Знак Афіни

XXXI Персі

Ніщо не пробуджує геніальні думки краще, ніж цілковита поразка.

Поки Персі стояв Там, обеззброєний та перевершений, у його голові виник план. Він звик отримувати всю інформацію щодо грецьких легенд від Аннабет, тож дуже здивувався, коли сам пригадав щось корисне. Але діяти потрібно було швидко. Він не міг допустити, щоб бодай хтось із його друзів постраждав, і не збирався втрачати Аннабет... не цього разу.

Хрісаора неможливо перемогти. Принаймні не у двобої. Але без своєї команди... можливо, «золотий хлопчик» не здолає всіх напівбогів, якщо вони нападуть водночас.

Але як позбутися Хрісаорової команди? Персі склав пазли в голові: піратів перетворили на дельфінолюдей багато тисячоліть тому через те, що вони викрали не ту особу. Він знав цю історію. Дідько забирай, ця особа колись погрожувала перетворити його самого на дельфіна. І коли Хрісаор сказав, що команда нічого не боїться, один з дельфінів збентежено його виправив. «Так, — сказав Хрісаор. — Але тут його немає».

Персі поглянув на корму й помітив Френка. Той був у людській подобі і вичікувально визирав з-за балісти. Персі стримав бажання усміхнутись. Здоровань стверджував, що він незграбний і ні на що не здатний, але завжди опинявся точно там, де був потрібен.

Дівчата... Френк... холодильник.

Божевільний план. Але, як зазвичай, іншого Персі не мав.

— Добре! — крикнув Персі, так голосно, що всі звернули на нього увагу. — Забирайте нас, якщо наш капітан дозволить.

Хрісаор повернув свою золоту маску.

— Який капітан? Мої люди обшукали корабель. Тут нікого більше немає.

Персі театрально здійняв руки.

— Бог з’являється тільки тоді, коли забажає. Але він наш лідер. Він керує всім у нашому таборі для напівбогів. Так, Аннабет?

Аннабет не барилась.

— Так! — захоплено закивала вона. — Пан Д.! Великий Діоніс!

Серед дельфінів прокотилась хвиля занепокоєння. Один опустив меч.

— Тримати стрій! — заволав Хрісаор. — На цьому кораблі немає богів. Вони намагаються вас налякати.

— А ви маєте бути наляканими! — Персі співчутливо поглянув на команду піратів. — Доніс сильно роздратується, дізнавшись, що ви затримали нашу подорож. Він усіх нас покарає. Хіба ви не бачили, як дівчат охопив винний сказ?

Хейзел і Пайпер уже не здригались. Вони сиділи на палубі й витріщались на Персі, але коли він підкреслено зиркнув на них, дівчата продовжили свою виставу — затремтіли, звиваючись, наче риба. Спотикаючись одне об одного, дельфінолюди поквапились геть від своїх полонених.

— Брехня! — заревів Хрісаор. — Стули пельку, Персі Джексоне! Директор твого табору не тут. Його викликали назад до Олімпу. Це ні для кого не таємниця.

— Отже, ти визнаєш, що Доніс наш директор! — відповів Персі.

— Був директором, — виправив Хрісаор. — Усі це знають.

Персі тицьнув у золотого воїна так, наче той щойно проговорився.

— Бачите? Ми приречені. Якщо не вірите, зазирніть у холодильник!

Персі кинувся до чарівного холодильника. Ніхто його не зупинив. Він скинув кришку і почав нишпорити в льоді. «Тут має бути хоч одна... Будь ласка». Його благання винагородили срібно-червоною бляшанкою содової. Він змахнув нею перед дельфінами, наче оприскуючи їх репелентом проти комах.

— Дивіться! — крикнув Персі. — Улюблене боже питво. Тремтіть перед жахом дієтичної «кока-коли»!

Дельфінолюди почали панікувати. Вони були близькі до того, щоб кинутись навтіки. Персі відчував це.

— Бог забере ваш корабель, — погрозив Персі. — Завершить ваше перетворення на дельфінів, або зробить божевільними, або перетворить на божевільних дельфінів! Єдина ваша надія — упливти зараз, швидко!

