Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз

16

Вісім оголених чоловіків і Келен, теж оголена, сиділи на підлозі, утворюючи кільце. Річард сидів ліворуч від Келен, і його тіло, як і у всіх інших, все було вкрите чорною і білою глиною, крім невеликого кружка на грудях.

У тьмяному світлі вогнища Келен бачила химерні візерунки у нього на обличчі: така маска була у кожного і призначалася для того, щоб духи предків могли їх побачити. Келен подумала, що вона представляється Річарду дикункою, так само, як і він їй. Від їдкого диму в неї засвербів ніс. Келен не сумнівалася, що старші відчувають те ж саме, але ніхто з них не поворухнувся: вони відчужено дивилися прямо перед собою і бурмотіли заклинання і молитви, звернені до духів.

Раптово самі собою зачинилися двері, і Келен здригнулася від несподіванки.

Птахолов підняв голову і втупився в простір відсутнім поглядом.

— З цієї миті і до закінчення ради ніхто не зможе ні ввійти, ні вийти. Двері замкнули духи.

Згадавши слова Річарда про те, що рада може виявитися пасткою, Келен міцніше стиснула пальці Річарда і відчула у відповідь його потиск. «Принаймні, — подумала вона, — ми разом». Вона сподівалася, що зуміє захистити його. Сподівалася, що зможе у разі потреби знову закликати блискавку.

Птахолов вийняв з плетеної корзини жабу і передав кошик наступному старійшині. Келен дивилася на черепи, які стояли в центрі кола, а старійшини, передаючи один одному корзину, діставали звідти жаб і приймалася терти ними чисте місце у себе на грудях. При цьому вони закидали голову і бурмотіли якісь слова. Савідлін, не дивлячись, простягнув кошик Келен.

Заплющивши очі, Келен сунула руку в кошик і дістала звідти слизьку і брикаючу священну жабу, шкіра її була холодною і вологою. Намагаючись не видати своєї відрази, Келен потерла жабою вільний від фарби кружок у себе на грудях і, подумки скувавши свою силу, щоб, перебуваючи в трансі, ненароком не вивільнити її, передала кошик Річарду.

По шкірі пробігло неприємне поколювання. Келен випустила жабу і знову взяла Річарда за руку. Стіни потемніли, немов оповиті туманом, і раптом захиталися. Келен спробувала повернути собі ясність зору, але у неї нічого не вийшло. Раптово кімната стала збільшуватися в розмірах; стіни немов розсунулися, а в наступну мить зникли зовсім. Келен здавалося, що вона повільно крутиться навколо черепів, як в хороводі.

Навколишній світ поступово змінювався. Десь серед черепів зародився тоненький промінчик і, легко торкнувшись очей сповідниці, став єдиним джерелом світла у всьому Всесвіті. Звуки зникли — залишився тільки далекий гуркіт барабанів, якому вторило завивання Болденів, та монотонний наспів старійшин. Повітря, здавалося, теж перестало існувати, перетворившись на дим, що до відказу наповнив легені. Чарівний світ розгорявся все яскравіше і яскравіше, а потім в ньому заковзали якісь тіні.

Келен вже знала, що це таке. Духи. Предки племені. Вона відчула, як її плеча торкнулася безтілесна рука.

Губи Птахолова заворушилися, але голос був не його — рівний, холодний і неживий. Голос загиблих предків.

— Хто скликав раду?

Келен нахилилася до Річарду:

— Вони хочуть знати, хто скликав раду. Річард кивнув:

— Я. Я скликав раду.

Безтілесна рука відпустила її плече, і духи вплили в центр круга.

— Назви своє ім'я. — Від цього голосу у Келен по шкірі побігли мурашки. Своє повне і справжнє ім'я. Якщо ти впевнений, що дійсно бажаєш говорити з нами, повтори прохання про раду, коли назвеш його. Ми ще раз застерігаємо тебе.

Річард уважно вислухав переклад.

— Річард, прошу тебе…

— Я повинен. — Він глянув на безтілесні тіні в центрі кола і, зробивши глибокий вдих, почав:

— Мене звати Річард… — Він нервово проковтнув і на мить прикрив очі. — Мене звати Річард Рал, і я підтверджую прохання про раду.

— Хай буде так, — прошелестів мертвий голос. Двері в будинок духів з тріском відчинилися. Келен не втрималася від здивованого вигуку і відчула, як здригнулася рука Річарда. Двері залишалися відкритими — чорна діра в огортаючому її м'якому сяйві. Старійшини підняли голови, і погляди їх втратили відчуженість. Здавалося, вони збентежені і перелякані.

Духи заговорили знову, і цього разу без посередника в лиці Птахолова. Виниклий в порожнечі голос здавався від цього ще жахливіше.

— Всі, крім того, хто закликав духів предків, можуть покинути збіговисько.

Ідіть, поки ще є можливість. Почуйте наше попередження. Той, хто залишиться з людиною, яка просила про раду, ризикує втратити свою душу. Духи звернулися безпосередньо до Річарда, і голос став схожий на шипіння.

— Але ти вже не можеш піти.

Поки Келен перекладала це Річарду, старійшини злякано переглядалися.

Вона знала: такого ще не траплялося.

— Хай ідуть усі, — прошепотів Річард. — Всі до одного. Я не бажаю їм зла.

