Знак Афіни

VII Лео

— Хто така тітка Роза? — запитала Хейзел.

Лео не хотів говорити про неї. Слова Немезиди досі гуділи у вухах. Пояс для інструментів, здається, поважчав після того, як хлопець поклав туди печиво, — та це було неможливим. Кишені пояса були здатні витримати будь-що, не додаючи ваги. Навіть дуже крихкі речі в ньому ніколи не розбивалися. І все ж Лео був переконаний, що відчуває печиво всередині — як воно чекає, доки його розламають.

— Довго розповідати, — відповів він. — Вона залишила мене після смерті мами, віддала у притулок.

— Мені шкода.

— Еге, ото таке... — Лео кортіло змінити тему. — А щодо тебе? Що Немезида мала на увазі про твого брата?

Хейзел кліпнула очима, наче в них потрапила сіль.

— Ніко... Він знайшов мене в Підземному царстві. Повернув у світ смертних і переконав римлян у Таборі Юпітера прийняти мене. Я заборгувала перед ним за другий шанс. Якщо Немезида має рацію і Ніко в небезпеці... я мушу йому допомогти.

— Авжеж, — промовив Лео, хоч від цієї думки йому було ніяково. Він сумнівався, що богиня помсти роздає поради через свою доброзичливість. — А ще вона сказала, що твоєму братові залишилось жити шість днів і що Рим знищать... Є якісь думки з приводу того, що вона мала на увазі?

— Жодних, — визнала Хейзел. — Як на мене...

Та дівчина вирішила змовчати про свої думки, якими б вони там не були. Натомість вона видерлася на найбільший валун, щоб краще роздивитися навколо. Лео подався за нею, але втратив рівновагу. Хейзел спіймала його за руку і витягла нагору. Вони опинились на величезній каменюці, тримаючись за руки, віч-на-віч.

Очі Хейзел блищали, наче золото.

«Золото — це просто», — говорила вона. Та Лео був інакшої думки, коли дивився на неї. Цікаво, хто такий цей Семі? У Лео було нав’язливе відчуття, що він мусить знати, проте це ім’я не пригадувалося. Ким би не був Семі, йому пощастило, якщо Хейзел про нього турбувалась.

— Е-е, дякую. — Він відпустив її руку, але вони досі стояли так близько одне до одного, що Лео відчував тепло її дихання.

Вона беззаперечно не була схожою на мерця.

— Коли ми говорили з Немезидою, — ніяково промовила Хейзел, — твої руки... я бачила полум’я.

— Так. Це одна зі здібностей дітей Гефеста. Зазвичай, я це контролюю.

— О! — Вона збентежено поклала руку на своюджинсову сорочку, наче збиралася промовити військову присягу. Лео здалося, що вона хоче відійти від нього, але валун був замалий для цього.

«Чудово! — подумав він. — Чергова людина, яка вважає мене пришелепуватим чудовиськом».

Лео оглянув острів. Протилежний берег знаходився лише в кількох ярдах від них. До нього були тільки дюни та купи валунів. Ніщо з цього не походило на дзеркальний ставок.

«Ти назавжди залишишся зайвим, — сказала йому Немезида, — сьомим колесом. Ти не знайдеш місця серед своїх побратимів».

Аналогічно вона могла б залити йому у вуха кислоту. Лео і без сторонньої допомоги розумів, що всюди зайвий. Він місяцями самотньо сидів у Дев’ятому Бункері Табору Напівкровок, працюючи над кораблем, тоді коли друзі разом тренувалися, їли, гралися в захоплення прапору та отримували за це подарунки. Навіть його найкращі друзі, Пайпер та Джейсон, часто поводилися з ним, як із зайвим. З того часу, як вони почали зустрічатись, «приємно проводили час» без Лео. Від його єдиного друга, дракона Фестуса, залишилася тільки голова, після того як в останній пригоді знищили його контрольний диск. У Лео бракувало достатніх технічних навичок, щоб його полагодити.

«Сьоме колесо». Лео чув про п’яте — ніби додаткова, непотрібна частина обладнання. А сьоме, вочевидь, було навіть гіршим.

