Око Світу

РОЗДІЛ 21

СЛУХАТИ ВІТЕР

Ранкова зоря, повільно перетинаючи Арінелле, дісталася й прибережної улоговини, де, притулившись спиною до стовбура молодого дуба, сиділа Найнів, дихаючи рівно й розмірено у глибокому сні. Її кінь теж спав, звісивши голову та широко розставивши ноги, як це зазвичай роблять коні. Повіддя Мудриня намотала собі на зап’ясток. Коли світло впало коневі на повіки, він розплющив очі і здійняв голову, смикнувши повіддя. Найнів здригнулася й прокинулась.

Мить чи дві вона дивилася перед собою, не розуміючи, де вона, а, пригадавши, шарпнулася і почала роззиратися ще переляканіше. Проте навкруги були самі дерева, та ще її кінь, та ще килим із торішнього всохлого листя, що встеляв дно улоговини. Там, де темрява була найглибшою, на стовбурі поваленого дерева виводили кола гриби-тіньолюби.

— Світло береже тебе, жінко, — прошепотіла Найнів, знову відкинувшись назад, — якщо ти не можеш обійтися без сну навіть однісіньку ніч. — Вона розпутала поводи і, звівшись на ноги, потерла зап’ястя. — Ти могла прокинутися в траллоцькому казані!

Мертве листя шурхотіло у неї під ногами, коли вона видерлася на край виярка й визирнула з нього. Від ріки її відділяла лише жменька ясенів. Через потріскану кору та голе гілля вони виглядали мертвими. За ними розстилалася широка синьо-зелена водна гладінь. Безлюддя. Цілковите безлюддя. На дальньому березі там і сям темніли острівці вічнозелених кущів, верб і ялин, але загалом він здавався ще голішим, ніж цей берег. Якщо Морейн та хтось із молодих межиріченців перебралися через ріку, вони мали добре заховатися. Звісно, не було жодної причини, чому б вони мали переправитися чи намагалися б переправитися саме в тому місці, яке вона могла бачити звідси. Вони могли бути за десять миль вище чи нижче по ріці, могли бути будь-де. Якщо вони взагалі пережили минулу ніч.

Гніваючись сама на себе за те, що дозволила собі так подумати, Найнів ковзнула назад, до виярка. Вона не була готова до подій минулої ночі; навіть після того, що сталося в Ніч Зими, навіть після битви, що передувала їхній ночівлі в Шадар Лоґоті, навіть після Машадара. А найжахливішою була ця скажена гонитва, коли не знаєш, чи ще хтось залишився живий, коли щохвилини очікуєш, що лице в лице зіткнешся зі щезником чи траллоком. Вона чула траллоцькі гарчання та кличі вдалині, чула пронизливий погуд їхніх рогів, від якого кров холола у жилах сильніше, ніж від крижаного вітру, але після того, як вони несподівано натрапили на них тоді серед руїн, бачила їх лише один раз, коли вже була далеко за містом. Тоді чи не десятеро траллоків виїулькнули, здавалося, просто з-під землі перед нею, спанів за тридцять, чи навіть ближче, і з дикими криками та риком, розмахуючи гаками на жердинах, понеслися назустріч. Але не встигла вона ще розвернути коня, як вони замовкли, зупинилися, позадиравши морди догори, нюшачи повітря. Вона дивилася в усі очі, надто вражена, щоби втікати, а вони розвернулися до неї спиною й щезли в темряві. І це злякало її сильніш за все, що було раніше.

— Вони знають запах тих, на кого полюють, — сказала вона своєму коневі тепер, стоячи біля нього в улоговині, — і це не я. Схоже, Айз Седай казала правду, хай візьме її Пастир Ночі.

Вирішивши, що їй робити, Мудриня рушила уздовж берега, за течією, ведучи коня за повід. Йшла вона тихо, уважно приглядаючись до лісу навколо; те, що траллоки знехтували нею минулої ночі, геть не означало, що вони дозволять їй піти, якщо вона зненацька натрапить на них ізнов. Уважно вивчаючи дерева навколо, Найнів ще зосередженіше дивилася собі під ноги. Якщо інші проходили тут минулої ночі, вона мала би помітити їхні сліди, ті, що вчора не розгледіла, сидячи верхи. Можливо, вона знайде когось на цьому березі. Якщо ж ні, ріка приведе її до Біломостя, а звідти йде шлях до Кеймліна, і ще далі, аж до Тар Балона, якщо доведеться туди йти.

