Нефритове місто

РОЗДІЛ 46
ЩИРА РОЗМОВА

На ранок третього дня переговорів Хіло з Шае приїхали до Зали мудрості раніше, щоб зустрітися з головою Сонем Томарьо, який вже деякий час дедалі різкіше наполягав на зустрічі зі Стовпом.

— Заходьте, Кауле-дзень. Чи благоволять вам боги? — спитав Сонь, спішно запрошуючи їх до свого кабінету.

— З притаманним їм садистським почуттям гумору, — сказав Хіло. — А як ваше нічого?

Політик приховав мимовільну реакцію на звичне для Хіло богохульство, опустивши розчервоніле обличчя у формальному й не дуже поштивому поклоні.

— А. Усе гаразд. Доволі непогано, дякую.

Хіло не полишало враження, що він голові Соню Томарьо не подобається. Рік тому він відмовив Соневі у проханні розігнати страйк у Доках силою, й під час Ланевого похорону політик виказав новому Стовпу мінімум обов’язкової поваги. І те, що поглинутий війною Хіло тижнями його ігнорував, тільки поглиблювало неприязнь цього чоловіка. Авжеж, те, як Сонь нині на нього дивився — з підкреслено силуваною усмішкою, що не приховувала холодної уважності погляду, — підтвердило підозри Хіло: голова вважає себе видатним політиком і людиною делікатною, яка тримається осторонь неприємної, проте часом необхідної жорстокості, властивої деяким представникам клану. Сонь дивився на Хіло й бачив молодість та м’язи — людину, яка мусить підкорятися наказам, а не роздавати їх, і запевно ж не відвідувати Залу мудрості у ролі Стовпа.

Хіло було дуже непросто поводитися чемно й раціонально з людьми, до яких він не відчував взаємної симпатії. Для нього небагато важив статус цих людей чи те, яку вагу вони мали в очах інших. Він розумів, що це його слабкість. Те, що він ставив особисті почуття вище за політичні міркування, уже створювало йому помітні проблеми й викликало гнів діда. Коли вони були дітьми, Каул Сень зрідка бив Ланя й ніколи — Шае, а от середульшого онука сікли за клопіт, якого він завдавав учителям в академії, за те, що зламав руку синові одного з дідових ділових партнерів, за те, що вештався містом із Майками.

Хіло постарався придушити інстинктивне роздратування, що викликáв у нього Сонь, і загальний дискомфорт, який охоплював його в цьому помпезно-офіціозному кабінеті з дубовими панелями. За вказівкою господаря кабінету він сів у крісло навпроти широкого столу. Шае посунула своє крісло так, щоб опинитися ліворуч і трохи позаду нього. Він радів, що вона прийшла разом із ним, бо складалось враження, що їй це дається легше. Голова сів і махнув до помічниці, аби та принесла напої, а тоді розвернувся до Хіло з тією самою удаваною усмішкою.

— Ну, то я тут, — сказав Хіло. — Про що ви хотіли поговорити?

Усмішка Соня помітно перекосилася.

— Кауле-дзень, — оговтався він напрочуд швидко, — я розумію, що ви — людина дуже заклопотана. Стати Стовпом, очолити клан у такі непрості часи — це, поза всяким сумнівом, потребує багато сил. Насмілюсь сказати, що не менше, ніж правити державою.

Докір мав порівняно звичний тон, але суть його була ясна: Сонь — фактичний голова уряду, і йому не подобалось чекати на зустріч із двадцятивосьмирічним вуличним воякою, що мимоволі став на чолі клану.

