Знак Афіни

XXIII Лео

Лео заслуговував на ковпак дурника.

Якби він мислив тверезо, то змінив би систему виявлення з «Радар» на «Сонар» одразу після виходу з Чарльстонської гавані. От про що він забув. Він сконструював каркас таким чином, що той резонував щокілька секунд, відсилаючи хвилі крізь Туман та сповіщаючи Фестуса про будь-яких чудовиськ поблизу. Система працювала тільки в одному режимі: підводному або повітряному.

Лео був настільки збентежений через тих римлян, через бурю, а потім ще й через Хейзел, що зовсім про це забув. І тепер просто під ними пливло чудовисько.

Корабель накренився на правий борт. Хейзел вхопилась за такелаж. Хедж заволав:

— Вальдезе, яка кнопка підриває чудовиськ? Ставай за штурвал!

Лео піднявся по нахиленій палубі й вхопився за лівий поручень. Він почав вже дертися боком до штурвала, але потім побачив чудовисько і забув, як рухатись.

Істота була завдовжки як їхній корабель. У місячному сяйві вона походила на гібрид велетенської креветки та таргана: рожевий хітиновий панцир, плаский хвіст лангуста й сотні ніжок з обох боків. Лео, наче загіпнотизований, дивився, як вони звиваються, шкрябаючи каркас «Арго II».

Голова чудовиська показалась останньою — слизька рожева морда величезного сома з позбавленими життя очима, розчепіреною беззубою пащею і сонмищем щупальці в, що стирчали з кожної ніздрі. Таких вусів Лео, на щастя, ніколи не бачив.

Лео пригадав особливі п’ятничні вечері, що вони проводили з мамою в місцевому х’юстонському ресторані морепродуктів. Вони їли креветок та сомів. Тепер цей спогад викликав у нього нудоту.

— Агов, Вальдезе! — загорланив Хедж. — Ставай за штурвал, щоб я міг дістати свою битку!

— Битка не допоможе, — промовив Лео, але продовжив рухатись до штурвала.

Позаду показалась решта його друзів, які насилу видиралися сходами.

Персі заволав:

— Що відбу... Га! Креветкозила!

Френк кинувся до Хейзел. Вона чіплялась за такелаж, і, здавалось, досі не оговталась від подорожі в минуле, але показала жестом, що з нею все гаразд.

Чудовисько знову налетіло на корабель. Каркас затріщав. Аннабет, Пайпер і Джейсон викинуло на правий борт. Вони ледве не випали за нього у воду.

Лео дотягнувся до штурвала. Його руки заметались над контрольною панеллю. Фестус затріскотів і заклацав через інтерком, сповіщаючи про течі в трюмі, але корабель начебто не збирався тонути... принаймні поки що.

Лео переключив режим весел. Вони могли змінюватися на списи, чого мало вистачити, щоб відігнати чудовисько. На жаль, їх заклинило. Креветкозила, напевно, вибив їх з осей. До чудовиська вже було як шапкою докинути. Це означало, що Лео не зможе скористатися балістою, бо від цього загориться й «Арго II».

— Як він так непомітно наблизився? — крикнула Аннабет, підводячись за допомогою одного з бокових щитів.

— Не знаю! — гаркнув Хедж. Він подивився навколо в пошуках своєї битки, що скотилась на протилежний край шканців.

— Я йолоп! — лайнув себе Лео. — Йолоп, йолоп! Я забув про сонар!

Корабель ще сильніше накренився на правий борт. Чудовисько або намагалось його обійняти, або перекинути.

— Сонар? — випалив Хедж. — Панові сопілки, Вальдезе! Може, коли б ти не витріщався на очі Хейзел і не тримався з нею за руки так довго...

— Що? — вискнув Френк.

— Усе було не так! — заперечила Хейзел.

— Це несуттєво! — утрутилась Пайпер. — Джейсоне, можеш викликати блискавку?