Така перспектива жахала її. Вона ж бо ніколи не мандрувала з Емон-дового Лугу далі за хлопців, яких розшукувала. Таренський Перевіз уже бачився для неї чужиною; Бейрлон мав би її ошелешити, якби вона не була так зосереджена на тому, щоб розшукати Еґвейн і хлопців. Або змусити Айз Седай відповісти за те, що з ними трапилося. Вона дала собі обітницю зробити або те, або інше.

Час від часу вона знаходила відбитки, безліч відбитків, але не могла визначити, кому вони належали — шукачам, переслідувачам чи переслідуваним.

Деякі відбитки, зокрема відбитки чобіт, могли належати як людям, так і траллокам. Інші, залишені ратицями, такими, як у цапів чи биків, точно свідчили, що траллоки тут проходили. Але не було жодного відбитка, який би без сумніву показав, що тут ішли ті, кого вона шукає.

Так вона подолала милі чотири, а може, й більше, коли раптом із вітром до неї долинув легкий запах диму. Горіло сухе гілля, десь нижче по ріці, і не дуже далеко, визначила вона. Вона повагалася хіба одну мить, перш ніж прив’язала коня до стовбура, осторонь від ріки, в невеличкому, але густому ялиннику, що мав надійно його приховати. Можливо, цей дим означав присутність траллоків, але щоб дізнатися, треба було піти і глянути. Іншого способу не було. Вона намагалася не думати про те, з якою метою траллоки могли розкласти багаття.

Припадаючи до землі, скрадаючись, вона перебігала від дерева до дерева, клянучи подумки свої спідниці, бо їй доводилося їх притримувати, аби не плутатися в них ногами. Сукні не дуже підходять для вистежування в лісі. Вона почула форкання коня й стишила кроки, а коли нарешті обережно визирнула з-за ясеня, побачила Охоронця. Він саме зіскакував зі свого чорного жеребця посеред галявинки неподалік ріки. Айз Седай сиділа на поваленому дереві біля невеличкого багаття, над яким уже закипав чайник. Її біла кобила паслася у неї за спиною, вишукуючи рідкі зелені паростки серед сухостою. Найнів прикипіла до місця.

— Нікого з них немає, — похмуро повідомив Лан. — Чотири напівлюдки подалися на південь за дві години до світанку, наскільки мені вдалося з’ясувати. Вони не залишили по собі багато відбитків. Але траллоки просто зникли. Навіть мертві, а я ніколи не чув, щоби траллоки забирали з собою своїх мерців. Якщо вони не голодні.

Морейн кинула жменьку чогось у кип’яток і зняла чайник з вогню.

— Хотілось би сподіватися, що вони повернулися до Шадар Лоґота і він їх поглинув, але це було б занадто добре.

До Найнів долинув витончений аромат чаю. Світло, аби в мене тільки не забурчало в животі!

— Чітких відбитків хлопців чи когось ще теж нема. Сліди надто переплутані, щоби можна було щось певне сказати.

Найнів посміхнулася; провал Охоронця певною мірою слугував виправданням її власній невдачі.

— Але для мене значно важливіше інше, Морейн, — вів далі Лан, прохо-джаючись туди й назад перед багаттям: руку тримав на руків’ї меча, а плащ його, коли він розвертався, щоразу мінився різними кольорами. — Я можу ще зрозуміти присутність траллоків у Межиріччі, навіть сотні траллоків. Але це? Вчора за нами полювало не менше тисячі.

— Нам дуже пощастило, що не всі вони вирушили обшукувати ПІадар Лоґот. Мабуть, мерддраали сумнівалися, що знайдуть нас там. Але й повернутися до Шайол Гулу, не перевіривши кожну, навіть найменшу можливість, вони боялися. Морок ніколи не був поблажливим господарем.

— Не переводь розмову на інше, будь ласка. Ти знаєш, про що я кажу. Якщо тут була тисяча траллоків, яких можна було послати до Межиріччя, то чому їх туди не послали? Відповідь може бути тільки одна. їх кинули на нас лише після того, як ми переправилися через Тарен, коли стало відомо, що одного мерддраала і сотні траллоків не вистачає. Яким чином? Яким чином їх послали? Якщо тисячу траллоків змогли перекинути так далеко на південь від Гнилолісся, перекинути непомітно, не кажучи вже про те, що їх так само і забрали звідси, то чи не може десять тисяч бути послано до самісінького серця Салдеї, або до Арафела, або до Шайнара? Вони можуть за рік винищити всі Порубіжні землі.

