Знак Афіни

XXV Пайпер

У Пайпер з’явився новий запис у переліку «Випадки, коли Пайпер почувалася нікчемою».

Битися з Креветкозилою кинджалом та милим голоском? Не дуже ефективно. Чудовисько занурилось на глибину разом із трьома її друзями, а вона виявилася безсилою їм допомогти.

Після цього Аннабет, тренер Хедж та стіл Буфорд бігали всюди, лагодили все, щоб корабель не потонув. Персі, попри виснаженість, шукав в океані їхніх зниклих друзів. Джейсон, теж виснажений, літав навколо такелажу, наче білявий Пітер Пен, і гасив полум’я від другого зеленого вибуху, що стався просто над грот-щоглою.

А Пайпер витріщалася на свій кинджал Катоптріс, намагаючись знайти Лео, Хейзел та Френка. Але перед нею з’являлися тільки ті зображення, яких вона бачити не хотіла: три чорні, переповнені римськими напівбогами позашляховики, з Рейною за кермом першої автівки, їхали на північ від Чарльстона. Велетенські орли прикривали їх з неба. Час від часу з сільської місцевості з являлися сяючі пурпурові духи в примарних колісницях і приєднувалися до конвою. Вони гриміли по І-95[18] у напрямку Нью-Йорка та Табору Напівкровок.

Пайпер зосередилась сильніше. Вона побачила кошмарні зображення, що вже бачила раніше: бика з людською головою, який підіймався з води, а потім темну кімнату у формі колодязя, що наповнювалась чорною водою, у той час як Пайпер, Джейсон і Персі марно намагалися втриматись на поверхні.

Вона сховала Катоптріс у піхви. Як Єлена Троянська не втратила глузд під час Троянської війни, якщо цей клинок був її єдиним джерелом новин? Тоді Пайпер пригадала, що всі, хто оточував Єлену, загинули під час бійні, улаштованої загарбницькою грецькою армією. Можливо, вона таки втратила глузд?

Пайпер і Аннабет відіслали сон-видіння в Табір Напівкровок, щоб сповістити Хірона про сутичку з римлянами у форті Самтер. Аннабет розповіла про свою розмову з Рейною. Пайпер показала видіння з кинджала з позашляховиками, що неслися на північ. Добродушне обличчя кентавра протягом розмови наче постарішало на тридцять років, але він запевнив їх, що подбає про захист табору. Тайсон, Місіс О’Лірі та Елла безпечно дісталися. За необхідності Тайсон міг покликати на захист табору цілу армію циклопів, а Елла та Рейчел Дер уже порівнюють пророцтва, намагаючись краще зрозуміти, що приховує майбутнє. «Завдання семи напівбогів на борті «Арго», — нагадав їм Хірон,— закінчити похід та безпечно повернутись».

Після розмови через Іриду напівбоги мовчки походжали палубою, вдивляючись у воду та сподіваючись на диво.

Коли воно нарешті здійснилось (три велетенські рожеві бульбашки вирвалися на поверхню біля правого борту і вивергнули Френка, Хейзел та Лео), Пайпер трохи збожеволіла. Вона скрикнула від полегшення і пірнула просто у воду.

Про що вона розмірковувала? Не взяла ані мотузки, ані рятувального жилету — узагалі нічого. Але тієї миті вона була настільки щасливою, що похлюпала до Лео й поцілувала його в щоку, чим, здається, сильно здивувала хлопця.

— Скучила? — розсміявся Лео.

Пайпер раптом скипіла.

— Де ви були? Як ви вціліли?

— Довго розповідати, — відповів він. Біля нього раптом вискочив на поверхню кошик для пікніку. — Хочеш тістечко?

Коли вони піднялись на борт і перевдягнулись у сухе (бідоласі Френку довелось позичити у Джейсона занадто вузькі на нього штани), уся команда зібралась на шканці, щоб відсвяткувати за сніданком повернення зниклих. Усі, окрім тренера Хеджа, який невдоволено зауважив, що атмосфера стає занадто теплою, як на його смак, і пішов униз латати вибоїни в каркасі. Поки Лео пихтів над штурвальною панеллю, Хейзел і Френк розповіли про рибо-кентаврів та їхній навчальний табір.

