Перше Правило Чарівника

38

Річард склав руки на грудях і притулився спиною до каменя.

— Ну, вистачить.

Зедд і Келен повернулися до нього, немов тільки що згадали про його існування. Не менше півгодини він, сидячи біля вогню, слухав їх спір і вже порядком втомився. Вечеря скінчилася, і слід трохи поспати, але вони все ніяк не могли вирішити, що робити завтра, в Тамаранзі. Тепер вони перестали сперечатися і почали викладати свої міркування Річарду:

— По-моєму, коли ми туди прийдемо, мені треба буде зайнятися Джіллером. Він мій учень, і я змушу його все пояснити. — Як не як, я Чарівник першого рангу. Мене він послухається. Він віддасть мені шкатулку.

Келен витягла з мішка плаття сповідниці і показала його Річарду.

— Ось як ми впораємося з Джіллером. Він — мій чарівник і зробить, як я скажу, тому що наслідки йому відомі.

Річард важко зітхнув і потер очі.

— Ви обидва ділите шкуру невбитого ведмедя, яка до того ж невідомо кому належить.

— Що ти хочеш цим сказати? — Запитала Келен.

Річард нахилився вперед. Нарешті вони стали його уважно слухати.

— Почнемо з того, що Тамаранг зараз у руках д'харіанців. І гірше всього, що десь поблизу Даркен Рал. Так що, якщо ми прийдемо туди і відразу скажемо, що нам потрібно, їм це може не сподобатися. У них в розпорядженні ціла армія, щоб показати нам, наскільки їм це не подобається. І що тоді? Ми втрьох будемо битися з цілою армією? Хіба ми одержимо так скриньку? Ми можемо навіть не побачитися з цим Джіллером. Якщо вже доведеться битися, то краще на зворотному шляху, а не відразу по приході. — Так як слухачі явно були незадоволені, Річард почекав заперечень, але їх не було, і він продовжив: — Можливо Джіллер сам чекає, щоб хтось прийшов і забрав скриньку. Тоді він допоможе нам. Можливо, що він не захоче з нею розлучатися. Звідки ми все це можемо зараз знати? Ти, Зедд, говорив, що шкатулка ця чарівна, і впізнати її може тільки чарівник або сам Рал. Однак ти говорив ще, що чарівник може накинути на неї чари так, що її не можна буде впізнати. Може, королеві Мілені чарівник для того і потрібен, щоб укрити шкатулку від Рала і виграти при цьому що-небудь. Якщо ми перелякаємо Джіллера, щоб він сам про все це подумав, він просто втече. А може, й сам Рал вичікує першого ходу, щоб завдати удару у відповідь.

Зедд повернувся до Келен.

— По-моєму, в словах Шукача є свій резон. Можливо, має сенс прислухатися до них. Що ти пропонуєш, Річард?

— Раніше ви, здається, стикалися з королевою Міленою? Що вона з себе представляє?

Келен відповіла не замислюючись:

— Тамаранг — невелике і не дуже значне королівство. Однак королева Мілена не менше пихата і сповнена амбіцій, ніж інші королеви.

— Маленька змія, яка, однак, може нас вбити, — зауважив Річард.

Келен кивнула.

— Але у цієї змії — невелика голова.

— Маленькі змії повинні вести себе обережно, коли не знають, з ким мають справу. Перша наше завдання — змусити її турбуватися. Треба, щоб вона побоялася вкусити нас.

— Як ти це собі уявляєш? — Запитала Келен.

— Отже, королева вже тебе знає, — продовжував Річард. — Адже Сповідниці ходять по різних країнах, беруть сповіді, оглядають в'язниці і все таке. Королева не зважиться не пустити в Тамаранг сповідницю?

— Ні, якщо вона хоч що-небудь розуміє, — хихикнув Зедд.

