Знак Афіни

X Пайпер

Пайпер не могла заснути.

Першу годину нічної вахти тренер Хедж ходжав туди-сюди коридором і волав: «Вимкнути світло! Вгамуйтесь! Тільки спробуйте вислизнути з каюти, і я відправлю вас копняком назад на Лонг-Айленд!»

Він стукав своєю биткою по дверях кают щоразу, коли чув шум, і кричав на всіх, аби ті засинали, через що зробити цього ніхто не міг. Пайпер припускала, що сатир так не розважався з часів, коли вдавав фізрука у Школі Дикунів.

Вона витріщилась на бронзові бруси на стелі. Каюта була досить затишною. Лео запрограмував їхні кімнати таким чином, щоб автоматично налаштовувалась температура, комфортна для її мешканця, тож тут ніколи не було ані спекотно, ані холодно. Матрац і подушки були набиті пухом пегасів («Жодний пегас під час виготовлення речей не постраждав», — запевнив її Лео), тож вони були неймовірно зручними. Зі стелі звисав бронзовий ліхтар, що світив із яскравістю, необхідною для Пайпер. З обох боків на ліхтарі містилися маленькі отвори, тож уночі стінами кімнати ширяли сяючі сузір’я.

У голові Пайпер вирувало багато думок, тому вона гадала, що ніколи не засне. Але хитання корабля та гудіння повітряних весел, що оберталися в небі, заспокоювали.

Зрештою, повіки обважніли і дівчину поглинув сон.

Здавалось, минуло лише кілька секунд, перш ніж вона прокинулась від дзвоника, що сповіщав про сніданок.

— Агов, Пайпер! — Лео постукав у двері. — Ми приземляємося.

— Приземляємося? — Вона сонно підвелась на ліжку.

Лео відчинив двері й просунув голову всередину. Він тримав одну руку на очах, що було б тактовним жестом, якби він не підглядав крізь пальці.

— Ти порядно виглядаєш?

— Лео!

— Вибач, — він ошкірився. — Гей, мила піжамка з Могутніми Рейнджерами.

— Це не Могутні Рейнджери! Це черокійські орли!

— Еге, авжеж. Ми приземляємося за кілька миль від Топеки, як ти просила. І, е-е... — Він зиркнув у коридор, а потім знову нахилився всередину. — Дякую, що не ненавидиш мене через учорашній підрив римлян.

Пайпер протерла очі: бенкет у Новому Римі був тільки вчора?

— Усе гаразд, Лео! Ти тоді не володів собою.

— Так, і все ж... тобі не обов’язково було за мене заступатись.

— Знущаєшся? Ти для мене як менший брат, якого в мене ніколи не було. Авжеж я заступатимусь за тебе.

— Е-е... дякую!

Зверху загорланив тренер Хедж:

— Уперед, мала! Агов, Канзас!

— Святий Гефест, — пробурчав Лео. — Його дійсно не можна пускати за штурвал. Краще я піднімусь на палубу.

Доки Пайпер прийняла душ, перевдягнулась та захопила бублик з їдальні, уже було чутно, як витягуються посадкові колеса корабля. Вона піднялась на палубу й приєдналася до решти, тим часом як «Арго II» приземлявся посеред поля соняшників. Весла втягнулись, і опустились сходні.

У ранковому повітрі відчувався запах вологого ґрунту, теплих рослин та добрива. Непоганий запах. Він нагадував Пайпер про дім дідуся Тома в резервації міста Талеква, в Оклагомі.

Персі помітив її першим. Він привітно усміхнувся, що, незрозуміло чому, її здивувало. Він був одягнений у вицвілі джинси й свіжу футболку Табору Напівкровок, наче він ніколи й не полишав грецької сторони. Новий одяг, вочевидь, поліпшив йому настрій, ну так само як і те, що він стояв біля перил в обіймах Аннабет.

Пайпер була рада бачити Аннабет зі жвавими очима, тому що кращої подруги у неї ніколи не було. Аннабет місяцями докладала максимум зусиль, шукаючи Персі. Тепер, нехай попереду й чекало небезпечне завдання, вона принаймні повернула свого хлопця.