Він уважав, що, можливо, цей похід стане для нього новим початком, а вся та важка праця над «Арго II» матиме результат. У нього буде шестеро хороших друзів, які захоплюватимуться ним та цінуватимуть його. Разом вони відпливуть у схід сонця на битву з велетнями. Лео таємно сподівався, що, можливо, він навіть знайде собі подружку.

«Думай головою!» — дорік він собі.

Немезида мала рацію. Може, він і частина сімох, але все одно окремо. Він напав на римлян і завдав друзям неприємностей. «Ти не знайдеш місця серед своїх побратимів».

— Лео? — м’яко запитала Хейзел. — Не можна сприймати Немезидині слова близько до серця.

Він нахмурився.

— А що коли це правда?

— Вона — богиня помсти, — нагадала йому Хейзел. — На нашому вона боці чи ні, але вона існує задля того, щоб пробуджувати образу.

Лео шкодував, що не вміє так просто позбуватися гнітючих почуттів. Вини Хейзел у цьому немає.

— Нам час іти, — промовив він. — Цікаво, що мала на увазі Немезида, сказавши, що слід закінчити до настання темряви.

Хейзел глянула на сонце, що ледве торкалось обрію.

— І що це за проклятий хлопчик, про якого вона згадувала?

Знизу залунав голос:

— Проклятий хлопчик, про якого вона згадувала.

Спочатку Лео нікого не побачив. Але потім очі роздивилися молоду дівчину, яка стояла лише за десять футів від їхнього валуна. Її сукня була такого самого кольору, як і каміння, та нагадувала грецьку туніку. Розпатлане волосся — чи то брунатне, чи то біляве, чи сиве — зливалося із сухою травою. Дівчина не була невидимою, та її майже неможливо було помітити, поки вона не поворухнулась. Та навіть після цього Лео ледве вдавалося зосередити на ній свій погляд. Її вродливе обличчя було неможливо запам’ятати. Щоразу, коли Лео кліпав очима, то забував, як виглядає дівчина, і йому доводилось зосереджуватись, щоб знову її знайти.

— Доброго вечора! — промовила Хейзел. — Хто ви?

— Хто ви? — відповіла дівчина стомленим голосом, наче їй уже набридло відповідати на це запитання.

Хейзел і Лео переглянулися. Коли ти напівбог, ніколи не знаєш, на що натрапиш наступного разу. У дев’яти випадках з десяти — це щось погане. І замаскована у земляні кольори дівчина-ніндзя справляла саме таке враження.

— Ти — прокляте дитя, про яке говорила Немезида? — поцікавився Лео. — Але ж ти дівчина.

— Ти дівчина, — пролунало у відповідь.

— Перепрошую? — промовив Лео.

— Перепрошую, — нещасно відповіла дівчина.

— Ти повторюєш... — Лео запнувся. — О, стривай! Хейзел, здається, є міф про дівчину, яка все повторювала!

— Ехо, — промовила Хейзел.

— Ехо, — погодилась дівчина.

Вона ворухнулась. Її сукня змінилась, повторюючи пейзаж. Її очі набули кольору солоної води. Лео намагався зосередитися на її рисах обличчя, але марно.

— Я не пам’ятаю міфу, — зізнався він. — Прокляття змушує тебе повторювати останнє, що ти почула?

— Ти почула, — промовила Ехо.

— Бідолаха, — сказала Хейзел. — Якщо я правильно пам’ятаю, з тобою так учинила богиня?

— Учинила богиня, — підтвердила Ехо.

Лео почухав голову.

— Але хіба це не сталося тисячі років тому? О. Ти одна зі смертних, які повернулися крізь Браму Смерті. Як би я хотів більше не натикатися на мертвих людей!

— Мертвих людей, — промовила Ехо, з докором у голосі.

Лео усвідомив, що Хейзел потупила очі в землю.

— Е-е... вибач, — пробурмотів він. — Я інше мав на увазі.

— Увазі. — Ехо вказала на дальній берег острова.

— Ти хочеш нам щось показати? — запитала Хейзел і почала спускатися з валуна, Лео зробив те саме.

Навіть зблизу Ехо було важко розгледіти. Ба більше — що довше ти на неї дивився, то непомітнішою вона ставала.

