Знак Афіни

XLI Пайпер

Пайпер намагалась отримати бодай щось приємне з їхнього становища.

Коли вони з Джейсоном втомились ходити палубою та слухати, як тренер Хедж співає «Старого Макдональда» (де за версією сатира, фермер лічив зброю, а не тварин), то вирішили влаштувати собі пікнік у парку.

Хедж неохоче погодився.

— Так, щоб я вас бачив.

— Ми вам що — козенята якісь? — поцікавився Джейсон.

Хедж фиркнув.

— Якби ж то! Козенята милі та потенційно мають соціальну цінність. Ви, безперечно, не козенята.

Вони розстелили ковдру під вербою біля ставка. Пайпер перевернула свій ріг достатку та висипала з нього цілий бенкет: охайно загорнуті бутерброди, бляшанки з напоями, свіжі фрукти та (невідомо чому!) святковий торт з фіолетовою глазур’ю та запаленими свічками.

Вона насупила брови.

— Сьогодні чийсь день народження?

Джейсон зморщився.

— Я не хотів нікому казати.

— Джейсоне!

— Просто стільки всього відбувається. І якщо чесно... до минулого місяця я навіть не знав, коли мій день народження. Я дізнався тільки від Талії, під час її останнього візиту до табору.

«Цікаво, як це, — подумала Пайпер. — Не знати навіть дня, коли ти народився». Джейсона віддали вовчиці Лупі, коли йому виповнилося лише два роки. Він ніколи по-справжньому не знав своєї смертної мами, а з сестрою зустрівся тільки минулої зими.

— Першого липня, — промовила Пайпер. — Календи липня.

— Еге ж. — Джейсон самовдоволено посміхнувся. — Римлянам би це здалось сприятливим знаком — перший день місяця, названого на честь Юлія Цезаря. Священний день Юнони. З пелюшок про це мріяв.

Пайпер не хотілось на нього тиснути, змушувати святкувати насильно.

— Шістнадцять? — запитала вона.

Він кивнув.

— О, я ж тепер можу отримати водійські права.

Пайпер розсміялась. Джейсон стільки разів убивав чудовиськ та рятував світ, що думка про те, як він пітніє на водійському екзамені здавалась до безглуздя смішною. Вона уявила його за кермом якогось старого «Лінкольна» з учнівським знаком на даху та зі сварливим інструктором, який сидить на пасажирському сидінні та не прибирає ноги з аварійного, гальма.

— Ну? — підігнала вона його. — Задмухуй свічки.

Джейсон послухався. Цікаво, чи загадав він бажання? Наприклад, щоб вони з Пайпер пережили цей похід та залишились разом назавжди. Вона вирішила не запитувати, бо не хотіла наврочити або дізнатись, що він побажав чогось іншого.

З минулого вечора, коли вони залишили Геркулесові стовпи, Джейсон здавався засмученим. Пайпер його розуміла: як старший брат, Геркулес виявився великим розчаруванням, а старий річний бог Ахелой наговорив досить неулесливих речей про синів Юпітера.

Пайпер зазирнула в ріг достатку. Чи звикне Ахелой до «того, що в нього зовсім немає рогів? Вона сподівалась, що так. Авжеж, старий річний бог намагався їх убити, але Пайпер однаково йому співчувала. Вона не розуміла, як такий самотній та пригнічений дух міг створити ріг достатку, що викидав ананаси та святкові торти. Може, саме ріг його так спустошив? Може, тепер, коли рога вже немає, Ахелой знову знайде щастя і заживе для себе?

А ще вона розмірковувала про Ахелоєву пораду: «Якби ти дісталась до Рима, історія з повінню послужила б тобі краще». Пайпер знала, про яку історію він говорив, от тільки не розуміла, як вона може допомогти.

Джейсон витягнув з торта згашену свічку.

— Я тут думав...

Слова висмикнули Пайпер зі світу думок. З вуст власного хлопця фраза «Я тут думав» звучала досить тривожно.

— Про що? — поцікавилася вона.

— Табір Юпітера. Усі ті роки, що я там навчався. Ми завжди висували на перший план роботу в команді, намагались діяти, як одне ціле. Я гадав, що розумію, як воно. Але чесно? Я завжди був ватажком. Навіть, коли був зовсім малим...

— Син Юпітера. Найсильніша дитина в легіоні. Ти був зіркою.

Джейсон зашарівся, але не заперечив.

— У цій команді... я не знаю, що робити. Я не звик бути одним з багатьох... рівних. Мені здається, що я всіх підводжу.