— Отже! — Аннабет висмикнула бублик з рук Пайпер і відкусила від нього шматок. Пайпер на це не зважала. У таборі вони весь час жартома цупили одна в одної сніданок. — Прилетіли. Які плани?

— Я хочу сходити на шосе, — промовила Пайпер. — Знайти знак з написом «Топека — 32 милі».

Лео зробив коло своїм віі-контролером. Вітрила опустились.

— Це недалеко, — промовив він. — Ми з Фестусом максимально точно розрахували посадку. Що ти сподіваєшся знайти біля цього дорожнього знака?

Пайпер розповіла, що бачила в кинджалі: про чоловіка з кубком у пурпуровій футболці. А інші зображення, на кшталт того, де вони з Персі та Джейсоном тонуть, залишила при собі. Однаково вона не знала, що ті означають. До того ж усі перебували в такому піднесеному настрої цього ранку, що вона не хотіла їх засмучувати.

— Пурпурова футболка? — запитав Джейсон. — Виноградне листя на капелюху? Схоже на Бахуса.

— Діоніс, — буркнув Персі. — Якщо ми здолали весь цей шлях тільки, щоб зустрітись з паном Д....

— Бахус не такий уже й поганий, — промовив Джейсон. — Натомість його прихильниці подобаються мені значно...

Пайпер здригнулась. Кілька місяців тому вони з Джейсоном та Лео стикнулись з менадами, які їх ледве не розірвали на шматки.

— Але сам бог нормальний, — продовжив Джейсон. — Я одного разу зробив йому послугу у виноградарському регіоні.

Персі здавався нажаханим.

— Ну як знаєш, чуваче. Може, він кращий на римській стороні. Але чому б він вештався у Канзасі? Хіба Зевс не наказав усім богам припинити контактувати зі смертними?

Френк рохнув. Цього ранку здоровань був одягнений у блакитний спортивний костюм, наче збирався вирушити на пробіжку серед соняшників.

— Боги не дуже добре коряться цьому наказу, — відмітив він. — До того ж, якщо боги дійсно стали шизофреніками, як сказала Хейзел...

— І Лео, — додав Лео.

Френк сердито на нього поглянув.

— Тоді хтозна, що відбувається з олімпійцями? На нас там може чекати щось дуже нехороше.

— Звучить небезпечно! — весело погодився Лео. — Ну... ви розважайтесь. Мені час закінчити ремонт каркасу. Тренер Хедж візьметься за зламані арбалети. І, е-е, Аннабет... твоя допомога теж не завадила б. Ти єдина, хто розуміється на техніці.

Аннабет винувато подивилась на Персі.

— Він має рацію. Мені слід залишитись і допомогти.

— Я повернусь. — Хлопець поцілував її у щоку. — Обіцяю.

Здавалось, їм було так легко разом, що серце Пайпер занило.

Авжеж, Джейсон був чудовим. Але іноді він здавався таким далеким, як от минулого вечора, коли не хотів розповідати про давню римську легенду. Він, здавалось, часто пригадував своє старе життя у Таборі Юпітера. «Чи зможе він коли-небудь здолати цей бар’єр?» — запитувала себе Пайпер.

Подорож у Табір Юпітера та зустріч із Рейною не допомогли їй знайти відповіді. А тут ще й сьогодні Джейсон вирішив одягнути цю пурпурову футболку — колір римлян!

Френк скинув лук з плечей і поставив його біля поручнів.

— Гадаю, мені варто перетворитись на ворона і політати навкруги, дізнатися, чи немає поряд римських орлів.

— Чому ворон? — поцікавився Лео. — Якщо ти можеш перетворитись на дракона, чому б тобі не робити цього щоразу? Що може бути крутіше?

Обличчя Френка стало таким, наче у нього вприснули журавлинний сік.

— Це те саме, що запитувати: «Чому б тобі не піднімати найбільшу вагу щоразу, коли ти займаєшся важкою атлетикою?» Тому що це важко і можна собі нашкодити. Перетворюватись на дракона нелегко.

— О, — кивнув Лео. — Я не знав. Я не займаюсь важкою атлетикою.