— Нісенітниці! — заверещав Хісаор. Він, здавалось, не знав, на кого направляти меч — на Персі чи на власну команду.

— Рятуйтесь самі! — застеріг Персі. — Ми вже приречені!

Він охнув і вказав на місце, де ховався Френк.

— О, ні! Френк перетворюється на божевільного дельфіна!

Нічого не сталось.

— Я сказав, — повторив Персі, — Френк перетворюється на божевільного дельфіна!

Невідомо звідки вийшов Френк. Він хитався і театрально хапався за шию.

— О, ні, — промовив він, наче читаючи з телевізійного суфлера. — Я перетворююсь на дельфіна.

Хлопець почав змінюватись — його ніс витягався в морду, шкіра ставала лискучою та сірою. Він звалився дельфіном на палубу й затарабанив хвостом по дошках.

Піратська команда перелякано розбіглась. Забувши про полонених та не звертаючи уваги на Хрісаорові накази, вони почали кидати зброю та стрибати за борт. Скориставшись сум’яттям, Аннабет кинулась до Хейзел, Пайпер та тренера Хеджа і розрізала їхні пута.

Не минуло й миті, як Хрісаор залишився один в оточенні напівбогів. У Персі та його друзів не було іншої зброї, окрім кинджала Аннабет та копит Хеджа, але їхні сповнені люті обличчя, безсумнівно, переконали золотого воїна, що він приречений.

Хрісаор позадкував до поручнів.

— Це не кінець, Джексоне, — проревів він. — Я помщусь...

Його слова обірвав Френк, який знову змінив форму. Не дивно, ведмідь грізлі вагою у вісімсот фунтів міг перервати будь-яку розмову. Френк ударив Хрісаора збоку й зірвав із шолома золоту маску. Хрісаор тієї самої миті з виском затулив руками обличчя і звалився у воду.

Вони кинулися до поручнів. Хрісаор зник. Персі подумав було кинутися за ним, але він не знав цих вод і не хотів знову стикнутись з піратським капітаном віч-на-віч.

— Ти геній! — Аннабет поцілувала Персі. Йому стало трохи ліпше.

— Дуже везучий геній, — поправив її він. — І нам треба позбутися піратської триреми.

— Спалити? — поцікавилася Аннабет.

Персі поглянув на дієтичну колу в руці.

— Ні. У мене є інша думка.

На підготування знадобилося більше часу, ніж Персі розраховував. Поки вони працювали, він увесь час поглядав на море в очікуванні повернення Хрісаора та його піратів-дельфінів, але ті не повернулись.

Завдяки невеликій кількості нектару Лео привели до тями. Пайпер зайнялась пораненнями Джейсона, але його стан виявився не таким кепським, як здавалось. Здебільшого хлопець просто був присоромлений тим, що його знову перемогли. Персі чудово його розумів.

Вони повернули всі свої припаси на належні місця і прибрали безлад, залишений після нападу. Тренер Хедж тим часом отримав нагоду порозважатися на ворожому кораблі, де йому дозволили ламати своєю биткою все, що трапиться попідруч.

Коли сатир закінчив, Персі переніс усю ворожу зброю назад на піратський корабель. Сховище було набите скар. бами, але Персі наполіг на тому, щоб ніхто нічого не чіпав.

— Я відчуваю на борті близько шести мільйонів доларів золотом, — промовила Хейзел. — А ще діаманти, рубіни...

— Шість м-мільйонів? — затинаючись вимовив Френк. — Канадських чи американських?

— Залиште його, — промовив Персі. — Це частина підношення.

— Підношення? — спитала Хейзел.

— О. — Пайпер кивнула. — Канзас.

Джейсон широко всміхнувся. Він був з ними під час зустрічі з винним богом.

— Це божевілля. Але мені подобається.

Зрештою Персі піднявся на борт піратського корабля та відчинив усі люки. Він попросив Лео висвердлити кілька додаткових отворів у дні каркасу, і той був радий допомогти.

Команда «Арго II» зібралась біля фальшборту та відрізала абордажні канати. Пайпер принесла свій ріг достатку і за проханням Персі наказала йому вивергнути дієтичну колу, що ринула наче з пожежного рукава і залила палубу. Персі вважав, що на це піде багато годин, але корабель надзвичайно швидко потонув у солоній воді та дієтичній колі.