— А за п’ять буде знищено весь світ, якщо ми не розшукаємо цих хлопців, — прямо відповіла Морейн. — Це питання турбує і мене, але відповіді у мене немає. Шляхи закрито, і з Часів Безуму не було Айз Седай настільки могутньої, щоби вона могла мандрувати ними. Якщо тільки не звільнився один із Відступників — хай береже нас Світло від цього, наразі й назавжди, — не існує нікого, кому б це було до снаги. І у будь-якому разі я не думаю, що навіть всі Відступники разом можуть перемістити тисячу траллоків. Пропоную зосередитися на проблемах, що вже стоять перед нами, тут і зараз, а з усіма іншими доведеться зачекати.

— Хлопці. — Це не було питанням.

— Я не гаяла часу, поки тебе не було. Один за рікою, живий. Щодо двох інших, слабкий слід вів рікою униз, але він уже зникав, коли я на нього вийшла. Зв’язок було розірвано на кілька годин раніше, ніж я відшукала цей слід.

Зігнувшись за деревом, Найнів наморщила лоба, намагаючись зрозуміти, що це значить.

Лан припинив міряти кроками галявину.

— Тобто, ти вважаєш, що напівлюдки захопили їх десь на південь звідси?

— Це можливо, — Морейн налила собі чашку чаю, перш ніж заговорити знову. — Але я не хочу припускати, що вони мертві. Не можу. Не маю права. Ти знаєш, що стоїть на кону. Мені потрібні ці юнаки. За ними полюватиме Шайол Гул, я чекаю на це. Я готова на протидію і всередині Білої вежі, навіть від Престолу Амерлін. Завжди знайдеться Айз Седай, які бачать лише одне рішення. Але... — Раптом вона поставила чашку на траву й сіла рівно, нахмуривши брови. — ...Якщо ти надто пильнуватимеш за вовком, — промовила вона тихо, — тебе за ногу вкусить миша. — І вона подивилася просто на дерево, за яким ховалася Найнів. — Майстрине аль’Міра, ви можете вийти до нас, якщо бажаєте.

Найнів схопилася на ноги, поспіхом змахуючи сухе листя зі сукні. Лан розвернувся до дерева тієї ж миті, як Морейн перевела туди погляд, і меч опинився у нього в руці, перш ніж вона вимовила до кінця ім’я Мудрині. Побачивши Найнів, він засунув його в піхви із зусиллям більшим, ніж було потрібно. Обличчя його залишалося таким само незворушним, як завжди, але Найнів здалося, наче вона помітила тінь досади в тому, як стислися його губи. На коротку мить вона відчула гостре задоволення: принаймні Охоронець не знав про її присутність.

Та почуття це майнуло і зникло. Дивлячись невідступно на Морейн, Найнів попрямувала до неї. Вона хотіла залишатися холодною, хотіла зберігати спокій, але коли заговорила, її голос тремтів від гніву:

— В яку історію ви вплутали Еґвейн та хлопців? В яких брудних планах ви на них розраховуєте?

Айз Седай піднесла до губ свою чашку й спокійно зробила ковток. Коли Найнів надто наблизилася до Айз Седай, Лан виставив уперед руку, аби її зупинити. Мудриня спробувала відкинути цю перешкоду, і була вражена тим, що їй вдалося зсунути руку Охоронця не більше, ніж якби на її місці була товста дубова гілка. Найнів не була слабкою, але в нього м’язи були наче залізні.

— Вип’єте чаю? — запропонувала Морейн.

— Не хочу я вашого чаю! Я б не стала пити ваш чай навіть тоді, якби помирала від спраги! Кажу вам: я не дозволю вам вплутувати нікого з Емон-дового Лугу у свої нехороші плани! Може, для Айз Седай вони саме такі як треба, а для нас — ні!

— Ви маєте небагато можливостей для своїх звинувачень, Мудрине. — Здавалося, Морейн значно більше цікавить гарячий чай в її чашці, ніж те, що вона казала. — Адже ви й самі можете використовувати Єдину Силу, вам треба лише трохи повчитися.

