Знак Афіни

XVI Персі

Тунель проходив під резервуаром розміром як шкільна спортзала. Він здавався велично порожнім, якщо не зважати на воду та дешеві декорації. Персі припустив, що над ними було близько п’ятдесяти тисяч галонів води. Якщо тунель з якоїсь причини розколиться... .

«Дрібниці, — подумав він. — Мене оточувала вода безліч разів. Це моя стихія».

Але серце ледве не вистрибувало з грудей. Персі пригадав чорне багно на очах, у роті, у носі, коли тонув у холодній трясовині Аляски.

Форкій зупинився посеред тунелю й гордо розпростер руки.

— Прекрасний експонат, еге ж?

Персі спробував відволіктись, зосередившись на деталях. У кутку резервуара, у хащах штучних водоростей, гніздився натуральної величини пластиковий пряниковий будиночок, з димоходу якого виходили бульбашки. У протилежному куті перед скарбницею стояв навколішки пластиковий хлопчина в старомодному акваланзі. Кожні кілька секунд скриня відкривалась, випускала бульбашки і знову закривалась. Усюди по білому піску валялися скляні кульки, розміром з шари для боулінгу, та різноманітна дивна зброя, на кшталт тризубців і підводних рушниць. Поза скляною поверхнею резервуара розташовувався амфітеатр з місцями для кількох сотень глядачів.

— Кого ви тут тримаєте? — поцікавився Френк. — Велетенську кровожерливу золоту рибку?

Форкій здійняв брови.

— О, це було б чудово! Але ні, Френку Чжане, нащадку Посейдона! Цей резервуар не для золотої рибки.

На «нащадку Посейдона» Френк здригнувся. Він відсахнувся від бога й стиснув у руках свій рюкзак так, наче то була булава, якою він збирався змахнути.

Жах обволік горло Персі, наче сироп від кашлю. На жаль, таке траплялося з ним доволі часто.

— Звідки ви знаєте Френкове прізвище? — випалив він. — Звідки ви знаєте, що він нащадок Посейдона?

— Ну... — Форкій знизав плечима, вдаючи скромність. — Це, мабуть, містилося в оголошенні Геї щодо винагороди за ваші голови, Персі Джексоне!

Персі зняв ковпачок зі своєї ручки. У його руці миттєво з’явився Анаклузмос.

— Не раджу мене обманювати, Форкію! Ви обіцяли дати відповіді.

— Після VIP-туру — так, — погодився Форкій. — Я пообіцяв розповісти все, що вам потрібно знати. Справа у тому, що вам нічого не потрібно знати.

Його карикатурна посмішка розтягнулася ще ширше.

— Бачте, навіть якщо ви дістанетесь до Рима (що навряд!), вам нізащо не перемогти моїх братів-велетнів без бога на вашому боці. А який бог вам допомагатиме? Натомість у мене є ліпший план. Ви залишитесь тут. Станете моїми VIP-в’язнями!

Персі кинувся в напад. Френк жбурнув рюкзаком у голову морського бога, але Форкій просто розчинився в повітрі.

Його голос пролунав крізь звукову систему акваріума і відбився від стін тунелю.

— Так, чудово! Бійка — це чудово! Бачте, матір ніколи не довіряла мені важливих завдань, але вона дозволила мені залишати у себе будь-що, що я спіймаю. Ви станете чудовими експонатами — єдиними нащадками Посейдона в неволі. «Напівбожі жахи» — так, мені це до вподоби! Ми вже домовились із «Барген-Мартом» про фінансування. Ви будете битися один з одним щодня з одинадцятої ранку до першої після полудня, а також під час вечірнього показу о сьомій.

— Ви божевільні! — крикнув Френк.

— Не недооцінюйте свою вартість! — промовив Форкій. — Ви станете найбільшою принадою для глядачів!

Френк кинувся до виходу, але раптом стукнувся об скло. Персі побіг у протилежний бік, але теж наткнувся на глухий кут. Тунель перетворився на сферу. Персі приклав долоні до скла й усвідомив, що воно м’якшає, плавиться, наче крига. Вода незабаром мала прорватись усередину.

— Дідька лисого ми на тебе працюватимемо, Форкію!

О, я не квапитиму події, — зарокотів божий голос. — Якщо не битиметесь один з одним одразу, то не біда! Я можу щодня відправляти до вас морських чудовиськ. Щойно ви звикнете до нашої їжі, то будете належним чином накачані медикаментами і коритиметеся наказам. Повірте, з часом ви полюбите свій новий дім.

Над головою Персі тріснув скляний купол. Усередину почала просочуватись вода.

— Я — син Посейдона! — Персі намагався не виказати голосом свого страху. — Ти не зможеш ув’язнити мене у воді. У ній — моя сила найбільша.

