Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз

19

Річард відкрив очі. Сонце тільки-тільки піднялося над горизонтом. Він сів і тут же скривився від болю. Він поклав руку на груди, туди, де була пов'язка, і почекав, поки біль вщухне. Після вчорашніх вправ з ейджілом він відчував себе так, ніби його грунтовно побили. Боліло скрізь. Це нагадало Річарду, як Денна «навчала» його ейджілом. Правда, тоді він прокидався в набагато гіршому стані і лише потім, щоб катування почалася знову.

Сестра Верна, схрестивши ноги, сиділа на ковдрі і, щось жуючи, дивилася на Річарда. Капюшон її плаща був опущений на плечі. Судячи з усього, вона тільки що причесалася.

Ковдра Річарда, вже акуратно складена, лежало поруч. Ні слова подяки. Він піднявся на ноги, розминаючи здерев'янілі м'язи. Синє небо було холодним і чистим. В повітрі стояв запах запашної трави.

— Піду осідлаю коней, — сказав Річард, — і можна буде вирушати.

Пар від його дихання розтанув у повітрі білим хмаркою.

— Хіба ти не хочеш їсти?

Річард похитав головою:

— Я не голодний.

— Що в тебе з рукою? — Не дивлячись на нього, запитала сестра Верна.

Річард глянув на засохлу цівку крові у себе на зап'ясті.

— Я чистив меч. Було темно, і я порізався. Нічого особливого.

— Зрозуміло. — Річард пошкріб щетину на підборідді. — Сподіваюся, коли ти голишся, ти більш обережний.

Річард тут же вирішив, що, поки у нього на шиї кільце, голитися він не буде.

На знак протесту. Адже ясно, що він не більше ніж бранець, незважаючи на всі запевнення сестри Верни в зворотному. Металевому кільцю на шиї немає і не може бути виправдання — ні зараз, ні потім. У тому, що стосується цього, Річард не допускав жодних компромісів.

— Бранці не голяться, — сказав він і, повернувшись, пішов до коней.

— Річард! — Він обернувся. — Ану, сядь. — Голос сестри Вірні звучав м'яко, але Річард не обманювався на її рахунок. Вона показала йому рукою поруч із собою. — Сідай. Я обдумала твої вчорашні слова. Ти тут, я теж.

Сідай, я почну вчити тебе керувати даром.

— Тут? — Він не вірив своїм вухам. — Зараз?

— Так. Іди сюди і сідай.

Насправді Річард нітрохи не турбувався із цього приводу: він ненавидів магію. Його прохання було викликана виключно бажанням зняти напругу, що виникла між ними. Якийсь час він мовчки дивився на сестру, але нарешті сів поруч з нею і схрестив ноги, наслідуючи її позі.

— І що від мене потрібно?

— Щоб керувати своїм даром, тобі належить навчитися багато чому. І перш за все осягнути принцип загальної рівноваги, особливо в тому, що стосується магії.

Ти повинен прислухатися до всіх наших попереджень і слідувати всьому, що тобі говорять. Магія — дуже небезпечна річ. Можливо, ти вже знаєш це на прикладі Меча Істини, вірно? — Річард нічого не відповів, і сестра продовжувала:

— Наслідки можуть бути дуже несподіваними. І руйнівними.

— Я вже використав свій дар. Ти сказала, що я зробив три вчинки.

Сестра Верна злегка нахилилася до нього:

— І подивися, що з цього вийшло. Наслідки були дуже несподівані.

Наприклад, у тебе на шиї з'явилося кільце.

Річард здивовано подивився на неї.

— При чому тут мій дар? Ви вже давно мене розшукували, ти сама говорила.

Якби я не скористався даром, результат був би той же самий.

Не відводячи очей від Річарда, сестра Верна повільно похитала головою:

— Ми шукали тебе роками, але ти був прихований від нас. Якби ти не використав свій дар, сумніваюся, що нам вдалося б тебе знайти. Саме це призвело до того, що на шиї у тебе з'явився нашийник.

Роками. Вони роками вистежували його. Весь той час, поки він мирно жив у Вестланді, спочатку з батьками і братом, потім сам по собі, вони, виявляється, його шукали. А він навіть ні про що не підозрював. При думці про це його кинуло в дрож. Він сам віддав їм себе у руки, застосувавши дар. «Ненавиджу магію», — подумав Річард.

— Ну що ж, я згоден, що наслідки виявилися руйнівними. Але тільки для мене. А ви, по-моєму, повинні бути задоволені. Хіба ви не цього хотіли?