— Це зрозуміло. Можливо, тобі й не завадило б це, пане...

Хейзел встала між ними.

— Я тобі допоможу, Френку, — промовила вона, люто зиркнувши на Лео. — Я можу викликати Аріона й провести розвідку на землі.

— Добре, — промовив Френк, продовжуючи свердлити Лео очима. — Так, дякую.

«Що між ними відбувається?» — подумала Пайпер. Вона зрозуміла, що хлопці хизуються перед Хейзел і дражнять одне одного. Але складалось таке враження, що між Лео та Хейзел усе дещо складніше. Наскільки їй було відомо, ці двоє зустрілись уперше тільки вчора. Можливо, щось таке сталося під час їхньої вилазки на Велике Солоне озеро — щось таке, про що вони не розповіли.

Хейзел повернулась до Персі.

— Тільки будь обережним, коли там опинишся. Багато полів, багато посівів. Там можуть розгулювати карпої.

— Карпої? — перепитала Пайпер.

— Зернові духи, — відповіла Хейзел. — Повір, ти не хочеш із ними зустрічатись.

Пайпер не розуміла, як зерновий дух може бути таким жахливим, але тон Хейзел переконав її не ставити більше запитань.

— Отже, до дорожнього знака підуть троє, — промовив Персі. — Я, Джейсон і Пайпер. Я не хочу зустрічатися з паном Д. Не найприємніший тип. Але, якщо ти з ним ладнаєш, Джейсоне...

— Ладнаю, — промовив Джейсон. — Якщо ми відшукаємо його, я говоритиму. Пайпер, це твоє видіння. Тож вести групу краще тобі.

Пайпер здригнулась. Вона пригадала, як вони втрьох тонуть у темному колодязі. Це має статись у Канзасі? Щось підказувало, що ні, і все ж хтозна.

— Гаразд, — промовила вона, намагаючись надати словам бадьорості. — Ходімо шукати шосе.

Лео сказав, що вони десь близько. Йому б не завадило пошукати слово «близько» у словнику.

Прошкандибавши півмилі повз спекотні поля, відмахуючись від москітів та отримуючи ляпаси від соняшників, вони зрештою знайшли потрібну дорогу. Старий білборд «Автозаправки Бубби» повідомляв, що до найближчого виходу на Топеку ще сорок миль.

— Виправте мене, якщо я помиляюся, — промовив Персі, — але хіба це не означає, що нам залишилось іти ще вісім миль?

Джейсон подивився обабіч занедбаної дороги. Завдяки чарівній дії амброзії та нектару сьогодні він виглядав значно краще. Колір шкіри знову став нормальним, а рана на чолі майже загоїлася. Новий гладіус, що дала йому Гера минулої зими, висів на поясі. Більшість хлопців виглядали б незграбно з піхвами, пристебнутими до джинсів, але Джейсонові це неймовірно пасувало.

— Жодних автівок... — промовив він. — Але гадаю, ми б однаково не зупиняли попутні автівки.

— Еге, — погодилась Пайпер, стурбовано вглядаючись вдалину дороги. — Ми вже занадто багато часу провели на землі. Це територія Геї.

— Гм... — Джейсон клацнув пальцями.— Я можу попросити друга нас підвезти.

Персі здійняв брови.

— О, справді? Я теж. Гайда подивимось, чий друг прийде швидше?

Джейсон свиснув. Пайпер знала, що він робить. Але з того часу, як вони зустріли Бурю в Будинку Вовка минулої зими, тільки три спроби викликати грозового духа були успішними. Сьогодні небо було таким блакитним, що Пайпер не дуже вірила, що кінь прийде.

Персі просто заплющив очі й зосередився.

До цієї миті Пайпер не мала нагоди його роздивитись. Після стількох розповідей про Персі в Таборі Напівкровок, він здавався їй... ну, він не справляв сильного враження, особливо поряд із Джейсоном. Персі був худішим, десь на дюйм нижчим, з трохи коротшим і значно темнішим волоссям.

