Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз

25

Кінь майже вибився з сил, але як і раніше мчав галопом. Еді трималася за Зедда, Зедд — за кінську гриву. Під ними ритмічно рухалися м'язи тварини. Пролітаючі мимо дерева зливалися в одну нескінченну стіну. Кінь, не зупиняючись, перелітав через валуни і повалені стовбури.

Скрін нісся слідом на відстані одного биття серця. Він був набагато більший коня і мчав напролом, ламаючи гілки. Зедд чув їх тріск. Він кілька разів валив перед скріном дерева, але скріна це не зупиняло.

Зедд перебрав всі магічні трюки і заклинання. Жодне не спрацювало, але Зедд відмовлявся визнати поразку. Варто змиритися з думкою про нього — і поразка неминуче.

— Боюся, цього разу Володар до нас добрався, — крикнула ззаду Еді.

— Ще ні! Але як він нас знайшов? Кістки скріна приховували тебе роками. Що ж сталося?

Еді нічого не відповіла.

Стежка йшла уздовж колишнього кордону і повертала у бік Серединних Земель.

Зедд порадів, що кордонів більше немає, інакше кінь вбіг би вже прямо в Підземний світ. Але так чи інакше ці гонки не можуть тривати до безкінечності. Зрештою скрін їх наздожене. Є кордон чи ні, вони все одно попадуть в Підземний світ, де їх чекатиме Володар.

«Думай», — наказав собі Зедд.

За допомогою магії він додав коню сил і витривалості, але розумів, що серце, легені і м'язи тварини все одно не зможуть довго витримувати все зростаюче навантаження. Він сам уже відчував себе як загнана коняка.

Це не могло тривати довго.

Зедд залишив безплідні спроби зупинити скріна. Треба як слід все обдумати. Хоча і це небезпечно — не виключено, що до цих пір вони живі тільки тому, що його зусилля зберігали дистанцію між конем і скріном.

Йому здалося, що зліва майнув зелений вогник. Такий відтінок зеленого Зедд бачив тільки в одному місці: на кордоні. На кордоні Підземного світу.

Це неможливо, подумав він. Копита коня вибивали швидку дріб.

— Еді! У тебе є якась річ, яку скрін здатний відчувати?

— Наприклад?

— Звідки я знаю! Все, що завгодно! Він щось відчуває. Щось пов'язане з Підземним світом.

— У мене нічого немає. Він напевно знайшов нас по кістках в моєму домі.

— Але ж саме вони приховували тебе стільки років! Зліва промайнув ще один спалах. На цей раз помилитися було не можна. Потім — справа. І знову зліва.

— Зедд! Схоже, скрін викликає Підземний світ. Він хоче загнати нас туди!

«Кістки!»

— Хіба він на це здатний?

— Так, — слабким голосом відповіла Еді.

— Прокляття! — Пробурмотів Зедд в летячий назустріч вітер.

Між деревами замиготів цілий ланцюжок зелених вогнів. Вони наближалися.

Треба негайно щось придумати, інакше — смерть.

«Думай!»

Раптово зелені вогники злилися в дві світні стіни по обидва боки від стежки. Почувся глухий удар. Кінь мчав по вузькому коридору, стінки якого поступово зближувалися.

Кістки.

Кістки скріна.

— Еді! Дай намисто, яке у тебе на шиї!

Зелені стіни невідворотно змикалися. Часу немає.

Це єдиний шанс.

Еді зняла з себе намисто і знову вчепилася в Зедда.

Рука її була слизькою від крові. Зедд рвонув з шиї своє намисто і взяв обидва в одну руку.

— Якщо це не спрацює, прощай, Еді. Мені завжди було приємно перебувати в твоєму суспільстві!

— Що ти збираєшся робити?

— Тримайся міцніше!

Стіни стикалися. Зедд нахилився вперед і послав коню уявну команду. Той різко зупинився і, розпушити землю копитами, відскочив в бік. До кордону Підземного світу залишалися лічені кроки.

Зедд розмахнувся і шпурнув обидва намиста, в кожному з яких була кісточка скріна, прямо в зелене мерехтіння.

Скрін проскочив мимо. Не зупиняючись, він кинувся слідом за намистами прямо в Підземний світ. Блиснув спалах, пролунав тріск, і скрін зник, а з нім і зелене сяйво. Ліс потемнів. Насталу тишу порушувало лише хрипке дихання людей.

Еді стомлено уткнулась Зедду в спину.

— Ти бути правий, старий. Твоє життя — суцільна низка відчайдушних вчинків.

Зедд погладив її по коліну і зістрибнув з коня. Бідна тварина ледь трималося на ногах. Зедд вдихнув в змученого коня ще трохи сил і подумки передав йому свою подяку. Притулившись щокою до кінської морди, він закрив очі і постояв так, відпочиваючи. Потім Зедд повернувся до Еді.