— Ми повинні були це зробити, — поправила сестра Верна. — Але ти погрожував відібрати в мене життя. Ти погрожував забрати життя у будь-кого, хто завадить тобі зняти нашийник. А цим будь-ким можуть виявитися всі сестри Світла. Я знаю, що не можна нехтувати погрозами чарівника, навіть якщо він ще не навчений. Ти застосував дар, завдяки чому вдалося тебе знайти, але тепер всі сестри Світла під загрозою загибелі.

Річард не відчував ніякого задоволення від того, що його погрози були сприйняті серйозно. Він взагалі нічого не відчував.

— Чому ж ви змусили мене його надіти? — Тихо запитав він.

— Щоб допомогти тобі. Інакше б ти помер.

— Ви мені вже допомогли. Голова більше не болить. Прийміть мою подяку і відпустіть мене на всі чотири сторони.

— Якщо зняти нашийник перш, ніж ти навчишся керувати даром, болі повернуться і вб'ють тебе.

— Ну так учи мене, щоб я міг скоріше від нього позбутися.

— У цій справі треба бути обережним. Тобі доведеться набратися терпіння. Нам більше, ніж тобі, відомо про небезпеки, що підстерігають учня, і ми не хочемо, щоб ти через незнання заподіяв собі зло. Втім, до цього ще далеко. Перш ніж подібна загроза стане реальною, пройде ще чимало часу. Так як у тебе з терпінням?

— У мене немає ні найменшого бажання використовувати дар. Можеш вважати це свого роду терпінням.

— Для початку зійде. А тепер почнемо. — Вона сіла зручніше. — В кожній людині знаходиться якась сила. Це сила життя. Ми називаємо її «Хань». Річард нахмурився. — Підніми руку. — Річард виконав наказ. — Ось вона, сила життя, дарована нам Творцем. Вона закладена в тобі, і ти щойно її використав. Але ті, хто володіє даром, можуть відправити її за межі свого тіла. В цьому випадку вона називається мережею, і про людину, яка має дар, як ти, кажуть, що він може накидати мережу. Вона дозволить тобі впливати на предмети приблизно так само, ніби ти керуєш власним тілом.

— Хіба таке можливо?

Сестра Верна затиснула в пальцях маленький камінчик.

— Ось, мій розум за допомогою Хань змусив руку підняти камінь. Рука діє не сама по собі, нею рухає Хань, слухняний волі мого розуму. Вона кинула камінець на землю і простягнула до нього руки. Камінчик підстрибнув і завис у повітрі між її долонями. — Зараз я зробила те ж саме, тільки направила життєву силу за межі свого тіла. Це і є дар.

— Тобто ти можеш робити те ж, що і чарівник?

— Ні. Тільки дуже небагато. Але саме тому ми в стані навчати чарівників. Ми розуміємо, як це має відбуватися, і в якійсь мірі можемо управляти Хань. Але, зрозуміло, це ні в яке порівняння не йде з могутністю чарівника, що вміє користуватися своїм даром.

— Чому?

— Тому що всі люди різні. І кожен по-різному використовує свою силу. У цьому сенсі не знайдеш двох однакових людей. Любов — теж прояв життєвої сили, спрямованої зовні, на іншу людину. Правда, це дуже слабкий прояв. Але навіть незважаючи на те що любов притаманна всім, вона сприймається і використовується кожним по-різному. Хтось хоче за допомогою Хань зробити щасливою іншу людину, а хтось, навпаки, себе.

Деякі намагаються підпорядкувати собі партнера. Любов може поранити, а може і зцілювати. Всього не перерахуєш. Коли ми зрозуміємо конкретну специфіку твого дару, ми зможемо підібрати для тебе відповідні вправи, так звані «форми». Форми — це практичний спосіб допомогти тобі навчитися спрямовувати свою життєву силу назовні. Втім, поки це не важливо. Перш за все ти повинен навчитися відчувати Хань усередині себе, а потім вже можна буде говорити про те, щоб спрямувати його за межі тіла. Після того, як ти торкнешся його в собі, ми отримаємо уявлення про те, в якій області лежать твої можливості. Чарівники теж всі різні і по-різному застосовують свій Хань. В декого він проявляється тільки в області розуму.