Пайпер такі хлопці не дуже подобались. Побачивши його в якомусь універмазі, вона певно прийняла б його за скейтера: по-недбалому привабливий, швидше за все легковажний і, безперечно, бешкетник. Вона б трималась осторонь, адже у її житті неприємностей вистачало. Але вона розуміла, чому він подобається Аннабет і чому вона потрібна йому. Якщо хтось і міг утримати цього хлопця в шорах — то це Аннабет.

У чистому небі загуркотів грім.

Джейсон посміхнувся.

— Незабаром.

— Запізно. — Персі вказав на схід, звідки виром мчала чорна крилата фігура. Спочатку Пайпер вирішила, що це Френк у формі ворона. А потім зрозуміла, що фігура завелика, як на птаха.

— Чорний пегас? — запитала вона. — Ніколи не бачила таких.

Крилатий жеребець опустився на землю. Він риссю підійшов до Персі й тикнувся мордою в його обличчя, а потім із цікавістю повернув голову до Пайпер та Джейсона.

— Пірате, — промовив Персі, — це Пайпер і Джейсон. Вони друзі.

Кінь заіржав.

— Ну, може, потім, — відповів Персі.

Пайпер чула, що Персі вміє говорити з конями, бо він син Посейдона, володаря цих тварин, але ніколи не бачила цього на власні очі.

— Чого хоче Пірат? — поцікавилася вона.

— Пончиків, — усміхнувся Персі. — Завжди пончики. Він понесе всіх трьох, якщо...

Раптом повітря похолоднішало. У Пайпер вистрелило у вухах. Приблизно за п’ять ярдів від них, над соняшниками, мчав мініатюрний вихор заввишки у триповерхівку, наче зі сцени «Чаклуна Країни Оз». Він опустився на дорогу поряд із Джейсоном і набув форми коня — туманний скакун, тіло якого спалахувало блискавками.

— Буря, — широко всміхаючись промовив Джейсон. — Давно не бачилися, друже.

Грозовий дух став дибки і заіржав. Пірат боязко відступив.

—Тихо, хлопче. Він теж друг! — промовив Персі, вражено дивлячись на Джейсона. — Круто, Грейс.

Джейсон знизав плечима.

— Я потоваришував із ним під час битви в Будинку Вовка. Узагалі-то, він вільний дух, але час від часу погоджується мені допомогти.

Персі та Джейсон залізли на своїх коней. Пайпер ніколи не почувалась упевнено з Бурею. Нестримна їзда на звірі, який може будь-якої миті розчинитись у повітрі, змушувала її дещо нервувати. І все ж вона взяла руку Джейсона й залізла на коня.

Буря мчав дорогою, а Пірат ширяв у небі над ним. На щастя, їм не трапилося жодної автівки — це могло б скінчитись аварією. Не минуло й хвилини, поки вони дісталися потрібного дорожнього знака, що виглядав точнісінько так, як у видінні Пайпер.

Пірат приземлився. Обидва коні застукотіли копитами по асфальту. Жодному з них, здавалось, не сподобалась раптова зупинка, коли тільки-но вдалося належним чином розігнатись.

Пірат заіржав.

— Твоя правда, — промовив Персі. — Винаря ніде не видно.

— Перепрошую? — пролунав голос з-за полів.

Буря так швидко повернувся, що Пайпер ледве не звалилась.

Пшениця розсунулась. Перед ними з’явився чоловік з видіння Пайпер. У широкополому капелюсі, увінчаному виноградними лозами, пурпуровій сорочці з короткими рукавами, шортах кольору хакі та сандаліях з білими шкарпетками. Виглядав він років на тридцять, мав невеличке черево і походив на гравця університетської футбольної команди, який досі не усвідомив, що вже давно не студент.

— Хтось щойно назвав мене винарем? — промовив він, неймовірно розтягуючи слова. — Кличте мене Бахусом, якщо ваша ласка. Або паном Бахусом. Чи владикою Бахусом. Ще можна О-боги-не-вбивайте-мене, володарю Бахусе.

Персі змусив Пірата наблизитися, хоч кінь цьому не дуже зрадів.

— Ви виглядаєте інакше, — сказав богові Персі. — Стрункіші. Волосся довше. І ваша сорочка не така кричуща.