— Ну так от що ми зробимо. Одягай це плаття і виконуй свій обов'язок. Роби те, що покладається зазвичай робити сповідниці. Нехай їй це не сподобається, але їй доведеться поставитися до тебе з повагою і постаратися догодити тобі. Вона захоче, щоб ти скоріше оглянула все, що потрібно, а потім забралася звідси. Найбільше їй захочеться уникнути зайвого шуму. Так що ти будеш оглядати темниці, посміхатися або хмуритися, як там годиться, а перед відходом скажи, що тобі треба поговорити зі своїм колишнім чарівником.

— Ти вважаєш, вона повинна піти туди одна? — Поцікавився Зедд.

— Ні. З Келен немає чарівника, і королева сприйме це як спокусливу незахищеність. Ні до чого вводити її в спокусу.

— Я буду її чарівником, — заявив Зедд.

— Тобі не можна. Даркен Рал вбиває всіх чарівників, полюючи за тобою. Якщо прибрати мережу чарівника і дати їм зрозуміти, хто ти такий, нам не минути лиха перш, ніж ми зуміємо вибратися звідти зі скринькою. Ти будеш її захисником, але захисником безіменним. Ти будеш… — Він задумливо помацав меч. — Ну, скажімо, ворожбитом по хмарах, довіреним радником Матері-сповідниці через відсутність мага. Я впевнений, що ти впораєшся з такою роллю, — заявив Річард, помітивши невдоволення Зедда.

— Ти теж сховаєш меч і приховаєш, хто ти такий? — Запитала Келен.

— Ні. Поява Шукача Істини дасть королеві ще один привід для неспокою, щоб вона тим вірніше не випускала кігтів до нашого відходу. Головне тут — поява сповідниці, знайомій їй по обличчю, щоб вона відразу не підняла тривогу. А якщо ти прийдеш в супроводі Шукача і заклинача по хмарах, це доставить їй достатньо занепокоєння, щоб скоріше сплавити нас, поки ми чогось не вчинили. Чинити так, як хотіли ви, значить втягнути нас в бійку, яка ще невідомо, чим закінчиться. Те, що пропоную я, таїть в собі менше небезпеки, бійка якщо і буде, то вже на зворотному шляху, коли ми отримаємо шкатулку. Ви ж не забули про скриньку? Я тільки хотів нагадати, що ми полюємо за скринькою, а не за Джіллером. На чиєму він там боці, не так уже й важливо. Головне, дістати шкатулку.

Келен зосереджено зімкнула брови. Зедд потер підборіддя, дивлячись на вогонь. Річард розумів, що їм потрібно трохи подумати. Але вони і самі зрозуміють, що шлях, який він пропонував, безпечніше.

Зедд повернувся до Річарда.

— Звичайно, ти правий. — Він запитливо подивився на Келен. — Що скажеш, Мати-сповідниця?

Та спочатку подивилася на Зедда, потім повернулася до Річарда:

— Я згодна. Але вам з Зеддом доведеться розігрувати роль наближених Матері-сповідниці. Зедд знає все церемонії, а ти — ні.

— Я сподіваюся, це ненадовго. Ти просто скажи, що мені треба знати, поки ми з цим не закінчимо.

Вона глибоко зітхнула.

— Ну, найголовніше — здаватися членом моєї свити і бути… шанобливим. — Вона намагалася не дивитися на Річарда. — Просто веди себе так, наче я для тебе — найважливіша персона в світі, і ні в кого не виникне сумнівів. Сповідниці завжди дозволяють своїм наближеним деякі вольності, і якщо ти будеш шанобливим, ніхто нічого не запідозрить, навіть якщо ти випадково щось зробиш не за правилами. Навіть якщо ти порахуєш мою поведінку… ну, дивною, підіграй мені. Добре?

Річард з хвилину мовчки дивився на Келен. Потім встав і вклонився їй.

— Розраховуйте на мою честь, Мати-сповідниця.

— Кланяйся трохи нижче, мій хлопче, — сказав Зедд. — З тобою не просто сповідниця, але сама Мати-сповідниця.