Такі, як правило, присвячують себе вивченню пророцтв. Інші з її допомогою створюють неповторні, прекрасні речі. Треті здатні наділяти свої творіння магічною силою. Четверті вміють за допомогою Хань впливати на матеріальний світ, приблизно так само, як я підняла камінь, тільки в набагато більших масштабах. Одним словом, у кожного свій дар, хоча бувають чарівники, яким доступно все потрошку. — Вона раптом насупилася. — На цьому етапі, Річард, дуже важлива правда. Говорячи про те, як саме ти відчуваєш у собі Хань, ти повинен бути гранично щирим.

Найменша брехня створить колосальні складності. — Її обличчя злегка розгладилося. — Але спочатку навчися відчувати життєву силу, а потім ми постараємося зрозуміти, що ти за чарівник.

— Я вже говорив: я не бажаю бути чарівником. Мені потрібно лише позбутися головного болю і ошийника.

— Керувати Хань за допомогою дару і значить бути чарівником. Коли ти навчишся цього, ти мимоволі станеш чарівником. Втім, «чарівник» — всього лише слово. Для чого боятися слів? Якщо ти не захочеш користуватися даром — справа твоя. Ми не в змозі тебе змусити. Але чарівником ти все одно будеш.

— Я навчуся всьому, що необхідно, але чарівником не буду.

— Це не так вже страшно, Річард. Усього лише спосіб пізнати себе.

Річард зітхнув:

— Ну і чудово. І як же цього добитися?

— Процес навчання довгий і складається з багатьох сходинок. Я не можу пояснити тобі відразу все, ти просто не зрозумієш. Ти повинен досконало освоїти кожну ступінь і лише потім переходити до наступної. Перш ніж я покажу тобі як вивільняється Хань, ти повинен відчути його в собі, торкнутися його і зрозуміти, що це таке. Ти повинен його відчути. Розумієш, про що я говорю?

— Більш-менш, — кивнув Річард. — Так що ж таке Хань? Як я дізнаюся, що торкнувся його? На що це схоже?

Погляд її став відчуженим.

— Ти відразу це зрозумієш, — прошепотіла вона. — Помилитися неможливо. Це все одно що побачити світло Творця. Відчути свою єдність з Ним.

Річард дивився на захоплене обличчя сестри Верні і гадав, чи скаже вона коли-небудь щось певне.

— І все-таки, як це робити? — Нарешті спитав він. Вона пильно подивилася на нього.

— Ти повинен шукати Хань усередині себе.

— Як?

— Просто сидіти і намагайся знайти. Відкинути всі сторонні думки. Нехай на тебе зійде спокій. Для початку закрий очі і дихай повільно і глибоко.

Поринь у порожнечу. Щоб було легше, спробуй зосередитися на чомусь одному, і тоді все інше зникне.

— На чомусь одному? Наприклад? — Вона знизала плечима:

— На чому хочеш. Це всього лише засіб у досягненні мети, але не сама мета. Всі люди різні. Деякі повторюють про себе одне й те саме слово, щоб позбутися від сторонніх думок, інші малюють в уяві якусь картинку і зосереджуються на ній. Потім, коли ти торкнешся своєї сили і відчуєш з нею єдність, потреба в подібних прийомах відпаде сама собою. Ти збагнеш природу Хань і зможеш керувати нею безпосередньо. Це стане твоєю другою натурою. Я знаю, зараз це звучить для тебе дивно і виглядає нелегким завданням, але прийде час, і ти будеш закликати Хань з такою ж легкістю, як закликаєш магію свого меча.

Те, що говорила сестра Верна, аж ніяк не представлялося Річарду дивним.

Навпаки, він не міг позбутися відчуття, що все це йому вже знайоме.

Слова здавалися незвичними, але те, що за ними стояло, було йому цілком зрозуміло.

— Отже, ти хочеш, щоб я просто сів, закрив очі і постарався зосередитися?

— Так, — кивнула вона і щільніше запахнула плащ. — Можеш приступати.

Річард зробив глибокий вдих.

— Ну, поїхали.

Він закрив очі. У голові одразу замелькав вихор незв'язаних між собою думок. Він спробував придумати якесь слово або картинку, щоб відмовитися від них. Але, крім імені Келен, в голову нічого не лізло. Келен… Келен…

Річард швидко відмовився від цієї ідеї. Він ненавидів магію і не хотів пов'язувати ім'я Келен з тим, що йому ненависне. Крім того, спогади про втрачену любов навряд чи здатні принести необхідне умиротворення. Він вирішив відмовитися від слів і перейти до уявного зображення. Намагаючись дихати розмірено, Річард спробував шляхом ретельних і спокійних роздумів вибрати відповідний предмет. Відкинувши кілька варіантів, він нарешті зупинився на мечі Істини.

