Знак Афіни

IX Пайпер

Пайпер не хотіла користуватися кинджалом.

Але сидячи в Джейсоновій каюті та чекаючи на його пробудження, вона почувалась дуже самотньою та безпорадною.

Його обличчя було блідим, як у мерця. Вона пригадала той жахливий звук удару цеглини об його чоло — його поранили тільки тому, що він намагався захистити її від римлян.

Навіть після того, як їм удалося силоміць згодувати йому нектар та амброзію, вона не була певна, що з ним усе буде гаразд, коли він опритомніє. Раптом він знову втратить спогади... Але цього разу спогади про неї?

Це було б найжорстокішою витівкою богів, а вони і раніше не були до неї дуже люб’язними.

Вона почула, як Глісон Хедж у сусідній кімнаті наспівує військову пісню, здається, «Зірки та стрічки назавжди». Оскільки супутникове телебачення більше не працювало, сатир, швидше за все, сидів на своєму ліжку і читав старі випуски журналу «Гвинтівки та патрони». Він не був поганим наглядачем, але Пайпер, без сумніву, ніколи не зустрічала схибленішого на війні старого сатира.

Звісно, вона була йому вдячна. Він допоміг її батькові, кіноакторові Трістану МакЛіну, знову встати на ноги після викрадення велетнями минулої зими. Кілька тижнів тому Хедж попросив свою дівчину Меллі подбати про дім МакЛінів, щоб сам він зміг приєднатися до походу.

Тренер Хедж удавав, ніби повернутися до Табору Напівкровок було винятково його ідеєю, але Пайпер підозрювала, що це не зовсім правда. Останні кілька тижнів, коли б Пайпер не зателефонувала додому, тато з Меллі запитували, чи все в неї гаразд. Імовірно, щось у її голосі їх бентежило.

Пайпер не могла поділитися видіннями, які бачила. Вони були занадто тривожними. До того ж її тато випив зілля, що стерло з його пам’яті всі її напівбожі таємниці. Він завжди розумів, коли донька була засмученою, і, швидше за все, підбурив Хеджа наглянути за нею.

Не слід оголювати кинджал. Від цього стане тільки гірше.

Проте спокуса виявилась занадто сильною. Пайпер оголила Катоптріс. Він виглядав як звичайний трикутний ніж, без прикрас на рукоятці, але колись він належав Єлені Троянській. Ім’я кинджала означало «дзеркало».

Пайпер вдивлялася в бронзовий клинок. Спочатку вона .побачила тільки своє віддзеркалення. Але потім металевою поверхнею промайнуло світло. Вона побачила, як збираються на форумі римські напівбоги. Як Октавіан, білявий опудалоподібний хлопчина, трясе кулаками і говорить щось до натовпу. Пайпер його не чула, але суть була очевидною: «Треба вбити цих греків!»

Рейна, претор, стояла збоку від нього. З виразу її обличчя було зрозуміло, що вона придушує ураган емоцій. Обурення? Гнів? Пайпер не знала.

Вона вважала, що здатна ненавидіти Рейну, але помилилась. Під час бенкету на форумі Пайпер захоплювалась її здатністю контролювати почуття.

Рейна одразу зрозуміла, що Пайпер та Джейсон зустрічаються. (Будучи донькою Афродіти, Пайпер уміла помічати такі речі.) Проте Рейна залишалась ввічливою та спокійною. Вона пожертвувала своїми почуттями заради потреб табору, вона довірилась грекам... поки «Арго II» не почав трощити її місто.

Пайпер майже відчувала свою провину перед Рейною за те, що зустрічається із Джейсоном, хоч це і було безглуздям, адже, вони не були парою.

Можливо, Рейна була зовсім не поганою, але зараз це вже несуттєво. Вони втратили можливість жити в мирі. Цього разу сила переконання Пайпер виявилася некорисною.

Чого вона таємно боялась? Що не доклала всіх зусиль. Пайпер ніколи не прагнула здружитись із римлянами. Вона занадто хвилювалась, що старе життя забере у неї Джейсона. Можливо, підсвідомо вона не вклала всі сили у чари своїх слів.

