Знак Афіни

XXI Лео

Після походу в музей, сповнений привидів конфедератів, Лео гадав, що день стати гіршим не зможе. Він помилявся.

Вони нічого не знайшли ані в субмарині часів громадянської війни, ані у будь-якому іншому місці музею. Тільки кількох літніх туристів, заспаних охоронців і, після спроби пильніше оглянути деякі експонати, цілий батальйон сяючих зомбі в сірих мундирах.

Цікаво, хто вирішив, що Френк зможе управляти духами? Еге... Одне слово, думка виявилась Хибною. Коли Пайпер через пошту Іриди повідомила їм про напад римлян, вони вже перебували на півшляху до корабля — стрімголов мчали крізь центр Чарльстона з бандою мертвих розлючених конфедератів на хвості.

А потім... ой, леле!.. Лео довелось покататися на дружелюбному орлі на ім’я Френк заради того, щоб потім битися з купою римлян. Вочевидь, поширилися плітки, що саме Лео запалив їхнє містечко, тому його вони намагалися вбити з особливим запалом.

Але стривайте! Це ще не все! Тренер Хедж збив їх у повітрі. Френк впустив Лео (це не було випадково!), і вони зробили аварійну посадку у форті Самтер.

Тепер, коли «Арго II» мчав по хвилях, Лео доводилось застосовувати всі свої навички, тільки щоб корабель не розлетівся на тріски. Персі та Джейсон передали куті меду в заварюванні сильних бурь.

Якоїсь миті біля нього з’явилась Аннабет і загорланила, аби перекричати вітер:

— Персі повідомив, що розмовляв з нереїдою у чарльстонській гавані!

— Радий за нього! — крикнув у відповідь Лео.

— Нереїда сказала, що нам слід шукати допомоги у братів Хірона.

— Що це означає? «Коні для вечірок»? — Лео ніколи не зустрічав скажених родичів Хірона, але чув розповіді про двобої на іграшкових мечах, змагання з пиття імбирного пива та водяні пістолети, наповнені збитими вершками.

— Сумніваюся, — промовила Аннабет. — Але маю координати. Ти можеш у ці штуки вводити широту та довготу?

— Я можу ввести зоряну карту й замовити тобі смузі, якщо потрібно. Авжеж я впораюсь із широтою та довготою!

Аннабет прочитала числа. Якимсь дивом Лео вдалося ввести їх на панелі, тримаючи однією рукою штурвал. На бронзовому екрані з’явилася червона цятка.

— Це посеред Атлантичного океану, — промовив він. — У «Коней для вечірок» є яхта?

Аннабет розгублено знизала плечима.

— Просто подбай, щоб корабель не розвалився, поки ми не відпливемо на достатню відстань від Чарльстони. Джейсон і Персі підтримають вітер!

— Обожнюю своє життя!

Здавалось, що минула ціла вічність, але зрештою море вгамувалось і вітри вщухли.

— Вальдезе, — несподівано лагідно промовив тренер Хедж. — Залиш мені штурвал. Ти кермуєш уже дві години.

— Дві години?

— Еге. Давай штурвал.

— Тренере?

— Так, малий!

— Я не можу розчепити пальців.

Це було правдою. Пальці Лео наче скам'яніли. Очі пекло від витріщання на обрій. Коліна були, наче із зефіру. Тренерові вдалося відчепити його від штурвала.

Лео ще раз поглянув на консоль і послухав дзижчання Фестуса про стан корабля. Щось підказувало йому, що він дещо забув. Хлопець витріщився на контрольну панель, намагаючись згадати, але марно. Очі ледве могли зосередитись на чомусь.

— Просто не проґавте чудовиськ, — сказав він тренерові. — І будьте обережними з пошкодженим стабілізатором. І...

— Я про все подбаю, — пообіцяв тренер. — А тепер геть!

Лео стомлено кивнув і пошкандибав палубою до друзів.

Персі й Джейсон сиділи, спершись на щоглу, з опущеними від виснаження головами. Аннабет та Пайпер намагались умовити їх попити чогось.

Хейзел і Френк стояли неподалік та про щось сперечалися, багато жестикулюючи та хитаючи головами. Лео це не мало б тішити, але десь глибоко в душі він радів, водночас соромлячись за такі почуття.

Сварка різко скінчилась, коли Хейзел побачила Лео. Усі зібрались біля щогли.

Френк насупився так, наче з усіх сил намагався перетворитися на бульдога, і сказав:

— Ознак переслідування немає.

— Так само, як і ознак суші, — додала Хейзел.

Її обличчя набуло трохи хворобливого кольору, але Лео не знав, чи його спричинила хитавиця, чи суперечка.

Лео подивився на обрій. В усіх напрямках — нічого, окрім океану. Це не мало б його здивувати. Він шість місяців будував цей корабель і знав, що збирається перетнути на ньому Атлантичний океан. Але до сьогодні їхня подорож до античних земель здавалася несправжньою. Лео ніколи раніше не перебував за межами Штатів — за винятком швидкого польоту на драконі до Квебека. А тепер вони посеред відкритого моря, цілковито самі, пливуть до Mare Nostrum, колиски всіх жахливих чудовиськ та злобних велетнів. Римляни, можливо, і не підуть за ними, але і на допомогу з Табору Напівкровок тепер можна не розраховувати.

