Знак Афіни

XLVIII Персі

Персі побував у багатьох битвах. Він навіть бився на кількох аренах, але жодна з них не була такою, як ця. Стоячи у величезному Колізеї, серед незчисленних криків привидів, під пильним поглядом Бахуса, у тіні дванадцятифутових велетнів, Персі почувався маленьким і незначним, як комаха. А ще — дуже розлюченим.

Битись з велетнями — одна справа, але те, що Бахус зробив з цього якусь гру — з цим він не міг змиритись.

Персі пригадав, що сказав йому Лука Кастелан багато років тому, коли хлопець повернувся зі свого першого завдання: «Хіба ти не збагнув, наскільки все це марне? Усе це геройство — бути пішаками Олімпійців?»

Тепер йому виповнилося майже стільки років, скільки тоді Луці. Він розумів, чому його друг став таким злим. Останні п’ять років Персі забагато разів був пішаком. Олімпійці наче по черзі користувались ним у своїх змовах.

Може, боги і були кращими за титанів, або велетнів, або Гею, але це не означало, що вони хороші чи мудрі. І не означало, що Персі має подобатись ця ідіотська битва на арені.

На жаль, вибору в нього не було. Він мусив перемогти велетнів, щоб урятувати друзів. Мусив вижити і знайти Аннабет.

Ефіальт та От позбавили його думок, напавши першими. Разом велетні підняли фальшиву гору, не меншу за нью-йоркську квартиру, і жбурнули нею у напівбогів.

Персі та Джейсон зірвались з місця. Вони пірнули разом у найближчий рів. Гора розвалилась над ними, розлетівшись алебастровою шрапнеллю (вона була не смертельною, але жалила нестерпно).

Натовп засвистів та почав вимагати крові.

— Бийся! Бийся!

— Я знову візьму Ота? — крикнув крізь шум Джейсон. — Чи ти його хочеш цього разу?

Персі намагався думати. Розділитись та битись з велетнями сам-на-сам здавалось логічним рішенням, але останнього разу це майже не спрацювало. Раптом він збагнув, що їм потрібна інша стратегія.

Усю цю подорож Персі почувався відповідальним за ухвалення всіх рішень та захист друзів. Він був певен, що Джейсон почувався так само. Вони об’єднувалися у маленькі групи та сподівались, що так буде безпечніше. Бились як одинаки. Кожний робив те, що вмів найкраще. Але Гера зробила їх командою сімох небезпідставно. Ті кілька разів, коли Персі та Джейсон діяли в команді — викликали бурю у форті Самтер, допомагали «Арго II» залишити Геркулесові стовпи, навіть наповнювали німфеум, — Персі почувався значно впевненіше та швидше розв’язував проблеми, наче все життя він був Циклопом і раптом прокинувся з двома очима.

— Нападемо разом, — промовив він. — От перший, тому що він слабший. Швидко позбавимось його, а потім — Ефіальта. Бронза і золото разом — можливо, це трохи подовшить час їхнього відродження.

Джейсон сухо усміхнувся, наче щойно з’ясував, що помре принизливим способом.

— Чому б і ні? — погодився він. — Але Ефіальт не стоятиме та не чекатиме, поки ми вбиватимемо його брата. Хіба що...

— Сьогодні приємний вітерець, — запропонував Персі. — А під ареною тече вода.

Джейсон миттю його зрозумів. Він розсміявся. Персі відчув між ними дружню іскру. Їхні думки багато в чому збігалися.

— На три? — спитав Джейсон.

— Нащо чекати?

Вони вистрибнули з рову. Як і підозрював Персі, велетні знайшли собі іншу алебастрову гору та чекали слушної миті, щоб її жбурнути. Близнюки здійняли скелю і приготувались до кидка, але Персі підірвав водопровідну трубу та струсив землю під їхніми ногами. Джейсон спрямував порив вітру в груди Ефіальта. Пурпуроволосий велетень перекинувся на спину. От випустив гору, яка тієї самої миті накрила його брата. З-під гори стирчали тільки Ефіальтові ноги-змії, що смикали головами так, наче гадали, куди ділась решта їхнього тіла.