Меч мав власну магією, що, по ідеї, повинно було сприяти успіху. Уявити його теж виявилося неважко. Отже, всі потрібні вимоги начебто дотримано. Річард уявив свою зброю центром на чорному фоні і зосередився на добре знайомих деталях: блискуче лезо, жолобок для стоку крові, хижо вигнуті гарди, срібна філігрань на ефесі і слово «Істина», золотом викладене на руків'ї.

Річард старався з усіх сил, але щось йому постійно заважало. Раптово він зрозумів, що саме. Чорний фон! У наступну мить чорний фон змінився білим, лише в центрі залишився невеликий чорний квадрат. Знайома картинка! Річард добре пам'ятав її по Книзі Зниклих Тіней, яку знав з дитинства.

«Прожени з розуму свого всі образи, помисли і бажання. Хай буде він чистий.

Нехай залишиться в ньому лише Чорний Квадрат, поміщений в Білу Безмежність».

Вказівка щодо зняття покриву з другої скриньки Одена! Він сам виконував її, коли хотів довести Даркену Ралу, що пам'ятає Книгу Зниклих Тіней. Але чому це спливло в пам'яті саме зараз? Напевно, випадковість.

Втім, якщо його розум бажає використовувати саме цю картину, значить, так тому і бути. В кінці кінців вона нічим не гірше будь-якої іншої. Річард зосередився, і блискучий меч на тлі чорного квадрата посеред сліпучої білизни знайшов вражаючу чіткість. І в цей момент картинка почала змінюватися.

Меч, чорний квадрат і біла межа затремтіли, немов далекий пейзаж у жаркий день. Зображення втратило чіткість, а потім і зовсім зникло.

Річард побачив добре знайоме йому місце.

Сад Життя в Народному Палаці.

Спочатку він подумав, що це якийсь сторонній образ ненароком вкрався в його свідомість. Спогад про те, як він убив Даркена Рала, був ще свіжим і цілком міг спливти перед внутрішнім поглядом, коли все інше зникло.

Він спробував повернути образ Меча Істини, і тут в ніздрі йому вдарив огидний запах. Запах горілого м'яса. Річарда пересмикнуло. Шлунок болісно стиснувся.

Він придивився уважніше. Відчуття було таке, ніби він дивиться крізь мутне скло. Всюди — на невисоких стінах, серед кущів і дерев, на понівечених клумбах — валялися трупи. І всі вони були обвуглені. Одні перед смертю покидали зброю, інші як і раніше стискали в мертвих пальцях мечі і бойові сокири. Річарда охопило недобре передчуття.

А потім він побачив білу постать, схилену над вівтарем, де стояли три скриньки Одена. Одна до цих пір була відкрита. Людина в білому одязі випросталася і повільно повернулася. У нього були довге світле волосся.

На Річарда дивився Даркен Рал.

Його блакитні очі горіли. На губах грала огидна посмішка. Річарду здалося, що його нестримно тягне до цього усміхненого обличчя.

Даркен Рал підняв руку і лизнув кінчики пальців.

— Річард, — прошипів він. — Я чекав тебе. Ну що ж, дивись, як я знищу завісу.

Задихаючись, Річард зусиллям волі повернув зображення меча, немов зачинив важкі двері. Він тримав його перед собою, вже без чорного тла, до тих пір, поки не зміг нарешті нормально дихати.

«Це всього лише гра уяви, мої потаємні страхи», — сказав він собі.

Дивлячись на меч, він вселяв собі впевненість, що видіння було викликане тривогою за Келен і нестачею сну.

Це єдине пояснення. Побачене просто не могло бути реальністю.

Це неможливо. Потрібно бути божевільним, щоб повірити, що це було наяву.

Річард відкрив очі. Сестра Верна спокійно дивилася на нього. Вона глибоко зітхнула. Розчарована, подумав Річард.

— Вибач, — насилу вимовив він. — Нічого не вийшло.

— Не переживай. Я й не сподівалася, що вийде з першого разу. Щоб торкнутися Хань, потрібно багато часу. Рано чи пізно у тебе вийде.

Зайві зусилля тільки шкідливі: це досягається спокоєм і миром, а не силою.

На сьогодні досить.