І через це постраждав Джейсон. Корабель майже зруйновано. А згідно із зображенням на кинджалі, цей скажений хлопчина Октавіан, який полюбляє душити плюшевих ведмедиків, підбурює римлян на війну із греками.

Картинка на клинку змінилась. Пайпер уже колись бачила цю стрімку зміну зображень, але досі не могла зрозуміти: Джейсон скаче верхи на коні в бій, але його очі золотого кольору замість блакитного; жінка в старомодній бальній сукні, яка стоїть під пальмами в парку на березі океану; бик з обличчям бородатого чоловіка, який піднімається з ріки; двоє велетнів в однакових жовтих тогах, які мотузкою витягують з ями величезну бронзову вазу.

А потім з’явилось найгірше видіння: вона побачила себе поряд із Джейсоном та Персі, зануреними по пояс у воді на дні темної круглої кімнати, схожої на велетенський колодязь. Вода стрімко піднімалась, а навколо ширяли примарні постаті. Пайпер хапалась за стіни, сподіваючись на порятунок, але тікати було нікуди. Вода дійшла їм до грудей. Джейсона затягнуло вниз. Персі безпомічно замахав руками й зник.

Як дитя морського бога може втонути? Пайпер не знала, але у видінні вона залишається сама, метається в темряві, поки вода не накриває її з головою.

Пайпер заплющила очі. «Не показуй цього більше, — заблагала вона. — Покажи щось, що може допомогти».

Вона змусила себе знову подивитись на клинок.

Цього разу Пайпер побачила порожнє шосе поміж полями пшениці та соняшників. На дорожньому знаку був напис: «Топека — 32 милі». На узбіччі стояв чоловік у шортах кольору хакі та пурпуровій табірній футболці. Його обличчя ховалось у тіні широкополого капелюха, увінчаного виноградним листям. Він здійняв срібний кубок і покликав Пайпер до себе. Невідомо чому, вона зрозуміла, що він пропонує їй якийсь дар: ліки чи протиотруту.

— Агов, — прохрипів Джейсон.

Пайпер так перелякалася, що впустила кинджал.

— Ти прокинувся!

— А що тебе так дивує? — Джейсон доторкнувся до своєї забинтованої голови і нахмурився. — Що... що сталося? Я пам’ятаю вибухи і...

— Ти пам’ятаєш, хто я?

Джейсон спробував розсміятись, але натомість болісно зморщився.

— Нещодавно ти була моєю приголомшливою дівчиною, Пайпер! Чи щось змінилося, поки я був непритомний?

Пайпер від полегшення ледве не розплакалася. Вона допомогла йому сісти, дала трохи нектару й почала розповідати про нещодавні події. Вона саме пояснювала план Лео щодо ремонту корабля, як почула нагорі стукіт кінських копит палубою.

За якусь мить у дверях з’явилися Лео та Хейзел. Вони ледве стояли на ногах, тримаючи в руках величезну карбовану бронзову пластину.

— О боги олімпійські! — Пайпер витріщилась на Лео. — Що з тобою трапилось?

Його волосся було жирним і зачесаним назад, на чолі висіли захисні окуляри, на щоці червонів слід від помади, а руки й сорочку вкривали написи: «ГАРЯЧА ШТУЧКА», «ПОГАНЕЦЬ», «КОМАНДА ЛЕО».

— Довго розповідати, — промовив він. — Решта повернулась?

— Поки що ні, — відповіла Пайпер.

Лео лайнувся. А потім він помітив, що Джейсон сидить. Його обличчя засяяло.

— Агов, друзяко! Радий, що тобі вже краще. Я буду в машинному відділенні.

Він побіг геть з бронзовою пластиною, залишивши Хейзел у дверях.

Пайпер здійняла брову.

— Команда Лео?

— Ми зустріли Нарциса, — промовила Хейзел, що небагато пояснювало. — А ще Немезиду, богиню помсти.

Джейсон зітхнув.

— Пропускаю всі веселощі.

