Око Світу

РОЗДІЛ 8

БЕЗПЕЧНЕ МІСЦЕ

Просто з порога Ранд вп’явся поглядом у батька, свого батька, хай там хто завгодно каже що завгодно. Тем лежав так само недвижно, із заплющеними очима, і дихав він важко, хрипко, нерівно. Срібноволосий менестрель казав щось мерові, який знову схилився над Темом, поправляючи на ньому ковдру, але при їхній появі ураз замовк і стривожено поглянув на Морейн. Айз Седай не звернула на нього жодної уваги. Вона взагалі не помічала нікого, крім Тема; а от на нього вона дивилася пильно, звівши докупи брови на переніссі.

Том сунув до рота не розкурену й досі люльку, тоді витяг її знову і втупився на неї сердитим поглядом.

— Чоловікові й покурити спокійно не можна, — буркнув він. — Піду краще гляну, чи не поцупив якийсь фермер мого плаща, що ним накриваю корову. Принаймні там я зможу спокійно покурити.

Він швидко вийшов з кімнати. Лан подивився йому вслід, на його худорлявому обличчі не відбилося жодної емоції:

— Не подобається мені цей чоловік. Щось в ньому є таке, що викликає у мене підозру. І минулої ночі щось він мені на очі не траплявся.

— Він був серед нас, — відказав Бран, з сумнівом поглядаючи на Морейн. — Мусив бути. Адже ті підпалини на його плащі не від сидіння перед каміном.

Ранду було начхати, навіть якщо менестрель перебув цілісіньку ніч, переховуючись у стайні.

— Що з моїм батьком? — благальним голосом звернувся він до Морейн-

Бран уже відкрив було рота, але не встиг нічого сказати, бо заговорила Морейн:

— Дозвольте мені подбати про нього, майстре аль’Віре. Тут ви нічим не можете бути корисним, лише заважатимете мені.

Якусь хвилину Бран вагався, розриваючись між обуренням, що йому наказують у його власній корчмі, і небажанням перечити Айз Седай. Урешті-решт він випростався і поплескав Ранда по плечі:

— Ходімо, хлопче. Нехай Морейн Седай займеться... е-е-е... займеться... Ти можеш мені допомогти у нагальних справах там, унизу. Ти й оком не встигнеш змигнути, а Тем уже гукатиме, щоби йому принесли його люльку та кухоль елю.

— Можна мені лишитися тут? — звернувся Ранд до Морейн, хоча вона, здавалося, не помічала нікого навкруги, крім Тема. Бранд стиснув його плече, та хлопець не звернув на це уваги. — Будь ласка! Я вам не заважатиму. Ви й не помітите, що я тут. Він мій батько! — додав він із таким запалом, що аж сам злякався, а мер здивовано витріщився на нього. Ранд сподівався, що інші припишуть його запальність утомі або напрузі через спілкування з Айз Седай.

— Так, так, — неуважно відповіла Морейн. Вона недбало кинула плащ і патерицю на єдиний стілець, що був у кімнаті, і цієї миті закасувала рукави своєї сукні, оголюючи руки по лікті. Айз Седай не зводила очей з Тема, навіть коли говорила. — Сідай он там. І ти теж, Лане. — Морейн махнула рукою кудись у бік довгої лави попід стіною. Очима вона повільно обвела Тема, з ніг до голови, але Ранд мав химерне відчуття, що насправді вона дивиться кудись далеко поза нього. — Можете розмовляти, якщо хочете, — додала вона відсторонено, — тільки неголосно. А ви, будь ласка, йдіть, майстре аль’Віре. Це кімната хворого, а не зала засідань. І подбайте, щоби мені не заважали.

Мер невдоволено буркнув щось собі під ніс, але так, аби вона його не почула, тоді ще раз потиснув Рандове плече й покірно, хоч і неохоче, зачинив за собою двері.

Щось нечутно примовляючи, Айз Седай стала на коліна і легенько поклала руки Темові на груди. Очі вона заплющила, і завмерла так надовго, без жодного поруху чи звуку.

В легендах чари Айз Седай завжди супроводжувалися спалахами та розкотами грому, — чи іншими знаками, які вказували б на те, що творяться великі дива або що залучені могутні сили. Та Сила. Єдина Сила, яку черпають з Істинного Джерела, яка змушує обертатися Колесо Часу. Ранду навіть думати не хотілося про те, що до Тема може бути задіяна Сила, що він сам знаходиться у кімнаті, де, можливо, застосовують Силу. Та й у селищі, де це відбувається, він не хотів бути. Але поки що він міг бачити тільки те, що Морейн, здається, заснула. Та раптом він помітив, що Тем наче почав дихати легше й рівніше. Значить, вона все ж таки щось робить. Він так поринув у спостереження, що аж підскочив, коли Лан неголосно звернувся до нього:

— Гарна у тебе зброя. А чи, бува, на лезі теж не зображено чаплю?