Бог вина скосив на нього, очі.

— Що ти, на біса, верзеш? Ти хто такий? Де Церера?

— Га.... які ще цербери?

— Я гадаю, він мав на увазі Цереру, — промовив Джейсон. — Богиню землеробства. Ви називаєте її Деметрою. — Він шанобливо кивнув богові. — Повелителю Бахусе, ви пам’ятаєте мене? Я допоміг вам із тим зниклим леопардом у Сономі.

Бахус почухав своє щетинисте підборіддя.

— А... так. Джон Грін.

— Джейсон Грейс.

— Ну, або так. Тебе відрядила Церера?

— Ні, повелителю Бахусе. Ви тут чекали на зустріч із нею?

Бог фиркнув.

— Ну, хлопче, не розважатись же я приїхав у Канзас! Церера покликала мене сюди на військову нараду. Через пробудження Геї гине врожай. Поширюється посуха. Карпої влаштували заколот. Навіть мій виноград наражається на небезпеку. Церера хотіла об’єднати сили у війні рослин.

— Війна рослин, — промовив Персі. — Ви збираєтесь озброїти кожну виноградинку крихітною штурмовою гвинтівкою?

Бог зіщулився.

— Ми зустрічались раніше?

— У Таборі Напівкровок. Я знаю вас, як пана Д. — Діоніса.

— А! — Бахус зморщився й притиснув долоні до скронь.

На мить його постать замерехтіла. Пайпер побачила іншу людину — гладшу, більш приземисту та у вульгарній сорочці з леопардовим принтом. А потім Бахус знову став Бахусом.

— Припини! — випалив він. — Годі думати про мене грецького.

Персі кліпнув очима.

— Е-е-е... але...

— Ти бодай уявляєш, як важко залишатися зосередженим? Голова весь час розколюється! Ніколи не знаєш, що робиш і куди йдеш! Постійно перебуваєш у сварливому настрої.

— Дуже схоже на вас звичайного, — промовив Персі.

Ніздрі бога роздулися. Один з виноградних листів на його капелюху спалахнув вогнем.

— Якщо ми були знайомі в іншому таборі, дивно, що я досі не перетворив тебе на дельфіна.

— Це якось обговорювалось, — запевнив його Персі. — Гадаю, вам просто стало ліньки це робити.

Пайпер з жахом спостерігала за ними, так ніби в неї на очах відбувається автокатастрофа. Вона усвідомила, що Персі зараз усе псує, і Аннабет немає поряд, щоб утримати його в шорах. Подруга нізащо їй не пробачить, якщо вона повернеться з морським ссавцем замість Персі.

— Повелителю Бахусе! — утрутилась вона, зісковзнувши зі спини Бурі.

— Пайпер, будь обережною, — промовив Джейсон.

Вона погрозливо зиркнула на нього: «Знаю».

— Перепрошую, що турбуємо вас, повелителю, — звернулася вона до бога, — але, якщо відверто, ми прийшли сюди за вашою порадою. Будь ласка, нам необхідна ваша мудрість.

Вона використала найбільш догідливі інтонації, вкладаючи у свій голос максимум пошани.

Бог нахмурився, але пурпуровий блиск у його очах зник.

— А ти вмієш говорити, дівчинко. За порадою прийшли, кажеш? Дуже добре. Я б уникав караоке. Тематичні вечірки вже не актуальні. У ці суворі часи люди шукають простих, стриманих свят з органічними закусками, приготованими в домашніх умовах, і...

— Не щодо вечірок, — перервала Пайпер. — Хоч це і неймовірно корисна порада, повелителю Бахусе! Ми сподівалися, що ви допоможете нам з походом.

Вона розповіла про «Арго II» та їхню подорож, мета якої: завадити велетням пробудити Гею. Переказала слова Немезиди про те, що за шість днів знищать Рим, описала видіння в кинджалі, у якому Бахус запропонував їй срібний кубок.

— Срібний кубок? — бог, здавалося, не зрадів почутому.

Він дістав невідомо звідки бляшанку дієтичної «пепсі» та відкоркував її.

