Знак Афіни

XII Пайпер

Пайпер не могла пояснити, звідки їй це відомо.

Історії про фантомів і замучені душі завжди лякали її до смерті. Тато завжди насміхався з черокійських легенд, що розповідав дідусь Том у резервації. Але навіть удома, у їхньому великому особняку на Малібу, дивлячись на Тихий океан, тато іноді починав переказувати історії про примар, а вона потім ніяк не могла забути їх.

Черокійські духи завжди були неспокійними. Вони часто губились на шляху до Землі Мертвих, або залишались поміж живих лише через упертість. Іноді вони навіть не усвідомлювали, що мертві.

Що більше Пайпер дізнавалась про життя напівбога, то більше запевнялась у тому, що черокійські легенди та грецькі міфи не такі вже й різні. Ейдолони поводились як духи з татових історій.

Пайпер нутрощами відчувала, що вони досі поряд, просто тому що ніхто не наказав їм піти.

Коли вона закінчила пояснювати, усі тривожно на неї поглянули. Нагорі, на палубі, Хедж співав щось схоже на «У морському флоті», а Пірат стукав копитами та іржав на знак протесту.

Зрештою Хейзел зітхнула.

— Пайпер має рацію.

— Чого ти так вирішила? — поцікавилася Аннабет.

— Я зустрічала ейдолонів, — промовила Хейзел. — У Підземному царстві, коли була... ну, ви зрозуміли.

Мертвою.

Пайпер забула, що Хейзел живе вдруге. У якомусь сенсі дівчина теж була відродженим привидом.

— То... — Френк провів рукою по своєму короткому волоссю, наче якийсь привид міг оволодіти його маківкою. — Гадаєте, ці створіння ховаються на кораблі чи...

— Можливо, ховаються всередині нас, — промовила Пайпер. — Ми не знаємо.

Джейсон стиснув кулаки.

— Якщо це правда...

— Ми повинні зробити крок першими, — промовила Пайпер. — Гадаю, я можу.

— Можеш що?.. — запитав Персі.

— Просто послухайте, гаразд? — Пайпер глибоко вдихнула. — Усі послухайте.

Пайпер по черзі подивилася кожному в очі.

— Ейдолони, — промовила вона, користуючись чарами своїх слів, — підніміть руки.

Запанувала напружена тиша.

Лео знервовано розсміявся.

— Ти справді думала, що це?

Його голос завмер. Обличчя витягнулось. Він здійняв руки.

Джейсон із Персі зробили те саме. Їхні очі оскляніли й стали золотавими. Хейзел затамувала подих. Поряд із Лео Френк вскочив зі стільця й уперся спиною до стіни.

— О, боги. — Аннабет благально дивилася на Пайпер. — Ти можеш їх зцілити?

Пайпер хотілось заскиглити і сховатися під стіл, але вона мусила допомогти Джейсонові. Вона не могла повірити, що щойно тримала за руку... Ні, вона відмовлялась про це думати.

Дівчина зосередилась на Лео, оскільки він здавався найменш загрозливим.

— На кораблі ще є такі, як ви? — запитала вона.

— Ні, — відповів загробним голосом Лео. — Матір-земля відрядила трьох. Найсильніших, найкращих. Ми житимемо знову.

— Не тут, не житимете, — гаркнула Пайпер. — Усі троє, слухайте уважно.

Джейсон і Персі повернулись до неї. Погляди золотих очей майже позбавили її впевненості, але коли вона поглянула на хлопців у такому стані ще раз, усередині неї знову закипіла лють.

— Залиште ці тіла! — наказала вона.

— Ні, — промовив Персі.

Лео ледве чутно засичав:

— Ми повинні жити.

Френк незграбно потягнувся до свого лука.

— Марсе всемогутній, ну й химера! Духи, забирайтесь геть! Залиште наших друзів у спокої!

Лео повернувся до нього.

— Ти не можеш нам наказувати, дитя війни! Твоє власне життя недовговічне. Твоя душа може згоріти будь-якої миті.

Пайпер не зрозуміла, що він має на увазі, але Френк похитнувся так, наче його вдарили в живіт. Тремтячими руками він дістав стрілу.

— Я... я долав страшніших за вас створінь. Якщо хочете битись...

— Ні, Френку, — підвелась Хейзел.

Джейсон поряд із нею оголив меч.

— Припиніть! — наказала Пайпер, але голос їй зрадив.

Вона стрімко зневірювалася у своєму плані. Вона змусила ейдолонів з’явитись, але що тепер? Якщо їй не вдасться переконати їх піти, будь-яке кровопролиття стане її провиною. Десь глибоко в голові вона майже чула, як сміється Гея.

— Слухайте Пайпер, — Хейзел вказала на золотий меч Джейсона. Той почав опускатися, наче важчав, і зрештою рухнув на стіл. Джейсон знову впав у крісло.

Персі заричав не своїм голосом:

— Плутонова донько, ти, може, й керуєш коштовним камінням і металами, але ти не маєш влади над мертвими!

