Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз

46

Вона немов провалилася в порожнечу, де немає ні часу, ні простору.

Неможливо визначити, що з нею і де вона знаходиться. І раптом — якийсь неясний відчуття, може бути, надія на повернення до життя з цієї порожнечі лихоліття.

Вона зусиллям волі спробувала вирватися з чорної порожнечі і раптово відчула, що повертається до життя.

Спочатку Келен не відчувала нічого, крім головного болю. Вона намагалася зрозуміти, де вона і що з нею відбувається. Ось хтось покликав її: «сповідниця!»

Ні, це не її звуть, це не її ім'я, звичайно, її звуть інакше…

Ну так, її звуть Келен. Хтось тряс її за плече, намагаючись розбудити.

Келен відкрила очі. Це був капітан Райан. Він кликав її:

— Сповідниця, що з тобою? Тобі погано?

— Я… я… — Вона озирнулась. Поруч з Райаном стояв Тоссідін. Келен поторгала лоб.

— Голова болить… Котра година?

— Скоро світанок, — сказав капітан. — Ми прийшли розбудити тебе, як ти веліла. Воїни готові виступити прямо зараз.

Келен відкинула накидку, замінював їй ковдру.

— Я зараз встану, і ми… — Тут вона згадала, що вирішила відправитися в Ейдіндріл, до Зедду. Вона повинна допомогти Річарду. Якщо дійсно завіса прорвана…

— Сповідниця, ти не дуже добре виглядаєш. Ти поспала всього кілька годин за останні кілька діб. Думаю, тобі треба ще відпочити.

Капітан був правий. Хоча їй вдалося відновити магічну силу, все одно стан не цілком прийнятне.

— Капітан Райан, я повинна повернутися в Ейдіндріл. Я повинна…

Він посміхнувся:

— Вам треба трохи відпочити, давно пора. Коли ми повернемося, ти зможеш відправитися в дорогу. Вона кивнула:

— Добре. Але тоді вже я точно піду туди. Мені потрібно в Ейдіндріл. Я дочекаюся вашого повернення і вирушу туди. — Келен трохи здивовано подивилася по сторонах: крім Райана і Тоссідіна, тут нікого не було.

— А де Чандален і Пріндін?

— Мій брат пішов подивитися, чи немає поблизу ворога, — сказав Тоссідін. — Нам необхідно напасти несподівано.

— Чандален — на вилазці з списоносцями, — додав Райан. — Я повинен змінити його в наступній.

— Тоссідін, — веліла Келен, — попередь Чандалена, що після битви нам треба йти. Ви повинні провести мене в Ейдіндріл. — Вона раптом відчула, що їй страшенно хочеться спати, і насилу промовила:

— Я дочекаюся вашого повернення.

Райан явно заспокоївся, дізнавшись, що вона не збирається на цей раз лізти у саме пекло, а залишиться тут, в безпеці.

— Я поставлю тут вартових, поки ти будеш відпочивати, — сказав він.

Келен спробувала заперечити:

— Табір добре укритий. Мені й так нічого не загрожує. Райан продовжував наполягати:

— Десять воїнів все одно погоди не роблять. А мені буде легше думати про справу, якщо я буду за тебе спокійний. Келен була зараз занадто слабка, щоб сперечатися.

— Ну добре, — знехотя погодилася вона і знову лягла. Тоссідін дбайливо вкрив її накидкою. Вона відчула якусь дивну сонливість. Якийсь час вона намагалася боротися з цим — їй не хотілося знову провалитися в чорну порожнечу. Але всі зусилля виявилися марними. Келен раптом стало страшно: вона не розуміла, що з нею відбувається. Вона спробувала думати про що-небудь, але думки плуталися… Так, безсумнівно, з нею щось не так, але вона безсила що-небудь зробити.

Все ж вона вирішила не здаватися до останнього і постаралася зосередитися на думках про Річарда, якому потрібно допомогти. Це трохи допомогло їй самій.

Дивний стан між сном і дійсністю тривав, і думки про Річарда мовби підтримували зв'язок Келен з дійсністю. Так минуло, як їй здалося, кілька годин.

Неймовірним зусиллям волі Келен нарешті струсила сонне заціпеніння..