Ранд глянув на Охоронця, не відразу зрозумівши, про що це він. Через ці хвилювання, пов’язані з Айз Седай, він геть забув про Темів меч. Зрештою меч уже не здавався йому таким важким.

— Так, там є чапля. А що це вона робить?

— Не сподівався я побачити меч зі знаком чаплі в цих місцях, — мовив Лан.

— Це меч мого батька. — Ранд кинув погляд на меч Лана, але з-під поли його плаща ледь виднілося тільки руків’я. Батьків меч і меч Лана були схожі один на одний, лише на зброї Охоронця не було знака чаплі. Хлопець знову подивився в бік ліжка. Тем справді дихав рівніше; хрипів уже не було. — Він придбав його дуже давно.

— Дивне придбання для овечого пастуха.

Ранд глянув скоса на Лана. Якби мечем так цікавився будь-який інший чужинець, його можна було би вважати настирою. А от коли цікавиться Охоронець... Утім, треба було щось відповісти, і він сказав:

— Він ніколи не користувався цим мечем, наскільки я знаю. Казав, що для нього це дріб’язкова річ. Принаймні була до цієї ночі. Я тільки тоді довідався, що батько має цього меча.

— Ага, то він називав цей меч дріб’язковою річчю? Гадаю, він не завжди був про нього такої думки. — Лан одним пальцем побіжно торкнувся піхов на поясі Ранда. — Є такі місця, де чапля — знак майстра фехтування. Цей клинок мав побувати в бувальцях, перш ніж опинитися в руках вівчаря з Межиріччя.

Ранд проігнорував невисловлене запитання. Морейн і досі не зробила жодного руху. Чи ця Айз Седай насправді щось робить? Його пройняв дрож, і він потер передпліччя, сумніваючись, чи насправді хоче знати, що вона робить. Айз Седай, подумати тільки.

Відтак у його голові зародилося питання. Він не хотів про це запитувати, але потребував відповіді.

— Мер... — Ранд відкашлявся і зітхнув, — мер каже, що від селища хоч щось залишилось тільки завдяки вам та їй. — Він змусив себе подивитися на Охоронця. — Якби вам розповіли про чоловіка в лісі... чоловіка, який лякає людей лише одним поглядом... це б могло стати для вас попередженням? Чоловік, кінь під яким рухається нечутно? І вітер не торкається його плаща? Ви б знали тоді, що має відбутися? Могли б ви та Морейн Седай зупинити це лихо, якби ви знали про це заздалегідь?

— Тільки якби тут було хоч із пів дюжини моїх сестер, — пролунав голос Морейн, і Ранд здригнувся з несподіванки. Вона ще не підвелася з колін від ліжка, але прибрала руки з Тема й повернулася обличчям до Ранда й Лана, що розмовляли стиха на лаві. Морейн не підвищила голосу, але поглядом наче прицвяхувала Ранда до стіни. —Якби я знала, залишаючи Тар Валон, що зустрінуся тут із траллоками та мерддраалом, то взяла би з собою пів дюжини, а, може, навіть дюжину сестер, навіть якби мені довелося тягти їх сюди за коміри. Але оскільки я тут одна як перст, то навіть якби мене попередили за місяць, це мало би що змінило. Найвірогідніше, нічого. Одиначка, навіть скориставшись Єдиною Силою, може зробити лише те, що вона може зробити, а минулої ночі тут зібралася чи сотня траллоків, не менше. Кулак у повному складі.

— Але, втім, не зайве буде дізнатися, — різко сказав Лан, гостро дивлячись на Ранда, — коли саме ти його бачив і де?

— Тепер це вже не так важливо, — зауважила Морейн. — Не варто, аби цей хлопець вважав, що тут є якась його провина. Адже це не так. Моя провина не менша. Цей мерзенний крук, якого ми бачили вчора, зокрема його поведінка, мусили мене насторожити. І тебе також, мій старий друже. — Вона роздратовано прицмокнула язиком. — Я була надто самовпевнена, неприпустимо самовпевнена, коли вважала, що дотик Морока не може дотягнутися аж так далеко. І що він не може бути таким відчутним. Я гадала, що в нас іще є час. Як же я помилилася!

Ранд здивовано кліпнув:

— Крук? Не розумію.

— Падложери, — Лан скривив рот з огиди. — Поплічники Морока часто знаходять шпигунів серед істот, що харчуються стервом. Круки, ґави. В містах ще й щури.

Дрож пробіг у Ранда поза спиною. Круки та ґави шпигують для Морока? А зараз їх повсюди хмара хмарою. Морейн назвала це дотиком Морока. Морок завжди був десь присутній, і Ранд це знав, але якщо ти намагаєшся ходити у Світлі, намагаєшся жити правильно і не називаєш його на ім’я, він не може заподіяти тобі нічого. Саме у це всі вірять, і кожний всмоктує це ще з молоком матері. Але Морейн казала про інше...

Ранд поглянув на батька, і всі інші думки вилетіли йому з голови. Обличчя у Тема було вже не таке червоне, як нещодавно, і дихав він майже нормально. Ранд зірвався було з місця, проте Лан притримав його за руку.