Джейсон важко підвівся.

— Я... — він зміг тільки похитати головою. Виклик бурі забрав у нього забагато сил. «У такому стані бідолаха навіть іскру в свічці запалювання не запалить», — подумав Лео.

— Персі! — промовила Аннабет. — Ти можеш поговорити з ним? Ти знаєш, що воно таке?

Син морського бога похитав головою, вочевидь спантеличений.

— Може, його просто зацікавив корабель. Може...

Щупальці чудовиська з такою швидкістю хльоснули по палубі, що Лео не встиг навіть крикнути: «Обережно!»

Одне з них ляснуло Персі в груди. Хлопець З гуркотом полетів сходами вниз. Інше схопило Пайпер за ноги й потягнуло її до поручнів. Решта почала обвивати щогли, стискати арбалети та рвати такелаж.

— Начувайся, волосся з носу! — Хедж схопив свою битку й ринув у бій, але його удари відскакували від щупальців.

Джейсон оголив меч. Він спробував звільнити Пайпер, але досі був слабким. Золотий клинок легко розрізав щупальці, але на їх місці, значно швидше, ніж рубав Джейсон, виростали нові.

Аннабет дістала кинджал. Вона кинулась усередину сонмища щупальців, рубаючи та колючи, усе що траплялося на шляху. Френк витягнув лук і почав стріляти за борт у тіло чудовиська, спрямовуючи стріли в щілини панцира, але це тільки роздратувало чудовисько. Воно заревіло й струснуло корабель. Щогла заскрипіла так, наче ось-ось розламається.

Їм потрібно більше вогневої міці, але вони не можуть використати балісту. Необхідно зробити потужний вибух, який водночас не знищить корабель. Але як?

Очі Лео зупинились на ящику біля ніг Хейзел.

— Хейзел! — крикнув він. — Цей ящик! Відкрий його!

Дівчина розгубилась, але потім побачила коробку. На ярлику було написано: «УВАГА. НЕ ВІДКРИВАТИ».

— Відкрий його! — знову крикнув Лео. — Тренере, станьте за штурвал! Поверніть нас носом до чудовиська, або корабель перекинеться.

Хедж поскакав на своїх спритних козлиних копитах поміж щупальцями чудовиська, пристрасно розмахуючи биткою. Він дістався штурвала й почав кермувати сам.

— Сподіваюсь, маєш план! — прогорланив він.

— Маю. Поганий.

Лео помчався до щогли.

Чудовисько навалилось на «Арго II». Палуба накренилась під кутом у сорок п’ять градусів. Попри всі зусилля команди, щупальців ставало дедалі більше. Ці штуки, здавалось, були здатні розтягуватись на будь-яку довжину. Мине ще кілька хвилин — і вони повністю обплутають «Арго II». Персі досі не показувався з трюму. Решта команди з усіх сил відбивалась від носового волосся.

— Френку! — крикнув Лео, добігши до Хейзел. — Виграй нам трохи часу! Можеш перетворитись на акулу чи щось подібне?

Френк сердито зиркнув на нього. Тієї самої миті одне щупальце ляснуло здорованя й викинуло за борт.

Хейзел скрикнула. Вона щойно відкрила ящик і тепер ледве не впустила дві пляшки, що дістала звідти.

Лео спіймав їх. Скляні пляшечки з отруйно-зеленою рідиною всередині трохи нагрілися. Груди Лео ледве не розривалися від почуття провини: він щойно відволік Френка, і, можливо, через це хлопець загине. Але зараз не можна було про це думати — він мусить урятувати корабель.

— Нумо! — Лео передав одну пляшку Хейзел. Ми можемо вбити чудовисько... і врятувати Френка!

Він сподівався, що не бреше. Дістатись до лівобортних поручнів виявилось не легше, ніж видертися на гору, але врешті-решт їм це вдалось.

