Перше Правило Чарівника

8

Річард здригнувся і відкрив очі. Полуденні промені заливали кімнату, наповнюючи її ласкавим теплом. Ніздрі лоскотав спокусливий аромат гострого супу. Річард лежав у своїй кімнаті в будиночку Зедда. Він глянув на дощату стіну. Знайомі сплетіння прожилок і плям сучків склалися в його уяві в забавні фізіономії, які тут же привітно втупилися на гостя. Двері до вітальні були щільно прикриті, крісло в узголів'ї ліжка пустувало. Річард сів, скинув ковдру і побачив, що напередодні заснув, так і не встигнувши зняти брудний одяг. Він засунув руку за комір сорочки, намацав заповітне ікло і полегшено зітхнув. Його погляд упав на вікно. Дерев'яний брусок підпирав раму, в вузьку щілину струменіло свіже повітря. До його слуху долинув радісний сміх Келен. Мабуть, Зедд розважав гостю кумедними історіями. Річард уважно оглянув перебинтовану руку, спробував зігнути і розігнути пальці. Рука більше не боліла. Не боіла і голова. Річард відчув прилив бадьорості. Брудний, обірваний і голодний, він, тим не менше, був свіжий і повний сил.

Посеред кімнати його чекала балія, наповнена чистою водою, поруч — шматок запашного мила і хрусткі рушники. На стільці, складений акуратною купкою, лежав чистий похідний одяг. Все виглядало так заманливо! Він занурив руку в балію — вода виявилася теплою. Мабуть, Зедд знав, коли його друг прокинеться від сну. Річард непогано вивчив старого за довгі роки знайомства і звик нічому не дивуватися.

Він скинув брудний одяг і занурився у воду. Сьогодні все радувало — свіжість води, аромат мила, дражливий запах супу. Зазвичай Річард подовгу сидів у балії, відмокаючи всмак, але зараз його переповнювала бадьорість, та й не терпілося скоріше побачитися з друзями. Річард розмотав бинт і з подивом побачив, що пухлина спала, а рана майже загоїлася. Невже за ніч все пройшло? Він швидко закінчив вмивання. Незабаром він вийшов на вулицю. Зедд з Келен чекали одного за накритим столом. Келен виглядала відпочилою. Вона помилася і випрала сукню. Густе каштанове волосся жінки переливалися на сонці, пустотливі іскорки грали в зелених очах. На столі були тарілки з паруючим супом, миска з сиром і буханець свіжого хліба.

— Ось вже не думав, що просплю до полудня, — сказав Річард, перекидаючи ногу через лаву.

Келен з Зеддом дружно розсміялися. Він окинув їх підозрілим поглядом.

— Це вже другий полудень, — серйозно пояснила дівчина.

— Так, перший ти проспав, — додав Зедд. — Як самопочуття? Рука болить?

— Ні, все чудово. Спасибі тобі, Зедд. Спасибі вам обом. — Він зігнув і розігнув пальці, демонструючи результати лікування. — Рука зовсім не болить, тільки свербить.

— Моя мама завжди говорила: «Раз свербить, значить, заживає».

— Моя теж. — Річард посміхнувся.

Він виловив з тарілки шматок картоплини і гриб.

— Не гірше мого, — оцінив він, спробувавши.

Келен сиділа навпроти, підперши рукою підборіддя.

— А Зедд стверджує, що нічого спільного, — піддражнила вона.

Річард кинув на старого докірливий погляд. Зедд зробив вигляд, ніби цілком поглинений спогляданням хмар.

— Ах так? Добре, я йому це пригадаю при нагоді, коли він в черговий раз попросить мене приготувати обід.

— По правді сказати, — голосно прошепотіла Келен, — мені здається, твій друг з'їв би і юшку з дорожнього пилу, здогадайся хто-небудь подати її до столу.

Річард розсміявся.

— Бачу, ви встигли познайомитися.

— Мушу зауважити, друже мій, — парирував старий, — вона цілком здатна зготувати гідну страву навіть з піску. Непогано було б тобі повчитися у твоєї нової знайомої.

Річард відламав шматок хліба і вмочив у суп. Він розумів, що жартівлива суперечка затіяна тільки з метою послабити напругу. Насправді друзі чекали, поки він покінчить з трапезою, щоб перейти до розмови про головне. Келен пообіцяла дочекатися його одужання і не просити без нього Зедда про допомогу в пошуках Чарівника. Очевидно, вона стримала слово. А Зедд любить зображати простака і вичікувати, поки співбесідник не заговорить першим на потрібну йому тему. Але сьогодні Річард не міг дозволити старому другові грати в звичайні ігри. Сьогодні — особливий день.

— Хоча я не став би занадто їй довіряти, — зловісно додав Зедд.

Річард поперхнувся. Він застиг з ложкою в руці, не наважуючись відірвати очей від скатертини.