— Ви це зробили!

Морейн похитала головою і зітхнула:

— Поки що ні. Сподіваюся, тільки поки що. Зброя траллоків кується в кузнях у долині, яку вони називають Такан’дар, це на схилах гори Шайол Гул. Деякі клинки просякли скверною цього зловорожого місця — метал, з якого їх виготовили, містить у собі крупини зла. Рани від цих заплямованих поганню мечів не гояться самі собою, спричиняють смертельні гарячки, незрозумілі хвороби, і ліки на них не діють. Я полегшила страждання твого батька, але ця відмітина, це попсування і досі в ньому. Якщо її так залишити, вона розростеться знову і знищить його.

— Але ж ви не залишите! — Рандові слова пролунали проханням і наказом водночас. ■

Він сам був вражений, коли усвідомив, яким тоном розмовляє з Айз Седай, але вона, здавалося, не помітила цього.

— Не залишу, — просто погодилася вона. — Я дуже втомилася, Ранде, і в мене не було ні хвилинки відпочинку з минулої ночі. Зазвичай це не мало би великого значення, проте коли йдеться про таку рану... Ось. — Морейн витягла зі своєї торбинки якусь невеличку річ, загорнуту в білий шовк. — Це анлріал. — Вона побачила, як змінилося його обличчя. — Бачу, ти знаєш, що таке анґріал. Добре.

Підсвідомо він відсахнувся, аби бути далі від неї й від того, що у неї в руках. У деяких легендах згадувалося про ашріал — релікти Епохи Легенд, якими користувалися Айз Седай для творення наймогутніших див. Він ошелешено спостерігав, як Морейн розгортає гладеньку фігурку зі слонової кістки, потемнілу від часу, брунатну. Невеличка, завдовжки з долоню, статуетка зображала жінку у струмливому вбранні, з довгим волоссям, що спадало їй на плечі.

— Ми втратили секрет їхнього виготовлення, — сказала Морейн. — Багато анлріал втрачено і, можливо, ніколи не буде знайдено. Залишилося їх обмаль, і Престол Амерлін ледве погодилася дозволити мені взяти цей із собою. Емондовому Луїу та твоєму батькові пощастило, що вона все ж таки дозволила. Але не плекай надто великих сподівань. Наразі навіть із ним я можу зробити не набагато більше, ніж могла зробити вчора голіруч, а шкода дуже сильна. Вона встигла поширитися.

— Ви можете допомогти йому, — палко промовив Ранд. — Я знаю, що можете.

Морейн ледь помітно усміхнулася:

— Побачимо.

За мить Морейн знову повернулася до Тема. Одну руку вона поклала йому на лоба, іншою обхопила фігурку. Очі у неї були заплющені, обличчя набрало виразу цілковитої зосередженості. Здавалося, вона навіть дихати припинила.

— Той вершник, про якого ти казав, — стиха промовив Лан, — той, який тебе налякав... Це був мерддраал, і тут жодних сумнівів.

— Мерддраал! — вигукнув Ранд. — Але ж щезники мають двадцять футів зросту, а ще... — Слова зів’яли юнакові на губах під безрадісною посмішкою Охоронця.

— Інколи, овечий пастуше, в оповідках деякі речі стають більшими, ніж у житті. Повір мені, правду щодо напівлюдканема потреби перебільшувати. Напівлюдок, оманливий, щезник, Людина Морока — в різних землях і ім’я може різнитися, але за всіма іменами стоїть мерддраал. Щезники — трал-локове сім’я. І вони дуже схожі на тих людських своїх пращурів, котрих жаховладці використали, аби створити траллоків. Але тільки схожі. Тому що в них посилилися не лише людські риси, а й та сквернота, що робить траллоків траллоками. Напівлюдки мають певні сили, що їх наділив ними Морок. Мерддраалу не перемогти Айз Седай, якщо вони битимуться сам на сам, хіба що найслабкішу, але безліч людей, достойних та вірних, загинули від їхніх рук. З часу тих війн, які поклали край Епосі Легенд, з того часу, коли було ув’язнено Відступників, саме мерддраали є тим розумом, що вказує кулакам траллоків куди вдарити. Під час Траллоцьких війн напівлюдки очолювали траллоків у битвах на боці жаховладців.

— Він налякав мене, — стиха зізнався Ранд. — Він лише подивився на мене, і... — Хлопець здригнувся.

— Нема чого соромитися, овечий пастуше. Мене вони теж лякають. Я бачив, як чоловіки, котрі були воїнами усе своє життя, ціпеніли перед ними, наче пташки перед змією. На Півночі, у Порубіжних землях, що межують з Великим Гнилоліссям, побутує приповідка: «З очей безокого дивиться страх».

— Безокого? — перепитав Ранд.

