Знак Афіни

XXIV Лео

Афрос походив на свого брата, але мав блакитні очі та був набагато більшим. У нього були прес і руки, як в Арнольда в ролі Термінатора, та квадратна бича голова. На його спині висів величезний меч, не менший, ніж у Конана-варвара. Навіть його волосся займало купу простору: масивна куля темно-синіх кучерів, настільки густих, що його клішні-роги тонули в них, безуспішно намагаючись випливти на поверхню.

— Тебе тому назвали Афросом? — поцікавився Лео, поки вони парили по тунелю з печери. — Через зачіску афро?

Афрос насупив брови.

— Що ти маєш на увазі?

— Нічого, — швидко відповів Лео. Принаймні він тепер не сплутає одного рибо-чувака з іншим. — То хто ви такі?

— Іхтіокентаври, — промовив Афрос, наче давно втомився відповідати на це запитання.

— Е-е, «ах ти» що?

— Рибо-кентаври. Ми єдинокровні брати Хірона.

— О, він мій друг!

Афрос зіщулив очі.

— Та, хто кличе себе Хейзел, сказала те саме, але ми з’ясуємо, чи це правда. Ходімо.

Лео не подобалось, як прозвучало це «з’ясуємо». На думку спадали диби для катування та розпечені кочерги.

Він пішов за рибо-кентавром крізь зарості водоростей. Лео міг би кинутись убік і легко сховатися серед рослин, але не намагався. Афрос, без сумнівів, пересувався у воді значно швидше за нього, до того ж міг зняти чари, що давали змогу Лео рухатись і дихати. Байдуже, усередині чи назовні печери, — Лео однаково перебував у полоні.

А ще він гадки не мав, де саме знаходиться.

Вони пропливли поміж рядами бурих водоростей заввишки як багатоповерхівки. Жовто-зелені рослини невагомо коливалися, наче стовпчики повітряних кульок із гелієм. Високо вгорі Лео побачив білу пляму, що, вочевидь, була сонцем.

Це означало, що вони тут провели всю ніч. Чи все гаразд з «Арго II»? Корабель відплив без них чи друзі досі їх розшукують?

Лео навіть не міг сказати, на якій вони глибині. Тут є рослини... тож не дуже глибоко, так? І все ж він розумів, що не зможе випливти на поверхню. Він чув про людей, які піднімалися з води занадто швидко. Через це в їхній крові виділялися бульбашки азоту. Лео не хотілося, щоб його кров стала газованою.

Вони пропливли десь півмилі. Лео кортіло запитати, куди Афрос його веде, але великий меч на спині кентавра позбавляв бажання починати розмову.

Зрештою ліс водоростей розійшовся. Лео охнув. Вони стояли (дрейфували, яка різниця!) на вершині високого підводного пагорба. Знизу, на морському дні, розкинулося ціле місто античних будівель.

Дахи були криті перламутром. Сади пишніли коралами та актиніями. На полях водоростей паслися гіпокампи. Гурт циклопів встановлював купол на новий храм, користуючись синім китом, як автокраном. А на вулицях, на внутрішніх подвір’ях, на арені розгулювали тритони та русалки. Безліч найсправжнісіньких рибо-людей розважалися, практикувались у боях на мечах і тризубцях та просто пливли кудись у справах.

Лео бачив багато чого неймовірного, але завжди вважав підводних людей дурнуватою вигадкою, на кшталт смурфів чи мапетів.

Хоча в цих підводних людях не було нічого дурнуватого чи милого. Навіть на відстані вони здавалися лютими й зовсім не дружелюбними. Їхні очі палали жовтим світлом, зуби були наче в акул, а пружна шкіра різнилася кольорами від коралово-червоного до чорнильно-чорного.

— Це навчальний табір, — здогадався Лео. Він з повагою поглянув на Афроса. — Ви навчаєте героїв, як Хірон?

Афрос кивнув з проблиском гордості в очах.

— Ми навчали всіх відомих водяних героїв! Назви будь-кого. Ми його чи її навчали!

— О, зрозуміло,— промовив Лео.— Наприклад... е, Русалоньку?

Афрос насупив брови.

— Кого? Ні! Наприклад, Тритона, Главка, Вайсмюллера і Біла!

— О, — Лео гадки не мав, хто всі ці люди. — Ви навчали Біла? Вражаюче.

— Атож! — Афрос стукнув себе у груди. — Я особисто навчав Біла. Великий тритон.

— Ви навчаєте битись, я так розумію?

Афрос роздратовано скинув руки вгору.

— Чому всі так вирішують?

Лео глянув на величезний меч на спині рибо-хлопця.

— Ну, не знаю.

— Я вчу музики та поезії! — промовив Афрос. — Самостійності! Хатнього господарства! Це дуже важливо для героїв.

