Знак Афіни

L Аннабет

Аннабет втратила плин часу.

Вона відчувала, як з’їдена раніше амброзія починає зцілювати ногу, але біль усе одно був настільки сильним, що пронизував її аж до шиї. Усюди по стінах бігали у темряві маленькі павучки, наче чекаючи наказів господині. Тисячі з них шаруділи за гобеленами, через що плетені картини рухались, наче від вітру.

Аннабет сіла на напіврозвалену підлогу та намагалася не втрачати марно сил. Поки Арахна не дивилась, вона спробувала надіслати друзям сигнал через Дедалів ноутбук, але, звісно, марно. Таким чином їй не залишалось нічого, окрім як вражено та налякано спостерігати за роботою Арахни, яка з гіпнотичною швидкістю рухала своїми вісьма ногами та розплутувала пряжу навколо статуї.

У своєму золотому вбранні та з блискучим обличчям зі слонової кістки Афіна Парфенос лякала навіть більше, ніж Арахна. Грізні опущені очі наче говорили «Принеси мені чогось смачненького або пошкодуєш». Аннабет могла уявити себе в античній Греції, як входить у Парфенон та бачить масивну богиню зі щитом, списом, величезним змієм та Нікою, крилатим духом перемоги, у вільній руці. Цього було достатньо, щоб у будь-якого смертного поповзли мурахи по спині.

Ба більше того, статуя випромінювала могутність. Що більше Арахна знімала павутиння, то теплішим ставало повітря навколо статуї. Її шкіра зі слонової кістки світилась життям. Павучки, які повзали кімнатою, почали хвилюватись та відступати назад у коридор.

«Напевно павутиння Арахни якимсь чином маскувало та приглушувало чари статуї», — подумала Аннабет. Тепер, коли Афіна Парфенос знову була вільною, вона наповнювала кімнату чарівною енергією. Протягом століть перед її очима промовляли молитви та запалювали підношення, вона була зосередженням могутності Афіни.

Арахна цього не помічала. Вона все бурмотіла собі під ніс, підраховуючи ярди пряжі та обчислюючи, скільки ниток потрібно для її проекту. Щоразу, коли павучиха починала вагатись, Аннабет вигукувала щось підбадьорливе та нагадувала, як дивовижно виглядатимуть гобелени на Олімпі.

З часом статуя стала настільки теплою та яскравою, що Аннабет змогла роздивитись більше деталей святилища: римську кам’яну кладку, що колись, напевно, осліплювала білизною; потемнілі кістки минулих жертв Арахни; здобич у павутинні та масивні канати, що з’єднували підлогу зі стелею. Тільки тепер Аннабет побачила, наскільки крихкі на підлозі мармурові плитки. Їх укривав товстий шар павутиння — як сіткою вкривають розбите дзеркало, щоб трималося вкупі. Варто було Афіні Парфенос хоч трохи зсунутись з місця, на підлозі починали утворюватися нові тріщини. У деяких місцях зяяли дірки не менші за кришки каналізаційних люків. Аннабет майже шкодувала, що стало так світло. Навіть якщо її план буде успішним і їй вдасться здолати Арахну, вона не певна була, що зможе вибратися з цієї кімнати живою.

— Стільки павутиння, — пробурмотіла Арахна. — Вистачило б на двадцять гобеленів...

— Не зупиняйтесь! — вигукнула Аннабет. — У вас чудово виходить.

Павучиха продовжила працювати. Здавалось, минула ціла вічність, перш ніж біля підніжжя статуї з’явилась купа блискучих ниток. Стіни кімнати досі вкривало павутиння. Троси, на яких трималась кімната, залишились неушкодженими. Але Афіна Парфенос була вільною.

«Будь ласка, прокинься, — заблагала статую Аннабет. — Мамо, допоможи мені».

Нічого не сталось, але тріщини, здавалось, почали поширюватися підлогою значно швидше. За словами Арахни, злісні думки чудовиськ упродовж століть згризали фундамент святилища. Якщо це була правда, то вільна Афіна Парфенос має привертати ще більшу увагу жителів Тартару.

— Схема, — промовила Аннабет. — Вам слід поспішати.

Вона підняла екран комп’ютера, щоб Арахна могла подивитись, але павучиха гаркнула:

— Я запам’ятала її, дитя. У мене око митця.

— Авжеж. Але нам слід поспішати.

— Чому?

— Ну... щоб ми могли показати світу вашу роботу!

— Гм. Добре.

Арахна почала ткати. Це була довга робота — з’єднувати нитки у стрічки. Кімната гриміла. Тріщини під ногами Аннабет ширшали.

