Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз

17

Річард поворухнувся, і Келен підняла голову. Перш ніж зупинитися на її обличчі, його сірі очі пробіглися по кімнаті.

— Де ми?

Вона легенько погладила його по плечу:

— У Ніссель. Вона лікувала твій опік.

Він торкнувся пов'язки у себе на грудях і скривився:

— І давно? Скільки зараз часу?

Келен протерла очі і подивилася на прочинені двері, в яку вливався тьмяний світ білий.

— Розвиднілось годину або дві назад. Нісселя спить в задній кімнаті. Вона всю ніч провозилися з твоєю раною. Старійшини всі зовні. Вони так і не йшли з тих пір, як тебе принесли.

— Принесли? Коли це було?

— Опівночі.

Річард знову озирнувся.

— Так що ж сталося? Тут був Даркен Рал… — Він узяв її за руку. — Він торкнувся мене. Він… він мене затаврував. Куди він пішов? І що було потім?

Келен похитала головою:

— Не знаю. Він просто зник.

Річард до болю стиснув їй кисть.

— Що значить «зник»? Повернувся назад у зелене світло? Назад в Підземний світ?

Вона схопила його за пальці:

— Річард! Мені боляче!

Він відразу розтиснув руку.

— Прости. — Він поклав її голову на здорове плече. — Я не хотів. Пробач, будь ласка. — Він шумно зітхнув і додав:

— До сих пір не можу повірити, що я виявився таким дурнем.

Келен поцілувала його в шию:

— Мені було не так вже й боляче.

— Я не про це. Бути настільки тупим, щоб викликати його з Підземного світу! Але ж мене ж попереджали. Я повинен був задуматися. Я повинен був відмовитися! А я, як дурень, думав тільки про одне і забув, що в світі є й інші речі! Тільки божевільний міг це зробити!

Келен здригнулася.

— Не говори так, — шепнула вона. — Ти не божевільний. — Вона встала і подивилася на нього зверху вниз. — Ніколи не смій так про себе говорити!

Він сів навпроти неї і знову поморщився, торкнувшись своєї пов'язки. Його пальці пробігли по її щоці і торкнулися волосся. Річард посміхнувся, і від цієї усмішки у неї защеміло серце.

Він подивився їй в очі.

— Ти найпрекрасніша жінка в світі. Я тобі вже говорив про це?

— Тисячу разів.

— І це правда. Я люблю твої зелені очі і твоє волосся. У тебе найкраще волосся, яке я бачив. Я люблю тебе більше всього на світі.

Келен намагалася утримати сльози.

— Я теж люблю тебе більше всього на світі. Будь ласка, Річард, пообіцяй, що ти ніколи не засумніваєшся у моїй любові. Що б не сталося.

Він погладив її по щоці.

— Обіцяю. Клянуся, що ніколи не засумніваюся в твоїй любові. Що б не сталося. Годиться? А в чому справа?

Вона притулилася до нього і, поклавши голову йому на плече, обняла його обережно, щоб не потривожити рану.

— Даркен Рал налякав мене, от і все. Я боялася, що він спалить тебе своєю рукою. Я думала, ти помреш.

Річард торкнувся її плеча:

— Так що ж там було? Я пам'ятаю, як він сказав, що я його викликав, тому що він мій предок, а потім сказав щось про клеймо Володаря. Потім я вже нічого не пам'ятаю. Що сталося?

— Ну… — Келен гарячково придумувала відповідний відповідь. — Він сказав, що затаврує тебе, тобто вб'є, а клеймо відправить тебе прямо до володаря.

Він сказав, що прийшов в наш світ, щоб остаточно розірвати завісу.

Потім він торкнувся тебе і обпік. Але він не встиг тебе вбити, бо я закликала блискавку, Кон Дар.

— Навряд чи це могло вбити його, розпорошити, або як ще називається те, що можна зробити з духом. Це було б занадто велике везіння.

Вона похитала головою:

— Я його і не вбила. Він відбив блискавку, у всякому разі, частково. Але мені здається, я його налякала, і він пішов. Не назад в зелене світло, а в двері.

Пішов, не встигнувши закінчити те, що хотів з тобою зробити. Просто пішов, і все.

Річард посміхнувся і міцно обняв її.

— Моя захисниця. Ти врятувала мене. — Він мить мовчав. — Отже, він тут, щоб порвати завісу. — Річард задумливо насупився. — І що ж сталося потім?

