Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз

48

Вже темніє! Скоро ми зустрінемося з твоїми людьми, які проведуть нас в Палац? Дю Шайю обернулася, відкинувши волосся з лоба. Вона вела коня на поводу.

Річард втомився від її скарг і, коли Дю Шайю заявила, що не бажає більше їхати верхи, не став заперечувати. Він і сам вирішив трохи пройтися. Позаду них їхала верхи сестра Верна.

— Дуже скоро. — Холодний тон Дю Шайю спантеличив Річарда.

Як тільки вони ступили на землю бака-бан-мана, її ставлення до Річарда стало змінюватися. У поведінці Дю Шайю з'явилися гордовитість і відчуженість.

Сестра Верна не зводила з неї очей, але й Дю Шайю, в свою чергу, стежила за сестрою. Річарду вони нагадували двох розлючених котів.

Він не міг зрозуміти, що трапилося. Очевидно, сестра Верна зробила якесь неприємне відкриття. Поглянувши на сестру, він зрозумів, що зараз вона налаштовується на свій Хань.

Несподівано Дю Шайю повернула на вузьку стежку, яка петляла серед болота, зарослого очеретом і дрібним чагарником, усипаним жовтими і рожевими квітами. Коли вони виїхали на галявину, Дю Шайю зупинилася.

— Мої люди зараз прийдуть сюди. Почекай трохи, чарівник.

— Мене звати Річард, — різко відповів він. — І я врятував тобі життя. Не забула?

Дю Шайю задумливо подивилася на нього.

— Будь ласка, не думай, ніби я не вдячна тобі за все, що ти зробив.

Пам'ять про твою доброту назавжди залишиться в моєму серці. — Річард вловив в її інтонаціях щось схоже на жаль. — Але все ж ти залишаєшся чарівником.

Жди тут.

Вона різко повернулася і зникла в гущавині. Сестра Верна спішилася.

— Здається, вона збирається вбити тебе, — повідомила вона так буденно, ніби мова йшла про те, що завтра буде дощ.

Річард обурено подивився на сестру Верну.

— Але ж я врятував їй життя!

— Для цих людей ти — чарівник, а чарівників вони вбивають.

Як не сумно, але схоже було, що вона говорить правду.

— Якщо так, сестра, — сказав він, — скористайся своїм Хань, щоб запобігти кровопролиттю!

— Вона й сама може скористатися Хань. Ось чому ми, сестри, завжди уникали цих людей. Вони здатні закликати Хань, але якось по-особливому, і ми не знаємо, як вони це роблять. Я вже пробувала, але всі мої чари розсіюються як дим. До того ж Дю Шайю відчуває, що я роблю, і заважає мені. Я тебе попереджала, що ці люди небезпечні. Всю дорогу я намагалася зірвати її витівку. Але мої зусилля ні до чого не привели.

Річард зціпив зуби. Його рука мимоволі потяглася до руків'я Меча Істини, і він відчув виходячу від меча лють.

— Я не бажаю більше нікого вбивати!

— Гаразд. Але тільки не стримуй гнів магії. Він допоможе тобі, якщо ти хочеш залишитися в живих. Вони вже оточують нас, я це відчуваю!

Річарду стало не по собі. Він нікому не бажав зла, але події прийняли несподіваний оборот. Не для того ж він врятував Дю Шайю, щоб боротися з її народом!

— Все-таки краще тобі вдатися до свого Хань, сестра Верна. Я Шукач Істини, а не вбивця.

Сестра зробила крок до нього. Їй насилу вдавалося зберігати спокій.

— Річард, мій Хань зараз даремний. Дю Шайю знає, як протистояти моїм чарам. Прошу тебе, захисти себе сам!

— А може, ти просто не хочеш допомогти мені через те, що я порушив вашу угоду з маженді? — З підозрою в голосі запитав Річард. — Може, тобі цікаво подивитися, як я тепер буду викручуватися? Вона сумно похитала головою:

— Невже ти думаєш, Річард, що я півжиття витратила для того лише, щоб помилуватися, як тебе вб'ють? І ти віриш, що я не перешкодила б їм, якби могла? Невже ти про мене настільки низької думки?

Річард замислився. Мабуть, вона не бреше. Він заперечливо похитав головою і спитав, вдивляючись в темряву:

— Скільки їх?

— Людей тридцять.

— Тридцять?! — Він сплеснув руками. — Але що ж я зможу зробити проти тридцяти чоловік?