Нагорі грюкнуло, наче приземлилось якесь важке створіння. З коридору прибігли Персі та Аннабет. Персі волочив за собою п’ятигалонове пластикове відро, що парувало та неймовірно смерділо. До волосся Аннабет прилип шматок чогось чорного, тим самим була повністю вкрита футболка Персі.

— Дьоготь? — припустила Пайпер.

Позаду волочився Френк, тож коридор переповнився напівбогами. На обличчі здорованя красувалася величезна чорна пляма.

— Наткнулись на дьогтьових чудовиськ, — промовила Аннабет. — Привіт, Джейсоне! Рада, що ти одужуєш. Хейзел, де Лео?

Дівчина вказала в глиб коридору.

— Машинне відділення.

Раптом увесь корабель накренився ліворуч. Напівбоги захитались. Персі ледве не розлив дьоготь.

— Е-е, що це було? — запитав він.

— Ой... — Обличчя Хейзел виглядало винуватим. — Можливо, ми розлютили одразу всіх німф, які живуть у цьому озері.

— Приголомшливо. — Персі передав відро з дьогтем Френку та Аннабет. — Допоможіть Лео, а я намагатимусь затримати водяних духів.

— Буде зроблено! — пообіцяв Френк.

Утрьох вони побігли геть, залишивши Хейзел біля дверей каюти. Корабель знову накренився. Хейзел схопилася за живіт, так наче її нудило.

— Я, мабуть... — Вона глитнула, кволо вказала на коридор і побігла геть.

Джейсон та Пайпер залишились унизу, хитаючись у різні боки разом із кораблем. Як на героя, Пайпер почувалась вельми нікчемною. Хвилі бились об каркас, а з верхньої палуби лунали розлючені голоси: крики Персі, лайки тренера Хеджа у бік озера. Кілька разів було чутно, як видмухує вогонь голова Фестуса. Далі коридором нещасно стогнала Хейзел у своїй каюті. З машинного відділення знизу лунали такі звуки, наче Лео та решта танцювали чечітку з ковадлами на ногах. Здавалось, минула ціла вічність, поки двигун нарешті загудів. Весла заскрипіли. Пайпер відчула, як корабель здіймається у небо.

Хитання і струси припинились. На кораблі запанувала тиша, якщо не брати до уваги гул двигуна. Нарешті Лео вийшов з машинного відділення. Його вкривав шар поту, вапняного пилу та дьогтю. Футболка виглядала так, наче потрапила в ескалатор. Її розірвало на ганчір’я. Замість «КОМАНДА ЛЕО» на грудях залишилося тільки: «ДА ЛЕО». Але він ошкірився, наче божевільний, та оголосив, що вони безпечно піднялись у повітря.

— Збори в обідній залі за годину, — промовив він. — Шалений день, га?

Після того як усі причепурились, тренер Хедж став за штурвал, а напівбоги зібрались на вечерю. Це було вперше, коли вони сиділи всі разом, тільки всімох. Можливо, їхня присутність мала б підбадьорити Пайпер, але, побачивши друзів в одному місці, вона лише пригадала, що Пророцтво Сімох починає здійснюватися. Більше не потрібно чекати, поки Лео закінчить корабель. Більше не буде безтурботних днів у таборі, коли можна вдавати, ніби майбутнє ще далеко попереду. Вони вже виконують завдання, з купою розлючених римлян на хвості та античними землями попереду? Велетні чекають. Гея прокидається. І якщо вони не впораються із цим завданням, їхній світ буде знищено.

Інші, напевно, теж це відчули. Напруження в обідній залі зростало, як перед грозою, що було цілком можливим, ураховуючи сили Персі та Джейсона. Незручна мить: обидва хлопці спробували сісти в одне крісло на чолі столу. З рук Джейсона буквально полетіли іскри. Після короткого мовчання, наче обидва думали: «Серйозно, чуваче?», вони поступилися місцем Аннабет і сіли навпроти одне одного.

Команда ділилася враженнями від подій, що стались біля Великого Солоного озера. Навіть кумедної витівки Лео, за допомогою якої він надурив Нарциса, виявилось замало, аби підбадьорити групу.