Пайпер узяла його руку.

— Ти нікого не підводиш.

— Коли напав Хрісаор, склалось протилежне враження. Майже всю цю подорож я був або непритомним, або безпомічним.

— Годі тобі! Бути героєм не означає бути непереможним. Це означає бути достатньо хоробрим, щоб встати на ноги та зробити те, що належить.

— А якщо я не знаю, що належить?

— Для цього є друзі. У кожного з нас різні сильні сторони. Разом ми з усім розберемось.

Джейсон подивився їй в очі. Пайпер не знала, чи подіяли на нього її слова, але була рада, що він їй довірився. Їй подобалось, що Джейсон не зовсім впевнений у своїх силах, не завжди досягає мети і не вважає, що Всесвіт повинен перепрошувати у нього щоразу, коли щось пішло не так (на відміну від іншого сина бога небес, якого вона нещодавно зустріла).

— Геркулес поводився, як стерво, — промовив хлопець, наче прочитавши її думки. — Ніколи не хочу стати схожим на нього. Але мені не достало б хоробрості вступити з ним у двобій, якби ти не взяла на себе керівництво. Тієї миті героєм була ти.

— Можемо чергуватись.

— Я не заслуговую на тебе.

— Не смій більше це говорити.

— Чому?

— Це фраза для розриву стосунків. Ти ж не...

Джейсон нахилився і поцілував її. Кольори римського полудня раптом стали виразнішими, наче світ перемкнувся на високу чіткість зображення.

— Жодних розривів, — пообіцяв він. — Я, може, і вдарився головою кілька разів, але клепка в мене ще залишилась.

— Добре. А тепер торт...

Вона запнулась. До них біг Персі Джексон. З його обличчя Пайпер зрозуміла, що він має погані новини.

Вони зібрались на палубі, щоб тренер Хедж теж міг почути розповідь. Коли Персі закінчив, Пайпер ще кілька секунд не могла закрити рота.

— Отже, Аннабет викрали на моторолері, — підсумувала вона, — Грегорі Пек та Одрі Гепберн.

— Не викрали, не зовсім. Але у мене погане передчуття... — Персі глибоко вдихнув, наче ледве володів собою. — Слово, вона... вона пішла. Може, я не мусив її відпускати, але...

— Мусив, — промовила Пайпер. — Ти знав, що вона повинна піти одна. До того ж Аннабет сильна та кмітлива. Вона впорається.

Пайпер уклала трохи чарів у свій голос. Можливо, це було не зовсім гарно, але Персі повинен був себе опанувати. Навряд чи Аннабет хотіла, щоб її хлопець постраждав через те, що занадто хвилювався за неї.

Плечі Персі трохи розслабились.

— Можливо, ти маєш рацію. Хоч би там що, Грегорі... тобто Тіберін... сказав, що у нас менше часу на порятунок Ніко, ніж ми вважаємо. Хейзел і хлопці ще не повернулись?

Пайпер перевірила час на штурвальній панелі. Вона тільки тепер усвідомила, скільки часу вже минуло.

— Уже друга дня. Ми домовлялись зустрітись о третій.

— Не пізніше третьої, — виправив Джейсон.

Персі вказав на кинджал Пайпер.

— Тіберін сказав, що ти зможеш знайти Ніко... ну, цим.

Пайпер прикусила губу. Їй найменше зараз хотілось заглядати у Катоптріс за черговою порцією моторошних зображень.

— Я намагалася, — відповіла вона. — Кинджал не завжди показує те, що я хочу побачити. Узагалі-το, майже ніколи.

— Будь ласка, — промовив Персі. — Спробуй знову.

Він жалібно поглянув на неї своїми блакитно-зеленими очима, наче тюленя, яке потребувало допомоги. Як Аннабет удавалось перемагати в суперечках із цим хлопцем?

— Гаразд, — вона зітхнула і дістала кинджал.

— За одним ходом, — крикнув тренер Хедж, — дізнайся про найсвіжішу бейсбольну статистику. Ці нікчемні італійці зовсім не цікавляться бейсболом.

— Ш-ш-ш, — Пайпер вдивилась у бронзовий клинок. Він замерехтів. Вона побачила квартиру, наповнену римськими напівбогами. Дюжина з них стояла навколо столу і слухала Октавіана, який вказував на велику мапу. Рейна ходжала біля вікон і дивилася на Центральний парк, що розкинувся внизу.