Найнів знову налягла на руку Лана: та не ворухнулася, і вона вирішила не звертати на неї уваги.

— А чому б вам не сказати, що я траллок?

У поемі тттпі Морейн було таке розуміння, що Найнів захотілося її вдарити.

— Невже ви гадаєте, що я можу зустрітися з жінкою, яка здатна торкатися Істинного Джерела та направляти Єдину Силу, хай навіть епізодично, і не зрозуміти, хто переді мною? Це так само, як ви відчули потенціал в Еґвейн. Як, на вашу думку, я дізналася, що ви ховаєтеся за цим деревом? Якби я не відволіклася на розмову, я відчула би вас, коли ви лише наближалися. Ні, ви не траллок, адже я відчуваю зло, яке йде від Морока. А що ж я відчула у вас, Найнів аль’Міра, Мудрине Емондового Лугу, жінко, що володіє доступом до Єдиної Сили, сама цього ще не розуміючи?

Найнів не сподобався погляд Лана, здивований і, як їй здалося, оцінювальний. Хоча вираз його обличчя не змінився ні на йоту, але очі... Еґвейн справді була особливою. Вона, Найнів, завжди це знала. З Еґвейн мала вийти добра Мудриня. Вони з Ланом змовилися, подумала вона, і в один гуж тягнуть, намагаючись вивести мене з рівноваги.

— Я цього не стану більше слухати. Ви...

— Ви повинні вислухати, — твердо промовила Морейн. — В Емондовому Лузі у мене виникли підозри навіть раніше, ніж я з вами зустрілася. Люди розповідали мені, як засмутилася їхня Мудриня через те, що не провістила жорстоку зиму та запізнілу весну. Вони казали, як вона завжди точно передбачає погоду та врожай. Розповідали, як чудово діють її ліки, як вона зціляє рани, так що людина має хіба що крихітний шрам на пам’ять, а могла б залишитися калікою. І ніхто не накульгує, і ні у кого нічого не болить. Єдине, що змогли закинути вам кілька місцевих, так це те, що ви занадто молода як для такої відповідальної справи, і це лише посилило мої підозри. Така майстерність у такому юному віці!

— Майстриня Барран добре мене навчила. — Вона намагалася дивитися на Лана, але його погляд бентежив її, тож вона стала дивитися поверх голови Айз Седай на ріку. Як посміли наші з селища пліткувати з чужинкою? — Хто це казав, що я надто молода? — з притиском запитала вона.

Морейн посміхнулася, але не дала перевести розмову на інше.

— На відміну від більшості жінок, які стверджують, що вони слухають вітер, ви справді можете це робити. Інколи. І звісно, що насправді вітер тут ні до чого. Все пов’язане з Повітрям та Водою. І цьому вас не треба навчати, бо ви з цим народилися, так само як народилася зі своїм хистом Еґвейн. Але вам треба навчитися керувати своїм даром, як і їй необхідно навчатися. А коли я зустрілася з вами й подивилася на вас, мені знадобилося дві хвилини, аби все побачити. Ви пам’ятаєте, як я раптом запитала вас, чи ви, бува, не Мудриня? Чому, як ви гадаєте? Адже не було нічого, що відрізняло б вас від будь-якої іншої вродливої молодої жінки, що готується до Свята. А я, навіть знаючи, що ваше селище має молоду Мудриню, сподівалася побачити жінку, набагато старшу за вас.

Найнів чудово пам’ятала їхню першу зустріч: ця жінка, яка мала витримки більше, ніж будь-хто з Жіночого Кола, в убранні, краще за яке їй ще не доводилося бачити на своєму віку, звернулася до неї, як до дитини. А тоді ця Морейн подивилася на неї широко розплющеними очима, наче щось її здивувало, і з якогось дива спитала...

Вона провела язиком по враз пересохлих губах. Вони обоє дивилися на неї: Охоронець з обличчям непроникним, наче камінь, Айз Седай — співчутливо, але пильно. Найнів похитала головою:

— Hi! Hi, це неможливо. Я б знала. Ви намагаєтесь мене одурити. Не вийде!