— Гаразд, — зітхнув Річард. — Зроблю все, що в моїх силах. А зараз пора спати. Я піду стерегти. — Він попрямував до дерев.

— Річард, — гукнув його Зедд, — в Серединних Землях багато чарівних створінь, багато різних небезпечних чар. Важко передбачити, якими поплічниками могла оточити себе королева Мілена. Завжди уважно слухай, що будемо тобі говорити ми з Келен, і намагайся ні з ким не сваритися. Ти можеш і не знати, хто і як служить королеві.

Річард щільніше закутався в плащ.

— Головне, трохи менше метушні по дорозі туди й назад. Якщо все піде добре, то завтра до цього часу у нас уже буде скринька, і у нас залишиться єдина проблема: знайти затишне містечко, щоб заховати її до зими.

— Вірно сказано, мій хлопчику. Спокійної ночі.

Річард знайшов місце, де дерева росли рідше, і сів на поросле мохом впале дерево так, щоб бачити стоянку і найближчу частину лісу. Перш ніж сісти, він переконався, що мох сухий. Не вистачало ще намочити штани і ще сильніше змерзнути. Хмари закрили місяць, і якби не вогник їх стоянки, було б темно, як у льоху. Річард поринув у невеселі роздуми. Йому не подобалося, що Келен доведеться надіти цю сукню і піддати себе небезпеці. Найгірше, що це була його власна ідея. Він також неспокійно гадав, що це за «дивна поведінка» і чому Келен просила їй підігравати. Не подобалися йому і слова щодо «найважливішої персони». Він завжди звик ставитися до неї по крайній мірі, як до друга. Зараз йому не можна буде ні на мить забувати, що вона — Мати-сповідниця, а саме це їх роз'єднувало. Він повинен навіть боятися дивитися на неї очима простої людини.

Раптом Річард почув дуже тихий звук, який, однак, змусив його напружитися. Він відчув погляд, хоча і не бачив, чий. При думці про те, що хтось невидимий дивиться на нього, Річард усвідомив власну вразливість. Відчуваючи, як сильно забилося його серце, він подивився вперед, де, як він знав, ховалася невідома істота. Було зовсім тихо, тільки його серце стукало, і тиша ця здавалася гнітючою. Він затамував подих і прислухався.

І знову почув, як обережно ступають по землі чиїсь лапи. Звук лунав все ближче. Річард напружено вдивлявся в темряву, намагаючись розгледіти, хто це.

І ось кроків за десять від себе Річард побачив палаючі жовті очі, спрямовані прямої на нього. Річард застиг на місці.

Звір завив і кинувся вперед. Річард схопився, потягнувшись за мечем. Тепер він розгледів, що це вовк, найбільший, якого йому траплялося бачити. Річард не встиг витягнути меч з піхов. Передні лапи звіра ударили його в груди, і від цього потужного поштовху він звалився з колоди і впав на спину. І тут позаду себе він побачив звіра, куди більш небезпечного, ніж вовк.

Це була гонча серця.

Він побачив над собою розкриту пащу. В цей момент вовк вчепився гончій в горло.

Річард об щось ударився головою, і останнє, що він бачив, — як зуби вовка зімкнулися на горлі гончої. Потім все померкло.

Прокинувшись, Річард побачив схиленого над ним Зедда, який приклав пальці йому до чола. Поруч стояла Келен з факелом. У Річарда паморочилося в голові, але він якось втримався на ногах, поки Келен не посадила його на колоду.

Вона із занепокоєнням провела рукою по його обличчю.

— Ти себе добре почуваєш?

— Здається, так. Голова… болить. — Річарду здавалося, що його зараз вирве. Зедд взяв у Келен факел і освітив труп гончої. Хтось перекусив їй горло. Потім він подивився на меч Річарда, що так і залишився в піхвах.

— Чому ця тварюка не кинулася на тебе?