Келен подивилася в стривожені очі Птахолова.

— Будь ласка. Ідіть всі. Поки можете. Ми не хочемо піддавати вас небезпеці.

Старійшини теж дивилися на Птахолова. Він глянув на Келен, потім — на Річарда, потім — знову на Келен.

— Я нічого не можу порадити тобі, дитино. Такого ще не траплялося. Я не розумію, що це означає.

Келен кивнула:

— Я знаю. Ідіть же, поки не пізно.

Савідлін на прощання торкнувся її плеча, а потім старійшини один за одним почали зникати в чорному отворі дверей. Келен незворушно залишилася сидіти поруч з Річардом. І духами.

— Келен, я хочу, щоб ти теж пішла. Негайно. — Голос його був спокійним, майже крижаним, але в очах відбивався жах. І магія. Він дивився на духів, а Келен дивилася на нього.

— Ні, — видихнула вона і посунулася ближче до центру. — Я тебе не залишу.

Що б ти не говорив. Слова поділяють нас, але серця наші єдині завдяки моїй магії. Ми — одне. Що станеться з одним із нас, станеться з обома. Я залишаюся.

Річард не повернув голови. Він не відриваючись дивився на духів, що пливуть над черепами. Келен подумала, що він почне умовляти її піти, але Річард не став. Коли він заговорив, його голос був м'яким і ніжним:

— Разом так разом. Спасибі. Я люблю тебе, Келен Амнелл.

Двері з гуркотом зачинилися, і Келен знову мимоволі скрикнула. У вухах у неї віддавався стукіт серця. Вона намагалася дихати повільніше, але не могла. У горлі стояв клубок.

Неясні силуети духів почали тьмяніти.

— Прости, Річард Рал. Ти викликав того, кого нам не дозволено бачити. Ми не можемо залишитися.

Духи зникли, а разом з ними зникло і сяйво. Келен і Річард залишилися у цілковитій темряві. Вона чула лише слабке потріскування вогню на кордоні цієї чорноти, дихання Річарда, своє дихання — і більш нічого. Річард намацав у темряві її долоню. Вони сиділи, самотні й оголені, в непроглядній пітьмі, і чекали.

Келен вже почала думати, вірніше, сподіватися, що нічого не трапиться, але тут перед ними виникло, поступово розгоряючись, якесь світло. Зеленувате світло.

Таке світло вона бачила тільки одного разу.

У підземному світі.

Її дихання почастішало. Світло розгорялося все яскравіше, і одночасно почулися віддалені стогони.

Потім, немов раптовий удар грому, пролунав оглушливий, роздираючий вуха, тріск, від якого здригнулася земля.

У самій серцевині зеленуватого сяйва виник білий туман і, згустившись в людську фігуру, постав перед ними. У Келен перехопило подих. Вона відчула, як ворушиться на голові волосся.

Біла постать зробила крок вперед. Пальці Річарда до болю вп'ялися Келен в долоню. Вона впізнала цей білосніжний одяг, довге світле волосся і болісно прекрасне обличчя людини, що стояла перед ними з усміхненою огидною усмішкою.

— О добрі духи, захистіть нас! — Прошепотіла Келен.

Це був Даркен Рал.

Не змовляючись, Келен і Річард повільно піднялися на ноги. Гарячі блакитні очі невідривно стежили за кожним їхнім рухом. Розслаблено і неквапливо Даркен Рал підніс руку до рота і лизнув кінчики пальців.

— Спасибі тобі, Річард, за те, що покликав мене назад. — Його усмішка стала ширше. — Як це люб'язно з твого боку!

— Я… я не кликав тебе, — прошепотів Річард. Даркен Рал неголосно засміявся:

— Ти, як завжди, помиляєшся. Саме це ти й зробив. Ти просив про раду.

Ти так прагнув зустрітися з духами предків! А я і є твій предок.

Тільки ти міг провести мене через завісу, Річард. Тільки ти.

— Я проклинаю тебе!

— Проклинай, скільки тобі заманеться. — Даркен Рал широко розвів руки. — Але, як бачиш, я все ще тут.

— Але я ж убив тебе!

Мерехтливе біле вбрання заколихалося в такт сміху Даркена Рала.

— Вбив? О так, ти вбив мене. І за допомогою магії відправив мене туди, де мене добре знають. Туди, де в мене є… друзі. А тепер покликав мене назад. І знову за допомогою магії. І не просто закликав, Річард, а ще більше розірвав цим завісу. — Він повільно похитав головою. — Ну, чи є межа твоєї дурості?

Не торкаючись землі, він плавно ковзнув до Річарда. Той випустив руку Келен і відсахнувся. Вона хотіла відступити разом з ним, але ноги її не слухались.

— Я вбив тебе! — Очі Річарда були розширені. — Я знищив тебе! Я переміг! Ти програв!

— О, так. — Світле волосся колихнулося від погоджувального кивка. — За допомогою свого дару і Першого Правила Чарівника ти виграв одне невелике змагання у нескінченній війні. Але завдяки своєму невігластву ти порушив Друге Правило і, таким чином, програв її всю. — Даркен Рал злобно усміхнувся. — Яка ганьба! Напевно, тебе ніхто не попередив, що магія небезпечна? А я б міг навчити тебе. Взяти участь у твоїй долі. — Він знизав плечима. — Втім, яка різниця? Ти допоміг перемогти мені і так. Я пишаюся тобою, синку.

