Знак Афіни

V Лео

Як би він хотів винайти машину часу! Тоді Лео повернувся би на дві години назад і запобіг страшним подіям. Або так, або можна ще винайти ляпасороздавач, щоб покарати себе (хоча це навряд чи буде болючішим за погляд Аннабет).

— Ще раз, — промовила вона. — Що саме сталося?

Лео втиснувся спиною в щоглу. Голова досі пульсувала від удару об палубу. Його прекрасний новенький корабель зруйнований: кормові арбалети згодяться лише на дрова, фок продірявлений, супутникові антени, що підтримували бортовий інтернет та телебачення, розлетілись на уламки, через що неймовірно лютував тренер Хедж. Бронзова голова дракона Фестуса кашляла димом, наче в неї в горлянці застряг жмут шерсті, а за скрипучими звуками з лівого борту було зрозуміло, що деякі весла вибило з осей чи навіть повністю розтрощило (тепер зрозуміло, чому корабель кренився і здригався під час польоту!). Двигун хрипів, наче паротяг-астматик.

Лео переборов бажання заплакати.

— Не знаю. Усе розпливчасте.

На нього дивилося забагато людей: Аннабет (Лео найменше хотілося її злити, бо вона його лякала), тренер Хедж, який світив своїми волохатими козлячими ногами в самій лише помаранчевій сорочці поло та з бейсбольною биткою в руках (обов’язково її всюди тягати за собою?), і новенький — Френк.

Лео не знав, що думати про Френка. Той нагадував борця сумо з ліги дошкільнят, хоча Лео вистачило здорового глузду не казати цього вголос. Спогади його ще туманилися, але Лео майже був переконаний, що бачив, як на корабель опустився дракон, який потім перетворився на Френка.

Аннабет схрестила руки.

— Тобто ти не пам’ятаєш?

— Я... — у Лео наче камінь у горлі застряг. — Я пам’ятаю! Але я ніби лише спостерігав за своїми діями... Я не міг їх контролювати!

Тренер Хедж постукав биткою по палубі. У своєму спортивному одязі та з кепкою на рогах він виглядав точнісінько як у «Школі дикунів», де рік пропрацював учителем фізкультури під прикриттям. Старий сатир так свердлив Лео очима, що хлопець на мить подумав, що зараз йому доведеться віджиматися.

— Слухай, малий, — промовив Хедж, — ну, підірвав ти дещо. Ну, напав на декількох римлян. Чудово! Красунчик! Але обов’язково було вирубати супутникові канали? Просто посеред бійки в клітці!

— Тренере, — промовила Аннабет, — а вам не потрібно переконатися, що нічого більше не горить?

— Я вже зробив це.

— Переконайтеся ще раз.

Бурчачи собі під ніс, сатир пошкандибав геть. Навіть йому дістало розуму коритись Аннабет.

Дівчина нахилилась перед Лео і поглянула на нього своїми сірими, наче сталь, очима. Її світле волосся вільно спадало на плечі, але Лео це не здавалось привабливим. Він гадки не мав, звідки взявся той стереотип про дурнуватих смішливих білявок. Але з минулої зими у Гранд-Каньйоні, коли Аннабет підійшла до нього з виразом обличчя «віддай мені Персі, або я тебе вб’ю», Лео вважав білявок значно розумнішими та небезпечнішими створіннями, ніж про них говорять.

— Лео, — спокійно промовила вона, — це якось улаштував Октавіан? Він це скоїв...

— Ні. — Лео міг би збрехати чи звинуватити тупого римлянина, але він не хотів погіршувати і без того кепське становище. — Той хлопець придурок, але він не стріляв у табір. Це зробив я.

Новенький, Френк, насупив брови.

— Навмисно?

— Ні! — Лео заплющив очі. — Ну, так... тобто я не хотів. Але водночас я відчував, що хочу. Щось змушувало мене це робити. Цей холод всередині...

— Холод? — голос Аннабет змінився. Він був майже... наляканим.

— Так. А що?

З трюму пролунав голос Персі:

— Аннабет, ти нам потрібна.

«О, боги, — подумав Лео. — Нехай тільки з Джейсоном усе буде добре».

Тільки-но Пайпер отямилася, вона відвела Джейсона вниз. У нього на чолі утворилася жахлива рана. Лео знав Джейсона довше, ніж будь-кого з Табору Напівкровок. Вони були кращими друзями. І якщо Джейсон не виживе...

