Око Світу

РОЗДІЛ 16

МУДРИНЯ

Перрин повів друзів углиб корчми. Ранд настільки занурився в думки про те, що сказати Найнів, що помітив Мін лише тоді, коли та схопила його за рукав і відтягла вбік. Те, що Ранд відстав, решта помітили, тільки ступивши ще декілька кроків, відтак зупинилися й собі. їм нетерпеливилося і йти далі, і взагалі не йти туди.

— Хлопче, ми не маємо на це часу, — похмуро буркнув Том.

Мін окинула сивого менестреля гострим поглядом.

— Йдіть і займіться своїми фокусами, — відрізала вона, тягнучи Ранда ще далі від інших.

— Але в мене й насправді нема часу, — сказав їй Ранд. — У будь-якому разі на дурні розмови про втечу і таке інше. — Він спробував вивільнити свою руку, але щойно хлопець її висмикував, як дівчина хапалася за нього знову.

— І я теж не маю часу на твою дурість. Постій спокійно! — Вона швидко глянула на інших, в тоді присунулася ближче і пошепки промовила: — Нещодавно прибула жінка, молода, на зріст нижча від мене, з темними очима і темним волоссям, заплетеним у косу до пояса. Вона теж частина того, що відбувається, так само, як і ви всі.

Ранд якийсь час нерозуміюче дивився на неї. Найнів? Яким чином вона може бути вплутана в це? Світло, а яким чином опинився вплутаним я?

— Це... це неможливо.

— Ти її знаєш? — прошепотіла Мін.

— Так, і вона не може бути вплутана... у те, що ти кажеш...

— Іскри, Ранде. Просто на вході вона стикнулася з майстринею Еліс, і з’явилися іскри, хоча вони були лише вдвох. Вчора я не бачила іскор, аж поки ви не збиралися втрьох чи вчотирьох, а сьогодні вони яскравіші, і кружляють шаленіше. — Вона поглянула на Рандових приятелів, що нетерпляче чекали на нього, і здригнулася. — Я просто дивуюся, що корчма ще не загорілася. Сьогодні ви всі у більшій небезпеці, ніж були вчора. Відколи з’явилася вона.

Ранд теж подивився на приятелів. Том, насупивши і^щисті брови, наближався до тієї точки роздратування, коли мав утрутитися в їхню розмову і примусити Ранда йти далі.

— Вона нічого поганого нам не зробить, — сказав хлопець Мін. — А тепер мені треба йти. — Цього разу йому вдалося отримати назад свою руку.

Попри протести дівчини він приєднався до решти, і вони пішли коридором. Ранд озирнувся. Мін посварилася на нього кулаком і тупнула ногою.

— Що вона тобі сказала? — поцікавився Мет.

— Найнів — теж частина цього, — сказав Ранд, не подумавши, а тоді подивився на Мета так, що той завмер з розкритим ротом. На його обличчі повільно проступило розуміння.

— Частина чого? — неголосно запитав Том. — Ця дівчина про щось знає? Поки Ранд гарячково намагався знайти якусь відповідь, заговорив Мет: — Звісно, вона є частиною цього, — роздратовано промовив він. — Частиною тих нещасть, що спіткали нас усіх, починаючи з Ночі Зими. Може, для вас прибуття сюди Мудрині важить і небагато, а от я краще зустрів би тут білоплащників.

— Вона побачила, що прибула Найнів, — проказав Ранд. — Побачила, що та розмовляє з майстринею Еліс, і подумала, що це якимось чином може стосуватися нас. — Том скоса подивився на нього і, хмикнувши, скуйовдив довгі вуса, але всіх інших, схоже, пояснення Ранда задовольнили. Ранд не любив тримати щось у таємниці від друзів, але таємниця Мін могла бути небезпечною не лише для неї самої, а й для них.

Перрин раптом зупинився перед одними з дверей. Попри його габарити, було помітно, що він боїться їх відкривати. Він набрав повні груди повітря, озирнувся на решту компанії, тоді ще раз глибоко зітхнув і, повільно відчинивши двері, увійшов у кімнату. Хлопці та менестрель ланцюжком зайшли за ним. Ранд йшов останнім; він причинив за собою двері, відчуваючи, що йому страшенно не хочеться цього робити.