— Діонісе, — закликав Персі, здіймаючи Хрісаорову золоту маску. — Або Бахусе... чи хто ти там. Ти зробив цю перемогу можливою, хоча і не був тут. Вороги тремтіли від згадки твого імені... чи дієтичної коли, чи хто їх зна чого. Тож, так, дякуємо. — У Персі вивертало нутрощі від цієї промови, але він тримався як міг. — Прийми цей корабель як наше підношення. Сподіваємось, що воно тобі сподобається.

— Шість мільйонів золота, — буркнув Лео. — Кому таке не сподобається?

— Ш-ш, — дорекла йому Хейзел — Не всі дорогоцінні метали приносять щастя. Повір мені.

Персі кинув золоту маску на борт судна, що тепер тонуло навіть швидше. Солодка шипуча рідина вивергалась з отворів для весел та била ключем з трюму, забарвлюючи море в брунатний колір.

Персі викликав хвилю й накрив нею ворожий корабель. Лео розвернув «Арго II». Піратське судно зникло під водою.

— А це не забруднить море? — спитала Пайпер.

— Я б не хвилювався, — сказав їй Джейсон. — Якщо Бахусу сподобається, то корабель просто розчиниться.

Персі не знав, чи це правда, але відчував, що зробив усе можливе. Він не дуже сподівався, що Діоніс їх почує або оцінить підношення, а тим паче допоможе їм у битві проти велетнів. І все ж спробувати було варто.

Поки «Арго II» прямував крізь туман на схід, Персі вирішив, що принаймні щось хороше ця сутичка з Хрісаором йому таки дала. Він позбавився своєї зарозумілості... аж настільки, що зробив підношення винному чуваку.

Після нападу піратів вони вирішили подолати решту шляху до Рима небом. Джейсон наполіг, що у змозі заступити на варту. Тренер Хедж приєднався до нього — сатир досі був настільки заряджений адреналіном, що кожного разу, коли корабель потрапляв у зону турбулентності, розмахував биткою та волав: «Помри!»

Залишалось кілька годин до світанку, тож Джейсон порадив Персі спробувати трохи поспати.

— Усе буде добре, старий, — сказав Джейсон. Дай комусь іншому можливість урятувати корабель.

Персі погодився, але, опинившись у каюті, усвідомив, що не може заснути.

Він вдивлявся в бронзовий світильник, що хитався на стелі, згадуючи, як легко Хісаор переміг його у двобої. Золотий воїн міг убити його, навіть не спітнівши. І не зробив цього тільки тому, що хтось інший хотів заплатити за нагоду вбити Персі пізніше.

Персі почувався так, наче крізь щілину його обладунку непомітно пройшла стріла: наче він досі мав благословення Ахіллеса, і хтось знайшов його вразливе місце. Що старшим Персі ставав, і що довше залишався живим, то більше друзі рівнялись на нього. Вони покладались на Персі та його сили. Навіть римляни здійняли його на щиті та зробили претором, а він знав їх лише кілька тижнів.

Але Персі не почувався сильним. Що більше героїчного він робив, то більше усвідомлював, наскільки обмежені його сили. Він був наче фальшивка. «Я не такий могутній, як ви вважаєте», — хотілось сказати йому друзям. Такі його невдачі, як сьогоднішня, це доводили. Можливо, тому він почав боятись удушення. Він не тонув у землі чи морі, але тонув у занадто великій кількості сподівань, що буквально накривали його з головою.

Оце так... якщо починаєш так уважати, то це означає, що ти занадто багато часу провів з Аннабет.

Аннабет колись сказала Персі про його згубну ваду: він начебто був занадто відданий своїм друзям. Не бачив повної картини і врятував би друга навіть ціною Всесвіту.

Тоді Персі просто проігнорував її слова. Як відданість може бути чимось поганим? До того ж, з титанами все спрацювало. Він урятував друзів і переміг Кроноса.