— З ним усе буде гаразд. — Вираз обличчя Аннабет пом’якшав. — Френку, я на хвилинку. Просто... наглянь за Лео. Будь ласка!

Френк кивнув.

До цієї миті Лео вважав, що почуватися гірше вже немає куди, але тепер це сталося: Аннабет довіряла римському напівбогові, з яким знайома кілька годин, більше, ніж йому.

Коли вона пішла, Лео і Френк витріщились одне на одного. Одягнений у тогу, сіру худі та джинси, тримаючи за спиною лук і сагайдак, які він узяв у корабельному арсеналі, здоровань виглядав вельми ексцентрично. Лео пригадав, як зустрів мисливиць Артеміди — групу гарненьких, гнучких дівчат у сріблястих костюмах, озброєних луками. Він уявив, як Френк весело крокує поміж них. Думка настільки розсмішила Лео, що йому навіть трохи покращало.

— То, — промовив Френк. — Тебе звуть не Семі?

Лео нахмурився.

— Чому мали б звати «Семі»?

— То так, — швидко відповів Френк. — Просто... пусте. Щодо нападу на табір... це міг улаштувати Октавіан, за допомогою якогось чаклунства чи ще чогось такого. Він не хотів, аби римляни потоваришували з вами.

Лео хотілось у це вірити. Він був удячний цьому хлопцеві за те, що він не ненавидів його. Але Октавіан не був до цього причетний. Підійшов до балісти і почав стріляти саме Лео. Частково він розумів, що це неправильно. У його голові навіть постало запитання: «Що я, у біса, кою?» Але він продовжував свою справу.

Можливо, він з’їхав з глузду? Можливо, стрес від місяців роботи над «Арго II» на нього вплинув?

Але зараз Лео не міг про це думати. Йому конче необхідно зробити щось — зайняти чимось руки.

— Слухай, — промовив він. — Мені слід поговорити з Фестусом і отримати звіт про ушкодження. Ти не проти якщо?..

Френк допоміг йому підвестися.

— Хто такий Фестус?

— Мій друг, — відповів Лео. — І його теж не Семі звуть, якщо, це тебе цікавить. Ходімо! Я вас познайомлю.

На щастя, бронзовий дракон залишився неушкоджений, якщо не враховувати події минулої зими, коли він позбувся всього, окрім голови... Але це Лео не брав до уваги.

Коли хлопці дісталися носа корабля, фігура повернулась на сто вісімдесят градусів, щоб подивитись на них. Френк скрикнув і позадкував.

— Воно живе!

Якби Лео не почувався так погано, він би розреготався.

— Еге, Френку, це Фестус! Колись він був цілим бронзовим драконом, але сталася одна халепа.

— Часто у вас стаються халепи, — помітив Френк.

— Ну, не всі здатні перетворюватися на драконів, тож доводиться сторювати власних. — Лео насупив брови. — Я повернув його до життя як носову фігуру. Тепер він, так би мовити, головний інтерфейс корабля. Як наші справи, Фестусе?

Фестус фиркнув димом і видав кілька скрипів та писків. За останні кілька місяців Лео навчився розуміти мову машин. Інші напівбоги розуміли грецьку та латину, а Лео — мову скрипів і писків.

— Дідько, — промовив Лео. — Могло б бути Й гірше, але каркас критично пошкоджений у кількох місцях. Весла лівого борту необхідно полагодити, щоб знову можна було летіти на повній швидкості. Нам знадобляться ремонтні матеріали: небесна бронза, дьоготь, вапно...

— Що «но»?

— Чуваче, вапно. Оксид кальцію. Додають у цемент і купу різних... а, не зважай! Суть у тому, що мій корабель далеко не полетить, якщо ми його не полагодимо.

Фестус видав ще один скриплячий звук, який Лео відразу не розпізнав. Звучало як «ей-зл».

— А... Хейзел, — розшифрував він. — Дівчина з кучерявим волоссям, так?

Френк схвильовано глитнув.

— З нею все гаразд?

— Так, гаразд. Фестус запевняє, що бачить знизу її коня. Він скаче за нами.

— Тоді нам час приземлитись.

Лео придивився до нього.

— Вона твоя дівчина?

Френк закусив губу.

— Так.

— Ти начебто не впевнений.

— Так. Безсумнівно так. Я впевнений.

Лео здійняв руки.

— Добре-добре. Проблема в тому, що ми здатні приземлитись тільки раз. З таким станом каркасу та весел ми не піднімемось знову, поки все не полагодимо. Тож варто запевнитись, що на місці посадки матимемо всі необхідні матеріали.