— Звісно, ви нічого не знали, — сказала заспокійливо Морейн. — 3 якої це речі мали щось запідозрити? Від народження ви чули ці розмови про слухання вітру. І в будь-якому разі ви радше заявили би всьому Емондовому Лугу, що ви — Друг Морока, ніж зізналися б собі навіть у найпотаємнішому закутку своєї свідомості, що маєте щось спільне із Єдиною Силою чи з жахливими Айз Седай. — Обличчям Морейн промайнула посмішка. — Але я можу вам розповісти, як усе це починалося.

— Не хочу я більше слухати ваші брехні, — запротестувала Найнів, але Айз Седай вела далі, не звернувши на це уваги: — Мабуть, вісім чи десять років тому — це буває в різному віці, але завжди досить рано, — було щось таке, чого ви забажали понад усе у світі, щось дуже вам потрібне. І ви його отримали. Приміром, гілка раптом упала в ставок, і ви змогли вибратися на берег, а не потонули. Ваша подружка, ваш песик чи котик раптом одужали, коли всі казали, що вони помруть.

Нічого особливого ви на ту мить не відчули, але за тиждень чи за десять днів після того у вас були перші наслідки дотику до Істинного Джерела. Може, гарячка чи застуда, що напали на вас зненацька і вклали до ліжка, а тоді раптом зникли лише за кілька годин. Реакції бувають різні, і жодна не триває більше кількох годин. Головний біль, заціпеніння і збудження, усе разом, а ще запаморочення й легковажні вчинки. Запаморока, коли ви кудись ідете, і раптом відчуваєте, що й кроку не можете ступити, аби не спотикнутися, або язик раптом перестає слухатися — і ви перекручуєте кожне друге слово. І це ще не все. Пригадуєте?

Найнів важко опустилася на землю — ноги у неї підкосилися. Вона пригадувала, але все одно помотала головою. Це просто збіг, випадковий. Мабуть, Морейн значно більше розпитувала в Емондовому Лузі, ніж каже. Айз Седай завжди всіх про все розпитують. Лан простягнув руку, щоб допомогти підвестися, проте вона її навіть не помітила.

— Підемо далі, — промовила Морейн, не дочекавшись від Найнів відповіді. — Свого часу ви вдалися до Сили, аби зцілити Перрина або Еґвейн. Зцілення породжує певну спорідненість. Ви можете відчувати присутність людини, яку зцілили. У Бейрлоні ви попрямували просто до «Оленя та лева», хоча хай через які ворота ви увійшли до міста, ви мусили проходити повз інші заїжджі двори. Коли ви з’явилися в корчмі, то з-поміж мешканців Емондового Лугу там були тільки Перрин та Еґвейн. То кого з них ви зцілили? Чи, може, обох?

— Еґвейн, — ледь чутно прошепотіла Найнів. Вона завжди сприймала як буденне й самоочевидне, що може інколи сказати, хто до неї наближається, ще не бачачи цієї людини. І тільки тепер Мудриня усвідомила, що це завжди був хтось із тих, на кого її лікування подіяло напрочуд успішно. А ще вона завжди знала, коли її ліки подіють так, як ніхто й не очікував, завжди відчувала впевненість, коли казала про надзвичайно добрий урожай або запевняла, що довгоочікуваний дощ повинен нарешті піти. Вона гадала, що це нормально, що так і має бути. Не всі Мудрині можуть слухати вітер, але вона може. Так завжди казала майстриня Барран, а ще вона казала, що Найнів стане однією з найкращих Мудринь.

— У неї була костоломна гарячка. — Вона опустила голову і говорила, звертаючись до землі. — Я тоді була ще ученицею у майстрині Барран, і вона наказала мені доглянути за Еґвейн. Я була ще дуже юна і не усвідомлювала, що Мудриня володіє ситуацією. На людину, хвору на костоломну гарячку, страшно дивитися. Дитина була вся мокра від поту, вона стогнала та звивалася в судомах, і мені здавалося, що я ось-ось почую, як у неї тріщать, ламаючись, кістки. Майстриня Барран попередила мене, що гарячка спаде за день, щонайбільше за два, але я думала, що вона просто мене заспокоює. Я була впевнена, що Еґвейн помирає. Я за нею часто приглядала, коли вона тільки починала дибати — її мати залишала малу на мене, коли мала невідкладні справи, — і ось я почала плакати, бо мусила дивитися, як вона помирає. Коли майстриня Барран повернулася за годину, то побачила, що криза минула. Вона була дуже здивована, але взялася клопотатися більше біля мене, ніж біля Еґвейн. Я гадала, що вона вирішила, наче я дала дівчинці якесь зілля, але боялась у цьому зізнатися. Гадала, вона мене заспокоює, аби я не думала, що чимось зашкодила дитині. А за тиждень потому я сиділа в кімнаті й раптом впала на підлогу. Мене трусило й кидало в жар. Майстриня Барран уклала мене в ліжко, та до вечора все минулося. — Найнів закінчила свою розповідь й опустила голову на руки. Ця Айз Седай вцілила саме в точку, казала вона собі. Хай спалить її Світло! Застосовувати Силу наче Айз Седай! Наче брудна Айз Седай, Друг Морока!