Річард помацав потилицю. Голова боліла так, наче її різали ножем.

— Я… не знаю. Все сталося дуже швидко. — Потім він раптом згадав все, ніби прокинувшись. — Це був вовк. Це він ішов за нами. — Він знову схопився.

Келен обняла його за талію, щоб підтримати.

— Вовк? — Перепитала вона. В голосі почувся дивний відтінок підозрілості. — Ти впевнений?

Річард кивнув.

— Я сидів тут і раптом відчув, що до мене хтось підходить. Потім я побачив зовсім поруч жовті очі. А потім він стрибнув, і я подумав, щоб напасти на мене. Але помилився. Він збив мене і напав на гончу серця позаду мене, він мене врятував. Я не бачив гончої, поки не впав. Мабуть, це вовк убив її. Він врятував мені життя.

Келен випросталася, наче стала в стійку, і покликала, дивлячись у темряву:

— Брофі! Я знаю, що ти тут. Іди сюди зараз же!

Вовк з'явився на світло факела, опустивши голову і волочачи по землі хвіст Його густе хутро був вугільно-чорного кольору, на чорній морді горіли жовті очі. Вовк ліг на черево і підповз до ніг Келен. Потім він перекинувся на спину і почав скиглити.

— Брофі, — докірливо звернулася до нього Келен, — ти що, йшов за нами?

— Тільки для того, щоб захистити тебе, пані.

Річард відкрив рот. Мабуть, він дійсно сильно вдарився головою.

— Він що, вміє розмовляти? Вовк, що говорить!

Зедд і Келен подивилися на його здивоване обличчя. Потім Зедд повернувся до Келен.

— Я думав, ти йому про це розповіла.

Келен злегка зніяковіла.

— Хіба згадаєш все, що слід йому розповісти? Адже він так багато не знає! На це не вистачить цілого життя. Ти просто забув, що він не знає цієї землі.

— Гаразд, пішли на стоянку, — пробурчав Зедд, — всі разом!

Чарівник крокував попереду з факелом у руках, за ним йшла Келен, а поруч з нею, як слухняна собака, плентався вовк.

Коли всі сіли біля вогню, Річард звернувся до вовка, який сидів по-собачому поруч з Келен.

— Послухай… е… вовк…

— Брофі.

— Брофі. Вибач. Мене звуть Річард, а це — Зедд. Брофі, я хочу подякувати тобі за те, що ти врятував мені життя.

— Не варто подяки, — пробурчав вовк.

— Брофі, — запитала Келен, і в голосі її почулося несхвалення, — що ти тут робиш?

Вовк притиснув вуха.

— Тут небезпечно. Я захищав вас.

— Але я ж тебе відпустила, — насупилася вона.

— Це ти блукав поблизу минулої ночі? — Запитав Річард.

Брофі спрямував на нього жовті очі.

— Так. Скрізь, де ви зупинялися, я очищав місцевість від гончих серця та інших мерзенних тварюк. Минулої ночі, ближче до ранку, одна з них підібралася до вашої стоянки, і я її вбив. Сьогодні гонча полювала за тобою. Вона вже чула, як б'ється твоє серце. Я знав, що моя пані Келен дуже засмутиться, якщо гонча з'їсть тебе, тому й не допустив цього.

Річард проковтнув клубок у горлі.

— Спасибі, — насилу вимовив він.

— Річард! — Гукнув його Зедд. — Гончі серця — породження підземного світу. Колись вони тебе не чіпали. Що змінилося?

Річард обімлів.

— Бачиш… Еді дала Келен кістку, щоб ми могли пройти через кордон і були захищені від тварюк підземного світу. А в мене була стара, яку дав мені ще батько. За словами Еді, вона також годилася для цієї мети. Але я втратив кістку пару днів тому.

Зедд став про щось зосереджено думати. Річард глянув на вовка, бажаючи змінити тему.

— Як ти навчився говорити?

Брофі облизав губи довгим язиком.