Сестра повернулася обличчям до лісу і простягла руки. І тут же порив вітру жбурнув в зарості хмари пилу.

— Це їх затримає, але не зупинить, — обернувшись, сказала вона і продовжила після паузи:

— Річард, я знову звернулася до свого Хань, щоб знайти відповідь.

Єдине, що я дізналася: тобі допоможе вціліти пророцтво. Ти назвав себе Несучим смерть, значить, пророцтво — про тебе. Тільки воно допоможе тобі впоратися з ворогами. В цьому пророцтві говориться, що Несучий смерть здатний закликати мертвих і воскресити минуле. Ось, що ти повинен зробити, якщо хочеш залишитися в живих.

— Мені належить битися з цілим загоном, а ти пропонуєш мені розгадувати загадки! — Обурився він. — Я ж казав, що не розумію цих слів. Якщо хочеш допомогти, скажи краще що-небудь зрозуміле.

Вона відвернулася і пішла до стриножених коней.

— Добре. Іноді зміст древніх пророцтв можна осягнути миттєво, шляхом осяяння. Але осяяння це дається не кожному. Тут мова явно йде про тебе, значить, тебе має відвідати осяяння. — Вона допитливо подивилася на Річарда.

— Пам'ятаєш, коли я застерегла тебе від цих людей, ти сказав, що тут ти не мій учень, але Шукач Істини. А Шукачеві має допомогти пророцтво. Ти сам створив це положення, і тільки ти зможеш знайти з нього вихід.

Поки вона заспокоювала коней, Річард розмірковував над її словами. Він вже не раз намагався збагнути сенс пророцтва. Іноді йому навіть здавалося, що він близький до розгадки. Але всякий раз сенс вислизав від нього. Він добре знав магічні властивості меча і свої власні можливості. Якщо він бився з ворогом один на один, він був непереможний. Але він — лише людина. А ворогів багато, не можна ж одним, нехай навіть чарівним, мечем вразити відразу всіх.

— А вони гарні бійці? — Запитав він.

— Бака-бан-мана не знають собі рівних. Це добірні воїни, майстри клинка, які тренуються щодня, зі світанку до заходу, і щоночі при місячному світлі. Військове мистецтво для них — культ. В Танімурі я бачила одного їх мечоносців, який зарубав п'ятдесят збройних стражників. Вони б'ються, як духи. Деякі вірять в те, що вони і є духи.

— Ну от, втішила, — пробурчав Річард.

— Річард, — вона відвела погляд, — я знаю, ми відчуваємо і думаємо по-різному. Ми з різних світів і не дуже любимо один одного. Але я прошу тебе зрозуміти, що справа тут не в моїй впертості. Ти вірно тоді сказав, що дієш як Шукач, а не як мій учень. Я не знаю як, але це теж пов'язано з пророцтвом. Головна роль зараз належить тобі. Я глядачка. Якщо загинеш ти, то, можливо, загину і я. — Вона подивилася на нього. — Я не знаю, як тобі допомогти. Вони оточили нас і стежать за нами.

Якщо я спробую втрутитися, вони вб'ють мене. Це пророцтво — про тебе. Про тебе і про народ бака-бан-мана. До мене воно не відноситься. Я не знаю сенс пророцтва, і, бачу, ти теж не знаєш. Просто пам'ятай про нього, і в потрібний момент воно допоможе тобі. Спробуй закликати свій Хань, якщо тобі це вдасться. Річард стояв, схрестивши руки на грудях. — Добре, сестра, я спробую. Шкода, що я погано вмію розгадувати такі загадки. І — якщо мене вб'ють — спасибі тобі за все.

Він подивився на небо, на щільний шар хмар, приховував місяць. Темрява на руку його ворогів. Ну що ж, темрява може стати і його перевагою.

Раніше, вдома, він був лісовим провідником, і нічний ліс не лякав його.

Нічний ліс — його стихія. Він не прийме їх правил гри. Крадькома, він відійшов від сестри і, причаївшись, став тінню.

Перший, кого він виявив, дивився в іншу сторону. Мовчазний і нерухомий, Річард стежив за темною фігурою в просторому одязі, що стояла, схиливши коліно, і спостерігала за сестрою.

Затамувавши подих, він короткими перебіжками наближався до супротивника. Ось він вже на відстані витягнутої руки. На відстані дюйма.