— Що за Друге Правило? У чому я помилився?

Даркен Рал здивовано підняв брови і зробив ще крок вперед.

— Як, хіба ти не знаєш? А мав би. — Дарко Рал знизив голос. — Адже сьогодні ти порушив його ще раз. А порушивши його ще раз, ще раз надірвав завісу, причому сильніше, ніж тоді, і допоміг мені пробратися сюди, щоб я остаточно розчистив дорогу Володареві. — Він лукаво посміхнувся. — І все сам, все сам! — Він видав задоволений смішок. — Мій син! Ніколи не слід займатися тим, у чому нічого не тямиш.

— Що тобі потрібно?

Дарці Рал ковзнув ще ближче:

— Мені потрібен ти, мій сину. Ти. — Він підняв руку. — Ти відправив мене в Підземний світ, і я хочу віддячити тобі тим же. Я відправлю тебе до Володаря. Він жде тебе. Ти належиш йому.

Не усвідомлюючи, що робить, Келен підвела руку. З її пальців вирвалася синя блискавка. Темряву осяяв яскравий спалах, землю струсонув громовий удар, але Даркен Рал лише досадливо відмахнувся, і блискавка розкололася. Одна гілка, пробивши стелю, встромилася в чорне небо, і зверху посипалася труха. Друга вдарила в підлогу, і в повітря злетіли грудки землі.

Дарці Рал повернувся і впритул подивився на Келен. Цей погляд обпалив її душу. Він посміхнувся — такої мерзенної посмішки вона ще ніколи не бачила. У кожній клітинці її тіла спалахнула біль. Келен спробувала ще раз закликати свою силу, але у неї нічого не вийшло. Вона не могла навіть поворухнутися. Річард, схоже, був паралізований так само, як і вона.

Навколишній світ зник, провалившись у безодню жаху. «Річард, — скрикнула вона про себе. — Мій Річард! О добрі духи, не дайте цьому статися!»

В очах Річарда загорівся гнів. Зусиллям волі він скинув з себе заціпеніння і ступив уперед, але Даркен Рал поклав руку йому на груди, прямо навпроти серця, і Річард зупинився.

— Я поставлю тобі клеймо, Річард, Тавро Володаря. Ти належиш Йому.

Річард відкинув голову. Від крику його, здавалося, готові впасти стіни. Він проник у саме серце і в саму душу Келен, наповнивши їх безнадією і розпачем. Здавалося, вона пережила тисячі смертей за одну мить.

Коли Даркен Рал торкнувся грудей Річарда, з-під його долоні вирвалися клуби диму. Огидно запахло горілим м'ясом. Даркен Рал прибрав руку.

— Така плата за невігластво, Річард. Ти затаврований і відтепер належиш Володарю. Відтепер і назавжди. Твій шлях починається.

Річард обм'як, немов маріонетка, у якої перерізали ниточки. Він упав, і Кален не знала, помер він чи тільки втратив свідомість. Вона випросталася, але це був не вільний рух. Це діяли ниточки, за які смикав Даркен Рал.

Він ковзнув до неї, огорнувши її блідим сяйвом. Келен хотіла відскочити, хотіла заплющити очі, але не могла поворухнутися.

— Убий і мене, — прохрипіла вона. — Відправ мене вслід за ним. Прошу.

Мерехтлива рука торкнулася її. Серце пронизала біль, і свідомість помутилася.

Його пальці розкрилися. Від дотику його долоні по тілу Келен пробігали леденячі шкіру і обпалюючі хвилі.

Даркен Рал прибрав руку.

— Ні. — Кровожерлива посмішка повернулася на його обличчя. — Ні. Це занадто легкий вихід. Нехай він краще дивиться, як ти страждаєш. Нехай краще дивиться, будучи не в змозі допомогти. Це збільшить його муку. Пронизливий погляд Даркена Рала буквально вивертав її навиворіт.

Точно такий же погляд бував іноді у Річарда. — Я залишу тебе в живих. Поки що. Але дуже скоро ти опинишся на межі життя і смерті. Одна біль буде змінювати іншу, — нещадно сказав Даркен Рал. — А він буде дивитися.

Вічно. Я буду дивитися. Вічно. Володар буде дивитися. Вічно.

— Прошу тебе! — Заридала вона. — Відправ мене слідом за ним!

Дарці Рал підняв руку і пальцем змахнув сльозу у неї з щоки. Келен здригнулася від болю.

— Раз ти так сильно його любиш, я зроблю тобі невеликий подарунок. — Він недбало махнув рукою в бік Річарда. — Я дозволю йому пожити ще трохи. Небагато, але достатньо для того, щоб ти змогла побачити, як клеймо Володаря висмоктує з нього життя. Висмоктує душу. Час — ніщо.

Володар все одно отримає його. Я дарую тобі цю невелику частинку вічності, щоб ти могла бачити, як вмирає той, кого ти любиш.

Він схилився над нею. Вона спробувала відсахнутися, але не змогла. Губи його торкнулися її щоки. Келен пронизала гостра біль, а в мозку спалахнули картини насильства. Мерехтливі пальці відкинули волосся з її шиї, і він прошепотів їй прямо у вухо:

— Насолоджуйся моїм подарунком. Прийде час, і я заволодівши тобою. Назавжди.