Ти впевнена, що ти справжня? — поцікавився він. Тобто... з плоті та крові?

Плоті та крові. — Вона доторкнулась до обличчя Лео, від чого той аж здригнувся. Її пальці були теплими.

То... ти змушена все повторювати? — запитав він.

— Усе повторювати.

Лео насилу втримав посмішку.

— Це може бути весело.

Весело, — нещасно промовила вона.

— Блакитні слони.

— Блакитні слони.

— Поцілуй мене, дурень.

— Дурень.

— Агов!

— Агов!

— Лео, — заблагала Хейзел. — Не дражни її.

— Не дражни її, — погодилась Ехо.

— Гаразд, гаразд, — промовив Лео, хоча стриматись було важко. Не щодня зустрічаєш когось із вбудованою функцією відтворення звуків. — То на що ти там вказувала? Тобі потрібна допомога?

— Допомога, — рішуче погодилась Ехо.

Вона подала їм знак іти за нею й почала спускатися схилом. Лео вдавалося простежити за її пересуванням, тільки завдяки ворушінню трави та мерехтінню її сукні, яка змінювалась відповідно до кольору валунів.

— Нам краще поквапитись, — промовила Хейзел. — Або ми її загубимо.

Вони знайшли обіцяну проблему... Якщо так можна назвати натовп привабливих дівчат. Ехо привела їх на трав’янисту луку у формі кратера з маленьким ставком посередині. Біля води скупчилося кілька десятків німф. Принаймні Лео припустив, що це німфи. Як і ті, які мешкали в Таборі Напівкровок, ці розгулювали в прозорих сукнях і босоніж. Їхні обличчя походили на обличчя ельфів, а шкіра мала легке зеленувате забарвлення.

Лео не розумів, що відбувається, але всі німфи тіснилися в одному місці, звернені обличчями до ставка і штовхаючись за кращі місця. Деякі здіймали в руках телефони, намагаючись зробити світлини через голови інших. Лео ніколи не бачив німф з телефонами. Що ж вони там побачили? Може, труп? Якщо так, то чому вони так збуджено підстрибують та хихотять?

— На що вони дивляться? — поцікавився Лео.

— Дивляться, — зітхнула Ехо.

— Є тільки один спосіб з’ясувати. — Хейзел покрокувала вперед і почала проштовхуватися крізь натовп. — Вибачте! Перепрошую!

— Агов! — поскаржилась одна німфа. — Ми прийшли першими!

— Еге ж, — фиркнула інша. — Ти його не зацікавиш.

У цієї німфи на щоках були намальовані два величезних серця. Зверх сукні вона носила футболку з написом: «OMG, Я <3 Н!!!»

— Е-е, напівбожі справи, — промовив Лео, намагаючись здаватись діловим. — Посуньтесь! Дякую!

Німфи невдоволено зашуміли, але розступилися. Мандрівники побачили парубка, який стояв навколішки перед ставком і витріщався у воду.

Лео зазвичай не звертав уваги на зовнішність хлопців. Мабуть, це було результатом дружби з Джейсоном: високим, білявим, сильним — одне слово, повною його протилежністю. Лео звик, що його не помічають дівчата. Принаймні, він розумів, що ніколи не приверне увагу дівчини своєю зовнішністю, тому сподівався, що коли-небудь зробить це своєю унікальністю та почуттям гумору, хоча поки що це, вочевидь, не спрацьовувало.

Хай там як, Лео не міг не визнати, що хлопчина біля ставка був неймовірно привабливим. У нього були бездоганні риси обличчя, а його губи та очі могли водночас належати і вродливій жінці, і мужньому чоловікові. Темне волосся спадало на брови хлопця. Йому могло б виповнитися років сімнадцять-двадцять. А його тіло було наче у танцюриста: довгі граційні руки, м’язисті ноги, тверда постава та царствена незворушність на обличчі. На ньому були звичайна біла футболка і джинси, а ще він мав лук із сагайдаком, скріплені ременями на спині. Зброєю, вочевидь, давно ніхто не користувався, бо стріли вкрилися шаром пилу, а на кінці лука висіло павутиння.

