Знак Афіни

XI Пайпер

Якби не коні, Пайпер би загинула.

Джейсон і Персі кинулись один на одного, але Буря та Пірат упирались достатньо довго, щоб Пайпер устигла відстрибнути.

Вона відкотилась на узбіччя й озирнулась. Ошелешена та налякана, вона побачила, як хлопці схрестили мечі: золото проти бронзи. Полетіли іскри. Їхні клинки блиснули — удар, парирування — і земля затремтіла. Перший обмін атаками тривав лише секунду — Пайпер не могла повірити в те, наскільки швидко вони рухалися. Коні смикнулись у протилежні боки — Буря невдоволено загримів, Пірат замахав крилами.

— Припиніть! — крикнула Пайпер.

На якусь мить Джейсон звернув на неї увагу. Його золоті очі повернулись до Пайпер. Тоді Персі почав нападати, занісши над ним меч. Дякувати богам, Персі чи то навмисно, чи то випадково — повернув клинок так, що той ударив Джейсона по грудях пласкою частиною. Проте сили удару таки вистачило, щоб вибити Джейсона з сідла.

Пірат легким галопом подався геть, а Буря розгублено встав дибки. Потім примарний кінь кинувся в соняшники і перетворився на пару.

Персі щосили намагався розвернути свого пегаса.

— Персі! — крикнула Пайпер. — Джейсон — твій друг. Облиш зброю!

Рука, у якій Персі тримав меч, опустилась. Можливо, Пайпер удалося змусити його отямитися, але, на жаль, підвівся Джейсон.

Він заревів. Ясне блакитне небо пронизала блискавка.

Вона відбилась від гладіуса Персі. Хлопця викинуло з сідла.

Пірат заіржав і помчав у пшеничні поля. Джейсон кинувся на Персі, який тепер лежав горілиць. Його одяг парував після влучення блискавки.

На якусь жахливу мить Пайпер утратила голос. Гея, здавалось, шепотіла їй у вуха: «Ти повинна обрати. Чому б не дозволити Джейсонові його вбити?»

— Ні! — крикнула вона — Джейсоне, зупинись!

Хлопець застиг на місці. Його меч знаходився за шість дюймів від обличчя Персі.

Джейсон повернувся. У золотих очах промайнув сумнів.

— Я не можу зупинитись. Один мусить померти.

Щось у цьому голосі... Це була не Гея. І не Джейсон.

Хто б це не був, він говорив затинаючись, наче англійська не його рідна мова.

— Хто ти? — випалила Пайпер.

Рот Джейсона спотворила моторошна посмішка.

— Ми ейдолони. Ми житимемо знову.

— Ейдолонй? — Думки в голові заметались. У Таборі Напівкровок Пайпер вивчала безліч різних чудовиськ, але цей термін чула вперше. — Ви... якісь привиди?

— Він мусить померти. — Джейсон знову звернув увагу на Персі, який почувався значно краще, ніж очікувалось. Персі зробив підніжку і збив Джейсона з ніг.

Джейсон з жахливим стуком вдарився головою об асфальт.

Персі підвівся.

— Припиніть! — знову крикнула Пайпер, але в її голосі не було чарів. Один лише відчай.

Персі здійняв Анаклузмос над грудьми Джейсона.

Паніка сперла Пайпер горло. Дівчина хотіла напасти на Персі з кинджалом, але розуміла, що це не допоможе. Що б не заволоділо Персі, воно керувало всіма його навичками. Їй нізащо не перемогти його в бою.

Пайпер змусила себе зосередитись і спрямувала в голос увесь свій гнів.

— Ейдолони, зупиніться!

Персі застиг.

— Подивись мені в очі, — наказала Пайпер.

Син морського бога повернувся. Його очі були золотими, а не зеленими. Обличчя — блідим і злісним, зовсім не схожим на справжнього Персі.

— Ти не обрала, — промовив він. — Тож помре цей.

— Ти — дух з Підземного царства, — здогадалась Пайпер. — Ти оволодів розумом Персі Джексона. Так?