Келен твердо вирішила не говорити йому правди, але не могла винести його пильного погляду і уткнулась йому в плече. Вона напружено думала про те, як відволікти Річарда від цієї теми.

— А потім старійшини віднесли тебе сюди, і Ніссель зайнялася твоїм опіком.

Вона говорила, що опік жахливий, але компрес його швидко вилікує. Тільки тобі не можна кілька днів знімати пов'язку, щоб рана затяглася. — Вона погрозила йому пальцем. — Я тебе знаю. Ти захочеш зняти її якомога швидше. Ти думаєш, що завжди знаєш, як краще. Так от, нічого не вийде. Ти знімеш її, тільки коли я дозволю, Річард Сайфер.

Його обличчя спохмурніло.

— Річард Рал.

Келен подивилася на нього.

— Прости. Річард Рал. — Вона змусила себе посміхнутися. — Мій Річард.

Може, ти захочеш змінити прізвище, коли ми одружимося. Будеш Річард Амнелл. Чоловіки сповідниць зазвичай так і роблять.

Він усміхнувся:

— Мені подобається. Річард Амнелл. Чоловік Матері-сповідниці. Відданий чоловік. Люблячий чоловік. — Його очі знову затуманились. — Іноді я боюся, що сам не знаю, хто я або що я таке. Часом мені здається…

— Ти — частина мене. А я — частина тебе. Все інше не важливо.

Він неуважно кивнув. В очах його стояли сльози.

— Я хотів як краще з цією радою. Я сподівався знайти спосіб відвести біду.

А на ділі, як сказав Даркен Рал, зробив тільки гірше. Він має рацію, я просто дурень. І тепер у тому, що станеться, буде і моя вина.

— Річард, перестань. Ти змучений і поранений. Коли відпочинеш, ти знайдеш вихід. Все ще можна виправити.

Річард насупився, але нічого не сказав. Він відкинув ковдру і оглянув себе:

— А хто змив глину і одягнув мене?

— Старійшини. Ми з Ніссель спробували тебе одягти, — Келен почервоніла, — але ти для нас дуже великий і важкий. Так що вони заодно і одягли тебе. І то тільки всі разом, і це зайняло у них досить багато часу.

Річард кивав, але, здавалося, зовсім не слухав її. Він підняв руку до грудей, де зазвичай висіли свисток, драконий зуб і ейдж, але не знайшовв їх.

— Треба швидше забиратися звідси. Ми повинні знайти Зедда. Прямо зараз, поки не сталося ще щось. Де зуб Скарлет? Я повинен викликати її. І де мій меч?

— Усі наші речі залишилися в будинку духів. Річард на хвилинку задумався, потім погладив її по голові.

— Гаразд. — Він твердо подивився їй в очі. — Я сходжу за зубом і викличу Скарлет, а ти біжи до Везелен і одягай свою весільну сукню. Поки Скарлет прилетить, ми ще встигнемо одружитися. Як тільки вона з'явиться, ми відлітаємо. Він поцілував Келен в щоку. — Ми зіграємо весілля і будемо в Ейдіндрілі ще до темряви. Все буде добре, ось побачиш. Все буде добре. Я виправлю свою помилку і покінчу з цим. Обіцяю.

Келен обняла його за шию.

— Ми покінчимо з цим, — поправила вона. — Разом. Завжди разом.

Річард посміхнувся:

— Разом. Ти потрібна мені. Ти освічуєш мені шлях.

Келен відсунулася і строго на нього подивилася.

— Ну що ж, тоді слухай мої вказівки і роби те, що тобі говорять. Ти нікуди не підеш, поки Ніссель не дозволить тобі встати. Вона говорила, що, коли ти прокинешся, перемінить пов'язку і дасть тобі ліки. До тих пір ти залишишся тут. Ясно? Я не хочу, щоб ти помер у мене на руках після того, як я доклала стільки зусиль, щоб тебе врятувати. Що стосується мене, то я піду до Везелен, щоб остаточно підігнати сукню. Коли Ніссель закінчить, тоді, — вона знову погрозила йому пальцем, — і тільки тоді ти можеш піти і викликати Скарлет. Після цього ти збереш речі, знайдеш мене, і я вийду за тебе заміж. — Вона поцілувала його в ніс. — І то, якщо ти пообіцяєш, що ніколи мене не розлюбиш.

— Ніколи, — посміхнувся Річард. Вона поклала руки йому на плечі і сплела пальці у нього на потилиці.

