Знак Афіни

XLIV Пайпер

Резервуар наповнювався з тривожною швидкістю.

Пайпер, Джейсон і Персі гамселили руками по стінах, шукаючи вихід, але нічого не могли знайти. Вони видерлись на ніші, щоб піднятись вище, але вода лилась з кожного з дев’яти заглиблень, тож це скидалося на балансування на краю водоспаду. Та навіть піднявшись на нішу, Пайпер незабаром опинилась по коліна у воді. Вода піднялась уже на вісім футів над підлогою і продовжувала прибувати.

— Я можу спробувати блискавку, — промовив Джейсон. — Може, продірявити дах?

— Обвалиш усю кімнату, а нас розчавиш, — відповіла Пайпер.

— І підсмажиш електрострумом, — додав Персі.

— Варіантів небагато, — поскаржився Джейсон.

— Дайте перевірю дно, — промовив Персі. — Якщо це місце будували як фонтан, тут просто має бути відтік.

Ви огляньте ніші, пошукайте приховані виходи. Може, мушлі — це кнопки, чи щось таке.

План був відчайдушним, але Пайпер зраділа можливості зробити бодай щось.

Персі стрибнув у воду. Джейсон і Пайпер почали перелізати з ніші на нішу, гамселячи стінки ногами і руками та хитаючи забиті у камінь мушлі, але марно.

Персі виринув на поверхню раніше, ніж очкувала Пайпер. Він гамселив руками і ногами та жадно хапав ротом повітря. Коли Пайпер подала йому руку, хлопець ледве не затягнув її вниз.

— Не міг дихати, — ледве вимовив він. — Вода... не звичайна. Насилу виплив.

«Життєва сила німф, — подумала Пайпер. — Настільки отруєна злобою та ненавистю, що навіть син морського бога не може нею керувати».

Що вище піднімалась вода, то більше Пайпер відчувала її вплив на собі. М’язи на її ногах тремтіли, наче вона пробігла багато миль. Руки висохли та вкрились зморшками, попри те, що дівчина перебувала посеред фонтана.

Хлопці почали рухатися зовсім мляво. Джейсонове обличчя зблідло. Він наче ледве втримував свій меч. Персі змокнув як хлющ і не міг припинити тремтіти. Його волосся здавалось не таким темним, як завжди, наче вода вимивала з нього колір.

— Вони забирають наші сили, — промовила Пайпер. — Спустошують нас.

— Джейсоне, — Персі закашлявся, — викликай свою блискавку.

Джейсон здійняв меч. Кімнату охопив гуркіт, але блискавка не з’явилась. Дах не проломився. Натомість над кімнатою утворилась мініатюрна злива з ураганом. Почало дощити, пришвидшуючи наповнення фонтана, але злива була незвичайною. Її краплі були такими саме темними, як вода в резервуарі, і саднили шкіру під час дотику.

— Я не це. замовляв, — промовив Джейсон.

Вода вже була їм по шию. Пайпер відчувала, як згасають її сили. Дідусеві історії про водяних канібалів виявились правдою. Лихі німфи забирали її життя.

— Ми не помремо сьогодні, — пробурмотіла вона собі під ніс.

Але цього разу слова не здатні були їй допомогти. Отруйна вода незабаром накриє їх з головою, тому їм . доведеться пливти, а вони вже зараз ледве могли рухатись.

Вони потонуть, точно так, як у її видінні.

Персі почав відштовхувати воду зовнішньою частиною долоні, наче проганяв поганого собаку.

— Не можу... не можу нею керувати!

«Ти повинен пожертвувати мною, — сказав собака у казці. — Повинен кинути мене у воду».

Пайпер охопило химерне відчуття, наче хтось схопив її за загривок і оголив їй кістки. Вона стиснула в руках свій ріг достатку.

— Марно боротись,— промовила дівчина. — Опір тільки робить нас слабшими.

— Що означає марно? — крикнув крізь дощ Джейсон.

Вода вже була на рівні підборіддя. Ще кілька дюймів — і їм доведеться пливти. Але до стелі досі було далеко. Пайпер сподівалась, це означає, що в них ще є час.

— Ріг достатку, — промовила вона. — Треба затопити це місце чистою водою. Дати німфам більше, ніж їм під силу використати. Якщо ми зможемо розбавити цю отруту...

— А твій ріг таке зробить? — Персі насилу утримував голову на поверхні, що, вочевидь, було для нього свіжим досвідом. Він здавався наляканим до смерті.

— Тільки якщо ти допоможеш.

