Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз

71

Келен увійшла в готель і зупинилася біля входу в обідній зал, залишаючись в тіні коридору. Її все ще переповнювали щастя, тепло, приголомшлива радість і блаженство. Всі присутні озирнулися на звук її кроків.

Зедд схопився на ноги.

— Кален! Клянусь духами, дівчинко, де ти ходила всю ніч?! Ось-ось розвидниться, а ти пішла ще на заході! Ми всю ніч обшукували місто в тривозі! Куди ти пішла?

Келен повернулась і показала рукою:

— Он туди, в маленький садок.

— Не було тебе там! — Гаркнув Зедд, рвонувшись до неї через всю кімнату.

Вона мрійливо посміхнулася.

— Ну, спочатку я пішла туди, а потім покинула це місце. Я зустрілася з Річардом. Зедд, він втік від сестер. Він у Ейдіндрілі.

Зедд завмер.

— Келен, я розумію, ти багато чого пережила за останній час. Але тобі просто привиділося те, що ти хотіла.

— Ні, Зедд. Я почала благати до добрих духів. Вона прийшла і віднесла мене до Річарда. І я була з ним десь між світами.

— Келен, цього просто не…

Келен вийшла на світло. Зедд витріщив очі.

— Що… Що сталося з твоїм волоссям? — Прошепотів чарівник — Воно знову довге. Келен широко посміхнулася.

— Річард все поправив. У нього теж є дар, ти ж знаєш. — Вона простягла ейдж, що висів у неї на шиї. — Він віддав мені ось це Сказав, що йому він більше не потрібен.

— Але ні, цьому має бути якесь інше пояснення.

— Він просив дещо тобі передати. Звелів подякувати тобі за те, що ти не закрив відкриту скриньку Одена. Сказав, що дуже радий тому, що його дідусь виявився досить мудрий, щоб не порушити Друге Правило Чарівника.

— Його дідусь. — По вкрита зморшками обличчя старого чародія потекли сльози. — Ти бачила його! Ти дійсно його бачила! Річард врятувався!

Келен обвила його руками.

— Так, Зедд. Тепер все буде добре. Він відправив Камінь Сліз туди, де йому місце, і закрив скриньку Одена. Він назвав її брамою. І сказав, що для цього знадобилася і Магія Прирости, і Магія Збитку. Інакше можна було б знищити все живе.

Зедд схопив її за плечі і струснув.

— Річард володіє Магією Збитку? Це неможливо.

— У нього була борода, і вона зникла по його жесту. Він велів мені нагадати тобі про урок, який ти йому свого часу дав, сказавши, що прибрати бороду можна тільки Магією Збитку.

— Диво дивне. — Зедд нахилився ближче — Ти вся гориш, дівчинко. — Він торкнувся кістлявою рукою її чола. — Але жару немає. Чому ти так змокла?

— Там було… жарко. В іншому світі. Дуже жарко.

Зедд подивився на її волосся.

— І волосся у тебе сплутане. Що за чарівник відрощує таке поплутане волосся? Я б відростив його акуратно. Хлопчикові ще багато чому потрібно вчитися. Він все зробив не так.

Очі Келен прояснилися.

— Повір мені, він все зробив як треба. Злегка повернувши голову, Зедд окинув її оцінюючим поглядом.

— Чим це ви займалися цілу ніч? Тебе всю ніч не було. Чим ви займалися весь цей час?

Келен відчула, як червоніють вуха, і пораділа, що у неї знову довге волосся.

— Ну, я не знаю… А чим ви з Еді займаєтеся наодинці, коли ви всю ніч разом? Зедд напружився.

— Ну… — Він прокашлявся. — Ну, ми… — Піднявши голову, він підняв кістлявий палець. — Ми розмовляємо. Ось чим ми займаємося. Розмовляємо.

— Ось і ми теж, — знизала плечима Келен, — Як ти з Еді, цілу ніч безперервно.

Розмовляли.

Обличчя чарівника розпливлося в хитрій усмішці. Він міцно обійняв Келен і погладив її по спині.

— Я дуже радий за вас, Келен.

Взявши Келен за руки, Зедд закружляв її в танці. Аерн посміхнувся, дістав маленьку флейту й заграв веселий мотивчик.

— Мій онук — чарівник! Мій онук буде великим чарівником! Як його дід!