— Ви ж п’єте дієтичну «колу», — промовив Персі.

— Гадки не маю, про що ти говориш, — одрізав Бахус. — А щодо видіння з кубком, панночко, не можу тобі запропонувати нічого, окрім «пепсі». Юпітер суворо наказав мені не пропонувати вино неповнолітнім. Прикро, але нічого не вдієш. А велетнів я добре знаю. Бачте, я змагався з ними у першій війні.

— Ви вмієте битися? — здивовано запитав Персі.

«Якби ж його голос не здавався таким недовірливим», — подумала Пайпер.

Діоніс заричав. Дієтична «пепсі» перетворилася на п’ятифутовий жезл, оплетений плющем та увінчаний сосновою шишкою.

— Тирс! — вигукнула Пайпер, сподіваючись відволікати бога, перш ніж він розіб’є Персі голову. Вона вже бачила таку зброю в руках скажених німф і не дуже раділа новій зустрічі, але доклала всіх зусиль, аби здатись приємно враженою. — Ох, яка могутня зброя!

— Безумовно, — погодився Бахус. — Радий, що хоч хтось у цій групі розумний. Соснова шишка — це грізне знаряддя війни! Я і сам був напівбогом у першій війні з велетнями, щоб ви розуміли. Я — син Зевса!

Джейсон здригнувся. Вочевидь, його не дуже тішило нагадування про те, що винар — його старший брат.

Бахус змахнув жезлом, але через своє черево ледве не звалився з ніг.

— Звісно, це трапилося задовго до того, як я винайшов вино і став безсмертним. Я бився пліч-о-пліч із богами та якимось ще напівбогом... Гаріком, здається.

— Геркулесом? — ввічливо припустила Пайпер.

— Ну, чи так, — відповів Бахус. — Я вбив велетня Ефіальта і його брата Ота. Жахливі селюки ці двоє. Обидва отримали по пиці сосновою шишкою!

Пайпер перехопило подих. У її голові водночас зринуло декілька думок: видіння в кинджалі та рядки з пророцтва, що вони обговорювали вчора. Щось схоже вона відчувала, коли вони з батьком пірнали з аквалангом, і він під водою протер їй маску, — раптом усе прояснилося.

— Повелителю Бахусе, — промовила вона, намагаючись не виказати голосом своєї схвильованості. — Ці двоє велетнів, Ефіальт і От... вони, часом, не близнюки?

— Гм? — Бог здавався занадто захопленим розмахуванням тирсом, але кивнув. — Так, близнюки. Правильно.

Пайпер повернулась до Джейсона. Вона побачила, що він устигає за її думками: «Близнята подих янгола зупинять».

У клинку Катоптріса вона бачила двох велетнів у жовтих робах, які підіймали з глибокої ями глек.

— Ось навіщо ми тут, — сказала богу Пайпер. — Ви — частина походу!

Бахус нахмурився.

— Вибач, дівчинко. Я більше не напівбог. Я не ходжу в походи.

— Але велетнів можна вбити тільки спільними зусиллями богів та героїв, — наполягла вона. — Тепер ви бог. Двоє велетнів, з якими нам доведеться битись, — Ефіальт і От. Я вважаю... вважаю, вони чекають на нас у Римі. Якимсь чином вони збираються знищити його. Срібний кубок, що я бачила у видінні, — можливо, це символ вашої підтримки. Ви мусите допомогти нам убити велетнів!

Бахус розлючено подивився на неї. Пайпер усвідомила, що дібрала невдалі слова.

— Дівчинко моя, — холодно промовив він. — Я нічого не мушу. До того ж я допомагаю тільки тим, хто приносить мені належне підношення, чого досі нікому не вдалося зробити за багато-багато століть.

Пірат стривожено заіржав.

Пайпер його розуміла. У неї теж слово «підношення» не викликало приємних почуттів. Вона пригадала менад, схиблених послідовниць Бахуса, ладних голіруч розірвати на шматки будь-якого невірянина. І це ще, коли вони у гарному настрої.

Персі озвучив запитання, яке Пайпер боялась поставити.

— Яке саме підношення?

