Знак Афіни

XXVI Пайпер

Наступного ранку Пайпер прокинулась від незнайомого корабельного сигналу — реву настільки гучного, що він буквально скинув її з ліжка.

«Мабуть, Лео знову щось уткнув», — подумала вона. А потім звук гудків пролунав знову. Здавалось, він доносився звідкись здалеку — з іншого корабля.

Пайпер почала квапливо одягатись. Коли вона піднялась на палубу, решта вже зібралась — усі наспіх одягнені (окрім тренера Хеджа, який заступав на нічну варту).

Френкова футболка з ванкуверської зимової олімпіади була навиворіт. Персі надягнув піжамні штани та бронзовий нагрудник, що було цікавим відкриттям у світі моди. Волосся Хейзел стирчало в один бік, наче дівчина пройшла крізь бурю, а Лео випадково себе підпалив. Його футболка перетворилась на обвуглене лахміття, а руки димились.

Приблизно за сотню ярдів від порту проплив величезний круїзний лайнер. Туристи замахали їм руками з п’ятнадцяти чи шістнадцяти рядів балконів. Деякі усміхались і робили світлини. Ніхто, здавалось, не дивувався тому, що бачить грецьку трирему. Можливо, Туман зробив корабель схожим на рибацький човен, або туристи вирішили, що «Арго II» — це історична пам’ятка.

Круїзний лайнер знову загудів. «Арго II» охопив приступ конвульсій.

Тренер Хедж затулив вуха.

— Обов’язково так галасувати?

— Просто вітаються, — припустив Френк.

— Що? — заволав у відповідь Хедж.

Корабель обминув їх і рушив далі в море. Туристи продовжували махати руками. Якщо їм і здавалось дивним, що екіпаж «Арго II» складається із сонних дітлахів в обладунках та піжамах і чоловіка з козлиними ногами, то вони цього не виказали.

— До побачення! — крикнув Лео, піднявши задимлену руку.

— Можна я піду за балісту? — запитав Хедж.

— Ні, — промовив Лео крізь силувану усмішку.

Хейзел протерла очі й подивилась на блискучу зелену воду.

— Де... о... овва.

Пайпер теж підняла очі й охнула. Тепер, коли круїзний лайнер не загороджував вид, вона побачила гору, що здіймалась над морем приблизно за півмилі на північ. Пайпер і раніше бачила вражаючі скелі. Вона їздила Першою автомагістраллю вздовж узбережжя Каліфорнії. Навіть падала у Великий Каньйон разом із Джейсоном і вилітала з нього. Але ніщо не могло порівнятись із цим масивом сліпуче-білого каменю у формі кулака, що упирався у небо. З одного боку вапнякові скелі були майже повністю прямовисними і, як припускала Пайпер, занурювались у море не менше, ніж на тисячі футів. З іншого — схил стелився ярусами, вкритими зеленим лісом, тож уся гора походила на величезного сфінкса, що осипався за тисячоліття, з білими масивними головою та грудьми й зеленою накидкою на спині.

— Гібралтарська скеля, — з трепетом промовила Аннабет. — На кінчику Іспанії. А там... — Вона вказала на південь, на більш віддалене пасмо червоних та жовтих пагорбів. — Там Африка. Ми на порозі Середземного моря.

Ранок був теплим, але Пайпер затремтіла. Попри морську шир перед ними, вона почувалась так, наче зіткнулась з нездоланною перешкодою. Варто їм зайти в Середземне море — Mare Nostrum, — і вони опиняться у стародавніх землях. Якщо легенди правдиві, їхній похід унебезпечиться в десятки разів.

— Що далі? — поцікавилася вона. — Просто попливемо вперед?

— А чом би й ні? — промовив Лео. — Це великий судноплавний канал. Кораблі весь час туди заходять і виходять.

«Тільки не триреми з купою напівбогів», — подумала Пайпер.