— Досить? Та минуло всього кілька хвилин. Вона підняла брову.

— Ти просидів із закритими очима близько години. Він ошелешено подивився спочатку на неї, потім — на сонце. Здавалося, воно стрибком перемістилося вгору. Близько години! Як так може бути? Його знову кольнуло недобре передчуття.

— Тобі здалося, що пройшло всього кілька хвилин? — Насупилася сестра Верна.

Річарду не сподобалося вираз її обличчя. Він піднявся на ноги:

— Не знаю. Не звернув уваги. Втім, це дійсно було більше схоже на годину.

Він почав збирати свої нечисленні пожитки. Чим більше він розмірковував над тим, що побачив, тим менш реальним йому це здавалося. Немов сон, який після пробудження швидко тьмяніє в пам'яті. Виразний, страшний, але все ж — сон. Річард відчув себе останнім дурнем: ну треба ж, злякатися сну! Він дуже втомився і, ймовірно, поки намагався зосередитися на мечі, непомітно для себе заснув. Це, до речі, пояснює, чому йому здалося, що пройшло всього кілька хвилин. Він заснув, а вся ця нісенітниця йому просто наснилася.

Річард важко зітхнув. Він відчував слабкість, але разом з тим і полегшення. Відчувши на собі пильний погляд сестри Верни, він обернувся.

— Ну а тепер ти не хочеш поголитися? Тепер, коли переконався, що я намагаюся тобі лише допомогти?

Річард випростався.

— Я вже говорив: бранці не голяться.

— Ти не бранець, Річард.

Річард, не поспішаючи, згорнув ковдру і ретельно уклав його в мішок.

— Ти погодишся зняти з мене ошийник?

Вона відповіла не відразу, але відповіла рішуче:

— Ні. Тільки коли прийде час.

— Чи можу я залишити тебе і йти, куди побажаю?

Вона нетерпляче зітхнула:

— Ні. Ти повинен йти зі мною.

— А якщо я все-таки спробую? Її очі звузилися:

— Тоді мені доведеться застосувати силу. Краще тобі не пробувати.

Річард виразно кивнув.

— У моєму розумінні це і є бранець. І до тих пір, поки я в полоні, голитися не збираюся.

Коні тихенько заіржали, коли підійшов Річард, і потягнулися до нього. Сестра Верна подивилася на них підозріло. Примовляючи щось ласкаве, Річард дістав скребло і взявся чистити коней, звертаючи особливу увагу на їхні спини.

Сестра Верна схрестила руки на грудях:

— Навіщо ти це робиш? Ти ж чистив їх учора ввечері.

— Тому що коні люблять покататися по землі. Для коня грудка бруду під сідлом — все одно що для тебе камінчик в черевику. Тільки кінь не може зупинитися і витрусити камінь. Я волію зайвий раз почистити коня, ніж потім йти пішки.

Закінчивши, Річард прибрав скребло.

— До речі, а як їх звуть?

Сестра Верна неодмінно насупилася.

— Ніяк. Це ж коні. Нерозумні тварини. Навіщо їм імена?

Річард показав на жеребця, який віз сестру Верну.

— Ти не дала імені навіть власному коневі?

— Це не мій кінь. Коні загальні. Я просто беру першого-ліпшого. До вчорашнього дня я їздила на тому, на якому зараз їдеш ти. Яка різниця?

Всі вони однакові.

— Ну що ж, значить, з сьогоднішнього дня у кожного буде своє ім'я. Щоб не було непорозумінь. У тебе жеребець, значить, назвемо його Джеком. Моя кобила буде зватися Бонні, а та, що вільна, — Джеральдіна.

— Джек, Бонні та Джеральдіна! — Фиркнула сестра Верна. — Не сумніваюся, що це з книжки «Пригоди Бонні Дей».

— Радий чути, що ти читала не тільки пророцтва, сестра Верна.

— Як я вже говорила, чарівники потрапляють до Палацу, як правило, у дуже юному віці. Один хлопчик приніс з собою цю книжечку. Я її перегорнула, щоб з'ясувати, наскільки вона підходить для юного розуму, і виявила, що це абсолютно безглузда історія про трьох людей, які наживають собі неприємності виключно тому, що жоден з них не обтяжений ані найменшою кількістю розуму.

Річард посміхнувся:

— Отже, це самі відповідні імена для «нерозумних тварин».

Вона осудливо подивилася на нього:

— «Пригоди Бонні Дей» — дурна і непотрібна книжка. Не корисна в усіх відношеннях. Я її спалила.