Хіло контратакував у звичний для нього спосіб:

— Сподіюся, ніхто з ваших політичних опонентів не намагається відрізати вам голову мечем-місяцем, — він вдячно кивнув асистентці, що поставила перед ним склянку охолодженого чаю, від якого пахло анісом. Хіло дуже старався не забувати все, що Шае йому розповідала про значення Князівської Ради й потреби клану в політичній підтримці та легітимації дій, тому змінив тон і сказав уже серйозніше: — Визнаю, мені треба багато чого навчитися, щоб бути хорошим Стовпом. Мій брат — нехай боги його признають — не мав шансу мене підготувати. Наші вороги на це й розраховували, й відтоді я не знав ні хвилини спокою. Я перепрошую, якщо повівся непоштиво, коли не зміг зустрітися з вами раніше.

Щирість Хіло, схоже, почасти заспокоїла Соня.

— Що ж, головне — це те, що ви разом із Айт Мадою берете участь у комітеті з переговорів, організованому Радою. Я сам як голова Ради увійти до комітету не міг, але, сподіваюся, справи просуваються? Зрештою, всі ми покладаємо надії на те, що переговори завершаться миром.

Хіло довелося докласти добрячих зусиль, щоб приховати глузливий вишкір, — для цього він узявся за склянку й вихилив половину напою. Погляд голови Соня мигцем торкнувся рук Хіло — мозолистих кісточок суглобів зі свіжими струпами, — і зневагу він приховав з меншим успіхом, ніж його гість: губи в нього смикнулися, а тоді він промовив:

— Що швидше клани подолають розбіжності й повернуть місто до нормального життя, то краще. Цього потребує благо нашого народу і всієї країни.

— «Горяни» вбили мого брата.

Сонь Томарьо зніяковіло відкашлявся:

— Жахлива трагедія, про яку ми ніколи не забудемо. А втім, спираючись на власний досвід спілкування з Каулом Ланем-дзень, насмілюсь сказати, що він у помислах своїх поставив би благо клану та всього народу вище за власне бажання помсти.

— Але я — не Лань, — і зненацька, просто промовивши це вголос, Хіло розпружився. Посмішка повернулась. — Ліхтарникам та Князівській Раді доведеться з цим змиритися.

Голова уперше за зустріч нахмурився.

— Хай якими непохитними лишаються відданість і вірність Ліхтарників Безгірного клану, безпека їхньої спільноти та випробування, що їх спіткали, викликають у них природне занепокоєння.

— Ви хочете сказати, що їх непокоїть зростання кланових внесків, — урвав його Хіло. — Так, це правда, через війну ми змушені збільшити внески. Синоптикиня може це пояснити.

То був не дуже елегантний спосіб передати слово Шае, але в Хіло забракло терпцю для всіх цих люб’язностей. Та й Чуття вже деякий час підказувало йому, що аура Шае стривожено наїжачилася, — вона побоювалась, що він зіпсує зустріч — зрештою, хай уже вона свою партію виконує. Шае одразу ж нахилилася вперед і промовила:

— Як ви й казали, пане голово, війна між кланами заважає бізнесу. Безгірний клан бере на себе зобов’язання забезпечити фінансову підтримку тим нашим Ліхтарникам, чия власність зазнала шкоди, і тим, чиї доходи постраждали. Коли гинуть зеленокості воїни, ми оплачуємо похорон та підтримуємо їхні родини. Коли вони дістають поранення, то можуть розраховувати на сплату медичних рахунків. На жаль, Гірський клан має перед нами суттєву фінансову перевагу — завдяки запровадженому за кордоном виробництву СВ-1 та привласненню нефриту, видобутого поза контролем Нефритового альянсу Кеконю. Офіційних результатів аудиту ще не оприлюднили, але я можу ознайомити вас із будь-якими доказами, яких ви потребуватимете, — вона нахилила голову й повела далі твердим тоном: — Просто зараз Безгірному клану потрібна повна підтримка Ліхтарників, і ми підвищуємо внески тільки в силу необхідності й тільки для тих, що здатні їх сплачувати. Якщо ви хочете побачити детальні розрахунки, на яких базуються нові ставки, я із задоволенням ними поділюся.