Голова важка, все тіло болить… Насилу їй вдалося піднятися. В курені темно і тихо. Свічка майже догоріла.

Може бути, на свіжому повітрі вона прокинеться остаточно?

Руки і ноги погано слухалися, і їй насилу вдалося вилізти з куреня. Уже стемніло, і на небі з'явилися перші зірки. Зробивши перший крок, Келен спіткнулася об щось і впала на сніг. Розплющивши очі, вона побачила, що спіткнулася об чиюсь ногу. На снігу нерухомо лежав чоловік… Людина з відрубаною головою. А поруч на снігу ще мертві… Так, мертві галейці.

Ніхто не встиг навіть вихопити меч, очевидно, їх застали зненацька.

Келен захотілося втекти звідси геть, але вона взяла себе в руки. Думати було важко в тому стані дивного напівсну, від якого ніяк не вдавалося позбутися. Але вона розуміла: той, хто вбив цих людей, напевно, і зараз десь поблизу. Вона торкнулася руки лежачого на снігу. Рука ще тепла. Значить, це сталося тільки що.

У темряві, за деревами, Келен розгледіла якихось людей. Вони теж помітили її і вийшли на поляну. Вони сміялися і голосно перемовлялися, і вона зрозуміла, хто це. Тут було близько дюжини д'харіанців і ще двоє кельтонців.

Воїни Імперського Ордена. Скрикнувши, Келен схопилася на ноги.

В одного з них, у того, хто стояв найближче, на обличчі був слід від копита Ніка. Рана була нашвидку зашита. Він єхидно посміхнувся. Келен дізналася командувача Рігса.

— Ну, от я і знайшов тебе. Сповідниця, — сказав він.

Але тут з бойовим кличем на галявину увірвався якийсь здоровань, ламаючи чагарник. Воїни мимоволі відступили, а Келен відскочила в бік. Одним ударом бойової сокири великан уклав двох. Це був Орск. Мабуть, він всюди шукав її, щоб захистити: той, кого торкнулася сповідниця, не може інакше.

Незважаючи на те що ноги і раніше погано слухалися, Келен побігла геть.

За її спиною чулися крики і дзвеніла зброя. Орск з диким ревом трощив її ворогів. Гілки дерев чіплялися за одяг, вона провалювалася в сніг і не могла бігти швидко.

Переслідувач вхопив її за ногу, і вона впала. Келен шалено пручалася, відбиваючись руками і ногами, але той схопив її за пояс і навалився зверху. Це знову був Рігс.

Там, за деревами, на галявині, йшов бій. А тут їх тільки двоє: вона й Рігс.

Келен з усіх сил намагалася вирватися. Рігс однією рукою схопив її за волосся, а іншою боляче вдарив у бік — у Келен перехопило подих. За першим ударом послідував другий.

— Тепер ти попалася. Сповідниця, — прошипів Рігс. — Тобі більше не втекти, і не думай!

Але він тут один. Що за самовпевненість? Келен долонею торкнулася його грудей. Задихаючись під його вагою, вона промовила:

— Куди втекти, Рігс! Тобі кінець. Тепер ти мій.

— Навряд чи. — Він знову посміхнувся. — Мені сказали, що зараз ти поки позбавлена своєї сили.

Він вдарив її головою об сніг. В очах почорніло. Вона намагалася зосередитися на тому, що необхідно зробити. Рігс знову схопив її за волосся, щоб другий раз вдарити головою об землю. Не можна втрачати свідомість! Треба захистити себе!

Келен дала волю магічній силі. Знову пролунав беззвучний грім. Рігс здригнувся. З дерев посипався сніг, припорошив особа Келен.

Рігс завмер в повному ошаленй.

— Пані, наказуй! — Як би мимоволі вимовив він звичайну в таких випадках фразу.

— Хто сказав тобі, що я зараз безсила?

— Пані, це був…

І тут пущена кимось стріла встромилася йому в шию, ледь не зачепивши Келен. Не встигнувши договорити, Рігс уткнувся головою в сніг.

Хтось схопив убитого за плече і відтягнув убік. Келен подумала було, що це Орск, але вона помилилася. Над нею схилився стривожений Пріндін.

— Сповідниця, ти не поранена? Він не встиг поранити тебе?

