Знак Афіни

XL ЛЕО

Лео розгорнув паперову стрічку. На ній було написано:

«І ЦЕ ТВОЄ ПРОХАННЯ? СЕРЙОЗНО? (ПЕРЕГОРНИ)»

Він перегорнув стрічку: «ТВОЇ ЩАСЛИВІ ЧИСЛА: ДВАНАДЦЯТЬ, ЮПІТЕР, ОРІОН, ДЕЛЬТА, ТРИ, ТЕТА, ОМЕГА. (ПОМСТИСЯ ГЕЇ, ЛЕО ВАЛЬДЕЗЕ!)»

Тремтячими пальцями Лео повернув кільця.

За ґратами розгнівано заревів Вовча Голова:

— Якщо друзі для тебе неважливі, можливо, тобі потрібен якийсь інший стимул. Можливо, мені слід знищити ці сувої — безцінні Архімедові праці!

Останнє кільце з ляском встало на місце. Сфера загуділа, наповнюючись енергією. Лео пройшовся пальцями по її поверхні, відчуваючи крихітні кнопочки та важелі, що чекали наказів. Магічні електричні імпульси понеслися крізь кабелі з небесної бронзи та пронизали всю кімнату.

Лео не вмів грати на жодному з музичних інструментів, але припускав, що це щось схоже — знати кожний ключ або ноту настільки добре, щоб навіть не замислюватися над рухами рук. Натомість ти просто зосереджуєшся на тому, який звук хочеш утворити.

Він почав з маленького — зосередився на одній майже неушкодженій золотій сфері в головній кімнаті. Куля затремтіла, встала на триногу і погуркотіла до електрошокера. Наступної миті з її вершини вискочила крихітна циркулярна пила і почала розрізати поверхню свого сферичного побратима.

Лео спробував активувати іншу кулю, але та вибухнула маленькою грибоподібною хмаркою бронзового пилу та диму.

— Ой, — пробурмотів він. — Вибач, Архімеде.

— Що ти робиш? — вимогливо запитав Вовча Голова. — Припини це безглуздя та здавайся!

— О, авжеж, я здаюсь! — відповів Лео. — Здаюсь цілком і повністю!

Він намагався встановити керування над третьою кулею. Ця теж вибухнула. Лео жахливо почувався, ламаючи всі ці старовинні винаходи, але це було питанням життя та смерті. Френк колись обвинуватив Лео у тому, що він більше турбується про машини, ніж про людей, але коли постав вибір між порятунком сфер або друзів — хлопець не вагався.

Четверта спроба виявилась кращою. Інкрустована рубінами куля скинула верхню частину і випустила лопаті, як у гелікоптера. Лео зрадів, що тут немає Буфорда. Летючий столик втратив би голову від кохання. Рубінова куля здійнялась у повітря та понеслась просто до полиць із сувоями. Із середини неї витягнулись золоті руки і схопили дорогоцінні шкіряні чохли.

— Годі! — заволав Вовча Голова. — Я знищу...

Він повернувся точно тієї миті, коли рубінова сфера вже відлітала з сувоями геть. Вона пронеслась через кімнату та зависла в дальньому куті.

— Що?! — скрикнув Вовча Голова. — Убити полонених!

Напевно, ці слова стосувались електрошокера. На жаль, той був неспроможний виконати прохання. Золота сфера Лео сиділа на його розпиленій голові, дістаючи звідти шестерні та дроти, наче жабуриння з гарбуза.

Дякувати богам, Хейзел та Френк заворушились.

— Ба! — Вовча Голова підізвав жестом Левову Голову, який стояв біля протилежних ґрат. — Ходімо! Вб’ємо напівбогів самотужки.

— Сумніваюсь у цьому, хлопці. — Лео повернувся до Левової Голови. Він стиснув контрольну сферу і відчув імпульс, що пронісся під землею.

Левова Голова здригнувся й опустив меч.

Лео ошкірився.

— Тепер ти у «Світі Лео».

Левова Голова повернувся і погримав сходами униз. Замість того щоб рушити на Хейзел і Лео, він покрокував до протилежних сходів і став перед своїм товаришем.

— Що ти робиш? — обурився Левова Голова. — Ми повинні...

БОМ!