Це була та кімната, де вони вечеряти напередодні. В каміні потріскував вогонь, а посередині столу виблискувала срібна таця, на якій стояли срібні глечики та келихи. Морейн і Найнів сиділи, розділені столом, і не зводили очей одна з одної. Всі інші крісла були вільні. Руки Морейн, такі ж непорушні, як і її очі, покоїлись на столі. Найнів стискала у руці кінчик перекинутої через плече коси і легенько посмикувала його — вона робила так завжди на Раді Селища, коли вперто дотримувалася своєї думки. Перрин мав рацію. Незважаючи на вогонь у каміні, атмосфера в кімнаті була крижана, і холод цей виходив від двох жінок, що сиділи за столом.

Лан стояв, обіпершись об камінну полицю, дивлячись у вогонь і розтираючи руки. Еґвейн, натягнувши на голову каптур плаща і випроставшись струною, трималася ближче до стіни. Том, Мет та Перрин нерішуче зупинилися біля дверей.

Ніяково знизавши плечима, Ранд підійшов до столу. Іноді ти мусиш схопити вовка за вуха, нагадав він собі. Але він пам’ятав і іншу давню приказку: Коли ти тримаєш вовка за вуха, відпустити його не легше, ніж втримати. Він відчув на собі погляд Морейн, і Найнів також, і обличчя його спломеніло, але він усе одно сів за стіл, на рівній відстані від обох жінок.

На якийсь час усі присутні в кімнаті завмерли, наче з каменю витесані, а потім Еґвейн, Перрин, а за ними й Мет, долаючи внутрішній спротив, підійшли до столу й порозсідалися — ближче до середини, як і Ранд. Еґвейн насунула каптур ще нижче, сховавши за ним чи не половину обличчя, а всі інші просто сиділи, ховаючи очі.

— Ну ось, — пирхнув Том, стоячи біля дверей. — Принаймні хоч це зроблено.

— Оскільки всі зібралися, — промовив Лан, наблизившись до столу і наповнивши один зі срібних келихів вином, — може, ви, нарешті, візьмете оце? — Він простягнув келих Найнів; та подивилася на нього підозріло. — Не варто боятися, — промовив він заспокійливо. — Ви бачили, як корчмар приніс це вино, і в жодного з нас не було МОЖЛИВОСТІ ЩОСЬ туди під сппяттт Воно цілком безпечне.

Почувши слово «боятися», Мудриня гнівно стиснула губи, але келих узяла і навіть пробурмотіла:

— Дякую.

Зараз мене цікавить лише одне, — сказав він, — як ви нас знайшли?

І мене теж цікавить, — Морейн аж подалася вперед. — Може, тепер, коли Еґвейн і хлопці у вас перед очима, ви нарешті щось скажете?

Перш ніж відповісти Айз Седай, Найнів відсьорбнула вина.

— Вам не було куди податися, крім Бейрлона. Але про всяк випадок я йшла по ваших слідах. Ви добряче попетляли. Втім, гадаю, ви не ризикували зустрічатися з порядними людьми.

— Ви... йшли по наших слідах? — повторив Лан, і в його голосі вперше за час їхньої подорожі Ранд відчув щире здивування. — Мабуть, я роблюся трохи недбалим.

— Насправді слідів ви залишили обмаль, проте я вмію ходити слідами не згірш будь-якого чоловіка з Межиріччя, за винятком хіба що Тема аль’Тора. — Завагавшись, вона додала: — Коли мій батько був ще живий, він брав мене з собою на полювання і вчив усьому, чому навчав би синів, якби вони в нього були. — Вона виклично поглянула на Лана, але він лише схвально кивнув.

— Якщо ви змогли прочитати сліди, які я намагався приховати, то вчитель із нього був неабиякий. Мало хто на таке здатний, навіть у Порубіжних землях.