Лан кивнув:

— Мерддраал має орлиний зір, і вдень, і вночі, але очей він не має. Мені на гадку спадає небагато такого, що було би небезпечнішим за зустріч з мерддраалом. І Морейн Седай, і я намагалися вбити одного з них, що був тут минулої ночі, але ми обоє зазнали невдачі. Напівлюдок має везіння від Морока.

Ранд зглитнув клубок, що застряг йому в горлі:

— Один із траллоків сказав, що мерддраал хоче говорити зі мною. Я не знаю, що це означає.

Лан підвів голову, й очі його стали крижаними, наче два блакитні камінці:

— Ти розмовляв із траллоком?

— Не зовсім, — затинаючись, відповів Ранд. Під поглядом Охоронця він почувався, наче в капкані. — Це він говорив до мене. Сказав, що мене не скривдить, що зі мною хоче говорити мерддраал. Тоді спробував мене вбити. — Ранд облизнув пересохлі губи, провів рукою по розкішній шкіряній накладці на руків’ї меча. Короткими плутаними фразами він пояснив, чому повертався до будинку. — Але мені вдалося вбити його першому, — закінчив він свою розповідь. — Хоч і випадково. Він стрибнув на мене, а в мене у руці був меч.

Ланове обличчя трохи пом’якшилося, якщо тільки камінь може пом’якшитися.

— Навіть якщо так, тут є про що поговорити, овечий пастуше. До минулої ночі на південь від Порубіжних земель небагато людей могли сказати, що бачили траллока, і ще менше — що вони його вбили.

— А ще менше є таких, що вбили траллока одинцем, без будь-якої допомоги, — почувся втомлений голос Морейн. — Все зроблено, Ранде. Лане, допоможи мені підвестися.

Охоронець кинувся до неї, але ще швидше метнувся до ліжка Ранд. Шкіра Тема була прохолодною на дотик, хоч обличчя його й залишалося блідим та виснаженим, наче він багато-багато днів не бачив сонця. Очі його й надалі залишалися заплющеними, але дихав він рівно і глибоко, як людина, що мирно спить.

— Тепер із ним усе буде добре? — схвильовано запитав Ранд.

— Так, йому треба тільки відпочити, — відповіла Морейн, — два-три тижні у ліжку, і все минеться.

Вона рухалася невпевнено, попри те, що спиралася на руку Лана. Лан прибрав із крісла її плащ та патерицю, аби вона могла сісти, і вона, полегшено зітхнувши, опустилася на м’яке сидіння. Відтак повільно та дбайливо загорнула в шовк анґріал і знову поклала його до своєї торбинки.

У Ранда затремтіли плечі, і він навіть прикусив собі іубу, аби не вибухнути радісним сміхом. Водночас він потер очі рукою, щоби не було видно сліз.

— Дякую.

— В Епоху Легенд, — продовжувала Морейн, — деякі Айз Седай могли роздмухати найменшу іскру життя та здоров’я, що лишалася в людині. Втім, ці дні минули — можливо, що й назавжди. Дуже багато було втрачено, і не тільки секрет виготовлення ан/ріал. Багато такого, про що ми тепер навіть мріяти не можемо, якщо взагалі пам’ятаємо, що воно колись було. Та й нас тепер менше. Чимало талантів узагалі зникли, а ті, що залишилися, послабшали. Зараз навіть наймоіутніші з нас можуть зцілювати лише тоді, коли хвора людина ще має в собі сили й дух для зцілення. На щастя, твій батько — сильний чоловік — і тілом, і духом. Він витратив багато сил, борючись за життя, і тепер мусить сам їх поновити. Це забере немало часу, але шкоди більше нема.

— Я ніколи не зможу вам віддячити, — промовив Ранд, не зводячи очей із Тема, — але я зроблю для вас усе, що в моїх силах. Що завгодно. — Він не забув їхньої розмови про ціну і свою обіцянку. Тепер, стоячи на колінах біля батька, він був готовий на це навіть більше, ніж раніш, попри те що хоч як не крути, а подивитися на Морейн йому було непросто. — Що завгодно, якщо це не зашкодить селищу чи моїм друзям.

Морейн підняла руку, зупиняючи його:

— Якщо ти вважаєш це за потрібне. У будь-якому разі я хочу з тобою поговорити. Але, без сумніву, ми поїдемо з селища разом, тому у нас буде багато часу на розмови.

— Поїдемо?! — вигукнув він, схоплюючись на ноги. — Невже справи насправді настільки погані? Мені здалося, всі, кого я бачив, готові взятися за відбудову зруйнованого. Народ у нас у Межиріччі напрочуд осілий. Звідси ніхто ніколи не їде.

— Ранде...

— Та й куди нам їхати? Падан Фейн казав, що погода скрізь така ж погана. Це крамар... був крамарем. Траллоки... — Ранд ледь поборов нудоту, шкодуючи, що Том Меррилін поквапився розповісти йому, що їдять траллоки. — Мені здається, найкращим буде залишитися тут, у себе вдома, в Межиріччі, і все налагодити та направити. У нас хліб уже посіяний, а невдовзі потеплішає і можна буде стригти овець. Не знаю, хто розпочав ці балачки про те, щоб їхати... можу побитися об заклад, хтось із Коплінів... та хто б це не був...