Річард був засмучений, але виду не подав.

— Мій батько… Вірніше, чоловік, який виховав мене як свого сина, Джордж Сайфер… Він часто подорожував. Одного разу з чергової поїздки він привіз мені цю книгу, щоб я навчався по ній читати. Це була перша книга в моєму житті, я перечитував її багато разів. І отримав масу задоволення.

Крім того, вона навчила мене думати. Я, як і ти, вирішив, що ця трійця натворила купу дурниць, і дав собі слово ніколи не повторювати їх помилки.

Ти можеш вважати цю книгу марною, але мене вона навчила багато чому. І перш за все міркувати. Але, можливо, для ваших учнів ця якість не є обов'язковою? — Він відвернувся і почав неквапливо розкладати на землі упряж. — Мій справжній батько, Даркен Рал, недавно відвідав наше житло. Він шукав сина, щоб розпороти йому живіт і по його нутрощах прочитати деяку інформацію. Простіше кажучи, він хотів убити мене так само, як убив Джорджа Сайфера. — Він кинув швидкий погляд на сестру Верну. — Але мене не було вдома, і, поки він чекав мене, він розірвав цю книгу, а сторінки розкидав по підлозі. Він теж, напевно, не хотів, щоб я замислювався над її уроками.

Сестра Верна нічого не відповіла. Вона мовчки дивилася, як Річард розв'язує вуздечки і вивільняє вудила. Він чув за спиною її сердите дихання.

— Я не збираюся кликати коней по іменах, — з несподіваною упертістю сказала вона. Річард акуратно поклав сталеві шпичасті вудила одне на інше.

— Тобі доведеться переглянути своє мудре рішення, сестра Верна.

Вона зробила кілька кроків і встала так, щоб він міг її бачити.

— Що це ти задумав? Навіщо ти відв'язав вудила? Річард вийняв з піхов меч.

Повітря наповнився магічним дзвоном, а в очах Річарда спалахнув гнів.

— Я розіб'ю їх, сестра.

Він підняв меч і, не встигла вона отямитись, з лютим криком обрушив його на вудила. Посипалися іскри, і вудила перетворилися на непотрібні шматочки гарячого металу.

Сестра Верна рвонулася вперед:

— Ти з глузду з'їхав! Як же ми тепер будемо керувати кіньми?!

— Вудила з шипами — це жорстокість. Я не дозволю тобі ними користуватися.

— Прокляття! Це ж просто нерозумні тварини! По-іншому вони не розуміють!

— Тварини! — Буркнув Річард, прибираючи меч у піхви. Він накинув на Бонні вуздечку і просунув поводи крізь кільця збруї. — Щоб керувати конем, мундштук не потрібен. Я покажу тобі, як це робиться. Крім того, тепер вони зможуть щипати траву по дорозі і будуть задоволені.

— Це небезпечно! Вони вперті, і без шипів з ними не впоратися!

Річард хмуро глянув на сестру:

— Є багато способів змусити коня слухатися.

— Без мундштуків це неможливо.

— Нісенітниця. Досвідченому наїзникові достатньо власного тіла. Тільки треба, щоб кінь розумів тебе і довіряв тобі.

Сестра Верна зробила крок вперед:

— Це нерозумно! І небезпечно! Тут і без того вистачає небезпек. Якщо ми вгодимо в халепу, кінь може злякатися і понести. Як ти його зупиниш без вудил з шипами?

Річард подивився їй прямо в очі:

— Іноді хочеш одного, а виходить прямо протилежне. Якщо ми опинимося в небезпеці і ти захочеш різко зупинити коня, то можеш просто-напросто порвати йому губи. Від болю, гніву й жаху він взагалі перестане підкорятися. Він просто збожеволіє. Вона буде думати тільки про те, що раз за разом вершник завдає йому болю, і чим далі, тим більше.

Він може тебе скинути, і щастя ще, якщо після цього просто втече з переляку. А якщо дуже розлютиться, то затопче тебе. Бачиш? Ти думаєш, що вудила з шипами тебе врятують, а на ділі виявиться, що вони тебе погублять.

Якщо ми будемо проїжджати через якесь місто, я, так і бути, дозволю тобі купити звичайні гладкі вудила і користуватися ними. Але поки ми разом, пхати коням в рот гострі шипи я не дозволю.

Сестра глибоко зітхнула, намагаючись заспокоїтися, і знову схрестила руки на грудях.