Ти будеш між життям і смертю. Назавжди. Я розповів би тобі, які страждання тебе чекають, але, боюся, ти просто не зрозумієш. Але нічого, скоро сама все побачиш. — Він ледь чутно засміявся їй у вухо. — Як тільки я остаточно розірву завісу і прокладу дорогу для Володаря.

Він торкнувся губами її шиї. Келен була не в силах чинити опір. Видіння, що виникали в голові, завдавали ні з чим не порівняну біль.

— Це маленький завдаток. До зустрічі, Мати-сповідниця.

Як тільки він відвернувся, вона знову отримала здатність рухатися. Вона спробувала закликати свою магію. Магія не приходила. Келен заридала від безсилля, дивлячись, як Даркен Рал виходить з дому духів і розчиняється в темряві.

Коли він зник, вона з криком впала на підлогу і, дряпаючи нігтями землю, підповзла до Річарда.

Він лежав лицем вниз. Вона перевернула його на спину. Його рука зі стуком впала на землю, голова безвольно хитнулася. Він не дихав і, здавалося, був уже мертвий. На грудях його горів відбиток долоні — клеймо Володаря.

Обпалена шкіра потріскалася і кровоточила. Життя і душа покидали Річарда.

Здригаючись від ридань, вона уткнулась в нього і притиснулася обличчям до його холодної щоки. «Будь ласка, Річард, — схлипувала вона, — будь ласка, не покидай мене. Я все для тебе зроблю. Краще я помру за тебе. Тільки не вмирай! Не залишай мене! Будь ласка, Річард. Не вмирай!»

Потім вона, знесилившись, затихла. Їй здавалося, що її світ скінчився. Він вмирає! Вона ні про що не могла думати і лише повторювала, що любить його.

Він вмирає, а вона нічого не в змозі зробити. Вона чула, як сповільнюється його дихання. Вона сама хотіла померти разом з ним, але смерть не приходила. Вона втратила відчуття часу. Вона не могла зрозуміти, пройшло кілька хвилин, чи кілька годин. Вона перестала відрізняти реальне від нереального. Все відбувалося немов у страшному сні. Тремтячими пальцями вона гладила його обличчя. Шкіра його була холодною, як у мерця.

— Ти, напевно, і є Келен?

Вона різко повернулася і сіла. Двері в будинок духів знову були закриті, і в темряві ясно вимальовувалася світла фігура — тільки цього разу це був привид жінки з розкішними світлим волоссям, заплетеним у довгу косу. Незнайомка стояла, схрестивши руки на грудях, і привітно усміхалася.

— Хто ти?

Жінка сіла на землю навпроти Келен. І та з подивом помітила, що, незважаючи на відсутність одягу, вона не виглядає голою. Жінка глянула на Річарда, і на її обличчі з'явився вираз болісної туги.

— Мене звуть Денна.

Почувши це ім'я, Келен мимоволі стиснула кулаки. Кривава лють знову зметнулася в ній, але, перш ніж вона встигла завдати удару, Денна заговорила:

— Він помирає і потребує нас. Нас обох.

— Ти можеш допомогти йому? — Недовірливо запитала Келен.

— Може, разом у нас це вийде. Але тільки якщо ти досить сильно його любиш.

В Келен спалахнула надія:

— Я зроблю все, що завгодно! Все, що завгодно!

— Сподіваюся на це, — кивнула Денна і, схилившись чад Річардом, м'яко торкнулась його грудей. Келен знову ледь втрималася, щоб не звільнити свою силу. Чи справді вона хоче йому допомогти? Але, з іншого боку, це єдиний шанс… Річард глибоко зітхнув. У Келен радісно забилося серце. Денна прибрала руку і посміхнулася:

— Він ще живий.

Келен розтулила кулак і змахнула зі щоки сльозу. Їй дуже не подобався погляд, яким Денна дивиться на Річарда.

— Як ти сюди потрапила? Тебе ж не міг покликати Річард, ти не його предок.

Денна повернулась, і її посмішка згасла.

— Я не можу дати вичерпного пояснення, але постараюся пояснити так, щоб ти зрозуміла. Я перебувала там, де панують темрява і спокій. Даркен Рал, проходячи повз те місце, розтривожив мене. Цього не повинно було статися. Коли він наблизився, я відчула, що його закликає Річард, і дозволила йому проминути завісу і потрапити сюди. Я дуже добре знаю Дарка Рала і знаю, що він може зробити Річарду. Тому я пішла за ним. Я б ніколи не змогла перетнути свою власну завісу, але разом з Ралом мені вдалося пройти. Я прийшла тому, що турбувалася за Річарда. Краще я пояснити не можу.

Келен кивнула. Вона бачила в Денні не безтілесну примару, а жінку, яка колись зробила Річарда своїм чоловіком. Всередині неї злобно скипала сила сповідниці. Келен намагалася утримати її, переконуючи себе тим, що це робиться заради порятунку Річарда. Іншого виходу у неї немає, і якщо Денна може допомогти, треба дати їй таку можливість. Келен сказала, що готова на все, і не збиралася відмовлятися від своїх слів. Немає сенсу вбивати того, хто і так вже мертвий, навіть якщо хочеться вбити його тисячу разів, а потім ще тисячу.

