Знак Афіни

XLVII Персі

Персі ніколи б не подумав, що присутність пана Ді може діяти заспокійливо, але раптом навколо запанувала тиша. Механізми зупинились. Дикі тварини припинили гарчати.

Два леопарди, досі облизуючись після тушкованого м’яса, неспішно покрокували до бога і почали лагідно тикатись мордами в його ноги. Пан Д. почухав кожного з них за вухом.

— Чесне слово, Ефіальте, — докірливо промовив він. — Вбивати напівбогів — це одна справа. Але використовувати леопардів у своїй виставі? Це вже занадто.

Велетень пискнув.

— Ц... ц... це неможливо. Д... ді...

— Узагалі-το Бахус, мій давній друже. І, авжеж, це можливо. Мені сказали, що тут вечірка.

Бог виглядав точнісінько так, як тоді у Канзасі, але Персі все одно ніяк не міг змиритись з відмінністю між Бахусом та його давнім, якщо можна так сказати, другом паном Д.

Бахус був неприємнішим, хоча й худішим, з меншим черевом. Він мав коротше волосся, більше жвавості в ході та значно більше люті в очах. Якимсь чином навіть соснова шишка на його ціпку здавалась загрозливою.

Ефіальтів спис затремтів.

— Ви... ви боги приречені! Іменем Геї, забирайся!

— Гм, — Бахус не здавався враженим. Він почав неквапливо походжати між поламаною бутафорією, платформами та механізмами.

— Застаріло. — Бог махнув рукою на розфарбованого дерев’яного гладіатора, а потім повернувся до машини, що походила на величезну скалку, обтикану ножами. — Дешево. Нудно. А це... — Він розглянув ракетну штуковину, що досі димилась. — Застаріло, дешево і нудно. Чесне слово, Ефіальте! У тебе відсутнє відчуття стилю.

— СТИЛЮ? — Велетневе обличчя спалахнуло. — Та у мене гори стилю. Я встановлюю стиль. Я... я...

— Мій брат сочиться стилем, — запропонував От.

— Дякую! — скрикнув Ефіальт.

Бахус зробив крок уперед, а велетні позадкували.

— Ви двоє хіба не були вищими? — поцікавився бог.

— Оце вже низько, — проревів Ефіальт. — Я достатньо високий, щоб тебе знищити, Бахусе! Ви, боги, завжди ховаєтесь за спинами своїх смертних героїв. Довіряєте долю Олімпу оцим.

Він презирливо посміхнувся до Персі.

Джейсон підкинув меч у руці.

— Володарю Бахусе, ми вбиватимемо цих велетнів чи як?

— Неодмінно, — відповів бог. — Будь ласка, продовжуйте.

Персі витріщився на нього.

— Хіба ви тут не для того, щоб допомогти?

Бахус знизав плечима.

— О, я оцінив підношення у морі. Цілий корабель дієтичної «кока-коли». Дуже мило. Хоча я надаю перевагу дієтичній «пепсі».

— І шість, мільйонів у золоті та коштовному камінні, — пробурмотів Персі.

— Так. Хоча для групи з п’ятьох чи більше напівбогів чайові включені в рахунок, тож це було необов’язково.

— Що?

— Не зважай. Хай там як, ви привернули мою увагу.. Я тут. Тепер я мушу побачити, що ви гідні моєї допомоги. Уперед. Бийтесь. Якщо справите на мене глибоке враження, я приєднаюсь у фіналі.

— Ми проткнули одного списом, — промовив Персі. — На другого звалили дах. Що, на вашу думку, означає «глибоке враження»?

— О, чудове запитання... — Бахус постукав тирсом. А потім посміхнувся так, що Персі подумав: «Ой». — Можливо, вам потрібне натхнення! Сцену бозна-як обставили. По-твоєму, це вистава, Ефіальте? Дай-но покажу тобі, як потрібно.

Бог розчинився у пурпуровому тумані. Пайпер і Ніко зникли.

— Пайпс! — крикнув Джейсон. — Бахус, куди ти?

Уся підлога загриміла й почала підніматись, стеля розійшлась у боки У приміщення полилось сонячне світло. Повітря замерехтіло, наче міраж, і Персі почув рев натовпу вгорі.

Гіпогеум здійнявся крізь ліс обшарпаних кам’яних колон і опинився посеред руїн амфітеатру.

Серце Персі, здається, зробило сальто. Це був не звичайний амфітеатр: вони стояли у самому Колізеї. Обладнання велетнів для спецефектів працювало: машини розкладали дошки над зруйнованими опорними балками, так що на арені знову з’явилася нормальна підлога. Місця для глядачів почали самі собою лагодитись, поки не заблищали первинним білим кольором. Велетенський червоний балдахін, оздоблений золотом, розтягнувся над головою, щоб захистити від полуденного сонця. Імператорська ложа була драпірована шовком та оточено з обох боків прапорами й золотими орлами. Оглушливі овації долинули від тисяч мерехтливих пурпурових привидів — ларів Рима, повернених зі світу мертвих на одне, останнє видовище.

У підлозі відкрились клапани і з них посипався на арену пісок. Здійнялись величезні декорації: алебастрові гори, кам’яні колони і (невідомо чому) пластикові свійські тварини натурального розміру. На одному боці арени з’явилось невеличке озеро. В усіх напрямках протягнулись рови на випадок, якщо хтось буде в настрої для окопної війни.

— Оце належне видовище! — пророкотів над ареною голос Бахуса.

Бог сидів в імператорській ложі, одягнений у пурпурову тогу та із золотим вінцем на голові. Ліворуч від нього сиділи Ніко і Пайпер, над пораненим плечем якої схилилася німфа у формі санітарки. Праворуч від Бахуса присів сатир, який подавав йому кукурудзяні чипси та виноград. Бог здійняв бляшанку дієтичної «пепсі». Натовп шанобливо затихнув.

Персі люто впився у нього очима.

— І ви збираєтесь просто там сидіти?

— Напівбог має рацію! — проревів Ефіальт. — Бийся з нами сам, боягузе! Ну, без напівбогів.

Бахус ліниво посміхнувся.

— Юнона сказала, що зібрала гідну команду напівбогів. Доведіть мені. Розважте мене, олімпійські герої. Дайте мені привід зробити більше. Життя бога має свої привілеї.

Він відкрив бляшанку. Натовп схвально заревів.