Хіло все це неабияк вразило — сестра провадила розмову як справжня Синоптикиня. Голова Сонь відкинувся на спинку крісла та схрестив пухкі руки:

— Я не сумніваюся у ваших підрахунках, та проблема в тому, що підвищення внесків створює труднощі навіть для найвідданіших членів клану. Й особливо кепською подякою це стане для тих, — Хіло ні на мить не сумнівався, що Сонь має на увазі себе, — хто на прохання Каула Ланя-дзень невтомно працював, запроваджуючи закони, що дозволяють інспектувати діяльність та реформувати НАК.

— Та насрати на той НАК, — сказав Хіло. — Це взагалі не має значення.

Обличчя Соня Томарьо одразу ж набуло цілковито розгубленого вигляду.

— Кауле-дзень, — спромігся нарешті ошелешено промовити він, — але ж ваш брат, нехай боги його признають, твердо вірив у те, що заходи, які зміцнять контроль над вітчизняними запасами нефриту…

— Мій брат намагався запобігти війні. А тепер вона вже почалася. Хто переможе — той і контролюватиме: місто, Раду та запаси нефриту. Якщо «горяни» здолають Безгірний клан і перетворяться на наймогутніший клан Кеконю, ви справді вважаєте, що Айт буде не насрати з високої вежі на оці ваші закони? — Хіло відсунувся від стола, підвівся, потягнувся — його рухи сковували численні дрібні поранення, отримані останнім часом.

Шае здивувалася, але підхопила його лінію поведінки й піднялася разом із ним. А от голова Сонь лишився сидіти — схоже, він геть розгубився і не знав, як на це реагувати. Зрештою він підвівся і промовив без будь-яких натяків на вдавану благодушність:

— Це означає, що ви плануєте знехтувати занепокоєнням Ліхтарників? І не зважати на зусилля Ради?

— Та ні, що ви, — сказав Хіло.

Так, справді, він — не Лань. Йому не були притаманні Ланева серйозність, дипломатична проникливість, він не міг розрулити цю ситуацію так, як це зробив би Лань, але він уже стикався з невдоволеними підлеглими й розчарованими Ліхтарниками — просто зі свого боку кланових справ.

— Пане голово, без Ліхтарників та без таких людей, як ви, клан нічого не вартий, — сказав він. — Мені вже потроху здається, що після стількох років миру деякі люди позабували, чому саме вони платять кланові внески. Мене завжди вчили того, що в часи війни Ліхтарники були патріотами, які ризикували власними життями, аби допомогти воїнам Зеленої Кістки, бо Зеленокості захищали людей, коли країну спіткала небезпека. А тепер до нас знову прийшла війна, і якщо «горяни» переможуть Безгірний клан — країна опиниться у небезпеці. Що буде, якщо один клан контролюватиме весь нефрит? Хіба не цього боявся Лань, коли до вас звертався? — Хіло свердлив голову Ради пронизливим поглядом.

Він не виявляв ворожості, але було в погляді Хіло щось таке хиже, що змушувало людей сахатися чи опускати очі, й голова винятком з цього правила не був.

— Я ж бачу, що я вам не дуже подобаюся, — промовив Хіло з прохолодною доброзичливістю. — Але я Стовп, а ви — найвпливовіший політик, пов’язаний із Безгірним кланом. Ми з вами в певному сенсі брати. Ми обидва хочемо перемогти й вижити.

Очі Соня поширшали.

— Я прагну найкращого для Кеконю, Хіло-дзень. І це — мир між кланами. Саме тому я доклав зусиль, щоб якомога швидше створити переговорний комітет.

— Переговори — це блядський фарс, — сказав Хіло. — І ви скоро зрозумієте, чому саме. Тож усе, що нам залишається, — перемогти. А це означає, що Ліхтарникам доведеться стати Ліхтарниками воєнного часу. Доведеться ризикувати заради клану. Доводити свою відданість, про яку вони завжди розводились, коли просили нас про те чи інше. Їм доведеться платити більші внески — а вам доведеться впевнитись, що вони це робитимуть.

