Знак Афіни

ІІІ Аннабет

Шкода, що в неї немає апетиту. Римляни розумілись на бенкетах.

Вони привезли тахти і низькі столики, і вже незабаром форум почав нагадувати мебльовані покої. Римляни сиділи по десятеро-двадцятеро осіб. Усі розмовляли та сміялись, у той час, коли вітряні духи — аури — вирували над їхніми головами і носили безмежну кількість піц, бутербродів, чипсів, охолоджених напоїв та свіжоспечених булочок. Поміж натовпу ширяли пурпурові привиди — лари — у тогах і легіонерських обладунках. Форумом від столу до столу сновигали сатири («Ні, фавни», — подумала Аннабет), випрошуючи їжу та дрібні гроші. На полі неподалік бойовий слон пустував разом із Місіс О’Лірі. Навколо статуй Терміна, що окреслювали міські кордони, грались у квача дітлахи.

Уся ця картина здавалась настільки знайомою та водночас такою неймовірною, що в Аннабет запаморочилось у голові.

Усе, чого вона хотіла, — залишитися разом із Персі, бажано наодинці. Вона розуміла, що доведеться зачекати. Щоб виконати це завдання, їм необхідні римляни, а це означає, що вони мусять пізнати своїх нових союзників та завоювати їхню довіру.

Рейна та кілька офіцерів (включно з білявим хлопчиськом Октавіаном, який щойно повернувся після запалення плюшевих ведмедиків для богів) сіли поруч із Аннабет та її командою. Персі разом із двома новими друзями, Френком та Хейзел, приєднався до них.

Коли вихор тарілок з їжею опустився на стіл, Персі нахилився до Аннабет та прошепотів:

— Хочу показати тобі Новий Рим. Тільки ми з тобою. Це місце неймовірне.

Аннабет мала б відчути приємну схвильованість. «Тільки ми з тобою» було саме тим, чого вона бажала. Натомість відчула обурення. Як Персі може з таким захватом говорити про це місце? А як же Табір Напівкровок — їхній табір, їхній дім?

Вона намагалась не витріщатись на нові позначки на передпліччі Персі — татуювання SPQR, як у Джейсона. У Таборі Напівкровок напівбоги отримували нитку з намистинами, щоб відзначити роки тренувань. А тут випалювали позначки на шкірі, наче кажучи: «Ти належиш нам. Навіки».

Вона стрималася від уїдливих зауважень з цього приводу.

— Гаразд. Авжеж.

— Я тут подумав, — схвильовано промовив він. — Маю одну ідею...

Його перервав виголошений Рейною тост за дружбу.

Після знайомства римляни та команда Аннабет почали обмінюватися історіями. Джейсон розповів, як потрапив без спогадів у Табір Напівкровок, як вирушив з Пайпер та Лео звільняти богиню Геру (або Юнону, як бажаєте — вона однаково дратувала і в римській, і в грецькій подобі!) з ув'язнення у Будинку Вовка в північній Каліфорнії.

Неможливо! — утрутився Октавіан. — Це найсвятіше місце. Якби велетні ув’язнили там богиню...

— ... вони б убили її, — продовжила Пайпер. —. А звинуватили, б греків, чим розпочали війну між таборами. Тепер помовч і дай можливість Джейсону закінчити.

Октавіан роззявив рота, але промовчав. Аннабет обожнювала чаромовство Пайпер. Вона помітила, як Рейна по черзі дивиться то на Джейсона, то на Пайпер, як вона супить брови, наче починаючи розуміти, що ці двоє — пара.

— Отже, — продовжив Джейсон, — так ми дізнались про богиню землі Гею. Вона досі наполовину спить, але звільнення чудовиськ з Тартару та відродження велетнів її рук справа. Порфіріон, головний здоровань, з яким ми бились у Будинку Вовка, сказав, що він відступає до стародавніх земель — самої Греції. Вій має намір пробудити Гею і знищити богів... як там він сказав? «Знищимо богів біля витоків їхньої цивілізації».

Персі задумливо кивнув.

— Тут Гея теж не гаяла часу. У нас була своя сутичка з царицею Багнисте Личко.

Персі розповів свою історію. Він описав, як прокинувся у Будинку Вовка без жодних спогадів, окрім одного — імені Аннабет.