Натовп схвально заревів, але Персі підозрював, що Ефіальта всього лише оглушило. Вони мали не більше кількох секунд.

— Агов, Оте! — крикнув він. — «Лускунчик» — відстій!

— А-р-р-р! — От схопив свій спис і метнув його, але був занадто розлючений, щоб добре прицілитись. Джейсон відбив спис — і той пролетів над головою Персі в озеро.

Напівбоги почали відступати до води, викрикуючи образи стосовно балету — що потребувало немалих зусиль, оскільки Персі не дуже на ньому розумівся.

От голіруч рушив до них, перш ніж, швидше за все, нарешті збагнув, що: а) його руки порожні, б) нестись на сина Посейдона, коли той стоїть біля великого водоймища, не найкраща думка.

От зупинився, але було запізно. Напівбоги відкотились у протилежні боки. Джейсон викликав вітер і, скориставшись інерцією тіла велетня, пхнув того у воду. Поки От безуспішно борсався у воді, Персі й Джейсон напали разом. Вони здійнялися над велетнем у повітря й обрушили свої клинки на його голову.

Бідолаха не мав шансу навіть на пірует. Він вибухнув. На воду опустився лише пил, наче відкрили величезний пакет з розчинною кавою.

Персі змусив воду в озері завирувати. От спробував відродитись, але щойно з води з’явилась його голова, Джейсон викликав блискавку і знову розірвав її на пил.

Поки що все йшло непогано, але вони не могли утримувати Ота вічно. Персі почувався втомленим ще після битви під землею. Живіт досі болів від удару древком списа. Він відчував, як слабшає, а проти них залишався ще один велетень.

Наче за сигналом позаду них вибухнула гора. Ефіальт підвівся і розгнівано заревів.

Персі й Джейсон чекали, поки велетень з гуркотом мчав на них, зі списом у руці. Вочевидь, полежавши під алебастровою горою, він тільки ще більше збудився. У його очах палало кровожерливе полум’я. Полуденне сонце відблискувало від монет у його волоссі. Навіть ноги-змії виглядали розлюченими, адже оголили ікла та шипіли.

Джейсон викликав ще одну блискавку, але Ефіальт зловив її списом та відвів убік, розплавивши пластикову корову. Він відкинув зі свого шляху кам’яну колону, наче то була купка дитячих кубиків.

Персі досі намагався підтримувати вир в озері. Він не хотів, щоб От відродився та повернувся у бій. Але коли Ефіальт скоротив останні кілька футів до них, йому довелось переключитись.

Вони з Джейсоном кинулись назустріч велетню. Хлопці робили випади, кололи та рубали з блискавичною швидкістю, але Ефіальт відбивав кожний удар.

— Я не відступлю! — проревів велетень. — Ви зіпсували мою виставу, але Гея все одно знищить ваш світ!

Персі зробив різкий випад і розрубив велетнів спис навпіл. Ефіальт цьому навіть не здивувався. Він змахнув тупим кінцем і збив Персі з ніг. Персі невдало приземлився на руку, у якій тримав меч. Анаклузмос з грюкотом випав з його долоні.

Джейсон спробував скористатись нагодою. Він зблизив дистанцію та уколов велетня у груди, але той якимсь чином відбив удар та рубанув у відповідь. Вістря списа пройшлось по Джейсонових грудях і розрізало посередині пурпурову футболку. Джейсон захитався і поглянув на тоненьку цівку крові на тому місці. Ефіальт вдарив його ногою і повалив на землю.

Зверху в імператорській ложі скрикнула Пайпер, але її голос потонув у ревінні натовпу. Бахус продовжував дивитись і гризти чипси із задоволеною усмішкою.