Голова Сонь вибухнув знервовано-гавкітливим сміхом:

— До клану належать тисячі Ліхтарників. Ви свідомо ухвалюєте рішення, що призведуть до їхнього масового відтоку з Безгірного клану. Ви ж не вважаєте, що це я мушу взяти на себе відповідальність…

— А нагадай мені, будь ласка, ті цифри, — Хіло напівозирнувся через плече, дивлячись на Шае. — На які компанії припадає значна частина кланового бізнесу?

— Двадцять п’ять найбільшіх серед усіх фірм, що пов’язані з кланом, забезпечують шістдесят п’ять відсотків усіх кланових внесків, — промовила Синоптикиня.

Хіло вдоволено розвернувся до Соня.

— Точно. Тож насправді важить те, що вирішать найбільші гравці. А дрібнота потягнеться за ними. І родина Сонь належить якраз до найбільших. Тому мусить піти до інших і переконати їх тримати стрій. Переконати в тому, що так — зараз їм доведеться трохи постраждати, але саме це допоможе кланові перемогти. Люди є люди, і не важить, Ліхтарники вони чи Кулаки, носять нефрит чи ні. Вони розбігаються, коли втрачають надію, але готові здолати будь-які труднощі, якщо вірять, що зрештою зможуть здобути перемогу.

Сонь смикнув себе за комірець, який зненацька виявився затугим для його широчезної шиї.

— Але ж чимало Ліхтарників радше переметнуться до «горян», аніж лишаться з «безгірникам» за таких… негнучких умов.

Стовп на позір над цим задумався.

— Але ж ви не належатимете до таких людей, пане голово? — тихо спитав він. — Якщо Гірський клан знищить Безгірний та захопить місто — я загину. І загине вся моя родина. А вам доведеться жити з тим, що станеться опісля.

Хіло бачив, як у голові політика крутяться коліщатка. З нефритом чи без, а щоб здобути в Дзаньлуні владу, людині має бути властива неабияка проникливість і хороший запас інстинкту виживання. Голова Сонь прекрасно усвідомлював, що він надто тісно й надто публічно пов’язаний із «безгірниками», аби зберегти політичну кар’єру в місті, яким керуватимуть «горяни». Сонь стояв за впровадженням законів, що мали реформувати НАК, і за фінансовим аудитом, організованим, щоб оприлюднити незаконну діяльність Гірського клану. Його дочки керували компанією, яка сплачувала кланові внески; вони повиходили заміж за інших членів клану; один з його зятів був Таланником, другий — Кулаком середньої руки. Його політичні й ділові партнери стануть мішенями для суперників, пов’язаних із «горянами». Сонь Томарьо не мав виходу — так само, як і Каули.

Хіло прямо-таки бачив усі ці думки за повним роздратування мовчанням голови, тому змусив себе обійти величезний стіл і наблизитися до політика. Сонь наче осів і не став ухилятися, а лише трохи напружився, коли Хіло поклав долоню на його широке плече.

— Мій дідусь та старший брат вас безмежно поважали, — з усією серйозністю промовив Хіло. — То і я вас поважаю, хоча з вашого вигляду бачу, що ви до мене як до Стовпа поваги не маєте. За звичних обставин мене таке геть не потішило б, але зараз я це пробачаю, бо, ясна річ, усе розумію: чого б то вам прихильно до мене ставитися після того, як ви багато років співпрацювали з Ланем? Та одне я таки скажу: скільки я житиму на світі — ніколи й нізащо не відвернуся від друга. Спитайте будь-кого з моїх Кулаків, спитайте будь-кого, хто мене знає, навіть моїх ворогів, — і всі вони підтвердять, що я кажу правду. Ви ж давній друг клану, тому, якщо ви готові пробачити мою неповагу, коли я надто довго вас не відвідував, я радо пробачу те, що ви мною гордували. Якщо ми все це переживемо, то станемо справжніми побратимами. А ми такі різні люди, що навіть кумедно вийде, правда ж? Та кланові потрібно, щоб ми обидва зараз трималися міцно.