Коли дівчина почула це, то ледве стримала сльози. Персі розповів, як вирушив на Аляску разом із Френком та Хейзел: як вони перемогли велетня Алкіонея, звільнили бога смерті Танатоса і повернулися із золотим орлом, штандартом римського табору, щоб відбити напад велетневої армії.

Коли Персі закінчив, Джейсон схвально присвиснув.

— Зрозуміло, чому вони зробили тебе претором.

Октавіан фиркнув.

— Це означає, що у нас тепер троє преторів! У законі чітко написано, що їх може бути тільки двоє!

— Є в цьому одна перевага, — промовив Персі, — і я, і Джейсон вищі за тебе званням, Октавіане! Отже, ми обидва можемо наказати тобі стулити пельку.

Октавіан став пурпурним, наче футболка римського табору. Джейсон і Персі стукнулись кулаками.

Навіть Рейна вдавано посміхнулася, але в очах її вирувала буря.

— Проблему із зайвим претором владнаємо пізніше, — промовила вона. — Зараз маємо серйозніші питання.

— Я поступлюсь Джейсонові, — простодушно промовив Персі. — Дурниці.

— Дурниці? — Октавіан ледве не вдавився. — Посада претора Риму — дурниці?

Персі його проігнорував і повернувся до Джейсона.

— То ти — брат Талії Грейс, га? Отакої! Ви зовсім не схожі.

— Так, я помітив, — промовив Джейсон. — Хоч би як, дякую, що захистив мій табір, поки мене не було. Ти чудово впорався.

— Так само, як і ти, — відповів Персі.

Аннабет ударила його ногою по гомілці. Їй не хотілось переривати братання хлопців, але Рейна мала рацію: були важливіші речі для розмов.

— Потрібно обговорити Велике пророцтво. Я так розумію, римляни про нього теж знають?

Рейна кивнула.

— Ми називаємо його Пророцтвом Сімох. Октавіане, ти знаєш його напам’ять?

— Авжеж, — відповів той. — Але, Рейно...

— Прочитай його, будь ласка! Англійською, не латиною.

Октавіан зітхнув.

— На поклик озвуться Сім напівкровок. У полум’ї й бурі світ гине знову...

— Клятви дотримай на краю могили, — продовжила Аннабет. — До Брами Смерті йдуть ворожі сили.

Усі витріщились на неї... за винятком Лео. Він зробив млинок з алюмінієвої фольги, у яку були загорнуті тако, та кидав його у вітряних духів, що пролітали повз.

Аннабет не знала, нащо промовила рядки пророцтва.

Вона просто відчула, що мусить це зробити.

Здоровань Френк випростався на тахті й витріщився на неї так, наче посеред її чола виросло третє око.

Ти правда дитина Мі... тобто, Афіни?

— Так, — відповіла Аннабет, зненацька відчувши потребу захищатись. — А що тут дивного?

Октавіан фиркнув.

— Якщо ти справді дитина богині мудрості...

— Годі, — обірвала Рейна. — Аннабет не намагається нікого надурити. Вона тут з миром. До того ж... — Дівчина з шаною поглянула на Аннабет, хоч було видно, що це їй коштує зусиль. — Персі високої думки про тебе.

Аннабет знадобився деякий час, щоб розпізнати нотки голосу Рейни. Персі опустив очі, зненацька зацікавившись своїм чизбургером.

Обличчя Аннабет запалало. О, боги... Рейні подобається Персі. Це пояснювало тінь образи, можливо, навіть заздрощів у її словах. А Персі відмовив їй на користь Аннабет.

Цієї миті Аннабет пробачила своєму дурнуватому хлопцеві всі його витівки. Їй кортіло стиснути його в обіймах, але вона наказала собі заспокоїтись.

— Е-е, дякую, — відповіла вона Рейні. — Хай там що, пророцтво частково стає зрозумілим. Вороги біля Брами Смерті... це римляни та греки. Ми повинні об’єднати сили, щоб знайти це місце.

Хейзел, дівчина з кавалерійським шоломом і довгим кучерявим волоссям, підняла щось зі столу. Камінець скидався на великий рубін, але перш ніж Аннабет змогла в цьому переконатись, Хейзел сунула його до кишені своєї джинсової сорочки.

— Мій брат Ніко вирушив на пошуки брами, — промовила вона.

— Стривай, — випалила Аннабет. — Ніко ді Анжело? Він твій брат?

