Перші п'ятнадцять життів Гаррі Оґаста

Розділ 75

Він розташував обладнання в кухні. Як на мене, це дещо буденне місце, якщо йдеться про стирання пам'яті людини. Я сів на незручне металеве крісло, а він метушився навколо мене, неначе не міг знайти мішок для пилососа. Коли він притулив до моєї скроні перший електрод, я сіпнувся, і він одразу спитав:

— Тобі боляче?

— Ні, — пробурмотів я. — Усе гаразд.

— Хочеш що-небудь випити?

— Ні, не треба.

— Добре.

Він задер мені на потилиці волосся і встромив під шкіру ще два електроди — трохи нижче мозочка. Це вочевидь була більш розвинена технологія, ніж той примітивний спосіб у Пєтроку-112. Він притуляв холодний метал до моїх скронь, над очима, й кожного разу, коли я сіпався, зупинявся:

— Усе гаразд, Гаррі? Ти певний, що хочеш цього?

— Певний, — відповідав я. — Все добре.

Я не міг себе зупинити, не міг сповільнити биття свого серця; з наближенням моменту істини пульс зростав і зростав. Вінсент вийняв з шухляди липку стрічку й сказав:

— Гадаю, буде безпечніше, якщо я прив'яжу твої руки. Ти не проти цього?

Авжеж, ні.

— Ти маєш дуже знервований вигляд.

Бо я не люблю лікарське причандалля.

— Усе буде добре. Все буде гаразд. Незабаром ти зможеш згадати все.

Хіба він не милий?

Мої руки були прив'язані товстим шаром скотчу до підлокітників крісла. Я майже мріяв про те, що він зараз плюне мені в очі й розкаже про свою ненависть до мене — тоді я, принаймні, отримав би привід кричати та лютувати. Але він цього не зробив. Він перевірив розташування електродів на моїй голові, на обличчі, а потім нахилився так, щоб його голова була на одному рівні з моєю.

— Так буде краще, Гаррі, — пояснив він. — Я знаю, що для тебе це нічого не значитиме, але чесне слово, треба зробити саме це.

Я не зміг відповісти. Розумів, що мені слід щось сказати, але не зміг; не зміг знайти слова, бо надто багато сил витрачав на дихання. Він обійшов мене, став за спиною й поправляв якісь проводи, а я міцно заплющив очі, весь тремтів, навіть пальці в шкарпетках тремтіли, а ноги були наче з вати, о Боже, о Боже, о…

Темрява.