— Овечий пастуше, — перервав його Лан, — ти говориш замість того, аби слухати.

Ранд закліпав очима. Він зрозумів, що базікає без упину, верзе маячню, тоді коли йому намагається щось сказати Морейн. Айз Седай. Він не знав, що сказати, як вибачатися, і ще гарячково над цим роздумував, коли Морейн посміхнулася йому.

— Я розумію, що ти відчуваєш, Ранде, — мовила вона, і він з ніяковістю зрозумів, що вона по-справжньому розуміє. — Не переймайся цим більше. — Стиснувши губи, вона похитала головою. — Схоже, я неправильно підійшла до цього. Мабуть, мені варто було спочатку відпочити. Це ти маєш поїхати, Ранде. Ти. Заради безпеки вашого селища.

— Я? — Він відкашлявся і спробував заговорити знову. — Я? — Цього разу вийшло наче краще. — Чому я маю їхати? Я нічого ае розумію. Не хочу я нікуди їхати.

Морейн поглянула на Лана, й Охоронець опустив складені на грудях руки. Він подивився на Ранда з-під шкіряної стрічки на лобі, і у хлопця знову з’явилося відчуття, наче його важать на невидимих терезах.

— Чи ти знаєш, — раптом промовив Лан, — що деякі будинки в селищі не зазнали нападу?

— Пів селища лежить у згарищах, — запротестував Ранд, але Охоронець лише махнув на це рукою.

— Деякі будинки вони запалили тільки для того, аби зчинити паніку. Але після підпалу траллоки ними не цікавились, так само як і людьми, що з них вибігали, якщо ті не заважали їхній справжній атаці. Більшість з тих, що приїхали сюди із сусідніх ферм, навіть волосинки траллока не побачили, хоч би здаля. Вони й не знали, що коїться, поки не побачили пожежі.

— Я чув про Дарла Копліна, — задумливо промовив Ранд. — Гадаю, він теж нічого не зрозумів.

— Напали на дві ферми, — вів далі Лан. — На вашу з батьком і ще на одну. З нагоди Бел-Тайну всі мешканці тієї другої ферми були вже в селі. Багато людей залишилися живі лише через те, що мерддраал не був обізнаний зі звичаями Межиріччя. Свято та Ніч Зими робили його плани практично нездійсненними, але він про це не знав.

Ранд подивився на Морейн: та сиділа, відкинувшись на спинку крісла, але нічого не казала, тільки спостерігала за ним, приклавши пальця до вуст.

— Наша ферма... А друга чия? — запитав він, помовчавши.

— Ферма родини Айбара, — відповів Лан. — А тут, в Емондовому Лузі, вони перш за все вдарили по кузні і будинку коваля, а також по будинку майстра Коутона.

У Ранда раптом пересохло в роті.

— Це якесь безглуздя, — спромігся він пробелькотіти, а тоді аж підскочив, коли Морейн випрямилася на своєму кріслі:

— Це не безглуздя, Ранде,—мовила вона. — Це сплановані дії. Траллоки не випадково заявилися до Емондового Лугу, і за їхнім розбоєм стояла не лише втіха вбивати та палити, хоч вони цим і насолоджуються. Вони знали по що, а, вірніше, по кого вони прийшли. Метою траллоків було вбити або захопити хлопців певного віку, котрі мешкають в Емондовому Лузі і поблизу нього.

— Мого віку? — Голос Ранда затремтів, та Морейн не звернула на це уваги. — Світло! Мет. Що з Перрином?

— Живий і здоровий, — запевнила його Морейн. — Хіба що трохи закоптився.

— А Бен Крейв і Лем Тейн?

— Справжня небезпека їм не загрожувала, — відказав Лан. — Принаймні не більша, ніж будь-кому іншому.

— Але вони теж бачили вершника, щезника, і років їм стільки ж, скільки мені.

— Будинок майстра Крейва навіть не ушкоджений, — відгукнулася Морейн, — а мірошник із родиною спокійно проспали чи не до середини нападу, і тільки тоді прокинулися від галасу. Бен на десять місяців старший за тебе, а Лем — на вісім місяців молодший. — Вона стримано усміхнулася, помітивши його здивування. — Я казала тобі, що розпитувала людей. А також я казала: молодих хлопців певного віку. Ти і ті двоє, твої приятелі, однакового віку, із різницею в кілька тижнів. Мерддраал розшукував саме вас трьох і нікого іншого.

Ранд неспокійно пощулився від її погляду. Здавалося, вона дивиться на нього так, наче бачить усі його мізки, зазираючи в кожен закапелок і прочитуючи кожну його думку.

— А навіщо ми їм здалися? Ми ж — звичайнісінькі фермери, вівчарі.