— Зараз я розбуджу Ніссель і попрошу її поквапитися. Але, будь ласка, Річард, поквапся і ти. Викликай Скарлет відразу, як тільки зможеш. Я хочу полетіти звідси. І зробити це, поки сестра Верна ще далеко. Ніхто не знає, коли вона з'явиться знову, і я не хочу ризикувати. Я хочу опинитися якнайдалі звідси. І від сестер Світу. Я хочу знайти Зедда, щоб він визволив тебе від головних болів, поки вони не стали ще сильнішими.

Річард посміхнувся їй пустотливою хлоп'ячою посмішкою.

— А як щодо твоєї великого ліжка? Чи не хочеш ти заодно швидше добратися і до нього?

Вона легенько стукнула його по носі.

— У моєму великому ліжку ще не бувало чоловіків. Як би мені тебе не розчарувати.

Обійнявши Келен за талію, він притягнув її до себе і ніжно поцілував в шию. У точності в те ж місце, що й Даркен Рал.

— Розчарувати мене? Це, моя люба, єдина річ у світі, яка тобі не під силу. — Він ще раз поцілував її. — А тепер буди Ніссель. Ми втрачаємо час.

Келен, наскільки можливо, підтягла матерію вгору.

— Я ніколи не носила суконь з таким глибоким вирізом. Тобі не здається, що воно… відкриває надто багато?

Везелен, що сиділа навшпиньках, знизу вгору глянула на Келен і вийняла з рота кістяну голку, що заважала говорити.

— Ти думаєш, йому не сподобається?

Келен зарум'янилася.

— Ну, мені здається, що сподобається… Тобто сподіваюся, що так, але…

— Якщо ти турбуєшся, що він побачить надто багато, може, тобі краще ще раз подумати?

Келен підвела брови.

— Але ж не тільки він буде на мене дивитися. Я ніколи не носила нічого схожого. Я боюся… Я боюся, що це непристойно.

Везелен посміхнулася і поплескала її по руці.

— Сукня тобі йде. Ти в ній чудово виглядаєш. Просто чудово.

Але Келен продовжувала підозріло себе оглядати.

— Правда? Ти впевнена? А воно не дуже мене обтягує?

Везелен заусміхалася ще ширше.

— Не дуже. У тебе дуже гарні груди. Кожен це скаже.

Келен залилася краскою. Без сумніву, так воно і буде. В Племені Тіни привселюдно зробити жінці комплімент з приводу її грудей було все одно що сказати, що в неї приємна усмішка, і до цього звичаю Келен ніяк не могла звикнути. Вона зніяковіло поправила спідницю.

— Це саме гарне плаття з усіх, що я коли-небудь носила, Везелен.

Спасибі тобі. Я буду його берегти.

— І може бути, одного разу твоя дочка одягне його на весілля.

Келен з посмішкою кивнула. «Прошу вас, добрі духи, — подумала вона, — якщо у мене народиться дитина, нехай це буде дівчинка, а не хлопчик». Вона підняла руку і торкнулася намиста у себе на шиї — невеликої круглої кісточки, нанизаної на нитку серед червоних і жовтих бусинок.

Це намисто дала їй Еді, кістяна жінка, для захисту від злісних тварюк, вартуючих прохід між Вестландом і Серединними Землями. Стара жінка сказала, що якось намисто захистить і її дитину.

Келен дуже любила це намисто. Точно таке ж колись отримала від Еді і її мати. Потім вона віддала його Келен, а та, в свою чергу, своїй названій сестрі Денні. З тих пір, як Денні померла, Келен більше його не бачила.

А нинішнє намисто їй було подвійно дорожче, тому що в ту ніч Річард поклявся на ньому захистити майбутню дитину Келен. У той час ні він, ні вона не могли навіть припустити, що ця дитина буде від нього.

— Сподіваюся, що так. Везелен, а ти будеш стояти зі мною поруч?

— Стояти з тобою поруч?

Келен зніяковіло прикрила волоссям свої напівоголені груди.

— Там, звідки я родом, прийнято, щоб під час весілля поруч з тобою стояв твій кращий друг. Це як би представник добрих духів, що спостерігає за весіллям. Річард попросить Савідліна, а я хочу, щоб поряд зі мною стояла ти.

— Який дивний звичай. Адже добрі духи і так завжди спостерігають за нами.

Але якщо у вас так прийнято, я матиму за честь стояти поруч з тобою.

— Спасибі, — засяяла Келен.

— А тепер випрямися. Я майже закінчила.