Персі насмішкувато вищирився.

— Я знову житиму. У цьому тілі. Матір-земля обіцяла. Я ходитиму, куди захочу. Керуватиму, ким захочу.

Пайпер обдало хвилею холоду.

— Лео... от що трапилось із Лео. Ним керував ейдолон.

Створіння в тілі Персі безрадісно розсміялось.

— Запізно ти здогадалась, що нікому не можеш довіряти.

Джейсон досі не рухався. Пайпер не знала, чим йому зарадити. Не знала, як його захистити.

Позаду Персі щось зашаруділо колоссям. Пайпер помітила кінчик чорного крила. Персі почав було обертатися на звук.

— Не зважай на це! — крикнула дівчина. — Дивись на мене.

Персі підкорився.

— Ти не зупиниш мене. Я вб’ю Джейсона Грейса.

Позаду нього з пшеничного поля вийшов Пірат — як на таку велику тварину, він рухався навдивовижу непомітно.

— Ти не вб’єш його! — наказала Пайпер. Але вона дивилась не на Персі. Дівчина зустрілась очима з пегасом, вливаючи всю силу в слова та сподіваючись, що Пірат розуміє її. — Ти змусиш його знепритомніти.

Чари слів подіяли і на Персі. Він нерішуче тупцювався.

— Я... змушу його знепритомніти?

— Ох, вибач,— усміхнулась Пайпер.— Я розмовляла не з тобою.

Пірат здибився й обрушив копита на голову Персі.

Хлопець звалився на асфальт поруч із Джейсоном.

— О, боги! — Пайпер кинулась до хлопців. — Пірате, ти ж його не вбив?

Пегас фиркнув. Пайпер не розмовляла кінською, але припустила, що він сказав: «Благаю! Я вмію керувати своєю силою».

Бурю ніде не було видно. Вочевидь, цей блискавичний жеребець повернувся туди, де мешкають грозові духи в погідні дні.

Пайпер оглянула Джейсона. Його дихання було стабільним, але два удари по черепу протягом двох днів не минуться дарма. Потім вона оглянула голову Персі. Крові не було, але на місці, куди вдарив кінь, утворювався величезний синець.

— Треба забрати їх обох на корабель, — сказала вона Пірату.

Пегас захитав головою на знак згоди. Він став навколішки, щоб Пайпер могла витягти Персі та Джейсона йому на спину. Після кількох дуже виснажливих хвилин (непритомні хлопці виявилися важкими) вона поклала їх і сама влізла на кінську спину. Вони полетіли до корабля.

Усі дещо здивувались, коли Пайпер повернулась на пегасі з двома непритомними напівбогами. Поки Френк та Хейзел піклувались про Пірата, Аннабет з Лео допомогли Пайпер віднести хлопців у медпункт.

— Якщо так триватиме, незабаром залишимося без амброзії, — пробуркотів тренер Хедж, оглядаючи рани. — Чому мене ніколи не кличуть у ці буйні подорожі?

Пайпер сіла біля Джейсона. Ковтнувши склянку нектару з водою, сама вона почувалася непогано, але не могла припинити хвилюватися за хлопців.

— Лео, — промовила вона. — Ми готові вирушати? — Так, але...

— Спрямуй корабель в Атланту. Я поясню пізніше. — Але... гаразд. — Він поквапився геть.

Аннабет теж не сперечалася. Вона оглядала ум’ятини у формі кінського копита на потилиці Персі.

— Що його вдарило? — наполегливо запитала вона.

— Пірат.

— Що?!

Пайпер спробувала пояснити, поки тренер Хедж обробляв голови хлопців лікувальною пастою. Лікарські здібності тренера ніколи не справляли на неї сильного враження, але він, вочевидь, зробив щось правильне. Духи, які оволоділи хлопцями, надавали тілам своїх жертв дивовижної пружності. Обидва застогнали й розплющили очі.