Коли Лео наблизився, то помітив, що обличчя хлопця неприродньо золотаве. Вечірня заграва відблискувала від величезного листа небесної бронзи, що лежав на дні ставка, й омивала обличчя красунчика м’яким сяйвом.

Хлопчина, здавалось, був зачарований своїм віддзеркаленням у металі.

Хейзел різко заковтнула повітря.

— Він вродливий.

Німфи навколо неї завищали й заплескали в долоні на знак згоди.

— Вродливий, — мрійливо пробурмотів парубок, не спускаючи очей з води. — Я такий вродливий.

Одна з німф показала екран свого айфона.

— Його останнє відео на ютубі отримало мільйон переглядів за годину. Гадаю, половина з них — моя!

Інші німфи захихотіли.

— Ютуб? — перепитав Лео. — І що він на відео такого робить — співає?

— Ні, дурнику! — докорила йому німфа. — Колись він був принцом, блискучим мисливцем і таке інше. Але це не суттєво. Тепер він просто... ну, подивіться!

Вона показала Лео відео. Там була точнісінько така саме картина, як та, що вони бачили зараз у житті: хлопець, який витріщається на самого себе у віддзеркаленні ставка.

— Він та-а-а-акий вродливий! — промовила інша дівчина у футболці з написом: «Пані Нарцис».

— Нарцис? — поцікавився Лео.

— Нарцис, — сумно погодилась Ехо.

Лео забув, що вона з ними. Вочевидь, жодна з німф її також не помічала.

— О, тільки не ти знову! — Пан Нарцис спробував відштовхнути Ехо, але через її маскування промахнувся і, натомість, збив з ніг кількох інших німф.

— Ти проґавила свій шанс, Ехо! — заволала німфа з айфоном. — Він залишив тебе чотири тисячі років тому! Ти його не варта!

— Не варта, — гірко промовила Ехо.

— Стривайте. — Хейзел вочевидь було важко відвести погляд від красунчика, але їй це вдалося. — Що тут коїться? Навіщо Ехо нас сюди привела?

Одна з німф закотила очі. У руках вона тримала ручку та зібганий плакат із зображенням Нарциса, вочевидь, бажаючи отримати автограф.

— Багато тисячоліть тому Ехо була німфою, як ми. Але вона була неймовірним базікалом! «Бла-бла-бла» цілодобово.

— Еге ж! — вискнула інша німфа. — Хто здатен таке витримати? Я нещодавно говорила з Клеопеєю — ну ти знаєш її, мешкає у валуні по сусідству з моїм. Так от я їй кажу: «Припиняй пліткувати, або закінчиш, як Ехо». Клеопея така пліткарка! Ти чула, що вона розповідає про ту хмарну німфу та сатира?

— Аякже! — промовила німфа з плакатом. — Одне слово, за балачки Гера прокляла Ехо, тож тепер вона може тільки повторювати чужі слова, що нас цілком улаштовувало. Але потім Ехо закохалась у нашого красунчика Нарциса. Таке враження, наче він може її помітити!

— Еге ж! — долучилися шестеро інших німф.

— І тепер у неї з’явилась дурнувата думка, що його треба рятувати, — промовила «Пані Нарцис». — Їй просто слід піти звідси геть.

— Геть, — огризнулась Ехо.

— Я така рада, що Нарцис знову живий, — промовила якась німфа у сірій сукні. На її руках красувалися виведені чорним маркером написи: «Нарцис + Лея». Він найкращий у світі! І він на моїй території!

— Ой, припини, Леє, — перервала її подруга. Ставкова німфа тут я. А ти всього лише кам'яна німфа.

— То й що? А я трав’яна німфа, — утрутилася ще одна.

— Ні, він, певна річ, прийшов сюди, тому що любить дикі квіти! А вони мої!

Дівчата почали сперечатися, а Нарцис продовжив витріщатись на озеро, не звертаючи на них жодної уваги.

— Заспокойтесь! — заволав Лео. — Пані, заспокойтесь! Мені потрібно дещо запитати у Нарциса.

Потроху німфи вгамувались і знову заходилися робити світлини.

Лео став навколішки поруч із красунчиком.