Везелен знову взялася за шитво. Келен намагалася стояти прямо, не дивлячись на те що вона всю ніч просиділа поряд з Річардом, і зараз їй більше всього на світі хотілося лягти і заснути. І ще в неї страшенно боліла спина.

Раптово вона подумала, що Денні зараз набагато болючіше.

«Мене це не стосується», — сказала вона собі. Після всього, що Денна робила з Річардом, для неї будь-яких мук мало. Келен згадала розповіді Денни і знову відчула нудоту.

Вона до сих пір відчувала на шиї губи Даркена Рала. При згадці про цей поцілунок її кинуло в дрож.

Потім в пам'яті виникло спотворене від болю обличчя Денни в той момент, коли вона зникла. Ну і наплювати: вона це заслужила.

А це могло статися і з Річардом, майнула думка. Якби не Денна, це сталося б з ним.

— Не треба боятися, Келен.

— Що? — Келен прокинулася від своїх думок. Перед нею стояла Везелен і посміхалася. — Прости. Що ти сказала?

Везелен змахнула сльозинку з її щоки.

— Я кажу, не треба боятися. Річард — хороша людина. У вас з ним буде щасливе життя. Перед весіллям всім трохи страшнувато, але не хвилюйся. Все буде добре, ось побачиш. Свого часу я теж плакала перед весіллям. Я зовсім не збиралася плакати, бо любила Савідліна, але раптом виявила, що плачу, зовсім як ти. — Вона підморгнула. — Але потім у мене більше не було причин плакати. Іноді я знаходила привід побурчати, але плакати — ніколи.

Келен витерла іншу щоку. Та що з нею таке? «Мене абсолютно не хвилює, що трапилося з Денні, — сказала вона собі. — Ні крапельки». Вона кивнула Везелен і видавила з себе посмішку.

— Це моя найбільша мрія в житті — ніколи більше не плакати.

Везелен по-материнськи обняла її.

— Не хочеш чогось з'їсти?

— Ні, не хочу…

В кімнату увірвався Савідлін, змоклий від бігу. Побачивши його обличчя, Келен похолола.

— Я провів Річарда до будинку духів, як ти просила. Але за ним прийшла сестра Світла! Зараз вони там, в будинку духів. Я не знаю його мови, але зрозумів, що він хотів мені сказати. Він кілька разів назвав твоє ім'я. Він хоче, щоб я привів тебе. Поквапся.

— Ні-і! — Простогнала Келен і вилетіла за двері слідом за Савідліном.

На бігу вона підібрала сукню, щоб не плуталося в ногах. Вона ніколи ще не бігла так швидко. Вона мчала по вузьких доріжках між будинками, і крижаний повітря розривало легені. За спиною чувся тупіт Савідліна. В голові була тільки одна думка: встигнути. Цього не повинно було статися!

Сестра Верна не могла повернутися так швидко. Адже вони вже майже встигли втекти! Це просто нечесно! Річард!

У повітрі кружляли великі сніжинки і тут же танули, торкнувшись її розпаленілої шкіри. Зима. Раптовий порив вітру жбурнув їй в обличчя пригорщу снігу, але Келен тільки похитала головою і звернула на чергову доріжку.

«Не туди!» — Збагнула вона і, різко розвернувшись, кинулася в іншому напрямку. Обличчя її було мокрим від снігу і сліз. Цього просто не може бути!

Задихаючись, вона вискочила на вільний простір перед будинком духів. Там, де Річард пробив стіну, борючись зі скрійлінгом, були прив'язані троє коней.

Навколо стояли люди, але Келен навіть не помітила їх. Вона бачила перед собою лише зачинені двері і з усіх ніг кинулася до них.

Здавалося, вона біжить цілу вічність, наче в кошмарному сні, і ніяк не може добігти. Ноги підкошувалися, серце готове було вистрибнути з грудей.

«Будь ласка, добрі духи, — благала вона. — Тільки не дайте мені спізнитися!»

Зціпивши зуби, вона штовхнула двері і увірвалася в будинок духів. Крізь дірку в стелі, пробиту блискавкою, падав неяскравий промінь світла. У цьому промені один проти одного стояли Річард і сестра Верна. Зверху на них неквапливо опускалися сніжинки. Все решта тонуло в напівтемряві. На поясі у Річарда висів меч, але ні свистка, ні зуба, ні ейдж Келен у нього не побачила.

Значить, він не встиг викликати Скарлет.