Річард завмер. Противник схопився, але він був вже дуже близько. Він відкинув убік лежало на землі спис і, одним ударом оглушивши ворожого воїна, поспішив сховатися, поки той не підняв тривогу.

«Ну що ж, — подумав Річард, — поки принаймні обійшлося без кровопролиття».

З темряви з'явився ще один чоловік… Другий… Третій… Річард зрозумів, що він оточений.

Одягнені в деревного кольору туніки, вони були практично невиразні в лісовій гущавині. Їхні обличчя приховували маски. Лише темні очі блищали у вузьких прорізах. І ці очі виражали похмуру рішучість.

Бігти було нікуди. Два кільця воїнів бака-бан-мана повільно кружляли навколо нього. Він обвів поглядом околиці. Може, все-таки вдасться обійтися без вбивств?

— Хто з вас буде говорити? — Запитав він. Воїни з внутрішнього кільця кинули запасні списи на землю, вістрями до Річарда. Не відводячи від нього поглядів, кожен взяв у руки по спису. Ті, що стояли подалі, опустили щити і списи на землю і по черзі торкнулися руків'я мечів.

В такт якомусь древньому заклинанню обидва кільця воїнів повільно почали рухатися по колу.

— Хто з вас буде говорити? — Знову запитав він, уважно стежачи за їх рухами.

З туману з'явилася темна постать, одягнена в довгі одягу.

— Я — Дю Шайю. Я буду говорити від імені всіх бака-бан-мана.

Річард відмовлявся вірити власним очам.

— Дю Шайю, я врятував тобі життя! Чому ж ти хочеш мене вбити?

— Бака-бан-мана не хочуть вбивати тебе, але за те, що зневажив ти наші землі, ти будеш страчений.

— Дю Шайю, у мене і в думках не було оскверняти ваші землі!

— Чаклуни відібрали у нас землю. Вони порушили наші закони. Ти — чаклун, і на тобі — гріхи інших чаклунів. У тебе на тілі — клеймо. Ми змушені це зробити. Ти стоїш в колі. Ти повинен померти.

— Дю Шайю, я ж казав тобі, що хочу припинити вбивства!

— Легко говорити, що ти хочеш припинити вбивства, коли вбити збираються тебе.

— Та як ти смієш? Я хотів зупинити вбивства! Я ризикував життям, щоб врятувати тебе!

— Я пам'ятаю, Річард, — тихо сказала вона, — і я завжди буду тобі вдячна.

Якби ти мене попросив, я б народила тобі синів. Я могла б померти за тебе.

Для нашого народу ти назавжди залишишся героєм. Я пришию до свого плаття ще одну молитовну стрічку, щоб духи були милостиві до тебе. Але ти — чаклун.

Таке веління наших предків: ми повинні вбивати кожного чаклуна, який ступить на нашу землю, інакше Дух Тьми поглине весь світ, і все живе загине.

— Але не можна ж вбивати всіх чарівників! Цьому пора покласти край!

— Через твої слова вбивства не припиняться. Їх може зупинити лише одне: ми повинні танцювати танець духів.

— Я не зрозумів тебе, Дю Шайю!

— Якщо ми не вб'ємо тебе, Дух Тьми вирветься на свободу.

Річард підняв спис.

— Дю Шайю, я не хочу вбивати нікого з вас, але мені доведеться захищатися.

Будь ласка, зупиніться зараз, поки ще не пролилася кров. Не змушуй мене вбивати. Будь ласка!

— Якби ти спробував бігти, ми вразили б тебе в спину, але, якщо вже ти вважав за краще залишитися, ти заслужив право зустрітися з воїнами лицем до лиця. Ти все одно помреш, як померли всі, кого ми захопили в полон. Якщо ти не будеш опиратися, ти помреш швидко і не будеш страждати. Даю тобі слово.

Вона змахнула рукою, і знову зазвучали стародавні заклинання. Воїни з зовнішнього кільця оголили мечі — довгі, темні, з кривими лезами, що розширювалися до кінця. Повільно рухаючись по колу, воїни перекидали мечі з руки в руку. Ті, що були ближче до Річарда, почали так само гратись списами. Зламавши древко списа об коліно, Річард оголив меч. Повітря наповнився магічним дзвоном.

— Не роби цього, Дю Шайю! Давай зупинимося, поки ніхто не постраждав!

— Не чини опір, чаклун, і ми подаруємо тобі швидку смерть. Ти заслужив подібну милість.