Але тепер сумнівався. Він з радістю зіткнеться з будь-яким чудовиськом, богом або велетнем, щоб захистити друзів. Але раптом це залежить не від нього? Раптом хтось інший мусить це зробити? Змиритись із цим було дуже важко. Навіть така дрібниця, як дозволити Джейсонові стати на варту замість себе, давалась Персі на превелику силу. Він не хотів покладатись на захист когось іншого — когось, хто міг постраждати заради нього.

Так було з його мамою. Вона потерпала від жахливих стосунків з огидним смертним типом тому, що це відлякувало від Персі чудовиськ. Гровер, найкращий друг Персі, захищав його майже цілий рік, поки він і не здогадувався про свою напівбожу сутність. І через це Гровер ледве не помер від рук мінотавра.

Персі вже не дитина, тому не хотів, щоб жодний з його близьких ризикував заради нього. Він сам мав бути захисником і тому мусив стати сильнішим. Тепер Персі був зобов’язаний дозволити Аннабет на самоті вирушити за Знаком Афіни, знаючи, що вона може загинути. Якби перед ним стояв вибір: життя Аннабет або успіх її завдання, то чи зміг би він обрати друге?

Утома зрештою його здолала. Він заснув: Уві сні рокіт грому перетворився на сміх богині землі Геї.

Персі снилось, що він стоїть на веранді Великого Будинку в Таборі Напівкровок. На стороні Пагорба Напівкровок з явилось спляче обличчя Геї — величезні риси, утворені тінями на трав’янистому схилі. Її губи не рухались, але голос лунав по всій долині.

«Твоя домівка, — пробурмотіла Гея. — Поглянь на неї востаннє, Персі Джексоне! Тобі слід було повернутись сюди. Тоді ти б принаймні помер поряд із товаришами під час римського вторгнення. Але тепер твоя кров литиметься далеко від дому, на стародавніх скелях, і пробудить мене від сну».

Земля затремтіла. На вершині пагорба спалахнула полум’ям сосна Талії. Долиною утворилися тріщини. Трава перетворилась на пісок, а ліс розсипався на пил. Ріка й озеро висохли. Табірні хатинки та Великий Будинок згоріли дощенту. Коли струси припинились, Табір Напівкровок скидався на пустир після атомного вибуху. Єдине, що залишилось, — це веранда, на якій стояв Персі.

Поряд з ним завирував пил і з’єднався у жіночу постать. Її очі були заплющені, наче у лунатика. Золотисті та білі цяточки вкривали трав’янисто-зелене одіяння, наче сонячне світло у густій листві. Волосся чорне, як розораний ґрунт. Обличчя вражало красою, але навіть з мрійливою усмішкою на губах жінка здавалась холодною та ворожою. Персі здалося, що з такою саме усмішкою богиня дивилася б і на те, як гинуть напівбоги та палають міста.

— Коли я поверну собі владу над землею, — промовила Гея, — то залишу тут пустир навіки, на згадку про ваш вид та його цілковиту безсилість переді мною. Несуттєво, коли ти зазнаєш поразки, мій маленький пішачку — від Форкія, від Хрісаора чи від моїх любих близнюків. Це станеться, і я буду там, щоб тебе поглинути. Тобі залишається тільки обрати... Помреш ти один чи забереш із собою інших. Здайся добровільно, приведи дівча. Можливо, я пощаджу це місце, що ти так любиш. Інакше...

Гея розплющила очі — зелені та чорні вируючі безодні. Богиня бачила все. Її терпіння було безмежним. Вона прокидалась повільно. Але коли прокинеться, сила її буде нездоланною.

Шкіру Персі защипало. Його руки оніміли. Він опустив очі й усвідомив, що розсипається на пил, наче переможені ним чудовиська.

— Насолоджуйся Тартаром, мій пішачку, — промуркотіла Гея.

Металевий брязкіт висмикнув Персі зі сну. Його очі різко розплющилися. Він збагнув, що чує, як опускаються корабельні шасі.

У двері постукали. ,Усередину просунулась Джейсонова голова. Синці на його обличчі зійшли. Блакитні очі блищали від збудження.

— Привіт, старий! — промовив він. — Ми знижуємось над Римом. Ти просто повинен це побачити.