Сонь глибоко вдихнув усім своїм величезним тілом і гучно видихнув. А коли він озирнувся на Хіло, то вже мав на обличчі вираз превеликої гідності, властивої ветерану-державнику, що мусить зважитися на неприємне, проте невідворотне рішення й уже наготувався зустріти грудьми неминучу бурю. Голову це явно не радувало, та Хіло бачив, що той, хоч і неохоче, але готовий змінити своє ставлення до нового Стовпа.

— Я — відданий представник клану, а ви, Кауле-дзень, дуже ясно висловили свою позицію, — захоплено, але з ноткою гіркоти промовив Сонь. — Гадаю, ми порозумілися, — і він приклав складені долоні до чола, схиляючись у поклоні.

— І що це було? — прошипіла Шае, коли вони спускалися з кабінету Соня до зали, де засідав переговорний комітет. — Ми ж такого не планували.

— Але все ж добре пройшло.

Та хай із Сонем вийшло так, як йому й хотілося, Хіло не всміхався, долаючи з похмурою наполегливістю мармурові коридори. Він переборював бажання докинути чванькуватую ремарку, пояснюючи ситуацію сестрі. З такими людьми не треба чемненько розмовляти й обіцяти їм підтримку на кожному повороті. З ними треба поводитися щиро й показати, що від дружби з тобою вони дістануть більше зиску, ніж із ворожнечі. Вона справді думала, Кулаки йому підкоряються тільки тому, що він їх зманює калачем чи відганяє бичем? Ні. Взаємне виживання — саме воно лежить в основі братерства і відданості, та й навіть любові.

— У чім тут річ? Про що ти мені не розповів? — наполегливо шепотіла Шае, коли вони наблизились до дверей переговорної.

Чуття повідомляло їй про його досаду й холодну лють. Та він не відповів, просто прочинив двері й увійшов досередини. Вона скоро дізнається.

Зустріч із головою Сонем їх трохи затримала — вони з’явились на зібранні останніми. Айт і Рі Тужа вже були на місці, і Стовп «горян» провадила стриману, але доброзичливу розмову з двома радниками, про яких Хіло знав, що то — люди Гірського клану. Хіло плюхнувся на свій стілець, не перепрошуючи через спізнення. Стовп «горян», що стояла по інший бік кімнати, повернула голову, не ладна уникнути Чуття люті, що виказувала його аура. Інші присутні зніяковіло переминалися, також відчувши ці зміни. Перші дві зустрічі були очікувано напруженими. Але тут — геть інша справа. Щось розлютило Хіло просто вкрай.

Радниця Оньде відкашлялась:

— Оскільки всі ми вже зібралися, почнімо з того, на чому спинилися вчора, — схоже, вона не знала, як продовжувати, й підхопилась нервово гортати сторінки з численними записами у своєму блокноті. — Ми обговорювали фінансові умови перемир’я між кланами, — Оньде глипнула на Хіло, та звернутися до нього не насмілилась. Натомість розвернулась до Стовпа «горян» і промовила: — Айт-дзень, наскільки я пригадую, під кінець вчорашньої сесії ви були готові до пропозиції.

Айт Мада з виразом привітної зацікавленості на обличчі зміряла Хіло поглядом. З усього видно було: щось із того, що вона сказала чи зробила, йому дошкулило, і їй кортіло дізнатися, чи вибухне нарешті її нерозсудливо сміливий юний суперник і чи виставить себе на посміховисько. Айт переплела пальці. Вільні рукави шовкової блузки сповзли нижче, відкриваючи кільця нефритових камінців, що зміїлися її передпліччями.

— Так, пані голово, — сказала вона. — Я тоді пояснювала, що торішні напади Безгірного клану обійшлися нам так дорого, що буде цілком логічно, якщо ми обговоримо питання репарацій.