Френк почухав потилицю.

— А де ти дістанеш небесну бронзу? Не в будівельному ж супермаркеті!

— Фестусе, запусти пошук!

— Він уміє шукати чарівну бронзу? — вражено запитав Френк. — А є щось, чого він не вміє?

«Бачив би ти його, коли він мав тіло», — подумав Лео. Але промовчав. Спогади про те, яким був Фестус раніше, були занадто болючими.

Стоячи на, носі корабля, Лео подивився вниз. Там розкинулася каліфорнійська Центральна долина. Лео не сподівався знайти все потрібне в одному місці, але спробувати варто було. До того ж він прагнув якомога далі забратися від Нового Рима. «Арго II» міг на високій швидкості долати величезні відстані завдяки чарівному двигуну, але Лео здогадувався, що і римляни мають свої магічні способи пересування.

Позаду нього заскрипіли сходи. Це йшли Персі та Аннабет. Обличчя обох були похмурими.

Серце Лео занило.

— Джейсон?

— Відпочиває, — відповіла Аннабет. — Пайпер залишилася з ним. Усе має бути добре.

Персі суворо поглянув на нього.

— Аннабет сказала, що це ти вистрелив з балісти?

— Чуваче, я... я не знаю, як це сталось. Мені шкода...

— Шкода?! — гаркнув Персі.

Аннабет поклала руку на груди своєму хлопцеві.

— Ми розберемось із цим пізніше. Зараз нам потрібно зібратись і розробити план. Що з кораблем?

Ноги Лео затремтіли. Від одного погляду Персі він почувався так само, як від Джейсонового виклику блискавки. Шкіру защипало, і кожний рецептор у тілі заволав: «Лягай!».

Лео розповів Аннабет про ушкодження і про матеріали, що їм потрібні. Принаймні, коли йшлося про щось, що можна полагодити, йому ставало легше на душі.

Лео саме скаржився на брак небесної бронзи, коли Фестус почав пищати і скрипіти.

— Чудово, — з полегшенням зітхнув Лео.

— Що чудово? — поцікавилася Аннабет. — Я б не відмовилась зараз хоч від чогось чудового.

Лео вдавано усміхнувся.

— Знайшлося все потрібне в одному місці. Френку, чом би тобі не перетворитися на птаха чи щось таке? Злітай униз і скажи своїй дівчині, щоб чекала нас на Великому Солоному озері в Юті.

Посадка біля озера була не найкращою. З пошкодженими веслами та розірваним фоком Лео ледь міг контролювати зниження. Решта команди спустилася в каюти та пристебнулась ременями — усі, окрім тренера Хеджа, який наполіг на тому, що зможе втриматися за передні поручні, і зараз волав на всю горлянку:

— ТАК! Хто на мене? Озеро, ти?!

Лео сам стояв на кормі за штурвалом і щосили намагався правильно скерувати корабель.

Фестус застережливо скрипів і дзижчав через зв'язкову систему.

— Знаю, знаю, — процідив Лео крізь зуби.

У нього бракувало часу на те, щоб розглядати ландшафт. На південному сході, біля підніжжя гірської гряди, гніздилося місто — у вечірніх тінях воно здавалося синім і пурпурним. На південь простягалась пустинна рівнина. А просто під ними, наче алюмінієва фольга, блищало Велике Солоне озеро, узбережжя якого було вкрите солончаковими луками, що нагадали Лео світлини супутника з Марсу.

— Тримайтесь, тренере! — крикнув він. — Буде боляче.

— Я народжений для болю!

ВУ-У-УМ! Вал солоної води накрив ніс корабля, а заразом і тренера Хеджа. «Арго II» загрозливо накренився, а потім вирівнявся і затрясся на поверхні озера. Механізми загули. Повітряні лопоті, не спиняючи рух, перейшли на гребні гвинти.

Три ряди автоматизованих весел занурились у воду і почали трести вперед.

— Молодець, Фестусе, — промовив Лео. — Достав нас на південний берег.

— Так! — Тренер Хедж здійняв кулаки в небо. Мокрий від рогів то копит, він посміхався, наче шалений козел. — Зроби це ще раз!

— Е-е... можливо, пізніше, — відповів Лео. — Залишайтеся на палубі, гаразд? Вартуйте про всяк випадок... ну, якщо озеро вирішить на нас напасти чи ще щось таке трапиться.

— Гаразд, — пообіцяв Хедж.