Хейзел кивнула так, наче це було очевидним. В Аннабет постало безліч нових запитань, але її голова і без цього йшла обертом, наче млинок Лео, тож вона вирішила залишити їх на потім.

— Гаразд. Продовжуй, будь ласка.

— Він зник. — Хейзел облизала губи. — Боюсь... я не певна, але гадаю, з ним щось трапилось.

— Ми його знайдемо, — пообіцяв Персі. — Усе одно нам слід шукати Браму Смерті. Танатос сказав, що ми знайдемо відповіді в Римі... ну, у першому Римі. Це на шляху до Греції, так?

— Вам сказав це Танатос? — Аннабет насилу вірила в те, що їй розповідали. — Бог смерті?

Вона зустрічала багатьох богів. Вона навіть опинялася в Підземному царстві. Але розповідь Персі про звільнення уособлення самої смерті лякала її... до самої смерті.

Персі відкусив шматок бургера.

— Тепер, коли Смерть звільнено, чудовиська вмиратимуть і вирушатимуть у Тартар, як і раніше. Але поки Брама Смерті відчинена, вони продовжать повертатись.

Пайпер покрутила перо у волоссі.

— Як вода крізь діряву греблю, — припустила вона.

— Еге, — посміхнувся Персі, — у нас клята дірка.

— Га? — спитала Пайпер.

— Нічого, — відповів хлопець. — Невдалий жарт. Отже, нам потрібно знайти двері й зачинити їх, перш ніж вирушати до Греції. Тільки так ми зможемо перемогти велетнів і бути впевненими, що вони залишаться переможеними.

Рейна вхопила яблуко з фруктової тарілки. Вона покрутила його в руці, розглядаючи темно-червону шкірку.

— Ви пропонуєте влаштувати похід до Греції на вашому кораблі? Ви ж розумієте, що стародавні землі, як і Mare Nostrum, — небезпечні?

— Яка ще Марі? — спитав Лео.

— Mare Nostrum, — пояснив Джейсон. — «Наше море». Так стародавні римляни називали Середземне море.

Рейна кивнула.

— Земля, що колись належала Римській Імперії — це не тільки місце народження богів. Це також рідні землі чудовиськ, титанів, велетнів... і навіть гірших істот. Якими б небезпечними не були подорожі напівбогів в Америці, там буде вдесятеро гірше.

— Ти запевняла, що на Алясці буде небезпечно, — нагадав їй Персі. — Та ми ж це пережили.

Рейна похитала головою. Вона покрутила яблуко. Її нігті залишили на його поверхні маленькі відбитки у формі півмісяців.

— Персі, подорожувати Середземним морем — зовсім інший рівень небезпеки. Воно століттями було місцем, забороненим для напівбогів. Жодний герой при здоровому глузді туди б не вирушив.

— Тоді це саме для нас! — Лео ошкірився над своїм млинком. — Тому що ми божевільні, еге ж? До того ж «Арго II» — першокласний воєнний корабель. Він доправить нас будь-куди.

— Нам доведеться поквапитись, — додав Джейсон. — Не знаю точно, що планують велетні, але Гея щодня стає сильнішою. Вона втручається у сни, з’являється у дивних місцях, викликає дедалі сильніших чудовиськ. Ми мусимо зупинити велетнів, перш ніж вони пробудять її повністю.

Аннабет здригнулась. За останні кілька днів її спіткало чимало нічних кошмарів.

— Семеро напівкровок відгукнуться на виклик, — промовила вона. — Це мусять бути напівбоги з обох таборів. Джейсон, Пайпер, Лео і я. Це четверо.

— І я, — промовив Персі. — Разом із Хейзел та Френком. Це семеро.

— Що? — Октавіан звівся на ноги. — І ми маємо це ухвалити? Без голосування у сенаті? Без належних дебатів? Без...

— Персі!

До них мчав Тайсон разом з Місіс О’Лірі біля ніг. На спині пекельного пса сиділа найхудіша гарпія, яку Аннабет колись траплялося бачити, — хворобливого вигляду дівчина з рідким волоссям, у сукні з мішковини та з вкритими червоним пір’ям крилами.