— Річард, ми не зможемо правити кіньми без мундштуків. Це ж так просто зрозуміти.

Він посміхнувся їй куточком рота.

— Запевняю тебе, зможемо. Я тебе навчу. Найгірше, що може статися, — кінь понесе, і тобі не вдасться зупинити його відразу. Але рано чи пізно ти його зупиниш. А якщо скористатися гострими удилами, і ти, і кінь можете бути поранені або загинути. — Він поплескав Бонні по шиї. — Перш за все вам необхідно подружитися. Кінь має бути впевнений, що ти будеш піклуватися про нього і ніколи не заподієш йому болю. Якщо ви подружитеся, кінь сам не допустить, щоб з тобою щось трапилося. Він зробить все, що ти захочеш. Насправді це зовсім неважко. Від тебе вимагається, крім твердої руки, лише трохи любові і поваги. Але якщо ви збираєтеся подружитися, коню потрібно ім'я, щоб він знав, коли до нього звертаються. Річард простягнув руку, і Бонні ткнулася йому в долоню. — Чи не правда, Бонні? Хороша дівчинка. Ну звичайно, хороша. — Він через плече глянув на сестру Верну. — Джек любить, коли йому почухати під мордою. Спробуй показати йому, що хочеш з ним подружитися. — Він глузливо посміхнувся. Так чи інакше, сестра Верна, твоїх улюблених вудил більше немає. Доведеться тобі вчитися обходитися без них.

Сестра Верна зміряла його крижаним поглядом і нерішуче підійшла до Джека.

Деякий час вона просто стояла перед конем, а потім простягла руку і почухала йому під мордою.

— Хороший хлопчик, — сказала вона позбавленим будь-якого виразу голосом.

— Так не піде, сестра Верна. Ти вважаєш коней нерозумними створіннями, бо вони не розуміють слів, але в інтонаціях вони розбираються чудово. Якщо ти хочеш, щоб Джек тобі повірив, постарайся хоча б прикинутися привітною.

Сестра поплескала коня по шиї.

— Дурна скотина, — сказала вона приторно-солодким голосом. — Ти задоволений? кинула вона через плече.

— Головне, щоб він був задоволений. Тобі необхідна його довіра. Подивись, як він тримається: поки що він тобі не вірить. Ну нічого. З сьогоднішнього дня ти сама будеш про нього піклуватися. Чистити його, годувати, поїти. Сідлати. Він повинен залежати від тебе, а отже, і довіряти. Я візьму на себе турботу про Бонні і Джеральдіну. До Джека ніхто, крім тебе, торкатися не буде. Не забувай чистити його з вечора, а потім ще раз вранці.

— Я? Ну вже ні! Я наказую, а ти підкоряєшся. До цих пір ти чудово піклувався про всіх трьох і будеш робити це і надалі.

— При чому тут накази? Мова йде виключно про твої стосунки з конем. Я ж сказав вже: вудил більше немає, і тобі доведеться шукати інший спосіб. Заради власної безпеки. — Річард простягнув їй вуздечку. Ось, накинь на нього і простягни через це кільце.

Поки вона це робила, Річард порізав залишки дині.

— Поговори з ним. Назви його по імені. Скажи йому, що він тобі подобається. Не важливо, що ти йому скажеш, можеш, наприклад, описувати свої дії, але нехай твій голос звучить так, наче він тобі дуже дорогий.

Прикинься. Говори з ним так, ніби це один з твоїх вихованців.

Сестра кинула через плече спопеляючий погляд і почала щось нашіптувати — так тихо, що Річард не міг розчути слова. Втім, голос її звучав ласкаво. Коли вона закінчила возитися з вуздечкою, Річард простягнув їй нарізану диню.

— Коні це обожнюють. Пригости його і скажи, що він хороший хлопчик. Його ставлення до вуздечки повинно змінитися. Він повинен радіти, що вона прийшла на зміну шипам, які він ненавидить.

— Радіти вуздечці? — Перепитала сестра Верна.

— Звичайно. Зовсім не обов'язково раз у раз демонструвати йому біль, який ти можеш заподіяти. Це неефективно. Ти повинна бути твердою, але доброю. Доброта і взаєморозуміння, і ніякої грубої сили. — Раптово він перестав посміхатися, і в очах його промайнув гнів. — У тебе неодмінно повинно вийти, сестра. Просто обдури його так само, як обманюєш мене.