Аннабет поглянула на Гібралтарську скелю. Пайпер упізнала цей задумливий вираз обличчя, який завжди означав, що подруга очікує на неприємності.

— У давні часи, — промовила Аннабет, — це місце називали Геркулесовими стовпами. Скеля була одним зі стовпів. А другим — одна з африканських гір. Ніхто не знає, яка саме.

— Геркулес, га? — нахмурився Персі. — Хлопець був наче давньогрецький «Старбакс». Куди не глянь... усюди він.

Оглушливий рокіт струсив «Арго II», однак цього разу Пайпер гадки не мала про його походження. Вона не бачила жодних кораблів. Та й небо було чистим.

У роті раптом пересохнуло.

— То... ці Геркулесові стовпи. Вони небезпечні?

Аннабет не відводила погляду від білих скель, наче чекала, що на них спалахне Знак Афіни.

— Для греків ці стовпи позначали край відомого світу. Римляни подейкували, що на стовпах було написане застереження латиною...

— Non plus ultra, — промовив Персі.

Аннабет, здавалось, була приголомшена.

— Так. «Далі нікуди». Звідки ти знаєш ці слова?

Персі вказав рукою.

— Я дивлюся на них.

Просто перед ними, всередині протоки замерехтів острів. Пайпер була певна, що раніше його там не було. Маленький пагорб, укритий лісами й оточений білими пляжами. Не така вражаюча картина порівняно з Гібралтаром, але перед островом, приблизно за дві сотні ярдів від берега, здіймались дві білі колони в грецькому стилі, так само високі, як щогли «Арго II». Між колонами під водою блищали величезні сріблясті літери, можливо, ілюзія, можливо, мозаїка на піску: «NON PLUS ULTRA».

— Народе, мені розвертати корабель? — знервовано запитав Лео. — Чи...

Ніхто не відповів — можливо, тому що всі, так само як і Пайпер, помітили постать на пляжі. Коли корабель наблизився до колон, дівчина побачила, що це темноволосий чоловік у пурпуровому одіянні. Він, схрестивши руки, пильно дивився на корабель, наче давно чекав на його прибуття. Через велику відстань важко було сказати про чоловіка ще щось, але зважаючи на його позу, він був незадоволеним.

Френк різко вдихнув.

— Чи може це бути?..

— Геркулес, — промовив Джейсон. — Наймогутніший герой усіх часів.

До колон залишалось лише кілька ярдів.

— Потрібна відповідь, — наполегливо промовив Лео. — Я можу повернути або можемо піднятись у повітря. Стабілізатори знову працюють. Але мені потрібно знати негайно...

— Треба продовжити наш шлях, — промовила Аннабет. — Гадаю, він охороняє протоку. Якщо це справді Геркулес, то відпливати чи відлітати нема сенсу. Він захоче поговорити з нами.

Пайпер утрималась від пориву скористатись чарами. Їй хотілось крикнути на Лео: «Летимо! Забери нас звідси!» Та, на жаль, вона відчувала, що Аннабет має рацію. Якщо вони хочуть пройти в Середземне море, то не можуть уникнути цієї зустрічі.

— Хіба Геркулес на має бути на нашому боці? — з надією поцікавилася вона. — Ну... він один з нас, так?

Джейсон фиркнув.

— Він був сином Зевса, але після смерті став богом. А з богами ніколи нічого не знаєш напевно.

Пайпер пригадала зустріч із Бахусом у Канзасі — ще один бог, який колись був напівбогом. І він не поспішав їм допомагати.

— Чудово, — промовив Персі. — Семеро нас проти Геркулеса.

— І сатир! — додав Хедж. — Він нам під силу.

— У мене є краща думка, — промовила Аннабет. — Відрядимо на берег посередників. Маленьку групу... одного чи двох. Не більше. Спробуємо поговорити з ним.

— Я піду, — промовив Джейсон. — Він син Зевса.

Я син Юпітера. Можливо, він буде дружнім до мене.

— Або зненавидить, — припустив Персі. — Єдинокровні брати не завжди ладнають.