Сміх Форкія, здавалось, лунав зусібіч.

— Який збіг! У ній і моя сила найбільша. Цей резервуар сконструйований спеціально для утримання напівбогів. Ну, розважайтесь. Побачимось під час годівлі!

Скляний купол розколовся. Вода обрушилась їм на голову.

Персі поки міг, утримував подих. Але, коли вода заповнила легені, відчуття лишилося таким, як під час звичайного дихання. Тиск води зовсім не діяв на Персі, а одяг навіть не змок — з його підводними здібностями все було гаразд.

«Це просто дурна фобія, — запевнив він себе. — Я не потону».

А потім Персі згадав про Френка. Його миттю охопили напад паніки та почуття провини. Він так хвилювався через себе, що забув про. друга, який був лише далеким нащадком Посейдона і не вмів дихати під водою.

Але де він?

Персі огледівся навколо. Нічого. А потім він глянув угору — над ним нависала велетенська золота рибка. Френк, разом з одягом, рюкзаком і рештою речей, перетворився на парчевого коропа розміром з підлітка.

«Чуваче, — Персі спрямував думки крізь воду, як робив завжди, спілкуючись з морськими створіннями. — Золота рибка?»

Він почув голос Френка: «Я перелякався. Ми говорили про золоту рибку, тож вона спала на думку першою. Та й яка в біса різниця!»

«У мене телепатична розмова з велетенським коропом, — сказав Персі. — Прекрасно. Можеш перетворитись на щось більш... корисне?»

Тиша. Можливо, Френк зосереджувався. Хоча сказати напевно було неможливо, оскільки у коропів не дуже багата міміка.

«Вибач, — у голосі Френка чувся сором. — Я застряг. Таке іноді трапляється, коли я панікую».

«Гаразд, — Персі стиснув щелепи. — Гайда думати, як звідси забратись».

Френк оплив резервуар і повідомив, що виходів немає. Верхня частина була вкрита сіткою з небесної бронзи, схожою на залізні ролети, якими зачиняють вітрини крамниць. Персі спробував розрубити її Анаклузмусом, але не залишив на ній навіть ум’ятини. Він намагався розбити скляну стіну руків’ям меча — так само безуспішно. А потім повторив те саме зброєю, що лежала на дні резервуара — зламати вдалося тільки три тризубці, меч і підводну гвинтівку.

Зрештою Персі спробував оволодіти водою. Він наказав їй розширитись і розбити резервуар, аби вирватись угору. Вода не підкорилась. Можливо, була зачарованою або під владою Форкія. Персі зосередився так, що аж у вухах вистрелило, але вистачило цього тільки на те, щоб відірвати кришку від пластикової скарбниці.

Форкій пообіцяв, що з часом вони полюблять це місце. Персі пригадав напівпритомних телхінів, нереїд і гіпокампів — як вони мляво плавали по колу. Думка про це зовсім не допомагала знизити рівень тривоги.

Може, Форкій мав рацію? Навіть якщо їм удасться втекти, як вони переможуть велетнів, коли всі боги позбавлені боєздатності? Бахус міг допомогти — він уже вбив близнюків одного разу, — але бог не мав наміру приєднуватись до битви без якогось нездійсненного підношення. А Персі краще б знудило від пончика «Чудо-Юдо», ніж. він зробить бодай-якесь підношення Бахусу.

«Дивись!» — промовив Френк.

За склом Кето вела тренера Хеджа крізь амфітеатр і щось йому розповідала. Сатир тим часом кивав і милувався сидіннями стадіону.

«Тренере!» — крикнув Персі, але потім усвідомив, що це безнадійно. Тренер не вмів чути телепатичні крики.

Френк стукнув головою по склу.

Хедж начебто цього не помітив. Кето бадьоро вела його амфітеатром. Вона навіть не дивилась на резервуар, швидше за все тому, що досі вважала його порожнім. Жінка вказала на дальній кінець приміщення, наче запрошуючи: «Ходімо. Там ще більше жахливих морських чудовиськ!»

Персі усвідомив, що в нього є лише кілька секунд, перш ніж тренер їх залишить. Він поплив за ними, але вода не допомагала йому рухатись, як завжди, а наче відштовхувала назад. Персі облишив Анаклузмос і почав гребти обома руками.

Тренер Хедж і Кето були за п’ять футів від виходу.

У відчаї .Персі схопив велетенську скляну кульку і кинув її низом, наче шар для боулінгу.

Куля вдарилась об скло із глухим стуком — недостатньо гучним, щоб привернути увагу.

Серце Персі завмерло.

Але тренер Хедж мав вуха сатира. Він озирнувся через плече і помітив Персі. За долю секунди на його обличчі почергово змінилися нерозуміння, подив, обурення, а зрештою залишилася маска спокою.