Загальні веселощі тривали кілька хвилин. Зедд кружляв Келен по кімнаті, а інші, плескали — в такт мелодії.

Тут Келен кинула погляд на Еді. Чаклунка сиділа в кутку в кріслі-гойдалці і посміхалася тихо і сумно.

Підійшовши до старої жінки, Келен опустилася на коліна і взяла її тендітні руки в свої.

— Я рада за тебе, дитино, — мовила Еді.

— Еді, — м'яко сказала Келен. — Духи передали тобі послання.

Еді з жалем похитала головою.

— Пробач, дитя, але для мене це послання не мати сенс. Я не пам'ятати бути жінкою Еді.

— Я пообіцяла передати це послання тобі. Декому в іншому світі важливо, щоб ти його отримала. Ти вислухаєш?

— Говори тоді, хоч мені шкода, що я не зрозуміти його значення.

— Це послання від того, хто носив ім'я Пел. У кімнаті повисла тиша. Еді перестала розгойдуватися і трохи напружилася. Очі її наповнилися сльозами. Стиснувши руки Келен, вона промовила:

— Від Пела? Послання від Пела?

— Так, Еді. Він хоче, щоб ти знала: він любить тебе, і він знайшов спокій. Він просив сказати тобі, що знає, що ти не зраджувала його. Знає, як сильно ти його любиш. Йому шкода, що тобі довелося стільки вистраждати. Він просив передати тобі, щоб ти втішилася, знаючи, що між вашими душами мир і злагода.

Еді дивилася на Келен своїми білими очима. По щоках старої жінки текли сльози.

— Мій Пел знає, що я не зраджувала його?

— Так, Еді, — кивнула Келен. — Він знає і любить тебе, як любив завжди.

Еді, плачучи, обняла Келен.

— Дякую тобі, Келен. Ти навіть уявити собі не можеш, як багато це для мене значить. Ти повернула мене до життя.

— Я знаю, що це означає, Еді.

Притягнувши Келен ближче, Еді погладила її по голові.

— Так, дитя, можливо, ти знаєш.

Поки інші були зайняті бесідою і будували плани, Чандален з Джебр готували сніданок.

Хоча очистка Ебініса від трупів — вельми скорботна робота, але ще стояла зима. Навесні довелося б гірше. Зате, знаходячись в Ебінісі, вони знову зможуть об'єднати Серединні Землі.

Келен сказала, що Річард постарається приєднатися до них в королівській резиденції Галеї. А ще він просив передати, що, можливо, їм з Зеддом доведеться відправитися в Вестланд, розібратися з сестрами Темряви. Поки що ці сестри пливли по морю.

Весело розмовляючи, чого вже давно не робили, вони щільно поїли і почали збиратися в дорогу. Чандален невпевнено наблизився до Келен.

— Мати-сповідниця, я хочу у тебе дещо запитати. Я б не став тебе турбувати, але більше нікого.

— Слухаю, Чандален.

— Як буде грудей на вашій мові?

— Що?

— Яке слово означає грудей? Я хочу сказати Джебр, що в неї гарні груди. Келен машинально повела плечем.

— Пробач, Чандален, я давно хотіла з тобою це поговорити, але було якось не до того.

— Говори зараз. Я хочу сказати Джебр, як сильно мені подобаються її грудей.

— Чандален, у племені Тіни прийнято говорити жінкам такі слова. Це комплімент. Але в інших місцях це не комплімент, а образа. Сильна образа, якщо люди недостатньо близько знайомі.

— Я добре з нею знайомий.

— Недостатньо. Повір мені. Якщо вона тобі дійсно подобається, ти не повинен говорити їй таких речей, інакше вона образиться.

— Що, місцеві жінки не люблять чути правду?

— Все не так просто. Ти став би говорити жінці в своєму селі, що хотів би бачити її без бруду на волоссі, навіть якщо це правда?

Чандален підняв брову.

— Я зрозумів.

— Тобі ще щось в ній подобається? Він радісно закивав:

— Так. Мені все в ній подобається.

— Тоді скажі їй, що тобі подобається її посмішка. Або волосся. Або очі.

— А як мені дізнатися, що можна хвалити, а що — ні?

Келен зітхнула:

— Ну, поки що обмежся тим, що не приховано під одягом, і все буде в порядку.

— Ти мудра, Мати-сповідниця, — задумливо кивнув Чандален. — Я радий, що Річард повернувся. Інакше ти напевно вибрала б собі в партнери Чандалена.