Джейсон насупив брови.

— Дякую, пане Підбадьорливий!

— Спробувати варто, — промовила Аннабет. — Принаймні у Джейсона і Геркулеса є хоч щось спільне. А ще потрібен найкращий наш дипломат. Хтось вправний зі словами.

Усі поглянули на Пайпер.

Вона намагалася придушити бажання закричати й вистрибнути за борт. Погане передчуття скрутило їй нутрощі. Але якщо Джейсон іде на берег, то вона з ним. Можливо, цей неймовірно могутній бог виявиться готовим допомогти. Варто хоч іноді довіритись долі, еге ж?

— Гаразд, — промовила вона. — Тільки перевдягнусь.

Коли Лео пришвартував «Арго II» між двома стовпами, Джейсон викликав вітер, щоб той переніс його з Пайпер на берег.

Чоловік у пурпуровому одязі чекав на них.

Пайпер чула багато розповідей про Геркулеса, переглядала кілька дешевих кінострічок і мультфільмів. До сьогодні, якби їй узагалі довелося про нього подумати, вона б просто пустила очі під лоба й уявила якогось дурнуватого тридцятирічного чувака з противною борідкою, грудьми колесом, левовою шкурою на голові та великою палицею, як у печерної людини. А ще б він смердів, відригував, весь час чухався та спілкувався здебільшого рохканням.

Вона зовсім не очікувала побачити це.

Босі ноги чоловіка вкривав білий пісок. Завдяки одіянню він походив на священика, от тільки Пайпер не пам’ятала який сан носить пурпурове. Кардинали? Єпископи? Чи означав пурпуровий колір, що він римська версія Геркулеса, а не грецька? Його борода була по-модному неохайною, як у тата Пайпер чи його друзів-акторів — на зразок «так вийшло, що я не голився два дні, але однаково виглядаю неймовірно».

Він був ставним, але не занадто кремезним. Чорне волосся коротко стрижене, у римському стилі. Він мав разючі блакитні очі, як у Джейсона, але шкіра була мідно-червоною, наче після років життя в солярії. Але найбільшою несподіванкою стало те, що на вигляд йому виповнилося приблизно двадцять років. Безперечно, не більше. Його врода була трохи грубуватою, але він зовсім не походив на печерну людину.

Проте палиця у нього таки була. Вона лежала на піску біля нього, більше скидалася на збільшену бейсбольну битку — п’ятифутовий відполірований дерев’яний циліндр зі шкіряним руків’ям, оббитим бронзою. Тренер Хедж би позаздрив.

Джейсон і Пайпер приземлились у морській піні. Вони повільно почали наближатись, намагаючись не робити загрозливих рухів. Геркулес байдуже спостерігав за ними, наче вони були якимсь видом морських птахів, яких він раніше не помічав.

— Вітаю, — промовила Пайпер. Привітання ніколи не завадить.

— Привіт, що цікавого? — промовив Геркулес. Його голос був низьким, але говорив він, як звичайний сучасний хлопець, наче щойно зустрів їх у шкільному гардеробі.

— Та, нічого, — Пайпер зморщилась. — Ну, взагалі багато чого. Я — Пайпер. Це — Джейсон. Ми...

— Де ваша левова шкура? — перервав її Джейсон.

Пайпер захотілось штурхнути його ліктем, але Геркулес, замість того щоб розсердитись, посміхнувся.

— Тут тридцять градусів, — промовив він. — Чого б я одягав свою левову шкуру? Ти сам одягаєш шубу на пляж?

Геркулес невдоволено зиркнув у небо, наче хотів серйозно поговорити з батьком Зевсом.

— Не вірте всьому, що чуєте про мене. Бути відомим не так весело, як здається.

— І не кажіть, — зітхнула Пайпер.

Геркулес поглянув на неї своїми блискучими блакитними очима.

— Ти відома?

— Мій тато... він знімається в кіно.