— Неймовірно, — промовив Джейсон. — Це дуже смачні тістечка.

— І це все, що ти хотів сказати? — наполегливо запитала Пайпер.

Він здавався здивованим.

— Що? Я слухав. Рибо-кентаври. Рибо-люди. Лист річному богові. Усе зрозуміло. Але ці тістечка...

— Знаю, — промовив з набитим ротом Френк. — Скуштуй їх з персиковим варенням від Естер.

— Це просто неймовірно огидно, — зробила зауваження Хейзел.

— Передай мені банку, старий! — попросив Джейсон.

Хейзел і Пайпер обмінялись поглядами, сповненими роздратування. Хлопці.

Персі, навпаки, хотів почути кожну подробицю щодо підводного табору, тому повсякчас повертався до однієї частини розповіді:

— Вони не захотіли зустрітися зі мною?

— Це не так, — промовила Хейзел. — Просто... така підводна політика, здається. Підводний народ дуже піклується про свої кордони. Але чудова новина в тому, що вони подбають про акваріум в Атланті. І допоможуть захистити «Арго II», поки ми перетинаємо Атлантику.

Персі неуважно кивнув.

— Але вони не хотіли зі мною зустрітись?

Аннабет штурхнула його в плече.

— Та годі вже тобі, Риб’ячі Мізки! Нам є про що інше хвилюватись.

— Вона має рацію, — промовила Хейзел. — Після сьогодні в Ніко залишиться менше двох днів. Рибо-кентаври сказали, що ми повинні його врятувати. Його роль дуже важлива для походу.

Вона з викликом подивилась навколо, наче чекала заперечень. Ніхто не заперечував. Пайпер спробувала уявити, що відчуває Ніко ді Анжело, ув’язнений у глеку лише з двома гранатовими зернами і без жодного уявлення, врятують його чи ні. Від цієї думки в неї посилилось бажання дістатися Рима, нехай вона й відчувала, що пливе назустріч власній в’язниці — темній кімнаті, наповненій водою.

— У Ніко є інформація щодо Брами Смерті, — промовила Пайпер. — Ми врятуємо його, Хейзел! Ми встигнемо. Так, Лео?

— Що? — Лео відірвав погляд від штурвала. — О, авжеж. Ми дістанемось Середземного моря завтра вранці. І решту дня проведемо, пливучи до Рима або летючи, якщо я встигну полагодити стабілізатор...

Джейсон раптом подивився так, наче його шоколадне тістечко, намащене персиковим варенням, стало несмачним.

— Це означає, що ми опинимось у Римі в останній день для Ніко. Матимемо двадцять чотири години, щоб знайти його... у кращому випадку.

Персі схрестив ноги.

— І це лише одна біда. Ще й Знак Афіни.

Аннабет, здавалось, не дуже зраділа зміні теми. Вона опустила руку на свій рюкзак, з яким не розставалась відтоді, як вони залишили Чарльстон.

Дівчина потягнула за блискавку й дістала тонкий бронзовий диск діаметром з пончик.

— Це мапа, що я знайшла у форті Самтер. Це...

Вона різко замовкла, і витріщилась на гладку бронзову поверхню.

— Він порожній!

Персі взяв диск і оглянув обидва боки.

— Раніше було інакше?

— Так! Я дивилась на нього у своїй каюті й... — Аннабет забурмотіла собі під ніс. — Напевно, це як зі Знаком Афіни. Я бачу його тільки на самоті. Він не покажеться іншим напівбогам.

Френк швиденько позадкував, наче диск міг вибухнути. У нього утворилися вуса від апельсинового соку та борода з тістечкових крихт, через що Пайпер кортіло дати йому серветку.

— Що було на ньому? — знервовано поцікавився він. — І що таке Знак Афіни? Я досі не розумію.