Пріндін простягнув Келен руку, допомагаючи їй встати, але вона не торкнулася його руки. Необхідність використовувати свій магічний дар на цей раз підірвала її сили більше звичайного.

На обличчі воїна з'явилася звичайна посмішка.

— Ну, я бачу, ти не поранена, — сказав він. — Ти виглядаєш дуже добре.

— Тобі не було потреби вбивати його, — відповіла вона. — Я вже застосувала свою магію, і він був мій. Він саме збирався розповісти, хто повідомив йому, ніби я безсила…

І тут Пріндін подивився мимо неї так, що вона похолола. Його усмішка раптом здалася їй жахливою. Продираючись крізь зарості, до них підійшов Орск.

— Пані! Ти не постраждала? — Запитав він. Вона вже чула, що сюди підходять її друзі. До неї долинув голос Чандалена. Пріндін швидко приготувався стріляти з лука. Орск підняв сокиру.

— Пріндін! Не треба! — Закричала Келен. — Орск, тікай!

Велетень негайно повернувся до неї спиною і кинувся назад, в гущавину, але стріла Пріндіна наздогнала його. Велетень похитнувся і впав на землю.

Келен спробувала підвестися, але у неї не було сил. Руки і ноги були немов ватяні. Сили залишили її. Вона знову провалилася у чорну порожнечу.

Пріндін, все ще посміхаючись, повісив лук на плече і повернувся до неї.

Келен було важко навіть говорити. Вона запитала майже пошепки:

— Пріндін, навіщо ти це зробив? З дивною посмішкою він відповів:

— Щоб ми могли побути одні, перш ніж тебе обезголовити.

Так це Пріндін! Пріндін сказав Рігсу, що вона, Келен, не зможе пустити в хід свою магічну силу, щоб вона витратила її на Рігса і залишилася беззахисною. Ноги її затремтіли, вона знову спробувала підвестися, але не змогла.

Крізь дерева знову долинув голос Чандалена, який кликав її. Потім Келен почула голос Тоссідіна, який теж її шукав. Вона спробувала закричати, щоб вони її почули, але змогла лише прохрипіти щось невиразне. Темрява обволікла її.

«А може бути, я все ще сплю?» Вона ледь могла говорити і рухатися, немов у кошмарному сні. Добре б, щоб це дійсно був лише кошмарний сон!

Але Келен знала, що це не сон.

Пріндін повернувся в ту сторону, звідки долинали голоси.

Зібравши останні сили, Келен трохи відповзла вбік. Вона намацала лежачу на землі палку.

Пріндін кинувся до неї. Келен, керована смертельним жахом, сяк-так піднялася і підняла палку, готуючись нанести удар, але Пріндін з легкістю вихопив у неї деревину, перш ніж їй вдалося що-небудь зробити. Він затулив їй рота, щоб вона не покликала на допомогу Чандалена. Вона знала, що Пріндін, хоч і невеликий зріст, але дуже сильний. Втім, зараз з нею могла би впоратися навіть дитина.

До них підбіг Чандален з ножем у руці. Келен вкусила Пріндіна за руку і, коли він відпустив її, закричала. Але Пріндін, що рухався з надзвичайною швидкістю, зумів вдарити Чандалена по голові кийком. Той впав у сніг із закривавленою головою.

Підбіг Тоссідін, задихаючись від швидкого бігу.

— Що тут сталося? Пріндін!

Але, побачивши все сам, він зупинився як укопаний, Перекидаючи погляд з Чандалена на Пріндіна.

Пріндін повернувся до брата, звертаючись до нього на їхній мові:

— Чандален намагався нас вбити. Я не дав йому вбити сповідницю. Вона поранена.

Допоможи мені. Келен впала на коліна і закричала:

— Ні… Тоссідін… ні… Тоссідін підбіг до неї:

— Про яку небезпеку хотів мене попередити Чандален? Що з тобою, брат?

Що ти робиш?

— Допоможи! Сповідниця поранена! — Повторив той. Тоссідін схопив брата за плече.

— Пріндін! Що ти…

Пріндін встромив ножа у груди брата. Той відкрив рот, але сказати нічого не встиг. Ноги його підкосилися, і він звалився на землю. Удар був нанесений в серце.

Келен закричала.

Чандали сів на сніг, застогнавши від болю, затискаючи рукою рану на голові.