Ефіальт нависнув над Персі й Джейсоном, спрямувавши обидві половини свого списа на їхні голови. Персі не відчував правої руки. Гладіус Джейсона відкотився на протилежний бік арени. Їхній план зазнав невдачі.

Персі підвів очі на Бахуса і гадав, яку передсмертну лайку кинути у бік винного бога, коли побачив обрис у небі над Колізеєм — величезний темний овал, що стрімко знижувався.

З озера заволав От. Він напевно хотів попередити брата, але його напіврозчинене обличчя спромоглось тільки на: «А-а-е-е-му-у-у!»

— Не хвилюйся, брате! — відповів Ефіальт, не відводячи очей від напівбогів. — Я подбаю про те, щоб вони страждали!

У небі «Арго II» повернувся лівим бортом. З балісти понісся зелений вогонь.

— Узагалі-то, — промовив Персі, — тобі краще озирнутись.

Вони з Джейсоном відкотились геть, а Ефіальт обернувся та ошелешено заревів.

Персі впав у рів точнісінько тієї миті, коли вибух струснув Колізей.

Коли він знову видерся на арену, «Арго II» уже приземлявся. Джейсон висунув голову зі свого імпровізованого бомбосховища — пластикової конячки. Обгорілий Ефіальт лежав на землі та стогнав. Жар грецького вогню обпалив пісок навколо велетня. Тепер його оточувало скляне кільце. От борсався в озері та відчайдушно намагався відновити тіло, але нижче рук досі нагадував купку підгорілої вівсянки.

Персі пошкандибав до Джейсона і поплескав друга по плечах. Натовп привидів одарував їх бурхливими оплесками, а тим часом «Арго II» випустив шасі та приземлився на арені. За штурвалом стояв Лео. Хейзел і Френк усміхались поряд із ним. Тренер Хедж стрибав навколо балісти, лупцював повітря і волав:

— Оце я розумію — бійка!

Персі повернувся до імператорської ложі.

— Ну? — крикнув, він до Бахуса. — Достатньо розважився, ти, ходячий перегар у безглуздих...

— Це не обов’язково. — Раптом бог уже стояв поряд із Персі на арені. Він змахнув крихти чипсів з пурпурової тоги. — Я вирішив, що ви гідні товариші для цього бою.

— Товариші? — проревів Джейсон. — Ти нічого не зробив!

Бахус наблизився до берега озера. Вода миттєво кудись утекла, залишивши на дні кашоподібну купку з головою Ота. Бахус обережно опустився на дно і, поглянувши на натовп, здійняв тирс.

Натовп почав свистіти, волати та показувати великим пальцем вниз. Персі ніколи не був певен: цей знак означає «живи» чи «помри». Він пережив обидва випадки.

Бахус обрав цікавіший варіант. Він гепнув Ота по голові сосновою шишкою, і велетенська купа отовсянки повністю розчинилась у повітрі.

Натовп ошаленів. Бахус піднявся з озера і з поважним виглядом покрокував до Ефіальта, який досі лежав розпластаний на землі, підгорілий та закопчений.

Бахус знову здійняв тирс.

— ЗРОБИ ЦЕ! — заревів натовп.

— НЕ РОБИ ЦЬОГО! — завив Ефіальт.

Бахус стукнув велетня по носу — і той розсипався на попіл.

Привиди схвально загуділи та почали кидати примарні конфеті, в той час як Бахус з переможно здійнятими руками крокував ареною, насолоджуючись своїм тріумфом. Він усміхнувся напівбогам:

— Оце, друзі мої, видовище! І авжеж я щось таки зробив. Я вбив двох велетнів!

Поки друзі Персі сходили з корабля, натовп привидів замерехтів та зник. Пайпер і Ніко насилу вибирались з імператорської ложі, що так само, як решта чарівної реконструкції Колізею, почала перетворюватись на туман. Підлога арени залишилась цілою, але, загалом, стадіон виглядав так, наче у ньому не вбивали жодних велетнів упродовж багатьох тисячоліть.