— Безсумнівно. — Лео намагався зберігати спокійний вираз обличчя. — Шиття? Випікання печива?

— Так. Радий, що ти мене розумієш. Потім, можливо, якщо не доведеться тебе вбити, я поділюсь із тобою рецептом своїх шоколадних тістечок. — Афрос презирливо вказав собі за спину. — Мій брат Бітос навчає битися.

Лео не певен був, чи відчуває полегшення чи обурення. Френка допитував бойовий інструктор, а його — вчитель з хатнього господарства.

— Еге, зрозуміло. Цей табір... як ви його називаєте? Табір Напіврибок?

Афрос насупив брови.

— Сподіваюсь, це був жарт. Це Табір ............. — Він видав серію свистячих та шиплячих звуків.

— От воно як, — промовив Лео. — Знаєте, я залюбки скуштував би оцих ваших тістечок! То що потрібно робити, щоб мене не вбили?

— Розповісти свою історію, — відповів Афрос.

Лео завагався, але ненадовго. Щось йому підказувало, що слід розповісти правду. Він почав від самого початку — як Гера була його нянькою і поклала його у вогонь; як мати померла через Гею, яка побачила в Лео майбутнього ворога. Він розповів, як усе дитинство змінював притулки, поки його з Пайпер та Джейсоном не забрали до Табору Напівкровок, а потім про Пророцтво Сімох, будування «Арго II» і подорож до Греції, де вони мали б перемогти велетнів, перш ніж пробудиться Гея.

Поки він говорив, Афрос дістав кілька моторошних металевих кілків з-за пояса. Лео стало страшно, що він бовкнув щось зайве, але Афрос витягнув пряжу водоростей з мішечка й почав в’язати.

— Продовжуй, — мовив він. — Не зупиняйся.

Поки Лео розповідав про ейдолонів, проблеми з римлянами, усі неприємності, з якими зіткнувся «Арго II» під час перетину Штатів та посадки в Чарльстоні, Афрос устиг повністю зв’язати дитячий чепчик.

Лео чекав, поки рибо-кентавр сховає своє приладдя. Афросові клешні-роги так само намагалися виплутатися з його густого волосся. Лео насилу стримувався від того, щоб кинутися їм на допомогу.

— Дуже добре, — промовив Афрос. — Я тобі вірю.

— Так просто?

— Я легко помічаю брехню. А від тебе я почув тільки правду. До того ж твоя історія збігається з тим, що розповіла нам Хейзел Левек.

— З нею?..

— Авжеж. З нею все добре. — Він приклав пальці до рота і свиснув — звук під водою був дуже дивний, схожий на крик дельфіна. — Мої люди незабаром її приведуть. Ви повинні нас зрозуміти... Наше місце розташування — велика таємниця. Ти і твої друзі показалися на воєнному кораблі. Вас переслідували морські чудовиська Кето. Ми не знали, на чиєму ви боці.

— З кораблем усе гаразд?

— Пошкоджений, але не критично. Сколопендра відступила після того, як ти підпалив їй пащу. Чудова робота.

— Дякую. Сколопендра? Уперше чую.

— Можеш вважати себе щасливчиком. Огидні створіння. Кето напевно дуже вас ненавидить. Хай там як, ми звільнили тебе та двох інших зі щупальців чудовиська, коли воно почало відступати на дно. Ваші друзі залишалися на поверхні, шукали вас, але ми затьмарили їхній зір. Ми мусили запевнитись, що ви не становите загрози. Інакше довелося б вжити заходів.

Лео важко глитнув. Чогось він сумнівався, що «вжити заходів» означає випекти додаткову порцію тістечок. І якщо ці хлопці настільки могутні, що здатні приховати цілий табір від Персі з усіма його посейдонськими водними силами, то сваритися з ними безперечно не варто.

— Отже, ми можемо піти?

— Незабаром, — пообіцяв Афрос. — Мені потрібно поговорити з Бітосом. Коли він закінчить бесіду з твоїм другом Генком...

— Френком.

— Френком. Коли вони закінчать, ми відрядимо вас назад на корабель. І у нас, можливо, є для вас деякі застереження.

— Застереження?

— А! — Афрос кудись вказав.

Із хащ водоростей з’явилась Хейзел у товаристві двох лютих на вигляд русалок, які блищали своїми іклами та шипіли. Лео подумав було, що Хейзел загрожує небезпека. Але потім побачив, що вона безтурботно всміхається та розмовляє із супутницями. Він зрозумів, що це русалки так сміялися.

— Лео! — Хейзел попливла, до нього. — Хіба це місце не чарівне?

Їх залишили самих на хребті. Напевно, Афрос дійсно їм довіряв. Поки кентавр та русалки ходили за Френком, Лео і Хейзел ширяли над пагорбом та милувалися підводним табором.