— То, Нарцисе, як ся маєш?

— Можеш відійти? — стривожено попросив Нарцис. — Ти псуєш вид.

Лео поглянув у воду. Його власне віддзеркалення, вкрите брижами, з’явилося поряд із Нарцисовим на поверхні зануреної у воду пластини. Лео не мав жодного бажання витріщатись на себе — порівняно з Нарцисом він виглядав як троль-недоросток. Але тепер не лишалося сумнівів, що метал на дні — нерівний круг карбованої небесної бронзи, діаметром приблизно п’ять футів.

Звідки вона взялася в ставку — Лео гадки не мав. Небесна бронза падала на землю у найнесподіваніших місцях. Він чув, що більшість викидали з майстерень його батька. Коли тривалий час певна робота зазнавала невдачі, Гефест міг утратити терпець і жбурнути металобрухт у світ смертних. Ця річ виглядала так, наче мусила б стати щитом для бога, але щось не склалося. Якщо Лео вдасться забрати її на корабель, цього вистачить на ремонт.

— Так, чудовий вид, — промовив Лео. — Охоче посунусь. Якщо ти не користуєшся цією бронзовою пластиною, можна я її заберу?

— Ні, — відповів Нарцис. — Я його кохаю. Він такий красунчик.

Лео оглянувся, очікуючи, що німфи почнуть сміятися. Це мало б бути жартом. Але вони в екстазі закивали головами. Тільки Хейзел здавалась шокованою. Вона зморщила ніс, наче раптом усвідомила, що Нарцис пахне гірше, ніж виглядає.

— Чуваче, — звернувся Лео до Нарциса. — Ти ж розумієш, що дивишся на самого себе у воді, так?

— Я такий неймовірний, — зітхнув Нарцис. Він жадібно простягнув руку, щоб доторкнутися до води, але потім зупинив себе. — Ні, не можна робити брижі. Це псує картину. Оце так... я такий неймовірний.

— Еге ж, — буркнув Лео. — Але якщо я візьму бронзу, ти так само зможеш дивитись на себе у воді. Або тут... — Він попорпався у поясі й дістав простеньке люстерко розміром з монокль. — Пропоную обмін.

Нарцис неохоче взяв люстерко й почав милуватися собою.

— Навіть ти носиш при собі моє зображення? Я тебе розумію. Я красень. Дякую. — Він опустив люстерко й знову подивився у ставок. — Але в мене є значно краще зображення. Ці кольори мені личать, ти згодний?

— О, боги, так! — заверещала німфа. — Одружися зі мною, Нарцисе!

— Ні, зі мною! — крикнула інша. — Підпишеш мій плакат?

— Ні, підпиши мою футболку!

— Ні, моє чоло!

— Ні, мої...

— Годі! — гаркнула Хейзел.

— Годі! — погодилась Ехо.

Лео на якийсь час знову втратив з поля зору Ехо, але тепер побачив, що вона стоїть навколішки з іншого боку від Нарциса і розмахує рукою перед його обличчям, намагаючись відволікти. Нарцис навіть не кліпнув.

Фан-клуб німф спробував відштовхнути Хейзел, але та оголила свій кавалерійський меч і відігнала їх.

— Отямтеся! — гаркнула вона.

— Він не підпише твій меч, — поскаржилась німфа з плакатом.

— І не одружиться з тобою, — додала дівчина з айфоном. — І ви не зможете забрати його бронзове дзеркало! Це заради нього він тут!

— Ви просто смішні, — випалила Хейзел. — Він же звичайний самозакоханий телепень! Як він може вам подобатись?

— Подобатись, — зітхнула Ехо, яка досі розмахувала рукою перед Нарцисовим обличчям.

Решта зітхнула разом із нею.

— Я такий красень, — співчутливо промовив Нарцис.

— Послухай, Нарцисе! — Хейзел тримала меч напоготові. — Ехо привела нас, щоб ми могли допомогти тобі. Так, Ехо?

— Exo, — промовила Exo.

— Що? — запитав Нарцис.

— Вочевидь, це єдина дівчина, якій не байдуже, що з тобою станеться, — відповіла Хейзел. — Ти пам’ятаєш, як помер?