— Відповідь на це питання треба шукати не в Межиріччі, — тихо промовила Морейн, — але відповідь ця вкрай важлива. Це підтверджує і той факт, що траллоки з’явилися там, де їх не бачили вже майже дві тисячі років.

— Купа легенд згадує про набіги траллоків, — вперто проказав Ранд. — Просто у нас такого раніше не траплялося. Охоронці весь час б’ються із траллоками.

— Хлопче, я готовий битися з траллоками біля Великого Гнилолісся, а не тут, — хмикнув Лан, — майже за шість сотень ліг на південь. Такий масований набіг, що стався минулої ночі, мав би відбуватися десь у Шайнарі чи в будь-якій з Порубіжних земель.

— Один з вас, — мовила Морейн, а, може, всі троє, мають у собі щось, чого боїться Морок.

— Це... це неможливо! — Ранд невпевненими кроками наблизився до вікна і втупився на селище, на людей, що працювали серед руїн. — Хай що там сталося, такого просто не може бути. — Погляд його зачепився на чомусь посеред Галявини. Він придивився, а тоді зрозумів, що це почорнілий недогарок Весняного Стовпа. Чудовий Бел-Тайн — із крамарем, менестрелем та гостями. Він здригнувся і люто замотав головою: — Ні, ні! Я просто вівчар. Морок не може мною цікавитися.

— Знадобилося багато зусиль, — похмуро зауважив Лан, — щоби провести цю гурму траллоків у таку далечінь і не наробити галасу від Порубіжних земель аж до Кеймліна, і ще далі. Хотів би я знати, як вони примудрилися це зробити. Ти насправді вважаєш, що вони пішли на таку мороку просто заради того, аби спалити кілька осель?

— Вони повернуться, — додала Морейн.

Ранд відкрив було рота, щоби заперечити Ланові, але слова Морейн змусили його замовкнути. Він різко повернувся до неї:

— Повернуться? Хіба ви не можете їх зупинити? Минулої ночі ви їх зупинили, хоч на них і не чекали. А тепер ви знатимете, що вони тут.

— Можливо, — погодилась Морейн.—Я могла би послати до Тар Балона по кількох своїх посестер. Але вони можуть не встигнути дістатися СЮДИ вчасно. Мерддраал знає також, що я тут, і, можливо, не нападе — принаймні відкрито — без підкріплення, інших мерддраалів та ще більшого війська траллоків. Якщо тут буде достатня кількість Айз Седай і достатня кількість Охоронців, ми зможемо відігнати траллоків, хоча мені важко спрогнозувати, скільки для цього має відбутися битв.

В Рандовій голові замерехтіло видіння: спалений вщент Емондів Луг. Попелища на місці усіх ферм. Спалені Сторожовий Пагорб, Девен Райд та Таренський Перевіз. Всюди лише попіл та кров.

— Ні! — промовив він, і нараз відчув біль, наче всередині щось обірвалось, немов він не втримав щось. — Тому я й повинен поїхати, так? Траллоки не повернуться, якщо мене тут не буде? — Остання крихта впертості змусила його додати: — Якщо вони, дійсно, приходили по мене.

Брови Морейн поповзли догори, наче вона здивувалася з його сумнівів.

— То ти хочеш ризикнути своїм селищем і перевірити, овечий пастуше? Чи, може, хочеш ризикнути усім своїм Межиріччям?

Рандова впертість водномить звіялася.

— Ні, — знову проказав він, відчуваючи всередині вже знайому порожнечу. — То Перрин і Мет теж мають піти, так? — Полишити Межиріччя. Полишити рідну домівку та батька. Принаймні Темові скоро покращає. Принаймні Ранд почує від нього, що все, що він казав на Кар’єрному путівці, було гарячковим маренням. — Гадаю, ми можемо піти до Бейрлона чи навіть до Кеймліна. Я чув, що в Кеймліні мешкає більше людей, ніж в усьому Межиріччі. Там ми будемо в безпеці. — Він спробував розсміятися, проте сміх пролунав невесело.—Я завжди мріяв побачити Кеймлін. Лише ніколи не думав, що нагода буде саме такою.

Запало тривале мовчання, а потім Лан промовив:

— Я б не важав, що в Кеймліні можна бути в безпеці. Якщо ви насправді дуже потрібні мердраалам, вони знайдуть, як вас дістати. Мури не є перешкодою для напівлюдка. А ти був би дурнем, якщо не віриш, що ви їм дуже потрібні.

Ранд гадав, що він уже занепав духом далі нема куди, але після цих слів Лана відчув, що дух його тепер уже хорониться чи не в п’ятах.

— Є місце, де можна бути в справжній безпеці, — тихо промовила Морейн, і Ранд нашорошив вуха. — У Тар Балоні ви перебуватимете серед Айз Седай та Охоронців. Навіть під час Траллоцьких війн сили Морока боялися атакувати сяйливі мури. Вони зробили одну спробу, і вона обернулася їхньою найбільшою поразкою. У Тар Балоні зберігаються усі знання, які ми, Айз Седай, зібрали там, починаючи з Часів Безуму. Ми зберегли дещо навіть ще з Епохи Легенд. Якщо ти і можеш десь дізнатися, навіщо потрібний мерддраалу, то це в Тар Балоні. Навіщо ти потрібний Батькові Брехні. Це я можу тобі пообіцяти.