Аннабет гадки не мала, хто ця гарпія, але зустріч із Тайсоном у його рваній, фланелевій сорочці, джинсах та з перекрученим прапором SPQR на грудях зігрівала її серце. Вона зазнала багато неприємних зустрічей з циклопами, проте Тайсон був янголятком. А ще він був напівкровним братом Персі (довго розповідати!), що майже поріднило їх.

Тайсон зупинився біля тахти і почав заламувати руки. Його великі карі очі виглядали занепокоєними.

— Елла налякана, — промовив він.

— Ж-ж-жодних більше кораблів, — пробурмотіла гарпія під ніс, несамовито перебираючи своє пір я. — «Титанік», «Лузітанія», «Пакс»... човни не для гарпій.

Лео примружив очі. Він поглянув на Хейзел, яка сиділа біля нього.

— Ця курка щойно порівняла мій корабель з «Титаніком»?

— Вона не курка. — Хейзел відвела погляд, наче Лео змушував її нервувати. — Елла — гарпія. Вона просто трохи... занепокоєна.

— Елла гарненька, — промовив Тайсон. — І налякана. Нам час забрати її, але вона не підніметься на корабель.

— Жодних кораблів, — повторила Елла. Вона подивилась просто на Аннабет. — Погана вдача. Ось вона. Мудрості доньку самотній шлях чекає...

— Елло! — Френк раптово підвівся. — Можливо, зараз не кращий час...

— Знаком Афіни вона Рим запалить, — продовжила Елла, затуливши долонями вуха та підвищивши голос. — Близнята подих янгола зупинять, до смерті вічної сховають ключ. Загибель велетнів бліда і золотом палає, з в’язниці витої звільнить її лиш біль.

Ефект був такий, наче хтось кинув на стіл світлошумову гранату. Усі витріщились на гарпію. Ніхто не зважувався заговорити. Серце Аннабет ледве не вистрибувало з грудей. Знак Афіни... Вона пересилила бажання перевірити кишеню, але відчула, як теплішає срібна монета — проклятий дар матері. «Іди за Знаком Афіни. Пометися за мене».

Навколо них досі лунали звуки бенкету, але вони стали приглушеними і віддаленими, наче стіл Аннабет поринув у четвертий вимір.

Персі першим оговтався. Він підвівся й узяв Тайсона за руку.

— Я знаю! — промовив він з удаваним запалом. — Не хочеш відвести Еллу подихати свіжим повітрям? Ти і Місіс О’Лірі...

— Стривайте. — Октавіан схопив одного зі своїх ведмедиків і стиснув тремтячими руками. Він пильно дивився на Еллу. — Що вона сказала? Звучало, як...

— Елла багато читає, — бовкнув Френк. — Ми знайшли її в бібліотеці.

— Так! випалила Хейзел. — Напевно з якоїсь книги.

— Книги, послужливо пробурмотіла Елла. — Елла любить книги.

Тепер, коли гарпія сказала, що хотіла, вона начебто трошки заспокоїлась. Елла схрестила ноги, сидячи на спині Місіс О Лірі, і почала чистити своє пір’я.

Аннабет із цікавістю поглянула на Персі. Було зрозуміло, що вони з Френком та Хейзел щось приховували. Так само, як було зрозуміло, що Елла прочитала пророцтво — пророцтво, яке стосувалось її.

Вираз обличчя Персі промовляв: «Рятуй».

— Це було пророцтво, — наполіг Октавіан. — Звучало, як пророцтво.

Ніхто не відповів.

Аннабет гадки не мала, що відбувається, але зрозуміла, що Персі ось-ось втрапить у халепу.

Вона змусила себе засміятися.

— Серйозно, Октавіане? Можливо, тут, на римській стороні, гарпії й відрізняються від наших. Проте нашим достає розуму тільки на те, щоб прибирати в будиночках та готувати обіди. Ваші часто пророкують майбутнє? Ти радишся з ним щодо своїх ауспіцій?

Її слова вплинули так, як вона і передбачала. Римські офіцери знервовано засміялись. Дехто зміряв Еллу очима і фиркнув у бік Октавіана. Думка про те, що жінка-курка читає пророцтва, вочевидь, здавалась безглуздою як римлянам, так і грекам.

— Я, ну... — Октавіан опустив ведмежа. — Ні, але...

— Вона просто декламує рядки з якоїсь книги, — промовила Аннабет, — як і припустила Хейзел. До того ж, у нас уже є справжнє пророцтво, через яке слід турбуватися.

