Знак Афіни

XIV Персі

Персі бачив Френка, оточеного людожерами, бачив у битві з невмирущим велетнем і навіть тоді, коли він звільняв Танатоса, бога смерті. Проте він ніколи не бачив друга настільки наляканим, як тепер — коли Френк знайшов їх з Аннабет у стайні.

— Що? — Персі протер очі. — О, ми просто заснули.

Френк напружено глитнув. Сьогодні він був у кросівках, темних військових штанах і футболці з емблемою Зимових олімпійських ігор у Ванкувері. На комір він почепив значок центуріона (зважаючи на те, що вони тепер були перебіжчиками, цей значок водночас і викликав у Персі сум, і обнадіював). Френк відвів погляд, так наче від вигляду друзів йому пекло в очах.

— Усі вважають, що вас викрали, — промовив він. — Ми обійшли весь корабель. Коли тренер Хедж дізнається... О, боги, ви перебували тут усю ніч?

— Френку! — Вуха Аннабет стали червоними, наче полуниця. — Ми спустилися сюди, тільки щоб поговорити. А потім заснули. Випадково. От і все.

— Поцілувались кілька разів, — промовив Персі.

Аннабет люто на нього зиркнула.

— Дякую за допомогу!

— Нам краще... — Френк вказав на двері стайні. — Е-е, нам наче час на сніданок. Там і поясните, чим займалися... тобто не займалися? Тобто... я дуже не хотів би, щоб цей фавн... тобто сатир... мене вбив.

І Френк утік.

Коли всі нарешті зібрались в обідній залі, ситуація виявилась не настільки поганою, як гадав Френк. Джейсон і Пайпер видихнули з полегшенням, а Лео не міг припинити шкіритись і бурмотіти: «Класика. Класика».

Одна тільки Хейзел здавалась обуреною, можливо, через те, що вона з сорокових років минулого століття. Дівчина обмахувала долонею своє обличчя й відводила очі, коли зустрічалася поглядом із Персі.

Тренер Хедж, звісно, ліз на стінку, але Персі не міг сприймати серйозно сатира, який ледве досяг заввишки п’ять футів.

— Повірити не можу! — загорланив Хедж, змахнув биткою й перекинув тарілку з яблуками. — Проти правил! Безвідповідальні!

— Тренере, — промовила Аннабет, — це сталося випадково. Ми розмовляли і заснули.

— До того ж, — додав Персі, — ви зараз нагадуєте Терміна.

Хедж зіщулився.

— Це образа, Джексоне? Тому що я... я тебе зараз самого екстерміную, юначе!

Персі намагався не розсміятись.

— Цього більше не трапиться, тренере! Обіцяю. До речі, хіба нам не потрібно ще дещо обговорити?

Хедж лютував.

— Гаразд! Але я за тобою спостерігаю, Джексоне! А щодо тебе, Аннабет Чейз, я гадав, що хоч у тебе є почуття...

Джейсон прокашлявся.

— То хапайте собі їжу, і нумо починати.

Збір нагадував військову нараду, на яку прихопили пончики. З іншого боку, у Таборі Напівкровок усе найважливіше обговорювали у кімнаті дозвілля за столом для настільного тенісу з крекерами й сирним соусом, тож Персі почувався, наче вдома.

Він розповів друзям про свій сон — про велетнів-близнюків, які готували для них прийом у підземному паркінгу з купою ракетних установок, про Ніко ді Анжело, ув'язненого в бронзовому глеку, який повільно вмирав від удушення із зернятами граната біля ніг.

Хейзел ледве помітно схлипнула.

— Ніко... о, боги. Зерна.

— Ти знаєш, що це за зерна? — поцікавилася Аннабет.

Хейзел кивнула.

— Він показував їх мені одного разу. Вони із саду нашої мачухи.

— Вашої ма... а-а, — промовив Персі. — Тобто Персефони.

Персі одного разу зустрічався із дружиною Діда. Її важко було назвати привітною чи життєрадісною. А ще він бував у її підземному саду — моторошному місці, сповненому кришталевих дерев та криваво-червоних і примарно-білих квітів.