— То куди тепер? — поцікавився Лео з набитим піцою ротом. — Я полагодив корабель нашвидкуруч, щоб забрати нас з озера, але пошкоджень усе ще багато. Нам у будь-якому разі слід приземлитися знову для ремонту, перш ніж вирушати через Атлантичний океан.

Персі їв шмат пирога, який, незрозуміло чому, був блакитного кольору — начинка, кірка, навіть збиті вершки.

— Необхідно відлетіти від Табору Юпітера на достатню відстань, — промовив він. — Френк помітив кількох орлів над містом біля озера. Вочевидь, римляни не далеко позаду.

Настрій за столом від цього не поліпшився. Пайпер не хотіла нічого говорити, але відчувала, що повинна... До того ж вона почувалася трохи винною.

— Можливо, потрібно повернутись і спробувати помиритись із римлянами? Можливо... можливо, я доклала мало зусиль із чаромовством.

Джейсон узяв її руку.

— Ти не винна, Пайпс. І Лео також, — швидко додав він. — Хай там як — це справа рук Геї. Це вона посварила два табори.

Пайпер була вдячна йому за підтримку, але однаково почувалась незручно.

— Можливо, якщо ми пояснимо, хоча...

— Без доказів? — запитала Аннабет. — Гадки не маючи, що насправді сталося? Я поважаю твою думку, Пайпер. І не хочу, щоб римляни були нашими ворогами, але поки ми не зрозуміємо планів Геї, повертатись — самогубство.

— Вона має рацію, — промовила Хейзел.

Дівчина досі виглядала слабкою від морської хвороби, але потроху намагалась їсти солоні крекери. Краї її тарілки були вкриті рубінами. Пайпер майже не сумнівалась, що на початку вечері їх там не було.

— Рейна, можливо, до нас дослухається, але Октавіан — ні. Римляни зобов’язані захищати свою честь.

На них напали. Спочатку вони стрілятимуть, a posthac[4] питатимуть.

Пайпер втупилась у свою тарілку. Чарівні тарілки пропонували широкий вибір вегетаріанської їжі. Особливо їй подобались авокадо та запечена кесадилья[5] з перцем, але сьогодні апетиту зовсім не було.

Вона пригадала видіння, що бачила в кинджалі: Джейсон із золотими очима; бик з людською головою; двоє велетнів у жовтих тогах, які підіймали на мотузці бронзовий глек із ями. Найгірше — вона пригадала, як тоне в чорній воді.

Пайпер завжди любила воду. Мала приємні спогади про серфінг із батьком. Але після того, як вона побачила в Катоптрісі це видіння, то дедалі частіше думала про стару черокійську байку, яку розповідав дідусь, щоб онука трималася подалі від ріки поряд із їхнім будинком. Він розповідав, що черокі вірили в добрих водяних духів, на кшталт грецьких наяд. Також вони вірили в лихих водяних людожерів, які полювали за смертними з невидимими стрілами і любили топити маленьких дітей. .

— Ваша правда, — сказала вона. — Ми повинні летіти далі. Не тільки через римлян. Слід поспішати.

Хейзел кивнула.

— Немезида сказала, що маємо тільки шість днів до смерті Ніко і падіння Рима.

Джейсон нахмурився.

— Тобто Рим-Рим, не Новий Рим?

— Гадаю, так — відповіла Хейзел. — І в такому випадку часу зовсім небагато.

— Чому шість? — спитав Персі. — Як вони збираються знищити Рим?

Ніхто не відповів. Пайпер не хотіла додавати поганих новин, але відчувала, що мусить.

— Це не все, — промовила вона. — Я дещо бачила у своєму кинджалі.

Здоровань Френк завмер із виделкою зі спагеті біля рота.

— Дещо?

— Не зовсім зрозуміле. Це переплутані зображення, але я бачила двох велетнів в однаковому одязі. Можливо, близнюків.

Аннабет удивлялась у чарівний відеоряд з Табору Напівкровок на стіні: зараз показували вітальню Великого Будинку, де в каміні палав заспокійливий вогонь, а Сеймур, опудало голови леопарда, задоволено хропів над камінною дошкою.

— Близнюки, як у пророцтві Елли, — промовила Аннабет. — Якщо визначимося із цими рядками, зможемо з’ясувати щось важливе.