Вона в обуренні випросталась:

— Я присягнулася життям доставити тебе до Палацу пророків. Але, боюся, коли ми туди потрапимо, мене стратять за те, що я виконала клятву.

Вона відвернулася і простягнула шматочок дині згораючому від нетерпіння Джеку.

— Хороший хлопець, хороший. Ну що, тобі подобається, Джек? Хороший хлопчик.

В її голосі було ласка і співчуття, тільки от щирості не вистачало.

Втім, для коня цього достатньо. Але Річард не довіряв сестрі Верні і хотів, щоб вона це знала. Він був невисокої думки про людей, які вважають, що його легко обдурити. Він гадав, в який бік зміниться ставлення сестри Верни до нього тепер, коли він дав їй зрозуміти, що не проковтнув наживки.

Келен говорила, що сестра Верна — чаклунка. Річард не уявляв собі, на що вона здатна, але не забув чарівну мережу, яка скувала його в будинку духів. Він бачив, як вона запалила вогонь силою думки. З таким же успіхом вона могла розвести багаття вчора ввечері, і у неї не було необхідності просити про це Річарда. Вона намагалася зламати його волю, і Річард не сумнівався, що за допомогою свого Хань вона може розірвати його на частини.

Сестра Верна хоче змусити його беззастережно, не роздумуючи, виконувати всі її накази. Вишколити його, немов коня. «Нерозумна тварина».

Річард сильно сумнівався, що вона відчуває до нього більше поваги, ніж до коней.

Щоб підпорядкувати коня, використовувався гострий шматок заліза, а для нього знайшлося дещо гірше — кільце навколо шиї. Але нічого, прийде час, і він його зніме. Нехай Келен вже не повернути, але від ошийника він позбудеться.

Поки сестра намагалася подружитися з Джеком, Річард осідлав двох інших коней.

— Далеко звідси до Палацу Пророків? — Запитав він.

— Дуже далеко. Нас чекає важкий і довгий шлях на південний схід.

— От і прекрасно. Значить, у тебе буде достатньо часу, щоб навчитися керувати Джеком без мундштука. Ти побачиш, це зовсім нескладно, тим більше що лідер у нас — Бонні, і Джек не відійде від неї ні на крок.

— Чому Бонні? Адже Джек — жеребець, і…

— Кобили завжди поза ієрархією. Вони захищають своїх лошат, і якщо, скажімо, до табуна наблизиться хижак, жеребець віджене його, і тільки, а ось кобила буде переслідувати, поки не вб'є. Жоден жеребець не в змозі нав'язати кобилі свою волю, навпаки, сам готовий підкоритися. У нашому маленькому табуні головує Бонні, і інші будуть брати з неї приклад. Тому я поїду першим, а ти просто тримайся слідом, і все буде в порядку.

Сестра без заперечень видерлась в сідло.

— Люстра в центральному залі, — пробурчала вона собі під ніс. — Чудове місце. Всім буде добре видно.

— Про що це ти?

— Про люстру головного залу в Палаці пророків. Я думаю, мене повісять саме на ній.

— Все в твоїх руках, — спокійно сказав Ричард, сідаючи в сідло. — Я ж не прошу нікуди мене везти.

— Та знаю, — зітхнула сестра і раптом якось дивно подивилася на Річарда: з ніжністю і співчуттям. Хіба тільки злегка напружено. Зрозумій, я всього лише намагаюся тобі допомогти. Мені здається, ти зараз дуже потребуєш цього, і я пропоную тобі свою дружбу.

— Дуже люб'язна пропозиція, сестра Верна, тільки я, мабуть, все-таки відхилю її. Я не забув, як швидко ти всаджуєш в спину друзям той ніж, який ховаєш в рукаві, і утримаюся поки що приймати твою дружбу. І постараюся не повертатися до тебе спиною. А якщо ти все ж говориш щиро, то ось тобі моя порада: чим швидше ти це доведеш, тим краще, тому що в той день, коли я почну з'ясовувати це сам, часу в тебе не буде. Друг не стане надягати на друга нашийник, а я збираюся позбутися Рада-Хань. Коли прийде час, справжні друзі мені допоможуть. А всі інші стануть моїми ворогами. Мертвими ворогами.

Річард різко стиснув коліна, і Бонні слухняно рвонулася вперед. Сестра поїхала слідом, не перестаючи щось бурмотіти. Річард прислухався.

— Люстра в центральному залі, — говорила вона. — Саме відповідне місце.