— Ну, — промовив Бахус. — Це було весело. Маєте мій дозвіл продовжувати подорож.

— Дозвіл? — огризнувся Персі.

— Так. — Бахус здійняв брову. — Однак твоя подорож може виявитись дещо важчою, ніж ти очікуєш, сину Нептуна!

— Посейдона, — мимовільно виправив його Персі. — Що означає моя подорож?

— Можеш спробувати зазирнути на автостоянку за будівлею Емануеля. Найкраще місце, щоб вдертися. А тепер прощавайте, друзі мої! І, ну, щасти вам із цією іншою вашою проблемкою.

Бог розчинився у хмарі туману, від якого доносився слабкий запах виноградного соку. Джейсон кинувся назустріч Пайпер та Ніко.

Тренер Хедж підбіг до Персі, а одразу за ним — Хейзел, Френк та Лео.

— Це був Діоніс? — поцікавився Хедж. — Обожнюю цього чолов’ягу!

— Ви живі! — вигукнув Персі. — Велетні сказали, що вас ув’язнили. Що сталось?

Лео знизав плечима.

— О, просто ще один геніальний план Лео Вальдеза. Не повіриш, які можливі дива, коли в тебе є Архімедові сфери, дівчина з надзвичайними підземними здібностями та ласка.

— Ласкою був я, — похмуро промовив Френк.

— Одне слово, — почав пояснювати Лео, — я активував гідравлічний гвинт за допомогою Архімедового пристрою, що, до речі, просто розквітне, щойно я встановлю його в корабель. Хейзел визначила найлегший шлях до поверхні. Ми зробили тунель достатньо широким, щоб пролізла ласка. Френк поліз туди разом з передавачем, що я до нього приєднав. А потім залишалось тільки зламати улюблену мережу супутникових каналів тренера Хеджа і сказати йому, щоб він прилетів на кораблі та врятував нас. Він нас забрав. Ми майже одразу вас знайшли — завдяки шаленому світловому видовищу у Колізеї.

Персі зрозумів приблизно десять відсотків розповіді Лео, але вирішив, що цього достатньо, оскільки хотів поставити більш негайні запитання.

— Де Аннабет?

Лео зморщився.

— Так, щодо цього... вона досі у халепі, здається. Поранена, може, зі зламаною ногою... принаймні, якщо вірити видінню, що нам показала Гея. Порятунок Аннабет — наша наступна зупинка.

За дві секунди до цього Персі був ладний звалитись без сил. Але тепер усе його тіло пронизала хвиля адреналіну. Йому захотілось вхопити Лео за горло та вимагати пояснення, чому «Арго II» не відлетів спочатку рятувати Аннабет? Але він вирішив, що це може прозвучати трохи невдячно.

— Розкажи мені про видіння, — промовив він. — Розкажи мені все.

Земля затремтіла. Дерев’яні планки почали зникати, висипаючи пісок у гіпогеум знизу.

— Краще поговоримо на борту, — запропонувала Хейзел. — Треба відлітати, поки можемо.

Вони вилетіли з Колізею і повернули над дахами Рима на південь.

Усюди навколо площі Колізею застиг дорожній рух. На вулицях зібрались натовпи смертних, напевно гадаючи, що за дивні звуки лунали з руїн. Наскільки бачив Персі, жодний з велетневих задумів з ефектного знищення міста не спрацював. Рим здавався таким саме, як раніше. Ніхто начебто не помічав величезної грецької триреми, що здіймалась у небо.

Напівбоги зібрались біля штурвала. Джейсон забинтовував розтягнене плече Пайпер, поки Хейзел сиділа на кормі та годувала Ніко амброзією. Син Аїда ледве міг підняти голову. Ного голос був таким тихим, що Хейзел доводилось нахилятись до нього щоразу, коли він щось казав.