Якщо Арахна щось і помічала, то їй було байдуже. В Аннабет виникла думка якимсь чином зіштовхнути павучиху у прірву, але вона швидко передумала. Дівчина не бачила достатньо великої дірки, до того ж, якщо підлога обвалиться, Арахна напевно зможе вчепитись за павутиння та вціліти, тоді як Аннабет залишиться тільки впасти у Тартар.

Повільно Арахна закінчила плести довгі шовкові стрічки та почала їх з’єднувати. Її навички були досконалими. Аннабет не могла не вражатись її майстерністю. Вона знову відчула спалах сумніву щодо своєї матері: раптом Арахна справді була кращою ткачихою, ніж Афіна?

Але справа була не в майстерності Арахни. Її покарали за гординю та нахабство. Несуттєво, наскільки ти дивовижний, не можна просто так ходити та ображати богів. Олімпійці були згадкою про те, що завжди є хтось кращий за тебе, тож не слід задирати носа. І все ж... перетворення на мерзотну безсмертну павучиху здавалось занадто суворим покараннями за хвастощі.

Арахна запрацювала швидше, коли справа дійшла до з’єднання стрічок. Незабаром вона закінчила. Біля підніжжя статуї лежав плетений циліндр із шовкових стрічок, у п’ять футів діаметром та десять футів завдовжки. Поверхня блищала, наче морська мушля, але ця річ не здавалась Аннабет прекрасною. Вона була функціональною — пасткою. Вона буде прекрасною, тільки якщо спрацює.

Арахна повернулась до Аннабет з урочистою посмішкою.

— Готово! А тепер — моя нагорода! Доведи, що дотримуєш своїх обіцянок.

Аннабет придивилась до пастки, нахмурилась і почала походжати навколо, розглядаючи плетіння зусібіч. А потім обережно, щоб не нашкодити пораненій щиколотці, вона встала накарачки і поповзла всередину. Розрахунки дівчина. робила подумки, тож могла помилитись та приректи себе на невдачу. Але їй вдалось пройти крізь тунель, не торкаючись його стінок. Павутиння було липким, але не чіплялось намертво. Аннабет виповзла з іншого кінця та похитала головою.

— Там дефект, — промовила вона.

— Що?! — скрикнула Арахна. — Неможливо! Я дотримувала інструкцій...

— Всередині. Пролізьте всередину та подивіться самі. Він у самому центрі — дефект у плетінні.

З рота Арахни пішла піна. Аннабет злякалась, що передала куті меду з критикою, павучиха зараз накинеться на неї. Тоді вона стане черговою купкою кісток у павутині.

Натомість Арахна капризно затупотіла ногами.

— Я не помиляюсь.

— О, дефект незначний. Ви безперечно зможете його виправити. Я просто хочу показати богам вашу найкращу роботу. Слухайте, зайдіть усередину та перевірте. Якщо виправите, покажемо олімпійцям. Ви станете найвидатнішим митцем усіх часів. Вони, швидше за все, звільнять дев’ятьох муз та наймуть вас як покровительку всіх видів мистецтв. Богиня Арахна... так, я б цьому не здивувалась.

— Богиня... — Дихання Арахни шалено прискорилось. — Так, так. Я виправлю дефект.

Вона сунула голову всередину тунелю.

— Де він?

— Просто посередині, — почала підганяти Аннабет. — Не зволікайте. Хоча для вас там може бути трохи завузько.

— Пролізу! — огризнулась павучиха і подалася вглиб.

Як і сподівалась Аннабет, павуче черево вмістилось, але насилу. Коли Арахна проштовхувалась усередину, стрічки розтягнулись та пропустили її — ткачиха залізла у циліндр по самі прядильні органи.

— Не бачу жодних дефектів! — вигукнула вона.

— Справді? — запитала Аннабет. — Ну, це дивно. Виходьте, і я знову подивлюсь.

Ну, або пан або пропав. Арахна засіпалась, намагаючись дати заднього ходу. Плетений тунель звузився і міцно її стиснув. Вона спробувала вирватись уперед, але пастка намертво вчепилась у її черево. Павучиха не могла вийти із жодного кінця. Аннабет боялась, що шпичасті ноги проколють павутину, але вони були настільки туго притиснуті до тіла, що Арахна ледве могла ними рухати.

— Що... що таке? — вигукнула вона. — Я застрягла!

— А, — зітхнула Аннабет. — Забула сказати. Цей витвір мистецтва називається китайськими наручниками. Точніше, це збільшений їхній варіант. Я називаю це китайськими павучниками.

— Підступно! — Арахна борсалась, вертілась та корчилась, але пастка міцно її тримала.

— Винахідливо, — виправила Аннабет. — Ти збиралась мене вбити у будь-якому випадку, допоможу я тобі чи ні, еге ж?

— Ну, авжеж! Ти дитя Афіни. — Пастка застигла. — Тобто... ні, авжеж ні! Я дотримую, обіцянок.