Спів набирав силу, і воїни рухалися все швидше в такт древньому заклинанню. Річард важко зітхнув і з ненавистю глянув на Дю Шайю, що стояла на камені.

— Дю Шайю! Я знімаю з себе відповідальність за те, що зараз станеться! Ти сама цього хотіла. Ти будеш за це відповідати!

— Нас багато. Ти один. Прости, Річард, — ласкаво сказала вона.

— Тільки дурні можуть бути настільки самовпевнені, Дю Шайю. Не можна всерйоз думати, що все вирішує число. Ви не можете всі кинутися на мене одночасно. Bи можете нападати тільки по одному, по двоє чи по троє. Ти помилилася, Дю Шайю.

— Річард і сам не розумів, звідки до нього прийшло це знання.

У місячному світлі він побачив, як кивнула Дю Шайю.

— Ти зрозумів танець смерті, чаклун.

— Я не чаклун, Дю Шайю! Я Річард, Шукач Істини. Я не по своїй волі йду з сестрою вчитися чаклунства. Я полонений, і ти це знаєш. Але я буду захищатися.

— Духи свідки, мені шкода тебе, Шукач Річард, але ти повинен померти.

— Не шкодуй мене, Дю Шайю. Шкодуй тих бака-бан-мана, які помруть сьогодні вночі ні за що.

— Ти не бачив бака-бан-мана в бою. Ти навіть не торкнешся нас. Тільки ти відчуєш сьогодні дотик сталі. Тобі не доведеться шкодувати, що ти когось вбив. Річард вивільнив магію меча, магію люті. Воїни співали і рухалися ще швидше. Буря гніву громом оглушила його. Але, навіть закликавши всю силу клинка, він розумів, що цього недостатньо. Занадто багато ворогів. Занадто вправні противники. Він знову закликав магію, але такої люті навіть він винести не міг. На мить у нього зупинилося дихання. Оточений ворогами, він повільно підніс холодний клинок до вкритого потом лоба.

— О клинок, будь справедливий сьогодні, — прошепотів він.

Не усвідомлюючи, що робить, Річард скинув з себе сорочку, щоб вона не заважала рухам. І знову здивувався: взагалі так правильно, але ж він не збирався цього робити? Схоже, хтось йому підказав. І знову, немов підкоряючись чиїйсь волі, він зосередився на острівці спокою і закликав свій Хань.

«Скористайся тим, що маєш, — почув він внутрішній голос. Скористайся тим, що тут. Не думай ні про що».

І тут Річард згадав, як стояв на Хмарному Камені. На цьому камені стояло багато чарівників ще до нього, ще до Зедда. І тоді, стоячи на камені, він немов сам пережив те, що переживали ті, що стояли на цьому камені колись. Він відчував, як вони, і бачив, як вони, і зрозумів, як діє магія.

Тепер він знав сенс пророцтва.

Раніше він користувався Мечем Істини, не замислюючись про природу його магії. Але ж цей меч побував у багатьох руках. Клинок зберігав пам'ять про кожнен поєдинок кожного Шукача. А значить, він, Річард, володів тепер військовим мистецтвом сотень і сотень чоловіків і жінок, сотень і сотень добрих людей і злих людей.

З кола вийшов перший боєць.

«Будь пір'їнкою, а не. Каменем. Лети по волі вітру».

І коли воїн кинувся на Річарда, його наче вітром віднесло в сторону.

Ні, Річард не став наносити удар, він просто підкорився магії меча. І противник, пролетівши повз, впав на землю.

Його місце тут же зайняв новий.

І знову Річард ухилився і, коли нападник виявився досить близько, мечем перерубав ратище його списа.

Ще один ворог напав ззаду. Річард збив його з ніг.

Він цілком віддався у владу магії меча і не замислювався більше, що робити. Все виходило само собою. Він лише намагався стримувати лють клинка — він не хотів нікого вбивати.

Чим швидше нападали вороги, тим швидше діяв Річард. Він маневрував, ухиляючись від ударів, намагаючись обеззброїти бійців бака-бан-мана, не вбивав їх. Нарешті він визнав, що цього достатньо. — Дю Шайю! — Крикнув Річард. — Зупини їх, поки ніхто не постраждав!

Це було помилкою. Варто було йому на мить відволіктися від битви, як списоносець мало не завдав йому удару. Загроза посилила лють магії. Але… Річард міг би вбити нападника. Він не вбив його. Ударом меча він відрубав воїну руку. Пролунав крик.