Сестра Верна простягала Річарду нашийник. Вона кинула на Келен застережливий погляд і знову повернулася до Річарду:

— Отже, ти почув третю підставу Рада-Хань. Це твоя остання можливість одержати нашу допомогу. Чи приймаєш ти її?

Річард повільно повернувся туди, де, важко дихаючи, стояла Келен. Погляд його сірих очей затримався на її блакитній сукні і зупинився на обличчі.

— Келен… — Захоплено сказав він. — Це плаття… Воно чудове.

Чудове.

Келен втратила дар мови. Її серце було готове розірватися.

— Річард! — Грізно мовила сестра Верна.

Тільки зараз Келен побачила те, що вона тримає в іншій руці. Сріблястий кинджал. Але лезо дивилося не на неї, воно було спрямоване на Річарда.

Келен раптом усвідомила: якщо Річард відмовиться, сестра Верна заріже його. Але він ніби не помічав зброї, яка тьмяно поблискувала в неяскравому світлі.

Келен подумала, що в цьому винні закляття, накладені сестрою Верною.

Річард знову повернувся до сестри.

— Ви зробили все, що можна. Принаймні старалися. Але цього мало. Я вже сказав, що я не…

— Річард! — Келен зробила крок до нього, і він повернувся на її оклик. — Річард, прошепотіла вона, роблячи ще крок. Її голос надломився. — Прийми пропозицію.

Одягни нашийник. Будь ласка.

Сестра Верна незворушно спостерігала за подіями. Річард насупився:

— Що? Келен… Ти не розумієш. Я ж казав тобі, що не…

— Річард!

Він замовк, спантеличено дивлячись на Келен. Вона зиркнула на сестру Верну: та мовчки чекала, що буде далі, але погляд у неї був важким. Цей погляд ясно говорив, що саме вона зробить з Річардом, якщо Келен не вдасться його переконати.

— Річард, послухай мене уважно. Я. Хочу. Щоб ти. Прийняв.

Пропозицію. Він спохмурнів ще більше:

— Що?..

— Візьми нашийник.

В очах його спалахнув гнів:

— Я тобі вже все сказав! Я не збираюся…

— Ти сказав, що любиш мене!

— Келен, та що з тобою? Звичайно, люблю, але…

— Тоді ти приймеш пропозицію! — Різко обірвала вона його. — Якщо ти справді мене любиш, то візьмеш нашийник і одягнеш його. Заради мене.

Він не повірив своїм вухам:

— Заради тебе? Келен… Я не можу… Я не…

— Ні, можеш! — Вона була дуже м'якою і зрозуміла це. Він всього лише зніяковів. Вона повинна вдарити сильніше. Якщо вона хоче його врятувати, то повинна діяти, як Денна. «Добрі духи, — благала вона, — дайте мені сили врятувати його!»

— Келен, не знаю, що на тебе найшло, але давай обговоримо це потім. Ти знаєш, як сильно я тебе люблю, але я не буду…

— Ні, будеш! — Заволала вона, стиснувши кулаки. — Будеш, якщо дійсно любиш мене! Годі базікати про кохання, якщо ти нічим не хочеш його довести!

Він розгублено дивився на неї:

— Келен…

— Ти не гідний моєї любові, якщо не можеш довести свою! Як ти смієш говорити мені про це!

Очі Річарда наповнилися сльозами. І божевіллям.

І пам'яттю про те, що з ним робила Денна. Він повільно опустився перед нею на коліна.

— Келен… Будь ласка…

Вона нахилилася над ним і занесла кулак:

— Мовчи!

Річард з нерозумінням прикрив руками голову. Він подумав, що вона хоче його вдарити. Він дійсно так подумав! Її серце готове було розірватися, по щоках текли сльози, але вона не дозволила собі проявити слабкість:

— Я сказала, прийми нашийник! Так треба! І не смій говорити зі мною! Якщо любиш мене, візьми нашийник!

— Келен, прошу тебе… — Він уже плакав. — Не роби цього! Ти не розумієш.

Не проси мене про…

— Я все прекрасно розумію! — Закричала вона. — Я розумію, що ти хочеш переконати мене в своїй любові! Тільки я тобі не повірю! Не повірю! Ти брехав мені! Вся твоя любов — брехня, якщо ти не одягнеш нашийник! Брехня! Мерзотна брехня!

Він не смів підняти голову і поглянути на неї, стоячу над ним в блакитній весільній сукні. З кожним словом він все більше зменшувався і опускав очі.