Лео поплескав себе по поясу, аби запевнитись, що той досі на місці. На жаль, це нагадало йому про печиво Немезиди, запхане в одну з кишень.

«Ти завжди будеш чужим, — голос богині досі лунав у голові. — Сьоме колесо».

«Забудь про неї, — наказав собі Лео. — Зосередься на тому, що у твоїх силах».

Він повернувся до Аннабет.

— Ти знайшла мапу, яку шукала?

Вона кивнула, але обличчя її зблідло. Що ж вона побачила у форті Самтер, що так її шокувало?

— Мені потрібно її дослідити, — промовила вона так, наче не збиралась це обговорювати. — Як далеко ми від тих координат?

— З максимальною швидкістю на веслах дістанемось за годину, — відповів Лео. — Є якісь здогадки щодо того, що ми шукаємо?

— Ні, — визнала вона. — Персі?

Персі підняв голову. Його зелені очі налилися кров ю та припухли.

— Нереїда сказала, що там Хіронові брати. Вони захотіли б почути про акваріум в Атланті. Не знаю, що вона мала на увазі, але... — він замовкнув, наче на ці два речення йому знадобилися всі сили. — ...вона також попередила мене, що я мушу бути обережним. Кето, богиня в акваріумі, — це матір морських чудовиськ. Вона, можливо, й застрягла в Атланті, але все одно може посилати за нами своїх дітей. Нереїда попередила, що нам слід чекати нападу.

— Чудово, — пробурмотів Френк.

Джейсон спробував підвестися, що виявилося поганою думкою. Пайпер зловила його, щоб він не впав, і хлопець знову зісковзнув униз по щоглі.

— Ми можемо підняти корабель у повітря? — запитав він. — Якщо ми полетимо...

— Було б чудово, — промовив Лео. — От тільки Фестус сказав, що лівий повітряний стабілізатор розбився вщент, коли корабель врізався у причал форту Самтер.

— Ми поспішали, — зауважила Аннабет. — Намагались тебе врятувати.

— Рятувати мене — це дуже шляхетна справа, — погодився Лео. — Я просто хочу сказати, що знадобиться час на ремонт, а до цього ми нікуди не злетимо.

Персі знизав плечима й зморщився.

— Я не проти. Море — це чудово.

— Говори за себе. — Хейзел глянула на вечірнє сонце, що вже майже скотилося на обрій. — Нам слід поспішати. Ми втратили ще один день. Тепер у Ніко їх залишилось тільки три.

— Ми впораємось, — пообіцяв Лео. Він сподівався, що Хейзел пробачила йому недовіру до її брата (агов, тоді це здавалось обґрунтованою підозрою!), однак не хотів зачіпати стару рану. — Ми можемо дістатися Рима за три дні... якщо, ну, не станеться нічого непередбачуваного.

Френк рохнув. Зовні здавалось, що він досі намагається перетворитись на бульдога.

— А є гарні новини?

— Узагалі-το є, — відповів Лео. — Фестус сказав, що наш летючий стіл Буфорд удало повернувся, поки ми перебували в Чарльстоні, отже, ті орли його не дістали. На жаль, він загубив пральну торбу з твоїми штанами.

— Дідько! — гаркнув Френк. Лео подумав, що для нього це було неймовірним лихослів’ям.

Френк, безперечно, полаявся б ще, згадуючи всяких «бісів» та «лисих дідьок», але його перервав Персі, який зігнувся навпіл та застогнав.

— Світ щойно став догори дриґом?

Джейсон стиснув долонями скроні.

— Еге ж, а ще крутиться. Усе жовте. Воно має бути жовтим?

Аннабет і Пайпер обмінялись стурбованими поглядами.

— Виклик тієї бурі дуже вас вимотав, — сказала хлопцям Пайпер. — Вам варто відпочити.

Аннабет кивнула.

— Френку, допоможеш хлопцям дістатись до кают?

Френк зиркнув на Лео. Він, поза сумнівом, не мав наміру залишати його наодинці з Хейзел.

— Усе буде гаразд, друзяко, — промовив Лео. — Просто спробуй не впустити їх на сходах.

Коли всі спустились у трюм, Хейзел та Лео ніяково зустрілись поглядами'. Не беручи до уваги тренера Хеджа, який співав на шканці саундтрек з «Покемонів», вони опинилися наодинці. Тренер заміняв слово «ПО-КЕ-МОН» на «Я-ВБ’Ю-ВСІХ». Лео боявся навіть запитувати навіщо.

Спів тренера начебто тільки посилював нудоту Хейзел.

— Ох... — Вона зігнулася й охопила себе руками.

У Хейзел було гарне волосся — хвилясте й золотаво-брунатне, наче завитки кориці. Воно нагадало йому про місце у Х’юстоні, де готували відмінні чуроси[9]. Від цієї думки Лео захотілось їсти.