Завдана скріном рана все ще кровоточила. На широкій спині коня чаклунка здавалася зовсім крихітною. Опущені плечі і поникла голова тільки підсилювали це враження. Вона навіть не поворухнулася, коли Зедд почав оглядати рану.

— Я бути повною дурепою, — прошепотіла чаклунка. — Поки я думала, що ховалася під носом у Володаря, він ховався під носом у мене. Всі ці роки.

— Втішся тим, що він все одно не отримав з цього ніякої вигоди. Його зусилля пропали даремно. А тепер постарайся не рухатися. Я займуся твоєю раною.

— У нас немає часу. Ми повинні повертатися. Мені треба забрати кістки.

— Я сказав, постарайся не рухатися.

— Нам потрібно поспішати. Зедд сердито нахмурився.

— Як тільки я закінчу, ми одразу вирушимо в дорогу. Але кінь втомився і здатний йти тільки кроком. Я піду пішки, а ти залишайся в сідлі. А тепер сиди спокійно, інакше ми пробудемо тут всю ніч.

До будиночка вони дісталися тільки перед світанком. Це було сумне видовище.

Скрін розвалив його буквально на колоди. Мужньо, не звертаючи уваги на руйнування, Еді почала ритися в уламках, крок за кроком пробираючись туди, де вони в останній раз бачили круглий талісман, зроблений з кістки скріна.

Зедд вивчав сліди навколо будинку, коли Еді покликала його.

— Іди сюди і допоможи мені знайти ту круглу кістку, чарівник!

— Не думаю, що тобі вдасться її знайти, — відгукнувся Зедд, переступаючи через колоду.

Еді відкинула в сторону зламану дошку.

— Вона десь тут. — Чаклунка зупинилася і озирнулася через плече. Що ти сказав? Чому мені не вдасться її знайти?

— Тут хтось побував.

Еді обвела поглядом руїни.

— Ти впевнений?

— Я бачив сліди. — Зедд показав рукою. — І ці сліди — не наші.

Еді впустила кістки, які зібрала по дорозі.

— Чиї?

Зедд сперся рукою об зламану балку.

— Поняття не маю. Сліди належать жінці, це все, що я можу сказати.

Думаю, вона забрала талісман.

Еді почала запекло ритися в уламках, але скоро залишила це заняття.

— Ти маєш рацію, старий. Талісман зник. — Вона завмерла, немов до чогось прислухаючись. — Прокляті, — прошипіла вона нарешті. — Ти рано сказав, що зусилля Володаря були марні.

— Боюся, що так. — Зедд витер об одяг забруднену долоню. — Мабуть, краще забратися звідси якнайшвидше. І подалі.

Еді нахилилася до нього і тихо, але твердо сказала:

— Зедд, ми повинні знайти цю кістку. Це може бути дуже важливо для завіси.

— Вона замела сліди за допомогою магії. У мене немає ні найменшого уявлення, куди могла податися ця жінка. Я бачив тільки один відбиток ноги.

Треба йти: Володар, безумовно, передбачив, що ми захочемо повернутися.

Я теж скористаюся магією, щоб замести наші сліди. Ніхто не повинен знати, куди ми підемо.

— Ти бути впевненим, що це спрацює? Схоже, Володар прекрасно обізнаний, де ми знаходимося.

— Він відстежував нас по намистах. Тепер Володар сліпий щодо нас. Але залишатися тут все одно небезпечно. Той, хто забрав кістку, може стати очима Володаря.

Еді опустила голову і закрила очі.

— Прости мене, Зедд, що так вийшло. Це все через мою дурість.

— Дурниці! Всього не передбачиш. Не можна пройти по життю, ні разу не спіткнувшись. Найголовніше — не зав'язнути в грязі і не повторювати колишніх помилок.

— Але цей талісман бути дуже важливим!

— Він пропав, Еді. Зараз з цим уже нічого не поробиш. Принаймні ми обдурили Володаря, він до нас не добрався. Але краще поквапитися.

Еді почала збирати загублені кістки.

— Я зараз.

— Нам не можна нічого брати, — спокійно сказав Зедд. Вона випросталась.

— Я повинна забрати кістки. У них зосереджена важлива магія.

Зедд м'яко взяв її руку.

— Володар знав, де ми знаходимося, бо стежив за намистами.

Решта кісток теж можуть нас видати. Ми не маємо права ризикувати.

Залишати їх тут теж небезпечно: вони можуть потрапити в недобрі руки. Боюся, Еді, що доведеться знищити твою колекцію.

Еді відкрила рот, але довго не могла знайти слів.

— Я їх не залишу. Вони бути дуже важливими. Їх було неймовірно важко зібрати. Це зайняло роки. Володар не міг помітити їх всі. Мені довелося гори звернути, щоб знайти ці кістки.