Хейзел розповіла йому, як швидко зблизилась із русалками, як Афрос і Бітос були вражені її історією — вони ніколи раніше не зустрічали дитину Плутона. А ще вони чули багато легенд про коня Аріона і були приголомшені тим, що Хейзел з ним потоваришувала.

Хейзел пообіцяла, що завітає до них знову разом з Аріоном. Русалки написали водостійкими чорнилами свої телефонні номери на її руці, щоб вона могла підтримувати з ними зв’язок. Лео навіть не намагався дізнатися, звідки в русалок посеред Атлантичного океану покриття.

Поки Хейзел говорила, її волосся витало хмарою навколо обличчя — як бура земля та золотий пил у ковші рудокопа. Вона здавалась такою впевненою і такою вродливою — зовсім не схожою на ту сором’язливу, боязку дівчинку на шкільному подвір’ї в Новому Орлеані, біля ніг якої лежав брезентовий пакет з розчавленим обідом.

— Ми не встигли поговорити, — промовив Лео. Він не був певен, чи готовий до цієї розмови, але розумів, що, можливо, іншої нагоди не матиме. — Ну, про Семі.

Її усмішка згасла.

— Знаю... мені просто потрібен час, щоб це усвідомити. Так важко повірити в те, що ти і він...

Їй не обов’язково було закінчувати речення. Лео чудово розумів, наскільки це важко.

— Не певна, що зможу пояснити Френку те, як ми з тобою тримались за руки, — додала вона.

Вона відвела погляд. Знизу в долині радісно загомоніли циклопи — вони закінчили обладнувати дах храму.

— Я говорив із ним, — промовив Лео. — Сказав, що я не намагався... ну, розумієш. Стати між вами.

— Гаразд.

В її голосі почулося розчарування? Лео не знав напевне, та й сумнівався, що хоче це знати.

— Френк, е-е, дуже, ну, перелякався, коли я викликав вогонь.

Лео розповів їй про події у печері.

Хейзел здавалась ошелешеною.

— О. Так, подібне його лякає.

Її рука потягнулась до куртки, наче вона хотіла перевірити щось у внутрішній кишені. Хейзел ніколи не знімала цієї куртки, чи це було щось на кшталт теплої сорочки, навіть у спеку. Раніше Лео вважав, що справа в сором’язливості або в тому, що так зручніше їздити верхи. Але тепер він почав сумніватись.

Його мозок переключився на найвищу передачу. Він пригадав, як Френк говорив про якусь свою слабкість... шматок дерева. Чому здоровань так боїться вогню? Чому Хейзел так співчуває його переживанням? Лео пригадав розповіді, що чув у Таборі Напівкровок. З очевидних причин він приділяв увагу легендам про вогонь. Тепер він пригадав одну з них, яку не пригадував багато місяців.

— Є одна давня легенда про героя, — промовив він. — Його життя було пов’язано з паличкою в каміні. Коли цей шматок дерева згорів...

Обличчя Хейзел спохмурніло. Він влучив у саму ціль.

— У Френка така сама проблема. І шматок дерева... — Лео вказав на куртку Хейзел. — Він довірив його тобі?

— Лео, будь ласка... Я не можу про це розмовляти.

Інтуїція Лео спрацювала, як механізм. Він подумав про властивості дерева й корозійну активність солоної води.

— Дерево в безпеці тут, в океані? Шар повітря його захищає?

— Усе гаразд. Навіть не змокло. До того ж, воно огорнуте в кілька шарів тканини та пластику і... — Вона досадливо прикусила губу. — І мені не можна про це говорити! Лео, справа в тому, що Френк боїться тебе, або принаймні йому незручно, коли ти поруч. Ти просто повинен розуміти...

Лео радів, що ширяє, інакше він би не встояв на ногах. Він уявив себе на місці Френка, таким вразливим, що його життя могло згоріти будь-якої миті. Скільки довіри потрібно, щоб віддати своє життя... свою долю... комусь іншому до рук?

Френк, вочевидь, обрав для цього Хейзел. Тож коли він побачив, як Лео... хлопець, здатний, коли йому заманеться, викликати вогонь... впадає за нею...

Лео здригнувся. Не дивно, що він не подобався Френку. І раптом здібність здорованя до перетворень на різних тварин уже не здавалась такою крутою... Ціна за неї була занадто високою.

Лео пригадав рядок з Пророцтва Сімох, той, що подобався йому найменше: «У полум’ї й бурі світ гине знову». Дуже довго він уважав, що гроза — це Джейсон або Персі — можливо, обидва. Лео — вогонь. Ніхто цього не говорив, але зрозуміти було неважко. Вчинки Лео можуть вирішити долю світу. Якщо він припуститься помилки у виборі, світ буде знищено. Чи пов’язаний Френк якимсь чином із цим рядком? Лео вже припустився багатьох помилок. Він цілком міг випадково спалити заживо Френка Чжана.