Вона повернулась до Тайсона.

— Персі має рацію. Чому б тобі не взяти Еллу та Місіс О’Лірі й не піти кудись погуляти на деякий час? Елла ж не проти?

— Великі собаки — це добре, — промовила Елла. — «Старий брехун», 1957, художній фільм Фреда Гіпсона та Вільяма Танберга.

Аннабет не знала, як розуміти таку відповідь, але Персі посміхнувся так, наче проблема була розв’язана.

— Чудово! — промовив він. — Ми надішлемо вам повідомлення через. Іриду, коли закінчимо, тоді й зустрінемось.

Римляни подивились на Рейну, очікуючи на її рішення. Аннабет затримала дихання.

Рейна бездоганно, вміла приховувати почуття. Вона пильно розглядала Еллу. Але що відбувається зараз у її думках, Аннабет зрозуміти не могла.

— Гаразд, — врешті промовила претор. — Ідіть.

— Так! — Тайсон обійшов тахту і несамовито стиснув кожного в обіймах, навіть Октавіана, який цьому, здавалось, не дуже зрадів. Після цього циклоп заліз на спину Місіс О’Лірі, пекельний пес помчав геть з форуму. Вони влетіли в одну з тіней на будівлі Сенату і зникли.

— Отже... — Рейна опустила нез’їдене яблуко, — Октавіан має рацію з приводу одного. Ми повинні отримати схвалення сенату, перш ніж дозволити легіонерам вирушити на завдання — особливо, на таке небезпечне.

— Усе це просто тхне віроломством, — Пробуркотів Октавіан. — Ця трирема — не корабель миру!

— Може, хочеш на борт, друзяко? — запропонував Лео. — Влаштую тобі екскурсію. Зможеш погратися кермом, а якщо дуже добре впораєшся, дам поносити паперовий капітанський капелюшок.

Ніздрі Октавіана роздулись.

— Як ти смієш...

— Слушна думка, — промовила Рейна. — Октавіане, ходи з ним! Оглянь корабель. Сенат скличемо за годину.

— Але... — Октавіан запнувся. Вочевидь, по обличчю Рейни він зрозумів, що подальші сперечання не найкраще вплинуть на його здоров’я. — Гаразд.

Лео підвівся. Він повернувся до Аннабет, і його усмішка змінилась. Це сталося так швидко, що їй здалось, наче на коротку мить хтось інший зайняв місце Лео — хтось з крижаною посмішкою і жорстоким блиском в очах. Тоді Аннабет кліпнула. Лео знову став звичайним собою, з його буденною пустотливою посмішкою.

— Незабаром повернусь, — пообіцяв він. — Це буде епічно.

Її охопив жахливий озноб. Коли Лео й Октавіан попрямували до канатної драбини, їй закортіло покликати їх назад — але як вона це пояснить? Скаже всім, що божеволіє, що марить і відчуває якийсь холод?

Вітряні духи почали прибирати тарілки.

— Е-е, Рейно,— промовив Джейсон, — Якщо ти не заперечуєш, я хотів би показати Пайпер місто перед зборами сенату. Вона ніколи не бачила Новий Рим.

Обличчя Рейни спохмурніло.

«Як він може бути таким дурним? — подумала Аннабет. — Хіба можливо, що Джейсон справді не розуміє, наскільки він подобається Рейні?» Для Аннабет це було досить очевидним. Просити дозволу показати своїй новій дівчині місто Рейни — це те саме, що сипати сіль на рану.

— Звісно, — холодно промовила претор.

Персі взяв Аннабет за руку.

— Так, я теж. Я хотів би показати Аннабет...

— Ні! — випалила Рейна.

Персі здійняв брови.

— Перепрошую?

— Я хочу про дещо поговорити з Аннабет, — промовила Рейна. — На самоті. Якщо ти не проти, мій співпреторе.

Її тон чітко давав зрозуміти, що вона насправді не просить дозволу.

По спині Аннабет пройшлися мурахи. Що на думці у Рейни? Можливо, претору не сподобалось, що аж двоє хлопців вирішили залишити її, аби влаштувати своїм дівчатам екскурсії містом. Хай там як, проте Аннабет не хотіла залишатись неозброєною наодинці з римським ватажком.

— Ходімо, донько Афіни! — Рейна піднялась з тахти. — Прогуляємось.