Небо було яскраво-блакитним, наче у світі ніколи й не траплялося бурь. Сонце здіймалось над віддаленими пагорбами, тож усе знизу блищало та переливалось, наче Рим щойно відполірували.

Персі бачив великі міста раніше. Зрештою, він був родом з Нью-Йорка. Але від неймовірної безмежності Рима у нього буквально захопило подих. Місту наче було байдуже на географічні межі. Воно стелилось на пагорби і долини, перекидалось через Тибр безліччю мостів та простиралось далі й далі за обрій. Вулиці та алеї безладно звивалися крізь покривало дахів. Скляні офісні будівлі стояли поряд з археологічними розкопками. Кафедральний собор сусідував з рядком романських колон, що, у свою чергу, стояли біля сучасного футбольного стадіону. У деяких районах між брукованими вуличками купчились старі вілли з оздобленими стукко[19] стінами та червоними черепичними дахами, тож Персі почувався так, наче потрапив в античні часи. Куди б він не подивився, усюди були просторі п’яцци та забиті автівками вулиці. Парки пронизували місто чудернацьким поєднанням пальмових та оливкових дерев, сосон і ялівців, наче Рим не міг вирішити, до якої частини світу належить... Або, можливо, просто вірив, що весь світ належить йому.

Місто наче бачило сон Персі. Воно нібито знало про намір Геї зруйнувати всю людську цивілізацію і відповідало їй своєю багатотисячолітньою величчю: «Хочеш знищити це місто, Брудолика? Ну, спробуй!»

Інакше кажучи, воно було тренером Хеджем серед міст... тільки зростом трохи вищим.

— Ми сядемо в тому парку, — оголосив Лео, вказуючи на широкий зелений простір, уцяткований пальмовими деревами. — Сподівайтесь, що Туман зробить з нас величезного голуба, чи щось подібне.

Персі шкодував, що поряд немає Джейсонової сестри Талії. Вона завжди знаходила спосіб вплинути на Туман таким чином, щоб люди бачили те, що було потрібно їй. Персі таке ніколи не вдавалось. Тож йому залишалось тільки безперервно думати: «Не дивіться на мене!» і сподіватись, що римляни знизу не помітять велетенської бронзової триреми, що опускалась на місто в розпалі ранкової години пік.

Це начебто спрацювало. Авто не повертали з дороги, а римляни не тицяли в небо і не кричали: «Прибульці!». «Арго II» опустився на землю і втягнув усередину весла.

Шум дорожнього руху доносився зусібіч, але у парку панував спокій. Не було видно людей. Ліворуч похило тягнулась у напрямку гаїв галявина. Старенька вілла мостилась у тіні химерного вигляду сосон з тонкими та кривими стовбурами, що здіймались на тридцять-сорок футів, а потім розгортали свої пишні крони. Вони нагадали Персі дерева з «Книжок доктора Сьюса», які читала йому у дитинстві мама.

Праворуч звивалася навколо вершини пагорба довга цегляна стіна з бійницями для лучників — може, середньовічні мури, може, давньоримські. Персі не міг сказати напевне.

На півночі, приблизно за милю від парку здіймався над дахами Колізей, що виглядав точнісінько так, як на світлинах путівників. І тоді ноги Персі почали трястись — він дійсно тут. Колись йому здавалась чимсь надзвичайним подорож на Аляску, але це місце було серцем старої Римської імперії, ворожої території для грецького напівбога. У якомусь сенсі воно сформувало його життя не менше, ніж Нью-Йорк.

Джейсон вказав на підніжжя мурів, де сходи вели у якийсь тунель.

— Здається, я знаю, де ми, — промовив він. — Це Гробниця Сципіонів.

Персі насупив брови.

— Сціпіо... пегас Рейни?

— Ні, — втрутилась Аннабет. — Вони були членами шляхетного римського роду, і... овва, це місце неймовірне.

Джейсон кивнув.

Я вивчав мали Рима. Завжди хотів сюди потрапити, але...

Ніхто не став закінчувати речення. Подивившись на обличчя друзів, Персі збагнув, що вони так само приголомшені, як і він. Їм вдалось. Вони приземлились у Римі... у тому самому Римі.

Персі потрусив головою.