Аннабет забрала диск у Персі. Вона покрутила його на сонці, але той залишився порожнім.

— Maпy було важко прочитати, але вона показувала місце в Тибрі, у Римі. Гадаю, там почнеться моє завдання... шлях, що поведе мене за Знаком.

— Можливо, там ти зустрінеш річного бога Тіберіна, — промовила Пайпер. — Що таке цей знак?

— Монета, — пробурмотіла Аннабет.

Персі нахмурився.

— Яка монета?

Аннабет занурила руку в кишеню й дістала срібну драхму.

— Мені її дала матір на Центральному вокзалі. Відтоді вона завжди зі мною. Це афінська монета.

Вона передала її по колу. Поки напівбоги по черзі розглядали монету, Пайпер ледве не розсміялась — вони зараз нагадали малюків з початкової школи, які грають у «Покажи та розкажи».

— Сова, — підмітив Лео. — Ну, це зрозуміло. Гадаю, гілка оливкова? Але що це за напис, ΑΘΕ — Афінське Об’єднання Економістів?

— Це альфа, тета і епсилон, — промовила Аннабет. — Це абревіатура грецького вислову, що приблизно означає «власність афінян»... або ще можна прочитати як «діти Афіни». Це щось на кшталт афінського гасла.

— Як «SPQR» для римлян, — припустила Пайпер.

Аннабет кивнула.

— Одне слово, Знак Афіни — це сова, як оця на монеті. Він з’являється в червоному полум’ї. Я бачила його вві сні. А потім ще двічі у форті Самтер.

Вона розповіла, що сталось у форті: про голос Геї, про павуків у гарнізоні, і як Знак їх спопелив. Пайпер бачила, що подрузі складно про це говорити.

Персі взяв Аннабет за руку.

— Я мав бути там з тобою.

— Ні, не мав. Цей шлях тільки для мене. Коли я дістанусь Рима, я муситиму вирушити наодинці. Інакше Знак не з’явиться. Я мушу піти за ним... до його джерела.

Френк узяв у Лео монету й уважно розглядав сову.

— «Загибель велетнів бліда і золотом палає, з в'язниці витої звільнить її лиш біль». — Він поглянув на Аннабет. — Що це... що в джерелі?

Перш ніж Аннабет устигла відповісти, Джейсон промовив:

— Статуя. Статуя Афіни. Принаймні... це мій здогад.

Пайпер насупила брови.

— Ти запевняв, що не знаєш.

— Не знаю. Але що більше я про це розмірковую... лише один артефакт підходить до легенди. — Він повернувся до Аннабет.— Вибач. Треба було розповісти тобі все, що я чув, значно раніше. Але я боявся. Якщо ця легенда правдива...

— Знаю, — промовила Аннабет. — Я здогадалася, Джейсоне! Я розумію тебе. Але якщо нам удасться врятувати статую, разом, греки і римляни... Хіба ти не розумієш? Це припинить ворожнечу.

— Стривайте. — Персі здійняв долоні, наче вимагаючи тайм-аут. — Яка статуя?

Аннабет забрала срібну монету і сховала її до кишені.

— Афіна Парфенос, — промовила вона. — Найвідоміша грецька статуя. Сорок футів заввишки, вкрита слоновою кісткою та золотом. Вона стояла в центрі Парфенона в Афінах.

На кораблі запанувала тиша. Чутно було тільки, як хвилі б’ються об дерев’яний борт корабля.

— Гаразд, я запитаю, — зрештою промовив Лео. — Що з нею сталося?

— Зникла, — відповіла Аннабет.

Лео нахмурився.

— Як це сорокафутова статуя в центрі Парфенона просто так зникла?

—Це чудове запитання, — промовила Аннабет. — Одна з найбільших таємниць в історії. Деякі вважали, що статую розплавили на золото або знищили загарбники. Афіни багато разів розграбовували. Дехто гадав, що статую вивезли...