— Так само, як і ти… — Він подивився на Келен. — Значить, він про мене нічого не знає?

Вона подивилася на вовка, і той ліг на землю, поклавши голову на лапи.

— Пам'ятаєш, Річард, — запитала Келен, — я розповідала, що бувають випадки, коли ми приймаємо сповідь у засудженого, а той виявляється невинним? І що дуже рідко буває, коли невинний, засуджений до страти, сам просить про сповідь, щоб довести свою невинність?

Річард кивнув. Вона глянула на вовка.

— Брофі повинні були стратити за вбивство хлопчика…

— Я не вбиваю дітей, — пробурчав вовк, піднявши голову.

— Ти хочеш сам розповісти свою історію? — Запитала вона.

Вовк знову ліг.

— Ні, пані.

— Так от, Брофі швидше готовий був допустити, щоб до нього доторкнулась сповідниця, ніж щоб його вважали дітовбивцею. Він зажадав сповіді. Таке робиться рідко, більшість засуджених на це не йдуть, але для нього було дуже важливо зняти підозри і зберегти честь. Я вже розповідала тобі, що, коли ми сповідуємо, нас супроводжує чарівник. Не тільки щоб захищати нас, а й з іншої причини У випадках, коли людина засуджена несправедливо, і його торкнулася наша чарівна сила, він вже не зможе стати колишнім. Тому чарівники перетворюють таких людей в тварин. Це зменшує магічну владу сповідниці і дає перетвореним достатньо сил, щоб самостійно почати нове життя.

Річард не вірив своїм вухам.

— Так ти був невинний? І тепер ти залишишся в такому вигляді на все життя?

— Цілком невинним, — підтвердив Брофі.

— Брофі! — Келен назвала його по імені, підвищивши голос. Річарду були знайомі ці інтонації.

Вовк знову ліг.

— Невинний у вбивстві хлопчика, — відповів він, віддано дивлячись на Келен. — Тільки це я й хотів сказати.

Річард нахмурився.

— Як це розуміти?

Келен повернулася до нього.

— Коли він сповідався, він розповів про інші вчинки, в яких його не звинувачували. Бачиш, Брофі був замішаний у досить сумнівних справах. — Вона подивилася на вовка. — Він не дуже-то ладив з законом.

— Я був просто чесним ділком, — заперечив вовк.

Келен глянула на Брофі, потім на Річарда.

— Брофі був торговцем.

— Мій батько теж був торговцем, — відповів Річард зло.

— Не знаю, як в Вестланді, але в Серединних Землях торговці іноді мають справу з магічними предметами. І не тільки предметами.

Річард згадав про Книгу Зниклих Тіней.

— І що ж?

— Серед них іноді зустрічається живий товар.

Брофі підвівся на передніх лапах.

— Та цього ніколи відразу не знаєш! Думаєш, це звичайна річ, наприклад, книга, а колекціонер тобі добре заплатить. Або там статуя яка, або просто камінь, чи… Ну звідки мені було знати, що вони живі?

Келен все дивилася на вовка.

— Ти торгував і іншими магічними товарами, а не тільки книгами або статуями. — Вона спохмурніла. — І в цьому своєму невинному ділі він не раз сварився з людьми, через право власності, наприклад. Коли Брофі був людиною, він був таким же здоровенним, як зараз, коли він вовк. І бувало, користувався своєю силою, щоб «умовити» людей зробити так, як він хоче. Хіба це не так, Брофі?

— Так, пані, — сумно відповів вовк. — Я був нестриманим. Мій гнів був таким же сильним, як і моє тіло. Але це траплялося дуже рідко, тільки коли зі мною вчиняли не по справедливості. Багато хто не зважають на торговців. Вони думають, що ми — ті ж злодії, і нас можна ображати. Тому мені інколи доводилося їх заставляти змінити свою думку.

Келен трохи посміхнулася.