Жіночий крик.

Він знав, що серед воїнів бака-бан-мана є жінки. Але що робити? Якщо він перестане захищатися, вони вб'ють його. Перша кров підігріла лють, і тепер його охопило бажання вбивати. Адже він просив, щоб вони зупинилися. Але вони не побажали зупинятися…

Він розрубував списи, але вороги хапали нові і знову нападали на нього. Він ухилявся від них так, наче був тінню. Він прагнув зберегти сили і вимотував противника в безплідній боротьбі.

Тепер уже і воїни з зовнішнього кільця зупинилися і, граючи мечами стали — наступати на нього. Їм давали дорогу списники. Не чекаючи, поки мечоносці наблизяться до нього, Річард сам пішов їм назустріч. Вороги відступили в подиві, коли Меч Істини поламав леза двох мечів.

— Дю Шайю, прошу тебе! — Знову крикнув він. — Я Не хочу нікого вбивати!

Жодної відповіді.

Мечоносці рухалися набагато швидше тих, що з списами. Відвернувшись лише на мить, він здійснив ще одну небезпечну помилку. Раптово він відчув біль у боці. Він навіть не помітив, хто завдав удару, і лише інстинкт врятував його від вірної смерті. Поранення було легким.

Тепер, коли пролилася його кров, магія меча ще посилила гнів Ричарда, а його майстерність зросла, помножене на майстерність тих, хто раніше володів Мечем Істини. Тих, хто був немов незримо присутній тут разом з ним. Він дав ворогам можливість одуматися, але тепер шляху назад не було.

Він став Несучим смерть.

Він дав волю люті і перестав стримувати магію меча.

Він сам почав танець смерті.

Більше жоден ворожий меч не зачепив Річарда. Він відбивав удари так, наче робив це вже тисячі і тисячі разів. Так, наче був кращим воїном на світі.

Кожне напад тепер неминуче закінчувалося смертю нападника. Він бачив, як падали замертво вороги — чоловіки і жінки. Бачив кров, струмуючу по землі. Перед ним розгорталася нескінченна і страшна картина вбивства.

Коли на нього напали відразу двоє, він сам не помітив, як в лівій руці у нього опинився ніж. Одному він перерізав горло, другого зарубав мечем. І обидва впали мертвими.

Тиша настала раптово. Ніхто більше не рухався навколо Річарда. Одна тільки жінка стояла на колінах, намагаючись підвестися. Коли їй вдалося встати, вона витягла з-за пояса кинджал і з криком кинулася на нього.

Він продовжував стояти, немов статуя. Жінка занесла ніж. Меч Істини вразив її в серце.

Так, він був Несучим смерть, і це була воістину смертельна битва.

Річард в люті подивився на Дю Шайю, яка все так же стояла на камені.

Вона спустилася до нього з непокритою головою, схилила коліно і опустила голову.

Не тямлячи себе від гніву, він підійшов до неї і приставив до її горла вістря меча.

Дю Шайю подивилася йому в очі.

— Прийшов Кахарін!

— Хто це, Кахарін?

— Той, хто танцює танець духів, — відповіла вона, пильно дивлячись на Річарда.

— Танцює танець духів, — машинально повторив він.

Тепер він все зрозумів. Адже він брав участь у цьому танці смерті разом з духами тих, хто володів мечем до нього. Він закликав мертвих, викликав духів тих, що пішли! Річард ледь не засміявся.

— Я ніколи не пробачу тебе, Дю Шайю, — сказав він. — Не прощу того, що ти змусила мене вбити їх. Я врятував тобі життя тому, що вбивства ненависні мені, а ти змусила мене пролити кров тридцяти чоловік!

— Прости, о Кахарін, — відповіла вона, — що з моєї вини ти взяв на себе такий тягар! Але лише кров тридцяти бака-бан-мана могла зупинити вбивства.

Тільки так ми могли послужити духам.

— Як можна служити духам, вбиваючи?

— Коли чаклуни захопили нашу землю, вони вигнали нас в ці місця. Тоді вони веліли нам навчити Кахаріна, танцюючого з духами. Тільки Кахарін може перешкодити Духу Тьми захопити світ живих. Кахарін же прийде в світ подібно дитині, яку треба навчити. Ми повинні зробити частину цієї справи: навчити його танцю духів. Хіба ти нічому не навчився цієї ночі? — Річард мовчки кивнув. — Я хранителька заповідей нашого народу. Ми повинні були навчити тебе.