— Ти можеш йому допомогти? Ти можеш його врятувати?

— На ньому — клеймо Володаря. Зазначений цим клеймом належить йому. Але якщо поверх клейма ляже чиясь рука, воно перейде до цієї людини, і та опиниться на місці Річарда. А він не дістанеться Володарю. Він буде жити.

Келен зрозуміла, що потрібно робити. Без коливань вона схилилася над Річардом і простягнула до нього руку.

— Тоді я прийму клеймо. Я вирушу до Володаря замість нього, а він залишиться жити. — Вона розчепірила пальці, щоб точно потрапити на клеймо.

— Келен, не роби цього!

Вона озирнулась:

— Чому? Якщо це його врятує, я хочу помінятися з ним місцями.

— Я розумію, але все не так просто. Спочатку нам треба поговорити. Це буде важка розмова для нас обох. Нам обом доведеться постраждати, щоб допомогти йому.

Келен неохоче прибрала руку і кивнула. Заради порятунку Річарда вона готова була заплатити будь-яку ціну, навіть поговорити з цією… жінкою. На всякий випадок, поклавши руку Річарду на плече, вона подивилася Денні в очі:

— Звідки ти мене знаєш?

Денна посміхнулася і ледь не засміялася:

— Знати Річарда — все одно що знати Келен.

— Він тобі про мене розповідав?

Посмішка Денни згасла.

— Весь час. Я чула твоє ім'я тисячі разів. Коли я мучила Річарда, в маренні він кликав тебе. Нікого іншого. Ні матір, ні батька, тільки тебе. Я доводила його до того, що він забував своє власне ім'я, але твоє пам'ятав завжди. Я так і знала, що він знайде спосіб обійти твою силу сповідниці. — На мить до неї повернулася її посмішка. — Я думаю, він може змусити сонце зійти посеред ночі.

— Навіщо ти мені все це розповідаєш?

— Тому що я хочу, щоб ти допомогла йому, і хочу, щоб ти як слід зрозуміла, якого болю завдасть йому твоя допомога. Ти повинна віддати собі звіт в тому, що від тебе буде потрібно. Не хочу хитрувати. Ти повинна знати все.

Тільки в цьому випадку ти зможеш його врятувати. Інакше нічого не вийде.

Крім клейма, Річарду загрожує ще одна небезпека. Божевілля. Безумство, виною якому була я. Воно вб'є його так само вірно, як і клеймо Володаря.

— Річард самий розумний чоловік з усіх, кого я знаю. Немає в нього ніякого безумства. Треба просто скоріше прибрати клеймо.

— Він відзначений не тільки клеймом. У нього є дар. Я це зрозуміла в той момент, коли він прийшов, щоб мене вбити. А зараз я це бачу: його оточує особлива аура. Я знаю, що дар вбиває його і що у нього дуже мало часу. Не знаю, скільки саме, але знаю, що небагато. Немає сенсу рятувати його від Володаря, щоб потім його знищив власний дар.

Келен шмигнула носом і кивнула:

— Сестри Світла сказали, що можуть йому допомогти. Але вони говорили, що для цього він сам повинен надіти на себе нашийник. Річард не буде його одягати.

Він розповідав мені, що ти з ним робила і чому він не хоче одягати ошийник. Тільки Річард не божевільний. Врешті-решт він зрозуміє, що потрібно зробити, і зробить це. Така вже він людина. Він може зрозуміти, де правда.

Денна заперечливо похитала головою:

— Те, що він тобі розповідав, лежить не глибше поверхні. Ти навіть не можеш уявити того, про що він промовчав. Але мені зрозуміла сама суть його божевілля. Він тобі нічого не розповість. Але я повинна це зробити.

В Келен знову заговорив гнів.

— Не думаю, що з твого боку це буде вірним рішенням. Якщо він не хоче розповідати мені про це, мабуть, мені не слід цього знати.

— Ти зобов'язана. Ти зобов'язана його зрозуміти, якщо хочеш йому допомогти. У певному сенсі я розумію його краще, ніж ти. Я доводила його до межі божевілля і навіть за грань. Я бачила його в пустелі божевілля. Я сама була там разом з ним і утримувала його.

Келен втупилася на неї. Вона нарешті усвідомила, що виражають очі Денни, коли вона дивиться на Річарда. Келен не вірила їй.

— Ти його любиш!

Денна глянула на неї.

— Він любить тебе. Цю любов я використовувала, щоб його мучити. Я підводила його впритул до смерті, але не давала йому померти. Інші можуть довести людину до краю швидше, але не можуть довго утримувати його там. Вони весь час норовлять поспішити і вбивають жертву, перш ніж та встигне випробувати найгостріші муки і найжорстокіше божевілля. Даркен Рал вибрав мене, тому що в мене був талант не дати людині померти передчасно і заподіяти навіть ще більші страждання. Даркен Рал особисто вчив мене. Іноді мені доводилося годинами сидіти і чекати, знаючи, що ще хоч один дотик ейджа — і Річард помре. І поки я сиділа і чекала, коли можна буде почати мучити його знову, він все шепотів твоє ім'я, знову і знову. Годинами. Він навіть сам не усвідомлював, що робить це. Ти була тією ниточкою, яка прив'язувала його до життя. Тієї ниточкою, яка дозволяла мені завдавати йому надприродного болю. Дозволяла штовхати його все ближче до смерті і все глибше в божевілля. Я використовувала його любов до тебе, щоб карати його тоді, коли інші засоби вже не діяли. І коли я сиділа так, слухаючи, як він шепоче твоє ім'я, я мріяла, що коли-небудь, хай всього лише раз, він покличе мене. Але він не покликав жодного разу. За це я його мучила більше, ніж за все інше.