Лео вдарив у дзвін, оповіщаючи, що небезпека минула, і пішов до сходів. Але раптом корабель затрясся і почулося гучне цокання копит. На палубі з явився коричневий жеребець з Хейзел Левек на спині.

— Як? — запитання застрягло в Лео в горлянці. Ми посеред озера! Воно що, літає?

Кінь розлючено заіржав.

— Аріон не літає, — відповіла Хейзел. — Але він здатний скакати по будь-чому. Вода, вертикальні поверхні, невеликі гори — усе це йому під силу.

— О-о-о.

Хейзел на нього поглядала так само, як і під час бенкету на форумі, — наче намагалася відшукати щось у його обличчі. Лео кортіло запитати, чи не зустрічались вони раніше, але він був певен, що ні. Він би запам’ятав вродливу дівчину, яка приділяла йому стільки уваги. Таке траплялося нечасто.

«Вона — дівчина Френка», — нагадав він собі.

Френк досі перебував унизу, і Лео жадав, щоб здоровань якнайшвидше піднявся до них. Через погляд Хейзел він ніяковів і соромився.

До них підкрався тренер Хедж зі своєю бейсбольною биткою і почав з підозрою свердлити очима коня.

— Вальдезе, це вважати за вторгнення?

— Ні! — випалив Лео. — Е-е, Хейзел, ходімо зі мною. Я збудував у трюмі стайню, тому, якщо Аріон хоче...

— Він вільний дух. — Хейзел зісковзнула із сідла. — Він погуляє біля озера, поки я його не покличу. Але я хочу оглянути корабель. Показуй!

«Арго II» був сконструйований за зразком античної триреми, тільки вдвічі більшої. На першій палубі був розташований центральний коридор, обабіч якого розміщувалися каюти команди. На звичайній триремі більшість простору займали три ряди лав для кількох сотень спітнілих хлопців, які гребли без відпочинку. Весла Лео були автоматизованими і складалися за потреби, тож займали всередині корпусу дуже мало місця. Живлення постачалось на корабель з машинного відділення, що знаходилось на нижній палубі. Там же розташувалися медпункт, сховище і стайні.

Лео спустився в кают-компанію. Він збудував на кораблі вісім кают — сім для напівбогів з пророцтва й одну для тренера Хеджа. (Ви тільки-но уявіть: Хірон уважає його відповідальним дорослим, який за ними наглядатиме!) У кормі розташовувалася велика обідня зала, вона ж — кімната для відпочинку. Саме туди Лео і прямував.

Дорогою вони пройшли повз Джейсонову каюту. Двері були відчинені. Джейсон лежав з мішечком льоду на чолі та похрапував, а поряд сиділа Пайпер, тримаючи його за руку.

Пайпер глянула на Лео і приклала палець до губ, просячи його не шуміти, але, навдивовижу, вона зовсім не здавалась розлюченою. Лео намагався приборкати своє почуття провини. Вони пішли далі. Інші члени команди — Персі, Аннабет і Френк — з пригніченими обличчями сиділи навколо столу в обідній залі.

Лео з усіх сил намагався облаштувати цю кімнату, адже здогадувався, що вони проводитимуть тут багато часу. Буфет був уставлений чарівними чашками та тарілками з Табору Напівкровок, здатними наповнюватися будь-якою їжею і напоями за бажанням. Також там знаходився чарівний переносний холодильник з напоями у бляшанках — ідеальна річ для пікніків на морському узбережжі. Крісла були обладнані відкидними спинками з масажерами, навушниками та підставками для мечей і напоїв — усім необхідним для повсякденного відпочинку напівбога. У кімнаті були відсутні вікна, але стіни зачарували таким чином, що вони показували в реальному часі Табір Напівкровок, зокрема пляж, ліс, суничні поляни. Щоправда, тепер Лео хотів дізнатися, чи не викликає це у друзів тугу за домівкою більше, ніж робить їх щасливими.

Персі жадібно дивився на вкритий вечірньою загравою Пагорб Напівкровок, де у гілках високої сосни блищало Золоте Руно.

— Ми приземлились, — промовив він. — Що тепер? Френк смикнув тятиву свого лука.

— Розібратися з пророцтвом? Тобто... Елла ж промовила пророцтво, так? З Сивілиних книг?

— Яких книг? — поцікавився Лео.

Френк розповів, що їхня гарпія неймовірно вправна у запам’ятовуванні книжок. Колись давно вона прочитала колекцію стародавніх пророцтв, знищених приблизно за часів падіння Риму.