Подивившись на пораненого, Пріндін дістав зі своєї сумки коробочку з банду.

Коробочка була майже повною — він витратив на Келен далеко не все зілля.

Келен була безсила йому перешкодити, вона могла тільки дивитися, як Пріндін натирає отрутою наконечник стріли. Чандален насилу підняв голову, марно намагаючись підвестися. Пріндін підійшов до нього і прицілився в шию. В цей момент Келен зібравшись з силами, кинулася на Пріндіна, і він промахнувся: стріла влучила Чандалену в плече.

Пріндін вдарив Келен кулаком в обличчя, і вона впала. З жахом, вона, не пам'ятаючи, що робить, стала відповзати на четверіньках в сторону… крижаний холод снігу на долонях… треба зосередитися на почутті холоду, щоб прийти в себе. Вона обережно озирнулась.

Пріндін дістав з сагайдака другу стрілу і намазав отрутою наконечник. Він дивився на неї так само, як дивився на Чандалена, коли цілився. Закричавши від жаху, вона схопилася і побігла. Невже все це не кошмарний сон?

Стріла потрапила в ліву ногу… опік від поранення… вона знову впала, застогнавши від болю. Пріндін кинувся до неї, опустився поруч на коліна і витягнув стрілу. Вона відчула, як біль, викликана не стільки стрілою, скільки отрутою, вогнем розтікається по нозі.

— Не бійся. Сповідниця, — сказав Пріндін, звертаючись до неї на своїй мові.

— Я не став витрачати на твою стрілу стільки ж отрути, як для Чандалена. Мені потрібно тільки мати впевненість, що ти не заподієш мені неприємностей. Він-то помре через хвилину. Ти ж будеш жити, поки тебе не вирішать обезголовити. Може бути, вони не захочуть довго чекати. Втім, тут дуже холодно. Нам треба повернутися.

Він схопив Келен за руку і потягнув по снігу. Вона намагалася вирватися, навіть вдарити його, верещала і пручалася, як могла, але тіло перестало їй коритися. Її тягли по снігу, немов ляльку. А між тим Келен відчувала, як отрута поширюється по тілу.

Вона заплакала. Орск, Тоссідін, Чандален… а тепер її черга. Як міг Пріндін зробити таке? Як він зважився? Адже він заколов власного брата як ні в чому не бувало! Як людина взагалі могла піти на таке. Людина це, чи…

Дитя Згуби!

Келен була вражена раптовою страшної здогадкою. До сих пір вона не дуже-то вірила в існування дітей погибелі, хоча Чарівники говорили їй про них. Їй здавалося, що це лише забобони забобонних людей, що немає цих посланців Смерті, Підземного світу, які полюють за живими. Але тепер вона переконалася: це правда.

Тепер вона сама потрапила в лапи такого Посланця погибелі. О добрі духи, чому ж ніхто не зрозумів цього? Він допомагав їй стільки разів, і вона довіряла йому!

Ось так він і отримав можливість постійно стежити за нею і повідомляти про все володареві. Недарма Даркен Рал сміявся над її дурістю!

Тепер у Келен не залишилося сумнівів: завіса дійсно розірвана.

Даркен Рал не обдурив її. Він з'явився, щоб остаточно знищити завісу, а вона, Келен, через свою дурість вважала, що прекрасно знає, що робить. І весь цей час Даркен Рал і сам Володар спостерігали за нею очима Пріндіна!

Але чому він чекав так довго, чому дозволив їй брати участь в битвах, допустив, щоб загинуло стільки людей?

Здається, Келен зрозуміла, чому. Володар належав світу Смерті, і його мета — побільше смертей. Він ненавидів життя, усе живе. Для того, щоб принести смерть всьому живому, йому і треба було розірвати завісу.

Ненавидячи живе, він насолоджувався, коли люди вмирали. Він зовсім не хотів надто скоро переривати біль, страждання, вбивства.

Пріндін тягнув Келен через ліс так, наче вона була вже мертва. Ліва нога оніміла. Принаймні тепер не буде так боліти рана.

Коли вони дісталися до куреня, Келен побачила, що поляна завалена мертвими тілами, не тільки галейців, але і воїнів Імперського Ордену, яких убив Орск.

