він не став, та все одно почувався втомленим, і йому трохи паморочилось у голові. Щоби повністю контролювати перебіг цієї важливої розмови, йому доводилось концентруватися. На щастя, обдурити радників-безнефритників — справа порівняно нескладна. Миті слабкості вони помилково сприймали за значущі паузи, що підкреслювали вагу його авторитету.

— Кеконю впродовж багатьох років таланило радіти стабільності й економічному зростанню, — продовжував Лань. — Ми отримуємо іноземні інвестиції, люди їздять на гарних автівках, міста стрімко розвиваються — відбувається те, чого покоління мого дідуся не ладне було й уявити. Серцем цього багатства й безпеки є нефрит. І це означає, що клани, які контролюють нефрит, мають лишатися підзвітними.

Радники закивали — з такою точкою зору могли погодитись усі. Один із них — Ван Хаджуда — почав був говорити, та Ланеве Чуття взялося викидати коники: помутніло і сповнилось фонового шуму. Персональні потоки енергії людей у кімнаті з’єднались із сотнями тих, що перебували на долішніх поверхах, аж до тих тисяч, що йшли велелюдними вулицями та проїжджали повз готель автівками, — усі вони, і то невідфільтровані, з’юрмились у Ланя в голові, уриваючи одне одного в раптовій і безладній какофонії, що скидалася на скреготіння поганого телевізійного сигналу.

У голові Ланя запульсував біль. На мить йому здалося, що він повиснув високо-високо на верхівці колони, всередині якої клекотіла безладна енергія. Під столом він вхопився у підлокітник свого крісла, чіпляючись за його підбадьорливу твердість. Лань відвернувся, затулив губи долонею та схилився до Вуня, що сидів ліворуч від нього.

— Вдай, ніби щось мені кажеш, — шепнув він.

Стовповий стривожено нахилився до його вуха:

— Дуже погано цього разу, Ланю-дзень? Треба вигадати причину, щоб піти?

— Ні, — сказав Лань. Його чоло вкрилося потом, але все вже минулось. Лихоманкова плутанина нефритових відчуттів відступила. Чуття заспокоїлось і знову сфокусувалося. — Просто повтори, що він сказав.

— Він хоче гарантій, що не почне литися кров.

Лань випростався і глянув на стіл якраз тієї миті, коли Ван завершив запитання.

— Перепрошую, що відволікся, — сказав Лань.

Над столом промайнула хвиля ледь помітної тривоги — всі уважно спостерігали за Ланем. Ван повторив з ноткою досади:

— Якщо ми піднімемо теми, які ви озвучили, перед Князівською Радою, чи можемо ми на вас покластися, Кауле-дзень? На те, що ви постараєтесь відновити мир між кланами? Ніхто не хоче, щоб на вулицях спалахнуло насильство, це лякатиме людей та віднаджуватиме іноземні інвестиції.

— Усі ми прагнемо миру, — сказав Лань. Він зробив багатозначну паузу, а сам тим часом зволожив рот ковтком чаю. — Хіба що хтось нападає на наші родини. І тоді ми чинимо так, як мусимо.

Частина радників загула, погоджуючись із почутим. Дивні вони люди, ці політики. Як обранці своїх районів, вони штовхали Стовпа до миру, але як люди, віддані клану, ще й істинні кеконьці, вони ніколи не змогли б поважати лідера, який не зуміє застосувати насильство або ж у цьому вагатиметься. Те, що Лань убив Ґама й носить його нефрит, додало їм упевненості в ньому як у лідері та в міцності позицій Безгірного клану. Вони повернуться до Зали мудрості й працюватимуть над тим, що він їм доручив.

— Ми цілковито розуміємо вашу точку зору, Кауле-дзень, — вперто продовжував Ван. Він представляв той округ Дзаньлуня, до якого входив спірний Соґень. — Ви завжди справляли враження розважливого чоловіка. А от ваш Ріг? Він теж прагне миру? Чи можемо ми покладатися на його розважливість?

Лань холодно й пильно подивився на Вана:

— Ріг підпорядковується мені.

Ван заскочено принишкнув. Стовп повільно обдивився обличчя всіх, що сиділи за довгим столом. І коли ніхто не ризикнув ставити йому наступні запитання, він підвівся:

— Залишайтеся тут скільки хочете, друзі мої. Насолоджуйтеся чаєм і краєвидом, — він вказав кивком на широчезні вікна, крізь які було видно центр міста, а тоді озирнувся на стіл: — Пане голово Ради! Панове радники! Я високо ціную дружбу, якою ви обдарували клан, і те, як ви служите нашій країні.

Опинившись у ліфті, Лань витер чоло та знесилено сперся на стінку. Він витримав, але ледь-ледь. Доктор Трув казав, що Ланева ці — життєва енергія кожної людини, з якої складається аура і яку може підсилювати чи змінювати контакт із нефритом, — зазнала пошкоджень, наче перенапружений м’яз. Щоб вона повністю відновилась, мали минути тижні, а може, навіть місяці.

Але такої розкоші, як місяці, Лань не мав. Він не міг дозволити собі, щоб отаке й далі тривало: щоб його стійкість до нефриту та здібності й далі слабли, коли так багато стояло на кону.

— Вуню, — промовив він, кладучи руку на плече Стовпового. — Я завжди був дуже вдячний, що можу тобі довіритись. І зараз мені треба тебе про дещо спитати — й це мусить лишитися при тобі. Про це не можна прохопитися навіть з родиною.

Вунь стривожено подивився на нього.

— Ланю-дзень, я зроблю все, що ви попросите.

Лань кивнув:

— Мені треба, щоб ти декому зателефонував.