Якби ми не прислухалися до слів пророцтва, Кахарін не пізнав би самого себе і залишився б беззахисним перед силами смерті. Ми стали жертвою маженді, щоб завжди пам'ятати про наш обов'язок і зберегти своє бойове мистецтво.

Чаклунки з того боку допомагали маженді. Вони зробили так, щоб нам не було куди бігти, щоб нам постійно щось загрожувало і щоб ми не забули про свій обов'язок. Нам було передбачено, що поява Кахаріна призведе до смерті тридцяти бака-бан-мана і буде супроводжуватися танцем духів. І ще було передбачено, що, коли він з'явиться, ми повинні підкоритися йому. Ми перестанемо бути вільними людьми і будемо коритися його волі. Твоєї волі, Кахарін. Ще ми знали, що кожного року одна з нас, в молитовному платті, повинна відправлятися на нашу землю, молитися духам, і тоді нам буде посланий Кахарін, який поверне нам нашу землю, якщо ми виконаємо свій обов'язок. Річард стояв, як уві сні.

— Цієї ночі ти забрала в мене щось дуже дороге, Дю Шайю, — промовив він нарешті. Вона піднялася на ноги.

— Не говори мені про втрати, Кахарін. Мої п'ять чоловіків, яких любила я і любили мої діти, з якими ми не бачилися відтоді, як мене захопили в полон, були серед тих, кого ти вбив.

Річард впав на коліна.

— Прости мене, Дю Шайю! Вона поклала руку йому на голову.

— Для мене честь бути жінкою, присвяченою духам, саме тепер, коли з'явився Кахарін. Я повинна представити тебе моєму народу. Але і ти повинен повернути нам нашу землю, як було передбачено пророками.

Річард підняв голову.

— А хіба було передбачено, що саме я повинен повернути вам вашу землю?

Вона похитала головою.

— Тільки те, що ми повинні допомогти тобі, а ти допоможеш нам. Наказуй, Кахарін.

— Я наказую, — тихо сказав він, — припинити вбивства. Я дав тобі чарівний свисток, щоб встановити мир з маженді. Крім того, тобі потрібно буде виконати обіцянку і знайти нам провідника до Палацу пророків.

Не піднімаючи голови, Дю Шайю клацнула пальцями. Вперше Річард зауважив, що навколо галявини зібралися люди. Вони стояли на колінах, схиливши голови. По сигналу Дю Шайю кілька людей встали і пішли до них.

— Проведіть його у великий кам'яний будинок, — веліла Дю Шайю.

Річард подивився їй в очі.

— Пробач, що я вбив твоїх чоловіків. Я не хотів цього. Її очі стали такими ж бездонними, як у сестри Верни, відьми Шоти або у Келен. Він знав, що так буває у тих, хто відзначений даром. Вона посміхнулася. Як вона могла посміхатися зараз?

— Вони були найбільш гідними з бійців бака-бан-мана, — сказала вона. — Їм випала честь навчати Кахаріна. Вони віддали свої життя заради свого народу. Вони увінчали себе славою і будуть жити в наших легендах. — Вона торкнулася рукою його оголених грудей. — Тепер моїм чоловіком будеш ти!

Річард здивовано втупився на неї:

— Що?

— Я ношу молитовне сукню. Я жінка, присвячена духам. А ти — Кахарін.

Ти мій чоловік по древньому закону.

Річард похитав головою:

— Але я не можу. У мене вже є…

Він осікся. Келен прогнала його. У нього нікого немає.

Вона знизала плечима:

— Могло бути й гірше. Остання жінка, яка носила молитовну сукню, була зморшкуватою, беззубою старою. Я сподіваюся, тобі приємно дивитися на мене, і я зможу принести радість твоєму серцю. Але я повинна належати Кахаріну, і ні ти, ні я не можемо змінити це.

— Ні! — Річард озирнувся, побачив свою сорочку і знову надів її.

Сестра Верна, що стояла на краю галявини, насторожено стежила за ним. Він повернувся до Дю Шайю:

— Зараз у мене є інші справи. З вбивствами покінчено. Ми з сестрою Вірною повинні потрапити до Палацу. Дю Шайю поцілувала його в щоку. — До зустрічі, Річард Шукач, Кахарін і мій чоловік!