Найнів низько схилилася над келихом, ховаючи обличчя. У Ранда очі на лоба полізли. Вона зашарілася. Найнів ніколи нікому й нічим не вдавалося збентежити. Вона могла бути розлюченою — це так, чи брутальною — і то часто, але ніколи за жодних обставин не бувала збентеженою. А зараз щоки у неї зачервонілися, і вона намагалася приховати це за келихом.

— То, може, тепер, — тихо промовила Морейн, — ви відповісте на кілька моїх запитань? Адже на ваші я відповіла досить відверто.

— І наплели сім мішків менестрелевих казок, — відрізала Найнів. — А факт я бачу тільки один: чотирьох молодих мешканців нашого селища — одному Світлові відомо з яких причин — Айз Седай забрала з селища.

— Вам же казали, про що тут не здогадуються, — різко зауважив Лан. — Ви повинні навчитися стежити за своїм язиком.

— Чому я повинна це робити? — з притиском запитала Найнів. — Чому я повинна допомагати вам переховуватися чи приховувати, хто ви такі? Я приїхала забрати Еґвейн та хлопців назад до Емондового Лугу, а не допомагати вам їх викрадати.

Тут до розмови долучився Том, і тон його був насмішкуватий:

— Якщо ви хочете, щоб вони колись знову побачили рідне селище, та й щоб ви його побачили, вам краще поводитися обачніше. Тут, у Бейрлоні, є такі, що радо вбили б її, — він кивнув у бік Морейн, — і вбили б тільки тому, що це вона. І його теж. — Він показав на Лана, а тоді підійшов до стола і сперся на нього кулаками. Він навис над Найнів, і раптом його довгі вуса та кошлаті брови настовбурчились.

Очі у Найнів розширилися, і вона спробувала відхилитися від нього, а тоді демонстративно сіла прямо. Том, здавалося, нічого не помічав і продовжував говорити лиховісно спокійним голосом:

— Варто промайнути поголосу, шепоту, і вони налетять на цю корчму, наче хмара мурах-убивць. Настільки сильна у них ненависть, настільки страшне бажання вбити будь-кого на подобу цих двох. А дівчина? Хлопці? Ви? Всі ви маєте до них стосунок, і цього достатньо, принаймні для біло-плащників. Вам не сподобаються їхні розпити, а надто коли випитувачами

будуть ті, котрі пов’язані з Білою вежею. Для них ви провинні заздалегідь, і для провини такого сорту вони мають лише один вирок. їх не цікавить пошук істини; вони вважають, що знають її наперед. І домагатимуться вони зі своїм розпеченим залізом та кліщами лише одного — зізнання. Тож вам краще запам’ятати, що деякі таємниці надто небезпечні, щоби їх озвучувати, навіть якщо ви переконані, що знаєте тих, хто вас слухає. — Том випростувався, пробурмотівши наостанок: — Здається, останнім часом мені часто доводиться нагадувати про це.

— Добре сказано, менестрелю! — озвався Лан. В очах Охоронця знову з’явився оцінювальний вираз. — Я здивований, що вас це так хвилює.

Том здвигнув плечима:

— Всі знають, що я теж прибув разом із вами. Мені не до вподоби навіть думка про те, що Випитувач з розпеченим залізом буде змушувати мене розкаятися в гріхах та ходити у Світлі.

— І це, — гостро зауважила Найнів, — ще одна підстава, аби всі вони завтра вранці вирушили зі мною додому. А ще краще — просто сьогодні. Чим скоріше ми розпрощаємося з вами та попрямуємо назад, до Емондового Лугу, тим буде краще.

— Ми не можемо, — промовив Ранд і зрадів, що друзі одразу ж підтримали його. Завдяки цьому лютий погляд Найнів тепер був адресований не лише йому одному, а всім почергово. І оскільки він заговорив першим, то всі замовкли, дивлячись на нього. Навіть Морейн відкинулася на спинку крісла, спостерігаючи за Рандом поверх складених дашком пальців. Він зробив над собою зусилля, щоби глянути в очі Мудрині. — Якщо ми повернемося до Емондового Лугу, траллоки теж повернуться. Вони... полюють на нас. Не знаю чому, але це так. Можливо, в Тар Балоні ми дізнаємося відповідь. Можливо, там нам порадять, як це зупинити. Це єдиний шлях.