— Вам дуже пощастило, — промовила Морейн, і Найнів випросталася, сидячи.

Лан відступив трохи, наче його не обходило те, про що жінки розмовляють між собою, і взявся поправляти сідло на Мандарбі, навіть не дивлячись у їхній бік.

— Пощастило!

— Вам вдалося хоча би приблизно контролювати Силу, хай навіть дотик до Істинного Джерела відбувається поки що випадково. Якби ви цього не зробили, з часом Сила неминуче вас убила б. Як уб’є вона Еґвейн, якщо вам удасться завадити їй потрапити до Тар Балона.

— Якщо я навчилася це контролювати... — Найнів ледь спромоглася зглитнути клубок у горлі. Це було так, наче вона знову визнає, що може робити те, що каже Айз Седай. —Якщо я навчилася, то й вона може навчитися. Немає жодної потреби їхати їй до Тар Балона і вплутуватись у ваші інтриги.

Морейн повільно похитала головою.

— Айз Седай розшуіують дівчат, які можуть торкатися Істинного Джерела самотужки, так само завзято, як ми розшукуємо здатних на це чоловіків. І за цим стоїть не бажання поповнити наші лави — принаймні не лише це бажання; також і не побоювання, що ці жінки використовуватимуть Силу неналежним чином, ні. Той примітивний контроль над Силою, якого їм інколи вдається досягти, якщо їх осяє Світло, рідко буває настільки значним, аби вони наробили чималої шкоди, адже по-справжньому торкатися Джерела можливо лише під наглядом наставниці, а самотужки вони здатні на це лише зрідка. І жінки, звісно, не впадають у безум, який змушує чоловіків творити зло або штовхає на збочення. Ми розшукуємо цих дівчат, бо хочемо врятувати їм життя. Врятувати життя тих, хто ніколи не навчиться запанувати над собою.

— Жар і трясавиця, як це було у мене, нікого не можуть убити, — вперто стояла на своєму Найнів. — І вони минулися за кілька місяців. Що ви на це скажете?

— Це були лише відлуння, — терпляче пояснила Морейн. — Кожного наступного разу відлуння приходить усе скоріше за фактичним дотиком до Джерела, аж доки одного разу дві ці події трапляються водночас. Після цього видимих реакцій більше не відбувається. Але це так наче годинник почав цокати, ведучи відлік часу. Рік. Два роки. Я знала одну жінку, яка протрималася п’ять років. З чотирьох жінок, що мають природжений дар, як ви та Еґвейн, три помруть, якщо ми їх не знайдемо і не навчимо. Це не та жахлива смерть, якою помирають чоловіки, але теж не дуже приємна, якщо можна назвати приємною будь-яку смерть узагалі. Конвульсії. Викрики. Це триває упродовж багатьох днів, і коли це почнеться, вже нічого не можна вдіяти, цьому вже нічим не зарадиш. Тут безсилі були би всі Айз Седай, що є в Тар Балоні.

— Ви обманюєте. Всі ці розпитування в Емондовому Лузі... Ви вивідали про костоломну гарячку, на яку хворіла Еґвейн, про мої напади жару та трясавиці, і про все інше. А тоді зліпили всю цю історію.

— Ви знаєте, що це не так, — спокійно відказала Морейн.

Неохоче, більш неохоче, ніж будь-коли у своєму житті, Найнів кивнула. Це була її остання вперта спроба не визнавати безперечних фактів, і вона розуміла, що спроба ця є дурістю, хай як би вона не хотіла з цим погодитися. Перша учениця майстрині Барран померла саме так, як змалювала щойно Айз Седай. Це було ще тоді, коли Найнів бавилася з ляльками, а в Девен Райді таке ж трапилося ще з однією молодою жінкою лише кілька років тому. Вона теж була ученицею Мудрині і уміла слухати вітер.