Келен розсміялася і злегка обняла його. Чандален ласкаво відповів тим же.

На вулиці Келен побачила капітана Райана, лейтенанта Гобсона, Бріна, Пітера і інших своїх знайомих. Вони теж перебували в піднесеному настрої.

У стайні вона підійшла до Ніка. Коли вони втекли з Ейдіндріла, Чандален викрав жеребця. Побачивши Келен, величезний бойовий кінь тихенько заіржав.

Келен ласкаво погладила притиснуту до плеча сіру морду.

— Як поживаєш. Нік? — Жеребець пирхнув. — Як тобі подобається перспектива відвезти королеву Галеї в Ебініссію?

Нік радісно захитав головою, прагнучи якнайшвидше вирватися зі стайні і опинитися на свіжому повітрі.

З бурульок на даху лила крапель. Келен спрямувала погляд на пагорби. День обіцяв бути на рідкість теплим для зими. Втім, скоро вже весна.

Пані Сандерхолт чимало здивувалася, коли Річард попросив ще тарілку супу і здоровенний шмат хліба.

— Пані Сандерхолт, ви готуєте найкращий пряний суп в світі. Після мене, звичайно.

На кухні челядь готувала сніданок. Пані Сандерхолт прикрила двері.

— Я рада, що тобі краще, Річард. Минулої ночі я боялася, що ти створиш щось жахливе. Ти так сумував. Але аж надто разюча зміна.

Повинно було неодмінно щось статися, щоб твій настрій став таким райдужним.

Річард, продовжуючи жувати, подивився на неї. Проковтнувши хліб, він сказав:

— Я скажу вам, якщо пообіцяєте зберігати таємницю. Тому що, якщо ви комусь розкажете, можуть виникнути великі складнощі.

— Обіцяю.

— Келен не померла.

Пані Сандерхолт тупо дивилася на нього.

— Схоже, з тобою все набагато гірше. ніж я думала. Річард, я власними очима бачила…

— Я знаю, що ви бачили. Чарівник, якого ви бачили, — мій дід. Він наклав чари, щоб усі повірили, що її стратили. З тим, щоб уникнути погоні і спокійно поїхати з міста. Вона жива і здорова. Пані Сандерхолт кинулася йому на шию.

— Ох, слава добрим духам!

— Безумовно, — посміхнувся Річард.

Прихопивши миску з супом, Річард вийшов на вулицю помилуватися світанком. Він був занадто щасливий, щоб сидіти в чотирьох стінах. Влаштувавшись на широкій сходинці, він оглянув чудовий палац. Вежі, шпилі, дахи виблискували в ранніх сонячних променях.

Уплітаючи суп, Річард дивився на найближчу горгулю, здоровенну скульптуру, підтримувану тонкими колонами. Рожеві хмари позаду горгулі почали світлішати, і гротескний грубий силует був чітко видний.

Річард сунув в рот чергову ложку супу, і тут йому здалося, що горгуля глибоко зітхнула. Поставивши миску на землю, Річард піднявся на ноги, не спускаючи очей з темної постаті. Горгуля знову поворухнулася, трохи повернувшись.

— Гратч! Гратч, це ти?!

Фігура не рухалася. Може, це всього лише гра уяви? Річард широко розкинув руки.

— Гратч! Прости мене, будь ласка, якщо це ти! Гратч, я скучив за тобою!

Якусь мить нічого не відбувалося, потім широкі крила розкрилися. Постать посунулася до краю даху і спланувала вниз. Змахнувши крилами, величезний гар приземлився на сходинки трохи віддалік.

— Гратч! Ох, Гратч, я так без тебе нудьгував! — Гар дивився на Річарда блискучими зеленими очима. — Не знаю, чи зрозумієш ти мене, але я зовсім не мав на увазі те, що наговорив тобі тоді. Я просто намагався врятувати тобі життя.

Будь ласка, прости мене! Річард любить Гратча.

Крила гара згорнулися, хмарка пари вирвалося за довгі ікла. Вуха встали сторчма.

— Грааатч люююб Рааач-ааарг.

Гар кинувся в обійми Річарда, збивши його з ніг. Річард обійняв волохатого звіра, а Гратч обхопив його лапами і крилами. Вони гладили один одного по спині і посміхалися кожен по-своєму.