Геркулес невдоволено забуркотів:

— Про кіно навіть починати не хочу. О боги олімпійські! Ці режисери ніколи нічого не можуть зробити належним чином. Ви бачили хоч одну стрічку, де я схожий на себе?

Пайпер мусила визнати, що він має рацію.

— Я здивована, що ви такий молодий.

— Га! Так працює безсмертя. Але так, я був не дуже старим, коли помер. Не за сучасними стандартами. У свої геройські часи я багато чого вчинив... навіть забагато. — Його очі метнулись до Джейсона. — Син Зевса, еге ж?

— Юпітера, — відповів Джейсон.

— Невелика різниця, — буркнув Геркулес. — Тато дратує у будь-якій формі. Я? Мене називали Гераклом. А потім з’явились римляни і назвали мене Геркулесом. Я не дуже змінився, хоча останнім часом думки про це спричиняють гострий головний біль...

Лівий бік його обличчя сіпнувся. Одіяння замерехтіли, стаючи то білими, то пурпуровими.

— Хоч би як, — промовив Геркулес, — якщо ти син Юпітера, ти маєш розуміти — на тебе всі тиснуть. Що не роби — цього завжди недостатньо. Урешті-решт це може зламати.

Він повернувся до Пайпер. Її спиною побігли тисячі мурашок. Химерне поєднання суму та злісності з’явилось у очах бога, що здавались не зовсім розсудливими і, безперечно, небезпечними.

— А щодо тебе, люба моя, — застеріг Геркулес, — будь обережною! Сини Зевса можуть бути... хоча, не зважай.

Пайпер не зрозуміла, що він хотів сказати. Раптом їй захотілось забратись якомога далі від цього бога, але вона намагалася зберегти спокійний та люб’язний вираз обличчя.

— Отже, пане Геркулесе, — промовила вона, — ми в поході. Ми хотіли б отримати дозвіл на прохід у Середземне море.

Геркулес знизав плечима.

— Тому я і тут. Після моєї смерті тато зробив мене швейцаром Олімпу. Я сказав: «Чудово! Придворна посада! Нескінченні вечірки!» От тільки він не згадав про те, що я охоронятиму вхід до стародавніх земель. Отак я й застряг на решту вічності на цьому острові. Дуже весело. — Він вказав на стовпи, що здіймалися з морської піни. — Дурні колони! Дехто стверджує, що я створив Гібралтарську протоку, розсунувши гори. Дехто вважає, що гори — це стовпи. Що за купка Авгієвих добрив. Стовпи — це стовпи.

— Так, — промовила Пайпер. — Не дивно. То... ми можемо пройти?

Бог почухав свою модну бороду.

— Ну, я маю попередити вас, наскільки небезпечні стародавні землі. Не кожний напівбог здатен вціліти в Mare Nostrum. Через це я мушу дати вам завдання. Щоб ви довели, що гідні й бла-бла-бла. Чесно кажучи, я цим не дуже переймаюся. Зазвичай, достатньо принести мені щось із магазину, заспівати пісню чи щось таке. Після всіх тих подвигів, що змусив мене зробити мій лихий кузен Еврістей, ну... не хочу бути таким як він, розумієте?

— Дякую! — промовив Джейсон.

— Будь ласка.

Геркулес здавався розслабленим та добродушним, але досі змушував Пайпер нервувати. Той темний блиск у його очах нагадував їй про шматок вугілля, просочений гасом, готовий спалахнути будь-якої миті.

— To, — промовив Геркулес, — що у вас за похід?

— Велетні, — відповів Джейсон. — Ми прямуємо в Грецію, щоб завадити їм пробудити Гею.

— Велетні, — пробурмотів Геркулес. — Ненавиджу цих типів! Коли я був героєм-напівбогом... а, не зважайте! То хто з богів вас на це підбурив — татко? Афіна? Може, Афродіта? — Він поглянув на Пайпер і здійняв одну брову. — Судячи з твоєї привабливості, здогадуюсь, що це твоя мама.