— Репутація Брофі була не зовсім незаслуженою, але трохи перебільшеною. Він займався дуже небезпечними, а тому й дуже вигідними угодами. І заробляв достатньо грошей для свого хоббі. Майже ніхто про це не знав, поки я не торкнулася його і поки він не сповідався.

Вовк поклав лапи на голову.

— Пані, будь ласка… може, краще не треба?

Річард нахмурився.

— Що за захоплення?

Посмішка Келен стала ширше.

— У Брофі була слабкість: діти. Бувало, в своїх подорожах за товаром, він зупинявся в дитячих притулках і перевіряв, чи є там все необхідне. Все своє золото він віддавав в ці притулки, щоб діти були нагодовані й доглянуті. І викручував руки начальникам цих притулків, змушуючи їх мовчати. Звичайно, йому не доводилося довго старатися.

Брофі зажмурився.

— Прошу тебе, пані! У мене ж була цілком заслужена репутація. — Він відкрив очі і підвівся на передніх лапах. — На моєму рахунку чимало зламаних рук і носів. Я зробив багато неподобств!

Келен підняла брови.

— Так, це правда. Того, що ти накоїв, було цілком достатньо, щоб посадити тебе до в'язниці. Але не для того, щоб тебе стратити. — Вона подивилася на Річарда. — Так ось, через цю погану славу Брофі, а також тому, що його не раз бачили близько сирітських притулків, ніхто не здивувався, коли його звинуватили у вбивстві хлопчика.

— Мене звинуватив Демміні Насс, — пробурчав Брофі. Він вишкірився, показавши ікла.

— Чому ж ті, хто працював в притулках, не стали на твій захист?

— Цей Демміні Насс перерізав би їм горлянки, — відповів Брофі зі злісним бурчанням.

— А хто він такий?

Келен і вовк подивилися один на одного.

— Пам'ятаєш, як Даркен Рал з'явився в Племені Тіни? — Запитала ока. — Він забрав Сіддіна, як він сказав, в подарунок другу. Цей друг — Демміні Насс. — Вона значно подивилася на Річарда. — У Демміні Насса дуже сексуальний інтерес до маленьких хлопчиків.

Річард раптом відчув біль і страх. Йому згадалися Сіддін, Савідлін, Везелен. Згадав він і свою обіцянку розшукати хлопчика. Ніколи ще він не відчував себе таким безсилим, як зараз.

— Якщо я тільки коли-небудь зустріну його, — прогарчав Брофі, — я з ним розрахуюся. Він не помре, поки за все не заплатить.

— Краще тримайся від нього подалі, — попередила Келен. — Він дуже небезпечний. І я не хочу, щоб тобі стало гірше, ніж зараз.

В жовтих очах на мить спалахнув вогник гніву, але тут же погас.

— Так, пані. — Він знову ліг. — Я пішов би на страту з високо піднятою головою, і — духи свідки! — Можливо, я заслуговував її, але тільки не за таке. Не можна, щоб мене убили, вважаючи, ніби я можу чинити так з дітьми. Тому я зажадав зустрічі зі сповідницею.

— А я не хотіла приймати його сповідь, — сказала Келен. — Я розуміла, що він не наполягав би на сповіді, будь він справді винен. Я сказала це судді, але він відповів, що зважаючи на тяжкість злочину він не може змінити вирок. Доводилося вибирати: сповідь або страта. Брофі наполягав на сповіді. — Річард зауважив при світлі багаття, що її зелені очі зволожилися. — Коли все закінчилося, я запитала, в кого б він віддав перевагу перетворитися. Він вибрав вовка. Чому саме вовка, я не знаю. — Вона трохи посміхнулася. — Може, це найближче його натурі.

— Вовки — гідні звірі, — посміхнувся Річард. — Ти жила серед людей і не жила в лісі. Вовки дорожать кровними та іншими узами, серед них сильна взаємодопомога. І вони дуже прив'язані до свого молодняка. Вся зграя буде битися, щоб захистити чиїхось вовченят. І дбають про вовченят теж всією зграєю.