— Репарації! Оце вже занадто, — Хіло відкинув голову й розреготався.

Складалося враження, що ніхто з присутніх цей спалах презирливих веселощів доречним не вважав. Радники-«безгірники» приголомшено дивилися на нього, і він відчував, як його несхвально дряпає аура Шае.

— Кауле-дзень, — застережливо сказала знервована радниця Оньде, — Айт-дзень надала серйозні й вагомі фінансові розрахунки. Ваша реакція дозволяє припустити, що ви відкидаєте цю ідею, вважаючи її сміховинною. Комітет буде дуже вдячний, якщо ви спокійно уточните свою позицію.

Хіло нахилився вперед; одна його рука лежала на столі, другою він сперся на бильце стільця, тож практично звівся над своїм сидінням. Усі в кімнаті здивовано завмерли, коли веселий вираз його обличчя заступив відверто погрозливий вигляд. Тихим і спокійним голосом, що лунав у повній загрозливій тиші, він звернувся до Стовпа Гірського клану:

— Айт, годі вже цієї хріні. Ти — крадійка. Крадійка нефриту.

Між воїнами Зеленої Кістки не було страшнішої образи, ніж припустити, що людина не заслуговує на нефрит, який носить, що вона дістала його в нечестивий спосіб. Обличчя Айт на мить скам’яніло, а очі спалахнули таким полум’ям, аж здалося, що вона просто зараз злетить зі свого місця і скрутить Хіло в’язи. Та ця мить минула, й Айт з неймовірним апломбом розвернула спокійне лице до радниці Оньде:

— Очевидно, Каул-дзень не має жодної поваги до наших засідань.

— Та ти не з ними говори, ти до мене звертайся! — гарикнув Хіло. Айт уперше подивилася на нього не просто зневажливо, а так, наче напружено оцінювала. — Саме Гірський клан стоїть за розбіжностями в документах НАК. Не бреши мені в обличчя, злодійко ти нахабна. Ти протягом року брала з копалень нефриту більше, ніж вам належить за квотою.

За його спиною Шае різко втягнула повітря. Її нефритова аура спалахнула й накрила його хвилею шоку й докорів: «Що ти твориш?». Він це відчув, немов вона волала у нього в голові. Їхній козир, найвагоміше звинувачення проти «горян» — і він кинув його на стіл на два дні раніше, не чекаючи на результати аудиту, не домовившись із Шае, не заручившись підтримкою прихильників Безгірного клану в Раді. Він зруйнував її план — вони втратили потенційний важіль, можливість використати викриття як розмінну монету в торгах із «горянами». Шае вкрай розлютилася. Він розумів, що мовчить вона лише тому, що Синоптик, який говорить на публіці впоперек Стовпа, — це ще гірше для їхньої репутації.

А от Айт тим часом зібралася. Він вчинив імпульсивно й відчайдушно — і саме на це вона й очікувала. Кивнувши у відповідь на те, що квапливо прошепотів їй на вухо Рі Тужа, вона промовила:

— Панове радники, я ознайомила вас зі справжніми територіальними та бізнесовими втратами. А Каул-дзень брякнув одну-єдину сміховинну й нічим не підтверджену підозру. Хай що спричинило ймовірні розбіжності в документації НАК, я впевнена, що аудит покаже: ішлося радше про ненавмисну недбалість, а не про злу волю. Ці звинувачення — просто спроба нас відволікти.

Хіло розкинув руки, наче обіймаючи все приміщення.

— Оце-от — спроба нас відволікти. Не йдеться тут ні про які перемовини, — він тицьнув пальцем у радницю Оньде, і та трішечки посунулась назад. — Ви хочете миру? Ви всі хочете миру? Гірський клан визнає лише один шлях до перемир’я — правління одного-єдиного клану, що матиме повний контроль і над нефритом, і над «сяйвом». Золото й нефрит разом. То скажіть, ви такого миру прагнете?