Левоголовий ляснув Вовкоголового щитом у Груди, а потім ще й стукнув ефесом меча по шолому, так що Вовча Голова став Пласкою, Деформованою та Дуже Розлюченою Вовчою Головою.

— Припини! — крикнув Вовча Голова.

— Не можу! — завив Левова Голова.

Лео вже почав призвичаюватися до керування. Він наказав обом обладункам кинути мечі та щити й безупинно давати один одному ляпасів.

— Вальдезе! — заволав тремтячим голосом Вовча Голова. — Ти помреш за це!

— Еге, — крикнув у відповідь Лео. — Хто ким тепер керує, Каспере, дружній привиде[22]?

Машинолюди скотились по сходах, після чого Лео змусив їх танцювати джитербаг[23], наче вони були модницями двадцятих років. Механічні суглоби задимились. Сфери у кімнаті почали вибухати. Крізь старовинну мережу проходило занадто багато енергії. Зростаюче тепло контрольної сфери під руками турбувало Лео дедалі більше.

— Френку, Хейзел! — крикнув він. — В укриття!

Друзі досі були напівпритомні і здивовано витріщались на танці металевих хлопців, але Лео застереження таки почули. Френк потягнув Хейзел під найближчий стіл і закрив її власним тілом.

Останній поворот сфери — і Лео послав потужний поштовх крізь мережу. Броньовані воїни розлетілись на металобрухт. Стрижні, поршні та бронзові уламки всипали підлогу. На усіх столах, наче нагріті бляшанки содової, полопались сфери. Золота куля Лео застигла. Сферичний рубіновий гелікоптер, що ніс сувої, впав на підлогу.

Раптом у кімнаті запанувала цілковита тиша, яку порушувало тільки нечасте шипіння іскор. У повітрі тхнуло згорілим автомобільним двигуном. Лео збіг сходами і знайшов неушкоджених Френка та Хейзел під столом. Він ніколи ще так не радів, коли бачив, як ці двоє обіймаються.

— Ви живі!

Ліве око Хейзел смикнулось, можливо, через електрошок. Окрім цього, з нею начебто все було гаразд.

— Е, а що сталося?

— Архімед їх зробив! — відповів Лео. — У цих старих машинах залишилось рівно стільки енергії, щоб вистачило на одне, останнє видовище. Щойно я отримав код доступу, далі все пішло як помащене.

Він погладив контрольну сферу, повиту чорним димом. Лео не знав, чи можна її полагодити, але був занадто радий тому, що врятував друзів, аби перейматись цим.

— Ейдолони, — промовив Френк. — Вони пішли? Лео ошкірився.

— Моя остання команда перевантажила їхні вимикачі — замкнула всі електричні контури, від чого їхні ядра розплавилися.

— А англійською? — поцікавився Френк.

— Я полонив ейдолонів у дротах. А потім розплавив. Вони більше не потурбують нас.

Лео допоміг друзям підвестись.

— Ти нас урятував, — промовив Френк.

— He вдавай із себе такого враженого. — Лео огледів зруйновану майстерню. — Шкода, що усе це добро повибухало, та принаймні я врятував сувої. Треба тільки доставити їх у Табір Напівкровок. Тоді я, можливо, з ясую, як відтворити Архімедові винаходи.

Хейзел почухала скроню.

— Але я не розумію, де Ніко. Цей тунель мусив привести нас до нього.

Лео майже забув, нащо вони взагалі сюди спустились. Ніко, вочевидь, тут не було. Це місце — глухий кут. То чому?

— О, — Лео почувався так, наче сфера з пилкою вскрила його власну голову і почала діставати звідти дроти та шестерні. — Хейзел, як саме ти відстежувала Ніко? Тобто ти можеш відчувати його присутність, тому що він твій брат?

Дівчина нахмурилась. Вона, здавалось, досі не оговталась після шокової терапії.

— Ні... не зовсім. Іноді я відчуваю, що він десь поряд, але, як я вже говорила, Рим такий заплутаний. Тут стільки перешкод через усі ці тунелі та печери...

— Ти відстежила його за допомогою своїх здібностей металошукача, — здогадався Лео. — За його мечем?

Хейзел кліпнула.

— Як ти дізнався?

— Вам варто на це подивитись.

Він привів Френка та Хейзел до контрольної кімнати і вказав на чорний меч.