Найнів рвучко здійняла руки догори.

— Ти говориш, як Тем. Він схопився з ліжка, примчав на сільські сходини і взявся всіх переконувати. Раніш він намагався це ж саме зробити на Раді Селища. Тільки Світлу відомо, як ваша... майстриня Еліс... — вона примудрилася вкласти у це ім’я цілий фургон презирства, — змусила його повірити в цю маячню; зазвичай у його голові буває на сякий-такий гріш здорового глузду, а це значно більше, ніж його є у більшості чоловіків. Звичайно, Рада — це лише купка телепнів, але все ж таки не настільки телепнутих, щоби повірити в це. Та й жителі селища здебільшого ще дружать з головою. Вони всі пристали на те, що вас потрібно розшукати. Тоді Тем зажадав, щоб їхати шукати вас вирядили саме його, і це попри те, що він ледве тримався на ногах. Схоже, недоумство є вашою родинною рисою.

Мет відкашлявся, а тоді промимрив:

— А мій татусь? Що він сказав?

— Він побоюється, що ти спробуєш утнути якусь зі своїх витівок із чужинцями, і тобі намнуть вуха. Здається, він більше переймався через це, ніж через... майстриню Еліс. Але, слід сказати, він не надто випередив тебе у розсудливості.

Мет виглядав розгубленим, не знаючи, як сприймати сказане і що їй відповісти, і навіть чи треба на це відповідати.

— Сподіваюся, — нерішуче промовив Перрин, — чи радше гадаю, що майстер Лугган теж був не дуже задоволений моїм від’їздом.

— А ти чекав, що йому це сподобається? — Найнів обурено похитала головою і глянула на Еґвейн. — Можливо, мені не слід так уже дивуватися вашим дурноверхим витівкам, але я вважала, що хоч дехто з вас має клепку в голові.

Еґвейн відкинулась назад, щоби заховатися за Перрином.

— Я залишила записку, — пробелькотіла Еґвейн на своє виправдання. Вона вчепилася в каптур плаща, наче боялася, що її розплетена коса визирне назовні. — У записці я все пояснила.

Обличчя Найнів спохмурніло.

Ранд зітхнув. Мудриня збиралася дати волю своєму язикові, як це з нею нерідко траплялося, і, схоже, цього разу прочуханка має бути всім на заздрість. Якщо вона, розійшовшись, вкладе собі щось у голову й озвучить свій рішенець, якщо вона наполягатиме на їхньому поверненні до Емондового Лугу, в такому разі хай би там що доводили, переперти її буде практично неможливо. Він відкрив рота.

— Записка! — почала Найнів, і тієї ж миті Морейн промовила:

— Нам з вами все ж таки треба поговорити, Мудрине.

Якби Ранд міг змусити себе зупинитися, він би так і зробив, але слова полилися з нього так, наче він відкрив шлюз, а не рот.

— Все це дуже добре, але це нічого не змінює. Ми не можемо повернутися. Ми мусимо йти далі.

Останні слова він проказав дуже повільно, і голос у нього під поглядами Айз Седай та Мудрині втишився майже до шепоту. Саме з такими поглядами він зустрічався, якщо встрявав у жіночу розмову, що стосувалася компетенції' Жіночого Кола, і означали вони, що він сунув носа не до свого проса. Він відкинувся на спинку крісла, ладен крізь землю провалитися.

— Мудрине, — промовила Морейн, — вам слід повірити, що зі мною вони в більшій безпеці, ніж будуть у Межиріччі.

— У більшій безпеці! — Найнів презирливо смикнула головою. — Ви притягли їх сюди, де повно білоплащників. Тих білоплащників, котрі, якщо вірити менестрелю, можуть їх скривдити — і лише через те, що вони знаходяться поруч із вами. Тож поясніть мені, що це за безпека, Айз Седай!