По щоках Келен бігли сльози.

— Будь ласка, Денна! Я не хочу нічого більше чути! Не бажаю знати, що допомагала тобі робити те, що ти робила. Я цього не винесу!

— Ти повинна. Я навіть ще не починала розповідати про те, що тобі необхідно знати, якщо хочеш його врятувати. Ти повинна зрозуміти, як саме я використовувала магію і чому він так ненавидить її — навіть в собі. Я це розумію, тому що Даркен Рал проробляв зі мною те ж саме.

Келен сиділа, безглуздим поглядом втупившись в нікуди, а Денна розповідала, що саме вона робила з Річардом. Як користувалася ейджом.

Вона детально описувала кожен дотик і пояснювала, що за ним слідує. Келен добре пам'ятала, що вона відчула, торкнувшись ейджа, — позбавляючий розуму біль. Але тепер вона розуміла, що це було найменше з того, на що здатний цей предмет.

Вона плакала, а Денна розповідала, як вона приковувала Річарда до стіни і, відтягнувши за волосся його голову, вставляла ейдж йому у вухо. Розповідала про те, як він в змозі був витерпіти це, тому що любив Келен. Келен була вражена, слухаючи жахливі описи того, що йому довелося пережити.

Того, що йому довелося пережити через магію; того, що йому довелося пережити через власну магію. Келен боялася навіть глянути на Денну.

Боялася зловити її погляд. І це був тільки початок.

Нарешті шлунок її збунтувався, і вона піднесла тремтячу руку до рота, щоб вгамувати блювоту. Те, про що говорила Денна, вже не вміщалося в слова.

Келен намагалася змусити себе перестати плакати і не могла. Вона благала добрих духів зробити так, щоб Денна замовкла і перестала говорити речі, які неможливо слухати, але Денна все говорила. Вона говорила про те, що Морд-Сіт роблять зі своїми чоловіками і чому їхні чоловіки ніколи не живуть довго.

Вона не упустила ні однієї, навіть самої інтимної подробиці. І природно, сказала про те, що Річард пережив те, чого не пережив би жоден інший чоловік.

На цьому місці Келен не витримала. Вона відвернулася і, зробивши кілька нетвердих кроків, впала на коліна. Тримаючись однією рукою за живіт, а іншою впираючись в землю, вона корчилася в нападах блювоти, поки її шлунок не спорожнів. Денна стояла над нею і гладила по голові. Віддихавшись, Келен відчула її дотик. Вона спробувала викликати блискавку, але не знайшла в собі сил. Вона розривалася між необхідністю зробити все для порятунку Річарда і бажанням знищити цю жінку за допомогою магії Кон Дар.

— Забери… від мене… руки… — Видавила вона в проміжках між риданнями. Рука Денни перестала торкатися її волосся. Шлунок Келен знову конвульсивно стиснувся. — Скільки разів ти робила з ним це?

— Багато. Але справа не в цьому.

Келен в сказі обернулася і, стиснувши кулаки, заверещала:

— Скільки разів?!

Голос Денни був спокійним і м'яким:

— Пробач, Келен. Я не знаю. У мене не залишилося записів. Але він був зі мною дуже довго. Довше, ніж будь-який інший чоловік. Я робила це майже щоночі. І те, що я робила, не довелось випробувати нікому, крім Річарда, бо ніхто не мав його сили, сили його любові до тебе. Будь-який інший помер би відразу. Він довго опирався, але врешті-решт цього виявилося достатньо.

— Досить! Достатньо для чого?

— Достатньо, щоб звести його з розуму.

— Він не божевільний! Не божевільний! Не божевільний!

Денна дивилася на Келен, охоплену болем і гнівом.

— Келен, послухай мене. Не було ще людини, яку я би не зламала. Але Річард врятував себе тим, що розщепив свідомість. Він сховав серцевину своєї особистості так глибоко, що я не змогла до неї дістатися. До неї не змогла дістатися навіть магія. Для цього він застосував свій дар. Він врятував від божевілля суть своєї особистості, але безумство оселилося в усіхх куточках його розуму. Адже я використовувала його ж власну магію, і він не міг захиститися від неї повністю. Я кажу тобі це для того, щоб ти зрозуміла собі справжню причину його божевілля. Він пожертвував частиною, щоб зберегти решту. Зберегти себе для тебе. Шкода, що свого часу мені не вдалося зробити того ж.

Келен схопила руку Річарда і притиснула її до серця.

— Як ти могла! — Схлипнула вона. — О, мій бідний Річард! Як ти могла!

Як можна взагалі з кимось робити таке?

— Всі ми трохи божевільні. Одні більше, інші менше. Моє життя було суцільним мороком божевілля.

— Але як ти могла! Як ти могла, знаючи, що це таке!

Денна спідлоба глянула на неї.

— Ти теж творила жахливі речі. Хіба твоя сила не завдавала людям біль?