— Що це таке? — насилу вимовила Хейзел, стискаючи пляшку в руках.

— Грецький вогонь!

Її очі округлились.

— Ти божевільний? Якщо пляшки розіб'ються, ми спалимо весь корабель!

— У пащу! — промовив Лео. — Просто жбурни йому в...

Раптом Лео полетів на Хейзел. Усе навколо стало догори дриґом. Опинившись у повітрі, він усвідомив, що їх обох обвило щупальце. Руки Лео були вільними, але все, що він поки що міг, — це тримати пляшку з грецьким вогнем. Хейзел щосили намагалась звільнитись. Її руки були притиснуті до боків, а це означало, що будь-якої миті пляшка між ними могла луснути... Це зашкодило б їхньому здоров’ю.

Вони піднялись на десять, двадцять, тридцять футів над чудовиськом. Лео краєм ока побачив друзів, які програвали бій, волаючи та рубаючи волосся з носа. Тренер ледве утримував корабель на плаву. Море було темним, але Лео здалось, що він помітив у місячному світлі, як блиснув якийсь предмет біля чудовиська, — можливо, це був непритомний Френк Чжан.

— Лео, важко вимовила Хейзел. — Я не можу... мої руки...

— Хейзел. Ти мені довіряєш?

— Hi!

— Я теж, — зізнався Лео. — Коли ця штука впустить нас, затримай подих. Що б не сталося, намагайся кинути свою пляшку якомога далі від корабля.

— Чому... чому б йому нас відпускати?

Лео зосередив погляд на голові чудовиська. Це буде важкий постріл, але іншого вибору немає. Він здійняв ліву руку із затиснутою в ній пляшкою, а правою натиснув на щупальце і викликав у долоні вузькоспрямований, розпечений шквал вогню.

Це привернуло увагу чудовиська. Щупальце здригнулося, а на ділянці плоті, до якої доторкнувся Лео, з’явилися пухирі. Розкривши пащу, чудовисько заревіло від болю. Лео кинув грецький вогонь просто йому в глотку.

А потім усе в очах попливло. Лео відчув, як щупальце його відпускає. Вони впали. Він почув приглушений вибух і побачив зелений спалах світла всередині велетенського рожевого абажура (тобто тіла чудовиська). Вода вдарила його в обличчя, наче огорнута в наждачний папір цеглина. Він провалився в пітьму. Хлопець міцно стиснув губи, намагаючись не дихати, але вже відчував, як непритомніє.

Солона вода саднила очі, та Лео здалося, що він побачив угорі розпливчастий обрис корабля — темний овал, оточений вінцем зеленого полум’я. Сказати напевне, чи горів корабель, Лео не міг.

«Убитий велетенською креветкою, — гірко подумав він. — Хоч би «Арго II» вцілів. Хоч би з друзями все було гаразд».

В очах почало темніти. Легені запалали.

Тієї миті, коли Лео вже майже здався, над ним нависнуло обличчя — чоловік, дуже схожий на Хірона, їхнього тренера в Таборі Напівкровок. Він мав таке саме кучеряве волосся, таку саму кошлату бороду і такі самі розсудливі очі — щось середнє між бродячим хіпі та турботливим викладачем. Єдина відмінність полягала в кольорі шкіри колір лімської квасолі. Чоловік безмовно здійняв кинджал. На його обличчі проглядалися непохитність і докір, наче він говорив: «А тепер не рухайся, або я не зможу вбити тебе належним чином».

Лео знепритомнів.

Коли Лео отямився, то подумав, що знову потрапив у минуле примарою — він ширяв, наче його тіло не мало ваги. Очі повільно пристосовувалися до тьмяного світла, — Не минуло й півроку, — роздавався луною голос Френка, наче він говорив крізь кілька шарів пластикової обгортки.