— Існує багато небезпек, від яких я не можу їх захистити, — погодилася Морейн. — Не більше, ніж ви можете захистити їх від удару блискавки, якщо вони повернуться додому. Але їм слід стерегтися не блискавки, і навіть не білоплащників. їм загрожує Морок і поплічники Морока. Від цього я можу їх захистити. Дотик до Істинного Джерела, до саїдар, дає мені силу для цього захисту, так само як дає її кожній Айз Седай.

Найнів скептично стиснула губи. І розгнівана Морейн також, але попри все вона продовжувала говорити, хоч було помітно, що їй вартує зусиль зберігати спокій.

— Навіть ті нещасні чоловіки, у яких прокидається здатність застосовувати Силу, на короткий час отримували дещо, хоча інколи дотик до саїдін захищає, а інколи робить їх уразливішими. Але я, як і будь-яка інша Айз Седай, здатна розширити свій захист на тих, хто поряд зі мною. Жоден траллок не може наблизитися непомітно до нас ближче, ніж на чверть милі, бо Лан одразу відчує зло, що йде від них. Чи можете ви запропонувати їм хоч половину такого захисту, якщо вони повернуться разом з вами до Емондового Лугу?

— Не пересмикуйте, — відказала Найнів. — У нас в Межиріччі кажуть: «Шматує ведмідь вовка, а чи вовк ведмедя — кролик завжди постраждає». Тож провадьте свої суперечки деінде і не вплутуйте сюди людей з Емондового Лугу.

— Еґвейн, — сказала Морейн, якусь мить помовчавши, — забери з собою всіх решта, і залиш мене з Мудринею удвох на якийсь час.

Обличчя Морейн залишалося непроникним, а Найнів мала такий вигляд, наче приготувалася до двобою без правил.

Еґвейн схопилася з крісла. Бажання триматися з гідністю вочевидь боролось у ній з бажанням уникнути зіткнення з Мудринею з приводу її розпущеного волосся. Виконати прохання Морейн було неважко — достатньо оббігти хлопців поглядом.

Мет і Перрин квапливо заскрипіли кріслами, відсуваючи їх і бурмочучи собі під ніс щось нерозбірливо ввічливе; хлопці щосили стримувалися, аби навипередки не рвонути з кімнати. Навіть Лан, скоряючись помаху руки Морейн, попрямував до дверей, прихопивши Тома.

Ранд пішов за ними. Охоронець причинив двері за всією компанією, а тоді став на варті посеред коридору. Підслуховувати на очах у Лана не вдалося б, тож усі відійшли коридором трохи далі. Коли відстань задовольнила Лана, він притулився до стіни і залишився так стояти. Хоч він наразі й не мав на собі свого мінливого плаща, проте стояв настільки нерухомо, що помітити його можна було, хіба що наштовхнувшись на нього.

Менестрель пробубонів щось про те, що його час вартий кращого застосування, і зник, кинувши хлопцям наостанок:

— Пам’ятайте, що я вам казав!

Всі інші, здається, не хотіли нікуди йти.

— Що це він мав на увазі? — неуважно поцікавилася Еґвейн, не зводячи очей з дверей, за якими залишилися Морейн та Найнів.

Вона й надалі посмикувала себе за розплетене волосся, наче розриваючись між бажанням приховати його і, відкинувши каптур свого плаща, явити на світ.

— Він нам дещо порадив, — відповів Мет.

— Порадив нам не відкривати рота, допоки не впевнимось у тому, що збираємося сказати, — втрутився Перрин, суворо глянувши на Мета.

— Це здається мені доброю порадою, — мовила Еґвейн, але видно було, що думки її десь далеко.

Ранд теж перебував у глибокій задумі. Як Найнів може виявитися частиною цього? Як могло статися, що будь-хто з них якимось чином причетний до траллоків, щезників, а в їхніх снах з’являється Ба’алзамон? Все це було схоже на маячню. Йому хотілося знати, чи Мін розповіла Морейн про Найнів. Що вони там говорять одна одній ? Він не знав, як довго простояв у коридорі, коли двері нарешті відчинилися. Найнів вийшла з кімнати і здригнулася, побачивши Лана.