— Не нахиляйся, — порадив він. — І не заплющуй очі. Від цього нудота тільки сильнішає.

— Справді? У тебе теж морська хвороба?

— Ні. Але мене нудить в автівках і...

Лео спинив себе. Він хотів сказати «і під час розмов з дівчатами», але вирішив промовчати.

— Автівки? — Хейзел важко випрямилась. — Ти можеш плавати на кораблі, літати на драконі, але тебе нудить в автівках?

— Еге ж, уявляєш? — Лео знизав плечима. — Отакий я особливий. Слухай, дивись на обрій. Це незмінна точка. Це допоможе.

Хейзел глибоко вдихнула й вдивилась удалечінь. Її золоті очі виблискували, наче мідні та бронзові диски в механічній голові Фестуса.

— Краще? — поцікавився він.

— Може, трошки. — З її голосу здалося, що вона сказала це тільки з чемності. Її погляд залишався на обрії, але в Лео з’явилося відчуття, ніби вона намагається зрозуміти його настрій, аби вирішити, що сказати.

— Френк не навмисно тебе випустив, — промовила вона. — Він не такий. Він просто іноді дещо незграбний.

— Ой! — промовив Лео, пародіюючи Френка. — Упустив Лео на загін ворожих солдатів! Трясця!

Хейзел ледь стримала усмішку.

«Усмішка — це краще, ніж нудота», — подумав Лео.

— Будь з ним м’якшим, — промовила Хейзел.

Ти і твої вогняні кулі змушують Френка нервуватись.

— Хлопчина вміє перетворюватись на слона, а я змушую його нервуватись?

Хейзел не відводила погляд від обрію. Попри те Що Хедж досі співав за штурвалом пісню про покемонів, дівчина, здавалось, почувалася ліпше.

— Лео, — промовила вона, — щодо того, що сталося на Великому Солоному озері...

«Ну ось і час», — подумав Лео.

Він пригадав їхню зустріч із Немезидою, богинею помсти. Печиво долі в його поясі почало важчати. Минулої ночі, коли вони летіли з Атланти, Лео лежав у своїй каюті й міркував про те, як розлютив Хейзел. Він думав, як може залагодити свою провину.

«Незабаром ти зіткнешся з проблемою, яку не зможеш розв’язати, — сказала тоді Немезида,— але я можу тобі допомогти... за певну ціну».

Лео дістав печиво з пояса й покрутив його поміж пальцями. Яку ціну йому доведеться заплатити, якщо він його розламає?

Можливо, зараз настав час дізнатися.

— Я залюбки, — відповів він Хейзел. — Я можу скористатися печивом, щоб знайти твого брата.

Хейзел була ошелешена.

— Що? Ні! Тобто... Я б нізащо тебе про це не попросила. Не після того, як Немезида сказала про жахливу ціну. Ми ледве знайомі!

Це «ледве знайомі» його дещо образило, хоча Лео знав, що це правда.

— Тоді... ти не про це хотіла поговорити? Е-е, ти хотіла поговорити про те, як ми трималися за руки на валуні? Тому що...

— Ні! — випалила вона, мило обмахуючи обличчя. Вона так завжди робила, починаючи хвилюватися. — Ні, я просто думала про те, як ти надурив Нарциса і тих німф...

— А, так! — Лео із соромом поглянув на свою руку. Напис «ГАРЯЧА ШТУЧКА» досі не змився до кінця. — Тоді це здавалося непоганою ідеєю.

— Це було неймовірно. Я багато думала про це. Ти так сильно нагадав мені...

— Семі, — здогадався Лео. — Шкода, що ти не можеш сказати мені, ким він є.

— Був, — виправила Хейзел. Вечірнє повітря було теплим, але вона затремтіла. — Я гадала... мабуть, я можу тобі показати.

— Тобто на світлині?

— Ні. Я іноді, так би мовити, повертаюсь у минуле. Цього давно не траплялось. Я ніколи не намагалася зробити це навмисно. Але я розділила одну таку подорож із Френком, тож я подумала...

Хейзел зустрілась із ним очима. Лео відчув, як починає тремтіти, наче йому в кров убризнули кофеїн. Якщо Хейзел поділила цю подорож із Френком, то Лео або взагалі не хоче, мати з цим нічого спільного, або неодмінно хоче спробувати. Він не міг визначитися.

— А ця твоя подорож... — Він важко глитнув. — Про що саме ми говоримо? Це безпечно?

Хейзел простягнула долоню.

— Я не просила б тебе, якби не була переконана, що це важливо. Наша зустріч не може бути випадковістю. Якщо все спрацює, ми, можливо, нарешті зрозуміємо, як поєднані.

Лео озирнувся на штурвал. Його досі переслідувала нав’язлива думка, ніби він про щось забув, але тренер Хедж начебто непогано вправлявся. Небо попереду було ясним. Ніщо не віщувало біди.

До того ж щось йому підказувало, що ця подорож буде недовгою. Хіба може статися щось погане, якщо залишити тренера за головного на кілька хвилин?

— Гаразд, — погодився Лео. — Показуй.

Він узяв Хейзел за руку. Світ розтанув.