— От ви де! — голос Бітоса змусив Лео здригнутись.

Бітос і Афрос пливли до них, поміж ними бовтався блідий Френк, але начебто живий-здоровий. Він пильно подивився на Лео з Хейзел, наче намагався зрозуміти, про що вони говорили.

— Ви вільні піти, — промовив Бітос.

Він відкрив свій в’юк і повернув їм конфісковане майно. Лео ніколи ще так не радів, надягаючи свій пояс.

— Скажіть Персі Джексону, що він може не хвилюватись, — промовив Афрос. — Ми зробили висновок з вашої розповіді про поневолених морських істот в Атланті. Кето і Форкія необхідно спинити. Ми відрядимо в похід підводних героїв — вони переможуть богів і звільнять полонених. Може, Сайруса?

— Або Біла, — запропонував Бітос.

— Так! Біл чудово підійде, — погодився Афрос.

Хай там як, ми вдячні, що Персі нам повідомив про це.

— Вам варто поговорити з ним віч-на-віч, — припустив Лео. — Ну, розумієте, син Посейдона і все таке.

Обидва рибо-кентаври похмуро похитали головами.

— Іноді краще не зв’язуватися з кров’ю Посейдона, — промовив Афрос. — Авжеж, ми у дружніх взаєминах з богом моря, але відносини між підводними божествами... складні. А ми цінуємо свою незалежність. Однак передайте Персі нашу вдячність. Ми зробимо все, що в наших силах, щоб затримати чудовиськ Кето та прискорити вашу подорож через Атлантику, але знайте: в античних землях, у Mare Nostrum, на вас чекають більші загрози.

Френк зітхнув.

— Не сумнівався.

Бітос поплескав здорованя по плечу.

— Усе з тобою буде добре, Френку Чжане! Продовжуй практикувати перетворення на морських істот. Короп — це непогано, але спробуй португальський кораблик[17]. Пам’ятай, що я тобі показав. Головне — правильно дихати.

Френк, здавалось, зараз помре від сорому. Лео прикусив губу, сповнений рішучості не сміятись.

— А ти, Хейзел, — промовив Афрос, — приходь знову, приводь свого коня! Знаю, ти стурбована тим, що згаяла час, провівши ніч у нашому світі. Хвилюєшся за свого брата Ніко...

Хейзел стиснула свій кавалерійський меч. — Ви знаєте, де він?

Афрос похитав головою.

— Точно не знаю. Але коли ви будете ближче, то відчуєте його присутність. Не варто боятись! Щоб урятувати його, ви мусите дістатися Рима за день, але час ще є. І ви повинні його врятувати.

— Так, — погодився Бітос. — Його роль істотна для вашого походу. Не знаю точно чому, але відчуваю, що це так.

Афрос поклав руку Лео на плече.

— А щодо тебе, Лео Вальдезе, то тримайся Хейзел та Френка, коли дістанетесь Рима. Я відчуваю, що вони зіткнуться з... гм, технічними складнощами, розв’язати які здатен тільки ти.

— Технічні складнощі? — спитав Лео.

Афрос усміхнувся так, наче це були чудові новини:

— А ще у мене подарунки для тебе, хоробрий штурман «Арго II»!

— Мені більше подобається вважати себе капітаном, — промовив Лео. — Або головнокомандувачем.

— Шоколадні тістечка! — гордо промовив Афрос, вкладаючи Лео до рук старомодний кошик для пікніку, оточений повітряною бульбашкою. Лео сподівався, що це захистись тістечка і вони не перетворяться на солону слизьку кашу. — У цьому кошику ти також знайдеш рецепт. Не клади забагато масла! У цьому вся хитрість. А ще я дав тобі рекомендаційний лист до Тіберіна, бога Тибру. Коли дістанетесь Рима, твоїй подрузі, доньці Афіни, він знадобиться.

— Аннабет... — промовив Лео. — Гаразд, але навіщо?

Бітос усміхнувся.

— Вона йде за Знаком Афіни, хіба ні? Тіберін може стати її провідником у цьому поході. Він стародавній, гордий бог, який може бути... складним, але для римських духів рекомендаційний лист означає все. Це переконає Тіберіна допомогти їй. Сподіваюсь.

— Сподіваюсь, — повторив Лео.

Бітос дістав три маленькі рожеві перлини зі свого в’юка.

— Ну, час вам вирушати, напівбоги! Чудового плавання!

Він жбурнув у кожного з них по перлині. Навколо них утворились три мерехтливі рожеві бульбашки.

Вони почали підніматись на поверхню. Лео встиг тільки подумати: «Ліфт із прогулянкових кульок для хом’яків?», коли бульбашки прискорились і шугонули до віддаленого сонячного сяйва угорі.