— Мудрості доньку самотній шлях чекає, — промовив Персі. — Знаком Афіни вона Рим запалить. Це певно про тебе, Аннабет! Юнона сказала мені... ну, сказала, що на тебе чекає важке завдання у Римі. І що сумнівається, чи ти впораєшся. Але я знаю, що вона помиляється. .

Аннабет глибоко вдихнула.

— Рейна хотіла мені сказати дещо, за мить до того, як корабель вистрелив у нас. Вона казала, що поміж преторів існує давня легенда — щось пов’язане з Афіною. Вона говорила, що це може виявитися причиною того, чому греки та римляни ніколи не ладнали.

Лео з Хейзел тривожно переглянулися.

— Немезида згадувала щось схоже, — промовив Лео. — Вона говорила про якісь старі рахунки, які слід звести...

— Єдине, що здатне урівноважити дві сутності богів, — пригадала Хейзел. — Помста за давню образу.

Персі намалював сумний смайлик у своїх збитих вершках.

— Я був претором лише дві години. Джейсоне, ти колись чув про таку легенду?

Джейсон досі тримав руку Пайпер. Його долоня спітніла.

— Я... ну, я не певен, — сказав він. — Я поміркую над цим.

Персі замружив очі.

— Ти не певен?

Джейсон не відповів. Пайпер хотілося запитати в нього, у чому річ. Вона бачила, що він не хоче обговорювати цю давню легенду. Вона зустрілась із ним очима. Він безмовно заблагав її: «Потім».

Хейзел порушила тишу.

— А щодо інших рядків? — Вона повернула свою тарілку з рубінами. — «Близнята подих янгола зупинять, до смерті вічної сховають ключ».

— «Загибель велетнів бліда і золотом палає, з в'язниці витої звільнить її лиш .біль», — додав Френк.

— Загибель велетнів, — промовив Лео. — Усе що велетням — загибель, для нас — добре, так? Вочевидь, ми повинні знайти це щось. Якщо це щось допоможе богам подолати шизофренію, буде добре.

Персі кивнув.

— Ми не знищимо велетнів без допомоги богів.

Джейсон повернувся до Френка та Хейзел.

— Я гадав, що ви вбили того велетня на Алясці без допомоги богів, тільки вдвох.

— Алкіоней був особливим випадком, — відповів Френк. — Він був безсмертним тільки на тій землі, де переродився, — на Алясці. Але не в Канаді. Хотів би я вбити всіх велетнів, просто проволочивши їх через кордон між Аляскою та Канадою, але... — Він знизав плечима. — Персі має рацію. Нам потрібні боги.

Пайпер вдивлялась у стіни. І нащо Лео зачарував їх зображеннями з Табору Напівкровок? . Це були наче двері додому, в які немржливо пройти. Вона дивилась, як палає посередині галявини багаття Гестії, як погаснуло світло в будиночках, позначаючи час сну.

Цікаво, якої думки про ці зображення римські напівбоги, Френк та Хейзел? Вони ніколи не перебували в Таборі Напівкровок. Чи здаються ці картини їм чужими? Чи здається їм несправедливим, що тут немає їхнього табору? Чи сумують вони через це за своєю домівкою?

У голові Пайпер завирували інші рядки з пророцтва. Що це за вита в’язниця? Як близнята можуть зупинити подих янгола? Ключ до вічної смерті також звучав не дуже підбадьорливо.

— Отже... — Лео відштовхнув своє крісло від столу. — Усе по черзі, гадаю. Уранці нам доведеться приземлитися, щоб закінчити ремонт.

— Десь неподалік від міста, — запропонувала Аннабет, — раптом нам знадобляться матеріали. Але десь у глушині, щоб римлянам було важко нас знайти. Є якісь думки?

Ніхто не відповів. Пайпер пригадала видіння в кинджалі: дивакуватого чоловіка в пурпуровій футболці, який тримав у руках кубок і вабив її до себе. Він стояв перед знаком, на якому було написано «Топека — 32 милі».

— Ну, — наважилась вона. — Якої ви думки про Канзас?