Охоронець сказав їй щось стиха, і, почувши це, вона гнівно труснула головою, а потім він прослизнув повз неї у кімнату. Мудриня повернулася до Рандя, і він тільки тоді втямив, що всі інші тихенько зникли. Ранд не хотів залишатися сам на сам із Мудринею, але тепер, коли він зустрівся з Найнів поглядом, не міг просто розвернутися і піти. Чому вона дивиться так проникливо ? І що вони казали одна одній ? Він мимоволі напружився, коли вона підійшла до нього.

Мудриня вказала на Темів меч.

— Здається, він тобі пасує, хоча мені б хотілося, щоб це було не так. Ти виріс, Ранде.

— За тиждень? — Він розсміявся, але сміх пролунав силувано, а вона похитала головою, так наче він нічого не розуміє. — Вона вас переконала? — запитав він. —Адже іншого шляху справді нема. — Він помовчав, згадавши іскри, про які казала Мін. — Ви йдете з нами?

Від подиву очі Найнів зробилися круглі:

— Йду з вами? З якої речі? Мавра Маллен приїхала з Девен Райда приглянути за всім, поки я повернуся, але вона би хотіла повернутися додому якнайшвидше. Я все ще сподіваюся, що ви отямитесь і повернетеся зі мною.

— Ми не можемо. — Йому здалося, що щось майнуло у прочинених дверях, але ні: у коридорі, крім них, більше нікого не було.

— Ти мені вже це казав, і вона теж. — Найнів насупила брови. — Якби вона не була до цього причетна... Не можна довіряти Айз Седай, Ранде.

— Ви кажете так, ніби насправді нам вірите, — промовив він повільно. — Що сталося на сільському сході?

Перш ніж відповісти, Найнів кинула погляд на двері: все спокійно.

— Був цілковитий безлад, але я не хочу, щоби вона думала, що ми без неї не дамо собі ради. Але я впевнена в одному: всі ви у небезпеці, доки перебуваєте поруч із нею.

— Щось сталося, — наполягав він. — Чому ви хочете, аби ми повернулися, якщо припускаєте, що є хоча б мізерний шанс, що ми праві? І взагалі, чому ви? По нас радше послали би мера власною персоною, а не Мудриню.

— Ти й насправді подорослішав. — Вона посміхнулася, і він розгубився. — Я пригадую, ще зовсім недавно ти й не подумав би запитати, чому я кудись вирушаю або чому я так чиню. Ще якийсь тиждень тому.

Він відкашлявся і вперто повторив:

— Це не має значення. Скажіть, чому ви насправді тут?

Вона знову поглянула мигцем на темну пройму дверей, а тоді взяла його під руку.

— Прогуляймося і поговоримо.

Він дозволив себе відвести, а коли вони відійшли від дверей на достатню відстань, вона заговорила знову:

— Як я вже сказала, сходини перетворилися на цілковитий бедлам. Усі погоджувалися, що когось треба вирядити по вас, але селище розділилося на дві партії. Одна хотіла вас повернути, хоча точилася запекла суперечка щодо того, як це має бути зроблено, зважаючи на те, що ви... з кимось з її породи.

Ранд був радий, що вона пам’ятає, що треба слідкувати за своїми словами.

— А інші повірили Тему? — запитав він.

— Не зовсім, але вони вважали, що вам не місце серед чужинців, а надто в такому товаристві, як вона. Хай там як, а майже всі чоловіки в селищі зголошувалися вирушити по вас. Тем, і Бран аль’Вір з медальйоном мера на шиї, і Гарал Лугган, поки Елсбет не змусила його сісти на місце. Навіть Кенн Буйє. Хай береже мене Світло від чоловіків, які думають шерстю, що у них на грудях. Хоч я і не знаю, чи бувають інші чоловіки. — Вона голосно хмикнула і подивилася на нього осудливо. — В усякому разі я зрозуміла, що вони дійдуть хоч якогось рішенця не раніше ніж за день, а може, і за кілька днів. А я чомусь... чомусь була цілковито впевнена, що ми не можемо чекати так довго. Отже, я скликала Жіноче Коло і повідомила їх, що треба робити. Не можу сказати, що їм це сподобалося, але вони бачили, що в моїй пропозиції є сенс. І ось чому я тут: тому, що чоловіки в Емондовому Лузі — повстяноголові упертюхи. Цілком можливо, вони ще й досі сперечаються, кого по вас послати, хоча я й наказала, аби їх повідомили, що я беру справу у свої руки.