Аннабет потягнулась до хлопця, наче хотіла його стримати, але Хейзел їй завадила.

— Слухайте, ейдолони, — суворо промовила вона, — вам тут не місце. Я вам наказувати не можу, але Пайпер — може. Підкоріться їй!

Вона повернулась до Пайпер. Її вираз обличчя казав: «Спробуй знову. Ти можеш це зробити».

Пайпер зосередилася. Вона поглянула на Джейсона — просто в очі того створіння, яке ним оволоділо.

— Залиште ці тіла, — повторила Пайпер навіть переконливіше, ніж уперше.

Обличчя Джейсона напружилось. Чоло вкрили краплі поту.

— Ми... ми залишимо ці тіла.

— Присягніться Стіксом, що не повернетеся на цей корабель, — продовжила Пайпер, — і ніколи не оволодієте тілами жодного з членів цієї команди.

Лео та Персі заперечливо засичали.

— Присягніться Стіксом, — наполягла Пайпер.

Якусь напружену мить вона відчувала, як вони боряться з її волею. А потім усі три ейдолони промовили в унісон:

— Присягаємось Стіксом.

— Ви мертві, — промовила Пайпер.

— Ми мертві, — погодились вони.

— А тепер забирайтеся геть.

Троє хлопців звалились головою на стіл, до того ж Персі впав обличчям у свою піцу.

— Персі! — Аннабет підхопила його.

Пайпер і Хейзел упіймали Джейсона за руки тієї миті, коли він почав падати з крісла.

Лео так не пощастило. Він падав у напрямку Френка, який не завадив йому, тож Лео гепнувся на підлогу.

— Ай! — простогнав він.

— Усе гаразд? — запитала Хейзел.

Лео підвівся. До його чола прилипнув шматок спагеті у формі цифри «З».

— Спрацювало?

— Спрацювало, — промовила Пайпер, упевнена у своїх словах. — Сумніваюся, що вони повернуться.

Джейсон кліпнув очима.

— Це означає, що я більше не травмуватиму голову?

Пайпер розсміялась, позбавляючись нервового напруження.

— Ходімо, хлопчику-блискавко! Подихаєш свіжим повітрям.

Пайпер і Джейсон походжали палубою. Джейсон досі хитався, тож Пайпер переконала його триматися за її талію — щоб не впасти.

Лео стояв біля штурвала й радився з Фестусом через інтерком. З минулого досвіду він розумів, що Пайпер і Джейсон потрібен час на самоті. Оскільки супутникове телебачення знову працювало, тренер Хедж у своїй каюті щасливо переглядав пропущені випуски боїв без правил. Пірат, пегас Персі, кудись полетів. Решта напівбогів вкладалася спати.

«Арго II» мчав на схід, ширяючи за кілька сотень футів над землею. Знизу, наче прикрашені вогнями острови в темному морі прерій, проминали маленькі містечка.

Пайпер пригадала, як минулої зими вони на Фестусі летіли у Квебек. Ніколи раніше вона не бачила нічого . настільки прекрасного і не почувалась настільки щасливою, як під час того польоту, коли Джейсон тримав свої руки на її талії. Але цей вечір був навіть кращим.

Було тепло. Корабель летів плавніше, ніж дракон. І, що найкраще, вони віддалялися від Табору Юпітера так швидко, як тільки могли. Якими б небезпечними не виявилися стародавні землі, Пайпер не могла дочекатися, коли опиниться там. Вона сподівалась, що Джейсон мав рацію, і римляни не підуть за ними через Атлантику.

Джейсон зупинився посеред палуби й оперся на поручні. Місячне сяйво посріблило його світле волосся.

— Дякую, Пайпс, — промовив він. — Ти знову мене врятувала.

Він обійняв її за талію. Вона пригадала той день, коли вони впали у Великий Каньйон — тоді вона вперше дізналась про здатність Джейсона керувати повітрям. Він тримав її так міцно, що вона відчувала його серцебиття. А потім вони припинили падати й застигли в небі. Найкращий. Хлопець. У світі.

Їй хотілось його поцілувати, але щось стримало її.

— Не знаю, чи Персі довірятиме мені, — промовила вона, — після того, як я дозволила його коню нокаутувати його.

Джейсон розсміявся.

— Не переймайся. Персі гарний хлопець, але, як на мене, то час від часу його доречно стукати по голові.

— Ти міг його вбити.

Усмішка Джейсона згасла.

— Це був не я.

— Але я майже дозволила тобі. Коли Гея наказала мені обирати, я завагалась і...

Вона кліпнула очима і вилаяла себе за сльози.

— Не будь такою суворою до себе. Ти врятувала нас обох.

— Але якщо хлопець і дівчина з нашої команди справді повинні померти...

— Я цього не допущу. Ми зупинимо Гею. Усі семеро повернуться живими. Обіцяю тобі!

Пайпер пошкодувала, що він пообіцяв. Це слово тільки нагадувало їй про рядок з Пророцтва Сімох: «клятви дотримай на краю могили».