— ...римляни, — закінчив за неї Джейсон. — Принаймні, це одна з теорій, що збігається з легендою, почутою мною у Таборі Юпітера. Щоб зламати дух греків, римляни вивезли Афіну Парфенос, захопивши Афіни. Вони сховали її в підземному храмі у Римі. Римські напівбоги присягнулись, що вона ніколи не побачить денного світла. Вони буквально викрали Афіну, щоб вона більше не могла бути символом грецької військової сили. Вона стала Мінервою, значно безпечнішою богинею.

— Відтоді діти Афіни шукають цю статую, — промовила Аннабет. — Більшість не знають про легенду, але з кожного покоління богиня обирає кількох для пошуків. Їм дають таку саме монету, як у мене. Вони йдуть за Знаком Афіни... за чарівним слідом, що поєднує їх зі статуєю... сподіваючись знайти місце схованки Афіни Парфенос та повернути її назад.

Пайпер спостерігала за ними — Аннабет та Джейсоном — з безмовним подивом. Вони розмовляли як одна команда, без жодних ознак ворожості чи обвинувачень. Хоча ніколи одне одному не довіряли. Пайпер була досить близькою до кожного з них, щоб це помічати. Якщо вони здатні так спокійно обговорювати настільки значну проблему — первинне джерело греко-римської ненависті, — можливо, ще є надія для двох таборів.

Судячи зі здивованого обличчя Персі, у нього були схожі думки.

— То якщо ми... тобто ти... знайдеш статую... Що ми з нею робитимемо? Ми хоч поворухнути її зможемо?

— Не знаю, — зізналась Аннабет. — Але якщо якимсь чином її врятуємо, вона може об’єднати табори, зцілити мою матір від ненависті, що розриває її свідомість навпіл. І можливо... можливо, статуя має якусь силу, що допоможе нам у війні проти велетнів.

Пайпер з глибокою повагою впилась очима в Аннабет. Вона тільки тепер почала усвідомлювати, наскільки значну відповідальність звалила на себе її подруга. Аннабет збиралась виконати свій обов’язок сама.

— Вона може змінити все, — промовила Пайпер. Може покласти край тисячоліттям ворожнечі. Стати ключем до перемоги над Геєю. Але якщо ми не можемо тобі допомогти...

Вона не закінчила, але запитання наче повиснуло у повітрі: «Чи взагалі можливо врятувати статую?»

Аннабет розпрямила плечі. Пайпер знала, що її переповнює страх, але вона майстерно це приховує.

— Я мушу впоратись, — просто промовила Аннабет. — Мета варта ризику.

Хейзел задумливо намотувала своє волосся на палець.

— Мені не подобається, що ти ризикуватимеш своїм життям одна, але ти маєш рацію. Ми бачили, що зробив для римського легіону повернутий золотий орел. Якщо ЦЯ статуя є наймогутнішим символом Афіни з-поміж усіх створених...

— Вона здатна надавати копняків серйозним цяцям, — запропонував Лео.

Хейзел насупила брови.

— Я сказала б якось інакше, але, загалом, так.

— От тільки... — Персі знову взяв Аннабет за руку. — Жодній дитині Афіни не вдалось її знайти. Що там під землею, Аннабет? Хто її охороняє? Що, коли там щось пов’язане з павуками?

— «З в’язниці витої звільнить її лиш біль», — пригадав Френк. — Звита павутинням?

Обличчя Аннабет стало блідим, наче друкарський папір. Вона знала, що на неї там чекає... принаймні приблизно, тому намагалась стримати хвилю паніки та жаху.

— Розберемось із цим, діставшись Рима, — запропонувала Пайпер, вкладаючи трохи чарів у голос, щоб заспокоїти друзів. — Усе буде гаразд. Аннабет теж надає копняків серйозним цяцям. Ось побачите.

— Еге, — погодився Персі. — Я давно це засвоїв: ніколи не закладайся проти Аннабет.

Аннабет удячно поглянула на них обох.