Пайпер починала розуміти, як діє ріг. Усяке добро, що він давав, не з’являлось на порожньому місці. Їй вдалось поховати Геркулеса під харчами тільки тому, що вона зосередилась на всіх приємних спогадах, які поділяла із Джейсоном.

Щоб створити достатньо чистої води, їй потрібно було піти далі, відкрити свої почуття навіть більше. Та, на жаль, вона починала втрачати здатність зосереджуватися.

— Мені потрібно, щоб ви передали всі свої почуття рогу. Персі, думай про море.

— Солону воду?

— Несуттєво! Головне — щоб була чистою. Джейсоне, ти думай про зливу — значно сильнішу зливу. І обидва візьміться за ріг.

Вода починала виштовхувати їх з ніш. Пайпер пригадала татову пораду, що він дав їй під час першого заняття з серфінгу: «Щоб допомогти потопельникові, треба обійняти його однією рукою з-за спини та, відштовхуючись ногами, плисти на спині». Дівчина не певна була, що такий саме прийом спрацює з двома людьми, але обійняла хлопців і намагалася утримати їх на плаву, поки вони тримали ріг.

Нічого не сталось. Дощ періщив суцільною стіною, так само темний і кислотний.

Ноги Пайпер були наче свинцеві. Вируюча вода намагалась затягнути її на дно. Дівчина знесилилася.

— Марно! — плюючись водою, прокричав Джейсон.

— Не виходить, — погодився Персі.

— Ви повинні діяти разом, — крикнула Пайпер, сподіваючись, що не помиляється. — Обидва подумайте про чисту воду — ураган води. Не пручайтеся, уявіть, як усі ваші сили вас залишили.

— Це важко! — відгукнувся Персі.

— Змусьте силу піти! Віддайте все, наче... наче ви вже мертві. Єдина ваша мета: допомогти німфам. Це має бути даром... жертвою.

Вони втрьох притихнули після цього слова.

— Нумо спробуємо Знову! — порушив тишу Джейсон. — Разом.

Цього разу Пайпер теж зосередила всі свої почуття на розі. Німфи хотіли її юність, життя, голос? Добре. Вона добровільно від усього відмовляється, уявивши, як усі її сили линуть назовні.

«Я вже мертва, — сказала вона собі, так спокійно, як кістяний собака. — Це єдиний вихід».

Чиста вода ринула з рогу з такою силою, що відкинула їх до стіни. Чорний дощ змінився на білу зливу, настільки чисту та прохолодну, що Пайпер розкрила рота.

— Працює! — заволав Джейсон.

— Аж занадто добре працює, — погодився Персі. — Кімната наповнюється швидше.

Він мав рацію. Вода піднімалась так швидко, що дах уже був лише за кілька футів над ними. Пайпер могла би простягнути руку та доторкнутися до мініатюрних хмарочок.

— Не спиняйтесь! — крикнула вона. — Ми повинні розчиняти отруту, поки німфи не очистяться від скверни.

— А якщо це неможливо? — запитав Джейсон. — Вони озлоблювались тут кілька тисяч років.

— Просто не вагайтесь, — промовила Пайпер. — Віддайте усе. Навіть якщо ми потоне...

Її голова вдарилась об стелю. Хмари розсіялись і перетворились на воду. Ріг достатку не припиняв вивергати чистий потік.

Пайпер ближче притягнула Джейсона і поцілувала його.

— Я кохаю тебе! — промовила вона.

Слова просто линули з неї, як вода з рогу достатку. Вона не побачила його реакції, адже вони вже опинилися під водою.

Пайпер затримала дихання. У вухах ревіла течія. Навколо кружляли бульбашки. Світло досі мерехтіло на стінах, і Пайпер здивувалась, що бачить його. Вода стає чистішою?

Її легені були ладні вибухнути, але дівчина влила у ріг свої останні сили. Вода продовжила бити струменем, хоч для неї вже давно не було місця. Чи розколються стіни під тиском?

В очах Пайпер потемніло.

Вона подумала, що рев у вухах — її власне затухаюче серцебиття, але потім збагнула, що це трясеться кімната. Вода завирувала швидше. Пайпер почала тонути.

Зібравши останні залишки волі, вона відштовхнулась ногами вгору і вирвалась на поверхню, жадно хапаючи ротом повітря. Ріг достатку спинився, а вода стікала майже так саме швидко, як піднялась.

Раптом Пайпер із жахом усвідомила, що досі бачить Джейсона та Персі під водою. Вона витягнула їх на поверхню. Персі миттєво відкашлявся і почав борсатись, але Джейсон був нерухомим, наче ганчір’яна лялька.