— Я не… Я не брешу… Будь ласка, Келен. Я люблю тебе. Весь світ для мене ніщо в порівнянні з тобою. Прошу тебе, повір. Я зроблю для тебе все.

Тільки, будь ласка…

Вмираючи в душі, Келен схопила його за волосся і ривком підняла голову, змушуючи дивитися на себе. В очах Ричарда танцювало божевілля. Колишній Річард кудись зник. «Тільки б не назавжди, — благала вона. — Прошу вас, добрі духи, аби не назавжди!»

— Слова! — Гаркнула вона вголос. — Одні слова. Де любов?

Вона замахнулася, щоб вліпити йому ляпаса. Річард зажмурився, але Келен не могла змусити себе вдарити його. Всі сили йшли на те, щоб не впасти поряд з ним на коліна, не обійняти його і не сказати йому, що вона його любить і все буде добре.

Але це буде якраз погано. Якщо він не надіне нашийник, то загине. І врятувати його може лише вона. Навіть якщо це вб'є її.

— Не бий мене більше, — прошепотів він. — Денна, будь ласка… Не треба.

Келен проковтнув клубок у горлі і змусила себе говорити:

— Подивися на мене. — Він сприйняв це як наказ. — Я не збираюся повторювати двічі. Якщо ти любиш мене, то приймеш пропозицію і одягнеш нашийник. Якщо ні, ти будеш покараний. Найстрашнішим покаранням в твоєму житті. Зроби це негайно, інакше кінець. Всьому кінець. — Річард завагався. Келен стиснула зуби. — Не примушуй мене повторювати двічі, дружок. Одягни нашийник. Негайно!

Вона знала, що Денна завжди називала його «дружок», вона сама це говорила. Келен знала, що це слово означає для Річарда, і сподівалася, що їй не доведеться ним скористатися. Остання нитка, що зв'язувала його свідомість з реальністю, обірвалася, і в очах у нього Келен прочитала те, що було страшніше смерті.

«Зрада!»

Вона випустила його волосся. Не встаючи з колін, Річард повернувся до сестри Верни. Вона підняла нашийник вище. По блискучій поверхні пробіг холодний відблиск. Річард як заворожений дивився на нього. В повітрі неквапливо кружляли сніжинки. Сестра Верна незворушно дивилася не Річарда.

— Добре, — прошепотів він і тремтячою рукою потягнувся до нашийника. Його пальці обхопили гладкий метал. — Я приймаю пропозицію. Я приймаю нашийник.

— Одягни його, — м'яко сказала сестра Верна, — і застебни.

Річард повернувся до Келен:

— Я обіцяв зробити все заради тебе.

Келен хотілося померти.

У Річарда так сильно тремтіли руки, що Келен здалося, що зараз він упустить нашийник. Він зробив глибокий вдих і надів його собі на шию. Пролунало клацання, і нашийник перетворився на суцільне гладке металеве кільце без всяких слідів з'єднання.

На мить денне світло померкло. Вдалині над рівниною прокотився низький гуркіт грому. Такого звуку Келен ще ніколи не чула. Земля здригнулася, і Келен подумала, що цей грім якось пов'язаний з магією нашийника, але, побачивши, як насторожено озирається сестра Верна, зрозуміла, що це не так.

Річард повільно піднявся на ноги.

— Ти переконаєшся, сестра Верна, що тримати повідок від цього нашийника набагато важче, ніж носити його. — Він скреготнув зубами. — Набагато важче.

Голос сестри Вірні залишився спокійним.

— Ми тільки прагнемо допомогти тобі, Річард.

Річард ледь помітно кивнув:

— Я нічого не приймаю на віру. Вам доведеться мені це довести.

Раптово Келен охопила паніка:

— Третє підстава? Третє підстава Рада-Хань? У чому вона полягала?

Річард обдарував її поглядом, перед яким бліднув навіть погляд Даркена Рала.

На мить Келен забула, як дихати.

— Перша підстава — позбавити мене від головних болів і зробити мій розум відкритим для навчання. Друга — керувати мною. — Раптово він схопив Келен за горло, але очі його дивилися кудись крізь неї. — А третя змусити мене страждати.

Келен зі стогоном закрила очі:

— Ні! О, добрі духи, ні!

Він відпустив її горло. Погляд його став байдужим.

— Сподіваюся, я довів тобі свою любов, Келен. Сподіваюся, тепер ти мені повіриш. Я віддав тобі все, і більше у мене нічого не залишилося. Нічого.