Лео сів... хоча швидше сплив угору. Він перебував під водою, у печері розміром з гараж на дві автівки. Стелю вкривав фосфоресцентний мох, освітлюючи кімнату блакитно-зеленим сяйвом. Підлогу встилали морські їжаки — не найкращий килим для ніг, тож Лео був радий, що ширяє. Він не розумів, як йому вдається дихати під водою.

Френк ширяв неподалік, набувши пози для медитації. Зі своїми повними щоками та сердитим виразом обличчя він сильно нагадував Будду, який наче й досягнув просвітлення, але не дуже цьому радів.

— Де ми? — поцікавився Лео. — Де решта?

— Решта? — буркнув Френк. — Не знаю. З того, що мені відомо, тут тільки я, ти і Хейзел. Рибо-коне-хлопці забрали Хейзел близько години тому і залишили нас удвох.

Тон Френка ясно свідчив, що йому такий стан справ не до вподоби. Він начебто був неушкодженим, але більше не мав при собі ані лука, ані сагайдака. У приступі паніки Лео поплескав себе по талії — пояс для інструментів зник.

— Вони обшукали нас, — промовив Френк. — Забрали все, що можна використати як зброю.

— Хто? Хто ці рибо-коне?

— Рибо-коне-хлопці, — роз’яснив Френк, хоча це анітрохи нічого не прояснювало. — Вони, певно, схопили нас, коли ми впали в океан, і притягли... сюди.

Лео пригадав останнє, що бачив, перш ніж знепритомніти — бородате обличчя кольору лімської квасолі й кинджал.

— Чудовисько-креветка. «Арго II»... з кораблем усе гаразд?

— Не знаю, — похмуро промовив Френк. — Решта, можливо, в біді, поранені або... або навіть гірше. Але ти, здається, про свій корабель турбуєшся більше, ніж про друзів.

Лео наче знову обличчям об воду вдарили.

— Що в біса?

І тоді він усвідомив, чому Френк такий розлючений: подорож у минуле. Під час нападу чудовиська все відбувалося так швидко, що Лео ледве не забув. Тренер Хедж бовкнув те ідіотське зауваження щодо Лео і Хейзел — як вони трималися за руки і вдивлялись одне одному в очі. І ще той факт, що одразу після цього з вини Лео Френка викинуло за борт, безперечно, не поліпшував ситуації.

Несподівано Лео стало важко дивитися Френкові в очі.

— Слухай, старий... вибач, що втягнув нас у цю халепу. Я, безперечно, накоїв дурниць, — він глибоко вдихнув (відчуття виявилися на диво звичайними, враховуючи воду навколо). — Ми з Хейзел трималися за руки, але це не те, що ти подумав. Вона показувала мені свій спогад. Намагалась з’ясувати, як я пов’язаний із Семі.

Розлючений вираз обличчя Френка почав згасати, змінюючись на цікавість.

— Вона з’я... ви з’ясували?

— Так. Через Креветкозилу ми не мали нагоди це обговорити, але Семі був моїм прадідом.

Він розповів Френку, що вони побачили. Їхнє спільне з Хейзел відкриття і раніше ледве вкладалось у голові, але тепер, промовляючи все вголос, Лео стало навіть важче в нього повірити. Хейзел мала почуття до його бісабуельо — хлопця, який помер, коли Лео був ще немовлям. Він ніколи раніше над цим не замислювався, але, здається, старші члени родини називали його дідуся Семом-молодшим. Отже, Семом-старшим був Семі, його бісабуельо. У певний момент часу тія Калліда, сама Гера, говорила із Семі, утішала його та натякнула на майбутнє. Це означало, що богиня впливала на життя Лео ще до його появи на світ.

— Ох, старий, — промовив він, закінчивши розповідь. — Щось мені зле. Але присягаюся Стіксом — це саме те, що ми бачили.

Френкове обличчя походило на морду Креветкозили — широченні скляні очі та роззявлений рот.

— Хейзел... Хейзел подобався твій прадід? Тому ти їй подобаєшся?