Бахус відмахнувся від нього рукою.

— Тобі з цим не впоратись, нахабний греку! Але я дам вам одну безкоштовну пораду, оскільки у дівчини є хоч якісь манери. Знайдіть сина Геї — Форкія. Він завжди ненавидів свою матір, та я його й не осуджую. З братами він також не дуже ладнає. Ви знайдете його в місті, названому на честь героїні, — в Аталанті.

Пайпер вагалась.

— Ви про Атланту?

— Так.

— Але цей Форкій, — промовив Джейсон, — це велетень? Титан?

Бахус розсміявся.

— Помиляєтеся. Шукайте солону воду.

— Солону воду... — повторив Персі. — В Атланті?

— Так, — відповів Бахус. — Ти недочуваєш, чи що? Якщо хтось і може допомогти вам із Геєю та близнюками, то це Форкій. Тільки будьте уважними!

— Що ви маєте на увазі? — поцікавився Джейсон. Бог глянув на сонце, що вже майже досягло зеніту. — Не схоже це на Цереру — спізнюватись. Хіба що вона відчула якусь небезпеку поблизу. Або... — Обличчя бога раптом витягнулось. — Або це пастка. Ну, мені час іти! І на вашому місці я вчинив би те саме!

— Повелителю Бахусе, стривайте! — заперечив Джейсон.

Бог замерехтів і зник з таким звуком, наче хтось відкоркував пляшку з газованим напоєм.

Вітер зашелестів соняшниками. Коні занепокоєно затупцювали. Попри сухий і спекотний день, Пайпер затремтіла. Озноб... Аннабет і Лео описували щось схоже на озноб...

— Бахус має рацію, — промовила вона. — Нам треба йти...

«Запізно» — пролунав сонний голос, рознісшись полями навкруги й здригнувши землю під ногами Пайпер. Персі і Джейсон оголили мечі. Пайпер стояла на дорозі між ними, скута страхом. У мить сила Геї була всюди: соняшники повернули свої голови, пшениця нахилилась, наче скошена мільйонами серпів.

«Ласкаво прошу на вечірку», — пробурмотіла Гея. Її голос нагадав Пайпер дозрівання кукурудзи: тріскіт, шипіння, пекучий і безперестанний шум, що вона чула на фермі дідуся Тома тихими оклагомськими ночами.

«Що там радив Бахус? — глузливо запитала богиня. — Прості, стримані, свята з органічними закусками? Усе правильно. Для моїх закусок знадобляться тільки два інгредієнти: кров напівбогині та напівбога. Пайпер, люба, обирай героя, який помре з тобою».

— Геє! — крикнув Джейсон. — Годі ховатись у пшениці. З’являйся!

«Яка бравада, — просичала Гея. — Але в іншому, Персі Джексоні, теж є щось цікаве. Обирай, Пайпер МакЛін, або це зроблю я».

Серце Пайпер закалатало: Гея хотіла її вбити — це зовсім не несподіванка. Але навіщо вона змушує її обирати? Чому б Геї хотіти відпустити когось із хлопців? Це має бути пасткою.

— Ти божевільна! — крикнула дівчина. — Я нічого не робитиму для тебе!

Раптом Джейсон тяжко зітхнув. Він випростався на сідлі.

— Джейсоне! — крикнула Пайпер. — Що?

Він подивився на неї. Його обличчя стало спокійним, наче у мерця. А очі більше не були блакитними — вони палали чистим золотом.

— Персі, допоможи! — Пайпер відсахнулась від Бурі.

Але Персі галопом помчав геть. Він зупинився посеред дороги за тридцять футів від них і розвернув свого пегаса. Його рука здійняла меч, спрямувавши вістря на Джейсона.

— Один помре, — промовив Персі, але голос належав не йому. Він був низьким і глухим, наче хтось шепотів крізь гарматний ствол.

— Я оберу, — відповів Джейсон таким саме глухим голосом.

— Ні! — крикнула Пайпер.

Навколо неї затріскотіли й зашипіли поля, сміючись голосом Геї, тоді коли Персі та Джейсон кинулись один на одного з оголеною зброєю.