Нарцис нахмурився.

— Я... ні. Це неправильно. Я занадто важливий, щоб померти.

— Ти помер, витріщаючись на себе, — наполегливо промовила Хейзел. — Тепер я пригадала. Тебе прокляла Немезида за те, що ти розбив забагато сердець. Твоєю карою було закохатись у власне віддзеркалення!

— Я так себе кохаю, так кохаю, — погодився Нарцис.

— Зрештою ти помер, — продовжила Хейзел. — Не знаю, яка версія кінцівки правдива. Ти або втопився, або перетворився на квітку над водою, або... Ехо, як було насправді?

— Як було насправді? — безнадійно промовила німфа.

Лео підвівся.

— Яка різниця. Головне, що ти знову живий, друже. Ти отримав другий шанс. Ось про що нам казала Немезида. Ти можеш підвестись і повернути собі нормальне життя. Ехо намагається тебе врятувати. Або ж ти можеш залишитися тут і витріщатись на себе, поки знову не помреш.

— Залишся тут! — заволали хором німфи. А одна з них крикнула: — Одружися зі мною, перш ніж помреш!

Нарцис похитав головою.

— Вам просто потрібне моє віддзеркалення. Я розумію вас, але ви його не отримаєте. Воно належить мені.

Хейзел роздратовано зітхнула. Вона глянула на сонце, що швидко пірнало за обрій, а потім указала мечем на край Кратера.

— Лео, можна тебе на хвилинку?

— Вибачте нас, — сказав Лео Нарцису. — Ехо, хочеш із нами?

— Із нами, — погодилась Ехо.

Німфи знову оточили Нарциса, почали записувати нові відео та робити з ним світлини.

Хейзел ішла, поки вони не вийшли за межі чутності.

— Немезида мала рацію, — промовила вона. — Деякі напівбоги не здатні змінити свою природу. Нарцис залишатиметься там до самої смерті.

— Ні, — промовив Лео.

— Ні, — погодилась Ехо.

— Нам потрібна та бронза, — сказав Лео. — Якщо ми її заберемо, то це може дати Нарцисові змогу отямитися. Ехо може його врятувати.

— Може його врятувати, — вдячно повторила Ехо.

Хейзел устромила меч у пісок.

— А ще може розлютити кілька десятків німф, — промовила вона. — І Нарцис, можливо, й досі пам’ятає, як стріляти з лука.

Лео розмірковував. Сонце вже майже опустилося. Немезида казала щось про те, що Нарцис починає хвилюватися з настанням темряви. Вочевидь, через те, що більше не бачить свого віддзеркалення. Лео не кортіло стирчати тут так довго, аби з’ясовувати, що богиня мала на увазі під словом «хвилюватися». До того ж він мав досвід спілкування зі зграєю схиблених німф і не хотів повторювати це.

— Хейзел, — промовив він. — Твоя здібність з дорогоцінними металами... Ти можеш їх тільки знаходити, чи ще й викликати?

Вона нахмурилась.

— Можу й викликати, хоча ніколи не намагалася цього зробити з такими великими шматками небесної бронзи. Можливо, мені й удасться притягнути його крізь землю, але доведеться досить близько підійти. А ще мені потрібно буде дуже зосередитись. Це може тривати довго.

— Довго, — застерегла Ехо.

Аео лайнувся. Він сподівався, що вони зможуть просто повернутись на корабель, і Хейзел телепортує бронзу з безпечної відстані.

— Гаразд, — промовив він. — Доведеться ризикнути. Хейзел, а ти зможеш спробувати викликати бронзу звідси? Змусь її зануритись у пісок і пробитись до тебе, а потім хапай і біжи на корабель.

— Але Нарцис постійно дивиться на неї, — промовила вона.

— Дивиться на неї, — повторила Ехо.

— Про це я подбаю, — відповів Лео, вже починаючи ненавидіти свій план. — Ми з Ехо влаштуємо диверсію.

— Диверсію? — спитала Ехо.

— Я поясню, — пообіцяв Лео. — Згодна?

— Згодна.

— Чудово. Залишається сподіватися, що ми не помремо.