Присутні зніяковіло засовались на своїх місцях. З радників-«безгірників» пані Нур сиділа, роззявивши рота, пан Лої — супився. Пани Ван та Кові переводили погляди з Хіло на Шае, перезиралися між собою, отетерівши настільки, що й не знали, як поводитися в цій ситуації. З ними нічого такого не обговорювали.

— Кауле-дзень, — промовила радниця Оньде напрочуд авторитетно, — я мушу попросити вас…

Айт урвала сталевим тоном:

— Гірський клан є найбільшим у країні. У нашому розпорядженні — надійне й адекватне потребам постачання нефриту, і на нас припадає майже половина голосів у НАК. Навіщо нам красти, коли ми й так контролюємо видобуток?

— І це дуже хороше запитання, — Хіло нахилив голову й почухав підборіддя, немов щиро спантеличився. — Може, то ви не для себе крадете. Може, ви знайшли для цього нефриту інше застосування й не хочете, щоб про це дізнались інші Зеленокості, — обличчя його потемніло. — Наприклад, баришуєте ним на чорному ринку через таких людей, як Тем Бень, також відомий як Різьбяр. Роздаєте його рідкокровим крутіям, як той ваш інформатор Мудт Дзіньдононь, який керував бандами кримінальників на «безгірній» території з благословення Гірського клану. І застосовуючи «гірський» нефрит, — це слово прозвучало так, наче він його рикнув. Хіло повільно підвівся зі стільця. — То скільки ж нетренованих і залежних від «сяйва» гангстерів, яких крутить нефритова лихоманка, нипають цим містом, шпигують, крадуть, здіймають за наказом «горян» колотнечу на території інших кланів, розраховуючи дістати нефрит, носити який вони не мають права? Наскільки ж збільшиться Гірський клан, якщо ви всіх їх порахуєте?

Тіло Айт не рухалось, а от голова повільно та зловісно відкинулась назад, а шия по-гадючому витягнулась. Її аура спалахнула вбивчим наміром. І коли Айт заговорила, в тоні не лишилося майже жодного натяку на той викоханий професіоналізм, який вона демонструвала раніше. Цей тон був немов гостре лезо, що обережно розтинає плоть.

— І де ж ви понабиралися таких деталей, Кауле Хілошудоню?

Хіло запхав руку до нагрудної кишені. Усі, крім Айт, сахнулися, а вона навіть не ворухнулась, коли він дістав звідти чорну касету.

— Усе розповів кам’яноокий Тем Бень. Вони з Мудтом уже годують черву на дні гавані, — і кинув касету на стіл.

Касета ковзнула на середину стола й завмерла там, наче вибуховий пристрій, якого ніхто не хоче торкнутися. Хіло опустив долоні на стіл і пошепки промовив:

— Я вже знайшов у своєму дворі два твої бур’яни, крадійко, і збираюся розшукати й інші. Коли ми зустрінемося наступного разу, то це станеться не в цій кімнаті і про жодні перемовини йтися не буде.

Хіло розвернувся й вийшов. Шае ще секунду сиділа, не ворушачись, та він почув, як вона підвелася й мовчки подалася за ним. Ніхто з них не промовив ані слова.

А за два дні задзеленчав телефон.

— Айт-дзень хоче зустрітися з вами наодинці, — промовив по той бік лінії Рі Тужа. — Десь на нейтральній території і в непримітному місці.

— І як ви гарантуєте мою безпеку? — спитала Шае.

Трохи гундосий голос Рі прозвучав нижче, наче він нахилився уперед:

— Я звертаюся до вас як один Синоптик до іншого, Каул-дзень. Ми ж не горлорізи якісь. Оберіть час та місце.

Шае замислилась на хвильку і сказала:

— Храм Небесного Повернення. Углибині святилища, завтра вночі, — і повісила слухавку.