Коли вони нарешті заспокоїлися і сіли, Гратч нахилився і з цікавістю зазирнув Річарду в обличчя. Великим чорним кігтем він обережно погладив юнакові щоку.

Торкнувшись свого гладкого підборіддя, Річард посміхнувся:

— Нема. Я більше не буду носити бороду. Ніс Гратча зморщився від огиди, і гар видав незадоволений горловий звук.

— Нічого, звикнеш! — Засміявся Річард. Вони мирно сиділи поруч у променях ранкової зорі.

— А ти знаєш, Гратч, що я чарівник? Гратч видав звук, що означає сміх, і недовірливо нахмурився. Річард не мав ні найменшого уявлення, звідки гару відомо, що таке чарівник. Гратч постійно дивував його своїми знаннями і тим, що здатний зрозуміти.

— Ні, правда. Я чарівник. Ось, я тобі зараз покажу. Сотворю вогонь.

Річард повернув руку долонею вгору і закликав силу. Але, як не старався, нічого не вийшло. Жодної іскорки. Річард зітхнув, а Гратч забулькав від сміху, трясучи крилами.

І тут він раптово згадав слова, сказані Денні. Він тоді запитав її, як йому вдалося зробити те, що він зробив в Саду Життя. Вона глянула на нього, і в її очах була глибина і спокій, а потім посміхнулася й відповіла:

«Пишайся тим, що зробив правильний вибір, Річард.

Вибір, який дозволив відбутися тому, що повинно. Але нехай не оселиться в твоєму серці гординя від думки, ніби все зробив ти один».

Річард подумав, а де, власне, межа? Однак він зрозумів, що йому ще багато чому потрібно навчитися, перш ніж він стане справжнім чарівником. Він навіть не був упевнений, що хоче ним стати, але тепер змирився з тим, хто він є насправді — той, хто народжений з даром, той, хто народжений бути каменем, кинутим у ставок.

Син Даркена Рала, що мав щастя вирости з люблячими його людьми. Річард відчув ліктем руків'я меча. Цей меч був створений для нього.

Він — Шукач. Справжній Шукач.

Думки Річарда знову звернулися до духу тої жінки, що після смерті принесла йому більше щастя, ніж доставила болю за життя. Він був радий, що Денна знайшла спокій. Нічого іншого він не міг би побажати їй.

Прокинувшись від роздумів, він поплескав гара по лапі.

— Почекай хвилинку, я зараз дещо принесу. Річард збігав на кухню і поцупив звідти баранячу ногу. Коли він примчав назад, Гратч від збудження нетерпляче пританцьовував на сходинках. Сівши, вони прийнялися їсти: Річард свій суп, а Гратч — м'ясо.

Коли вони все з'їли — причому Гратч згриз навіть кістку, — Річард дістав з кишені довгий локон Келен.

— Це належить жінці, яку я люблю. — Гратч задумався, потім подивився на юнака, простягнув лапу і взяв довге пасмо. — Я хочу, щоб це було у тебе. Я їй розповідав про тебе і пояснив, що ти для мене значиш. Вона буде любити тебе, як я, Гратч. Вона ніколи тебе не прожене. Ти можеш залишатися з нами, скільки захочеш і коли захочеш. Дай-но мені його на хвилинку.

Гратч простягнув йому пасмо. Річард зняв з шиї ремінець, на якому висів зуб Скарлет. Він йому більше не знадобиться, адже Річард вже використовував його, викликавши дракониху. Прив'язавши довге пасмо до ремінця, Річард надів його на шию Гратча.

Гар погладив локон кігтем і розплився в усмішці, зморщивши ніс і демонструючи всі свої ікла.

— Я зараз вирушаю до неї. Хочеш зі мною?

Гратч радісно захитав головою, прядучи вухами і ляскаючи крилами від ентузіазму.

Річард оглянув розкинуте перед ним місто. Вулицями рухалися війська.

Багато військ. Армія Імперського Ордена. Досить скоро вони наберуться сміливості з'ясувати причину загибелі Вищої Ради, навіть якщо це справа рук чарівника.

Річард посміхнувся:

— Тоді я, мабуть, піду візьму коня, і ми рушимо. Думаю, нам краще забратися звідси.

Він зрадів світлу нового дня. Легкий теплий вітерець роздував плащ мрісвіза. Скоро весна.