Незабаром, очевидно, Пріндін повинен буде передати її війську Ордена, і вони відрубають їй голову. Тоді всьому кінець, і вона ніяк не зможе перешкодити всьому цьому. Вона ніколи не побачить більше Річарда, і він ніколи не дізнається, як вона любить його!

Пріндін втягнув Келен в курінь і поклав на підстилку з гілок. Потім він запалив ще дві свічки. Келен дуже намагалася не втратити свідомість.

— Я хочу бачити тебе, — сказав він їй. — Я хочу добре бачити тебе: ти виглядаєш дуже спокусливо.

Вона завжди любила його посмішку, але зараз вона ненавиділа її.

Пріндін відкинув убік хутряну накидку. Він більше не посміхався. Очі його стали дикими. Тепер він не говорив більше на її мові, тільки на своїй.

— Роздягайся! — Наказав Пріндін. — Я хочу спочатку надивитися на тебе.

Він приставив їй ніж до горла, але вона не могла коритися: вона надто ослабла.

— Пріндін, — прошепотіла Келен, — воїни скоро повернуться і застануть тебе тут.

— Вони будуть дуже зайняті. — Він знову посміхнувся. — Не так вже скоро вони повернуться, як ти думаєш. — Його обличчя раптом спотворила злоба. — Їх чекає така битва, якої вони зовсім не очікували! Я тобі сказав: роздягайся!

— Пріндін, ти ж був мені другом. Будь ласка, не роби цього!

— Ну, так я сам роздягну тебе! — Він розв'язав її пояс.

Вона плакала від безсилля. Вона втратила друга, який в божевіллі зрадив володаря.

— Пріндін, навіщо тобі це? Він сів на підлогу, немов здивований її питанням.

— Великий дух говорив мені, що ти будеш моєю, перш ніж він забере твою душу в Підземний світ. Він говорив, що це буде мені нагородою за службу. Великий дух задоволений мною, адже я передам йому тебе.

Укушене місце на шиї Келен знову заболіло. Вона з гіркотою подумала про загиблих Тоссідіна і Чандалена. І її власне становище було страшним у своїй безвиході. Отрута діяла все сильніше.

Пріндін навалився на неї і поцілував в шию, в те місце, якого колись торкнулися губи Дарка Рала, де зараз горів слід від укусу. Келен відчула гострий біль.

— Пріндін, прошу тебе… коли ти… зробиш це зі мною… відпусти мене, будь ласка.

Келен сподівалася, що прохання на його власній мові зачепить його більше.

Він підняв голову і подивився їй в очі.

— Для мене не вийде нічого хорошого, якщо я відпущу тебе. Ти отруєна, спочатку — чаєм, потім стрілою. Так чи інакше, ти скоро помреш. Але тебе повинні обезголовити перш, ніж ти помреш від отрути. Так буде краще. Ти будеш менше страждати. В цьому полягає моя милість по відношенню до тебе.

Пріндін знову нахилився над нею, щоб поцілувати її в шию. Сльози текли по щоках Келен.

— Я ненавиджу тебе і твого великого духа, — відповіла вона, плачучи.

Він раптом випростався, наскільки це можна було зробити в курені, і кинув на неї злий погляд.

— Ти будеш моєю! Мені це було обіцяно. Я подбав про те, щоб твоя магія не завадила мені. Якщо ти не захочеш віддатися мені, я візьму тебе силою!

Ти принесла моєму народові своє ненависне чаклунство! Ти — породження зла, але я опаную тобою, зламавши твою злу силу. Великий дух говорив, що так і повинно бути!

Пріндін зняв через голову сорочку. Він знову навалився на Келен… І в наступну мить вони дивилися один на одного, не розуміючи, що сталося.

Точніше, Пріндін не зрозумів, що сталося, а Келен не розуміла, як це сталося.

Келен відчула, як кров Пріндіна потекла по руці. Він раптом закашлявся, спльовуючи кров. Потім завмер в нерухомості. Його життя закінчилося.

Сльози все текли по щоках Келен. У неї не було сил, щоб скинути з себе його нерухомо тіло, і вона задихалася під його вагою. Так вона і лежала, відчуваючи, як його кров тече по її тілу, розуміючи, що вже не може чинити опір дії отрути.