Пайпер мусила б міркувати швидше, але Геркулес позбавив її розважливості. Занадто пізно вона усвідомила, що розмова перетворилась на прогулянку мінним полем.

— Гера нас відрядила, — промовив Джейсон. — Вона зібрала нас разом, щоб...

— Гера?— вираз обличчя Геркулеса раптом став, як скелі Гібралтара — непохитним і невмолимим, наче їхня кам’яна поверхня.

— Ми теж її ненавидимо, — поспішно випалила Пайпер. О боги, чому це одразу не спало їй на думку? Гера була запеклим ворогом Геркулеса. — Ми не хотіли їй допомагати. Вона не залишила нам вибору, але...

— Але ви тут, — промовив Геркулес без жодної нотки дружелюбності. — Вибачте, але мені байдуже, наскільки важливий ваш похід. Я нічого не зроблю задля Гери. Ніколи.

Джейсон здавався спантеличеним.

— Але я вважав, що ви з нею помирилися, коли ви стали богом.

— Як я вже казав, — буркнув Геркулес, — не вірте всьому, що чуєте. Якщо хочете пройти в Середземне море, то мені доведеться дати вам особливо важке завдання.

— Але ми ж як брати, — заперечив Джейсон. — Гера і моє життя зіпсувала. Я розумію...

— Не розумієш, — холодно промовив Геркулес. — Моя перша родина мертва. Моє життя витрачене на безглузді подвиги. Друга дружина — теж мертва, після того як її обманом змусили мене отруїти и приректи на болісну смерть. І як мені це відшкодували? Зробили другорядним богом. Безсмертним, щоб я завжди пам’ятав свої страждання. Стирчав тут воротарем, швейцаром... дворецьким Олімпійців. Ні, ти не розумієш. Єдиний бог, який хоч трохи мене розуміє — Діоніс. Але він принаймні винайшов щось корисне. А мені нічого показати окрім поганих екранізацій свого життя.

Пайпер скористалась чарами.

— Це неймовірно сумно, пане Геркулесе! Але прошу, не будьте такими суворими до нас. Ми не погані.

Вона подумала, що спрацювало. Геркулес завагався. Але потім він стиснув щелепи і похитав головою.

— На протилежному боці острова, за тими пагорбами, знайдете ріку. Посеред неї живе старий бог Ахелой.

Геркулес зробив паузу, наче ця інформація мала змусити їх у жаху кинутись навтіки.

— І? — запитав Джейсон.

— І, — продовжив Геркулес, — я хочу, щоб ви відламали його другий ріг і принесли мені.

— У нього роги, — промовив Джейсон. — Стривайте... другий ріг? Що?

— Розберетесь, — обірвав бог. — Тримайте, має допомогти.

Він промовив слово «допомогти» так, наче воно означало щось цілковито протилежне. Геркулес дістав з-під одіянь маленьку книжечку й жбурнув її Пайпер. Їй ледве вдалось її спіймати.

На глянсовій обкладинці були зображені світлини грецьких храмів та додані до них фотомонтажем усміхнені обличчя чудовиськ. Мінотавр ухвально здіймав великий палець, а заголовок мовив: «Геркулесів путівник по Маrе Nostrum».

— Принесіть мені ріг до заходу сонця, — промовив Геркулес. — Тільки ви вдвох. З друзями зв'язуватись Не можна. Ваш корабель залишиться там, де й зараз. Якщо впораєтесь, зможете пройти у Середземне море.

— А якщо ні? — спитала Пайпер, сумніваючись, що хоче знати відповідь.

— Ну, тоді Ахелой вас, вочевидь, вб'є. А я голіруч розламаю навпіл ваш корабель та подбаю про передчасну смерть ваших друзів.

Джейсон тупцювався на місці.

— Може, ми все ж таки заспіваємо щось кумедне?

— На вашому місці я б не зволікав, холодно промовив Геркулес. — До заходу. Або друзі помруть.