— Твоя приятелька не любить сир! Сумніваюся, що зміг би покластися на людину, яка не любить сир. Це протиприродно.

Річард розслабився. Зедд, кажучи його ж словами, просто «грає думками» учня. Здається, старий відчував захоплення від того, як вміло застав його зненацька. Річард крадькома глянув на вчителя — Зедд сидів з самою невинною посмішкою. Залишалося тільки посміхнутися йому у відповідь. Поки Річард насолоджувався супом, старий, мабуть, бажаючи довести свою правоту, відщипували і клав собі в рот шматочки сиру. Келен, в свою чергу, настільки ж задумливо терзала буханець хліба. Річард знайшов хліб чудовим, чим полестив новій знайомій.

Покінчивши з обідом, він відразу став серйозним.

— Як там наступний Квод? Про нього щось чути?

— Ні. Я турбувалася, але Зедд прочитав по хмарах, що Квод потрапив у біду — їх ніде немає, вони зникли.

— Ти впевнений? — Річард скоса подивився на старого.

— Це так само вірно, як підрум'янений біфштекс. — Зедд з давніх пір вдавався до цього виразу, коли хотів запевнити одного в істинності своїх слів.

Річард гадав, що ж могло трапитися з Кводом. Як би там не було, але настрій за столом змінилося. Він відчув, як зосередився Зедд, як внутрішньо підібралася Келен. Вона повернулася спиною до столу, склала руки на колінах і застигла в очікуванні.

Річарду стало страшно. Раптом він не зможе впоратися із завданням, і тоді Келен зробить щось жахливе? Щось нестерпно жахливе.

Він рішуче відсунув тарілку і глянув на Зедда. Старий уважно, без тіні усмішки, дивився йому в очі. Важко було зрозуміти, що в нього на думці. Він мовчки чекав. Настала черга Річарда, і він не мав права на відступ.

— Зедд, друже мій, нам потрібна твоя допомога, щоб зупинити Даркена Рала.

— Знаю. Ти хочеш, щоб я розшукав Великого Чарівника.

— В цьому немає необхідності. Я його вже знайшов. — Річард відчув питальний погляд Келен, але продовжував в упор дивитися на вчителя. — Великий Чарівник — ти.

Келен підвелася з лави. Не зводячи очей з старого, Річард перехопив руку Келен і владно посадив на місце. Зедд зберігав повну незворушність. Його голос залишився рівним і м'яким.

— Що змушує тебе так думати? — Спокійно поцікавився він.

Річард глибоко зітхнув, немов збираючись стрибнути в крижану воду, поклав руки на стіл, опустив погляд на сплетені пальці і заговорив.

— Коли Келен розповідала мені історію трьох країн, вона сказала, що Рада повела себе таким чином, що всі жертви, в тому числі загибель дружини і дочки Великого Чарівника, виявилися марними. Чарівник обрав для Ради найстрашнішу кару: надав їм можливість самим розсьорбувати наслідки. Ти б саме так і вчинив в подібних обставинах. Але тоді у мене ще не було повної впевненості. Довелося шукати додаткові зачіпки. Коли ти вперше побачив Келен і зрозумів, що вона прийшла з Серединних Земель, ти спочатку страшно розлютився. Але я сказав, що за нею полював Квод. Я спостерігав, як змінився вираз твоїх очей, і знову переконався в правильності свого припущення. Так дивитися міг тільки той, хто пережив трагедію, подібну твоїй. Почувши про Квод, ти круто змінив ставлення до Келен. Повністю. Лише людина, яку безпосередньо торкнувся цей кошмар, могла проявити подібне співчуття. Але я не поспішав, не покладався цілком на інтуїцію. Я чекав.

Він підняв очі на Зедда і витримав зустрічний погляд.

— Найбільшу помилку ти зробив, коли сказав Келен, що тут вона в безпеці. У такій ситуації ти ніколи не дозволив би собі збрехати. Ти знав, що таке Квод. А що може протиставити чотирьом дужим воїнам один немічний старий? Нічого, якщо йому не підвладна магія. Ти сам сказав, що наступний Квод потрапив в біду. Треба думати, ця біда викликана магією. На тебе у всьому можна покластися. Твоє слово надійне, як і ти сам. Так було завжди, скільки я себе пам'ятаю.

Голос Річарда пом'якшав.

— Тисячі дрібних випадків завжди підказували мені, що ти не просто самотній дивак, що віддалився від світу, хоч ти й хотів ним здаватися. Я знав, що ти особливий, і пишався твоєю дружбою. І я знаю, що ти справжній друг. Виявися моє життя під загрозою, ти не зупинився б ні перед чим заради мого спасіння. І я теж готовий на все заради тебе. Я довіряю тобі своє життя, воно в твоїх руках. — Річард зачинив пастку і ненавидів себе за це. Але вибору не залишалося: їм загрожувала смерть.

Спершись на стіл, старий нахилився вперед.