— Френку, я розумію, що це дивно. Повір мені. Але мені не подобається Хейзел... Тобто не так, як тобі. Я не впадаю за твоєю дівчиною.

Френк насупив брови.

— Ні?

Лео сподівався, що не зашарівся. Чесно кажучи, він гадки не мав, що відчуває до Хейзел. Вона була неймовірною і миловидною, а Лео мав слабкість до неймовірних і миловидних дівчат. Але їхня спільна подорож у минуле дуже заплутала його думки.

До того ж, корабель опинився у біді.

«Припускаю, корабель тебе турбує більше, ніж друзі», — сказав тоді Френк.

Це ж не правда, еге ж? Тато Лео, Гефест, якось зізнався, що не дуже ладнає з органічними формами життя. І, відверто кажучи, Лео також завжди почувався зручніше з машинами, ніж з людьми. Проте він таки турбувався про друзів. Пайпер і Джейсон... Їх він знав довше, але інші так само були для нього важливими. Навіть Френк. Усі вони стали для нього родиною.

Біда в тому, що Лео так давно не мав родини, що зовсім забув, як це. Авжеж, минулої зими він став старшим вожатим будиночка Гефеста, але більшість часу будував корабель. Йому подобалися сусіди з будиночка. Він знав, як ладнати з ними. Але чи знав хлопець хоч когось із них по-справжньому?

Якщо в Лео і є родина, то це напівбоги на «Арго II»... і, можливо, тренер Хедж (у чому він ніколи б не зізнався на людях!).

«Ти назавжди залишишся стороннім», — попередив голос Немезиди, але Лео намагався не думати про це.

— Ну, то... — Він подивився навколо. — Нам потрібен план. Як ми дихаємо? Якщо ми на глибині океану, хіба нас не має розчавити водяний тиск?

Френк знизав плечима.

— Рибо-конячі чари, гадаю. Пам’ятаю, що зелений хлопець доторкнувся до мого чола вістрям кинджала. Після цього я зміг дихати.

Лео оглянув мушляні двері.

— Можеш їх вибити? Перетворитись на акулу чи щось таке?

Френк похмуро похитав головою.

— Моя сила не працює. Не знаю причини. Можливо, вони мене прокляли або я просто не можу зосередитись.

— Хейзел може опинитися в біді. Ми повинні звідси вибратись.

Лео підплив до дверей і пройшовся пальцями по мушлі. Він не відчув жодних замків чи чогось подібного. Або двері відчинялися тільки чарами, або була потрібна неабияка сила — ані те, ані інше не було його фахом.

— Я вже намагався, — промовив Френк. — Навіть якщо виберемось звідси, у нас немає зброї.

— Гм... — Лео здійняв руку. — А якщо...

Він зосередився. Над його пальцями затріпотіло полум’я. На коротку мить Лео пожвавішав — він не очікував, що це спрацює під водою. Але потім його план почав працювати аж занадто добре. Вогонь піднявся до його плечей, охопив усе тіло — за мить його цілком оповила тонка вогняна завіса. Він хотів вдихнути, але легені наповнилися жаром.

— Лео! — Френк замахав руками, наче падав з табурета. Замість того щоб кинутись Лео на допомогу, хлопець втиснувся в стіну і продовжив задкувати.

Лео змусив себе заспокоїтись. Він зрозумів, що відбувається. Сам вогонь не міг йому нашкодити, тож він наказав полум’ю згаснути й, полічивши до п’яти, глибоко вдихнув. У нього знову був кисень.

Френк припинив свої спроби втиснутися в стіну печери.

— З тобою... з тобою все добре?

— Так, — буркнув Лео. — Дякую за допомогу.

— В... вибач. — Френк здавався таким наляканим і присоромленим, що Лео важко було продовжувати на нього сердитися. — Я просто... що сталося?