— Я гадаю, ви маєте дуже високий потенціал, — вела далі Морейн. — Після науки ви зможете стати навіть могутнішою, ніж Еґвейн, хоча я досі була впевнена, що це вона стане однією з наймогутніших Айз Седай, яких не було вже кілька сторіч.

Найнів відсахнулася від Айз Седай, як могла би відсахнутися від гадюки.

— Ні! Я не маю жодного стосунку до... —До чого? До себе самої? — Вона затнулася, і голос її втратив упевненість. — Я би просила вас нікому про це не казати. Будь ласка! — Останні слова ледь не застрягли їй у горлі. Вона краще би погодилася зустрітися хоч зараз із траллоком, ніж промовити «Будь ласка!» до цієї жінки. Але Морейн лише кивнула на знак згоди, і Найнів відчула себе трохи впевненіше. — Але все це жодним чином не пояснює, чого вам треба від Ранда, Мета та Перрина.

— Ними хоче заволодіти Морок, — відповіла Морейн. — Якщо ж Морок хоче щось отримати, я цьому перешкоджаю. Чи може бути простіша або краща причина? — Вона допила свій чай, спостерігаючи за Найнів поверх обідка чашки. — Лане, нам час вирушати. Гадаю, варто їхати на південь. Боюся, Мудриня далі не подорожуватиме з нами.

Найнів стисла губи в нитку, коли почула, як Айз Седай сказала «Мудриня», наче підкреслюючи, що вона відмовляється від якихось грандіозних речей на користь дрібниць. Вона не хоче, щоб я й далі їхала з ними. Вона намагається роздратувати мене, аби я забралася додому і залишили їх самих із нею.

— Ні, я поїду з вами. Вам не вдасться мені завадити.

— Ніхто не збирається вам заважати, — сказав на це Лан. Він вилив воду, що залишалася в чайнику, в багаття і поворушив попіл гілкою. — Частина Візерунка? — звернувся він до Морейн.

— Можливо, — задумливо відказала та. — Мені треба було ще раз поговорити з Мін.

— Повірте, Найнів, ви бажана супутниця в цій подорожі. — Лан вимовив її ім’я з ледь помітним ваганням, так ніби хотів додати «Седай» після нього, але не додав.

Найнів наїжилася, сприйнявши це як спробу поглузувати з неї, наїжилася і через те, що вони розмовляють у її присутності про речі, геть їй незрозумілі, і навіть із ввічливості не поясняють їй, про що йдеться... але вона не стане тішити їх запитаннями.

Охоронець і далі готувався до від’їзду без жодного зайвого руху, так впевнено і спритно, що незабаром усе було готово і він закінчив приторочувати сідельні торби та ковдри за сідлами Мандарба та Альдіб.

— Я приведу вашого коня, — мовив Лан до Найнів, зав’язавши останній вузол.

Він пішов берегом ріки вгору, і вона ледь помітно посміхнулася. їй вдалося наблизитися до них так, що він навіть не помітив, а тепер він збирається спробувати знайти її коня.

Йому доведеться дізнатися, що вона залишає не так багато слідів, коли когось вистежує. Ото вже буде втіха подивитися, як він повернеться з порожніми руками.

— Чому на південь? — поцікавилася вона у Морейн. — Я чула, як ви казали, що один із хлопців переправився через ріку. І як ви про це дізналися?

— Я дала кожному з хлопців по талісману. Такому, що встановив певний зв’язок між кожним із них і мною. Доки вони живі та мають ці монети із собою, я можу їх розшукати. — Найнів кинула погляд у той бік, куди пішов Охоронець, але Морейн похитала головою. — Ні, не такий зв’язок. Талісмани тільки дозволяють мені знати, що вони живі, і знайти їх, якщо ми загубимося. Досить зручно за даних обставин, чи не так?

— Мені не подобається будь-що, якщо воно пов’язує вас з кимось із Емондового Лугу, — вперто відказала Найнів. — Але якщо це допоможе нам їх знайти...