Не минуло й кількох хвилин, як хлопці вже сиділи на своїх ліжках і могли розмовляти повними реченнями. Обидва мали розпливчасті спогади про те, що трапилось. Коли Пайпер описала двобій на шосе, Джейсон зморщився.

— Знепритомнів двічі за два дні. Ще той герой, — пробурмотів він, а потім із соромом поглянув на Персі. — Вибач, друзяко. Я не хотів тебе підсмажувати.

Футболку Персі вкривали пропалені дірки. Волосся було скуйовдженим навіть більше, ніж зазвичай. Попри це, хлопець спромігся на знесилену усмішку.

— Це не вперше. Одного разу я отримав непоганого прочухана від твоєї сестри.

— Еге, але... я міг тебе вбити.

— Або я міг убити тебе.

Джейсон знизав плечима.

— Якщо б у Канзасі був океан, можливо.

— Мені не потрібен океан...

— Хлопці, — перервала Аннабет. — Я впевнена, що ви б обидва чудово впорались, якби мусили вбити один одного. Але зараз вам потрібен відпочинок.

— Спочатку їжа, — промовив Персі. — Будь ласочка? І нам дуже потрібно поговорити. Бахус розповів нам дещо, що не...

— Бахус? — Аннабет здійняла руку. — Гаразд, добре. Нам слід поговорити. Обідня зала. За десять хвилин. Я скажу іншим. І будь ласка, Персі... перевдягнись. Від тебе тхне так, наче ти втрапив під електричного коня.

Лео знову передав штурвал тренерові Хеджу тільки після того, як змусив сатира пообіцяти, що той не поверне корабель до найближчої військової бази «заради веселощів».

Вони зібрались навколо обіднього столу. Пайпер розповіла все, що сталося біля знака «Топека — 32 милі»: про розмову з Бахусом, про пастку Геї та про ейдолонів, які оволоділи тілами хлопців.

— Авжеж! — Хейзел вдарила по столу. Це так перелякало Френка, що він впустив своє буріто. — Те саме трапилось із Лео.

— Отже, це не моя провина, — зітхнув Лео. — Не я почав Третю світову. Мною просто оволодів злий дух. Яке полегшення!

— Але римляни цього не знають, — промовила Аннабет. — І чому б їм повірити нам?

— Ми можемо зв’язатись із Рейною, — запропонував Джейсон. — Вона нам повірить.

Джейсон так промовив це ім’я, наче воно було рятувальним тросом до його старого життя. Серце Пайпер завмерло.

Джейсон повернувся до неї з вогником надії в очах.

— Ти зможеш її переконати, Пайпс! Знаю, що можеш.

Пайпер здалося, ніби вся її кров побігла в ноги. Аннабет співчутливо поглянула на неї, наче промовляючи: «Хлопці такі дурні». Навіть Хейзел зморщилась.

— Я можу спробувати, — нерішуче промовила Пайпер. — Але хвилюватись нам слід через Октавіана. Я бачила в кинджалі, як він перехопив владу над римлянами. Сумніваюся, що Рейна здатна його зупинити.

Обличчя Джейсона спохмурніло. Пайпер не отримувала жодного задоволення від руйнування його надій, але решта римлян, Хейзел та Френк, кивнули на знак згоди.

— Вона має рацію, — промовив Френк. — Сьогодні вдень, під час розвідки, ми знову бачили орлів. Вони були далеко, але дуже швидко наближались. Октавіан ступив на шлях війни.

Хейзел зморщилася.

— Це саме та можливість, якої завжди жадав Октавіан. Він спробує захопити владу. І якщо Рейна чинитиме опір, він скаже, що вона у змові з греками. А щодо тих орлів... вони наче відчувають нас за запахом.

— Вони здатні на це, — промовив Джейсон. — Римські орли відстежують напівбогів за їхнім чарівним запахом навіть краще, ніж чудовиська. Корабель певною мірою приховує нас, але не цілковито — не від них.

Лео застукотів пальцями.

— Чудово. Потрібно було встановити димовий екран, щоб корабель пахнув, як величезний курячий нагетс. Наступного разу нагадайте мені зробити це.