Вирушити в подорож аж до Тар Балона — про таке він і думати ніколи не наважувався. Подорож до місця, де навколо нього будуть Айз Седай. Звісно, Морейн зцілила Тема... принаймні наразі все виглядає так, наче вона його зцілила... але є ж усі ці легенди. Йому було досить некомфортно знаходитися в кімнаті з однією Айз Седай, а перебувати в місті, де їх достолиха... І вона все ще не назвала свою ціну. Усе завжди має свою ціну, так кажуть легенди.

— Скільки ще батько спатиме? — запитав він нарешті. — Я... я повинен йому сказати. Не можна, щоби він прокинувся і просто дізнався, що я пішов.

Ранду здалося, що він розчув, як Лан із полегшенням зітхнув. Він запитливо поглянув на Охоронця, проте на обличчі Лана нічого не можна було прочитати, як і завжди.

— Навряд чи він прокинеться до того, як ми підемо, — зауважила Морейн. — Я планую вирушити, щойно добре споночіє. Затримка навіть на один день може виявитися фатальною. Найкраще буде, якщо ти залишиш йому записку.

— Уночі? — недовірливо перепитав Ранд.

Лан кивнув на це:

— Напівлюдок швидко дізнається, що ми пішли. Не варто грати йому на руку.

Ранд узявся нервово поправляти ковдри, якими був накритий його батько. До Тар Валона шлях дуже неблизький.

— У такому разі... У такому разі мені варто піти й розшукати Мета й Перрина.

— Я подбаю про це.

Морейн енергійно підвелася зі стільця й накинула плащ. Видно було, що сили повернулися до неї. Вона поклала руку Рандові на плече, і хлопець зробив над собою надзусилля, аби не відсахнутися. Потиск не був болючий, проте він відчув залізний хват, що утримував його так само надійно, як рогулька змію.

— Краще буде, якщо ця розмова залишиться між нами. Ти мене зрозумів? Ті, хто намалювали Ікло Дракона на дверях корчми, можуть стати нам на заваді, якщо дізнаються.

— Я зрозумів.

Він зітхнув з полегшенням, коли вона прибрала руку.

— Я скажу майстрині аль’Вір принести тобі чогось поїсти, — продовжила вона, наче й не помітивши його реакції. — А потім тобі треба поспати. Це буде важка подорож, навіть якщо ти відпочинеш як слід.

Двері за ними зачинилися, а Ранд залишився стояти, дивлячись на Тема; дивився, але не бачив. До цієї хвилини він не розумів, що Емондів Луг є частиною його самого, так само як і він є його частиною. Тепер він це усвідомив, бо відчував, що має розпрощатися з рідними місцями. Він уже не належав цьому селищу. На нього полює Пастир Ночі. Цього не могло бути, адже він просто фермер... але ж траллоки приходили сюди, і Лан мав рацію: він не може ризикнути селищем, навіть якщо Морейн помиляється. І навіть порадитися ні з ким він не може: якби про це дізналися Копліни, то неодмінно наробили би шелесту. Він мусить довіритися Айз Седай.

— Не розбуди, бува, його, — прошепотіла майстриня аль’Вір, коли мер уже зачиняв двері за собою та своєю дружиною.

В руках вона тримала тацю з накинутою на неї серветкою, і від неї линув смачний дух гарячої їжі. Вона поставила тацю на скриню біля стіни, тоді рішуче відтягнула Ранда від ліжка.

— Майстриня Морейн сказала мені, що йому потрібно, — заспокоїла хлопця майстриня аль’Вір, — і там нічого не було про те, що ти маєш впасти на нього від виснаження. Я принесла тобі поїсти. Іж, поки не прохололо.

— Тобі не варто так її називати, — буркнув Бран. — Правильно казати Морейн Седай. Вона може розгніватися.

Майстриня аль’Вір поплескала його по щоці:

— Ти вже дозволь мені самій тут вирішувати. Ми з нею про все поговорили. І тихіше, будь ласка. Якщо розбудиш Тема, відповідатимеш мені та Морейн Седай. — Вона підкреслено назвала титул Морейн, від чого зауваження Брана здалося просто смішним. — А тепер не плутайтеся в мене під ногами! — Ласкаво посміхнувшись чоловіку, вона підійшла до ліжка, на якому лежав Тем.

Майстер аль’Вір розгублено подивився на Ранда:

— Але ж вона Айз Седай. Половина жінок в селищі ставиться до неї так, наче вона засідає в Жіночому Колі, а решта так, ніби вона — траллок. І ніхто з них не хоче усвідомлювати, що з Айз Седай треба поводитися обачно. Чоловіки поглядають на неї скоса, але принаймні вони не роблять нічого такого, що може її спровокувати.