— Ти це розумієш, — прошепотів Брофі.

— Це правда, Брофі? — Запитала Келен.

— Так, пані. У мене тепер хороше життя. — Він завиляв хвостом. — У мене є подруга, славна вовчиця! У неї незрівнянний запах, я весь здригаюся від її укусів, і в неї така славна… ну, не варто про це. — Він підняв очі на Келен. — Вона — головна в зграї. Разом зі мною, звичайно. І їй добре зі мною. Вона каже, що я найсильніший вовк з усіх, кого вона знала. А цієї весни вона принесла шістьох вовченят. Гарні цуценята народилися у нас, тепер вони вже майже дорослі. У нас важке життя, але це справжнє життя. Спасибі тобі, пані, що відпустила мене на волю.

— Я так рада за тебе, Брофі. Але як ти тут опинився? Чому ти не залишився з родиною?

— Бачиш, коли ти йшла через Ранг-Шада, то пройшла повз моє лігво. І я відчув, що ти поруч. Виявилося, що я пам'ятав тебе по запаху. Бажання захистити тебе виявилося занадто сильним, щоб противитися йому. Я знав, що вам загрожує небезпека, і не міг спокійно жити в своїй зграї, не переконавшись, що з вами все добре. Я повинен захищати тебе.

— Брофі, — заперечила Келен, — ми зараз ведемо боротьбу, щоб зупинити Даркена Рала. Це дуже небезпечна затія. Не варто супроводжувати нас. Я не хочу, щоб ти загинув. Даркен Рал і так вже заподіяв тобі досить зла за допомогою Демміні Насса.

— Пані, з тих пір, як я перетворився на вовка, потреба бути з тобою і догоджати тобі стала набагато меншою. Але все ж я готовий померти за тебе. Мені ще страшно важко йти проти твоєї волі. Але зараз я не можу вчинити інакше. Я не можу залишити тебе в небезпеці, інакше мені ніколи не знати спокою. Наказуй, якщо побажаєш, але я все одно не піду. Я буду слідувати за тобою як тінь, поки ти не опинишся в безпеці.

— Брофі, — заговорив Річард, і вовк повернувся до нього, — я теж хочу захистити Келен, щоб вона змогла довести почате до кінця і зупинити Рала. Я вважав би за честь бути разом з тобою, ти вже довів на ділі і свою силу, і свою відданість. Якщо можеш захистити її, то роби це, незважаючи на те, що вона говорить.

Брофі подивився на Келен, і та посміхнулася йому.

— Це Шукач Істини. Я присягнулася віддати життя в захист Шукача. Якщо він так говорить, я повинна погодитися.

Брофі від подиву відкрив пащу.

— Він може тобі наказувати? Наказувати Матері-сповідниці?

— Так.

Вовк по-новому подивився на Річарда.

— Чудо із чудес. — Він облизав губи. — До речі, повинен подякувати тебе за їжу, яку ти залишав мені.

Келен насупилася.

— Ти про що?

— Кожного разу, коли в пастку попадалася здобич, частину він залишав мені.

— Це правда? — Запитала вона Річарда.

Річард знизав плечима.

— Я знав, що він десь поблизу, хоча і не знав, хто він. Але головне, я бачив, що він не завдає нам шкоди. Тому залишав їжу, щоб дати зрозуміти, що і ми йому зла не бажаємо. — Він посміхнувся вовкові. — Але коли ти на мене накинувся, я було подумав, що помилився. Ще раз — дякую тобі.

Брофі, мабуть, відчув себе ніяково від цієї вдячності. Він встав.

— Я вже довго тут пробув. Треба оглянути ліс. Мало які тварюки можуть бродити в окрузі. Ви, троє, можете не вартувати. Брофі зробить все сам.

Річард кинув у багаття палицю і подивився на іскри.