— Ага. — Аннабет відступила від плетеного циліндра, що знову почав здригатись. — Зазвичай, ці пастки роблять з плетеного бамбуку, але павутина навіть краща. Вона ціпко тебе утримуватиме, і до того ж вона занадто міцна, щоб порватися... навіть для тебе.

— Г-А-А-А! — Арахна засіпалась і покотилась, але Аннабет відійшла осторонь. Навіть зі зламаною щиколоткою їй вдалось уникнути зіткнення з велетенською пасткою для пальців.

— Я тебе знищу! — пообіцяла Арахна. — Тобто... ні, я буду дуже люб’язною, якщо ти мене випустиш.

— Я б не марнувала сил на твоєму місці, — Аннабет глибоко вдихнула. Це була перша мить хоч якогось відпочинку за багато годин. — Я збираюсь зв’язатись із друзями.

— Ти... ти збираєшся обговорити з ними мої витвори? — з надією у голосі запитала Арахна.

Аннабет огледіла кімнату. Мав бути якийсь спосіб надіслати Іридо-повідомлення на «Арго II». У неї залишилась вода у пляшці, але як утворити достатньо світла і туману, щоб у такій темряві з’явилась веселка?

Арахна знову почала кататись.

— Ти кличеш друзів, щоб вони мене вбили! — заверещала вона. — Я не помру! Не такою смертю!

— Заспокойся. Ми залишимо тебе в живих. Нам потрібна тільки статуя.

— Статуя?

— Так. — Аннабет мала б спинитись на цьому, але її страх перетворювався на злість та прагнення помститися. — Витвір мистецтва, що я поставлю на видноті на Олімпі. Це не будуть твої поробки. Там місце Афіні Парфенос — просто посеред центрального парку богів.

— Ні! Ні, це жахливо!

— О, це станеться не одразу. Спочатку ми заберемо статую із собою у Грецію. У пророцтві сказано, що вона має силу, яка допоможе перемогти велетнів. А потім... що ж, ми не можемо просто взяти і повернути її в Пантеон. Це спричинить забагато запитань. Статуї буде безпечніше на Олімпі. Вона об’єднає дітей Афіни та поверне мир між римлянами та греками. Дякую, що дбала про неї впродовж усіх цих століть. Ти чудово послужила Афіні.

Арахна залементувала та завертілась. З її прядильного органу вилетіла шовкова нитка і причепилась до одного з гобеленів на дальній стіні. Арахна смикнула черевом і зірвала свій витвір мистецтва. Вона продовжила кататися підлогою, безладно стріляючи павутиною, скидаючи жаровні з чарівним вогнем та відриваючи плитку від підлоги. Кімната затряслась. Гобелени зайнялись вогнем.

Припини! — Аннабет шкутильгаючи намагалась ухилятись від павутини. — Ти обвалиш усю печеру та вб’єш нас обох!

— Це краще, ніж дивитись на твою перемогу! — заволала Арахна. — Діти мої! Допоможіть мені!

О, цього тільки бракувало! Аннабет сподівалась, що чарівна аура статуї триматиме маленьких павучків подалі, але Арахна продовжувала галасувати, благаючи їх про допомогу. Аннабет замислилася над тим, щоб вбити павучиху, аби та припинила волати. Було б так легко скористатись кинджалом зараз, проте дівчина не могла наважитись убити чудовисько, коли воно беззахисне, навіть Арахну. До того ж, удар крізь плетений шовк міг ослабити пастку, а якщо б це сталось — хтозна, чи зможе Аннабет добити Арахну, перш ніж та звільниться.

Усі ці ідеї спали на думку занадто пізно. Павуки вже повзли юрбою до кімнати. Статуя Афіни засяяла яскравіше. Маленькі повзучі жахіття, без сумнівів, не хотіли наближатись, проте все ж повільно просувались уперед, наче збираючись з силами, бо їхня матір з криками благала про допомогу. Аннабет розуміла, що врешті-решт усі вони ринуть всередину та подолають її чисельністю.

— Арахно, припини! — крикнула вона. — Я...

Якимсь чином Арахна повернулась у своїй пастці та націлила своє черево на голос 'Аннабет. Нитки шовку вдарили дівчину у груди з силою боксера важкої ваги.

Аннабет впала. У нозі спалахнув біль. Дівчина почала шалено різати кинджалом павутиння, в той час як Арахна тягнула її до свого волохатого черева.

Аннабет удалось розрізати нитку і відповзти геть, але маленькі павуки вже оточили її.

Дівчина зрозуміла, що всіх її зусиль виявилось замало. Їй не судилось вибратися звідси. Діти Арахни незабаром вб’ють її біля підніжжя статуї матері.

«Персі, — подумала вона. — Пробач».

Тієї миті кімната застогнала — і стеля вибухнула у вогні.