Зедд поплескав її по зап'ясті:

— Еді, якщо Володар хотів, щоб у тебе була кістка, призначена тобі, ти навряд чи знайшла б її на дорозі. Вона повинна була дістатися тобі нелегко, щоб ти берегла її як зіницю ока і ніколи з нею не розлучалася.

Еді відсмикнула руку.

— З таким же успіхом він міг відмітити все, що завгодно! Чому ти впевнений, що твого коня не підсунув тобі якийсь проклятий?

— Тому що я відмовився від того, якого мені пропонували, — посміхнувся Зедд. — І взяв іншого.

Очі Еді наповнилися сльозами.

— Прошу тебе, Зедд, — прошепотіла вона. — Ці кістки — все, що в мене є.

З їх допомогою я сподівалася докричатися до Пела.

— Я допоможу тобі передати послання Пелу. Я дав тобі слово. Але ти обрала невірний шлях. Я тобі покажу інший.

Еді з надією зробила крок до нього.

— Який?

Зедд співчутливо подивився на неї.

— Я знаю спосіб на короткий час закликати духів через завісу і говорити з ними. Навіть якщо мені не вдасться викликати саме Пела, послання я зможу передати. Тільки, Еді, будь ласка, послухай мене: цього не можна робити зараз. Потрібно почекати, поки завіса не буде відновлена.

Її тремтячі пальці торкнулися його руки.

— Як? Як викликати духа?

— Це можливо. Більшого тобі не варто знати.

— Скажи. — Вона міцно стиснула його руку. — Я повинна переконатися, що ти не брешеш. Я повинна знати, як це зробити.

Зедд надовго задумався. За допомогою хмарного Каменя він закликав дух свого батька і дух своєї матері, але вони попередили його, що таким чином можна пошкодити завісу. Значить, зараз відкривати духам дорогу в цей світ небезпечно подвійно. Крім того, невідомо ще, не прослизне чи хто слідом, а в світі і без того вже досить породжень тьми…

А що стосується Еді… Навіть незважаючи на те що вона — чаклунка, знати про цю властивість хмарного Каменя їй не дозволено. Цю таємницю, так само як і багато інших, чарівники зобов'язані свято берегти. На серці у Зедда було важко, але обов'язок є обов'язок.

— Тобі доведеться повірити мені на слово. Присягаюся, що я в стані тобі допомогти, і коли загроза мине, я це зроблю.

— Але як?! — Наполягала Еді, не відпускаючи його руки. — Ти впевнений, що це можливо? Звідки ти знаєш, як це зробити?

Зедд гордо розправив плечі.

— Я — Чарівник першого рангу.

— Але ти впевнений?

— Еді, я дав тобі слово, а я не розкидаюся обіцянками. Звичайно, я не впевнений повністю, але сподіваюся, що в мене вийде. Зараз ми зобов'язані використовувати наші знання, щоб зупинити Володаря. Завіса повинна бути відновлена. Від нас залежить безпека всіх у цьому світі. Особисті справи можуть і почекати. Якщо я зараз буду викликати духів, наслідки будуть жахливі; аж до того, що я своїми руками можу остаточно розірвати завісу.

Вона відпустила його руку і поправила сиве пасмо, що впало на обличчя.

— Пробач, Зедд. Звичайно, ти правий. Я багато років вивчала переплетення двох світів. Мені слід було б бути розумнішою. Прости.

Зедд посміхнувся і обійняв її за плечі.

— Я радий, що ти не відступаєшся від того, що для тебе важливо. Це означає, що ти людина честі. Немає кращого союзника, ніж людина честі.

— І все ж… — Еді з тугою глянула на жалюгідні руїни свого житла.

— Я збирала їх все життя. Я охороняла їх і піклувалася про них. Люди, які віддали їх мені, вважали, що я гідна довіри.

Зедд взяв її під руку і повів геть.

— Перш за все вони мали на увазі, що ти використовуєш свій дар для захисту тих, хто його не має. На це сподівалися ті, хто писав пророцтва. Тобі не випадково довелося жити саме в цьому місці і саме в цей час. Ось яку довіру ти повинна виправдати.

Вона кивнула, спираючись на його руку.

— Зедд, мені здається, пропали ще деякі з моїх кісток.

— Я знаю.

— У поганих руках вони будуть дуже небезпечні.

— І це я знаю.

— І що ж ти думаєш робити?

— Те, про що говорять пророцтва. Є тільки один шлях, який дає нас шанс замкнути завісу.

— І що ж це за шлях, старий?

— Ми повинні допомогти Річарду, бо в пророцтвах сказано, що він єдиний, хто здатний замкнути завісу.

Над руїнами будинку злетіло руде полум'я, але ні Зедд, ні Еді не обернулися.