— Але всі вони були закоренілими злочинцями.

— Всі? — Спокійно перепитала Денна. — Всі до одного?

Келен запнулася.

— Ні, — прошепотіла вона, згадавши про Брофі. — Але я робила це не тому, що мені так хотілося. Я була змушена. Це моя робота. Моє покликання. Мій обов'язок.

— Але все ж ти робила це. А як щодо Демміні Насса?

Келен здригнулася. Вона чітко пам'ятала — о, який солодкий спогад, — як розправилася з цим звіром у вигляді людини. Вона схлипнула:

— О, добрі духи! Невже я нічим не краща за тебе?

— Всі ми робимо те, що повинні, а причина не має значення. — Сяючі пальці Денни торкнулися опущеного підборіддя Келен. — Я розповіла це не для того, щоб помучити тебе. Те, що було, терзає мене більше, ніж ти думаєш. Але я хочу врятувати Річарда, тому що тільки він може зупинити Володаря.

Келен міцніше притиснула до грудей руку Річарда.

— Мені дуже шкода, Денна… Тільки я ніколи не зможу тебе вибачити. Я знаю, що Річард зміг… Але я не така. Я тебе ненавиджу.

— Я і не чекаю твого прощення. Мені потрібно лише, щоб ти знала правду.

Правду про божевілля Річарда.

— Навіщо?

— Потім, щоб зрозуміти, що має зробити. Нашийник — ось сама суть його божевілля. Це символ усього, що я з ним проробляла. У його свідомості нашийник незмінно пов'язаний з божевіллям і тортурами. І магія для нього — це безумство і катування. Втрата себе. Розумієш? Думка про те, щоб знову надіти на себе нашийник, викликає це божевілля з темних кутків його свідомості, будить несвідомий страх, що затаївся там. Коли він каже, що краще помре, ніж ще раз надіне нашийник, він говорить правду. Він не зробить цього навіть заради порятунку власного життя. Але якщо не зробить, то помре. І на світі є тільки одна річ, яка може змусити його надіти нашийник.

Келен підвела голову. Очі її округлилися.

— Ти хочеш, щоб я попросила його це зробити? — Вона відчула раптову слабкість. — Після всього, що ти мені розповіла?

Денна кивнула:

— Якщо ти попросиш його, він це зробить. Крім тебе, його ніщо не може змусити. І ніхто.

Безвольна рука Річарда вислизнула з тремтячих пальців Келен. Її долоня мимоволі метнулася до рота. Денна права. Після того що Келен почула, у неї не залишалося сумнівів. Денна права.

Тепер їй став зрозумілим і сенс того погляду, яким Річард дивився на нашийник в руках сестер Світу. Божевілля. Річард ніколи не одягне його по добрій волі. Ніколи. Тепер Келен знала це точно. Абсолютно точно.

З грудей її вирвалося здавлене ридання.

— Якщо я примушу його надіти нашийник, він подумає, що я зрадила його. У своєму безумстві він вважатиме, що я хочу заподіяти йому зло. — Келен заридала ридма. — Він мене зненавидить!

Голос Денни знизився до м'якого шепоту.

— Пробач, Келен. Це дійсно може статися. Не можна говорити з упевненістю, але він може поглянути на це і з такої сторони. Я не знаю, наскільки сильним буде спалах безумства, коли він почує, що повинен надіти нашийник, і тим більше, якщо почує це від тебе. Але він любить тебе більше життя, і тому, крім тебе, ніхто не зможе його вмовити.

— Денна, я не знаю, чи наважусь я… Після всього, що ти мені розповіла…

— Ти повинна, інакше він загине. Якщо ти любиш його так сильно, як кажеш, ти повинна це зробити. І наберися мужності, бо ти знаєш, що це завдасть йому біль. Тобі доведеться зробити те, що робила я, щоб він злякався і виконав твоє прохання. Тобі доведеться самій довести його до божевілля, щоб він уявив, ніби ти — це я. Тобі доведеться воскресити в його свідомості час, коли він виконував всі мої бажання. Ти можеш втратити його любов. Він може зненавидіти тебе навіки. Але якщо ти дійсно любиш його, то зрозумієш, що, крім тебе, йому нікому допомогти. І нікому його врятувати.

Келен гарячково намагалася знайти якийсь вихід.

— З ранку ми збиралися полетіти до Зедда. Це чарівник, який, напевно, допоможе Річарду впоратися зі своїм даром. Річард впевнений, що Зедд знає, що робити.

— Можливо, ти й права. Пробач, Келен, я нічого не можу тобі на це сказати. Не виключено, що Зедд допоможе йому. Але що стосується сестер Світу — я точно знаю, що у них є сила, яка врятує Річарда. Якщо він відкине їх пропозицію в третій раз, то назавжди втратить можливість скористатися їхньою допомогою. А якщо виявиться, що цей чарівник безсилий, Річард помре. У нього мало часу, від сили кілька днів. Ти розумієш, що це означає, Келен? Якщо він помре, Володар забере його, а потім і всіх нас. Тільки Річард може замкнути завісу.

— Але як? Ти знаєш, як її замкнути?