— Брофі, — запитав він, — а як це було, коли Келен доторкнулась до тобі, коли ти відчув на собі її чарівну силу?

Всі мовчали. Річард глянув в жовті очі. Брофі повернув голову до Келен.

— Розкажи йому, — прошепотіла вона, і голос її тремтів.

Брофі ліг, поклавши лапу на лапу, і підняв голову. Він довго мовчав, потім нарешті заговорив:

— Мені зараз важко згадати все, що сталося тоді, але я постараюсь, наскільки зможу. Перше, що я запам'ятав, була біль. Така сильна і гостра, що навіть важко собі уявити. Потім, як я пам'ятаю, з'явилося відчуття страху. Непоборне відчуття страху, що я можу зробити щось, неприємне їй, навіть якщо просто незграбно поворухнусь. А потім, коли вона сказала, що вона хоче знати, я відчув таку радість, якої ще ніколи не відчував. Радість від того, що тепер я знаю, як догодити їй. Я був щасливий, що вона питає мене про щось, що я можу принести їй задоволення, відповідаючи на запитання. Ось це мені запам'яталося найбільше. Було шалене відчуття, що мені слід зробити все, аби принести їй задоволення, лише б вона була щаслива. Більше ніщо не займало мене тоді. Одна її присутність була для мене більш ніж благословенним. Я готовий був ридати від захвату, тому що вона поруч.

Брофі задумався, згадуючи. Потім продовжив:

— Вона веліла мені розповісти всю правду, і я був щасливий, тому що знав: це можливо. Я був у захваті, що можу виконати її бажання. Я почав розповідати так швидко, що їй навіть довелося попросити мене говорити повільніше, щоб вона могла розібрати. Якби у мене був ніж, я б, здається, пронизав би ним себе за те, що її засмутив. Потім вона сказала, що все добре, і я заплакав від радості, що не засмутив її. Я розповів їй все, як було. Після того, як я розповів, що не вбивав хлопчика, вона поклала долоню мені на руку, і від радості, що вона до мене доторкнулася, я ледь не втратив свідомість. А вона мені сказала, що їй дуже шкода. Я спочатку не зрозумів і вирішив, ніби їй шкода, що це не я вбив хлопчика. Я став просити дозволу вбити заради неї іншого хлопчика. — Сльози з'явилися у вовка на очах. — Але вона пояснила, що шкодує про мене, що мене хибно звинуватили у вбивстві. Я пам'ятаю, що не міг втримати сліз через те, що вона шкодує мене, адже вона була так добра до мене. Я пам'ятаю, якою радістю для мене було просто бути з нею поруч. Здається, це називається любов'ю, але ніякими словами неможливо передати це почуття.

Річард встав. Він тільки мигцем глянув на Келен, в очах якої стояли сльози.

— Спасибі тобі, Брофі. — Він трохи помовчав, щоб не тремтів голос. — Вже пізно. Зараз нам краще поспати. Завтра буде важкий день. Мені пора йти стерегти. Спокійної ночі.

Брофі теж встав.

— Поспи, я постежу сам.

Річарду було ще важко говорити.

— Добре, але я все ж постою на чатах. Якщо хочеш, можеш обороняти мене з тилу.

Він повернувся, щоб іти. Зедд окликнув його.

— Річард! — Він зупинився, не обертаючись. — Що це за кістка, яку, як ти сказав, тобі подарував батько?

Річард гарячково намагався щось придумати. Про себе він благав Зедда: «Будь ласка, якщо судилося, щоб ти вірив, коли я брешу, то повір і на цей раз!»

— Ти, мабуть, пам'ятаєш її. Така маленька, кругла. Ти вже бачив її, точно, бачив.

— А, так. Напевно, бачив. Спокійної ночі.

«Ось Воно, Перше Правило Чарівника, — подумав Річард. — Спасибі, старий друже, що навчив мене, як захистити Келен».

Він пішов у темряву. Голова його гула від удару і від тяжкості на душі.