Френк і Лео розповідали про те, що сталось у кімнаті з Архімедовими сферами, та про видіння, яке Гея показала їм у бронзовому дзеркалі. Вони швидко дійшли згоди, що їхня найкраща зачіпка у пошуках Аннабет — це таємнича порада Бахуса — будівля Емануеля, чим би це не виявилося. Френк почав набирати у штурвальному комп’ютері, а Лео взявся несамовито клацати по своїй панелі управління, бурмочучи: «Будівля Емануеля. Будівля Емануеля». Тренер Хедж теж намагався допомогти і почав боротися з перевернутою догори дриґом мапою Рима.

Персі присів біля Джейсона та Пайпер.

— Як плече?

Пайпер усміхнулась.

— Загоїться. Ви обидва чудово впорались.

Джейсон штурхнув Персі ліктем.

— Непогана у нас команда.

— Це було краще, ніж битися на канзаському кукурудзяному полі, — погодився Персі.

— От воно! — крикнув Лео, вказуючи на монітор. — Френку, ти приголомшливий! Зараз визначу курс.

Френк стенув плечима.

— Я просто прочитав назву на моніторі. Якийсь китайський турист позначив місце на гугл-мапі.

Лео ошкірився до інших.

— Він уміє читати китайською.

— Зовсім трошки, — промовив Френк.

— Хіба це не круто?

— Хлопці, — втрутилась Хейзел. — Шкода переривати ваше милування, але вам слід це почути.

Вона допомогла Ніко підвестись. Хлопчина завжди був блідим, але тепер його шкіра походила на сухе молоко. Темні впалі очі нагадали Персі світлини зі звільненими військовополоненими, ким Ніко, по суті, і був.

— Дякую, — проскрипів Ніко. Його очі збентежено заметались. — Я вже зневірився.

Протягом останнього тижня Персі часто думав, що уїдливого скаже Ніко, коли вони знову зустрінуться. Тепер хлопець здавався таким слабким та сумним, що злитись на нього було просто неможливо.

— Ти весь час знав про два табори, — промовив Персі. — Ти міг сказати мені це першого дня, коли я прибув до Табору Юпітера, але не сказав.

Ніко важко оперся об штурвал.

— Персі, вибач. Я дізнався про Табір Юпітера минулого року. Тато привів мене туди, хоча я не знаю причини. Він сказав, що боги тримали ці табори окремо багато століть, і що я не можу нікому про це розповідати. Був не час. Але він сказав, що для мене важливо про це знати...

Хлопець зігнувся у приступі кашлю.

Хейзел тримала його за плечі, поки він не зміг знову встати.

— Я... я гадав, що тато мав на увазі Хейзел, — продовжив Ніко. — Мені знадобилось би безпечне місце, куди я міг би її привести. Але тепер... я розумію, що він розповів мені про обидва табори тому, що я мав зрозуміти, наскільки важливі мої пошуки — пошуки Брами Смерті.

Повітря наче наелектризувалось — ні, воно справді наелектризувалось, оскільки з Джейсона летіли іскри.

— Ти знайшов двері? — поцікавився Персі.

Ніко кивнув.

— Я дурень. Гадав, що можу ходити де завгодно у Підземному царстві, і, зайшов просто в Геїну пастку. Аналогічно міг би спробувати втекти від чорної діри.

— Е-е... — Френк прикусив губу.— Про яку ще чорну діру ти говориш?

Ніко почав було говорити, але те, що він мав намір сказати, напевно, лякало його самого. Хлопець повернувся до Хейзел.

Вона поклала долоню на його плече.

— Ніко розповів мені, що Брама Смерті має дві сторони — одна у смертному світі, друга у підземному. Смертна сторона порталу в Греції. Її пильно охороняють слуги Геї, крізь неї Ніко перетягнули у верхній світ, а потім до Рима.

Пайпер, напевно, нервувала, тому що з її рогу достатку виплюнувся чизбургер.

— Де саме у Греції ці двері?

Ніко важко вдихнув.

— У Домі Аїда. Це підземний храм в Епірі. Я можу позначити його на мапі, але... але нам варто перейматись не про смертну сторону порталу. У Підземному царстві Брама Смерті відчиняється у... у...