— На жаль, ні. Я знаю тільки, що розірвати її остаточно можна тільки з цього світу. Ось чому Володар посилає сюди своїх слуг. Ось чому Даркен Рал піднявся сюди. Але як би там не було, тільки Річард може зупинити їх і виправити те, що вже зроблено. Якщо він відкине третю підставу, а ваш чарівник не зможе йому допомогти, Річард дуже скоро помре — помре так само вірно, як якщо б на ньому залишалося клеймо Володаря. Якщо ви встигнете дістатися до свого чарівника раніше, ніж сестри з'являться знову, тоді… тоді, можливо, нашийник і не знадобиться.

Але якщо вони прийдуть раніше… Я хочу, щоб ти присягнулася зробити в цьому випадку те, що повинно бути зроблено заради порятунку Річарда.

— Але час ще є. Сестри повернуться не раніше, ніж через кілька днів.

Ми встигнемо знайти Зедда.

— Сподіваюся, що так і буде. Дійсно, сподіваюся. Я знаю, ти мені не повіриш, але мені так само, як і тобі, не хочеться, щоб Річард знову надів нашийник і опинився віч-на-віч зі своїм божевіллям. Але якщо ви не встигнете полетіти до Зедда, пообіцяй, що не дозволиш йому відкинути третю підставу сестер Світу.

З очей Келен знову бризнули сльози. Вона знала, що Річард зненавидить її за це. Він подумає, що вона зрадила його.

— А як же клеймо? — Невпевнено запитала вона. Денна відповіла не відразу.

— Клеймо прийму я. — Голос її був ледве чутний. — Я піду до Володаря замість нього. — По щоці примари скотилася іскриста сльоза. — Але зроблю це тільки, якщо буду напевно знати, що у нього буде шанс залишитися в живих.

Келен недовірливо подивилася на неї.

— Ти зробиш це заради нього? — Прошепотіла вона. — Чому?

— Тому що він, після всього, що я з ним творила, пожалів мене. І тільки він намагався полегшити мої страждання. Коли Даркен Рал побив мене, він плакав і приготував мазь, щоб угамувати біль, хоча я ніколи не припиняла тортури, навіть якщо він благав мене про це. Ніколи. Більш того, після всього, про що я тобі розповіла, він пробачив мене. Він зрозумів, які муки мені довелося пережити. Він одягнув на шию мій ейдж і обіцяв пам'ятати про мене, пам'ятати про те, що я більше, ніж просто Морд-Сіт, пам'ятати про те, що я — Денна. Ще одна іскорка упала на землю. — І ще тому, що я люблю його. Навіть у смерті я люблю його. І хоча я завжди знала, що цьому коханню ніколи не бути взаємним, я все одно його люблю.

Келен подивилася на Річарда, безпорадно лежачого на спині, подивилася на чорне кровоточаче клеймо у нього на грудях. Розфарбований глиною, він був схожий на злобного дикуна, але він не був дикуном, він був самою доброю людиною з усіх, кого Келен знала. І в цю мить вона зрозуміла, що готова зробити все, що завгодно, лише б його врятувати. Все, що завгодно.

— Так, — прошепотіла вона, — Я обіцяю. Якщо ми не знайдемо Зедда перш, ніж сестри прийдуть в третій раз, я змушу його надіти нашийник, чим би мені це не загрожувало. Навіть якщо він зненавидить мене. Навіть якщо це мене вб'є.

Денна простягнула до неї руку.

— Тут, між життям і смертю, клянусь зробити все, щоб врятувати його.

Келен подивилася на простягнуту до неї руку.

— Я все одно не можу тебе вибачити. І ніколи не прощу.

Денна чекала, не опускаючи руки.

— Єдине прощення, якого я потребувала, мені було вже даровано.

Келен ще раз глянула на її руку і нарешті простягнула назустріч свою.

— Клянуся врятувати того, кого ми любимо.

Їх руки стикнулися. Запанувало мовчання. Потім Денна прибрала руку:

— Пора. Його час закінчується. Келен кивнула.

— Коли він прийде в себе, подбай про нього. Клеймо зникне, але рана залишиться.

І вона буде дуже глибокою. Келен знову кивнула.

— Тут є цілителька. Вона його вилікує.

Очі Денни були сповнені співчуття.

— Спасибі тобі, Келен, за те, що ти любиш його досить сильно, щоб йому допомогти. Хай зберігають вас обох добрі духи. — Вона посміхнулася слабкою, переляканою посмішкою. — На жаль, я більше не побачу добрих духів, інакше неодмінно попросила б їх подбати про вас.

Келен мовчки торкнулася руки Денни, в душі молячись, щоб тієї вистачило сил. У відповідь Денна погладила її по щоці і повернулася до Річарда. Її рука лягла на клеймо і немов би розчинилася в ньому. Груди Річарда піднялася.

Обличчя Денни спотворилося від болю. Вона відкинула голову, і крик її вразив Келен в саме серце. А потім вона зникла. Річард застогнав. Келен кинулася до нього. Вона плакала.

— Келен? — Прохрипів він. — Келен, що трапилося? Мені боляче… Мені дуже боляче…

— Лежи спокійно, коханий. Все добре. Я тут, і ти в безпеці. Зараз тобі допоможуть.

Він кивнув. Келен кинулася до дверей і відчинила її. Старійшини, зібравшись у гурток, сиділи майже біля порога.

— Швидше! — Закричала Келен. — Несіть його до Ніссель! Немає часу кликати її сюди!