Обачно, подумав Ранд. Надто пізно згадувати про обачність.

— Майстре аль’Віре, — запитав він повільно, — а чи відомо, на скільки ферм напали?

— На дві, так я чув; це включно з вашою. — Мер помовчав, суплячи брови, тоді здвигнув плечима. — Не дуже багато, якщо порівняти з тим, що вони накоїли тут. Треба було би тішитися, що це так, але... Не знаю, може, ми пізніше почуємо і про інші ферми.

Ранд зітхнув. Не було сенсу цікавитися, на яку ферму ще напали.

— А тут, у селищі, вони... Тобто я хочу сказати, чи ви зрозуміли, що їм було треба?

— Треба, хлопче? Не знаю, чи було їм треба щось. Хіба що всіх нас повбивати. Все було так, як я вже тобі казав. Собаки валують, а Морейн Седай і Лан мчать вулицями. Тоді хтось закричав, що горить будинок майстра Луггана та його кузня. Тоді спалахнув будинок Абелля Коутона... досить дивно... адже він стояв майже в центрі селища. Хай там як, а наступної хвилини траллоки вже були серед нас. Ні, навряд чи їм було треба щось конкретно. — Він розсміявся уривчасто, але відразу замовк, кинувши переляканий погляд на дружину. Вона не обернулася від Тема. — Сказати по правді, — продовжив він тихіше, — здавалося, що вони так само збентежені, як і ми. Сумніваюся, що вони очікували натрапити тут на Айз Седай чи Охоронця.

— Мабуть, що не очікували, — погодився Ранд, і обличчям його пробігла судома.

Якщо Морейн тут сказала правду, можливо, правда і все інше, що вона говорила. На якусь мить він завагався, чи не спитати поради у мера, але вочевидь майстер аль’Вір знав про Айз Седай не набагато більше, ніж і ниті мешканці селища. До того ж він не хотів навіть меру розповідати про те, що відбувається. Про те, що відбувається, якщо вірити Морейн. Ранд навіть не знав, чого він більше боїться: що його візьмуть на кпини чи що повірять. Він провів великим пальцем по руків’ю Темового меча. Батько його бував у світах, він має знати про Айз Седай більше за мера.

Але якщо Тем дійсно подорожував іншими землями, тоді те, що він казав у Західному лісі, може бути правдою... Він запустив обидві руки собі в волосся, наче бажаючи викинути цю думку геть.

— Тобі треба поспати, хлопчику, — зауважив мер.

— Так, треба, — підхопила майстриня аль’Вір. — Ти просто падаєш з ніг

Ранд подивився на неї здивовано. Він навіть не помітив, як вона відійшла від його батька. Йому й насправді треба було поспати, і, подумавши так, він широко позіхнув.

— Можеш лягати в сусідній кімнаті,—сказав мер.—Там уже розпалили.

Ранд поглянув на батька; Тем, як і раніше, міцно спав, і це змусило хлопця ще раз позіхнути:

— Краще я залишуся тут, якщо ви не проти. На той випадок, якщо він прокинеться.

Як облаппувати кімнату хворого, було компетенцією майстрині аль’Вір, і мер залишив слово за нею. Вона завагалася лише на мить, а тоді кивнула.

— Але не треба його будити. Йому зашкодить, якщо його потурбувати...

Він спробував запевнити її, що зробить так, як вона каже, але його слова заблукали в черговому позіху. Вона з усмішкою похитала головою:

— Ти й сам заснеш за якусь хвилину. Якщо вже так хочеш залишитися, влаштовуйся ближче до вогню. І випий трохи м’ясного бульйону, перш ніж задрімаєш.

— Так і зроблю, — відповів Ранд. Він би погодився на будь-що, лише б залишитися в цій кімнаті. — І я його не будитиму.

— Тільки спробуй, — відказала майстриня аль’Вір твердо, але досить доброзичливо. — Зараз я принесу тобі подушку і ковдри.

Коли двері нарешті зачинилися, Ранд підтягнув єдине в кімнаті крісло ближче до ліжка і сів так, аби бачити Тема. Добре майстрині аль’Вір казати про спання.... щелепну нього клацнули, коли він придушив черговий позіх... але йому зараз не заснути. Тем може прокинутися будь-якої миті, і може статися так, що за хвилину чи дві знову засне. Ранд мусить пильнувати.

Він хмурився, совався на стільці, неуважно відсуваючи руків’я меча, аби не тикалося між ребер. Він і досі не хотів розповідати нікому про те, що почув від Морейн, нікому, але ж не Тему! Це ж Тем, це ж його... Він навіть не помітив, що рішуче випинає підборіддя. Мій батько. Моєму батькові я можу розповісти що завгодно. Він зручніше усівся на кріслі, відкинувши голову на спинку. Тем — його батько, і ніхто не може йому вказувати, що казати, а що не казати своєму батькові. Йому треба лише не засинати, поки не прокинеться Тем. Йому треба лише...