— Ще ніколи я не пишався тобою так, як зараз. — У його погляді читалося все, що він не міг передати словами. — Ти відмінно впорався з завданням.

Зедд встав і обійшов навколо столу. Річард піднявся йому назустріч, і вони міцно обнялися.

— І ще. Мені ніколи не було так сумно.

Великий Чарівник знову стиснув Річарда в обіймах.

— Сідай. Я скоро повернуся. У мене для тебе дещо припасене. Зачекайте мене тут, друзі.

Зедд прибрав зі столу і поніс тарілки в будинок. Келен стривожено дивилася йому вслід. Річард думав, що вона буде щаслива знайти Чарівника, але в очах її не було радості — в них таївся переляк. Все відбулося зовсім не так, як він хотів.

Зедд вийшов з дому. В руках він тримав незрозумілий предмет довгастої форми. Придивившись уважніше, Річард зрозумів, що це меч. Келен з жахом кинулася назустріч Чарівникові. Вона схопила його за рукав і відчайдушно заблагала:

— Зедд, не треба! Не роби цього!

— Це не мій вибір, Келен.

— Будь ласка, прошу тебе, Зедд! Не треба! Вибери іншого, не його!..

— Келен, — перервав її старий, — я попереджав! Згадай, що я говорив тобі: він вибере себе сам. Якщо я назву іншого, не сьогодні, — ми загинули. Ти знаєш інший вихід? Назви його!

Він м'яко відсторонив Келен, підійшов до столу і, зупинившись навпроти Річарда, поклав меч прямо перед ним. Річард здригнувся. Погляд його ковзнув по зброї і звернувся до суворого лиця Зедда.

— Меч належить тобі, — промовив Великий Чарівник.

Келен відвернулася.

Річард опустив погляд на меч. Срібні піхви, оздоблені хвилеподібним орнаментом, блищали на сонці. Сталеві гарди агресивно вигиналися вперед. Ефес тонким мереживом обплітала срібна філігрань. На руків'ї по обидві сторони йшов напис золотою ниткою: ІСТИНА.

«Напевно, меч якогось короля», — подумав Річард. Він ніколи не бачив такої досконалої зброї.

Він повільно підвівся з лави. Зедд взявся за піхви і руків'ям вперед простяг меч Річарду.

— Витягни його!

Приваблений невідомою силою, Річард взявся за руків'я, потягнув і легко вивільнив меч з піхов. Клинок видав надзвичайно чистий, протяжний металевий дзвін. Нічого подібного Річарду чути не доводилося. Він стискав руків'я, відчуваючи всі його опуклості, звивини і нерівності, і відчував, як слово ІСТИНА чітко віддруковується на його стиснутих пальцях і на долоні. Золотий дріт все глибше вдавлювався в шкіру, і це завдавало йому болю. Але він знав, невідомо звідки, що все йде саме так, як і повинно бути. Меч лежав в його руці, немов влитий. Річарда охопило дивне відчуття — ніби якась, досі не завершена, частина його особистості знайшла в цю мить свої риси.

У самій глибині душі заворушився гнів. Він пробудився до життя і в пошуках виходу почав підніматися вгору. Раптово Річард ясно відчув ікло, яке висіло на грудях.

Наростаюча в ньому лють розбудила дрімаючу в мечі таємничу силу, і сила ця побігла з клинка прямо йому в жили, прямо в закипаючу кров. До цієї хвилини йому здавалося, що він господар своїх душевних поривів. Тепер він ніби спостерігав, як в дзеркалі оживає його двійник і, подібно жахливій примарі, крокує вперед крізь тьмяне скло. Сила меча живилася його люттю. Два смерчі-близнюки кружляли навколо нього, і Річард відчував себе безпорадним спостерігачем, якого захопила і потягла за собою стихія. Те, що відбувалося одночасно і лякало, і зачаровувало. Він і бажав цього, і немов піддавався насильству. Гнів, що вселяв жах самому Річарду, болісно рвався з грудей. Потім на серце зійшло чарівне, легкее почуття звільнення, і гнів виплеснувся назовні. Річард з останніх сил спробував підпорядкувати собі лють, яка охопила його. Він знаходився на грані паніки, на межі божевілля.

Зеддікус Зул Зорандер закинув голову і розпростер руки.

— Так почуйте мої слова живі і мертві! Шукач названий! — проголосив Великий Чарівник.

Земля затряслися від страшного громового удару. Келен опустилася перед Річардом на коліна, відвела руки за спину, схилила голову і промовила слова присяги:

— Клянуся віддати життя в захист Шукача!

Зедд став на коліна поруч з нею.

— Клянуся віддати життя в захист Шукача.

Річард стояв, стискаючи в руці Меч Істини, зачаровано дивлячись перед собою широко розкритими очима.

— Зедд, — прошепотів він, — в ім'я всього святого, що таке «Шукач»?