— Залишилося! Залишилося більше, ніж тобі здається! Я люблю тебе найбільше на світі!

Вона несміливо торкнулася його щоки. Він відштовхнув її руку. Очі сказали все: сказали, що вона зрадила його.

— Он як? — Він відвернувся. — Хотілося б мені тобі повірити.

— Ти обіцяв ніколи не сумніватися в моїй любові, — через силу сказала Келен. Він байдуже кивнув:

— Так, обіцяв.

Якби вона могла вразити блискавкою себе, то зробила б це.

— Річард… Я знаю, зараз тобі важко зрозуміти, що сталося, але, повір, я була змушена — змушена врятувати тобі життя. Біль в голові і твій дар вбили б тебе. Я сподіваюся, що колись ти все зрозумієш. Я люблю тебе всім серцем.

Лице Річарда не змінилося.

— Якщо ти говориш правду, вирушай до Зедда і розкажи йому, що ти наробила. Розкажи йому.

— Річард, — нагадала про себе сестра Верна, — візьми речі й почекай біля конов'язі.

Річард глянув на неї через плече і кивнув. Потім він пройшов туди, де лежали його плащ, сумка і лук. Дивлячись, як він вішає на груди свисток Птахолова, ейдж Денни і зуб Скарлет, Келен подумала, що їй нема чого подарувати йому на пам'ять.

Коли він проходив повз, вона схопила його за плече.

— Почекай! — Вона витягла у нього з-за пояса ніж і одним рухом відхопила довге пасмо свого волосся. Вона навіть не встигла згадати про те, що трапляється з сповідницею, що відрізає собі волосся.

З криком болю вона повалилася на землю. Магія пронизала її наскрізь, обпалюючи кожну клітинку. Келен ледь не втратила свідомість і корчилася на землі, судорожно хапаючи ротом повітря.

Ледь прийшовши до тями, вона відрізала від плаття невелику смужку і перев'язала нею своє пасмо. Річард байдуже дивився, як вона повертає ніж на місце і кладе перев'язане блакитною стрічкою пасмо йому в сумку.

— Це щоб ти пам'ятав, що моє серце завжди з тобою… Що я люблю тебе.

— Знайди Зедда. — Це було все, що він сказав перед тим, як повернутися і вийти за двері.

Келен стояла, дивлячись йому вслід. Вона відчувала себе роздавленою, втраченою, спустошеною. Поруч з нею встала сестра Верна і теж подивилася на двері.

— Можливо, це самий мужній вчинок, який мені довелося бачити, — м'яко сказала вона. — Щасливі народи Серединних Земель, що мають таку Мати-сповідницю.

Келен продовжувала дивитися на двері.

— Він думає, що я зрадила його. — Вона повернулась і крізь сльози поглянула на сестру Верну. — Він впевнений, що я його зрадила.

Кілька секунд сестра вивчала її обличчя.

— Це не так. Обіцяю, що свого часу я допоможу йому в справжньому світлі побачити те, що ти зробила сьогодні.

— Прошу вас, — благально сказала Келен, — не треба його мучити.

Сестра Верна схрестила руки на грудях і глибоко зітхнула:

— Ти щойно заподіяла йому біль заради порятунку його життя. Чому ж вимагаєш меншого від мене?

По щоці Келен пробігла сльоза.

— Я не буду. І крім того, сумніваюся, що вам вдасться поранити його болючіше.

Сестра Верна кивнула:

— Боюсь, ти права. Але я даю тобі слово особисто простежити за тим, щоб його вчителі не виходили за рамки необхідного. Ні на йоту. Я даю тобі слово сестри Світла.

— Дякую. — Келен опустила погляд на сріблястий кинджал у неї в руці.

Сестра Верна тут же прибрала його в рукав. — Ти хотіла його вбити. Якщо б він сказав «ні», ти б його убила.

Сестра кивнула:

— Якщо б він сказав «ні», біль і божевілля в кінці кінців позбавили б його всього людського. Ти врятувала йому життя. Дякую тобі, Мати-сповідниця… Келен.

Вона попрямувала до дверей, але Келен окликнула її:

— Сестра? Це надовго? Надовго ви його забираєте? Скільки мені доведеться чекати?

Сестра Верна не обернулася.

— Пробач, але я не можу сказати. Стільки, скільки знадобиться. Багато в чому це залежить від нього. Від того, наскільки швидко він вчиться.

