Препарати.
Знову препарати.
Вони пристебнули мене до ліжка так само, як це робив доктор Абель, але на відміну від нього вони не мали медичного обладнання, а тому скористалися мотузками й ременями. Вони не били мене сильніше, ніж було достатньо для того, щоб здолати мій опір — рівно стільки, щоб я зрозумів, що мій єдиний вибір — коритися. Потім Фірсон сказав:
— Мені шкода, що дійшло до цього, Гаррі, справді шкода. Я сподівався, що ти зрозумієш.
Від скополаміну я сміявся; від темазепаму — засипав. Вони спробували амітал-натрій, і я не міг зупинити плач, хоча й не відчував великого смутку. З першою дозою барбітуратів вони помилилися, і моє серце мало не вистрибнуло через вуха. Вони скоригували дозу, а потім Фірсон сидів біля мене, а я пускав слину й лепетав якусь дурню.
Він казав:
— Ми не хочемо робити тобі боляче, Гаррі. Божечко, я ж не з таких, я зовсім не такий! Я на боці хороших. Я хороша людина, яка намагається зробити краще. Ми не хочемо робити тобі боляче, але ти мусиш розуміти, що це важливіше за тебе або мене, набагато важливіше.
Коли принесли з гаража кабелі з клемами, він наблизив своє обличчя до мого майже впритул і сказав:
— Гаррі, не змушуй мене робити це. Ну ж бо, ми можемо без цього! Ми можемо зробити все кращим, разом. Ми можемо зробити цей світ кращим!
Не дочекавшись моєї відповіді, вони вкололи мені антипсихотичні засоби й під’єднали кабелі до штепсельної розетки на стіні. Але один з них щось переплутав, до чогось доторкнувся і зазнав удару струмом сам: завив, як койот у мультфільмі, й підстрибнув на півметра. Їм довелося увести його, прикласти до його руки лід, і більше вони того дня електрикою не бавилися.
— Ну ж бо, Гаррі, — шепотів Фірсон. — Зроби правильно. Зміни, в дідька, світ! Зміни!
Я сміявся, насолоджуючись теплотою темазепамової хвилі.