— Недобре це, — пробурмотів Джейсон. — Вони вже влаштували собі штаб-квартиру на Мангеттені.

— А на мапі — Лонг-Айленд, — додав Персі.

— Вони розвідують територію, — поділився своєю здогадкою Джейсон. — Обговорюють напрямки вторгнення.

Пайпер не хотіла цього бачити. Вона зосередилась ще більше. Поверхня кинджала вкрилась брижами й показала руїни — кілька напівзруйнованих стін, колону та вкриту мохом і зів’ялими лозами кам’яну підлогу. Усе це купчилось на трав’янистому схилі, усипаному соснами.

— Я щойно там був, — промовив Персі. — Це старий форум.

Зображення збільшилось. Посеред кам’яної підлоги була викопана яма зі сходами, що вели вниз до сучасних залізних воріт з висячим замком. Зображення на кинджалі понеслось просто крізь прохід униз крученими східцями, а потім у темну циліндричну кімнату, схожу на силосну башту.

Пайпер впустила кинджал.

— Що не так? — спитав Джейсон. — Він щось нам показував.

Пайпер наче знову опинилась у морі та відчувала, як хитається корабель під ногами.

— Нам не можна туди.

Персі нахмурився.

— Пайпер, Ніко помирає. Ми повинні його знайти. Ба більше того, Рим опинився під загрозою знищення.

Голос відмовлявся їй коритись. Вона так довго тримала видіння з круглою кімнатою у таємниці, що тепер не могла змусити себе говорити про нього. Жахливе передчуття підказувало їй, що слова нічого не змінять. Вона не здатна перешкодити тому, що має статися.

Пайпер підняла кинджал. Руків’я здавалась холоднішим, ніж зазвичай.

Дівчина змусила себе подивитись на лезо. Кинджал показав їй двох велетнів у гладіаторських обладунках. Вони сиділи на масивних преторських кріслах та здіймали золоті кубки, наче щойно перемогли у важливій битві. Між ними стояв величезний бронзовий глек.

Зображення знову збільшилось. Усередині глека, так само скрутившись калачиком, сидів Ніко. Хлопець не ворушився. Гранатові зернятка — усі з’їдені.

— Ми запізнились, — промовив Джейсон.

— Ні, — випалив Персі. — Нізащо в це не повірю. Можливо, він просто глибше поглинув у транс, щоб виграти час. Ми повинні поспішати.

Поверхня кинджала потемніла. Тремтячими руками Пайпер сунула його назад у піхви. Вона сподівалась, що Персі має рацію, і Ніко досі живий. З іншого боку, вона не розуміла, як побачене пов’язане з видінням, у якому вона з Джейсоном та Персі тонули. Можливо, велетні святкували їхню смерть?

— Треба дочекатись інших, — промовила Пайпер. — Хейзел, Френк і Лео незабаром повернуться.

— Ми не можемо чекати, — наполіг Персі.

Тренер Хедж фиркнув.

— Це ж лише два велетні. Якщо бажаєте, я можу з ними розібратись.

— Е-е, тренере, — промовив Джейсон, — це гарна пропозиція, але нам на кораблі потрібна людина... чи козлолюдина... як вам більше подобається.

Хедж люто насупив брови.

— І залишити всі розваги вам трьом?

Персі стиснув сатирову руку.

— Ви потрібні Хейзел та решті тут. Коли вони повернуться, то розраховуватимуть на ваше керівництво. Ви є фундаментом цієї команди.

— Еге. — Джейсон насилу стримував серйозний вираз обличчя. — Лео завжди казав, що ви — фундамент. Розкажіть їм, куди ми пішли, та зустріньте нас з кораблем на форумі.

— І от, тримайте. — Пайпер відстібнула Катоптріс і поклала його в долоні тренера.

Сатирові очі округлились. Напівбог ніколи не мусив залишати свою зброю, але Пайпер набридли лиховісні видіння. Вона б охочіше зустріла смерть без додаткових анонсів.

— Наглядайте за нами через кинджал. І можете перевіряти результати бейсбольних матчів.

Це закріпило угоду. Хедж похмуро кивнув, готовий виконати свою частину завдання.

— Гаразд, — промовив він. — Але якщо хоч якийсь велетень проходитиме повз...

— Спокійно його підсмажуйте, — відповів Джейсон.

— А докучливих туристів?

— Ні! — в унісон відповіли всі троє напівбогів.

— Ба. Добре. Тільки не затримуйтесь, або примнусь і всіх розстріляю балістою.