— Зерна — це останнє спасіння, — промовила Хейзел, вочевидь, хвилюючись, бо все столове срібло почало рухатись до неї. — Їх можуть їсти тільки діти Аїда. Ніко завжди тримав зерна при собі про всяк випадок. Але, якщо він справді ув’язнений...

— Велетні намагаються нас заманити в пастку, — продовжила Аннабет. — Вони впевнені, що ми спробуємо його врятувати.

— Що ж, тоді вони мають рацію! — Хейзел огледіла всіх за столом, її впевненість, вочевидь, згасала. — Чи не так?

— Так! — заволав тренер Хедж з повним ротом серветок. — Адже нам доведеться битися, так?

— Авжеж, ми йому допоможемо, Хейзел, — промовив Френк. — Але скільки в нас часу до... Я хотів запитати, скільки ще Ніко протримається?

— Одне зернятко на день, — нещасно промовила Хейзел. — Якщо він порине, у смертельний транс.

— Смертельний транс? — Аннабет нахмурилась. — Звучить не зовсім приємно.

— Це допомагає йому заощаджувати кисень, — продовжила Хейзел. — Як зимова сплячка або кома. Одне зерно здатне підтримувати його організм один день. Ледве здатне.

— А в нього залишилося п’ять, — промовив Персі. — Це п’ять днів, включно із сьогодні. Велетні, напевно, навмисне так спланували, щоб ми прибули першого липня. Якщо припустити, що Ніко ховають десь у Римі...

— У нас обмаль часу, — підсумувала Пайпер. Вона поклала руку на плече Хейзел. — Ми його знайдемо. Принаймні, тепер ми знаємо, що означають рядки пророцтва. «Близнята подих янгола зупинять, до смерті вічної сховають ключ!» Прізвище твого брата — ді Анжело. Анжело — це «янгол» італійською.

— О, боги, — пробурмотіла Хейзел. — Ніко...

Персі витріщився на пончик із варенням. Його стосунки з Ніко ді Анжело були непростими. Хлопчина одного разу обманом затягнув його в палац Аїда, що скінчилось для Персі ув’язненням у клітці. Здебільшого Ніко приставав на бік хороших хлопців. І, без сумнівів, він не заслуговував померти від удушення в бронзовому глеку. До того ж Персі було нестерпно дивитися на страждання Хейзел.

— Ми врятуємо його, — пообіцяв він. — Ми мусимо. Пророцтво мовить, що він — ключ до вічної смерті.

— Саме так, — підбадьорливо промовила Пайпер. — Хейзел, твій брат вирушив на пошуки Брами Смерті в Підземному царстві, правильно? Напевно, він знайшов її.

— І він розкаже нам, де вона, — додав Персі, — і як її зачинити.

Хейзел глибоко вдихнула.

— Так. Це добре.

— Е-е... — Лео засіпався в кріслі. — Одне питаннячко: велетні очікують, що ми це зробимо? Отже, ми прямуємо в пастку?

Хейзел глянула на Лео такими очима, наче він сказав щось образливе.

— У нас немає вибору!

— Зрозумій мене правильно, Хейзел! Просто твій брат Ніко... Він знав про обидва табори, так?

— Ну, так.

— Він був і там, і там, але не сказав жодній зі сторін.

Джейсон випростався. Його обличчя спохмурніло.

— Ти хочеш дізнатися, чи можна йому довіряти? Мене це теж цікавить.

Хейзел звелася на ноги.

— Не можу в це повірити! Він мій брат. Він повернув мене з Підземного царства. Ви не хочете йому допомогти?

Френк поклав руку їй на плече.

— Ніхто цього не каже. — Він люто подивився на Лео. — І сподіваюсь, ніхто не хотів цього сказати.

Лео кліпнув очима.

— Я просто маю на увазі, що...

— Хейзел, — промовив Джейсон. — Лео порушує слушне питання. Я пам’ятаю Ніко з Табору Юпітера. Тепер з’ясовується, що він також бував у Таборі Напівкровок. Це здається трохи підозрілим. Чи знаємо ми, кому він насправді відданий? Нам просто потрібно бути обачнішими.