Хейзел нахмурилась.

— Що таке «нагетс»?

— О, трясця мені... — Лео вражено захитав головою. — Справді. Ти ж пропустила останні сімдесят років. Що ж, учню мій, нагетс — це...

— Це несуттєво, — перервала Аннабет. — Головне — що нам важко буде пояснити римлянам правду. Навіть якщо вони повірять...

— Ти маєш рацію. — Джейсон нахилився вперед. — Треба продовжити подорож. Щойно ми здолаємо Атлантику, ми опинимося в безпеці... принаймні від легіону.

Його голос здавався таким пригніченим, що Пайпер не знала: жаліти його чи ображатися.

— Звідки тобі знати? — поцікавилася вона. — Чому б їм не вирушити за нами?

Він похитав головою.

— Ти чула, що казала Рейна про античні землі. Вони занадто небезпечні. Римським напівбогам заборонялося вирушати туди протягом багатьох поколінь. Навіть Октавіан не зможе обійти цей закон.

Френк проковтнув шматок буріто з таким зусиллям, наче той став у його роті картонним.

— Отже, якщо ми вирушимо туди...

— Станемо подвійними зрадниками, — підтвердив його здогадку Джейсон. — Кожний римський напівбог матиме право вбити нас, тільки-но побачить. Але про це не варто хвилюватись — якщо перетнемо Атлантику, вони припинять нас переслідувати. Вирішать, що ми помремо в Середземному морі — у Mare Nostrum.

Персі тикнув у бік Джейсона шматком піци.

— Ви, пане, просто сонячний промінчик у темряві.

Джейсон нічого не відповів. Решта напівбогів утупила очі у свої тарілки, окрім Персі, який продовжив ласувати піцою.

«Куди йому вміщається уся ця їжа? — подумала Пайпер. — Хлопчина їсть наче сатир».

— Отже, нумо складати план, — запропонував Персі. — Подбаємо про те, щоб не померти. Пан Д.... Бахус... Гм, мені що тепер потрібно називати його паном Б.? Одне слово, він згадував про двох близнюків з пророцтва Елли. Про двох велетнів. От і, е-е, щось на «Ф»?

— Ефіальт, — промовив Джейсон.

— Велетні-близнюки, як у видінні Пайпер... — Аннабет провела пальцем по краях чашки. — Я пам’ятаю історію про велетнів-близнюків. Вони намагались дістатися Олімпу, складаючи гори одна на одну.

Френк ледве не вдавився.

— Неймовірно, — сказав він. — Велетні здатні рухати гори, як будівельні блоки! Ви кажете, Бахус убив цих хлопців шишкою на палиці?

— Щось таке, — промовив Персі. — Сумніваюся, що слід сподіватись на його допомогу цього разу. Він хотів підношення і досить чітко дав зрозуміти, що воно нам не до снаги.

За столом запанувала тиша. Пайпер чула, як тренер Хедж на палубі співає пісню «Піднімай вітрила», от тільки він не знав більшості слів і бурмотів замість них: «Бла-бла-дам-ді-дам».

Пайпер не могла позбутися відчуття, що Бахус мусить їм допомогти. Велетні-близнюки були в Римі. Вони тримали у себе щось потрібне напівбогам — щось у бронзовому глеку. Що б це не було, вона відчувала, що лише з його допомогою можна зачинити Браму Смерті — ключ до смерті вічної. А ще вона знала, що їм нізащо не здолати велетнів без допомоги Бахуса. І якщо цього не зробити за п’ять днів, Рим знищать, а брат Хейзел, Ніко, помре.

З іншого боку, якщо видіння про Бахуса, який пропонує їй дар, було фальшивкою, можливо, і решта не обов’язково здійсниться — особливо те, де вона, Персі та Джейсон тонуть. Можливо, видіння просто символічні.

«Кров напівбогині, — говорила Гея, — і кров напівбога. Пайпер, люба, обери героя, який помре з тобою».