Розповідь Найнів пояснювала, яким чином вона тут опинилася, але вона жодним чином Ранда не заспокоїла. Мудриня, як і раніше, була сповнена рішучості забрати їх з собою.

— А що вона казала вам там, у кімнаті? — запитав він. Безсумнівно, Морейн навела всі можливі аргументи, але якщо вона пропустила бодай один, він хотів це виправити.

— Та все те ж саме, — відказала Найнів. — А ще вона розпитувала про вас, хлопці. Хотіла зрозуміти, чому ви... привернули увагу... ту, про яку вона сказала. — Вона замовкла, спостерігаючи за ним краєчком ока. — Вона намагалася замаскувати свою цікавість, але найбільше хотіла дізнатися, чи не народився хтось із вас не в Межиріччі, а в інших землях.

Ранд відчув, що обличчя у нього напружилося, напнулося, наче шкіра на барабані. Він ледь вичавив із себе хрипкий смішок:

— Всілякі химери спадають їй на думку. Сподіваюся, ви запевнили її, що всі ми народилися в Емондовому Лузі.

— Звісно, — відповіла Найнів. Вона завагалася лише на одну мить, перш ніж відповісти, завагалась на таку коротку мить, що він міг би й не помітити цієї паузи, якби не чекав на неї.

Він намагався знайти якісь слова, але язик у нього зробився наче повстяний. Вона знає.

Вона Мудриня, хай там що, а Мудрині повинні знати все про кожного. Якщо вона знає, це було не гарячкове марення. Допоможи мені Світло, мій батьку!

— З тобою все гаразд? — запитала Найнів.

— Він казав... казав, що я... не його син. Коли він марив... через гарячку. Казав, що знайшов мене. Я гадав, це просто... — У нього запекло в горлі, і він вимушений був замовкнути.

— О, Ранде! — вона взяла його обличчя у свої долоні. їй довелося стати навшпиньки, аби дотягтися до нього. — В гарячці люди іноді кажуть дивні речі. Спотворені. Які не відповідають дійсності. Послухай мене: Тем аль’Тор утік із селища у пошуках пригод, коли він був не старший од тебе. Пригадую, як він повернувся до Емондового Луїу дорослим чоловіком з рудоволосою чужинкою і дитиною в пелюшках. Пригадую, як Каті аль’Тор колисала цю

дитину з такою любов’ю, яку я рідко бачила у будь-якої жінки. Свою рідну дитину. Тебе. Отож, заспокойся й облиш ці дурні думки.

— Звісно, — сказав він. — Я народився не в Межиріччі. Звісно. — Може, Тем марив, а може, він знайшов дитину після битви. — Чому ви їй цього не сказали?

— Її, чужинку, не обходять наші справи.

— А хтось із хлопців теж народився в чужих краях? — Не встигло запитання злетіти з його губ, як він похитав головою. — Не треба, не відповідайте. Мене це теж не обходить.

— Так, не обходить, — погодилася Найнів. — Це може нічого не означати. Вона, мабуть, просто шукає будь-яку причину, чому ці потвори полюють на вас. На вас усіх.

Ранд спромігся на криву посмішку.

— То, значить, ви вірите, що вони нас переслідують.

Найнів невдоволено похитала головою:

— Ти, бачу, відколи познайомився з нею, навчився перекручувати слова.

— Що ви збираєтесь робити? — запитав він.

Вона допитливо подивилася на нього:

— Сьогодні я збираюся прийняти ванну. Щодо всього іншого, побачимо...