— Допоможе. Я хотіла би спершу забрати того хлопця, що на тому боці, якби була така змога. — На якусь мить голос Айз Седай утратив свою впевненість. — Він усього за кілька миль від нас. — Але я не можу дозволити собі гайнувати час. Тепер, коли траллоків тут більше нема, він самотужки безпечно дістанеться Біломостя. Ті двоє, котрі вирушили вниз по ріці, турбують мене більше. Вони втратили свої монети, а мерддраали або переслідують їх, або намагатимуться перехопити нас усіх у Відомості. — Вона зітхнула. — Я повинна спершу подбати про ту проблему, що є найнагальнішою.

— Мерддраали могли... могли їх убити, — сказала Найнів.

Морейн легенько похитала головою, відкидаючи це міркування як надто банальне і тому не варте обговорювання. Найнів знову стисла іуби.

— А де в такому разі Еґвейн? Ви про неї навіть не згадали.

— Не знаю, — визнала Морейн, — але сподіваюся, що вона в безпеці.

— Не знаєте? Сподіваєтеся? Усі ці балачки про те, щоби врятувати їй життя, забравши її до Тар Балона, а тепер ви не знаєте, де вона, а вона, може, вже мертва!

— Я можу вирушити зараз на її пошуки. Але тоді мерддраали матимуть більше часу, перш ніж я прийду на допомогу двом юнакам, котрі зараз рухаються на південь. Це вони потрібні Мороку, а не вона. Вони не стануть морочитися з Еґвейн, поки їхня справжня здобич залишається на волі.

Найнів добре пам’ятала власну зустріч з переслідувачами, але не хотіла визнати, що Морейн має рацію.

— Отже, ви можете в найкращому разі припускати, що вона жива, якщо їй пощастило. Жива, можливо, самотня, перелякана, навіть поранена, на відстані багатьох днів подорожі до найближчого селища. І їй нема від кого чекати допомоги, крім як від нас. А ви збираєтеся її полишити напризволяще.

— А також, цілком можливо, вона може зараз перебувати разом з тим юнаком, на тому березі. Або на шляху до Біломостя з двома іншими хлопцями. У будь-якому разі тут уже нема траллоків, а вона сильна, розумна дівчина і цілком здатна знайти шлях до Біломостя самостійно. Що доцільніше — виходити з припущення, що вона може потребувати допомоги, чи краще спробувати допомогти тим, про кого ми точно знаємо, що вони її потребують? Ви пропонуєте, аби я взялася шукати її та залишила хлопців самих? Самих, а може, з мерддраалом, що йде по їхніх слідах? Хай як сильно я хочу, аби Еґвейн була в безпеці, у першу чергу, Найнів, я борюся з Мороком, і наразі саме це визначає мій шлях.

Морейн жодного разу не втратила спокою, перелічуючи жахливі альтернативи. Найнів хотілося накинутися на неї з лайкою. Кліпаючи очима, аби приховати сльози, вона відвернула обличчя від Айз Седай. Світло, але ж Мудриня має дбати про всіх своїх односельців. Чому ж я стою перед таким вибором?

— Ось Лан, — мовила Морейн, підводячись та поправляючи плащ на плечах.

Те, що Охоронець вивів її коня з-за дерев, стало тепер лише невеличким уколом для самолюбства Найнів. Але вона мимоволі стиснула губи, коли він передавав їй поводи. Якби вона помітила хоча б найменший натяк на зловтіху на його обличчі замість цього незмінного кам’яного спокою, їй було би легше. Але очі його розширилися, коли він подивився на неї, і вона квапливо повернулася до нього спиною, аби змахнути сльози зі щік. Та як він сміє кепкувати з того, що я плачу!

— Ви їдете, Мудрине? — холодно запитала Морейн.

Найнів востаннє неспішно оглянула ліс, гадаючи, чи не ховає він Еґвейн десь у своїх нетрях, і тільки тоді сумно всілася на коня. Лан та Морейн уже сиділи в сідлах, розвертаючи коней на південь. Мудриня поїхала вслід за ними, з напруженою спиною і не озираючись. Натомість вона, не відриваючись, дивилася на Морейн. Ця Айз Седай така впевнена і у своїй могутності, і в правильності своїх планів, думала вона, але якщо ми не знайдемо Еґвейн та всіх решта хлопців живими та неушкодженими, вся її могутність її не захистить. Навіть її Сила. Я теж можу використати її, жінко! Ти сама мені про це сказала. Я можу використати її проти тебе!