— О... О, ні. — Хейзел би звалилась з ніг, якби Френк її не спіймав. — Але це неможливо! Меч Ніко поряд із ним у бронзовому глеку. Персі бачив це вві сні!

— Або сон був неправдивим, — промовив Лео, — або велетні перемістили меч сюди, як приманку.

— Отже, це була пастка, — підсумував Френк. — Нас сюди заманили.

— Але навіщо? — скрикнула Хейзел. — Де мій брат?

Шиплячий звук наповнив контрольну кімнату. Спочатку Лео вирішив, що повернулись ейдолони, але потім помітив, що з бронзового дзеркала на столі валить дим.

«Ох, бідолашні мої напівбоги!» — у дзеркалі з’явилось спляче обличчя Геї.

Як і завжди, вона говорила із закритим ротом. Більш моторошного вигляду їй могла додати хіба що лялька черевомовця. Лео терпіти їх не міг.

«Ви мали вибір», — промовила Гея.

Її голос заполонив усю кімнату. Він, здавалось, лунав не тільки з дзеркала, а ще й з кам’яних стін.

Лео усвідомив, що вона всюди навколо них. Звісно. Вони ж під землею! Стільки сил і часу знадобилося на будівництво «Арго II», аби можна було подорожувати морем та небом, а зрештою пошуки все одно привели їх під землю.

«Я пропонувала спасіння кожному з вас, — продовжила богиня. — Усі ви могли відступити. Але тепер уже запізно. Ви ступили на стародавні землі, де моя сила найбільша, де я прокинусь».

Лео дістав з пояса молоток і щосили стукнув ним по дзеркалу. Воно було металевим, тому тільки погнулось, наче чайна таця, але було приємно вмазати Геї по носі.

— Якщо ти не помітила, Брудолика, — промовив він, — твоя маленька засідка не спрацювала. Твої три ейдолони розплавились разом із бронзою, а з нами усе гаразд.

Гея м’яко розсміялась.

«О, мій любий Лео! Вас трьох відділили від решти напівбогів. У цьому й була вся мета».

Двері майстерні з гуркотом зачинились.

«Ви ув’язнені в моїх володіннях, — продовжила Гея. — Тим часом як Аннабет Чейз на самоті, налякана та скалічена, має загинути від рук найзапеклішого ворога її матері».

Зображення у дзеркалі змінилось. Лео побачив Аннабет, яка лежала на підлозі темної печери і здіймала свій бронзовий кинджал, наче відбивалась від якогось чудовиська. Її обличчя здавалось змученим. На одній нозі було щось, схоже на шину. Лео не бачив, на що вона дивиться, але було очевидно, що це щось жахає її. Він хотів вірити, що зображення — це обман, але мав погане передчуття, що побачене у дзеркалі — правда і відбувається просто зараз.

«Решта, — промовила Гея, — Джейсон Грейс, Пайпер МакЛін і мій любий Персі Джексон загинуть у найближчі хвилини. Їх зрадять власні сили. Вони помруть у рідних стихіях. Я майже сподівалась, що вони вціліють. З них вийшла б краще жертва. Але, на жаль, доведеться вдовольнитись вами, Хейзел та Френку! Мої прислужники незабаром заберуть вас та доставлять у стародавнє місце. Ваша кров нарешті мене пробудить. А допоки я дозволю вам спостерігати за загибеллю ваших друзів. Прошу... насолоджуйтесь останніми митями свого проваленого походу».

Лео не витримав. Його рука розжарилась до білого. Хейзел та Френк відсахнулись у той час, коли він втиснув свою долоню у дзеркало і розплавив його на бронзову калюжу.

Голос Геї змовкнув. Лео чув тільки, як реве у вухах власна кров. Він перевів подих і промовив:

— Вибачте. Вона починала дратувати.

— Що нам робити? — запитав Френк. — Ми повинні вибратися та допомогти іншим.

Лео оглянув майстерню, усипану почорнілими уламками сфер. Його друзі досі потребують його допомоги, це досі його шоу. Поки цей пояс з ним, Лео Вальдез не збирається безпомічно сидіти на одному місці та переглядати канал «Смерті напівбогів».

— Маю план, — промовив він. — Але для цього потрібні всі наші сили.

Він почав розповідати друзям свій план.