Келен вперше посміхнулася:

— Я думаю, ти будеш здивована тим, як швидко він вчиться.

Сестра Верна кивнула:

— Цього-то я і боюся найбільше — знань, які випереджають мудрість.

— Мені здається, його мудрість теж здивує тебе.

— Молюся, щоб ти виявилася права. Прощай, Келен. І не намагайся слідувати за нами, інакше Річард помре.

— І ще одне, сестра. — В голосі Келен прозвучала холодна загроза, і сестра мимоволі поїжилась. — Якщо ти хоч у чомусь збрехала мені, якщо Річард загине, я вистежу кожну з сестер Світу. І уб'ю вас всіх, до єдиної. Але не раніше, ніж ви самі станете благати мене про смерть.

Сестра Верна ще якусь мить забарилася на порозі, потім кивнула і, ні слова не кажучи, вийшла назовні.

Келен вийшла слідом за нею і змішалася з натовпом, дивлячись, як сестра забирається на свого коня. Річард вже був у сідлі. На Келен він навіть не глянув.

Серце її було розбите. Вона хотіла в останній раз побачити його обличчя, але, коли вони рушили, він не обернувся.

Келен звалилася на коліна.

— Річард! Я люблю тебе!

Здавалося, він не почув. Вершники розчинилися в густому снігопаді. Келен сиділа в грязюці, в своїй блакитній весільній сукні, і плакала. Везелен поклала руку їй на плече, втішаючи.

Келен згадала прохання Ричарда: «Знайди Зедда». Вона змусила себе встати.

Всі старійшини були тут. Вона по черзі оглянула їх:

— Я повинна негайно покинути Плем'я Тіни. Я повинна потрапити в Ейдіндріл.

Мені потрібні кілька людей, щоб бути впевненою, що я туди потраплю.

Савідлін виступив вперед:

— Я піду. І мої мисливці теж. Ми можемо взяти всіх, якщо побажаєш, а їх у мене сотня.

Вона поклала руку йому на плече і слабо посміхнулася:

— Ні. Мені не потрібно, щоб це був ти чи твої мисливці. Я візьму тільки трьох. Великий загін приверне зайву увагу. Простіше буде взяти трьох і рухатися швидше. — Келен ткнула пальцем в людину, яка стояла неподалік і мовчки дивився на неї. — Я вибираю тебе, Чандален. — Його брати встали у нього з боків. — І вас, Пріндін і Тоссідін.

Чандален обурено ступив вперед:

— Мене? Чому саме мене?

— Тому що я повинна у що б то не було потрапити в Ейдіндріл. Ти кращий воїн племені. Одного разу Річард сказав, що, якби йому знадобилася людина, яка захищала би йому спину в бою, він вибрав би тебе, незважаючи на те, що ти його ненавидиш. Там, куди ми йдемо, нас чекають великі небезпеки. Якщо ми не впораємося, кожен скаже, що ти просто не надто старався. Всі вирішать, що ти просто знищив Матір-сповідницю, і плем'я відкине тебе. Все плем'я.

Пріндін теж ступив уперед, і його брат став поряд з ним.

— Я йду з тобою. І мій брат теж. Ми допоможемо тобі.

— А я — ні! — Викрикнув Чандален. — Я не піду!

Келен подивилася на Птахолова. Той спокійно витримав її погляд і повернувся до Чандалена. В голосі його зазвучав метал.

— Келен належить Племені Тіни. Ти самий відважний і досвідчений воїн. Твоє завдання — захищати своїх одноплемінників. Кожного з них. І ти це зробиш. Ти підеш з нею. Або ти зараз же покинеш плем'я і більше не повернешся. І ще: якщо ти допустиш, щоб вона загинула, теж можеш не повертатися. А якщо повернешся, то будеш убитий, як та людина, що прийшла на наші землі, пофарбувавши повіки чорним.

Чандалена трясло від люті. Він встромив спис у землю і стиснув кулаки.

— Перед тим як покинути наші землі, я повинен звернутися до добрих духів з проханням дарувати нам удачу. Церемонія триватиме до ранку. Потім ми відправимося.

Всі погляди звернулися на Келен.

— Ми вирушимо через годину. Ти підеш зі мною. За цей час ти повинен встигнути підготуватися.

Келен повернулася і пішла в будинок духів, щоб змінити своє весільне плаття на дорожній костюм і зібрати речі. Везелен зголосилася їй допомогти, і Келен з радістю погодилася.