Судячи з недоїдених сніданків, решта команди досі була занепокоєна. Але Лео вдалося позбутися напруження. Він натиснув на кнопку. З рота Фестуса вирвався струмінь пари, з таким ревом, що всі аж підстрибнули.

— Ну! — промовив він. — Чудово піднесли бойовий дух, але на цьому кораблі ще багато що слід полагодити, перш ніж ми вирушимо до Середземного моря. Головнокомандувач Лео очікує звітів, щойно впораєтесь із вашими надвеселими денними обов’язками!

Пайпер і Джейсон узялися за прибирання нижньої палуби, де після нападу чудовиська панував повний безлад. На розгрібання медпункту та задраювання люків у сховищах знадобилася більша частина дня, але Пайпер не скаржилася. По-перше, тому що залишилась із Джейсоном на самоті. По-друге, тому що вибухи минулої ночі навчили її поважати грецький вогонь. Вона не хотіла, щоб нещільно закорковані пляшки цього варива катались коридорами посеред ночі.

Прибираючи у стайнях, Пайпер подумала про ніч, яку Аннабет з Персі випадково там провели. Якби ж вона могла проговорити з Джейсоном усю ніч — просто пригорнутись до нього на підлозі та насолоджуватись його близькістю. Чому вони не порушують правил?

Тому що Джейсон не такий. Бути лідером та надавати гарний приклад — це частина його генетичного коду. Порушувати правила неприродньо для нього.

Безсумнівно, Рейна захоплювалась цією його якістю Так само, як і Пайпер... більшість часу.

Їй тільки раз удалося переконати його стати бунтарем. Це було в Школі Дикунів, коли вони прокралися на дах, щоб подивитись на метеоритний дощ. Саме тоді вони вперше поцілувались.

На жаль, цей спогад виявився витівкою Туману, чаклунською брехнею, що вживила їй у голову Гера. Тепер Пайпер і Джейсон разом насправді, але їхні стосунки будувалися на омані. Якщо вона попросить справжнього Джейсона вислизнути куди-небудь із нею посеред ночі, то чи він це зробить?

Вона збирала сіно в купки. Джейсон лагодив зламані дверцята на стійлі. Крізь скляний люк на підлозі сяяв океан — зелена безкінечна широчінь світла та тіні. Пайпер весь час туди поглядала — вона боялась, що побачить морду чудовиська, яке зазирає всередину, або водяних людожерів з дідусевих казок. Але все, що вона бачила: нечасті косяки оселедця.

Дивлячись, як працює Джейсон, вона дивувалась тому, як легко йому все вдається: чи то лагодження зламаних дверей, чи змащування сідл.

І справа була не тільки в його сильних та майстерних руках (хоч Пайпер цілком була ними задоволена!), а й у тому, як бадьоро та впевнено він поводився. Без жодних скарг робив те, що було потрібно. Не втрачав почуття гумору, попри те, що не спав уже понад добу і, напевно, ледве тримався на ногах. Пайпер розуміла, чому Рейна закохалась у нього. Коли справа стосувалась роботи та відповідальності, Джейсон був справжнім римлянином.

Пайпер пригадала чаювання з мамою у Чарльстоні. Цікаво, що Афродіта сказала Рейні рік тому? Чому це вплинуло на поведінку дівчини? Богиня відмовляла її від захоплення Джейсоном чи, навпаки — заохочувала?

Пайпер не знала, але була б значно щасливішою, якби мама не з’являлась у Чарльстоні. Звичайні матері нерідко змушують своїх дітей ніяковіти. Але те, що зробила її гламурна мати-богиня, яка запросила подруг Пайпер на балачки про хлопців за чаєм, — це було зовсім принизливо.

Афродіта була такою уважною до Аннабет та Хейзел, що Пайпер стало неспокійно на душі. Коли мама цікавилась чиїмись стосунками, то це, зазвичай, було поганою ознакою. Це віщувало біду. Або як сказала б Афродіта: «Несподіваний поворот».