«Будь ласка, — подумала вона, сподіваючись, що її чує матір, богиня кохання. — Не допусти, щоб на краю могили опинився Джейсон. Якщо кохання щось означає, не забирай його в мене».

Щойно вона загадала бажання, то відчула провину. Як вона зможе дивитись на біль Аннабет, якщо помре Персі? Як зможе жити в злагоді із собою, якщо будь-хто з сімох напівбогів помре? Кожному з них уже довелося пережити достатньо. Навіть ті двоє новеньких, римляни Френк та Хейзел, яких Пайпер ледве знала, здавались їй рідними. У Таборі Юпітера Персі розповів про подорож до Аляски, яка здавалась не менш жахаючою, ніж усе, що довелось пережити Пайпер. Зважаючи на те, як Хейзел з Френком підтримали її під час вигнання духів, вона побачила, що вони хоробрі й хороші люди.

— Легенда, про яку згадала Аннабет, — промовила вона, — про Знак Афіни... Чому ти не хотів говорити про це?

Вона боялась, що Джейсон відмахнеться від неї, але він просто нахилив голову, наче очікував на це запитання.

— Пайпс, я не знаю, що правда, а що ні. Легенда... Вона може виявитися небезпечною.

— Для кого?

— Для всіх нас, — похмуро промовив він. — За легендою, римляни викрали дещо важливе у греків, ще в давні часи, коли Римська імперія захопила грецькі міста.

Пайпер чекала, але Джейсон, здавалось, поринув у думки.

— Що вони вкрали?

— Не знаю. Не певен, що хтось у легіоні коли-небудь про це знав. Але, якщо вірити історії, річ забрали до Рима й сховали там. Діти Афіни, грецькі напівбоги, ненавиділи нас з тих часів. Вони завжди підбурювали своїх побратимів на війну проти римлян. Але, як я вже говорив, мені невідомо, наскільки це правда...

— Але чому б просто не розповісти це Аннабет? Вона не почне тебе раптом ненавидіти.

Йому, здавалось, було важко подивитись їй в очі.

— Сподіваюсь, що ні. Але в легенді йдеться Про те, що діти Афіни шукали цю річ тисячоліттями. Богиня обирає кількох напівбогів з кожного покоління й виряджає їх на пошуки. Вочевидь, їх веде якийсь знак... Знак Афіни.

— Якщо Аннабет одна з них... Ми повинні їй допомогти.

Джейсон завагався.

— Можливо, коли ми дістанемось ближче до Рима, я розповім їй те, що мені відомо. Чесно. Але легенда, принаймні в тому вигляді, у якому я її чув... Вона мовить, що греки нізащо нам не пробачать, якщо знайдуть украдене. Вони раз і назавжди знищать легіон і Рим. Після того, як Немезида сказала Лео про знищення Рима за п’ять днів...

Пайпер уважно дивилася на його обличчя. Джейсон, без жодних сумнівів, був найхоробрішим з-поміж усіх, кого вона знала, але зараз Пайпер побачила, що він боїться. Думка про те, що через цю легенду може розділитися їхня команда, а місто зрівняють із землею, жахала його до нестями.

Що такого важливого могли вкрасти у греків? Вона не могла уявити нічого, через що Аннабет раптом перетворилася б на месницю.

Та водночас вона раніше гадки не мала, як можна обрати життя одного напівбога замість іншого, але сьогодні на порожній дорозі, нехай на якусь мить, але Гея її майже спокусила...

— Вибач, до речі, — промовив Джейсон.

Пайпер витерла з обличчя останню сльозу.

— За що? Це ейдолон напав...

— Не за це.

Маленький шрам на верхній губі Джейсона наче світився в місячному сяйві. Вона завжди любила цей шрам. Цей недолік надавав обличчю хлопця привабливості.

— Було нерозумно просити тебе зв’язатись із Рейною. Я не подумав.

— О! — Пайпер підвела очі на хмари й подумала, чи не впливає на хлопця якимсь чином її матір, Афродіта. Вона аж ніяк не сподівалася почути від нього вибачення за це.

«Але не припиняй», — подумала дівчина.

— Ой, та то пусте.

— Просто... я ніколи не мав до Рейни таких почуттів, тож не подумав, що це може бути для тебе неприємним. Тобі немає через що хвилюватись, Пайпс.

— Я хотіла ненавидіти її, — зізналась Пайпер.

Я так боялась, що ти повернешся до Табору Юпітера.

Джейсон здавався здивованим.

— Цього ніколи не станеться. Хіба що ти підещ разом зі мною. Обіцяю.

Пайпер узяла його за руку. Вона вдавано посміхнулася, але подумала: «Ще одна обіцянка. “Клятви дотримай на краю могили”».

Вона намагалася позбутися нав’язливих думок. Чому б просто не насолодитись цією спокійною миттю з Джейсоном? Але дивлячись за борт, вона проти волі думала: прерія вночі схожа на темну воду, що наповнювала кімнату з її видіння в кинджалі, у якій вони тонули.