Перші п'ятнадцять життів Гаррі Оґаста

Розділ 48

— Квантове дзеркало… — почав він.

— Фігня, — прокоментував я.

— Квантове дзеркало…

— Нісенітниця.

— Квантове дзеркало! — Вінсент починав дратуватися, розлючуватися — так само, як часто бувало під час наших бесід.

Це знову Кембридж.

Знову спогади.

Здається, впродовж усього мого знайомства з Вінсентом мої думки завжди повертаються до тих добрих часів, до тих днів, що передували ускладненням і кінцю світу.

— Ти готовий вислухати? — суворо спитав він.

— Якщо передаси мені ще шматочок курки та картопельку, то я сидітиму тихо й навіть матиму зацікавлений вигляд, — відповів я.

Він поклав мені в тарілку великий шматок курятини й величезну купу картопляного пюре.

— Квантове дзеркало, — почав він знову, — це теоретичний пристрій для екстраполяції матерії.

— Коли ти кажеш «екстраполяція»…

— Хіба ти не збирався сидіти тихо? Їж мовчки.

— Я їм, — відповів я, демонстративно набираючи повний рот пюре.

— Візьмімо, приміром, Дарвіна.

Я спробував не розбризкати пюре, і заслужив цим ще один невдоволений погляд.

— Він пливе на острів, що відрізаний від решти планети, і спостерігає там за живими істотами та способами їхнього життя. Усе це бачили до нього, усе це бачитимуть після нього, але для Дарвіна, який спостерігає навколишній світ, усе це є початком логічної екстраполяції. «Подивіться, — каже він, — як тварини пристосовуються до свого оточення. Погляньте на птаха, який так досконало пірнає зі скелі за рибою; подивіться, який він схожий на іншу тварину, що живе за тисячу миль звідси, яка могла би бути тим самим видом, якби в неї не виріс довгий дзьоб, бо її типова здобич живе в печерах. Подивіться на черв'яка, на комаху, на те, як повзе по морському дні краб». А з усього цього…

— Передай-но мені підливочки.

Він передав підливу, не замовкнувши ні на мить.

— А з усього цього виходить найчудовіша з теорій — теорія еволюції. Екстраполяція, Гаррі. Зі спостережень за дрібними істотами він відкрив дивовижні речі. А ми, як фізики…

— Фізик тут лише я. А ти — досі студент, і я не знаю, чому я терплю твою компанію.

— Ми, як фізики, — вперто продовжував він, — ми… мій рецепт підливи кращий за твій… ми не дивимось на тварин або на поведінку птахів; нашим матеріалом, нашим об'єктом спостереження є атом. Що як ми зможемо взяти цю найпростішу річ і зробити з нею те саме, що зробив Дарвін? Від протона, нейтрона та електрона ми можемо дедукцією дійти до сил, що тримають їх разом, що тримають разом увесь космос, весь час, і таким чином віддзеркалюють природу самого буття…

— Квантове дзеркало! — підсумував я, мелодраматично змахнувши виделкою. — Вінсенте, — поспішив я додати, доки його обурення не стало більшим за моє, — саме це наука і робить.

— Це те, чого вона прагне досягнути, — виправив він, — але інструменти, якими ми обмежені — тривимірні предмети, які ми можемо бачити у видимому спектрі, людський мозок — вони геть недостатні для вирішення цієї задачі. Для розуміння матерії нам потрібен абсолютно інший прилад, абсолютно інший спосіб спостереження складових частин реальності, і з цього спостереження може розгорнутися весь Всесвіт. Що ти на це скажеш?

Я подумав над цим.

— Я вважаю, що це дурниця, — сказав я зрештою.

— Гаррі…

— Ні, постривай, не перебивай мене. Навіть якщо відкинути теоретичні ускладнення, економічні труднощі та наукові проблеми, я вважаю, що це дурниця з філософської точки зору, з тієї самої, яка тебе так дратує своєю ненауковою природою. Я вважаю, Вінсенте, що людський рід не здатний повністю збагнути весь Всесвіт.

— О, але ж…

— Стривай, зажди хоч хвилину! Я вважаю, що те, що ти описав, цей абсолютно неможливий пристрій, який якимось незрозумілим мені методом зробить революцію в нашому розумінні Всесвіту й створить теорію, яка буде здатна відповісти на всі питання, починаючи з «як?» і закінчуючи набагато складнішим «навіщо?», цей твій дивовижний пристрій є нічим іншим, ніж саморобним божеством. Ти хочеш зробити собі машину всемогутності, Вінсенте? Хочеш зробити себе Богом?

— Не себе, Боже мій, не себе…

— Знати все, що є, що було, що могло бути…

— Це мета науки! Гармата є лише гарматою, це люди користуються нею не…

— Ну то гаразд. Дамо людському родові всемогутність!

— «Бог» — це такий обтяжливий термін…

— Твоя правда, — сказав я більш різко, ніж хотів би. — Називай це «квантовим дзеркалом», і тоді ніхто не запідозрить масштаб твоєї амбіційності.

— Можливо, ти маєш рацію, — відповів він, знизавши плечима. — Можливо, Бог ніколи не був нічим іншим, ніж квантовим дзеркалом.