Та водночас Пайпер була таємно ображена на маму. Афродіта майже не дивилась на неї під час розмови. Не сказала жодного слова про Джейсона. І навіть не спробувала пояснити свою зустріч із Рейною. Таке враження, наче донька припинила її цікавити. Пайпер отримала свого хлопця. Тепер усе залежало від неї, а Афродіта давно переключилась на більш свіжу плітку з такою самою легкістю, з якою викидала старі бульварні журнали.

«Усі ви такі чарівні історії, — сказала тоді Афродіта. — Тобто дівчата».

Тієї миті Пайпер не повністю це усвідомлювала, але якась її частина подумала: «Чудово. Я не хочу бути історією. Я хочу нормального та спокійного життя з нормальним та постійним хлопцем».

Якби ж тільки Пайпер краще розумілась на стосунках... Будучи старшою вожатою будиночка Афродіти, вона мала б бути фахівцем. Інші таборяни весь час радилися з нею. Пайпер з усіх сил намагалась допомогти їм, але у власних стосунках виявилася безсилою. Вона завжди в усьому сумнівалась, занадто старалась прочитати вираз обличчя Джейсона, його настрій, необдумані слова. Чому все має бути так важко? Чому «довго та щасливо» не може тривати вічно?

— Про що розмірковуєш? — запитав Джейсон.

Пайпер усвідомила, що хмуриться. У віддзеркаленні на скляних дверях вона виглядала так, наче з їла ложку солі.

— Ні про що, — відповіла вона. — Тобто... багато про що. Але ні про що особливо.

Джейсон розсміявся. Шрам на його губі став майже непомітним. Дивовижно, як йому вдавалось перебувати у такому гарному настрої, ураховуючи все, що він витримав.

— Усе спрацює, — пообіцяв він. — Ти сама це сказала.

— Еге ж, — погодилась Пайпер. — От тільки я сказала це, тільки щоб підбадьорити Аннабет.

Джейсон знизав плечима.

— І все ж, це правда. Ми майже дісталися стародавніх земель. І відірвалися від римлян.

— Які тепер на шляху до Табору Напівкровок і мають намір напасти на наших друзів.

Джейсон розгубився, наче йому важко було сказати щось позитивне з цього приводу.

— Хірон знайде спосіб їх затримати. Можуть минути тижні, перш ніж римляни знайдуть табір та спланують напад. До того ж, Рейна зробить усе, що зможе, аби сповільнити хід справи. Вона досі на нашому боці. Знаю, що на нашому.

— Ти довіряєш їй, — загробним голосом промовила Пайпер.

— Слухай, Пайпс. Я ж казав тобі, що немає жодних причин для ревнощів.

— Вона вродлива. Сильна. Вона така... римлянка.

Джейсон опустив молоток. Він узяв її долоню, через що вся рука дівчини затремтіла. Тато Пайпер одного разу повів її в «Тихоокеанський акваріум» і показав їй електричного вугра. Він сказав тоді, що вугор посилає електричні імпульси, що паралізують здобич. Щоразу, коли Джейсон дивився на неї чи торкався її долоні, Пайпер почувалась саме так.

— Вродлива і сильна — ти, — промовив він. — І я не хочу, щоб ти була римлянкою. Я хочу, щоб ти була Пайпер. До того ж, ми команда.

Їй хотілось йняти йому віри. Вони разом, насправді, уже кілька місяців. І все ж вона не могла позбутися сумнівів, так само як Джейсон — напису «SPQR» на передпліччі.

Угорі пролунав дзвінок на вечерю.

Джейсон дурнувато посміхнувся.

— Нам краще піднятись. Якщо не хочемо, щоб тренер придушив нас шнурками від дзвіночків.

Пайпер здригнулась. Тренер Хедж погрозив це зробити після скандалу з Аннабет та Персі. Тож він дізнався б, якби хтось уночі залишив свою каюту.

— Еге, — з жалем промовила вона, дивлячись на скляні двері під ногами. — Гадаю, нам потрібна вечеря... і гарний відпочинок.