Руки Хейзел затремтіли. Срібна тарілка піднялася в повітря, зі свистом пролетіла повз ліве вухо дівчини й вдарилася об стіну, розкидавши навсібіч омлет.

— Ти... величний Джейсон Грейс... претор, на якого я рівнялась. Ти начебто весь такий справедливий, бездоганний ватажок. Але ти...

Хейзел тупнула ногою й стрімголов вибігла з обідньої зали.

— Хейзел! — кинув навздогін Лео. — Ох, трясця. Мені слід...

— Ти достатньо накоїв, — гаркнув Френк.

Він підвівся, щоб піти за дівчиною, але Пайпер помахом руки попросила його почекати.

— Облиш її, — порадила вона, а потім з осудом поглянула на Лео та Джейсона. — Хлопці, це було жорстоко.

Джейсон здавався ошелешеним.

— Жорстоко? Я просто намагався бути обачливим.

— Її брат умирає, — промовила Пайпер.

— Я піду переговорю з нею, — наполіг Френк.

— Ні, — відрізала Пайпер. — Дай їй охолонути. Довірся мені в цьому. Я перевірю, як вона.

— Але... — Френк пихкав наче роздратований ведмідь. — Гаразд. Я почекаю.

Зверху щось задзижчало, наче величезне свердло.

— Це Фестус, — промовив Лео. — Я залишив його на автопілоті, але ми, певно, уже наближаємося до Атланти. Мені доведеться піднятись туди... Якщо ми знаємо, куди сідати.

Усі поглянули на Персі.

Джейсон здійняв брову.

— Ти — капітан солоних вод. Є якісь ідеї у фахівця?

«Це заздрість у його голосі? — подумав Персі. — Може, Джейсон таємно сердиться через двобій у Канзасі?» Джейсон жартував на цю тему, але Персі здавалося, що вони обидва приховують деяку образу. Не можна так просто нацькувати двох напівбогів одне на одного і не дати їм з’ясувати, хто з них сильніший.

— Не певен, — визнав він. — Десь у центрі, на висоті. Щоб було добре видно місто. Можливо, парк, де багато дерев? Неправильно саджати корабель посеред міста. Сумніваюсь, що навіть Туман здатен приховати щось настільки велике.

Лео кивнув.

— Буде зроблено.

Він помчав угору сходами.

Френк знову вмостився у крісло, але досі не заспокоївся. Персі співчував йому. Під час подорожі на Аляску він бачив, як зближуються Френк і Хейзел. Персі знав, як сильно Френк прагне захистити її. А ще він помітив, як погрозливо друг дивиться на Лео. Мабуть, не завадило б забрати його з корабля на деякий час?

— Коли ми сядемо, я піду на розвідку Атлантою, — промовив Персі. — Мені не завадить твоя допомога, Френку.

— Тобто знову перетворитися на дракона? Якщо чесно, Персі, мені не дуже хочеться весь похід бути летючим таксі.

— Ні. Я хочу, щоб ти був зі мною, бо в тобі тече кров Посейдона. Можливо, ти допоможеш мені з’ясувати, де знайти солону воду. До того ж, ти вправний боєць.

Це начебто трохи поліпшило Френків настрій.

— Ну, гаразд.

— Чудово, — промовив Персі. — Потрібно взяти ще одного. Аннабет...

— О, ні! — гаркнув тренер Хедж. — Юна пані, ви відсторонені.

Аннабет витріщилась на нього так, наче той заговорив іноземною мовою.

— Перепрошую?

— Ви з Джексоном нікуди не підете разом! — наполіг Хедж і з викликом зиркнув на Персі. — З Френком і паном Джексоном піду я. Решта, охороняйте корабель і пильнуйте, щоб Аннабет більше не порушила жодного правила!

«Оце так пощастило, — подумав Персі. — Суто чоловіча прогулянка з Френком та кровожерливим сатиром у пошуках солоної води в місті, що не має виходу до моря».

— Це, — сказав він уголос, — буде так весело!