— Тому ти не розповів про це римлянам, — припустив Лео. — Ти не хотів, щоб вона їм дісталась.

Персі продовжував дивитися на зображення Пагорбу Напівкровок.

— Елла вразлива. Вона перебувала в полоні, коли ми її знайшли. І я просто не хотів... — Він стиснув кулак. — Зараз це не має значення. Я надіслав Тайсону повідомлення через Іриду, попросив його доставити Еллу в Табір Напівкровок. Там вони в безпеці.

Лео сумнівався, що хоч хтось із них може бути в безпеці після того, як вони розгромили табір розлючених римлян (і це на додаток до проблем із Геєю та велетнями!). Але він промовчав.

Аннабет зімкнула пальці.

— Я подбаю про пророцтво... але зараз у нас є невідкладніші проблеми. Необхідно полагодити цей корабель. Лео, що нам потрібно?

— Найлегше — це дьоготь. — Лео був радий змінити тему. — Його можна дістати в місті, у якомусь будівельному магазині. Залишаються небесна бронза та вапно. Як запевняє Фестус, їх можна знайти на острові посеред озера, на захід звідси.

— Нам слід поспішати, — промовила Хейзел. — Наскільки я знаю Октавіана, він уже шукає нас за допомогою ауспіцій. Римляни виряджають за нами війська. Це справа честі.

Лео відчув, що всі дивляться на нього.

— Народе... я не знаю, що сталось. Чесно, я...

Аннабет здійняла руку.

— Ми про це вже говорили. Ми згодні, що це не міг бути ти, Лео. Цей озноб, про який ти згадував... я теж його відчувала. Це мають бути якісь чари — або Октавіана, або Геї, або одного з її посіпак. Але поки ми не з’ясуємо, що сталось...

Френк рохнув.

— Як можна бути впевненими, що цього не станеться знову?

Пальці Лео пекли так, наче ось-ось спалахнуть. Однією з його сил, як сина Гефеста, була здатність викликати полум’я, але він мав постійно бути обережним, щоб не зробити цього випадково, особливо на кораблі, де містилися вибухівка та легкозаймисті припаси.

— Тепер зі мною все гаразд, — запевнив він, хоча сумнівався. — Можливо, нам усім не слід залишатися на самоті. Ніхто нікуди не ходитиме поодинці. Можна залишити Пайпер та тренера Хеджа на борту разом із Джейсоном. Одну команду відрядити в місто за дьогтем. Інша може піти за бронзою та вапном.

— Розділитись? — утрутився Персі. — Сумніваюся, що це слушна думка.

— Так буде швидше, — заперечила Хейзел. — До того ж, пошукові загони не без причини, зазвичай, обмежені до трьох напівбогів, так?

Аннабет здійняла брови, наче обмірковуючи слова Хейзел.

— Ти маєш рацію. З тієї самої причини нам був потрібен «Арго II»... поза табором сім напівбогів в одному місці привертатимуть забагато уваги чудовиськ. Корабель сконструйований так, щоб приховувати нас та захищати. Ми в безпеці тут, на борту, але якщо вирушимо у вилазку, то нам слід пересуватись групами кількістю не більше трьох осіб. Немає сенсу зайвий раз привертати до себе увагу Геїних посіпак.

Персі досі не здавався переконаним, але, узявши, Аннабет за руку, промовив:

— Якщо ми не розділятимемось, я згоден.

Хейзел усміхнулась.

— О, це легко! Френку, ти круто зміг перетворитись на дракона! Можеш повторити це й доправити Аннабет і Персі в місто за дьогтем?

Френк намагався заперечити.

— Я... мабуть. А ти?

— Я поїду верхи на Аріоні з Се... з Лео. — Вона завертіла рукоятку свого меча, від чого Лео занервував. Вона була непосидючою навіть більш за нього. — Ми дістанемо бронзу та вапно. Зустрінемось усі тут, як почне сутеніти.

Френк нахмурився. Вочевидь, йому не сподобалось те, що Лео піде з його дівчиною. Незрозуміло чому, побачивши реакцію Френка, Лео, навпаки, захотілося піти з Хейзел. Він прагнув довести, що вартий довіри та не збирається більше стріляти з жодних баліст.

— Лео, — промовила Аннабет, — якщо ми дістанемо матеріали, скільки часу ремонтуватимемо корабель?

— Якщо пощастить, то лише кілька годин.

— Добре, — вирішила дівчина. — Повертайтесь якомога швидше, але будьте обережними. Хай всім щастить! Хоч це й не означає, що так буде.