Пайпер вхопила його за плечі, прокричала його ім’я, потрясла і ляснула по обличчю. Вона майже не помітила, що вода повністю стекла і залишила їх на вологій підлозі.

— Джейсоне!

Її розум відчайдушно намагався щось придумати. Може, перевернути Джейсона на бік? Ляснути його по спині?

— Пайпер, — промовив Персі. — Я допоможу.

Він нахилився біля неї та доторкнувся до Джейсонового чола. З рота непритомного хлопця хлинула вода. Його очі різко розплющилися. Персі та Пайпер відкинуло назад ударом блискавки.

Коли в очах Пайпер прояснилось, то вона побачила, що Джейсон уже сидить. Він досі кашляв, але до його обличчя повертався рум’янець.

— Вибачте. Я не хотів...

Пайпер кинулась на нього з обіймами і повалила на підлогу. Вона б ще й поцілувала його, але не хотіла, щоб хлопець задихнувся.

Персі ошкірився.

— Якщо вам раптом цікаво: у твоїх легенях була чиста вода, тому я без проблем змусив її випити.

— Дякую, старий, — Джейсон слабко потиснув руку Персі. — Але гадаю, справжній герой тут Пайпер. Вона всіх нас урятувала.

«Так, урятувала», — пролунав крізь усю кімнату чийсь голос.

Ніші засвітились. У них з’явились дев’ять постатей, але вони вже не були змарнілими істотами. Перед напівбогами стояли молоді, прекрасні німфи у сяючих блакитних сукнях та зі срібними й золотими брошками у лискучих чорних локонах. Їхні очі сяяли ніжними відтінками блакитного та зеленого.

He встигла Пайпер отямитися, вісім німф розчинились на пару і попливли угору. Залишилась тільки жінка посередині.

— Гагно? — запитала Пайпер.

Німфа усміхнулась.

— Так, моя люба. Я й не думала, що серед смертних існує така безкорисливість... особливо серед напівбогів. Без образ.

Персі підвівся.

— Які образи? Ви ж усього лише намагались нас утопити та позбавити всіх життєвих сил.

Гагно зморщилась.

— Вибачте. Я була сама не своя. Але ви нагадали мені про сонце, дощ і струмки у луках. Завдяки вам, Персі та Джейсоне, я пригадала море і небо. Я очистилась. Але найбільше я вдячна Пайпер. Вона поділилась зі мною дечим навіть кращим за свіжу проточну воду. — Німфа повернулась до Пайпер. — Ти маєш чудову природу. А я дух природи. Я розумію, що кажу.

Гагно вказала на інший бік кімнати. Там знову з явились сходи, що вели на поверхню. Просто під ними замерехтів круглий отвір, схожий на водостічну трубу, у яку ледве можна було проповзти. «Мабуть, туди витекла вся вода», — подумала Пайпер.

— Ви можете повернутись на поверхню, — промовила Гагно. — Або, якщо наполягаєте, можете через канал піти до велетнів. Ця труба приєднана до старого акведука, що водночас живив і цей німфеум, і гіпогеум, який , велетні називають домівкою.

— Ох, — Персі стиснув долонями свої скроні. — Будь ласка, більше без складних слів.

— О, «домівка» — не складне слово, — Гагно, здавалось, говорила абсолютно щиро. — Раніше воно здавалось таким, але тепер ви звільнили мене від пут цього місця. Сестри вже шукають собі нові домівки... гірський струмок, можливо, або озеро серед луків. Я вирушу за ними. Не дочекаюсь миті, коли знову побачу ліси, степи та чисту проточну воду.

— Е-е... — стурбовано промовив Персі, — світ нагорі дещо змінився за останні кілька тисяч років.

— Нісенітниці, — відповіла Гагно. — Ну наскільки там може бути погано? Пан нізащо б не дозволив спаплюжити природу. Його, до речі, я теж не дочекаюсь зустріти.

Персі, здавалось, хотів щось сказати, але все ж промовчав.

— Щасти вам, Гагно! — промовила Пайпер. — І дякую.

Німфа востаннє усміхнулась і розчинилась.

На коротку мить німфеум засяяв лагідним світлом, наче від повного місяця. Пайпер відчула запах екзотичних прянощів та квітучих троянд, почула віддалену музику та щасливі голоси, які розмовляли та сміялись. Мабуть, це були сотні років вечірок та свят, проведених у цьому святилищі у давні часи, — спогади, що звільнились разом із духами.

— Що це? — збентежено поцікавився Джейсон.

Пайпер стиснула його долоню.

— Духи танцюють. Ходімо. На нас чекають велетні.