— Хитрі чари, — відповів Лео. — Навколо нас тонкий шар кисню, як додаткова шкіра. Напевно зі здібністю самовідновлюватись. Так ми дихаємо і залишаємося сухими. Кисень забезпечив вогонь пальним... але я ледве не задихнувся від вогню.

— Мені дуже... — Френк важко глитнув. — Мені дуже не подобається цей твій виклик вогню.

Він знову почав зливатися зі стіною.

Лео не хотів сміятись, але не втримався.

— Старий, я не збираюсь на тебе нападати.

— Вогонь, — повторив Френк, наче одне це слово все пояснювало.

Лео пригадав слова Хейзел — вогонь змушував Френка нервуватись. Він уже бачив збентеженість на Френковому обличчі раніше, але не сприймав це серйозно. Френк здавався значно сильнішим і небезпечнішим за Лео.

Тільки тепер Лео спало на думку, що можливо Френк мав погані спогади, пов’язані з вогнем. У нього й самого мама загинула в машинному цеху під час пожежі, а Лео звинуватили в її смерті. Усе дитинство його називали виродком та палієм, бо завжди, коли він злився, речі навколо спалахували.

— Вибач, що засміявся, — промовив він, і це було щиро. — Моя мама загинула в пожежі. Я розумію страх вогню. З тобою, е-е... з тобою сталося щось схоже?

Френк вочевидь зважував, скільки може розповісти.

— Мій дім... бабусин дім. Він згорів. Але це не все... — Він утупив очі в морських їжаків на підлозі. — Аннабет сказала, що я можу довіряти команді. Навіть тобі.

— Га? Навіть мені? — (Цікаво, як вони дійшли до цього у своїй бесіді?) — Овва, висока похвала.

— Моя слабкість... — промовив Френк, так наче слова різали йому рота, — у мене є шматок дерева...

Мушляні двері відкотилися.

Лео озирнувся і зустрівся обличчям з Людиною-Лімською-Квасолею, який узагалі-το виявився зовсім не людиною. Тепер, коли Лео чітко його бачив, то був певен, що ніколи в житті не зустрічав істот химерніших (а це багато про що свідчило).

Вище пояса Лімська Квасоля був більш-менш людиною — худорлявий чувак, у якого на ремені висів кинджал, а на оголених грудях був закріплений пасок із морських мушель, схожий на патронташ. У нього була зелена шкіра, кошлата брунатна борода та довге волосся, стягнуте у хвіст хусткою з морських водоростей. З його голови, наче роги, стирчали клішні, що хаотично клацали та обертались.

Лео вирішив, що чолов’яга не дуже схожий на Хірона. Він більше походив на типа з маминих плакатів, що висіли в неї на роботі, — того мексиканського бандита Панчо Вілью, от тільки з мушлями та клішнями-рогами.

Нижче пояса все було складніше. Світло-блакитні передні ноги нагадували конячі, як у кентавра, але задня частина тіла коня перетворювалася на довгий риб’ячий хвіст приблизно в десять футів завдовжки з V-подібним плавцем веселкового забарвлення.

Тепер Лео зрозумів, що мав на увазі Френк, говорячи «рибо-коне-хлопці».

— Я — Бітос, — промовив зелений чоловік. — Я допитаю Френка Чжана.

Його голос був спокійним та непохитним, таким, що не терпів жодних заперечень.

— Навіщо ви нас ув’язнили? — наполегливо запитав Лео. — Де Хейзел?

Бітос звузив очі. Його вираз обличчя наче промовляв: «Це крихітне створіння щойно зі мною заговорило?»

— Ти, Лео Вальдез, підеш із моїм братом.

— Твоїм братом?

Лео усвідомив, що позаду Бітоса маячила ще одна постать, значно більша, її тінь була настільки широка, що вкривала весь вихід з печери.

— Так, — промовив Бітос із сухою посмішкою. — Намагайся не розлютити Афроса.