— Їй потрібні тільки двоє з нас, — пробурмотіла Пайпер.

Усі поглянули на неї.

Пайпер ненавиділа опинятися в центрі уваги. Можливо, для дитини Афродіти це було дивним, але вона багато років дивилась, як доводиться ладнати зі славою її батькові-актору. Вона пригадала, як Афродіта визнала її на вогнищі перед цілим табором, перетворивши на королеву краси. Це була найбільш ніякова мить у її житті. Навіть тут, в оточенні лише шістьох напівбогів, вона почувалася беззахисною.

«Вони мої друзі, — сказала вона подумки. — Усе гаразд».

Але у неї було дивне відчуття... наче на неї дивилося більше, ніж шість пар очей.

— Сьогодні на шосе, — промовила вона, — Гея сказала, що їй потрібна кров тільки двох напівбогів — дівчини і хлопця. Вона... вона наказала мені обрати, кому з вас, хлопців, померти.

Джейсон стиснув її долоню.

— Але жоден з нас не помер. Ти нас урятувала.

— Знаю. Просто... навіщо їй це потрібно?

— О... — Персі опустив свій третій шматок піци.

Він оперся на спинку стільця й утупив очі в порожнечу, наче наслідки кінського копняку по голові почали даватися в знаки тільки зараз.

— Персі? — Аннабет стиснула його руку.

— А, кепсько, — пробурмотів він. — Кепсько. Кепсько.

Він поглянув на Френка і Хейзел, які сиділи навпроти нього.

— Пам’ятаєте Полібота?

— Велетень, який вдерся в Табір Юпітера, — промовила Хейзел. — Анти-Посейдон, якому ти проломив голову статуєю Терміна. Звісно, пам’ятаємо.

— Мені наснилося... — промовив Персі. — Коли ми летіли на Аляску. Полібот розмовляв із горгонами, і він сказав... сказав, що хоче мене ув’язнити, а не вбити. Сказав: «Хочу, щоб він у кайданах лежав біля моїх ніг, щоб я міг його вбити, коли настане час. Його кров омиє скелі Олімпу й пробудить Матір Землю!»

Пайпер подумала, чи не зламалась система терморегулювання в кімнаті, бо вона раптом уся затремтіла. Те саме вона відчувала на шосе біля Топеки.

— Ти гадаєш, велетні використали б нашу кров... кров двох із нас...

— Не знаю, — відповів Персі. — Але поки не з’ясуємо, пропоную не втрапляти в полон.

Джейсон рохнув.

— От із цим я згодний.

— Але як ми з’ясуємо? — запитала Хейзел. — Знак Афіни, близнюки, пророцтво Елли... Як усе це поєднано?

Аннабет сперлася руками на край столу.

— Пайпер, ти наказала Лео тримати курс на Атланту.

— Так. Бахус сказав нам, що ми повинні знайти... Як його там звали?

— Форкія, — відповів Персі.

Аннабет, здається, здивувалася, наче вона не звикла, що її хлопець має на щось відповіді.

— Ти його знаєш?

Персі знизав плечима.

— Спочатку я не впізнав імені. Але потім Бахус згадав про солону воду. Я згадав. Форкій — це старий морський бог, який правив до мого батька. Ніколи з ним не зустрічався, але, подейкують, що він син Геї. І все ж я не розумію, що бог моря забув в Атланті.

Лео фиркнув.

— А що забув у Канзасі бог вина? Боги — диваки. Хай там як, ми мусимо дістатися Атланти до завтрашнього півдня, інакше трапиться щось кепське.

— Навіть не промовляй цього, — буркнула Аннабет. — Уже пізно. Нам усім слід перепочити.

— Заждіть, — промовила Пайпер.

Знову всі подивились на неї.

Вона стрімко втрачала свою сміливість (а раптом її передчуття помилкове?), але змусила себе заговорити.

— Є ще дещо, — промовила вона. — Ейдолони — духи, які оволодівають розумом. Вони досі тут, у цій кімнаті.