Перш ніж Кето щось помітила, Хедж вказав на вершину амфітеатру. Виглядало це так, наче він заволав: «О боги Олімпу, що це таке?»

Кето повернулась. Тренер Хедж хутко зняв свою фальшиву ногу і, наче ніндзя, хвицнув її по потилиці козлячим копитом. Кето впала на підлогу.

Персі зморщився. Його власна голова, яку теж нещодавно хвицнули, співчутливо пульсувала, але він ще ніколи так не радів тому, що знайомий з наглядачем, який полюбляє бої без правил.

Хедж кинувся до скла. Він здійняв долоні, наче запитуючи: «Що ти там робиш, Джексоне?»

Персі вдарив кулаками по склу і промовив губами: «Розбийте скло!»

Хедж поставив запитання, що, певно, було таким: «Де Френк?»

Персі вказав на велетенського коропа.

Френк помахав верхнім лівим плавцем: «Як ся маєте?» Позаду Хеджа заворушилась Кето. Персі несамовито затицяв пальцем.

Хедж потрусив ногу, наче розігрівався для копняка, але Персі замахав руками: «Ні». Безглуздо було раз у раз хвицати богиню по голові. Оскільки вона безсмертна, то не залишатиметься непритомною надовго. Це не допоможе їм вибратись з резервуара. До того ж Форкій міг повернутись будь-якої миті.

«На три, — промовив губами Персі, піднявши три пальці та вказавши на скло. — Усі вдаримо водночас».

Персі ніколи не був майстром шарад, але Хедж кивнув так, наче зрозумів. Коли потрібно було щось розбити, тренер розумів без слів.

Персі підняв ще одну велетенську кульку. «Френку, ти нам теж потрібен. Уже можеш змінити форму?»

«Можу, назад у людину», — відповів він.

«Людина підійде! Тільки затримай дихання. Якщо це спрацює...»

Кето стала навколішки. Часу було обмаль.

Персі відрахував на пальцях. «Один, два, три!»

Френк перетворився на людину і навалився плечем на скло. Тренер зробив копитом фірмовий обертовий копняк Чака Норіса. Персі з усієї сили вдарив кулькою по стіні, а разом із цим наказав воді підкоритись і цього разу навідріз відмовився приймати заперечення. Хлопець відчув тиск у резервуарі, і скористався цим. Вода любить бути вільною і з часом здатна подолати будь-які перешкоди, так само як і Персі. Він уявив, як повернеться до Аннабет, як знищить цю жахливу в’язницю для морських створінь і запхає Форкію мікрофон у його огидну горлянку. П’ятдесят тисяч галонів води відгукнулись на його гнів.

Скляна стіна тріснула. З місця удару поповзли ламані лінії. Резервуар вибухнув. Персі затягнуло у водяний вир. Він полетів сторчака по підлозі амфітеатру разом із Френком, кількома велетенськими скляними кульками та жмутом пластикових водоростей. Кето саме звелася на ноги, коли на неї впала статуя водолаза, який наче прагнув обійняти богиню.

Тренер Хедж виплюнув солону воду.

— Панові сопілки, Джексоне! Що ти там робив?

— Форкій! — випалив Персі. — Пастка! Тікаймо!

Вони кинулись навтіки під ревіння сигналізації. З боку промайнув резервуар з нереїдами, а потім з тельхінами. Персі хотів їх звільнити, але як? Їх накачали наркотиками, вони були млявими, а головне — вони морські створіння, тому зможуть вижити, тільки якщо Персі дізнається, як переправити їх у океан.

Крім того Персі був певен, що в разі зіткнення з Форкієм сила морського бога переважить його власну. І їх переслідувала Кето, ладна згодувати хлопців своїм морським чудовиськам.

«Я повернусь», — пообіцяв Персі, але навіть якщо створіння у резервуарах його почули, то не відповіли.

Крізь звукову систему зарокотів голос Форкія:

— Персі Джексоне!

Феєрверки та бенгальські вогні почали безладно спалахувати. Дим із запахом пончиків заповнив коридори. З гучномовців загуділа драматична музика — п'ять чи шість різних пісень водночас. Увімкнулись прожектори й освітили все. Приміщення поринуло у хаос спецефектів.

Персі, тренер Хедж та Френк, спотикаючись, вибігли зі скляного тунелю й опинились у кімнаті з китовими акулами. У смертній частині акваріума панували галас та штовханина: родини та. табірні групи бігали туди-сюди, а персонал шалено ганявся за ними, намагаючись запевнити, що всього-на-всього випадково спрацювала аварійна сигналізація.

Але Персі знав, що це не так. Разом з друзями він приєднався до смертних і побіг до виходу.