По спині Персі наче хтось ковзнув крижаними пальцями.

Чорна діра. Безвихідна частина Підземного царства, недоступна навіть Ніко ді Анжело. Чому Персі раніше до цього не додумався? Він перебував на самому краю цього місця і досі бачив кошмари про нього.

— Тартар. Найглибша частина Підземного царства.

Ніко кивнув.

— Вони затягнули мене у прірву, Персі. Те, що я бачив там....

Його голос надломився.

Хейзел стиснула губи.

— Жодний смертний не бував у Тартарі, — пояснила вона. — Принаймні, жодний з тих, кому вдалось повернутись. Це найбільш захищена в’язниця Аїда, де поневолені старі титани та інші вороги богів. Туди потрапляють усі чудовиська після смерті на землі. Це місце... ну, ніхто не знає точно, яке воно.

Її очі метнулись до брата. Решту її думок не обов'язково було висловлювати: «Ніхто, окрім Ніко».

Хейзел передала братові його чорний меч.

Ніко оперся на нього, наче старець на тростину.

— Тепер я розумію, чому Аїд не міг зачинити всі двері, — промовив він. — Навіть боги не опускаються у Тартар. Навіть бог смерті, сам Танатос, ані на крок не наблизиться до цього місця.

Лео виглянув з-за штурвала.

— Отже, дай-но вгадаю. Ми повинні туди вирушити.

Ніко похитав головою.

— Це неможливо. Навіть я, син Аїда, ледве вижив. Слуги Геї миттєво мене подолали. Вони настільки ні там, унизу... Жодному напівбогу це не під силу. Я майже лишився глузду.

Очі Ніко були як розбите скло. «Може, щось усередині нього зламалось назавжди», — сумно подумав Персі.

— Тоді ми попливемо до Епіру, — промовив він. — Зачинемо двері тільки з цього боку.

— Усе не так просто, — заперечив Ніко. — Щоб зачинити двері, слід контролювати їх з обох боків. Це як подвійна печатка. Можливо, усі разом усімох ви переможете війська Геї на смертній стороні в Домі Аїда. Але якщо на стороні Тартару не битиметься інша команда, команда достатньо сильна, щоб перемогти легіон чудовиськ на їхній рідній землі...

— Має бути якийсь вихід, — промовив Джейсон.

Ніхто не запропонував жодних ідей.

Персі раптом здалось, що він сам опускається на дно Тартару. А потім він усвідомив, що це знижувався корабель. Вони наближались до великої будівлі, схожої на палац.

Аннабет. Новини Ніко були такими жахливими, що він на мить забув, у якій небезпеці вона опинилася. Його скувало відчуття провини.

— Розберемось із Тартаром потім, — сказав він. — Це будівля Емануеля?

Лео кивнув.

— Бахус щось говорив про стоянку позаду? Ну, от вона. Що тепер?

Персі пригадав сон про темну кімнату та лиховісний голос чудовиська, яке велетні називали її Милістю. Пригадав, якою збентеженою була Аннабет, коли повернулась після зустрічі з павуками у форті Самтер. Він починав підозрювати, що було у тому святилищі... буквально праматір усіх павуків. Якщо здогадка була правильною й Аннабет знаходилась там віч-на-віч з цим чудовиськом уже багато часу, та ще й зі зламаною ногою... Персі було байдуже, чи має це завдання бути самостійним, чи ні.

— Ми повинні її звідти забрати, — промовив він.

— Ну, так, — погодився Лео. — Але, е-е... — Він, здавалось, хотів сказати: «Раптом ми вже запізнились?», але вчасно передумав. — Нам перешкоджає стоянка.

Персі подивився на тренера Хеджа.

— Бахус щось сказав про «вдертися». Тренере, у вас ще залишились боєприпаси .для цих баліст?

Сатир ошкірився, наче дикий козел.

— Гадав, що ніколи не запитаєш.