— Так. Аннабет... ти визначила, де знаходиться те місце з бронзової мали?

Її сірі очі стали темними, наче грозова хмара. Персі не потрібно було пояснювати, що це означає: «Пам’ятай, що я тобі сказала, приятелю. Тримай той сон при собі».

— Так, — промовила вона. — Воно на Тибрі. Гадаю, зможу його знайти, але треба...

— Взяти мене із собою, — закінчив Персі. — Так, ти маєш рацію.

Аннабет пронизала його поглядом.

— Це...

— Небезпечно, — додав він. — Ходити містом на самоті. Я піду з тобою до Тибру. Скористаємось тим листом, якщо зустрінемо Тіберіна. Можливо, він дасть нам пораду, або якось допоможе. А потім можеш іти одна.

Якусь мить вони напружено дивилися одне на одного, але Персі не здавався. Коли він почав зустрічатись із Аннабет, мама запевнила його, що порядний хлопець повинен проводжати дівчину до дверей. Якщо це була правда, то Персі тим паче мусив провести Аннабет до того місця, де почнеться її смертельно небезпечна самотня подорож.

— Гаразд, — пробурчала вона. — Хейзел, тепер, коли ми в Римі, гадаєш, зможеш визначити місце знаходження Ніко?

Хейзел закліпала очима, наче заціпеніла, дивлячись на Персі та Аннабет.

— Е... сподіваюсь, якщо достатньо наближусь. Слід походити містом. Френку, хочеш зі мною?

Френк аж засяяв.

— Залюбки.

— І, е-е... Лео, — додала Хейзел. — Було б непогано, якби ти теж пішов з нами. Рибо-кентаври сказали, що нам знадобиться твоя допомога з чимось технічним.

— Еге, — відповів Лео, — без питань.

Френкова усмішка стала схожою на Хрісаорову маску.

Коли йшлося про стосунки, Персі не хапав з неба зірок, але навіть він відчував напруження між цими трьома. З тієї самої миті, коли їх викинуло в Атлантичний океан, вони поводились якось інакше. Це було не схоже на звичайне змагання двох хлопців за дівчину. Здавалось, що в цій суперечці беруть участь усі троє. Вони поводились, наче герої детективного роману, які не могли вирішити, хто з них трьох убивця.

Пайпер оголила кинджал і поклала його на фальшборт.

— Ми з Джейсоном наглянемо за кораблем. Я подивлюсь, що покаже Катоптріс. Але, Хейзел, якщо ви знайдете якусь зачіпку щодо місця знаходження Ніко, не йдіть туди самі. Повертайтесь за нами. Для битви з велетнями потрібні всі наші сили.

Вона змовчала про дещо очевидне — що навіть усіх їхніх сил забракне, якщо на їхньому боці не буде бога. Персі вирішив також не згадувати про це.

— Слушна думка, — промовив він. — Зустрінемось усі тут о... котрій годині?

— Третій дня? — запропонував Джейсон. — Так у нас ще буде час на битву з велетнями та порятунок Ніко. Якщо щось піде не за планом, намагайтеся надіслати Іридо-повідомлення.

Усі кивнули на знак згоди, але Персі помітив, як дехто з них нишком поглядає на Аннабет. Щe одна річ, про яку ніхто не хотів говорити: в Аннабет буде інший розклад. Вона може повернутись о третій, або значно пізніше, або ніколи. Але буде на самоті, у пошуках Афіни Парфенос.

Тренер Хедж рохнув.

— Це дасть мені час поїсти кокоси... тобто видерти їх з каркасу. Персі, Аннабет... не подобається мені, що ви кудись ідете вдвох. Поводьтесь пристойно! Зрозуміли мене? Якщо почую, що ви щось утнули, сидітимете під домашнім арештом, поки Стікс не замерзне.

Погроза домашнім арештом здавалась такою безглуздою на фоні смертельної небезпеки попереду, що Персі не втримав усмішку.

— Незабаром повернемось, — пообіцяв хлопець. Він оглянув друзів і намагався позбутися відчуття, що вони востаннє стоять усі разом. — Нехай щастить усім вам!

Лео опустив сходні. Персі з Аннабет першими зійшли з корабля.